Корпоратив по-міліцейськи

Я ось що думаю – може організувати в Києві збір коштів для прокурора Дніпропетровської області Наталії Марчук? Ну, якщо не хоче вона виконувати свої службові обов’язки безплатно – тоді, мабуть, треба на Майдані скриньку для пожертв встановити й зібрати пані прокурорші дещицю грошей, щоби вона, нарешті, поцікавилась, що коїться в Кривому Розі. Бо не печуть наші публікації Наталії Василівні.

Вважає пані Марчук, що трапилась абсолютно буденна, як на неї, подія – в ніч з 26 на 27 грудня 2010 року працівники криворізької міліції незаконно затримали, пограбували й побили 19-річного хлопця Максима Слободяна, юніора-парашутиста (юніорів з цього виду спорту всього двоє в Україні, Максим – один з них), вихованця Єнакіївського державного авіаційно-технічного спортивного клубу.

Вже за дві години після незаконного затримання Максима про це повідомив сайт «ОРД». Тож на ранок, щоби Максим не зміг по гарячих слідах звернутися в прокуратуру й розповісти про пограбування, перелякані співробітники Довгинцівського райвідділу Криворізького райуправління побігли домовлятись з головою районного суду мадам Прудник.

27 грудня ця суддя, про правосвідомість та апетити якої в Кривому Розі вже складають легенди, за змовою з дільничним Горбуновим розглянула впродовж 4 хвилин щойно складений фальшивий адмінпротокол. При цьому Максим вимагав допустити до нього адвоката, вимагав повідомити батькові, що перебуває в суді, пояснив, що грабіжники відібрали в нього коштовний мобільний телефон. Але Прудник навіть слухати не стала й винесла усну постанову про арешт пограбованого на десять діб за начебто вчинене ним «дрібне хуліганство».

Суддя Прудник також не стала витрачати час на вихід у нарадчу кімнату та написання постанови про арешт. Максим був вміщений в Ізолятор тимчасового тримання Криворізького міськуправління міліції без жодного на це документа, а лише на підставі обіцянки міліціонерів, що постанову вони привезуть пізніше. Як з’ясувалося в наступному, постанова про арешт Максима Слободяна була виготовлена через шість годин після арешту, у судовому засіданні вона не проголошувалась, причому написав постанову замість судді її помічник. Більш того – у постанові було записано, що начебто Максим повністю визнав свою вину, а вчинення ним хуліганських дій було підтверджено якимись свідками.

І все це було зроблено заради того, щоби приховати той факт, що міліціонер Горбунов відібрав у хлопця мобільний телефон і продав його за 1200грн., а гроші, виручені від продажу, здав на проведення новорічного корпоративу в Головному Управлінні МВС України в Дніпропетровській області.

Грабіжники в погонах

Оповідаючи цю історію в попередніх публікаціях, ми ще не знали всіх подробиць – Максим був ізольований, а його батькові навіть постанову про арешт сина не видавали. Але завдяки правозахисникам – перш за все мешканцю Кривого Рогу, народному депутатові України 1-го скликання Миколі Івановичу Коробку, зараз у Максима є адвокат, який відвідав його в ІТТ, а також домігся в суді видачі копії постанови про арешт. Усіляку підтримку отримує й батько Максима, який розривається між нинішньою сім’єю, роботою на «Криворіжсталі», доглядом 5-річної доньки та її хворої матері, передаванням їжі Максиму в Ізолятор та походами в прокуратуру.

Зокрема, лише 30 грудня вдалося довідатись, що коли в райвідділі Максим намагався передати батькові цінні речі, він встиг віддати тільки ключі. Міліціонери виштовхнули Юрія Миколайовича з райвідділу, і тому телефон, а також диктофон (подарований хлопцеві на 18-річчя mp3-плеєр з функцією диктофону), на який Максим записував те, що коїться в міліції, залишились разом з затриманим. Диктофон Максим заховав у шкарпетку й грабіжникам він не достався, але телефон, подарований хлопцеві за спортивні успіхи, міліціонери забрали та продали.

Готуючи попередні публікації ми вже знали, що суддя Прудник не проголошувала в судовому засіданні постанову про арешт, оскільки цей документ складався значно пізніше й зовсім не суддею. Але, на правду сказати, нам і на думку спасти не могло, що хлопця з суду могли повези в ІТТ без постанови і ми висловили припущення, що Максима до вечора протримали в «мавпятнику» райвідділу. Але дійсність виявилась приголомшливою – в Ізолятор тимчасового тримання Криворізького міськуправління міліції людей вміщують без жодних на це підстав. Достатньо усного прохання дільничного міліціонера Горбунова.

