Здається, прокурор Дніпропетровської області Наталія Марчук так і не зрозуміла, які наслідки особисто для неї матиме недавній візит в Україну комісара Євросоюзу з питань розширення та сусідства Штефана Фюле. А, між тим, цей вояж Єврокомісара з наступним наданням політичного притулку в Чехії колишньому міністру економіки України Богдану Данилишину цілком може принести далекосяжні несподіванки для пані Марчук, яка так любить подорожувати по Європах. Бо може так статися, що їздити буде лише Данилишин. А Наталії Василівні доведеться засмагати хіба на південному березі Білого Моря та скуплятися в московському ЦУМі. А якщо ж прокурор Дніпропетровської області досі не зрозуміла, заради чого Чехія надала притулок колишньому українському міністрові, то пояснюємо.
За кілька днів до ухвалення чеським урядовцем рішення про надання притулку колишньому українському міністру, комісар ЄС провів у Києві зустріч з журналістами та правозахисниками й отримав від координатора Вінницької правозахисної Дмитра Гройсмана звернення:
Звернення невелике й рекомендується до читання всім прокурорам, суддям і керівникам міліцейських підрозділів, оскільки містить заклик до Європейської Комісії та Ради Європи підготувати звіт про дотримання прав людини в Україні та, з урахуванням рекомендацій, що містяться у звіті, ухвалити рішення про обмеження в’їзду на територію Євросоюзу тим українським чиновникам, які пов’язані з порушеннями прав людини.
Сказати направду, ніякого винаходу Дмитро Гройсман не зробив. Прецедент вже є. 16 грудня 2010 року Європейський парламент проголосував за резолюцію, яка закликає заборонити в’їзд до країн ЄС російським посадовим особам, що були причетні до так званої «справи Магнітського» — переслідування російського юриста Сергія Магнітського, який у листопаді 2009 року помер у Бутирському слідчому ізоляторі в Москві. Окрім заборони на в’їзд, Європарламент пропонує правоохоронним органам країн ЄС заморозити активи російських посадових осіб, причетних до «справи Магнітського», на своїй території. Список цих осіб досить величенький. Це – чини Генеральної прокуратури Росії та прокуратури Москви, співробітники Слідчого комітету МВС Російської Федерації, судді Тверського районного суду Москви, арбітражного суду Москви й Татарстану, суддя з Казані тощо.
Щоправда, ця резолюція Європарламенту стосувалась причетних лише до однієї, хоча й гучної, справи. А Дмитро запропонував більш глобальний підхід: проаналізувати стан дотримання прав людини в Україні та заборонити в’їзд до Європи всім чиновникам, які порушують настанови Конвенції про захист прав і основних свобод людини – право на справедливе правосуддя, право на особисту недоторканність, право на свободу вираження поглядів, право на ефективний засіб правового захисту та ін.
Реакція Єврокомісара на цю ініціативу була адекватною: «Європа готова йти на чималі компроміси з Урядом України стосовно економічних або політичних питань; але Європа ніколи не піде ні на які компроміси в галузі дотримання прав людини». Чули, пані Марчук? – Ніякі.
Ідея Дмитра зараз активно обговорюється в дипломатичних колах, тим більше, що перше попередження, яке було висловлене пану Януковичу під час саміту в Брюсселі, Президент України так і не почув. Тому довелося Європі знов нагадати керівництву України про права людини, але вже не усно, а шляхом надання політичного притулку збіглому екс-міністру економіки.
Сподіваюсь, пані Марчук розуміє, що не випадково Чехія надала притулок Данилишину саме після візиту до Києва Єврокомісара Фюле, який обіймає цю посаду за квотою саме Чехії? І що це питання було погоджено з урядовими колами інших країн Євросоюзу? Але особливо звертаємо увагу прокурора Марчук на те, що головним мотивом надання Данилишину притулку є відсутність в Україні гарантій щодо неупередженого слідства та справедливого судового розгляду порушеної відносно нього кримінальної справи. Питання вини чи невинуватості екс-міністра ніхто в Європі не обговорює – такі речі можуть бути встановлені лише в ході судового засідання, побудованого на принципах змагальності. Мова наразі йде про те, що в Україні відсутні й цивілізоване правосуддя, і прокурорський нагляд за додержанням законів працівниками правоохоронних органів.
Тож третім попередженням стане підготовка звіту про стан дотримання прав людини в Україні зі складанням переліку чиновників, яких рекомендовано не пускати в Європу. Так ось, мушу запевнити прокурора Дніпропетровської області, що вона вже зарезервувала собі місце в першій десятці цього списку. Принаймні, правозахисники мають твердий намір подати її прізвище як посадовця, який систематично порушує права та свободи співгромадян.
Торжество волевиявлення
Про витівки Наталії Василівни та її унікальну правосвідомість Європа довідалась ще в 2006 році, коли пані Марчук обіймала посаду прокурора м.Горлівка Донецької області. Навесні відбулись парламентські вибори, одночасно з якими на Донеччині (як і крізь по Україні) обирали мерів і депутатів органів місцевої влади. Про те, як рахували голоси на тих виборах у Горлівці, стало відомо 20 квітня 2006 року, коли журналістові донецької газети «Остров» Ігорю Нежурку тамтешні мешканці повідомили про цікаву знахідку на міському звалищі – поліетиленовий пакунок з наполовину спаленими протоколами дільничних виборчих комісій.
Журналіст разом з представниками громадських організацій негайно виїхав на смітник і, дійсно, побачив і відзняв на відео грубий стос оригіналів протоколів – з «мокрими» печатками та підписами членів виборчих комісій. При цьому протоколи відбивали результати виборів як до місцевих рад, так і до Верховної Ради України.
Журналіст Ігор Нежурко зі знайденими на смітнику в м.Горлівка протоколами дільничних виборчих комісій
Годі й казати, що в прокуратурі Горлівки, яку тоді очолювала Наталія Марчук, у Нежурка навіть відмовились прийняти письмове повідомлення про злочин. Впродовж тривалого часу журналіст разом з місцевим юристом Олександром Сенчишиним домагався через суд примусити Наталію Василівну виконати свій службовий обов’язок і порушити кримінальну справу за фактом фальсифікації результатів виборів. Але натомість Сенчишину довелось вислуховувати від пані прокурорші лише погрози.
