Феодалізм в Україні: вигідніше звертатися за вирішенням третейських суперечок до «злодіїв в законі», ніж до суду

Про «ідейний» кримінальний світ та його вплив на війну, про ОЗУ путінського блазня Є. Пригожина та вербування «зеків», про спроби РФ підняти бунти в українських місцях ув’язнення, «антизлодійське» законодавство, санкційні списки злодіїв-«законників», в які одних чомусь заносили, а інших навпаки звідти викреслювали (з чиєїсь волі нагорі) — ми поговорили в інтерв’ю з Віталієм ГУБІНИМ — головним редактором проекту журналістських розслідувань Dетектив INFO, який професійно вивчає звичаї так званих «злодіїв в законі» та «кримінальних авторитетів».

— Ви підходите до питання вивчення кримінального світу навіть дещо науково – створюєте реєстр злодіїв у законі – правильно?

-Реєстр – це ідея та мета, до якої ми йдемо разом із командою. Згодом відкриємо свої розробки. Моніторимо судові справи та публічну діяльність певної категорії громадян, яких правоохоронці та журналісти називають «злодіями», та іншими представниками цієї галузі. Наше видання розвивається з урахуванням відкритого реєстру. А ми лише структуруємо інформацію, спілкуємось із прихильниками так званої Вулиці, та з представниками правоохоронних органів.

Ця інформація має певний інтерес та резонанс. Не дарма ж в Україні 2020 року було створено так зване «антизлодійське» законодавство, а 2021 року рішенням РНБО створено санкційний список «злодіїв».

— Півтора роки тому наш Президент оголосив похід на «злодіїв у законі». Але, як на мене, це неофіційне самовизначення, яке неможливо довести в якості обвинувачення. Як і чим виміряти кримінальний вплив особи? На що спираються під час створення відповідних реєстрів? І головне – як «антизлодійській» закон вплинув на кримінальників? Чи залишилися в Україні «злодії» після того, як нинішня влада прийняла відповідні рішення?

— Ідея жила в масах, представники кримінального блоку поліції стали ініціаторами «антизлодійського» законодавства – тому, що вважали це своєчасним. Чому? Бо на той час на теренах СРСР вже діяло відповідне законодавство. Крім того вивчався європейській досвід.

Потрібно було врівноважити процеси, що відбувалися з особами, які розповсюджують злочинний вплив в Україні після 2014 року. Справа в тому, що на тлі існування «антиворовского» законодавства в Грузії та в РФ чимала кількість представників цієї категорії розпочали еміграцію до Туреччини та до України. Їм стало зрозуміло, що в Україні профілактичні можливості силових органів щодо унеможливлення поширення їх впливу є доволі низькі… І зрештою відповідний закон №2513 було прийнято, Президент підписав Указ, в регіони пішла «рознарядка» за радянським методом: кожен регіон мав показати результативність та притягнути до кримінальної відповідальності представників найвищої касти злочинного світу.

Пішли затримання, далі постало запитання: а як доводити «хто є вор, а хто єгор»? Адже особа, яку іменують «злодієм» не носить посвідчення про те, що в такому то році її було посвячено до «еліти», та відбулася коронація за участі певної кількості достойників. Це неформальні принципи ієрархії, і тому правоохоронці під час розслідувань кримінальних справ та формування санкційних списків керувалися циркулярами бази Інтерполу. Це загальна база, де кожна з держав може встановлювати свої сповіщення. Червоне встановлюється відносно розшукуваних осіб, а зелене сповіщення – це сповіщення відносно особи, яка потенційно може становити загрозу для країн-учасників Інтерполу, і тому до неї варто придивитися.

Оскільки в Україні досі не сформована належна кримінально-судова практика притягнення осіб за отримання найвищого статусу у злочинному світі, досі не засудили жодного «злодія в законі» за «антиворовською» статтєю. Тому можновладці і пішли іншим шляхом, запровадивши санкції. При цьому йшли від інформацї Інтерполу: 99% осіб, щодо яких в системі Інтерполу є зелені сповіщення, з’явились в санкційному списку.

