«Ваша дружина ПРОКУРОР – тоді ЗАКОН Є НЕ ЗАКОН» (або як позбавити власну дитину – ДИТИНСТВА)

Пишу цю статтю, а у самого думки далеко-далеко з моїм синочком, який десь в Києві в сорокаградусну спеку париться вкупі з якоюсь «тітонькою», отримуючи при цьому велику радість ДИТИНСТВА, яку подарувала йому власна матір. Статтю пишу в цілях перестороги батьків (з точки зору БАТЬКА), які мали нагоду одружитись з «кар’єристкою» з великої букви, а в результаті розлучення не мають можливості реалізовувати свої батьківські ПРАВА, завдяки поважному МАНДАТУ, за який ховається та який використовує колишня дружина, який в свою чергу зобов’язує її ж дотримуватись законності.

Так от, основні герої:

• Конституція України;

• Він – Рудий Владислав Дмитрович, красунчик та розумаха, 5-ти річний хлопчик, наш синочок, далі «СИН»;

• Я – Рудий Дмитро Іванович, простий хмельницький комерсант, далі «БАТЬКО»;

• Вона – Савчук Олена Вадимівна, колишній начальник організаційно-контрольного відділу обласної Прокуратури, на сьогодні – старший прокурор, співробітник контрольно-ревізійного відділу Генеральної Прокуратури, тепер вже столична леді, далі «МАТИ»;

Герої другого плану (а чи «герої»?) :

• Томусяк Олеся Сергіївна – Приватний нотаріус Хмельницького міського нотаріального округу, близька подруга «МАТЕРІ», далі «НОТАРІУС»;

• Гончарук Наталія Миколаївна – старший помічник Прокурора Хмельницької області з питань захисту прав і свобод неповнолітніх, колега та близька подруга «МАТЕРІ», далі «АДВОКАТ»;

• Бикова Галина Миколаївна — начальник Служби у справах дітей Хмельницького міськвиконкому, підконтрольна та підзвітна «АДВОКАТУ», далі «ОПІКУН»;

• Співробітники Генеральної Прокуратури ;

• Співробітники МВС м. Хмельницького;

та інші …..

На початку зауважу, що Основним Законом нашої Держави – є Конституція України, якою визначені засади написання усієї законодавчої бази України, і дії або бездіяльність тих чи інших героїв цієї статті виконують або не виконують її положення, а окремі ще й використовують надані Основним Законом повноваження, узурпують владу, використовують її на свій розсуд. В своїй статті намагатимусь не проводити аналіз положень Конституції, вибачте, однак без цього не можливо розкрити сутність посягань окремих посадових осіб на Основний Закон за рахунок своєї корумпованості, та того, що забули для чого платники податків найняли їх на роботу для виконання окремих функцій ДЕРЖАВИ, а також сутність суспільних загроз для окремих моїх співвітчизників чоловічої статі.

Так от, керуючись положеннями Конституції України, а саме:

Стаття 3. Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.

Стаття 21. Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

Стаття 24. Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Стаття 34. Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

розповім Вам, шановний читач, про моє життя-буття.

Все почалось з одруження. Жили собі МАТИ й БАТЬКО, не знаючи один одного, познайомились, одружились. Вона — невеликий клерк обласної Прокуратури, він — керівник філії Донецької фірми, і був це 2004 рік. В 2005 році народився СИН, все йшло гарно, жили душа в душу, та вона побачила перспективу – рухнулась, і стала «помаранчевою», а він як був людиною «Справи» так і продовжував працювати на благо своєї сім’ї. Вона твердила: «Бандитам — тюрми», а він:«Людям Справи — вільну дорогу та закон». Переслідуючи перспективу, залишивши піврічного СИНА на виховання і догляд бабусь та нянь, МАТИ стала до конвеєру на посаді начальника організаційно-контрольного відділу обласної Прокуратури з амбіційною метою — довести всій країні, що «Бандитам все-таки тюрми», а БАТЬКО, займаючись конкретною «Справою», виконував одне із основних завдань – забезпечував сім’ю, в т.ч. вивчив її на свою голову і отримав дружину магістра-юриста. Зрозуміло, що полеміка перейшла і на конкретні життєві обставини, а саме «що», «коли і звідки» береться і «куди» дівається, «перспективи» і таке інше, результат — в 2007 році ми розлучились. Залишивши СИНА з МАТІР’Ю в її квартирі, я продовжив шлях «Справи» та отримав дяку – «СИНА побачиш, максимум раз на місяць в моїй присутності» (зрозуміло амбіції та й годі). Однак Закон же єдиний для всіх і, задовольнивши заяву БАТЬКА, Служба у справах дітей Хмельницького міськвиконкому під керівництвом Бойка Г.М. надає можливість спілкуватись з СИНОМ два рази на тиждень. Разом з цим МАТИ, будучи «великим» юристом, могла дозволити собі виконувати, а могла й не виконувати рішення опікунської ради. Та на разі, я був щасливий тим, що хоча б мав можливість спілкуватися з СИНОМ систематично.

