Якось я отримав догану — мовляв, автор катає матеріальчики із серії “мышки, станьте ёжиками!”. Якщо хтось не зрозумів чи призабув, про що, власне, натяк, то нагадаю цю притчу:
Бідолашних мишей дістали коти. І звернулись вони за порадою до пугача:
— Наймудріший, порадь, як нам бути?
Пугач порадив:
— А ви станьте їжачками. У них голки, їх ніхто не ображає.
Миші зраділи та й побігли собі. Але одна пригальмувала:
— А як же ми станемо їжачками?
І всі подались назад до пугача:
— Наймудріший, а як же ми станемо їжачками?
І відповів пугач:
— Пацани, ви мене дурницями не вантажте. Я стратегією переймаюсь.
Ну, прискіпливих критиків я відправляю до деяких рецептів перетворення мишей на їжачків, описаних в низці авторських публікацій, починаючи із життєвих прикладів нашого буття і завершуючи деякими порадамитак званого практичного штибу, або ж раджу регулярно проглядати іншу періодику чи просто уважно слідкувати за телевізійними новинами.
Але, можливо, когось приклади такої соціально-генетичної трансформації не переконують, і йому потрібна абстрактна
Методологія процесу
Гаразд, спробую.
Візьмемо банальну ситуацію: маленьке і цілком миролюбне, таке собі сіреньке пересічне мишенятко дістав, просто жити не дає хтось сильніший, облудний, безпринципний та й просто жорстокіший, такий собі знахабнілий та розжирілий котяра. І тоді у мишенятка виникає поки що абстрактна ідея: щось із цим паскудством треба робити. А позаяк мишеня мирне, то воно вирішує спробувати домовитись чи навіть врозумити котяру, або ж знайти управу на хижака у господаря.
Ну, з котярою все зрозуміло. Він або ж тут-таки зжере мишеня, або ж спочатку пограється (мовляв, зайдіть завтра-післязавтра/через тиждень-місяць), а потім зжере, або просто пошле.
І піде мишеня, якщо вціліє, до великого та могутнього господаря. Але якщо той зосліпу чи через гидливість не розчавить сіромаху, і навіть почує та вислухає пищання миші, то далеко не факт, що кота буде покарано. А якщо навіть господар котярі хвоста накрутить, знову ж таки не факт, що життя мишеняти від того просвітліє. Бо коти — то такі хитрі тварюки, мають властивість коло ніг господарських тертися та вчасно могутньому піднявкувати. І їм за це багато чого вибачається.
Але може так трапитись, що господар зверне увагу на крадійкуватість якогось конкретного котяри, або просто виявиться котофобом, та й приб’є це „бєсполєзноє животноє”. А натомість заведе фокса-мишелова, або ж порозставляє мишачих пасток чи й просто влаштує їм масову потраву. І зрозуміє тоді мишенятко, що на рівні котяри чи господаря гармонії в цьому господарстві для нього не існує. І отут починається мишаче розшарування.
Одне мишенятко плюне на все і спробує далі виживати в умовах котячо-господарського геноциду, друге – подасться шукати кращої долі в іншому обійсті з більш справедливим господарем та миролюбним котом (міграція називається), або й взагалі втече в інші краї, де до мишей ставляться більш толерантно, а багато з них вже давно перетворилися на їжачків – тобто в еміграцію. Третє ж мишеня вириє нірку поглибше, виробить саме для себе певні правила поведінки і буде намагатися жити, максимально керуючись ними, і мінімально з’являючись на господарсько-котячій поверхні – андеґраунд або ж внутрішня еміграція зветься.
І лише якесь окреме мишеня, з’ясувавши, що над господарем та котом є ще один господар, подасться до нього. Але дуже швидко зрозуміє дві концептуальні речі: по-перше, правди для нього не існує і на цьому рівні, а по-друге, що у цього господаря є ще один хазяїн, а у того хазяїна начальник, а над начальником більший начальник, а над ним бос, а над босом більший шеф і що цей майже нескінчений ланцюг замикають боги — і правди для мишеняти не існує на жодному з цих щаблів. А ще найвпертіші з бідолах, намандрувавшись по отій ієрархічній драбині до втрати пульсу, з’ясують, що безтолковий цей процес пошуків мишачої справедливості зветься: хождєніє по інстанціям.