—Ну добре. Зробили список, а далі-то що? Які наслідки для кримінальників мали санкції?

-Санкції проти кримінальників мають особливості, адже мати рахунки в банку чи нерухомість – «не по поняттям», тому й заарештувати активи не можна. Але санкції передбачали скасування дозвільної документації, яка дає право злодіям іноземцям легально перебувати на території України. Ті особи, які мали посвідки на тимчасове перебування в країні, чи навіть паспорти громадян України, їх за цією процедурою можна було скасовувати. А громадян України, які отримали паспорти за народженням (а не внаслідок судових суперечок) це не стосувалося. Це стосувалося тих, хто прибув на територію нашої держави без жодних документів. Їх могли видворити: депортувати на Батьківщину чи на територію третіх країн.

Справа в тому, що без документів їх жодна країна не прийме, тому їх документували, вони витримували певний термін часу, а потім зверталися з клопотанням щодо надання посвідок на право легального проживання, і цим тут закріплювалися. Санкційний перелік передбачав злам цього механізму. Але… дуже багато осіб, які потрапили в список, почали це все оскаржувати в судах. Тому ті, кого не встигли видворити нахапок, вони всі тут залишилися.

Наразі всі заяви про те, що в Україні нібито не залишилося жодного «злодію в законі» (зокрема такою заявою відзначився секретар РНБО Олексій Данілов) – вони не відповідають дійсності.

— Тобто: із злодіями, які є уродженцями України, влада нічого не може вдіяти? Чи багато ви знаєте таких людей?

— Таких осіб (уродженців України) близько 30. Поза межами України перебувають Сергій Лисенко ( «Льора Сумський»), який виїхав ще до прийняття «антизлодійського» законодавства, Андрій Недзельський ( «Недєля»). Серед відомих осіб, які наразі є в Україні та знаходяться без жодного запобіжного заходу – Сергій Олійник ( «Умка» ) Ще є Валерій Шеремет ( «Шарик») – хоча не впевнений, що він зараз перебуває в Україні.

Нещодавно Верховний Суд повернув громадянство України за територіальним походженням уродженцю міста Тбілісі Пааті Чхартішвілі («злодію в законі» на прізвисько «Принц»). Йому допомогла лазівка ​​в українському законодавстві: особа, що перебувала на території України в період проголошення її незалежності, має всі підстави та право оформити громадянство. Задля того, щоб цей факт встановити, тривала екстрадиційна епопея стосовно Полікарпа Джанелідзе, та інших. Ці особи отримували рішення суду про встановлення юридичного факту перебування. Оскількі 30 років тому ще не було електронних реєстрів, всім займалися паспортисти, і багато паперової документації вже втрачено, тому суди й ухвалювали такі рішення. Нещодавно померлий Антимоз Кухілава, відомий на прізвиська «Дідусь» та «Антик», таким же чином отримував українське громадянство.

— Дивно, що в нашу країну потрапляють люди без громадянства, а потім його отримують через суди. Чому це відбувається?

— Діють корупційні важелі. А взагалі-то легальні паспорти «злодіям в законі» для перетину кордону не потрібні. Не є секретом, що вони здебільшого використовують підробні документи. Або ж справжні паспорти, які видаються на третіх осіб. Ось як це робиться: знаходять осіб, які ніколи не виїжджали за кордон, не зверталися із заявами на оформлення закордонних паспортів, та навіть не використовують свої українські паспорти. А далі публікується в газеті оголошення про втрату документів, і приходить з цією заявою до відповідних органів вже не той бідолашний, який може навіть постійного помешкання не мати, а приходить замість нього інша особа. Починаються перевірки, а далі особа отримує цілком офіційний легальний паспорт. Згодом ця особа може одружитися, змінити прізвище… Потім звернутися ще й за закордонним паспортом, і вуаля – він вже має легальний документ для виїзду за кордон!