Цікаво, пані Марчук розуміє, що це означає? Якщо ні – підказуємо: завідомо незаконний арешт, у зв’язку з чим треба порушувати кримінальну справу відносно начальника ІТТ.

Наразі з’ясувалась і причина нахабної поведінки прокурора Власенка та співробітників міліції, які переконані у власній безкарності, а також – причина того, чому арештовувала Максима не рядовий суддя, а особисто голова районного суду. Міліціонери кажуть відкритим текстом, що виконували наказ начальства грабувати людей – напередодні Нового Року на корпоратив в Головному Управлінні МВС України в Дніпропетровський області кожний міліціонер мав здати певну суму грошей. Оскільки зарплатня співробітників міліції мізерна, то в таких випадках кожний крутиться як може. Зокрема ППС-ники та дільничні міліціонери – ті просто грабують людей на вулицях. Тому працівники Довгинцівського райвідділу переконані, що ніякого покарання вони не понесуть – бо не для себе ж старалися, а для начальства копійку заробляли. І районний прокурор Власенко повністю з ними згодний, як і голова районного суду Прудник.

Але перед тим, як розповісти подробиці та назвати прізвища мерзотників у погонах, подаємо текст заяви про порушення кримінальної справи проти грабіжників, яку батько арештованого хлопця подав 31 грудня 2010 року в прокуратуру Довгинцівського району.

Прокуророві Довгинцівського району м.Кривий Ріг

ВЛАСЕНКУ Б.С.

вул. Л.Бородича,3, м. Кривий Ріг, 50086

СЛОБОДЯНА Юрія Миколайовича

ПОВІДОМЛЕННЯ ПРО ЗЛОЧИН

у порядку ст. 95 КПК України

Прошу порушити кримінальну справу у зв’язку з пограбуванням 27 грудня 2010 року мого сина Слободяна Максима Юрійовича (1991 року народження, студента Криворізького металургійного технікуму), а також у зв’язку з його незаконним затриманням і арештом, що були вчинені з метою приховування пограбування співробітниками Довгинцівського райвідділу Криворізького міськуправління ГУ МВС України в Дніпропетровській області, начальником ІТТ Криворізького міськуправління ГУ МВС України в Дніпропетровській області, суддею Прудник Н.Г. Довгинцівського районного суду м.Кривий Ріг.

Зазначені злочини були вчинені за наступних обставин:

26 грудня 2010 року біля 23год. мій син разом з товаришами їхав у маршрутному таксі. Водієві не сподобалась голосна розмова пасажирів, він зробив зауваження в брутальній формі, через що виникла суперечка між пасажирами й водієм. Максим зажадав від водія припинити нецензурну лайку. У відповідь водій зупинив автобус, відкрив двері й став вимагати, щоби мій син покинув салон.

На місці зупинки маршрутного таксі випадково знаходився дільничний інспектор Горбунов. Як з’ясувалось у наступному, увагу Горбунова привернув належний моєму синові мобільний телефон «Соні Еріксон», яким Горбунов вирішив заволодіти. З цією метою Горбунов на місці зупинки маршрутного таксі о 23год. 15 хв. 26 грудня 2010 року затримав Максима і в спеціальному заґратованому автомобілі, призначеному для перевезення затриманих, доставив його в Довгинцівський райвідділ.

У райвідділі продовж тривалого часу Максим намагався з’ясувати, у зв’язку з чим його затримали. Але співробітники міліції відмовлялись пояснювати причину затримання, відмовлялись представлятись, у нецензурній формі погрожували, з приміщення райвідділу Максима не випускали, протокол затримання не складали.

Приблизно о 24-00 Максим зателефонував до Києва Бойку Володимиру Марковичу (тел. 050 327 хх хх), помічнику-консультанту народного депутата України, з яким знайомий особисто, оскільки на запрошення народних депутатів часто відвідує Верховну Раду України. Бойко В.М. неодноразово телефонував у Довгинцівський райвідділ, намагався з’ясувати в чергового Бугріма причину затримання Максима, але той кидав слухавку.

