Початок статті http://ord-ua.com/2011/02/02/na-shlyahu-do-strasburga-/?lpage=1
Заступник голови Апеляційного суду Дніпропетровської області Павло Олексійович Румянцев – жива легенда українського кривосуддя. Він відомий у юридичних колах під прізвиськом «Пособнік-Бєспрєдєлов» і є, мабуть, єдиним в Україні жерцем незрячої богині, який був притягнутий адміністративним судом в якості відповідача за нахабне порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
21 травня 2010 року Вінницький окружний адміністративний суд розглянув позов до Румянцева, поданий людиною, засудженою за вбивство до довічного позбавлення волі вироком Апеляційного суду Дніпропетровської області. Позивач свого часу звернувся до Європейського суду з прав людини, стверджуючи, що його катували, вимагаючи зізнання. Секретаріат Європейського суду листом від 3 грудня 2007 року попрохав скаржника надати додаткові документи для аргументації доводів по заявлених порушеннях, а саме – копії окремих матеріалів з кримінальної справи №53059049 по вироку Апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 лютого 2006 року. Тоді скаржник звернувся до заступника голови апеляційного суду Дніпропетровської області Румянцева, але отримав відмову – мовляв, обов’язок по зняттю копій для Європейського суду на співробітників апеляційних судів не покладено.
Сказати, що в Європейському суді з прав людини були шоковані – це не сказати нічого. Бо український суддя публічно відмовився виконувати вимоги Закону України «Про доступ до судових рішень», Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. 18 грудня 2008 року міжнародна судова інституція вирішила долучити до скарги засудженого його листування з паном Румянцевим – аби дати належну оцінку тому, що коїться в Україні. Тим не менш, ув’язнений скаржник безрезультатно продовжував вимагати від Павла Олексійовича витребувані Європейським судом документи і, врешті-решт, подав позов до Вінницького окружного суду – за місцем відбування покарання.
Якби не увага з боку Страсбурга, напевно, голова палати в кримінальних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області цю справу виграв би. Але Україні треба було робити видимість того, що в державі начебто існує правосуддя й запроваджені ефективні засоби правового захисту. І тому трапився унікальний випадок – суд у Вінниці розглянув позов до Румянцева, визнав його бездіяльність протиправною й зобов’язав видати документи, витребувані Європейським судом з прав людини. При цьому, сам Павло Олексійович прибути в судове засідання, де розглядався позов до нього, не зміг, позаяк був слухачем Академії суддів України і якраз навесні 2010 року брав участь у семінарі на тему: «Ефективне розслідування заяв про жорстоке поводження відповідно до Європейських стандартів», що проводився за фінансової підтримки Ради Європи.
Так ось, саме цей знавець практики Європейського суду, підготовлений на кошти закордонних платників податків, і мав розглядати апеляційну скаргу криворізького хлопчика на явно незаконну постанову судді Пруднік про арешт на 10 діб. Процитуймо кілька абзаців з апеляційної скарги Максима Слободяна:
«У практиці Європейського суду сформувалася позиція, відповідно до якої застосування позбавлення волі у якості покарання надає правовій нормі характер, більшою мірою властивий кримінальному провадженню, ніж адміністративному або дисциплінарному. Зокрема, у справі «Енгель та інші проти Нідерландів» 1976 року Європейський суд зазначив, що в суспільстві, в якому діє принцип верховенства права, покарання у вигляді позбавлення волі віднесені до кримінальної сфери. Це правило зберігає свою чинність й у випадку, коли позбавлення волі є лише альтернативною формою стягнення, поряд із більш м’якими, наприклад, штрафом. У справі «Бенам проти Сполученого Королівства» Європейський суд встановив, що навіть за умови існування лише ризику або вірогідності застосування позбавлення волі інтереси правосуддя вимагають забезпечення справедливого судового розгляду відповідно до принципів, що застосовуються в кримінальному провадженні.
Отже, виходячи з практики застосування Європейським судом статті 6 Конвенції, у випадку, якщо передбачена санкція може бути пов’язана з позбавленням волі, скоєне правопорушення має природу кримінального злочину, а його судовий розгляд повинен відповідати принципу справедливості відповідно до статті 6 Конвенції. Зазначена вимога міжнародного права була беззастережна порушена суддею Пруднік під час розгляду адміністративної справи щодо мене.