Свої обіцянки Наталія Марчук виконала сповна – невдовзі кримінальна справа була порушена. Тільки не відносно фальсифікаторів, а проти неповнолітнього сина Сенчишина, Володимира, за те, що він у якоїсь дівчини начебто відібрав мобільний телефон. Наразі є підстави вважати, що й ця дівчина, і двоє «свідків» були міліцейськими агентами. Що ж стосується Володимира, то до неповнолітнього хлопця в міліції не допускали адвоката й по-звірячому катували, вдягаючи протигаз на голову. У підсумку Сенчишин-молодший з ласки пані Марчук провів у слідчому ізоляторі 1 рік і 8 місяців, доки не був випущений на волю Апеляційним судом Донецької області.
Тодішній співдоповідач Парламентської асамблеї Ради Європи по Україні Ханне Северінсен, яку вразила історія зі спаленими бюлетенями, пропонувала жертвам прокурорської сваволі допомогу в наданні притулку в Європі. Але Нежурко з Сенчишиним відмовились, сказавши, що мають намір боротися надалі з прокуратурою. Тож єдиним наслідком втручання європейського дипломата стало дисциплінарне стягнення, яке на Наталію Марчук наклав тодішній Генеральний прокурор України Олександр Медведько.
Отже, в європах про Наталія Василівну вже начувані. В Україні – також. Але останньою краплею для правозахисників стала «справа Слободяна», навколо якої зараз влаштовано якісь шаманські танці в прокуратурі Дніпропетровської області.
Криворізьке кривосуддя
19-річний юнак з Кривого Рогу Максим Слободян також відсидів і також за мобільний телефон. От тільки телефон відібрав не він, а відібрали в нього. Щоправда, відсидів Максим не 1 рік і 8 місяців, як Володимир Сенчишин, а лише 10 діб. Але нинішні підлеглі Наталії Василівни обіцяють, що обов’язково порушать проти Слободяна кримінальну справу – щоби не скаржився на те, як його в ніч з 26 на 27 грудня 2010 року побив і пограбував прямо в Довгинцівському райвідділі міста Кривий Ріг дільничний інспектор Горбунов.
Стандартна історія: напередодні Нового Року Криворізьким міліціонерам треба було здати гроші на подарунки начальству та проведення корпоративу в Головному Управлінні МВС України в Дніпропетровській області. Під руку дільничного Горбунова потрапив Максим, якого міліціонер притягнув у Довгинцівський райвідділ, побив і пограбував на очах двох свідків – адміністративно затриманих громадян. Бачте, Горбунову сподобався мобільний телефон, подарований Максиму влітку за спортивні успіхи, коли хлопець виконав норматив кандидата в майстри спорту. Більш того, Горбунов примусив цих двох адміністративно затриманих підписати чисті аркуші паперу, які використав згодом для фальсифікації адміністративних матеріалів про те, що Слободян начебто бешкетував у маршрутному таксі.
Без будь-якого документального оформлення хлопця протримали в райвідділі 12 годин, а оскільки Максиму вдалось зателефонувати в Київ авторові цих рядків і сайт «ОРД» у ніч на 27 грудня повідомив про міліцейське беззаконня, на ранок міліціонери побігли до голови Довгинцівського райсуду мадам Прудник домовлятися про термінову ізоляцію пограбованого юнака. Горбунов так поспішав, що навіть не встиг написати який не будь адміністративний протокол. Втім, суддю Прудник це не засмутило. Без розгляду справи й навіть не встановивши особу «правопорушника», жриця Феміди винесла усну постанову про арешт Слободяна на 10 діб «за дрібне хуліганство», доручивши написати судове рішення своїй помічниці.
Після того, як міліціонери привели Максима з суду в райвідділ, виявилось, що міліцейське начальство розпорядилось провести перевірку фактів, викладених у нічному повідомленні Інтернет-видання «ОРД». Але жодного папірця, який би давав підстави тримати хлопця в міліції, не було, оскільки адмінпротокол був відсутній, а постанову про арешт помічниця судді ще не написала. І тоді, через 12 годин після затримання й через майже годину після «судового розгляду», у Довгинцівському райвідділі, нарешті, склали «протокол затримання» Слободяна Максима Юрійовича, який, як сказано в протоколі, «доставлений у Довгинцівський РВ КМУ УМВС України в Дніпропетровській області 27.12.2010 о 11 годині 30 хв. … для припинення правопорушення й складання адміністративного протоколу». На цьому унікальному документі зазначено його номер 5012962, час складанні 11год. 30 хв. 27 грудня 2010 року й підпис автора – старшого лейтенанта Міщенка.
Також у протоколі затримання сказано, що «про місце перебування затриманого повідомлено батькові — Слободяну Юрію Миколайовичу», от тільки час, коли це було зроблено, не зазначено. Бо Юрій Миколайович приїздив у райвідділ о 2-й ночі, з проханням пояснити причину затримання свого сина. Але відповіді так і не дочекався, натомість бачив, як дільничний інспектор Горбунов тягав Максима за волосся, вимагаючи, щоби той підписав якісь зізнання.
І лише після цього, за участю співробітників служби внутрішньої безпеки та з відома помічника прокурора Довгинцівського району Дмитра Володимировича Коржа в райвідділі стали виготовляти адміністративну справу відносно Слободяна, яку начебто ще зрання розглянула суддя Прудник.
Цікаві досліди проводять судді й міліціонери в Кривому Розі: спочатку людину затримують, через 12 годин арештовують, ще через годину складають протокол затримання, після чого починають писати адміністративні матеріали, на підставі яких була винесена постанова про арешт…
Біном Власенка
Вимоги закону – то для українських прокурорів справжній біном Ньютона. Принаймні, внести протест на явно незаконну постанову судді Прудник прокурор Довгинцівського району Богдан Сергійович Власенко 27 грудня категорично відмовився, заявивши, що буде перевіряти обставини затримання й арешту Максима лише в тому випадку, якщо його про це особисто попросять народні депутати України. Отакої.
З огляду на загострений нарцисизм і манію величі прокурора Власенка, наступного дня, 28 грудня, у прокуратуру Довгинцівського району факсом з Верховної Ради надійшло звернення народного депутата України, Голови підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань правової політики Еліни Шишкіної з проханням негайно внести протест на беззаконну постанову судді Прудник. Але знов щось не влаштувало примхливого Богдана Сергійовича. Тож, не дочекавшись реакції прокуратури, правозахисники допомогли ув’язненому Максиму знайти адвоката, який вніс апеляційну скаргу на постанову про арешт. А по виході на свободу ще одну апеляційну скаргу подав і сам юнак від свого імені.
http://ord-ua.com/2011/01/10/prokurorovi-dnipropetrovskoyi-oblasti–chitati-na-nich-/
Відповідно до вимог Кодексу України про адміністративні правопорушення, у випадку надходження в суд першої інстанції апеляційної скарги, матеріали адміністративної справи разом зі скаргою впродовж 3-х днів мають направлятися в апеляційний суд. Але в Апеляційний суд Дніпропетровської області адміністративна справа щодо Слободяна М.Ю. не надходила до цього дня.