Біля 1 години ночі 27 грудня 2010 року я приїхав до Довгинцівського райвідділу. Причину затримання мого сина мені ніхто не пояснив, протокол затримання був відсутній. На моїх очах Горбунов ображав мого сина лайкою, тягав Максима за волосся та кілька разів вдарив, вимагаючи, щоби той підписав якийсь папірець. Я хотів забрати в Максима цінні речі – гаманець і мобільний телефон. Але Горбунов не дозволив це зробити й виштовхав мене з райвідділу, сказавши, що Максима вирішили затримати до ранку. Після цього мого сина помістили до кімнати затриманих, де протизаконно утримували.

Приблизно о 8-й ранку мені зателефонував Бойко В.М. і повідомив, що він чув, як міліціонери погрожували Максиму в нецензурній формі та тягали його за волосся, оскільки з 23:50 26 грудня до 1:15 27 грудня неодноразово телефонував моєму синові й чув у слухавку, що відбувається в райвідділі. Також Бойко В.М. порадив мені негайно їхати в Довгинцівський райвідділ, оскільки, з його слів, міліціонери спробують фальсифікувати адміністративні матеріали відносно Максима й будуть намагатися вступити в змову з суддею, щоби арештувати сина на 10 діб начебто за вчинення дрібного хуліганства.

Я знову прибув до Довгинцівського райвідділу та пояснив черговому, що у випадку, якщо мого сина будуть виводити до суду, я маю намір прибути разом з ним у судове засідання та оголосити клопотання про допущення захисника та допит свідків. Працівник міліції повідомив мені, що, дійсно, мій син був вночі затриманий і якраз у цей момент, через майже 10 годин, складається протокол затримання для того, щоби надати його до суду. Як тільки протокол затримання буде готовий, ми всі разом підемо до суду, а доки мені треба почекати.

Приблизно за півгодини до мене підійшов черговий і сказав, що Максима, аби я не зміг його побачити, вивели через «чорний хід», і він зараз у суді.

Я негайно відправився до Довгинцівського районного суду, біля будинку суду зустрів співробітників міліції, які вели назустріч мені Максима, вони сказали, що мій син вже арештований. Тоді я звернувся до канцелярії суду, щоби отримати копію постанови про арешт для подальшого оскарження в апеляційному порядку. Співробітник канцелярії сказав, що, дійсно, таке рішення суддя винесла, але постанови не має. Зі слів цього співробітника, суддя доручила написати постанову помічникові й через брак часу вона буде виготовлена не раніше 13:00. Оскільки я мав заступати до роботи, прийти в суд цього дня ще раз я не міг.

Наступного дня, 28 грудня 2010 року, я знову прибув до Довгинцівського райсуду та звернувся до працівників канцелярії з проханням видати копію постанови про арешт Максима. У цьому мені знову було відмовлено.

Зі слів адвоката, який бачився з моїм сином в Ізоляторі тимчасового тримання, мені стало відомо, що після того, як мене вночі вигнали з райвідділу, Горбунов, застосовуючи фізичну силу, відібрав в мого сина недавно подарований йому мобільний телефон «Соні Еріксон». З метою приховати злочин та встигнути продати телефон до того, як Максим зробить про це заяву в прокуратуру, Горбунов домовився з суддею Прудник Н.Г. про адміністративний арешт мого сина.

Судове засідання тривало кілька хвилин. Максим розповів судді про те, що він був пограбований міліціонером Горбуновим, а також заявив клопотання про допуск до участі в справі захисника та допит свідків. Суддя відхилила всі клопотання, скористатися правовою допомогою моєму сину не дозволила, що ж стосується телефону, то присутній під час розгляду адмінматеріалів Горбунов заявив, що він телефон не брав. Це пояснення суддю цілком вдовольнило. Постанова про арешт була вручена Максиму вже в ІТТ, ввечері 27 грудня. Вміщений в Ізолятор тимчасового тримання він був без постанови суду – а лише на усне прохання Горбунова, який пообіцяв привезти постанову пізніше.

Таким чином, постанова про арешт мого сина була складена не суддею, а іншою особою. Суддя Прудник Н.Г. цю постанову в судовому засіданні не проголошувала, підписала її за межами нарадчої кімнати.

Окрім того, зі слів адвоката, який оглянув адміністративні матеріали, мені відомо, що вони поспіль сфальсифіковані. Ані водій, ані пасажири маршрутного таксі не тільки не опитувались, їх особи взагалі не встановлювались; скарга про те, що начебто мій син скоїв хуліганський вчинок, ні від кого не надходила. Протокол затримання з поясненнями лжесвідків був виготовлений Горбуновим 27 грудня приблизно о 9-00. У якості «свідків» Горбуновим були запрошені особи, яких у маршрутному таксі не було.