21 жовтня 2010 року Європейський суд виніс рішення в справі «Корнєв і Карпенко проти України», яке створило правову норму й обов’язкове для застосування судами України, зазначивши, що відсутність у особи, яка обвинувачується в скоєнні адміністративного правопорушення, можливості допитати свідків, що свідчать проти неї, порушує статтю 6 § 3 (d) Конвенції. Згідно з цим рішенням відсутність у особи, що обвинувачується в скоєнні адміністративного правопорушення, можливості знайомитися з обвинуваченням та доказами проти неї, адекватно їх оцінювати та розробляти життєздатну правову стратегію свого захисту порушує статтю 6 § 3 Конвенції в поєднанні з порушенням статті 6 § 1 Конвенции.
Окрім того, з моменту мого затримання о 23:50 26 грудня 2010 року мене не годували аж до 19:00 27 грудня 2010 року. Я був побитий і пограбований. Ніч з 26 на 27 грудня 2010 року я провів в Довгинцівському РВ, де мені не були надані умови для сну. Практика Європейського суду з прав людини кваліфікує такі дії з боку державних органів як катування, що порушує статтю 3 Конвенції.
Позбавлення мене волі й протиправне утримування в Довгинцівському райвідділі в ніч з 26 на 27 грудня 2010 року порушило моє право на свободу та особисту недоторканність, встановлене статтею 5 Конвенції. Я до цього дня не проінформований ані про підстави мого затримання, ані про висунуте мені обвинувачення».
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», рішення Європейського суду є джерелом права й мають для українських судів таку ж силу, як і закони нашої держави, що ухвалюються Верховною Радою. Тому Максим і прохав апеляційну інстанцію ознайомити його з матеріалами адміністративної справи, допитати свідків, дослідити докази, а головне – розглянути справу відповідно до процедури кримінального провадження.
Але в пана Румянцева була свою точка зору – постанова Вінницького окружного суду його ні чому не навчила й ні в чому не переконала. У присутності журналістів та правозахисників, які прибули послухати «процес століття», Румянцев навіть не зважив за потрібне назвати себе перед початком судового розгляду та з’ясувати, чи немає в учасників процесу відводів. Ані апеляційна скарга, ані адміністративний протокол не оголошувались. Про протокол судового засідання годі й казати – зрозуміло, що його ніхто не складав. Вести засідання українською мовою Румянцеву й на думку не спало – при тому, що і Максим, і його адвокат подали апеляційні скарги українською мовою й ніяких клопотань про застосування іншої мови судочинства не заявляли. До речі, цікаво, як цей феномен буде пояснювати представник України в Євросуді пані Лутковська?
Без будь-якої мотивації Румянцев оголосив, що він відмовляється розглядати апеляційну скаргу Максима, а також відмовляється задовольняти будь-які клопотання в частині допиту свідків чи дослідження доказів. За п’ять хвилин Павло Олексійович цілком впорався з розглядом справи й не побачив жодних підстав для скасування усної постанови судді Пруднік, яку від її імені написала помічниця. Подивимося, скільки часу тепер витратить на перевірку цих дивовижних фактів Вища рада юстиції. Зрозуміло також, що зроблений дніпропетровськими журналістами аудіозапис так би мовити «судового процесу» буде наданий у Страсбург – нехай там послухають, що таке правосуддя по-українськи.
А, між тим, історію з Максимом та усну постанову про його арешт вже обговорюють навіть у Новосибірську — на сайті відомого російського юриста й публіциста Марка Болдирєва в статті з аналізом стану правосуддя в Україні:
http://iuris-civilis.ru/?p=6280#more-6280
Буквально два речення в середині статті, але ось вона — слава людська…
І, насамкінець, цитата зі стрічки новин:
«Президент Украины Виктор Янукович утверждает, что на пути утверждения демократических ценностей и свобод Украина является одним из лидеров среди государств Восточной Европы. Об этом он заявил на организованном Фондом Виктора Пинчука VII Украинском ланче, который прошел в Давосе в рамках Всемирного экономического форума. В. Янукович отметил, что на пути демократического развития Украина приближается к Европейскому Союзу. «Безусловно, Украина сегодня является одним из лидеров Восточной Европы. Я бы сказал даже так – одной из центральных стран», – отметил глава государства».