Більш того – де перебуває та справа невідомо. Принаймні, ані Максиму, ані його адвокатові так і не вдалося побачити адміністративний протокол і з’ясувати, за що ж саме хлопець відсидів 10 діб. У зв’язку з цим 12 січня 2011 року Максим подав ще одну заяву про порушення кримінальної справи. Звісно, справу ніхто не порушить, але суддям Європейському суду з прав людини буде що почитати:
Прокуророві Довгинцівського району м.Кривий Ріг
ВЛАСЕНКУ Б.С.
СЛОБОДЯНА Максима Юрійовича,
м. Кривий Ріг, Довгинцівський р-н, вул. ххххх, буд. хх
ПОВІДОМЛЕННЯ ПРО ЗЛОЧИН
у порядку ст. 95 КПК України
27.12.2010 суддя Довгинцівського районного суду м.Кривий Ріг Пруднік Н.Г. з метою приховати злочини, скоєні щодо мене в Довгинцівському РВ КМУ ГУ МВС України в Дніпропетровській області, де я протизаконно утримувався впродовж 12 годин, був побитий і пограбований, винесла постанову по справі №3-3025/2010 про мій адміністративний арешт. При цьому адміністративних матеріалів, на підставі яких була винесена зазначена постанова, я ніколи не бачив. Як вставлено в наступному, адміністративні матеріали були виготовлені в Довгинцівському РВ вже після мого арешту. Це підтверджується протоколом №5012962 мого адміністративного затримання, складеним «для припинення правопорушення та складання адміністративного протоколу» в Довгинцівському РВ об 11:30 27.12.2010, тобто через годину після мого арешту.
30.12.2010 адвокат, що представляє мої інтереси, звернувся в Довгинцівський районний суд з проханням ознайомити його з матеріалами адміністративної справи. Але в цьому йому було відмовлено, натомість видана лише копія постанови про мій арешт.
31.12.2010 адвокат, що представляє мої інтереси, подав апеляційну скаргу на зазначену постанову.
10.01.2011 я також подав апеляційну скаргу, яку здав у канцелярію Довгинцівського районного суду. При цьому я довідався, що, всупереч вимогам ч.3 ст. 294 КпАП України, яка встановлює, що матеріали адміністративної справи мають направлятися в суд апеляційної інстанції впродовж 3-х днів з моменту надходження апеляційної скарги, апеляційна скарга мого адвоката досі перебуває в Довгинцівському районному суді. На мою вимогу ознайомити мене з матеріалами адміністративної справи я отримав відмову.
У той же час право особи, що притягнута до адміністративної відповідальності, а також його представника, знайомитись з матеріалами адміністративної справи встановлено ст. 268 КпАП України.
Таким чином, своїми діями службові особи Довгинцівського районного суду порушили моє право на апеляційне оскарження постанови про мій арешт впродовж встановленого законом строку, порушили моє право на ознайомлення з матеріалами справи та підготовку апеляційної скарги з урахуванням даних, що викладені в адміністративному протоколі. Це завдало істотної шкоди моїм правам та охоронюваним законом інтересам, оскільки через це я позбавлений можливості в судовому порядку довести свою невинуватість у вчинені правопорушення та отримати справедливу компенсацію за порушення державою Україна моїх прав, встановлених Конвенцією про захист прав і основних свобод людини.
Окрім того, своїми діями службові особи Довгинцівського районного суду дискредитують у очах громадян судову владу та підривають авторитет Довгинцівського районного суду, а також персонально його голови Надії Григорівни Пруднік – видатного юриста сучасності, про правосвідомість якої складаються легенди та пишуться статті (особливо, у зв’язку з моїм незаконним арештом).
Вважаю, що в діях службових осіб Довгинцівського районного суду вбачається склад злочину, передбаченого ч.1 ст. 365 КК України – перевищення владних повноважень, що заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом правам окремих громадян, державним інтересам та інтересам юридичних осіб.
Виходячи з наведеного, керуючись ст. 95, 99-1 КПК України, —
п р о ш у :
1. Порушити кримінальну справу та притягнути до відповідальності службових осіб Довгинцівського районного суду, які протиправно відмовились ознайомлювати мене та мого адвоката з матеріалами адміністративної справи №3-3025/2010 та протиправно утримують матеріли зазначеної справи в суді першої інстанції разом з двома апеляційними скаргами на постанову судді Пруднік Н.Г.
2. У випадку відмови в порушенні кримінальної справи видати мені копію відмовної постанови для подальшого оскарження.
Про відповідальність, встановлену ст. 383 КК України про завідомо неправдиве повідомлення про злочин, попереджений.
СЛОБОДЯН М.Ю.
12 січня 2011 року
Але й це не все. Максим двічі ходив у районну прокуратуру, вимагаючи проінформувати про результати дослідчої перевірки попередньої заяви про порушення кримінальної справи у зв’язку з його незаконним затриманням, арештом і пограбуванням. І хоча сплинули всі строки, передбачені Кримінально-процесуальним кодексом України, у прокуратурі Довгинцівського району розмовляти з хлопцем на цю тему відмовляються, а коли звертається адвокат, то йому брешуть, що, начебто, якась відповідь була ще 5 січня відправлена поштою.
Годі й казати, що все це відбувається з відома прокурора Дніпропетровської області Наталії Марчук, посланці якої стали вже погрожувати порушити кримінальну справу проти самого Максима. У зв’язку з нашими публікаціями Наталія Василівна взялася перевіряти, що ж коять її підлеглі. Але замість того, щоби навести елементарний порядок у Довгинцівський районній прокуратурі та пояснити райпрокуророві Власенкові, що здійснювати нагляд за дотриманням законності працівниками міліції він зобов’язаний і без звернень народних депутатів, співробітники обласної прокуратури за вказівною Марчук ходять по сусідах Максима, просять повідомити бодай якийсь компромат на нього і обіцяють «посадити» хлопця. Навіть характеристику з технікуму, де вчиться Максим, витребували – ось як в прокуратурі Дніпропетровської області перевіряється заява юнака про те, що його в райвідділі побили та пограбували.