— Виглядає так, що «антизлодійські» санкції мали на меті зробити певні проблеми іноземцям, вигнати їх з України. А проти своїх злодіїв це не діє. Чи не так?

— Власників українського громадянства можна було відпрацьовувати у межах кримінального законодавства. Так правоохоронці і роблять. Є чимало навіть переданих до суду справ відносно осіб, яким інкримінується набуття найвищого статусу в злочинному світі. А чи будуть обвинувальні вироки – час покаже.

— На сьогодні вироків по «антизлодійському» законодавству немає?

— Є. Але це вироки здебільшого по угоді зі слідством. Як сталося у першому випадку, що мав місце в Сумській області. Там є така особа Сергій Семенченко на прізвисько «Жаба», якого притягали за поширення злочинного впливу (ч.1 ст.255-1 КК України) та примушування до виконання цивільно-правових зобов’язань (ч.2 ст.355 КК України). До нього звернулася людина, в якої виникла певна проблема при обміні коней. Тож коняр звернувся до Семенченка, той зателефонував контрагенту та запропонував вирішити так, як він вважає за правильне. Але замість цього була написана заява про злочин, а за результатом був засуджений коняр. Він по угоді зі слідством отримав умовний термін — після того, як повідомив, що звернувся за вирішенням питання до особи, яка поширює злочинний вплив. Але цей вирок не має преюдиційного значення (не є доконаним та визнаним фактом в рамках іншого кримінального провадження, відносно того ж «Жаби») не є визнанням факту, що кримінальний авторитет дійсно цей вплив розповсюдив.

Це нагадує іншу історію — скандальної конфіскації 1,5 мільярда доларів в С. Курченка. Як казав Генпрокурор Ю. Луценко – конфіскували «общак Януковича». Це так само сталося завдяки угоді зі слідством, на яку погодився пан Аркадій Кашкін. Він повідомив: «Дійсно, в Україні була вибудована злочинна ієрархія з Януковичем на чолі», і десь там в цій ієрархії був сам Кашкін та очолювана ним фірма. З урахуванням показів Кашкіна військова прокуратура разом з Генеральною здійснили конфіскацію. Кашкін зізнався, що став фіктивним власником однієї з компаній бізнесмена-втікача. Потім він ще раз пішов на угоду зі слідством та отримав вирок. Але ця процедура дуже недосконала.

Повертаючись до обвинувальних вироків по злодійському впливу. Є вироки відносно осіб, які зверталися до «смотрящих» чи «авторитетів», та визнали це. Проте це не означає юридичного визнання факту злочинного впливу «авторитетів».

-А як насправді – чи мають «авторитети» вплив на процеси в державі та який саме?

— Вплив вони мають — правоохоронці відверто про це кажуть.

На жаль, протягом розбудови нашої незалежності ми перейшли від комуністичного устрою до феодального. З 80-х років минулого століття йшов процес первинного накопичення капіталу, за яким не встигало законодавство. З урахуванням цього, а також з урахуванням корупції, з урахуванням недосконалості судової системи, підприємцям було вигідніше звертатися до представників так званого кримінального світу, ніж йти до офіційних органів влади – до суду, до правоохоронців. Як наслідок – набуло суттєвого розвитку в Україні вирішення третейських суперечок за допомогою «злодіїв». І це стало однією з візитівок нашого суспільства: багато хто з крупних бізнесменів або сам вийшов з кримінальної орбіти, або був змушений контактувати з представниками кримінального світу…

А якби до «злодіїв в законі» не зверталися за вирішенням третейських суперечок, їм довелося б згадувати минуле та йти працювати «на карман».