Маестро, туш…
Споконвічне питання
А потім, після «розгляду» апеляційної скарги, була прес-конференція, участь у якій, окрім автора цих рядків і Максима Слободяна, взяли відомі дніпропетровські правозахисники Василь Сухов і Галина Кучеренко.
Ще за кілька днів до прес-конференції Галина Василівна була співголовою Громадської ради з питань дотримання прав людини при Головному управлінні МВС України в Дніпропетровській області, а Василь Євгенович – секретарем цієї ради. Одначе 17 січня 2011 року начальник міліції Дніпропетровської області Віктор Бабенко видав наказ про ліквідацію Громадської ради, направивши її співголовам ось такого листа:
«У зв’язку з припиненням діяльності Громадської ради при ГУМВС прошу провести з представниками громадськості, які входять до її складу, відповідну роз’яснювальну роботу та наголосити на необхідності здавання посвідчень членів громадської ради, які відповідно до наказу ГУМВС №44 з 17.01.2011 вважаються недійсними».
Навіть такий декоративний орган як Громадська рада при обласній міліції – і той вже не влаштовує нову владу. Суддівсько-прокурорсько-міліцейський симбіоз не терпить, коли якісь там правозахисники й представники громадськості починають з’ясовувати, а куди ж діваються мобільні телефони, що міліціонери відбирають у громадян перед Новим Роком. До речі, Громадська рада 5 січня, тобто ще в бутність свого існування, зверталась до начальника обласної міліції з проханням провести спільну перевірку публікацій Інтернет-видання «ОРД» відносно обставин затримання в Довгинцівському райвідділі Максима Слободяна. Здавалося б, якщо порушень законності в діях працівників міліції не має, Бабенко мав би з радістю пристати на таку пропозицію. Але він відповів відмовою, мотивувавши її тим, що:
«Оскільки відповідно до ст. 27 Закону України «Про міліцію» нагляд за додержанням законності у діяльності міліції здійснюють Генеральний прокурор і підлеглі йому прокурори, 28.12.2010 зібрані з цього приводу матеріали направлені до прокуратури Дніпропетровської області для прийняття рішення згідно з вимогами чинного законодавства України».
Таким чином на сьогоднішній день попри десятки публікацій про «справу Слободяна» в центральних і місцевих виданнях та інтернет-ресурсах, жодної офіційної реакції не має. Та ахінея, яку попервах ГУ МВС України в Дніпропетровській області та МВС України розмістити на своїх сайтах з цього приводу, наразі відсутня, а сайти «почищені». Прокуратура мовчить, правозахисників до матеріалів перевірки не допускають. Більш того, попри те, що з моменту арешту Максима сплинуло вже понад місяць, хлопцеві досі не показали адміністративні матеріали, начебто на підставі яких суддя Пруднік винесла знамениту усну постанову.
Споконвічне питання «Що робити?» ми й обговорювали на прес-конференції в Дніпропетровську, оскільки «справа Слободяна» вкотре засвідчила: в Україні відсутні правосуддя та прокурорський нагляд. Взагалі. І якщо кілька років тому суддівсько-прокурорська-міліцейська корпорація ще боялась огласки й намагалась оминати публічні скандали, то зараз всі ці марчучки, румянцеви та інші пшонки лише в очі сміються, коли бачать чергову жертву державного свавілля. Мовляв, йдіть у Європейський суд – так і кажуть, весело регочучи від власної кмітливості.
Єдине, чого вони бояться – так це втратити можливість подорожувати за кордоном. Грабують вони тут, але витрачають – там. І єдиний спосіб обрубити щупальця мафіозному спруту – переконати Раду Європи заборонити в’їзд до країн Євросоюзу тим українським чиновникам, які порушують права людини. Перший крок у цьому напрямку вже зроблено і відповідне звернення правозахисників 10 січня 2011 року було вручено Єврокомісару Фюле
http://ord-ua.com/2011/01/20/mizhnarodni-perspektivi-prokurora-marchuk/
Тепер треба робити другий крок – скласти список найнахабніших представників корпорації. Для цього треба аналізувати конкретні справи й оприлюднювати прізвища тих прокурорів, суддів і правоохоронців, які свідомо порушували міжнародні зобов’язання України в галузі прав людини. Головне, щоби приклади таких порушень були прозорими й очевидними – як у випадку з криворізьким хлопчиком.