Втім, правозахисники, навчені досвідом царювання Наталії Василівни в прокуратурі Горлівки, рекомендують не чекати, доки оскаженілі міліціонери влаштують якусь провокацію й за вказівкою прокуратури підкинуть на обійстя хлопця жменю патронів або пакунок з наркотиками. Очевидно, що ситуація навколо 19-річного хлопця з Кривого Розу потребує міжнародної уваги, а цей випадок неодмінно знайде своє висвітлення в запропонованому Дмитром Гройсманом звіті з питань дотримання в Україні прав людини. З усіма сумними наслідками до службових осіб, причетних до беззаконня.
І наостанку. Не можемо не порадувати читачів «ОРД», які слідкують за розвитком подій у Кривому Розі. Як ми писали раніше, у Максима був з собою цифровий плеєр, який він перевів у режим диктофону й яким записував, що коїлось в Довгинцівському райвідділі в ніч з 26 на 27 грудня 2010 року. Зокрема – вихваляння дільничного інспектора Горбунова про те, як йому вдалось виготовити фальшиву довідку, що начебто Максим перебував у стані алкогольного сп’яніння. За кілька годин після нашої першої публікації з арештованим хлопцем зустрівся помічник районного прокурора Корж. Максим зробив усну заяву про злочин і передав Коржу диктофон, який сховав від міліціонерів у шкарпетку й проніс непоміченим.
Але помічник прокурора не тільки відмовився зареєструвати повідомлення про злочин (не кажучи вже про те, щоби направити побитого хлопця на судово-медичне освідування). Корж взяв у Максима диктофон і віддав його працівникам міліції, щоби ті стерли запис. Але, вочевидь, Дмитро Володимирович не знав, що фізично знищити інформацію на флеш-носії дуже й дуже непросто. Тож висловлюємо наші співчуття і Горбунову, і Коржу. А також сподіваємось невдовзі порадувати читачів «ОРД» відновленим записом розмови між дільничним інспектором Горбуновим і громадянином Слободяном у Довгинцівському райвідділі.
Володимир БОЙКО, спеціально для «ОРД»
17 січня 2010 року, після публікації цієї статті, в Довгинцівському районному суді м.Кривий Ріг раптом знайшлась адміністративна справа щодо Максима Слободяна. Того ж дня разом з двома апеляційними скаргами справа в терміновому порядку попрямувала до Апеляційного суду Дніпропетровської області. При цьому ані Максиму, ані його адвокатові так жодного разу й не вдалося з нею ознайомитися попри те, що 12 січня хлопець здав у канцелярію суду письмове клопотання дати йому можливість прочитати адмінпротокол і, нарешті, довідатися, за що ж саме він відбув у в’язниці 10 діб арешту.
Що ж стосується заяви про порушення кримінальної справи, яку батько Максима подав у прокуратуру Довгинцівського району у зв’язку з незаконним затриманням, пограбуванням і арештом юнака ще 31 грудня 2010 року, то ніякої інформації за результатами дослідчої перевірки прокуратура не надає. Адвокат Максима був змушений направити в районну прокуратуру адвокатський запит, кілька разів туди телефонував, але переконати прокурора Власенка виконати вимоги закону так і не вдалося.
Як повідомив Максим Слободян редакції «ОРД», зараз він дуже сподівається на те, що прокурор Дніпропетровської області Марчук натисне на заступника Голови апеляційного суду Румянцева й той відхилить апеляційну скаргу на постанову про адміністративний арешт. Як не дивно на перший погляд, але Максим у цьому дуже зацікавлений. Річ у тім, що у випадку, якщо його апеляційна скарга буде задоволена, то за незаконний арешт він отримає грошову компенсацію в розмірі до 10 тисяч гривень – не більше.
А якщо Румянцев апеляційну скаргу відхилить і визнає, що суддя Прудник вчинила правильно, то в такому випадку питання про порушення Україною Конвенції про захист прав і основних свобод людини буде зразу ж передано на розгляд Європейського суду. Згідно з усталеною практикою цієї міжнародної установи, мінімальна сума відшкодування, яку в такому випадку отримає побитий і пограбований у міліції хлопець, становить 5 тисяч євро. І це – тільки за незаконне судове рішення про арешт, не кажучи вже про знущання в райвідділі.
Редакція Інтернет-видання «ОРД» пропонує прокуратурі Дніпропетровської області висловити свою точку зору на події в Кривому Розі та ознайомити наших читачів з результатами перевірки фактів, викладених у публікаціях з приводу «справи Слободяна». Зв’язок з редакцієй за адресою: [email protected]
27 ответов
Так держать пане Володимир и Максим ! Пусть это будет за всех
Индыло тоже привез участковый,но почему-то нигде не
написано как он ответил за убийство молодого парня!
Там ведь написали:что у участкового и Индыло были
взаимно неприязненные лтношения,и,как следствие он
дважды упал с высоты своего роста и разбился насмерть !
Мне,в какой то момент даже показалось,что марчук вдруг очень неуютно почувствовала себя в своем кресле.
Сейчас нарисуется махровый слизняк Флойд в “розовых очках”, которые ему торжественно вручили менты-костоломы, и начнет тут щебетать о недопустимости жестких высказываний относительно подонков в мантиях и погонах))). Гдеже ты, Флойдик? Флойдюша, рядом! Что-то заждались)))
Вот так сразу Евлопарламент взял и запретил всем въезд :))) смешно!
Въезд запретить и счета поблокировать, пусть FATF поищет откуда деньги. Ржу до слез, ща побегут бабло в ВТБ и Сбер РФ перекладывать и карточкой в Норильск за дефицитом!!! Вон лужка кинули и даже ВЖ в Латвии не дали, так что не думайте, что по прошествии срока окажетесь в Европе, скорее как бодя в питерском порту курьерами.
Не розумію затримку із аудіофайлом. Відновлення “стертого” вмісту — операція нескладна. Давайте докази в студію.
МОЛОДЦЫ!доведите дело до конца, а флойд теперь что базикать буде , хотим почути
В качестве комментария:
«Жавер не спускал с него глаз. Почему же он не арестовал Жана Вальжана? Потому что он все еще сомневался. Не следует забывать, что как раз в ту эпоху полиция не чувствовала себя независимой в своих действиях: ее стесняла свободная печать. Несколько самовольных арестов, о которых было напечатано в газетах, наделали шуму, дойдя до сведения палат и внушив робость префектуре. Посягнуть на свободу личности считалось делом серьезным. Полицейские боялись ошибиться; префект возлагал всю вину на них; промах вел за собой отставку», — Виктор Гюго, «Отверженные».