-Як гадаєте, чи це правда, що коли створювався список «злодіїв в законі», хтось на найвищому рівні особисто викреслив «Мішу Лужнецького» (Михайла Воєводіна) з впливової ОЗУ «Лужніки»? Про це ходили чутки. Хоча днями ми отримали новий санкційний список, де вже йдеться про російських бізнесменів, а не про злодіїв (https://ord-ua.com/2022/10/21/babakovskih-sankcionirovali-no-ne-vseh/). І там вже той «Міша» з’явився.

— Правоохоронці долучали до списку підсанкційних осіб тих «злодіїв», відносно яких існує зелене сповіщення Інтерполу. Станом щонайменше на 03.06.2019 відносно Михайла Воєводіна було встановлене зелене сповіщення, та суб’єктом подання до Інтерполу пана Воєводіна була Росія. Відповідну картку Воєводіна публікувала «Радіо Свобода» (на ФОТО).

Станом на 23.09.2021 так само було зелене сповіщення, і ми це встановили вже перебуваючи в судовому розгляді. Є офіційний документ, який надавав юристам МВС керівник українського Бюро Інтерполу. Відповідно Воєводін від початку підпадав під санкції, і тому його подання ініціювали представники СБУ та МВС.

Але протягом 2021 року ми відстежували судову суперечку між адвокатами Воєводіна та представниками Державної міграційної служби, СБУ та Нацполіції. Відносно Воєводіна було встановлено декілька заборон на в’їзд до нашої держави, адвокати Воєводіна ці заборони оскаржували, правоохоронці встановлювали нові обмеження, вказуючи раз за разом, що Воєводін є лідером ОЗУ «Лужніки» та має суттєвий вплив на злочинний світ. Та врешті решт протягом 2019-2020 років адвокати досягли скасування чотирьох заборон на в’їзд до України громадянину кількох держав (Російської Федерації, Держави Ізраїль та Словенської Республіки) Михайлу Воєводіну.

То що ж трапилося на високих пагорбах? Чи надавав хтось вказівку викреслити Воєводіна з санкційного списку? Ми цього не знаємо, але несподіванкою для нас це не стало, оскільки Воєводін довго фігурував в російському виданні, яке є базовим для правоохоронців, що займалися «злодіями», а потім зник. Адвокати Воєводіна зверталися до судів в РФ, та всі суди Воєводін вигравав, примушуючи російські ЗМІ видаляти інформацію. Адвокати Воєводіна представляли його в судах як заступника генерального директора з комерційних питань та порядну людину. Тож згадки відносно Воєводіна почали зникати з інтернету.

До речі, під час запровадження «антизлодійського» законодавства в Україні аналогічні процеси відбувалися й щодо колеги Воєводіна — громадянина Російської Федерації Нодари Асояна: зникла інформація відносно цієї особи. Ми побачили, як «підчищають» негативні згадки в інтернеті.

Повертаючись до Воєводина: на додаток до успіху в судах, схоже, якась світла голова порадила йому просунути в мережу його несправжнє фото та поширити згадки про його тезку — іншого Михайла Воєводіна. Тому наразі окремі українські медійники чомусь вважають, що Михайло Воєводін, який народився в Рязанської області в 1959 році, та відомий як «злодій в законі Міша Лужнецькій», це та ж сама особа, що й Михайло Воєводін, який є директором підприємства «ВСМПО-АВИСМА» в РФ та народився в 1975 році. Але це не так, це дві різні особи. Але це допомогло «Міші Лужнецькому», який після російського почав зачищати ще й українській інформпростір. Його адвокати почали звертатися з позовами до медіа, а далі траплялися дивні історії: деякі видання його навіть «вором» не називали, лише вказали, що Воєводін «є яскравим представником групи Лужніки». Але суди двох інстанцій встали на бік адвокатів Воєводіна, згодом касаційна інстанція повернула справу до апеляційної інстанції і розгляд триває. А загалом: Воєводін в Україні не потрапляє до санаційного списку, знімає заборони на в’їзд до України, та зачищає згадки про себе в українських медіа.