Дякуючи Богові, Максим постраждав досить помірно – йому не підкинули наркотиків, його не катували, вимагаючи зізнатися в злочинах, які він ніколи не скоював. Тим не менш, саме подібні справи можуть перекрити в’їзд до Європи людям на кшталт прокурорші Марчук чи судді Пруднік, а також засвідчити систематичне порушення Україною статті 13 Конвенції. Бо критерієм відбору кандидатури на міжнародне покарання є не стільки тяжкість наслідків, скільки нахабство представника влади й очевидність скоєного ним беззаконня.
Будь кому зрозуміло, що не може вважатися судовим рішенням папірець, написаний секретаркою від імені судді на прохання дільничного інспектора міліції. Будь кому зрозуміло, що не може вважатися суддею людина, яка усно, без складання постанови, наказує арештувати побитого й пограбованого в міліції хлопця навіть не з’ясувавши, як його звати й не поцікавившись, коли й на підставі чого він був затриманий. Будь кому зрозуміло, що не може вважатися прокурором особа, яка направляє посередників у редакцію Інтернет-видання з пропозицією зняти з сайту за 5 тисяч доларів критичні публікації про себе, кохану. І тому саме такі справи, як історія з Максимом Слободяном, можуть довести перед Європою відсутність в Україні ефективних засобів правового захисту.
Тож і біситься прокурор Дніпропетровської області. Бо мова вже йде не про телефон, який в юнака відібрали в міліції, а про те, що Максим своєю послідовністю, своїм прагненням справедливості зазіхнув на підвалини суддівсько-прокурорсько-міліцейської корпорації, на її харчову базу – можливість безкарно грабувати. Тому зараз на одній чаші терезів опинилася пограбована дитина, що провела Новий Рік за ґратами, на іншій – покидьки на кшталт прокурорші Марчук чи так званих «суддів» Пруднік і Румянцева. На його стороні – міжнародне право та розголос у пресі, на боці дільничного міліціонера — корпорація, зцементована грошима та спільною корупційною діяльністю.
На чий бік схиляться шальки терезів – залежить від нас і від нашого усвідомлення того, що на місці Максима в Україні щороку опиняються сотні тисяч людей. Хлопцеві пощастило – він, на відміну від тих сотень тисяч, мав «заповітний» номер телефону і зміг зразу ж після затримання зателефонувати в Київ. Цілком можливо, що цей дзвінок врятував його від знайомства з дибою чи обвинуваченням у збуті наркотиків.
Втім, пані Марчук, схоже, досі переконана, що їй вдасться помститися юнакові. Тому повідомляємо Наталії Василівні, що інтереси Максима відтепер представляє адвокат Тетяна Монтян і договір про надання правової допомоги Максим, на випадок якоїсь провокації, завжди носить із собою. А ще інформуємо прокурора Дніпропетровської області, що до тих пір, доки грабіжники в погонах і покидьки в мантіях не будуть покарані, спокій їй буде тільки снитись.
Володимир БОЙКО, спеціально для «ОРД»
61 ответ
Зараз прийде Флойд чи його клон і вавалить тут кучу відходів життедіяльності. Він любить цей сайт, звідси не вмлазить, а від Бойка мліє, найкраще тужиться тільки піл його статтями.
“Зараз прийде Флойд…” — конечно “прийде”, а что Вы думали, плюсик (или Бойко? или его клон?)
Вопрос Бойке, всем его клонам, шестеркам и иным зомбированным товарищам — почему товарищ Бойко никогда не отвечает на неудобные ему вопросы?))) На “хорошие” вопросы, там где он может хоть что-то вразумительно сказать — отвечает с радостью. На неприятные, неудобные — молчок! Неужели такой трус? Судя по фото к статье, где Бойко робко вжал голову в плечи — очень может быть. Или боится окончательно завраться (хотя куда уж окончательней))). Короче, вопросов масса, ответов — ноль.
Отвечаю флойду. Есть така пословица: “Не тронь гав….но, вонять не будет”. Видать Бойко с таварисчем флойдом именно по такому принципу и поступает. Флойд, он тебя трогать не хочет.Понимаешь?