Думаю, после публикаций В. Бойко до прокурора Днепропетровской области Натальи Марчук уже дошло, почему свободную печать называют «четвертой властью».
Мент сказал: “флойд теперь что базикать буде , хотим почути” — а что, Бойко что-то новое написал?))) По-моему, уже все давным давно было сказано, кто не помнит — перечитайте старые опусы фантаста и комментарии к ним. А сейчас — очередной “пересказ” событий о страданиях юного любимца депутатов, и о коварных ментах с прокурорами, которые украли и продали на базаре алюминиевую сережку с мобильником. Слышали уже эту басню сто раз, давайте, автор, что-то новенькое, придумайте какие-нибудь “свежие” подробности этой мифической истории. Например, что начальник райотдела или прокурор района украли носки Максима, пока тот спал, и тоже вприпрыжку на базар…. Или можно еще добавить интриги, написав, что участковый (“як стало відомо”) не продал телефон, а цинично и демонстративно проглотил его на глазах у возмущенной общественности. Как вариант (подсказываю совершенно бесплатно), можно указать, что запись велась, кроме телефона и аудиоплеера, еще и на бабинно-кассетный стационарный магнитофон “Весна”, который по счастливой случайности тоже оказался в кармане брюк пацана. И теперь (не можемо не порадувати читачів «ОРД») полным ходом идет расшифровка километров бабинной ленты. Результаты, так сказать, будут ”невдовзі”…
Остальным “комментаторам”, типа Вибіра, Висіра и проч. — молодцы, Бойко обязательно оценит ваши потуги)). “Трудитесь” себе и дальше, только смотрите, не захлебнитесь от собственного яда.
Вова бесится от своей беспомощности!!!!
Флойду-вы, наверное статью не читаете , а пишете сразу коменты “и о коварных ментах с прокурорами, которые украли и продали на базаре алюминиевую сережку с мобильником. Слышали уже эту басню сто раз, давайте, автор, что-то новенькое, придумайте какие-нибудь “свежие” подробности этой мифической истории.” В статье написано повидомлення про злочин , суть которого -не дают должностные лица материалы справы для ознкомления -чего бояться же им бояться, если они правы.Вы их правильно называете “коварными”.А коварством можно только подлости делать , а не правду отстаивать.ЛИЧНО МНЕ ПОЗИЦИЯ АВТОРА НРАВИТЬСЯ -ОН НЕ “БАСНИ” РАССКАЗЫВАЕТ-А ПИШЕТ ПРАВДУ И ЗА ЭТО ЕМУ НИЗКИЙ ПОКЛОН ЗА СМЕЛОСТЬ.
Володю, ось це вже набагато краще. Бо початкові статті, на мій погляд, були занадто емоційними. З людської точки зору, емоційність зрозуміла цілком, Новий рік хлопчина провів за гратами із-за конфлікту з водієм маршрутки. В будь-якому випадку такий конфлікт вичерпувався би запотиличнмком, а не десятидобовим сидінням в буцегарні. А ось всі подальші подіі свідчать, що їх наслідком є виключно твоя і хлопця праова позиція. Аналогом є справа Корнійчука, “посадка” якого є наслідком правової позиціі його тестя Онопенка. Тепер аналіз. Виник конфлікт (його причини не суть важливі). Маршрутка під”іхала до райвідділу де її вже чекали. Хлопця заперли до “обіз”янника”. Зрозуміло, що маршрутка “підкришна”, бо якби не це ніхто не вийшов би, а якби вийшов, то були би розбори із значною кількістю свідків із числа пасажирів. Значить гра йшла в одні ворота — малий виступив і його закрили в клітку. Все фініш. Але тут виявляється, що малий має позицію і зв”язки, саме тому мусора змушені були зверннутись до судді і фармазонити якісь адмінматеріали. І самі мусора і суддя всі поставлені вашою правовою позицією в позу раком і тому змушені стояти в ній до кінця. Оскільки, і мусора і суддя з прокурорами в “дьосна”, то в цю ж позу стали і прокурори. І стоять вони всі раком, впираючись рогом. Виникла ідея “рухнути” кримінальну справу, але малий же не Юра Луценко, що був міністром і кожен день туйову хучу всякоі хні підписував, тому “компра” на нього для криміналу — лише додаткове свідчення тупості стоячих раком. Тобто вони свій потенціал вичерпали. А ось ви ні. Перше — скористатись ініціативою Гройсмана і осіб, що причетні до порушення прав людини в Украіні до списку ПАСЕ. Пам”ятаєш, за що згнив в Алькатрасі Аль Капоне — за несплату податків. Ось і тут, не гнати цих сохатих за вбивства, катування, шалену корупцію, а взяти адмінпротокол і всі відписки по ньому, пройтись по всій системі із зверненнями аж до перших осіб правоохоронноі та судовоі системи ( включаючи батьків цього покруча під назвою судова реформа -“портнових” та ” ківалових”), використати їх кругову поруку та заперти до списку ПАСЕ. Це раз. Друге — ініціювати блокування їхніх активів. Ось і капець будиночкам в Баденах та Ніцці, Сочі — то ж не кошерно. Удачі
Прокуратура Днепропетровской области сообщает об аресте заместителя начальника управления областной милиции. Никто не знает, кого именно “приняли” на взятке?
За одержання хабара міліціонер опинився у слідчому ізоляторі.
15 січня поточного року прокуратурою Дніпропетровської області порушено кримінальну справу стосовно заступника начальника одного з управлінь ГУ МВС у Дніпропетровській області за ч.2 ст.368 Кримінального кодексу України (одержання хабара поєднаного з вимаганням — карається позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна).
В ході досудового слідства встановлено, що приватний підприємець вирішив організувати діяльність бару-більярдної, навіть задля цього вже винайняв будівлю. Але до нього «завітав» працівник міліції і так би мовити пояснив, що діяльність цієї установи можлива тільки після дачі йому хабара у сумі 2 000 доларів США.
15 січня 2011 року після одержання грошей правоохоронця було затримано працівниками УСБУ та 18 січня судом обрано запобіжний захід – взяття під варту.
Слідство у кримінальній справі триває.
Прес-служба прокуратури області
http://www.dnipr.gp.gov.ua/ua/news.html?_m=publications&_c=view&_t=re c&id=60126
А ведь Данилишин-главарь тендерной мафии!И чехи так “оперативно” дали ему “притулок” только потому,что ,видимо,ряд “держиморд” за большие бабки уговорили чехов.Иначе многое станет явным.