Ні, в мишачому середовищі побутуватимуть легенди, як якесь найзапекліше мишеня, дивом достукавшись до великих босів чи навіть богів, отримало від них таку бажану справедливість. Але при цьому легенда буде замовчувати, що справедливість та виявиться з гнильцем. Бо, повернувшись із мандрів, мишенятко в кращому випадку з’ясує, що в обійсті з’явився новий господар з новим голодним котом, а в гіршому — застане тих самих старих і розлючених персонажів з купою усіх скарг на них, яке мишенятко до того напродукувало в своїх хождєніях.
А тим часом котячо-господарсько-начальницьке свавілля щодо мишей ніхто не скасовував. Бо такі правила гри встановили самі Боги. Але за умов свавілля у маленьких та слабеньких часто-густо виникають надзвичайно цікаві та радикальні думки.
І тоді серед мишачого племені чи то з отих найзапекліших, чи то з емігрантського середовища, чи то з числа тих, хто вчиться на чужих помилках та досвіді — обов’язково знайдеться один, котрий дійде висновку, що справедливості в цьому житті треба не шукати, чи навіть добиватися в хождєніях, а її необхідно завойовувати. І як тільки ця думка його осяє, він відразу ж відчує такий собі підшкірний свербіж. Але спочатку не зверне на нього уваги, а піде ділитися думкою з товаришами по нещастю.
А серед мишеняток обов’язково знайдуться декілька, котрим ця думка сподобається, і вони її сформулюють вже не в абстрактну, а цілком конкретну ідею: а що воно вийде, якщо піти та й надавати кіздюлєй котярі, а його господарю влаштувати щось на кшталт „Мишачого полювання”. І у всіх мишенят, котрі, згуртувавшись навколо цієї конкретної ідеї, подадуться втілювати її в життя, теж виникне підшкірний свербіж. Але вони, знов, не нададуть цьому факту особливого значення, бо ще більше свербітимуть мізки та лапки у прагненні повиривати котярі вуса, а господаря здивувати якою-небудь темною.
Втім, завершивши цю екзекуцію, мишенята знову замисляться, бо згадають про начальників над господарем та котом, у котрих є цілий антимишачий арсенал: бойові коти, фокси-мишелови та спеціальні потруйні санітарні бригади. І побіжать вони тоді за порадою до пугачів.
І пояснять їм мудрі пугачі, що контрапуплення конкретних котів та господарів чи, навіть, їхніх босів — то річ, звичайно ж, корисна в сенсі загального тренінгу, але все зло в могутніх босах та богах, які, власне, й вигадали та впровадили в життя вигідну для них великих, і таку незручну та шкідливу для маленьких сіромах систему владарювання. І тільки тоді, коли маленькі та пересічні, влаштувавши вселенського прочухана сильним світу цього включно із богами, почнуть вибудовувати систему, зручну для їхнього пересічного існування, у них може з’явитися шанс на прижиттєвий дзен.
— Як, як це зробити? — закричать маленькі.
І пугачі, можливо, й розкажуть байку про стратегію та дурниці, якими вони не переймаються. А можливо, який-небудь із пугачів все ж таки порадить маленьким гуртуватися та союзників пошукати. В першу чергу, в середовищі ворогів всесильних босів та богів. Наприклад, звернути увагу на вовків або здичавілих собак, які багато чого знають про начальницько-божественні повадки, і які теж дуже тими ображені.
— Та ж вовки й собаки теж мишами годуються, — заволають маленькі, весь час чухаючись і об щось гостреньке ранячи лапки.
— Та й ми теж, але ж вас не чіпаємо, — мовлять мудрі пугачі. – Бо як тільки ви, колишні мишенята, наважились дати прочухана котові та господарю, то тут-таки і перетворились на їжаків.
Озирнуться тоді мишенята і побачать, що замість ніжної оксамитової шкірки усі вони покрилися дуже схожими на багнети голками. І подадуться вони шукати союзників — як серед таких самих, як вони, новоявлених їжачків, так і серед природних аналогів та ображених богами та босами вовків із собаками. Аби, згуртувавшись, влаштувати вакуум усій згадуваній божественній та її посіпацькій шушері.
А навздогін їжачкам пугачі дадуть ще одну пораду: в жодному разі не зупинятися в процесі. Бо як тільки хтось із їжачків пригальмує ходу, а особливо призупинить рух власної думки, то тут таки і випаде із процесу, перетворившись знову на беззахисне мишеня.