Все, кто внимательно читал материалы по данной теме (а они есть не в одном, а в нескольких сигналах данного сайта) получили возможность увидеть интересные вещи. Оказалась наглядной некая “мастерская” одного из правозащитников в одном из случаев. А именно: множественные факты “мелких” незаконных деяний Системы проявились в отношении конкретного человека. Тут можно было бы поставить точку и вздохнуть с сожалением, мол, не он первый, не он последний. Но продолжение было непривычным для украинской действительности.
Обратите внимание: те обстоятельства, которые тупо (иное определение трудно подобрать), обыгрывали определенные анонимные корреспонденты сайта как свидетельства заведомой лжи автора материала, в действительности являются доказательствами наличия ПРОЦЕССА его РАБОТЫ.
Как известно, в объективных и искренних сведениях, излагаемых человеком даже под протокол, составляемый опытным следователем, обычно содержатся неувязки и противоречия. Это объясняется субъектвными особенностями восприятия объективной действительности и никого из нормальных профессионалов не удивляют. Более того, именно такие “крючки” помогают продвигаться в направлении достижения полной и объективной картины восстанавливаемого события. Кстати, в оперативной работе “в поле” оценка достоверности получаемой информации учитывает, в том числе, наличие или отсутствие признаков “живого характера” информации — демонстративная непротиворечивость часто является доказательством дезинформации или вообще самодеятельного творчества источника.
Наблюдая за событиями в изложении автора материала можно убедиться в том, что правозащитник работал. Отличие правозащитной деятельности от процессуальных обязанностей принципиальна. Об этом неоднократно упоминается в некоторых комментариях.
Однако, повторим: правозащитник “поднимает тревогу”, очерчивает пределы “территории ЧП”, максимально широко публикует ставшие ему известными обстоятельства, содержащие в себе признаки нарушения прав. Процессуальные обязанности же строго регламентированы. Лица, которые по должности и служебному положению поставлены реагировать “на тревогу”, обязаны без промедления и шума запустить механизм документирования доказательств, касающихся данного случая.
По текстам авторов сообщений хорошо видно, кто как мыслит, в каком направлении реагирует. На примерах прекрасно видна генеральная линия Системы — вместо проверки обстоятельств, о которых сигнализировал правозащитник, “проверяют” правозащитника. И этим многое, если не всё, сказано.
Благодарен Владимиру Бойко за предоставленную возможность увидеть живой процесс противодействия силам, пытающимся замять, а не расследовать событие, содержащее, как по мне, явные признаки полного правового нигилизма и человеческой подлости в среде должностных и служебных лиц украинской государственной системы. В понятие “системы” в последнем предложении я включаю не только криворожских менто-судо-прокур-УБЛЮДКОВ, но и гораздо более широкий круг лиц аналогичного характера как в географическом, так и в гос-институциальном понимании. Ведь (говоря о последних) НИКТО ОФИЦИАЛЬНО НЕ ОТРЕАГИРОВАЛ ПО СУЩЕСТВУ НЕОБХОДИМОСТИ СРОЧНОЙ, ЗАКОННОЙ, ПРОЦЕССУАЛЬНО-ЗНАЧИМОЙ ПРОВЕРКИ сигнала правозащитника.
Вдумайтесь — НИКТО!
та яка воно корпорація? купа сцикливого лайна тай годі. повірте тому, хто бачить усе зсередини…
якщо щось може принципово почистити це лайно, то тільки суд присяжних. тому його й немає в написаному портновим, підра***ом і ким там ще новому судоустрої. отакоєот
“он тебя трогать не хочет” — очень “удобное” оправдание, Вы не находите?))) Честно говоря, ожидал что-нибудь подобное услышать от шестерок Бойки.
To romulus. В Росии сейчас действует суд присяжных — ну и что? Во времена Союза все уголовные и гражданские дела рассматривались с участием народных заседателей — ну и что? До середины 2010 года в Украине уголовные дела по первой инстанции рассматривались апелляционными судами с участием заседателей — ну и что?
Суд присяжных — это только лишь форма отправления правосудия, которая позволяет избегать отдельных ошибок то отдельным делам. Если содержание гнилое, никакая форма ситуацию кардинально не выправит.