Флойд.Почитайте комент о вас.Комент от 19.01,22.51.Статья”Могилев сообщил о сроках своей менструации”.
Флойд,я рад,что вы стали более грамотнее писать.Начали писать через дефис частицы:-то,-либо,-кое,-нибудь.)))Но уточнение в предложении,тоже выделяются запятыми.Вы пишете:”который по счастливой случайности тоже оказался в кармане брюк пацана.”А правильно:”который,по счастливой случайности,тоже оказался в кармане брюк пацана.”Обратите внимание на запятые,проставленные во втором случае.Так писать правильно.Я вам рекомендую, прочетайте мой комент в статье”Могелев сообщил о сроках своей менструации.”Для вас откроется новый мир.)))Вместе,дружно,степ бай степ,мы достигнем вершины знаний четвероклассника.)))Пусть трудности не пугают вас!Как завещает нам вождь, “поэт Чехов” и писательница ”Ахметова”.)))
Опа!)) Нашего постояльца, скрывающегося под ником “!!!”, задело за живое, когда его, как шкодливого кота, потыкали носом в его собственные ошибки))). И это притом, что он изначально САМ затеял всю эту возню с “уличением” форумчан в неверном правописании. Что, уважаемый !!!, решили оправдываться?))))). Очень некрасиво с Вашей стороны строить дискуссию в форме “я дурак? да вы посмотрите на него!”. Был о Вас лучшего мнения.
!!!
а здесь разве Вашу высокую грамотность обсуждают..или может персональное дело Флойда
Вы милейший имхо. ошиблись, тут статью В.Бойко обсуждают, и эта статья по моему на много уравновешенней и объективней тех, что раньше писал Владимир о деле Максима Слободяна.
Плюс сегодня услышал в новостях слова главного милицианта Днепропетровской области про “дурней, что хотят в Киев ехать….”
если это правда, то очень неприятно наличие таких генералов в МВД.
Осталось меньше недели… Интересно, успеет ли за это время В.Бойко снять погоны с зам. начальника по кадровой работе УВД в Днепропетровской области, как он (Бойко) торжественно тут на сайте обещал? Говорил очень пафосно и уверенно, что в месячный срок “зірве” чи “позриває”. Кто сомневается, могу привести цитату или ссылку. Или же сами почитайте темы о юном любимце депутатов, написанные нашим местным Гербертом Уэллсом еще до Нового Года. Неужели опять просто балабольство и игра на публику? Неужели опять наглое вранье?
Кстати сказать, о кадровой политике ГУ МВС в Днепропетровской области и персональной ответственности гражданина Фесенко (с сайта Днепропетровской областной прокуратуры):
15 січня поточного року прокуратурою Дніпропетровської області порушено кримінальну справу стосовно заступника начальника одного з управлінь ГУ МВС у Дніпропетровській області за ч.2 ст.368 Кримінального кодексу України (одержання хабара поєднаного з вимаганням).
05 січня 2011 року прокуратурою Дніпропетровської області направлено до суду для розгляду по суті кримінальну справу, яку було порушено стосовно капітана міліції Саксаганського РО КМУ порушену за ч.2 ст.307 Кримінального кодексу України.
29 жовтня 2010 року заарештовано працівника Синельниківського МВ міліції, який в результаті перевищення службових повноважень спричинив смерть неповнолітнього
Для :)) — можно поинтересоваться, о какой “кадровой политике” и “ПЕРСОНАЛЬНОЙ отвественности” Вы тут написали? Представьте себе завод, на котором работают 5 тыс. человек. Отдел кадров изучает новоприбывших, их характеристики, рекомендации, анкеты. И, если все “по бумагам” нормально (заметьте — кадры — явно не оперативное подразделение) — принимает и назначает. И все. Это отдел кадров, а не отдел внутренней безопасности, как в милиции, так и на заводе. И, по Вашему, кадры при этом должны нести персональную (!!!) отвественность за нарушения и преступления, совершенные назначенными на должности лицами?)) Вы поймите, что кадры не являются руководителями этих лиц, они выполняют лишь техническо-бумажную работу. А решение о назначении того или иного сотрудника, включая и начальников управлений и их заметителей, принимает непосредственный начальник органа. В случае с зам. нач. управления — начальник УВД.
Так что там со срывом погон, Бойко? Вы уж просветите форумчан, не стесняйтесь. Всем интересно узнать, отвечаете ли Вы за свои слова, или нет.
17.01.2011 19:36 справедливый
В маршрутке кроме водителя и максима находился еще один пассажир-женщина,которая может дать объективные показания по данному делу.Насколько мне известно Максим в тот вечер был пьян,хамил в салоне маршрутки,поэтому водитель заблокировал дверь и по пути следования доставил его в райотдел.
1.01.2011 13:05
Володимир Бойко
“Звертаюсь до начальника Управління кадрового забезпечення ГУМВС України в Дніпропетровський області полковника Фесенка, який засирає сайт ОРД своїми коментарями під ніком “Флойд” та “Soldier of Fortune”: Сергію Олександровичу, якщо Вам муляють Ваші погони, то я допоможу їх зняти. Впродовж наступного місяця”.
Это ж надо!) Кроме угроз снять погоны (которых, дя справки, у меня нет))), еще и сочиняет и нагло врет, что я какой-то Фесенко))). Ну не фантаст ли? КАК МОЖНО ВЕРИТЬ ТАКИМ ”ЖУРНАЛИСТАМ”?
13.01.2011 22:39
знаток ситуаций
Ребята, вот читаю это все, и задумываюсь: господин Бойко-то ищет людей пострадавших от Прудник, да? Но, что-то никто на эту минуту не нашелся! А за Прокурорских и райотделовских напишу-Вам что всем завидно? Вы за руку споймали на взятке или стали непосредственным свидетелем беспредела? Да отстаньте от них! Обсудите лучше как мог спортсмен напиться, и бывая в колуарах правительства, не научиться культурно выражаться? Почему такой неповторимый Максимка с ИВС “босиком”, пешком домой идти собирался? Почему он, Слободян, не сидел с маленькой сестрой и больной мамой, а шатался пьяным по маршруткам? Как можно было оставить сестренку маленькую на недееспособную маму? Зато он “Класный парень, спортсмен”, а все остальные идиоты!А как до наказания за вину дошло-куда и дух спортивный, закаленный делся? Страноо!!! Бухать научился, а отвечать за поступки-нет! это обсудите, уважаемые, яростные нелюбители милиции!