Комусь не сподобалась авторська памфлетна містерія? Ну, що ж, яка догана, така і відповідь…
Валерій Семиволос, вільний журналіст, Харківська обл., с. Губарівка, Товариство «Малого Кола»
44 ответа
Предлагаю автору статьи провести эксперимент о популярности украинского языка,на котором и написана указанная статья.Критерием оценки предлагаю взять колличество комментариев.Полагаю,что их будет маловато в связи с тем,что читать ее на украинском языке станет незначительная часть посетителей сайта.Хочу отметить,что ничего против украиноговорящих граждан не имею.
Зрозуміло, що українська мова ближча нашій землі, аніж будь-яка інша мова, бо власне українську мову і виробило за тисячоліття життя на цій землі — життя турботливого господаря. Російську мову, в основному, народила церковно-словянська, від Кирила і Мефодія, і подальше життя, далеко не господарів, але як би вони (Крило і Мефодій) здивувалися наприклад тому, що “любов” у русских вже і як “любой”, тобто знищене значення начисто. Тому і любов у росіян “зла”, для них “полюбиш и козла”, дуже прикро. Українська так далеко в самообмані і перекрученнях не пішла, наразі.
Щодо цієї статті, то вона не цікава, і написана у стилі тих, хто завжди ховав свої думки так глибоко (можливов і від російських товаришів), що вони остаточно втонули в підсвідомості автора…
Власне визначення слова притча, це дидактично-алегоричний жанр літератури, в основних межах близький байці. Автор чесно попередив про зміст статті у назві і до чого тут підсвідомість автора. Мені сподобалось. Дякую.
Дякую автору за саме українську мову публікації
Дякую автору за саме українську мову публікації
Російська мова почала формуватись десь на початку 18 століття. Дійсно церковна мова і поклала початок формування, але у той час то скоріше за все було словацька мова. Візантійці лише втілили багато грецьких слов. Зараз майже ніхто на це не звертає уваги, але прамови винищити неможливо, а тому росіянам не треба носитись зі своєю мовою, вони її по суті ні створили, лише копіювали. Копіювали усе. Герб Візантії, імена царів, мову. Приведу кілька прикладів: по перше слово — стужа, і далі… студённый, студить, остудить, простудить…..идут от греческого СТУД — кость, а далее по смыслу — студень, промерзнуть до костей, но таких примеров десятки тысяч, а скулить о том нет смысла, ибо и скулить берет начало от СКИЛИ — собака, а в основном, промашка вышла со времен Максима Грека, от туда непослушание и ересь. Не дали греку себя научить, вот и маются…
Напевно таки не притча, а щось інше.
Зазвичай притчі мають виразніше направлення — філософське, якщо йдеться про інформаційний канал “логосу”, має торкатися кращих земних здобутків думки, вести їх далі, і містерійне (символьне) — відкривати нові межі відомих і маловідомих символів, і конкретно спрямовуватися до речей небесних…
Житєлю. Нік ставлю російською, як дехто ставить латинським шрифтом, для впізнавальності саме себе. Українською ж думаю: яка ти провокаторська наволоч, “житєль”! Зранку і ввечері,до статті на будь-яку тему, вилазиш до нас, аби лиш оббрехати й спробувати згидити усе демократичне або українське. Є люди з різними думками, зрозуміло, що є такі коменти, з якими не погоджуємося та сперечаємося і я, і більшість постійних читачів ОРД, але це реальні думки, а не брудна робота. Якщо знайти час, і перечитати твої коменти останніх кількох тижнів, будь-кому зрозуміло, ти на форумі ОРД не висловлюєш власні думки, а виконуєш брудну роботу.
дякую,пане Валерій,дуже влучно і своєчасно-Василь
Хорошо написано. Автору респект!
Откуд у Р.Кузьмина звание Героя России и Героя Украины http://www.gp.gov.ua/ua/guidance_gpu.html ( нижний ряд)
Трохи забагато алегорій,але в цілому непогано.
А теперь резюме:кпру-коммунистическая партия регионов украины.