Флойду-прочитай СЕРОГО И ПРОКОМЕНТИРУЙ КАК СИСТЕМА ПРОВЕРЯЕТ, КОГДА ПРОКОЛОЛАСЬ.ЧЕГО ТЫ К ПОСЛОВИЦЕ ПРИЦЕПИЛСЯ. ОТВЕЧАЙ ПО СУТИ БЕСПРЕДЕЛА ПРАВОХР ОРГАНОВ
Флойду -я лично Бойко не знал и в шестерках ни у кого не был.Ты сам чьих будешь ..
народні засідателі, яких брагословив (ха-ха, гарно вийшло, я й не старався!) який-небудь партком кпсс ссср — це одне, а обрані за жеребом і належними представницькими вибірками присяжні — “нечто совсем немножечко другое”. ви не слідкували за публікаціями про суд над підозрюваними у вбивстві Анни Мазепи (Політковської)? так от, братів Ібрагіма і Джабраїла Махмудових суд виправдав, хоч вони й безпосередньо причетні, але таки швидше за все не вбивали. а рустамчика й досі шукають. як ви думаєте, наш суд би цих орлів кавказа виправдав? а справедливості хочеться усім, навіть жуліку, якого з якогось дива посадили за убивство
Народных заседателей в СССР долгое время (до начала 70-х годов) избирали рейтинговым голосованием — на собрании пускали по рядам листочек и каждый записывал предлагаемую кандидатуру. Избирали того, кто набрал больше голосов. Это — между прочим. А КПСС в отправление правосудия перестала вмешиваться еще во времена Хрущева. Отдельные эксцессы случались, однако судьи были действительно независимы. Тем ни менее, система была гнилой. Причины анализировать долго. Тоже касается и современной России. Суд присяжных может исправить отдельные ошибки по отдельным уголовным делам. Процент дел, по которым допускаются присяжные — ничтожен. Все остальные дела — не только уголовные, но и гражданские, административные, хозяйственные — рассматриваются так называемыми профессиональными судьями. То есть профессиональными взяточниками и беспредельщиками. Причина — отсутствие в обществе социальной востребованности правосудия.
EH & FLOYD читайте коран , потом будем спорить http://iuris-civilis.ru/?p=6280#more-6280
Согласен с тем, что “Причина — отсутствие в обществе социальной востребованности правосудия”. И это самое страшное. Т.е. востребованность-то есть, но её потенциал и возможности — мизерные.
про те, як відбувались голосування навіть у сталінській верховній раді — уже слава богу відомо. і технологія нагинання в трудових колективах була, думаю, того же штибу. але це не я вказав, що в 70-ті й це відмінили — от жеж шпециялісти.
про гниль — в кожній людині від 200-300 гр до кількох а то й десятка кіло калових мас! тіки подумайте! але це не підстава загортатись у простирадло і, як мабуть висловився б автор “шляху до Страсбурга”, “бадьоро чимчикувати на кладовище”. погоджусь із тезою, що присяжні — це звісно не єдина — але дуже важлива — технологія підвищити якість правосуддя.
Деятельность правозащитников крайне важна и переоценить ее значение для правосудия сложно, но таких способных, толковых людей-правозащитников как Бойко, Монтян ничтожно мало.
А Флойд — это … Посмотрите на сайте сайт http://lurkmore.ru/ статью ”тролль”.
Прошу обратить внимание ув.форумчан,что ни герой стать ни автор это не флойд.создайте на форуме тему ФЛОЙД и обсуждайте эту тему,кому интересно.кто еще помнит,о чем статья?
Николасию — зачетный высер у тебя получился, молодец. Надеюсь, грамота от Бойки уже в пути. Но, советую потребовать от Бойки письменную расписку (мол, обязуюсь наградить грамотой моего подручного холопа Николасия…). Иначе (скажу по секрету), может и обмануть — это ему раз плюнуть.