Цікаво, що все це співпало з процесом легалізації в Україні грального бізнесу та видачі ліцензій на цю діяльність, а як ми знаємо – переваги мають п’ятизіркові готелі. Не секрет, що саме група «ВС Енерджі» має такі готелі.

— Саме про це сайт ОРД нещодавно розповідав – ОЗУ «Лужніки», до якої має пряме відношення «Міша Лужнецький», не лише володіє в Україні 5 обленерго, стратегічними заводами, банком, готелями, ТРЦ, а ще має гральний бізнес, та навіть більше – має деякий стосунок до видачі ліцензій на право ним займатися в Україні. Дізнатися про це докладно можна тут: https://ord-ua.com/2022/10/19/banda-luzhniki-i-ee-ukrainskie-svjazi-polnoe-dose/ А ще більше – тут: https://ord-ua.com/2022/10/19/banda-luzhniki-i-ee-ukrainskie-svjazi-polnoe-dose-chast-vtoraja/

Але повернемось до особи Воєводіна: чому ж він не потрапив до санкційного списку «злодіїв» в 2021й році?

-Оскільки М. Воєводін судиться і з нашим виданням, від його адвокатів нам стало відомо, що станом на 2 вересня 2022 року відносно М. Воєводіна в Інтерполі вже немає ніякого сповіщення. І якщо це відповідає дійсності, тоді виходить, що: під час повномасштабного вторгнення правоохоронці РФ відкликали зелене сповіщення відносно Воєводіна з бази Інтерполу. А далі робіть висновок: чи має ця особа зв’язки з правоохоронцями Росії?..

-Поговоримо про війну. Як королі кримінального світу в Росії та Україні ставляться до російської агресії? Можливо, вам відомо – чи вони впливали безпосередньо на військові дії?

— В ставленні до війни «авторитетів» немає єдиної лінії, як у КПРС. Але пропоную подивитися — що трапилось в Україні за декілька діб до початку широкомасштабного вторгнення? Це факт, про який повідомляв Д.Малюська.Та й А. Геращенко публікував інформацію стосовно затримання низки осіб. Напередодні вторгнення окремі сили з РФ були вельми зацікавлені в здійсненні бунтів у закладах пенітенциарної системи України.

Були спроби розкачати ситуацію в Одесі та Києві. В СІЗО та колонії заходили так звані «воровські прогони». Частина без підписів, а інші були підписані зокрема так званими чеченськими «ворами в законе». Вони закликали т.зв. «мужиків» («мужики» — звичайні особи, які через певні обставини потрапили до місць виконання покарань) не підтримувати українську владу, бо це «не їх війна». І взагалі: мовляв, якщо хтось з «еліти» чи з представників середньої ланки злочинного світу буде підтримувати українську владу в її намаганні дати відсіч державі-агресору, з того буде «большой спрос» — ак нібито писали ці «вори». Були спроби «качати». В окремих СІЗО, де є певні «смотрящі», які насправді обіймають проукраїнську позицію, ці «прогони» проігнорували, або відповіли негативно.

Наведу приклади.

Ось приклад, який багатьох ошелешив – те, що сталося в Маріупольскому СІЗО. Представники чеченських формувань, які заходили на територію Маріупольского СІЗО, розстріляли там «смотрящего»…

Ще один випадок мав місце в Херсоні. Коли ЗС РФ захопили місто, вони намагалися поставити собі на службу місцеві пенітенциарні заклади, та навіть в подальшому хотіли мобілізувати арештантів. Там росіяни вигадали фейк про те, що нібито бунт готувався на догоду представникам ГУР України чи то на догоду СБУ – мовляв, його мали намір влаштувати місцеві «смотрящіє».

Це теж викликало обурення. Адже — виходячи з «понять» кримінального світу, цей світ є інтернаціональним. Кордони між державами для «злодіїв» не мають існувати. Тобто – мав би бути нейтралітет, кримінальний світ мав би не підтримувати жодну із сторін. Але замість нейтралітету з боку криміналу РФ почали надходити сигнали про те, що українські «авторитети» і «вори» мають чомусь підтримувати російську армію.