Із задоволенням приєднуюся до акції, яку, може сам не сподіваючися на організацторський вчинок, оголосив Петро Ілліч. На цей раз стаття шановного пана Семиволоса не привекла мене у захват, як на мене, занадто розгорнута метафора, з початку до кінця, і це не “червона нитка” публіцистичного твору, а метафора задля метафори. Проте, я можу помилятися, бачу схвальні відгуки. Так чи сяк, але хай сьогодні відгуки на цей форум надходять виключно українською! Поганяти явного провокатара “жІтєля”, це задоволення. до якого особисто в мене давненько свербіли руки.Доречі, не знаю, чому ОРД виходить російською мовою, як читач я зявилася тут заледве рік тому, сайт уже склався. Мовна проблема мені ніколи не заважала. Але якщо господарі таких як блощиця “жітєль” накидають її нам, що ж, відповімо. Згодні?
Коли людина восхваляє те, до створення чого вона не пречетна, то є звичайне блюзнірство, а коли цим займаються державні мужі, то це має інше визначення.Вони ні на що не здатні, а так лише за рахунок кривди, звичайного наклепу, вони й каламутять стосунки держав, просто регіонів, марно втрачають головний ресурс своїх народів — час. Той час інші країни будують мільони будинків за рік, або за десять — пятнадцять років стають у перші ряди світових лідерів…. А мова, це так, вона лише формує світогляд, береже та накопичує розум нації…І чомусь ніхто не каже про те, а чим треба оперувати, коли про тебе кажуть, що ти не визрів, що в тебе прогресує фашизм, що твоя історія якась не така, і ще багато чого кажуть… як Д. Медведєв, про Україну, Грузію, Естонію… А у цих країнах хтось організовує виступи верств населення…., а раптом не такі як і у нас у Львові…. А чи розуміють коти, що то не по них …сметана…
это не притча, а призыв к действию, только автор не понимает, что законы природы таковы, что коты должны жрать мышей, люди котов, боги людей, природа богов и т.д. немного утрированно но мысль надеюсь понятна. Главное преимущество человека в том и состоит, что родившись в мышиной норе он может стать хоть котом хоть господарем, даже богом не возбраняется. а может уйти в подполье, эммиграцию, в общем прям как в статье. поэтому автору респект, но с оговоркой — лучше быть объективным чем однобоко доносить одну точку зрения – как плохо нашим мышам на ГАЛИЧИНЕ
===14.05.2011 14:12 тот чьи посты на этом сайте постоянно удаляют
…лучше быть объективным чем однобоко доносить одну точку зрения – как плохо нашим мышам на ГАЛИЧИНЕ===
А з чого ви взяли, що мова про Галичину. Коли цей текст писався у автора жодних асоціацій з далекою Галичиною та галичанами не виникало. Та й не могло виникнути, бо автор корінний слобожанин-сіверець. Можливо вас мова з пантелику збила, так я вас здивую — на Харківщині переважно російськомовним є лише Харків, а область переважно україномовна. І саме на прикладі слобожанських “мишей” автор і написав цей текст.
===14.05.2011 10:02 житель
Предлагаю автору статьи провести эксперимент о популярности украинского языка,на котором и написана указанная статья.Критерием оценки предлагаю взять колличество комментариев.Полагаю,что их будет маловато в связи с тем,что читать ее на украинском языке станет незначительная часть посетителей сайта.Хочу отметить,что ничего против украиноговорящих граждан не имею.===
Цкй пост я зрозумів як заледве прихований натяк-пораду, мовляв, авторе, катай свої тексти російською і тоді тобі буде читацька увага, шана та інше щастя. Якщо це так, то дозволю собі у відповідь навести один уривок на цю проблематику із власного ж оповідання: “Бажаєш знати мову — знай її, а не базікай”:
“Якось на дружній вечірці університетської професури і кандидатури, з приводу успішного захисту докторської котрогось із колег до Володимира Гнатовича Хоткевича, із питанням щодо його репресованого і розстріляного батька, відомого письменника Гната Хоткевича, звернувся якийсь обкомівський чинуша.
Питаннячко зводилось до того, а чому, мовляв, Гнат Мартинович деякі свої твори писав на малозрозумілому для чинуші гуцульському діалекті (мабуть, малась на увазі так і не видана за життя Гната Хоткевича повість “Довбуш”, в якій і дійсно рясно присутній східнокарпатський говір. — автор), через що цей партійний бонза зробив висновок, аби письменник писав більш зрозумілою російською, то його, можливо б, і не репресували, і не розстріляли.
