«Трансфер» власти в РФ и неудавшийся переворот?

Аплодисменти одноруких

Можливо хтось ще пам’ятає трагікомічну ситуацію в Білорусі, коли за прояв громадської непокори у формі аплодисментів було затримане та засуджене однорукого інваліда. Тоді ця історія нагадувала на перший погляд якось вивернуте на кривавий виворіт східне прислів’я, та очевидна абсурдність ситуації нібито ставила у голові спостерігача головним питанням – «навіщо». Проблема у тому, що такі питання породжуються суто формальною логікою, та незастосовні для людей чи їх груп із зміненою свідомістю. Мова звісно не про нарко- чи алкозалежних, а про тих, хто є уособленням «сяючого диску» влади, та не вже не може відокремити своє фізичне існування від владного буття.

Одна ромейська повія, а за подальшим сумісництвом подружжя канонізованого імператора Юстиніана, імператриця Феодора, дуже чітко та назавжди сформулювала цей принцип – краще загинути страшною смертю від розлюченого народу, але загинути із царськими інсигніями на чолі. Та звісно значно краще для збереження на собі тих інсигній надати загинути тому самому народу, гуртом чи вроздріб, усьому, всім одноруким, двурушним чи багатодітним – цей варіант для таких «сяючих небесних драконів» майже ідеальний. Пан Путін, розповідаючи urbi et orbi про готовність стати радіоактивним попелом спільно з народом федерації та планетою Земля, є вірним такому вченню Феодори та інакшого для себе не помишляє. Приблизно таке саме спостерігається в скронях нижчих за рангом імперських чиновників. Для них захист своєї довічної влади від будь-кого є абсолютно ірраціональним викликом та вони дійсно щиро вірять у те, що для такого захисту слід вживати усі засоби без жодних меж.

Така нелогічність поведінки дійсно може бути на диво успішною, особливо на спринтерських дистанціях. Водночас як будь-яка дія, зумовлена зміненою свідомістю, вона має метою сам факт постійного хеппенінгу, без розбудови причинно-ланцюгових зв’язків. Адже прикладом шизофреник з бритвою у вагоні метро може виявитися на певний відрізок часу дуже й дуже ефективним.

Я розмишляв над цим «парадоксом Феодори», досліджуючи низку «святкових забавок» окупаційної адміністрації в Криму, коли на переддень Дня незалежності України відбувається «страшна диверсія» на селищному газогоні, одразу після «дня солідарності боротьби з тероризмом» проходить організована за усіма канонами тріллеру облава на «страшних диверсантів», та на день української військової розвідки настає катарсис, коли «спіймані діверсанти» поширюють «щирі покання», їх «посібники» отримують «суворий захід соціального захисту», а «коварним організаторам» пригадують зміст «попередньої серії» щодо подій 2016 року.

Хоча відповідні заходи окупантів з одного боку відрізняються ретельним та багатогранним, навіть хворобливим, плануванням і забезпеченням, очевидним ув’язуванням по датах із низкою ключових подій, зокрема, тих які ще не настали, та хоча з іншого боку цей календар маніяка отримав зовнішню форму якихось «юридичних заходів», як раз юристу чи прикладом політику тут узагалі важко надавати якісь оцінки чи прикладом поради.

Якщо б ми мали, прикладом, «звичайний» політичний каральний процес то тут, виходячи із певного скромного досвіду можна було б порадити жертвам заздалегідь прорахувати алгоритми поведінки для себе та близьких на день «коли задзвонять двони», вжити завчасні заходи з убезпечення родини, знайти та мотивувати якісних юристів, чиї прізвища невідомі нікому, крім фахівців та які не граються ані у геополітику ані у «голос народу», продумати механізми інформаційного, політичного та правового контрнаступу, точкового та болісного зокрема й превентивного, мати стратегічний план фактичного та духовного виживання тощо.

Але проблема поточної ситуації у тому, що події в Криму не є навіть «звичайним» каральним процесом та класичні «канони жанру» тут не працюватимуть. Бо це вже не гра відмороженої мафії у певну «монополію», а пошив серійним вбивцею магічного білого пальта з свіжозідраної шкіри жертв, яке надає чи-то безкарність чи-то владу над всесвітом. Прикладом російські «боротьбисти з діверсантами» здається, наразі є тими хто наразі є щиро найбільш зацікавленим у максимальному резонансі від ситуації, бо вони роблять усе для власної повної демонізації. Для просування наразі свого порядку денного за своїм планом вони використовують як корисних ідіотів, готових віддати нирку за годину піару, так й масових заручників, ув’язаних із жертвами, прикладом спільним кровним питанням захисту прав корінного народу.

Адже їх «стратегічний план» збереження свого панування в Криму, задля якого влаштовуються зазначені шоу, повторюся, не є раціональним. Він ґрунтується на потребі «сакральних пожертв» і тому передбачає негативні наслідки для РФ, політичні, санкційні та навіть гуманітарні, вони є ледь не ключовим компонентом задуманого.

А тому наслідки цього «стратегічного плану» будуть мати насамперед інформаційний характер, як напис кров’ю жертв на дзеркалі, та й характер мілітарний. Бо бритву у маніяка поки ніхто відбирати не збирається.

Інформаційно, із надривом та крайнім ступенем ненависті до глядача та слухача тепер будуть супроводжувати дві основних для окупантів події осені – «вибори до Думи» та «перепис населення». І там і там абсолютно фейкові за змістом заходи мають отримати, за наміром агресора «повну сакральність», бо вони надають окупаційній «владі», не змінюючи себе фізично, можливість «переродження», чи мовою сучасної російської літератури про зомбі та поїдання мозків – «возвишення». Бо для РФ замало намалювати що завгодно у бюлетенях та статистиках, вона, як у «1984» хоче значно більшого – отримати щиру згоду на ці малюнки кров’ю на дзеркалі від самих жертв.

Мілітарно окупанти наразі будуть нарощувати «силову протидію терористам та диверсантам» і це не лише та не стільки нове «гарматне м’ясо» в Криму, скільки посилення їх присутності «там де їх нема». Бо захищати від «косих поглядів ворога» звісно будуть й вишки, й кабелі, й трубопроводи, й супутники. Знов-таки ці заходи можуть мати специфічну, може й дуже обмежену тактичну й стратегічну прикладну «цінність» для РФ (та відповідно рівень загроз цивілізованим націям) у стилі «невловимого Джо» із старого анекдоту, але звісно вони будуть робитися із класичним російським надривом «ми помремо завтра але ви – сьогодні».

Втім я б переконливо радив ставитися до усіх цих вкрай сумних і трагічних подій спокійно та без емоцій. Адже емоції та пафосні заяви наразі є прямою метою ворога, складовою його майбутніх планів. Та вони очевидно не вплинуть необхідним чином на істоту із комплексом Феодори та з окривавленою бритвою в руці. За таких обставин найкраще що можна зробити – це подумати над шляхами асиметричної, багатокрокової нелінійної, спокійної, зваженої та раціональної відповіді. Упевнений що над цим наразі вже працюють.