На днях 22-летний Яков Попович вышел на свободу, отсидев восемь лет за чужое преступление.
“ФАКТЫ” не раз писали об истории семиклассника Яши Поповича, восемь лет назад угодившего на тюремные нары за якобы совершенное им тягчайшее преступление — изнасилование и убийство его девятилетней племянницы Яночки Попович. 23 сентября 2002 года тихий городок Пологи (Запорожская область) облетела страшная весть: по дороге из дома к бабушке исчезла третьеклассница местной школы Яночка Попович. На следующий день ее тело со следами надругательств нашли в камышах у реки. Правоохранители за считанные дни установили “виновника”: в убийстве девочки “сознался” ученик той же школы, который приходился Яночке еще и близким родственником. Удивительно, но поводом для ареста послужили слова одного из школьных учителей, который вспомнил, что именно Яков предложил поискать племянницу в камышах: дескать, раз знает, где искать, значит, сам туда спрятал!
Спустя три года, в 2005 году, в Пологах задержали 52-летнего рабочего каолинового комбината Сергея Ткача. В ходе следствия выяснилось, что в течение 25 лет бывший следователь-криминалист Ткач совершил более семидесяти убийств — в Запорожье, Днепропетровске, Крыму. Только в Пологах маньяк совершил девять аналогичных преступлений! Яна, по признанию самого убийцы, была его первой жертвой в этом маленьком городке. Однако, увы, родители Якова рано воспрянули духом в надежде, что сын вот-вот выйдет из-за решетки. Понадобилось долгих пять(!) лет, чтобы после того, как в убийстве девочки признался другой человек (и его вина была доказана!), отец с матерью смогли добиться освобождения для несправедливо осужденного сына.
«Когда оперативники пригрозили, что расправятся с родителями, Яша испугался. И написал явку с повинной».
В 2005 году родители Яши Поповича, узнав о поимке маньяка и его признаниях, пришли в редакцию “ФАКТОВ”: “Мы всегда верили, что наш сын ни в чем не виноват! Помогите нам вызволить сына из-за решетки!” Родители рассказали, как сотрудники милиции, забрав подростка прямо со школьного урока, за одну ночь добились от него явки с повинной.
Яшу даже не били, — рассказывала мать Яши Галина Кирилловна. — Ребенку, не разрешая спать, угрожали побоями, пускали в лицо сигаретный дым, наводили в лицо дуло пистолета. Он держался. Но, когда оперативники пригрозили, что расправятся с родителями, мальчик поверил и испугался. И написал явку с повинной…
Отец с матерью показали некоторые материалы из уголовного дела сына.
Само признание в убийстве, написанное 14-летним ребенком, выглядело бестолковым и по-детски наивным. “Предложив провести Яну к бабушке, я взял ее за руку. У меня помутнело в глазах, после чего я ничего не помню. (Не зная, какие подробности убийства вообще могут существовать в природе, подталкиваемый “дядями в погонах” мальчик решил проблему вот таким нехитрым способом.- Авт.) Я пришел в себя, когда бежал к гусям. Посидев возле них три-четыре минуты, пошел посмотреть, что с Яной, и увидел, что она мертва”.
Обвинительное заключение поражало непрофессионализмом. Например, из него следовало, что Яков якобы изнасиловал и убил девочку на территории разрушенного кирпичного завода, затем нашел на свалке подходящий деревянный ящик, положил туда тело, донес до речки и бросил в камышах. Но на следственном эксперименте, где мальчика заставили проделать ту же “операцию”, Яша, попытавшись поднять ящик с 40-килограммовой статисткой внутри (приблизительно столько весила убитая), просто упал. А ведь согласно прокурорской легенде подросток нес под мышкой этот “гроб” до реки 600 метров! Зато “дотошное” следствие никак не откомментировало другие важные моменты. На трупе девочки были найдены два коротких седых волоса. Кому они принадлежали? В крови убитого ребенка нашли следы этилового спирта: возможно, преступник заставил жертву выпить спиртного?
Тем не менее наспех сшитое дело благополучно ушло в суд. А там почему-то больше поверили вальяжному прокурору, чем подростку, который, обливаясь слезами, рассказывал об угрозах и издевательствах в милиции. Запорожский апелляционный суд не колеблясь приговорил Якова к максимальному для несовершеннолетних сроку — 15 годам лишения свободы.
Накануне приговора Яков писал матери из СИЗО: “Мама, я хочу, чтобы ты знала, что я не убийца. Я не трогал Яну и пальцем. Она была для меня как родная сестра. Мама, в тюрьме так страшно! Я не могу больше мучиться, сделай что-нибудь!”
Трудно представить, как обливалось кровью материнское сердце, когда Галина Кирилловна читала эти строки…
«Мне позвонили неизвестные: “Вы должны написать заявление, что, если Якова освободят, не будете иметь претензий ни к милиции, ни к прокуратуре».
Спустя некоторое время после того, как “ФАКТЫ” обратились с письмом в Генеральную прокуратуру, в редакцию позвонил следователь по особо важным делам Анатолий Шайда, возглавивший следственную группу по делу “пологовского маньяка”. Он обрадовал нас: “Ткач привел такие детали, такие подробности убийства девятилетней девочки, которые мог знать только убийца и которые полностью совпадают с картиной преступления. Мы будем бороться за то, чтобы несправедливо осужденный подросток вышел на свободу!”
Но с тех пор прошло много времени и разных событий, а результата все не было. Генеральная прокуратура направляла дело Якова Поповича на доследование в Запорожскую прокуратуру и забирала обратно, понимая, что не могут тамошние генералы сами себя высечь — эдак еще и погоны с плеч полетят. Сергея Ткача допрашивали еще и еще, возили в Пологи на следственные эксперименты. Попутно выяснили, что за зверства, совершенные маньяком, за решеткой оказались еще трое невиновных жителей Полог. (А ведь в 2002-2005 годах местные правоохранители, несмотря на очевидную схожесть преступлений, яростно сопротивлялись версии, что в городе действует маньяк!)
Наконец в 2008 году Генеральная прокуратура обратилась в Верховный суд с просьбой о пересмотре приговора семи мужчинам, в свое время несправедливо осужденным за преступления, совершенные Ткачом. (Трое из них уже отбыли сроки, и речь шла о том, чтобы вернуть им доброе имя. Еще четверо жителей Полог, продолжали оставаться за решеткой.) И дело наконец сдвинулось с мертвой точки. На свободу вышли 24-летний Николай Демчук, 27-летний Виталий Каира, каждый из которых без вины провел в тюрьме более четырех лет.