Натяк в словах партфункціонера був більш ніж прозорий. Володимир Хоткевич на той час вже перебував на посаді ректора ХДУ і, будучи відповідальним за переведення викладання з української на російську, як міг саботував цей процес.
Але Хоткевич зробив вигляд, що натяку не зрозумів. А на питаннячко відповів, аби його батько був російським письменником, то він би і писав російською з використанням у своїй творчості вологодських, астраханських чи костромських діалектизмів, що, втім, саме по собі навряд чи убезпечило б від репресій. Але позаяк Гнат Хоткевич був українським письменником, то і писав відповідно українською.
А щодо приховано-погрозливої рекомендації ширше використовувати російську на противагу український, то син видатного батька відреагував буквально наступними словами: “Для українця рідна мова — це душа, а душею, як відомо. не гендлюють, — після чого Хоткевич зробив паузу і додав, — а інші мови для нього, в тому числі і російська, — мусять бути лише комунікативним інструментом”.
М-да. Нет предела человеческой глупости. Кста, хтонибудь сможет ответить: глупость порождает самоуверенность или наоборот? “Тот чьи посты на этом сайте постоянно удаляют” никак не может понять законы природы, что коты должны жрать мышей, а Админ должен удалять его посты.
Не, ну шо бы мне не гаварили, но хохлы — это уникальные личности! По йихнему ультриррованому мнению, “боги кушают людей”, “люди рождаютца в мышыных норках”, а эММиграцыя — это главное преимущество хохла.
Автору статьи — пану Валэрию рэспэкт без всяких оговорок.
А скільки москвини-угри від українців-русів запозичили слов”янських слів, не зрозумівши їх значення. Наприклад: “другий” (укр.) — у них означає “інший” (“другой”), а у всіх слов”ян — те, що росіяни називають “второй”. І ще “наглий” (укр.) — “внєзапний” (рус.); “грубий” (укр.) — “толстий” (рус.). Подивіться словники чешські, польські і інші. А звідки в російській вигулькнуло слово “смуглий”? Немає ланцюга слів: смажити, смажений… Прикладів можна навести багато. Інакше кажучи, це есперанто.
А чи задумувалися ви над тим, що немає іншого виходу із тієї прірви, у яку затягнула нас сволота типу “жітєля”, ніж той шлях, на який постійно навертає нас у своїх публікаціях п.Валерій Семиволос?
Панэ SittingOnTheFence, канечно “эсперанто”, главными создателями которого были Пушкин (из эфиопов), Жуковский (из турков) и Даль (из датчан), вот они и складывали инструмент коммуникацыйи.
14.05.2011 14:12 тот чьи посты на этом сайте постоянно удаляют
“..коты должны жрать мышей, люди котов,..”
Загалом, доволі цікава сентенція.
До речі. А ви самі, любите котів?
?..
Що, не дуже? Просто увас не вміють їх готувати.
“админ должен удалять его посты” ну вот ты кацап сам глупо и признался как работает этот сайтик. твоих удаленных постов здесь никто не наблюдал, какую бы ахинею ты тут не квакал. работай дальше подневольный
У нас еще, может, год есть до взрыва, надо готовиться к тому, что будет после “проФФессионалов”, есть место и соображения для обсуждения: http://exrus.eu/index.php?option=com_myblog&show=2011-03-11-12-25-2 0.html&It emid=2 или http://durdom.in.ua/uk/main/article/article_id/9081.phtml и дальше. Предложить идеи, проголосовать за них и за политиков -“Позор Украины” можно на нон-стоп митинге (по примеру египетского на Гугле: http://www.google.com/moderator/#16/e=6bfcc ).
вот сам лично, как вы спрашиваете, я бы предпочел сожрать так называемых богов. но я не пример и не показатель
Наблюдать “удалённые посты”? Феерическое заявление!
если у тебя мозгов не хватает увидеть пост а потом его отсутствие, наивно думать что все такие как ты
Удаляются посты не наивные, а некультурные и анонимные.
Пацани, ви мене дурницями не вантажте. Я стратегією переймаюсь щось типу день гніву.
Пане авторе, Валерыю Семиволосе! Це пррекрасно й цивsлізoвано, якщо людина,до того ж “писуча” воло1є кільколма мовами. Але сьогодні на Вашій гілці ми принагідно дусимо провокатора або злочинного дурня, такого собі “Жітєля”. Прошу вас користуватися державною мовюю у постах гаразд?