Паралельно пішли певні публікації – негативного характеру, компрометуючого – відносно українських «злодіїв в законі», чи тих, які перебували в Україні на той момент, або мають в Україні суттєвий вплив. Російські видання розповсюджували відомості про те, що начебто «Льора Сумський» приділяв увагу формуванню сумської тероборони. І це «не по понятиям». Та відомості про те, що нібито Нодарі Асоян («Нодар Руставський») брав участь у протидії російській агресії.

— А насправді – яка їх позиція? Та й взагалі – чи можна їм мати громадянську позицію?

— Ми намагалися поспілкуватися з колом оточення. Відносно «Льори Сумського» була отримана така відповідь: начебто відповідаючи на запитання як діяти мешканцям Сумської області (арештантам, сидільцям, та іншим) в ситуації збройного нападу РФ, від цого поважного представника злочинного світу було отримано відповідь: «Кожен має право захищати своє житло».

А я особисто був свідком таких подій. Буквально за добу до початку широкомасштабного вторгнення ми з нашою группою були в селищі майже на кордоні з Білорусією, в Чернігівській області. Там судять за антизлодійською статтею та за наркозбут «злодія в законі», відомого як «Камо Московський». На той момент вже було багато сигналів щодо того, що очікується вторгнення. І в перерві, коли піднималося це питання, «Камо Московський» обурювався стосовно дій російської влади. Тоді саме йшлося про визнання «ДНР» та «ЛНР».

Ще одна історія трапилася в травні поточного року. В черговий раз був затриманий громадянин РФ, «злодій в законі» «Вітя Пан», який знаходиться в розшуку Інтерполу за поданням правоохоронців РФ. Росіяни вимагають його екстрадувати. «Вітя Пан» так само не приховував негативного ставлення до дій влади РФ. Не підтримував просування російських інтересів окремими представниками російського криміналітету, що намагалися підняти бучу у в’язницях.

Вважаю, є велика заслуга представників пенітенціарної системи та патріотично налаштованих кримінальних лідерів — у тому, що не вдалося розгойдати Лук’янівське СІЗО. В центрі Києва бунтують більше 2 тисяч людей… Лише уявіть, що могло б статися, якби ці особи виконували побажання російського криміналітету… Могли б настати жахливі, непрогнозовані наслідки.

— Цей план росіян не вдався всюди?

— Здебільшо не вдався. Але окремі представники кримінального світу підтримали російську агресію. Проте не можна сказати, що український кримінал забився під лаву або слухняно почав виконувати вказівки росіян.

— Чеченське суспільство неоднорідне. Є манкурти з загонів Кадирова, які зрадили свій народ, і є чеченці, що воюють на боці України. Більше того – серед бійців чеченських батальйонів до списку санкцій «злодіїв у законі» потрапляли деякі особи. Як ви думаєте, чи справедливо? І ще одне запитання: чи могли б ви уточнити — хто саме підписував згадані вами «прогони»? Хто особисто надавав ці вказівки – допомагати агресору захоплювати Україну та діяти проти нашої Держави?

— Згідно з версіями певних російських ЗМІ, згоду на те, щоб арештанти та засуджені йшли на війну в Україну, та воювали проти України, дав сам «Шакро молодий» (Захарій Калашов – на ФОТО). Є конспирологічна теорія про те, що за допомогу російській владі Шакро має отримати дострокове звільнення в наступному році, а також нібито може вийти на волю один з його найближчіх поплічників Андрій Кочуйков («Італієць»).

Але ті «прогони», що були перехоплені саме в Україні, вони не були підписані Шакро… Вони були підписані окремими представниками «ворів в законі» чеченської національності – тих саме, які загалом підтримують владу РФ.

— Чи відомі їх імена, прізвища, прізвиська?