Мент написал: “прочитай СЕРОГО И ПРОКОМЕНТИРУЙ”. Ну прочитал. И что? Он что-то по существу написал? Опять водички налил словоблуд, и все. “Свидетельства заведомой лжи автора материала, в действительности являются доказательствами наличия ПРОЦЕССА его РАБОТЫ” — ты понял, Мент? Можешь на работе теперь лгать, не стесняясь, выдумывать, придумывать, врать… Причем о доказательствах своих слов не заботься — это лишнее, по мнению Серого. А ежели призовут к ответу, скажешь, что все враки твои — есть доказательства ПРОЦЕССА твоей РАБОТЫ! Понял? Какие еще после этого нужны комментарии?
Вот в соседней ветке один форумчанин скинул интересную статейку. Небольшая выдержка из нее: “Этот журналист (Бойко — прим.) написал несколько острых, критических статей. Но как такой отважный журналист проигнорировал главную заповедь своей профессии: не представил две точки зрения? Не было в публикациях и реальных фактов — лишь обещания их представить. Для читателя это повод задуматься: зачем он это делает? И, действительно, зачем?”
Ничего не напоминает, господа форумчане?)) Речь идет о событиях 2004 года, но “методы работы” Бойки с тех пор не изменились.
Еще цитирую из этой статьи: “Итак, если следовать канонам профессиональной журналистики, выслушать и вторую точку зрения, вырисовывается очень некрасивая ситуация. Частный предприниматель, решивший стать «журналистом-обличителем», поссорившись с налоговой структурой, максимально использует возможности своего ремесла в личных целях. Не чураясь любых методов. И не вспоминая, собственно, о самом важном для журналиста — точно и непредвзято проинформировать читателя”.
Прочтите всю статью, и проведите аналогии с сегодняшними статьями фантаста. Вот ссылка: http://www.khpg.org/index.php?id=1082061049
Серому
Вы всё правильно описали. Хочу только добавить, что в статьях Бойко приведено много конкретики, основанной на результатах его и его сподвижников действий. У “оппонента” по кличке “Флойд” — только какие-то истеричные выкрики без малейшкй аргументации или аргументы на уровне малыша, начитавшегося дешёвых детективов. Прчём в каждом его “опусе” ярко виднА его безграмотность и бескультурие, позволяющие ему использовать оскорбления вместо аргументации. Обычное злобное ничтожество, комплексующее по поводу того, что кто-то больше знает, умеет и, в отличие от него, делает дело нужное людям. Не думаю, что стОит обращать на него внимание, а тем более — пытаться с ним дискутировать.
Адвокату (на 4.02.2011 14:17) — Верно. Что я, например, и делаю. :))))
Хороша робота! Вграйте їх, пане Бойко, вони до цьго мають бути призвичаєні, навіть не так, вони мають це полюбити. Всі ці румянцеви, прудніки, марчуки з бабенками, повинні їздити в Єгипет і Росію, а не в Європу за крадені гроші. Завдяки Вашій діяльності в Українни залишається шанс не перетворитись на мусорську диктатуру.
Ничего нового в статье не написано, к чему она — для количества?! И почему до сих пор не опубликована запись из РО (если она существовала)????? Опубликуйте без исследования!!!!!! Опубликуйте хотя бы запись с рассмотрения апелляции, если как утверждает автор запись велась!!! Надоело читать одни голословные обвинения!
Шановний адвокате, запропоную дещо іншу точку зору. Історії з Максимом Слободяном, Артемом Воронковим і Наталиєю Деньчук, Михайлом Бабичем — є переконливим свідоцтвом того, що міліціянти та прокурорські остаточно перетворені на каральний інструмент сучасної влади в Україні.
Українські суди усіх рівнів будуть захищати оцих “нових опричників” — треба ж врешті-решт, нехай і силоміць, держати народ в упокорі і показати, хто в Україні хазяїн! Але цей варіант грубого диктату буде неодмінно визивати появу шквалу невигідних для іміджу країни публікацій у ЗМІ.
Отже, залишилось якимось чином знейтралізувати журналістів, особливо з незалежною або принциповою позицією.
Тексти, в яких висміюється діяльність Володимира Бойко та інших українських правозахисників, — є не що інше, як безпосередньо (яке чудове міліціянтське слово) ВІДПРАЦЮВАННЯ методів та тактики боротьби з резонансними критичними публікаціями про героїчні будні та величні трудові звершення міліціянтів України.
Адже діяльність Стогнія по формуванню позитивного іміджу міліції серед населення визнана незадовільною — треба невідкладно запропонувати нову кандидатуру і щось новеньке!