В 2010 році з якогось переляку, МАМІ запропонували чергову перспективу – роботу в Генеральній Прокуратурі. УРА-А-А, і МАМА, фактично викравши дитину, із словами «в нашій не правовій Державі ти СИНА ніколи вже не побачиш, а будеш рипатись, я передзвоню кому слід в Хмельницькому і буде тобі амба». До цього моменту я думав, що попередні події були випадковістю, а після таких слів зрозумів, що корумпована МАМА планово діє, використовуючи свої зв’язки в різних структурах м. Хмельницького і спуску мені не дасть, і якщо буду мовчати то дійсно ніколи вже можу не побачити СИНА.

Відбулось наступне. В травні 2010 року, за домовленістю з МАТІР’Ю, замовив та оплатив путівки на 3-х осіб для оздоровлення СИНА в Криму в червні п.р., а він на початку червня, перебуваючи в колишньої тещі, захворів на вітрянку, тому поїздку перенесли на липень, що ж поробиш. Однак, без мого відома, грубо порушивши мої права та права СИНА, через «свого» НОТАРІУСА, МАМА виготовляє відповідне доручення та односторонньо делегує права на виховання та опіку над СИНОМ третій особі – колишній тещі. Використовуючи цей «папірець», колишня теща (переконаний — за научанням доці) протягом півтора місяця не давала можливості нормально спілкуватись з СИНОМ, зустрічі можливі були виключно на її території та в її присутності, протягом нетривалого часу. Я думав — може так і ліпше для дитини, навколо інфекції і т. ін., але навіщо ж «папірець»? Не зрозуміло, невже люди розівчились розмовляти ??? І ось липень, СИН здоровий, слава БОГУ, через тиждень їдемо на море, СИН в захваті, він у мене дома, клас, спілкуємось, полікували зуби, пройшли медогляд, скупились, готуємось до виїзду, слід зауважити «за домовленістю з МАТІР’Ю»! І знову ґедзь вкусив МАМУ – викрала дитину і виїхала в невідомому напрямку за день до від’їзду на море. Дзвоню, а у відповідь – тиша, німа стіна. Що сталось, куди поїхали, навіщо, навіщо зривати оздоровлення СИНА, не зрозуміло. Зрозумів потім. Всі дії з її боку планові — «в нашій не правовій Державі ти СИНА ніколи вже не побачиш, а будеш рипатись, я передзвоню кому слід в Хмельницькому і буде тобі амба».

Читаю Конституцію: Стаття 40. Усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов’язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Письмово звернувся до НОТАРІУСА з проханням надати копію доручення – правочин здійснений стосовно мого СИНА, відповідь – «нотаріальна таємниця», не може НОТАРІУС видати таку надтаємну інформацію стосовно мого рідного СИНА. А якби МАМА виготовила доручення третій особі щодо вивезення мого СИНА за кордон, то що теж «нотаріальна таємниця», хай вивозять, це що ЗАКОННО?

Звернувся до ОПІКУНА, а вона з порогу заявила, що мою ситуацію вже знає і надасть виключно формальну відповідь, можна навіть не звертатись, так і вийшло, написав заяву з проханням встановити місце перебування мого СИНА, перевірити умови проживання, та посприяти у можливості спілкуватись з СИНОМ, і отримав відповідь – типу «пишите письма мелким почерком». Нормально? І це, обґрунтована відповідь.