30 грудня до адвоката, який представляє інтереси Максима, звернувся співробітник міліції і пояснив, що телефон Максима вже проданий, тому з метою «зам’яти скандал» міліціонери готові повернути гроші, виручені від продажу – 1200 грн. Від отримання грошей я відмовився, оскільки цей телефон Максиму був подарований.

Таким чином, відносно мого сина співробітниками Довгинцівського райвідділу Криворізького міськуправління ГУ МВС України в Дніпропетровській області була скоєна низка злочинів, передбачених: ч.2 ст. 186 (грабіж, поєднаний з погрозою застосування насильства), ч.2 ст. 365 (перевищення влади, що супроводжувалось насильством і ображає особисту гідність потерпілого), ч.2 366 (службове підроблення, що спричинило тяжкі наслідки), ч.1 ст.371 (завідомо незаконне затримання), ч.1 ст. 374 (порушення права на захист) КК України.

Відносно мого сина суддею Довгинцівського районного суду Прудник Н.Г. були скоєні наступні злочини, передбачені: ч.2 ст. 371 (завідомо незаконний арешт), ч.1 ст. 374 (порушення права на захист), ч.1 ст. 371 (винесення завідомо неправосудної постанови) КК України.

Відносно мого сина начальником ІТТ Криворізського міськуправління ГУ МВС України в Дніпропетровській області був скоєний злочин, передбачений ч.2 ст. 371 (завідомо незаконний арешт) КК України.

Виходячи з наведеного та на підставі ст. 95 КПК України, —

п р о ш у :

1. Порушити кримінальну справу та притягнути до відповідальності співробітників Довгинцівського райвідділу Криворізького міськуправління ГУ МВС України в Дніпропетровській області, начальника ІТТ Криворізського міськуправління ГУ МВС України в Дніпропетровській області, суддю Довгинцівського районного суду Прудник Н.Г. з підстав, зазначених вище.

2. У випадку відмови в порушенні кримінальної справи видати мені копію відмовної постанови для подальшого оскарження

Про відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення про злочин, встановлену ст. 383 КК України, попереджений.

СЛОБОДЯН Ю.М.

31 грудня 2010 року

А тепер порівняємо те, що написано в цій заяві, з тим повідомленням, яке розіслала по засобах масової інформації прес-служба Головного управління міліції в Дніпропетровської області:

«27.12.2010 на Інтернет сайті «ОРД» був розміщений матеріал Володимира Бойка «У Кривому Розі міліціонери затримали і побили вихованця Енакіївського авіаспортклубу» в якому йдеться про нібито незаконне затримання співробітниками Довгинцівського райвідділу міліції Криворізького МУ 19-річного Максима Слободяна.

Повідомляємо, що 26.12.2010 о 22.30 водій маршрутного таксі № 307, 1963 р. н. був вимушений з’їхати з маршруту та під’їхати до приміщення Довгинцівського РВ, яке знаходилося поблизу, та зробити заяву про те, що в автомобілі громадянин знаходиться в стані алкогольного сп’яніння та намагається здійснити хуліганські дії відносно нього та інших пасажирів. Затриманий, який знаходився у вищевказаному маршрутному таксі, виявився громадянином Слобоян Максим Юрійович 1991 р. н., студентом ІІ курсу Криворізького металургійного технікуму.

Він був оглянутий у лікарні на предмет наявності алкоголю в крові та відсутності тілесних ушкоджень. Аналіз показав наявність алкоголю в крові, а огляд – відсутність тілесних ушкоджень. Близько 03.00 27.12.2010 Слободян М. Ю. був відпущений додому. О 9.00 27.12.2010 він прибув до Довгинцівського РВ де у супроводі дільничного інспектора міліції був доставлений до приміщення Довгинцівського районного суду з метою притягнення його до відповідальності відповідно до ст. 173 Кодексу України про адміністративні правопорушення («Дрібне хуліганство»).

За даним фактом ГУМВС України в Дніпропетровській області проводить службову перевірку»

Це повідомлення було розіслано зрання 27 грудня на вимогу переляканого начальника Управління кадрового забезпечення ГУМВС в Дніпропетровській області Фесенка Сергія Олександровича, який і відповідав за фінансову частину міліцейського корпоративу.