— Це були десь 8-10 осіб, більшість – чеченські достойники, а решта теж кавказці, але просували це питання через чеченців. Цікаво, что вони перебувають здебільшо на волі, на території РФ. Незважаючи на той факт, що в Росії вже давно діє «антиворовское» законодавство.

— Чи є «кримінальні авторитети» серед захисників України, які виступають за свободу Ічкерії?

— За даними МВС, такі особи є. Йдеться про осіб, пов’язаних із батальйоном «Шейха Мансура» – це, скажімо так, конкуруюча фірма з тими особами, які підтримують РФ.

— Сенсом злочинного світу, який існує «по поняттям» є: не підкорятися владі, не служити її цілям. Водночас існує судимий за розбій спільник Путіна Є. Пригожин, який відомий військовими злочинами в ЦАР та Сирії, і який формує загони із ув’язнених для своєї банди головорізів під назвою ПВК Вагнера. Є інформація, що для участі у війні проти України завербовано вже понад 20 тисяч російських ув’язнених. Та хіба вступ до ПВК Вагнера та інша участь в війні для російських блатних не є ганьбою?

— В закладах неволі існує певна ієрархія. І так само існує віртуальний поділ на «червоні» та «чорні» зони. В червоних керує адміністрація, в чорних – злодії. Свідками чого ми є? З одного боку представники криміналу, які заправляють усім, встановлюють правила у колоніях на території РФ, вони не висловлюють відвертої позиції. Вони не кажуть, що, мовляв , «хлопці, це не ваша війна, чого ви маєте їхати на війну з ПВК Вагнера?». Але й не закликають до іншого. Бо, якщо хтось зі «злодіїв» відкрито буде закликати російських бранців (смотрящих різного роду та інших) до участі в війні, то це дійсно буде ганьбою для їх авторитету. Якщо раптом «вор» буде відкрито агітувати, щоб ті особи, які на нього орієнтуються, їхали на війну — це буде служіння Державі, яке справді буде розходитися з його понятійним аппаратом.

Тому «злодії» нібито залишаються на узбіччі, при цьому — намагаючись підняти бучу на території нашої Держави за допомогою «прогонів»… Якщо вірити В. Осєчкіну з «Гулагу.нет», в різні заклади приїжджає особа, яка набирає рекрутів. А зєки собі думають: «Ну раз у нас немає категоричної заборони з боку криміналу, то кримінал «не при дєлах», а якщо хтось сам захотів, то й будь ласка — їдьте на війну разом з «вагнерівцями». Це така спроба «і рибку з’їсти, і…», і наступна мініатюра. А особа, якій у РФ довірили місію рекрутувати в’язнів, вона ніби діє сама по собі, коли відправляє бранців помирати за Путіна в Україну.

— Як мінімум, мовчазна підтримка з боку злочинного світу РФ дій Пригожина, на мою думку, очевидна. Та чи «за поняттями» вербування «м’яса» з «зеків», яке веде Пригожин?

— Ну відкрито «законники» не скажуть, що вони це підтримують. Але так само не існує інформації про будь-які прогони «авторитетів», які б приходили в місця виконання покарань Росії, де б представники вищої ієрархії злочинного світу сказали б іншим росіянам, що їхати на війну в Україну — «западло».

— Тобто: злочинний світ в РФ «взяв під козирок» та повністю підкорився державі Росія.

— Відбулося штучне самоусунення.

— Хто такий згаданий вами Шакро молодий?

— Один з найвідоміших представників кримінльного світу. Після смерті «Діда Хасана» (Аслана Усояна) саме Шакро претендував на статус злодія №1 на території РФ. Але після цього його затримали на території Іспанії, екстрадували до Росії і зараз він ув’язнений. Це особа яка є найбільш медійно розкрученою.