Пишу заяву в МВС з проханням розшукати мого СИНА, єдина організація яка за формою опитала мене, сусідів, колишніх тестя та тещу, відрядила своїх співробітників — двох капітанів до м. Києва для опитування МАМИ з метою об’єктивного розгляду заяви. На пошуки до Києва я їздив з ними на власному авто. І що? Приїхали, вони записались на прийом, через кілька годин отримали можливість поспілкуватись з МАМОЮ – результат «0», де проживає дитина не встановлено, чи є вона взагалі не встановлено, в якому садочку не встановлено, МАМА не сказала. Знову величезна таємниця, і кого ж перед ким? — фактично громадянина України перед співробітниками правоохоронних органів при виконанні. А може МАМА, будучи працівником Генеральної Прокуратури, вже не громадянка України, чи може вона не рівна перед ЗАКОНОМ? Та ні ж:

Стаття 121. Прокуратура України становить єдину систему, на яку покладаються:

1) підтримання державного обвинувачення в суді;

2) представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом;

3) нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;

4) нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян;

5) нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами.

так ось у чому справа — вона тільки обвинувачує та наглядає, а виконувати Закони – це лишнє, ми ж живемо у «не правовій державі». І подальші дії МАМИ підтвердили це. Відвідали міліціонери в п’ятницю ГПУ, та виїхали ні з чим додому, а через 45 хвили їх телефони вже розривались, хаяли їх як тільки можна було і хто тільки міг, мені було їх жаль. Але з боку міліціонерів, це ж був все-таки вчинок – виїхати для опитування співробітника ГПУ на території самого ГПУ,- таке міг собі дозволити в новітній історії тільки екс-міністр МВС В.П. Цушко, а результат — вже в понеділок заява від МАМИ надійшла в Хмельницьку обласну Прокуратуру і АДВОКАТ вздовж і впоперек проутюжила міліціонерів. А ЗА ЩО? Догани і інші заохочення зворотнього характеру – ось їх нагорода за сумлінне виконання своїх функціональних обов’язків, і це вже робить керівництво МВС за проханням чи вказівкою АДВОКАТА, вона ж ймовірно повпливала і на «підконтрольного» ОПІКУНА для надання на мою заяву потрібної відповіді.

Пишу Генеральному Прокурору, викладаю факти в т.ч. щодо використання МАМОЮ службового положення і що ж – заяву до розгляду переслали до Хмельницької обласної прокуратури (!), а потім у міську прокуратуру. Жодного опитування мене як заявника чи свідка, та байдуже — сподіваюсь отримати знову формальну відповідь. Документуйте себе самі….

Зверніть увагу, що такі «каруселі» влаштовуються з питання, яке фактично вирішується дуже просто. Якщо б МАМА, покликана захищати ЗАКОН, дотримувалась його положень, ніяких «каруселей» і не було б. А може це корупція, яка пронизала нашу державу зверху до низу і окремі клерки можуть «крутити» ЗАКОНОМ як їм завгодно? А якщо б це було серйозне питання, і ще й підмащене хабаром? На яку ж правду чи об’єктивність може розраховувати пересічний громадянин? Чи не попираються в цьому випадку положення ОСНОВНОГО ЗАКОНУ?:

Стаття 6. Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Стаття 8. В Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Стаття 19. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

А в нас все переплелось, всі керують всіма, і якщо ти при владі — роби що хочеш! Так бути не може, це шлях до прірви.

Я вірю в верховенство права і Закону і в свою чергу хочу та повинен виконувати свій обов’язок БАТЬКА, відповідно

Статті 51. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов’язки у шлюбі та сім’ї.

Батьки зобов’язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов’язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.

Сім’я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

та переслідую ціль, щоб МАМА не посягала на права нашого СИНА на його ДИТИНСТВО, на ПРАВО спілкуватись з БАТЬКОМ, отримувати мою любов, виховання, піклування, відповідно

Статті 68. Кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Ця історія ще не завершилась, далі буде…..

Рудий Дмитро Іванович, для “ОРД”