Звертаємо увагу: полковник міліції Фесенко прекрасно знав, що Максима пограбували й знав, що адмінматеріали сфальсифіковані – йому про це негайно доповіли самі ж Криворізькі міліціонери, які збирали гроші начальству на Новий Рік. Саме тому в інформаційному повідомленні Головного управління міліції в Дніпропетровській області записано, буцімто в райвідділ хлопця привіз водій якогось маршрутного таксі. Бо інакше неможливо було пояснити, де дільничний Горбунов взяв покази так званих «свідків», які буцімто перебували в маршрутці й бачили, як Максим начебто бешкетував.

Також Фесенко чудово усвідомлював, що тримати людину в райвідділі понад три години можна лише у виняткових випадках і лише за умови інформування про це прокурора. За те, що Максима понад 10 годин тримали в міліції перед тим, як повести до суду, треба притягувати до кримінальної відповідальності і чергового по райвідділу Бугріма, і його начальство. Ось і народилась у міліцейській голові фраза про те, що хлопця начебто відпустили додому, а о 9-й ранку він сам прийшов арештовуватися – без адвоката й без телефону.

Тож цікаво: якщо Максим прийшов сам, то як він зачинив двері в хаті? – В ІТТ в заарештованого Слободяна ніяких ключів виявлено не було. А ось диктофон, на якому записано все те, що відбувалось у міліції, і який був захований у шкарпетку, знайшли. Диктофон наразі перебуває в камері схову ІТТ в опечатаній торбинці.

Лікнеп для прокурорші

Втім, прокурора Дніпропетровської області наші публікації не цікавлять. Очевидно, з точи зору Наталії Василівни винесення завідомо неправосудних судових рішень, написаних за межами нарадчої кімнати й, до того ж, помічниками – це нормальна практика. У бутність, коли вона працювала в апараті Донецької обласної прокуратури, очолювала прокуратуру міста Горлівки, а потім обіймала посади заступника та першого заступника прокурора Донецької області вона й не таке бачила.

Напевно, Наталія Василівна пам’ятає справу Володимира Ополєва – підприємця з селища Мар’їнка Донецької області, в якого прокурор на прізвище Марченко вимагав гроші. Власне, через цю справу дев’ять років тому ми з пані Марчук і познайомились. Фабула справи була ще простішою, ніж у випадку з Максимом Слободяном: оскільки підприємець попався норовливий і не хотів платити прокуратурі за «дах», постало питання про порушення проти нього кримінальної справи. От тільки ніхто в правоохоронних органах не наважувався взяти на себе за це відповідальність. І тоді винахідливий прокурор Марченко проявив кмітливість – за його вказівкою податкові міліціонери виготовили заднім числом постанову про порушення кримінальної справи проти Ополєва, підробивши під нею підпис слідчого податкової міліції, який незадовго до того звільнився та виїхав на постійне проживання до Італії.

Після моєї публікації, на початку березня 2002 року, у Донецьк приїхала комісія з Генеральної прокуратури для перевірки викладених у статті фактів. І хоча в службові обов’язки пані Марчук не входив нагляд за досудовим слідством в органах податкової міліції, матку вивернули також і їй – за компанію. Наталіє Василівно, Ви пам’ятаєте, скільки Ви тоді випили валер’янки і скільки грошей було заплачено контролерам з Києва? Вас та історія нічому не навчила?

А чим та історія закінчилась, пам’ятаєте? – Якщо ні, то нагадую. Розлючені податкові міліціонери, яких нацьковували брати Кузьміни (нинішній заступник Генпрокурора Ренат Равелійович та його двоюрідний брат, нинішній заступник Голови Антимонопольного комітету України, Рафаєль Ізмаїлович), а також Юрій Володимирович Ударцов (зараз – прокурор Києва), вирішили мене самого відправити за ґрати. Тим більше, що на цьому наполягав народний депутат України Геннадій Андрійович Васильєв – Мар’їнка була його вотчиною, округом, де він балотувався до парламенту й де встановлював свої порядки, тож історія про підприємця Ополєва помітно попсувала йому репутацію.

Позаяк наручники на мене прямо в редакції газети вдягали податкові міліціонери (ще б пак – я ж писав не тільки про Мар’їнських пройдисвітів, але й про витівки синочка тодішнього Голови Держподаткової адміністрації Донецької області Олександра Папаїки), то й кримінальну справу проти мене довелося порушувати за, прости Господи, «несплату податків» — відповідно до підслідності податкових міліціонерів. Ну, потримали мене 10 діб у ІТТ (як Максима Слободяна), ну, внесли подання до суду про арешт (і навіть двічі), але ж випускати все одно довелося – розгніваний Леонід Кучма, спасибі йому, публічно виступив на мій захист прямо на колегії Генеральної прокуратури. Якщо призабули, Наталіє Василівно – ось запис його виступу, що транслювався по радіо 6 липня 2002 року. Можете скачати й послухати.