— Але ж не можна служити «мусорам», тобто: людям у погонах (якщо я правильно розумію ці злодійські «поняття»). Ким і є сам Путін та вся його вертикаль: Путін — це «мусор» з НКВС-ФСБ. А виглядає так, що ці злодії, які надавали вказівки українським «колегам» поставати проти України, вони зганьбили себе співпрацею з «мусорами», чи ні? Вся система на Росії вибудована таким чином: всі підкоряються головному «мусору». Росія – це класична «мусорська» держава, чиїм символом є палиця, якою «росгвардієць» лупцює дівчат та літніх людей на антивоєнних акціях. А в тюрмах РФ цю плицю використовують для згвалтування «неслухняних» бранців. На РФ кожен «мусор» має право вбивати інших за вільну думку. Тому можу робити висновок, що російські «вори» не дбають про свою воровську честь – яка в них має бути (звісно, в своєму уявленні). У чому я не права?

— Ми не розуміємо всієї глибини процесів, що відбуваються наразі в РФ, та в її пенітенціарній системі зокрема, але можливо протягом останніх дисятирічч певні особи, які асоціюють себе з кримінальним світом, втратили так звану духовитість… Ті риси, що дозволяли їх більш старшим колегам за часів СРСР ставити себе таким чином, що держава всеж-таки мусила знаходити з ними певний компроміс. Наразі особи, які є лідерами злочинного світу в РФ, або взяли на себе ці повноваження, більше дбають про свої матеріальні статки. Або про своє фізичне виживання.

— На youtube поширюються відео з людиною на прізвисько «Гріша Московський», який кличе себе бродягою та засуджує війну. Цей чоловік називає Путіна під**асом: https://www.youtube.com/watch?v=VqwwARoWASU

Та засуджує Лепса — за підтримку війни: https://www.youtube.com/watch?v=TNZlrmvHCbg

Ваша думка з цього приводу?

— Є низка блогерів, чиї звернення набули популярності в інтернеті. Не в образу цим особам — які раніше мали суттєвий вплив та виступали авторитетами, але мушу сказати: в подальшому вони відійшли від цього світу… Сприймати їх позицію за позицію злочинного світу не зовсім корректно. З урахуванням свого досвіду, знань, інсайдерської інформації ці люди висловлюють власну точку зору. Вона не є чимось, окрім власної думки. До неї, звісно, можуть прислухатися, або ні… Ті особи, хто вирішив, що їх життя варте того, щоб його прожитии «за воровскую идею». Але думка «Гріши» та інших — це лише їх власна думка.

— Тобто: якщо людина, як ви кажете, «живет за воровскую идею», вона не має висловлювати публічно свою громадську або політичну думку?

— Звичайно ж, ні. Особи, що перейшли в блогерство, вони, за класикою, вже не є представниками цього світу. Хоча цих блогерів, звісно, знають люди з кримінального світу. Але вони стали медійними, після чого так звана Вулиця (або злочинний світ) вже не може їх вважати за своїх.

— Але 8-10 представникам злочинного світу з Кавказу цей кримінальний світ дозволяє висловлюватися на підтримку війни? Хіба їх не мають засудити «колеги» — за те, що вони пішли на співробітницво з російською владою?

— Необхідно розрізняти дві речі: підтримка та нейтралітет. Вони не пішли на співробітницво. Вони звернулися до українських в’язнів, підозрюваних та засуджених, з тезою, що йти на війну та підтримувати українську владу це неправильно, а хто не погодиться, з тих осіб, мовляв, надалі «будет спрос». Про існування аналогічних – таких само антивоєнних «прогонів»-звернень до російських в’язнів від цих «авторитетів» інформації немає. Але ж вони й не звернулися до російських ув’язнених із закликом: «Хлопці, піднімаємось, це наша священна війна, йдемо воювати проти України».

За власною інформацією ОРД: підписанти «прогону» на користь РФ свою участь заперечують. Запевняють, що справжні автори перебувають у кабінетах ФСБ.

Інтерв’ю записала Тетяна Заровна, для «ОРД».