Все понимаю, не понимаю одного — чего Бойко прицепился к прокурорше Марчук?! Она к этому делу никаким боком, только в порядке надзора. Бойко все время задирается к Марчук, потому что она прищимила в Днепре более серьезную БЮТовскую рыбу?!
Из материалов статей я так и не смог понять, почему прокурорша Марчук должна боятся Монтянши?! Она будет кусаться?!
Поддерживаю мнение ХХХ:
В Украине предстоит не только произвести уничтожение мафиозно-уголовного олигархата, но и ввести запреты на профессии. Все, кто обслуживал мафиозные кланы или был на их содержании (суды, прокуратура, депутаты, министры, менты, сбушники, прихлебатели, марионеточные партии и политики) должны получить волчьи билеты и ни при каких обстоятельствах не допущены не что в политику, но даже на уровень мелких клерков. Если не тюрьма, то мусорщики, дворники, сторожа — их удел.
Все богатсва олигархов, все компании, полученные криминальным путем, должны быть конфискованы и через национализацию переприватизированы всем обществом. Неправедные и халявные деньги олигархов, чиновников и криминала — единственный способ существования бандитских и антинародных режимов. Только прикрыв эти финансовые потоки, нация сможет уничтожить эту криминальную гидру
Серому-Адвокату: А вы все любуетесь друг дружкой, девочки?)) Опять сводите все к пространным разговорам ни о чем, и оскорблениям? А по сути, как обычно — ноль… Вы мне напоминаете сектантов, которые бездумно твердят то, что им вложили в голову, не делая даже попыток посмотреть на изложенные конкретные обстоятельства трезво, спокойно, и без фанатичных обобщений в духе “все менты-козлы, поэтому верую каждому слову…” Зомби, честное слово! Тьфу на вас еще раз.
Прохожему (4.02.2011 18:24) — Запреты на профессии нежелательны исходя из принципа гуманизма. А вот запрет занимать ДОЛЖНОСТИ — самое то. Пожизненный запрет перечисленным Вами лицам и совершеннолетним членам их семей (круг определен УК) занимать ЛЮБЫЕ должности в системе госвласти и местном самоуправлении весьма желателен. Как с позиции неотвратимости наказания, так и в целях воспитания всех остальных граждан и подрастающих поколений.
В политику запрета по доступу не потребуется, поскольку для них занятие политикой при вышеизложенных обстоятельствах будет бесперспективной затеей и так.
По национализации богатств вопрос сложнее. Как минимум из-за сложности получения несомненных доказательств “получения криминальным путем”. Однако, уверен, помыслив коллективно — правовой и законный метод будет найден. 🙂
Да пусть Максим носит с собой хоть решение суда о признании его недееспособным — он нафиг не нужен прокурору области Марчук Н.В. не стоит так его (и себя) возвеличивать!!!!!! Никому он нафиг не нужен!!!!!!!!! Обычный хулиган загремевший на10 суток!! в практике только примерно 30% обвиняемых в кражах, крабежах, разбоях, изнасилованиях, убийствах, хулиганстве и т.д. из общекриминальных преступлений признают себя виновными!
вспоминается недавний случай — ехал в маршрутке на работу (Днепропетровск — Синельниково) и один нетрезвый товарищ начал оскарблять женщину — позвонил в дежурку и товарища забрали — правда дали не 10, а 5 суток и ничего кипиш никто не поднимал — а то носятся со Слободяном как с писаной торбой!!!!!
Интересно, а каким образом господин старший помощник прокурора смог установить, что Слободян хулиганил? Ни милиция, ни прокуратура такие факты устанавливать права не имеет. Это можно было сделать исключительно в открытом судебном заседании путем исследования доказательств (в тому числе — протокола задержания), опроса свидетелей и т.д. Судя по постановлению об аресте, где не указаны даже фамилии свидетелей, никакого суда не было.Судя по протоколу задержания, парень был задержан уже после ареста. Судя по сообщениям сайта МВД, в милиции он находился 12 часов явно незаконно.
Произошло беззаконие и это понимают все, кроме прокурорши Марчук. Может ей стоит немножко подучится? И, кстати, где телефон пацана? Что по этому поводу нам скажет старший помощник прокурора?