Звук

А коли я вийшов на волю, то що зробив перш за все? – Правильно. Оприлюднив почуту в камері історію про те, що тодішній Донецький губернатор Віктор Янукович колись був засуджений. Пам’ятаєте, Наталіє Василівно, як завдяки дурості Ваших колег весь світ довідались, у яких місцях провів свої молоді роки нинішній Президент України? Йому ж на той момент вже нову біографію написали, а матеріали кримінальних справ були знищені; помічники навіть фальшиву фотографію виготовили, на якій Янукович начебто в 1974 році був начебто увічнений для історії під час автомобільних перегонів у Монте-Карло. І тут таке…

Так це я до чого. Коли я сам перебував у тих місцях, де зараз Максим, і то зміг зробити так, що досі деяким гикається. А зараз я на волі, Наталіє Василівно. І можливостей в мене трохи побільше, ніж вісім років тому. Тож робіть висновки. А краще – вчиніть так, як тоді зробив прокурор Донецької області Віктор Павлович Пшонка. Він запросив мене до себе й приніс вибачення за безумство прокурорів і податкових міліціонерів. І нічого – корона не впала. Тому я й порадив Вам самій поїхати в Кривий Ріг, і, не доводячи справу до гріха, особисто внести протест на постанову судді Прудник і звільнити хлопчика.

Але не чує прокурор Дніпропетровської області ані наших щиросердних порад, ані депутатських звернень. І прокурор Власенко не чує. Принаймні, коли я 27 грудня офіційно, за дорученням народного депутата, зателефонував у Довгинцівську районну прокуратуру й попрохав перевірити обставини затримання та арешту Максима, отримав від помічника прокурора Коржа відповідь, що прокурор Власенко розпорядився ніякої перевірки з цього питання не проводити до тих пір, доки до нього особисто в письмовій формі не звернеться сам народний обранець.

Ну що тут сказати. Нехай Власенко в дзеркало на себе подивиться й замислиться – ну хто він такий, щоби йому народні депутати звернення направляли? Він думає, що якщо разом зі своїм попередником Халіним, якого недавно СБУ-шники «прийняли» в Павлограді під час отримання хабара, «доїв» місцевих підприємців, то йому народні депутати мають у ноги кланятись і просити виконувати свої службові обов’язки? Народний депутат якщо до кого й звертається, то до Генерального прокурора чи його заступників. І дуже рідко – до прокурорів областей чи прирівняних до них прокурорів. А тут якийсь райпрокурор Власенко заявляє, що доки з парламенту йому персональне звернення не надійде, він не стане перевіряти дотримання законності співробітниками міліції. Отакої.

Але заради того, щоби пришвидшити звільнення хлопця, народний депутат Еліна Шишкіна того ж дня, 27 грудня 2010 року, не вагаючись, підписала лист на ім’я прокурора Довгинцівського району з проханням негайно внести протест на явно незаконне рішення судді Прудник. Депутатське звернення було передане факсом і зареєстроване в райпрокуратурі за №991 від 28.12.2010 року, а також надіслано поштою рекомендованим листом. Тим не менш, до сього дня Максим Слободян продовжує перебувати за ґратами. Звернення народного депутата Власенко ще не розглядав. У нього – свята.

Через це в страхітливому стані опинились важкохвора матір і 5-річна сестра Максима. Оскільки батько Максима живе окремо (у нього нова сім’я), хлопець останні кілька років сам доглядає малолітню сестру Дашу та матір-інваліда, яка не здатна обслуговувати ані себе, ані доньку. У подальшому нам доведеться розповісти (з дозволу Максима, який дав згоду на це через адвоката), що коїться в родині. Принагідно зазначимо, що мама Макса перебуває в такому хворобливому душевному стані, коли становить небезпеку й для себе, і для оточення, у тому числі – п’ятирічної дитини. Втім, пані Марчук це цікавить мало.

І що прикметно – міліціонери розуміють, що вони вчинили злочин. Викручуються. Брешуть. Навіть гроші, виручені від продажу телефону, пропонують повернути. А прокурор Дніпропетровської області Наталія Марчук – не розуміє. Мабуть, треба її відправити вчитися в школу міліції – для підвищення кваліфікації. Або грошей дати, щоби вона, нарешті, пригадала, чим мають займатися органи прокуратури.

(далі буде)

Володимир БОЙКО, спеціально для «ОРД»