Заседание по поводу самого юного “сидельца” было назначено последним в очереди. Казалось бы, все шло как по маслу. Вначале прокурор привел показания Ткача, касающиеся именно этого эпизода. По словам преступника, осенью 2002 года он сидел возле магазина “Дива” в Пологах, употребляя спиртное. Увидел девочку лет десяти, идущую между руинами кирпичного завода. Догнав ее на велосипеде, схватил сзади за горло, задушил и перевез в багажнике в камыши, где и удовлетворил свою похоть. Прокурор не забыл и о седых волосках, найденных на трупе (Ткач носил короткий “ежик”). Родители Якова, присутствующие в зале, уже почти ликовали: вот она, справедливость! И вдруг… их как будто окатили холодным душем. Судья Анатолий Редька огласил вердикт: в пересмотре дела Якова Поповича отказать.
Что же вызвало такую немилость судьи Верховного суда? В постановлении об отказе говорилось о каких-то юридических тонкостях: дескать, плоховато установлено алиби, имеются различия в показаниях подозреваемого и так далее. Но мать Яши была другого мнения: “За три дня до этого заседания мне позвонили неизвестные люди и сказали: “Вы должны пойти в милицию и написать заявление, что, если Якова освободят, вы не будете иметь претензий ни к милиции, ни к прокуратуре. Иначе не дождетесь его на свободе!” Я тогда послала их подальше… А оно вон как обернулось”.
«Сын вошел в дом, обнял меня и не смог сдержать слез: “Мама, как у тебя чисто, уютно…»
После фиаско в Верховном суде мать Якова, а с ней и корреспондент “ФАКТОВ” поехали к нему на свидание — в исправительную колонию общего режима во Львовской области.
Яша встретил нас подавленным — уже знал о неудаче. Мы как могли утешали молодого арестанта (тогда ему едва исполнилось 20 лет). Твердили, что решение Верховного суда не окончательное. Что прокуратура пообещала и дальше бороться.
Но Яков, похоже, уже не верил обещаниям. Рассказал, как один раз ночью с ребятами смотрели по телевизору передачу о тех, кого посадили в тюрьму вместо Ткача.
Двоих ребят, Демчука и Каиру, снимали уже на свободе, — говорил Яков. — А мое рассмотрение все откладывали, откладывали. После таких передач мне хотелось от обиды разбить кулаки о стены камеры. Я, кстати, как-то в СИЗО в коридоре видел пологовского маньяка в двух метрах от себя. Если бы смог, разорвал бы гадину, за чье преступление сижу!
При расставании мать рассказала сыну о звонке от неизвестных. “Может, надо было мне быть посговорчивее?” — неуверенно спросила она. “Мама, ты все сделала правильно, — твердо ответил Яков. — Никогда ничего не надо бояться”.
Признаюсь честно, что, ободряя Якова, мы уже сами слабо верили в торжество справедливости. Думалось: придется-таки бедняге отсидеть полный срок, разве что “скостят” два-три года за хорошее поведение. (По словам начальника колонии, заключенный не вызывал замечаний, добросовестно работал, ни с кем не ссорился.)
Поэтому новость о недавнем освобождении Якова была несколько неожиданной и оттого еще более приятной. Галина Кирриловна позвонила в “ФАКТЫ”, чтобы пригласить в гости.
Яшенька уже дома! — радостно похвасталась она. — Его выпустили на волю 14 января, как раз на Старый Новый год. За ним поехал отец — иначе у сына не хватило бы денег на дорогу. О том, что его скоро выпустят, я узнала накануне Нового года. Ведь следователь Генеральной прокуратуры Анатолий Шайда все это время не опускал рук. Летом Яшу вывозили из колонии на следственные действия, потом снова направили дело в Верховный суд. Как раз лежала в больнице с давлением, когда пришла sms-ка от адвоката. Я прямо аж затряслась от волнения. Адвокат написала, что мы скоро увидим Яшеньку. Тут прибежал муж, мы оба начали плакать…
Потом мы узнали, что дело вернули на дополнительное расследование, а сына выпустили пока только на подписку о невыезде. Но главное, что мой ребенок уже дома. Сын вошел в дом, обнял меня и тоже не смог сдержать слез. Сказал: “Мама, как у тебя чисто, уютно”. Я так этого долго ждала!
В воскресенье в доме собрались гости — друзья, родственники, приехал старший брат с женой и детьми. А в понедельник с утра Яков… отправился на работу.
Он сказал: “Мама, я курю. А пачка сигарет в среднем стоит девять гривен. Сидеть на шее у вас с отцом не хочу”. Оказывается, он уже договорился с бригадиром на лесоповале. Но закончился первый рабочий день неудачно — сын сорвал себе спину, пришлось даже врача вызывать. Зона, конечно, ему здоровье подорвала… И образование у него лишь восемь классов. В СИЗО учения не было, только в Кременчугской колонии для несовершеннолетних. К 18 годам успел восемь классов закончить. Мы тогда писали ходатайство, чтобы еще хотя бы на год там оставили, но его перевели во взрослую…
После восьми лет разлуки счастливая мать заново узнавала своего ребенка:
Яша такой аккуратный. Я же вижу, как он тщательно моется, бреется, складывает одежду… И такой музыкальный! Первым делом кинулся к проигрывателю, за два дня много чего переслушал, своего любимого. Он и сам с детства играет на гитаре.
Дозвонилась я и к Якову. Он пока пользуется маминым мобильным телефоном.
Иду сейчас в паспортный стол, — бодро отрапортовал парень. — Ведь у меня ни одного документа, кроме свидетельства о рождении, нет! Мне, правда, в милиции уже пригрозили, что придется еще восемь лет ходить к ним отмечаться. Надеюсь, этого не случится.
“ФАКТЫ” также надеются, что вскоре уголовное дело против Якова Поповича будет закрыто полностью — за отсутствием вины. И тогда уже он сам (если захочет, конечно) сможет подать в суд на тех “героев” в погонах, которые угрозами выбили признательные показания у 14-летнего мальчика.
В Днепропетровске я знаю юриста который работает с обнальщиками, точнее их прикрывает Алексей Сердюк, так он в открытую везде заявляет что за всеми «крышеваниями» конвертаторов стоит прокурор области Наталья Марчук