Про порушення прав наших громадян за кордоном сьогодні говорять дуже багато. Мабуть, про причини того, чому українці, знаючи про те, що переходячи Державний кордон скоюють правопорушення, говорити не варто. Українське полісся сьогодні насправді просто виживає. Робочих місць по селах практично нема, тож «живу» копійку заробляють хто як може. І досить часто саме таким протизаконним методом — перенести чи перевезти якийсь товар через українсько-білоруський кордон. За це можна отримати 20, 50, а коли пощастить, то й цілих сто гривень, які для поліщуків є значною сумою. Картоплю та інші овочі та фрукти вони вирощують самі, також тримають якусь живність, тож як кажуть, з голоду не пропадуть, проте ще ж потрібно одягатися в щось, за щось придбати для дітей усе необхідне в школу. А тому, отримавши пропозицію незаконно перетнути кордон, люди досить часто погоджуються на неї.
Заробити декілька гривень захотів і п’ятнадцятирічний Петро З. Хлопець з доволі бідної і багатодітної родини, хоча на Поліссі майже усі — такі. Бачачи, як сутужно матері (сім’я без батька) він після закінчення дев’ятого класу вирішив допомогти їй і самотужки заробити хоч якусь копійчину. А так як працевлаштуватися у селі ніде й дорослим, не говорячи про підлітка, то Петро і вирішив погодитися на пропозицію давнього знайомого. Олег, житель білоруського міста Давид-Городка, запропонував перенести через українсько-білоруський кордон поза пунктом пропуску декілька сумок, у яких був коньяк до села Нижній Теребежов Столінського району.
«Було близько четвертої години ранку, коли я переніс сумки через кордон до околиці села, — пригадує хлопець. — Раптом я зіткнувся з двома білоруськими прикордонниками. Вони запитали, хто я, звідки і чи є у мене якісь документи, а коли почули, що ні, то по рації викликали підкріплення. Згодом автомобілем приїхало двоє чоловіків, один з яких представився капітаном Солоснюком Сергієм Олександровичем. На вигляд йому близько тридцяти років, середнього зросту, спортивної статури, коротка стрижка. Вони посадили мене в автомобіль марки «Опель-Вектра» темно-синього кольору і повезли на митницю у Верхній Теребежов. Там, оскільки я був неповнолітнім, допит проводився у присутності вчителя місцевої школи. Я давав пояснення щодо походження товару, на чиє замовлення я його переправляв. Допит тривав близько години, вони оформили усі необхідні документи, які я підписав. І вечором того ж дня мене офіційно передали українським прикордонникам, а товар, який я переніс, конфіскували».
Наляканий підліток поспішив якомога швидше потрапити додому. Та він і подумати не міг, що пройде рік і він знову зустрінеться з тим самим капітаном. До Петра звернувся знайомий білорус, який запропонував підзаробити. «Для цього потрібно було переправити три сумки поза пунктом пропуску через держкордон в село Нижній Теребежов, — розповідає він. — Я хотів заробити декілька гривень, тож погодився. Близько дванадцятої години я завантажив три сумки в коляску мотоцикла і перетнув державний кордон України. Уже в Білорусії, на околиці села Нижній Теребежов я зустрівся з Романом, тим чоловіком, для якого віз товар. Під час передачі сумок ми не помітили, як до нас підійшов чоловік у цивільному. Він повалив на землю Романа, а я, побачивши це, кинув товар, мотоцикл і почав втікати. Однак мене наздогнали і затримали двоє прикордонників. По рації вони викликали підкріплення і скоро до нас приїхав автомобіль УАЗ, куди посадили нас з Романом. Нас доставили у комендатуру і почали допит. Його проводив чоловік у цивільному. На вигляд йому років 30-35, середнього зросту, повної статури, коротка зачіска. Також там був той самий вчитель місцевої школи, який був присутнім, коли мене затримали вперше. Мене розпитували про те, звідки товар, хто замовив мені його доставку в Білорусію і якими стежками я його перевіз через кордон. Опісля я підписав протокол допиту і цей чоловік, який проводив допит вийшов з ізолятора разом з вчителем».
Пройшло декілька хвилин і до кабінету зайшов офіцер. Він привітався з хлопцем і запитав, чи не пам’ятає він його. Петро відповів ствердно, бо дійсно впізнав капітана Солоснюка. «Він сказав, що я повинен погоджуватися на будь-які умови, які він мені поставить, — продовжує розповідь хлопець. — Адже я незаконно перетнув білоруський кордон на моторизованому засобі, а тому, відповідно до останніх змін у кримінальному кодексі сусідньої держави, мені за це загрожувало ув’язнення. Солоснюк сказав, що допоможе мені, однак ми повинні про дещо домовитися. За його словами, я повинен був надавати йому інформацію щодо тих людей, які перевозять контрабанду через кордон, шляхи, якими вони це роблять, час ті місце передачі товару. За кожну достовірну інформацію офіцер обіцяв мені грошову винагороду. Він дав мені клаптик паперу, на якому був написаний номер телефону і сказав, що за цим номером я маю йому телефонувати. Я дуже добре розумів безвихідь ситуації, в яку потрапив, а тому змушений був погодитися на пропозицію капітана. Солоснюк зрадів і сказав, що я правильно зробив і я навіть не буду оплачувати штраф за незаконний перетин кордону, а ще сказав, що мене дуже швидко відпустять».
Того ж дня хлопчину передали українським прикордонникам. Товар, який він перевозив через кордон, був конфіскований разом з мотоциклом без рішення суду. Повідомлення про необхідність сплатити штраф Петро не отримував, а номер телефону, який йому дав капітан, викинув. Сьогодні він і близько не підходить до того місця, де має бути демаркована лінія державного кордону, якої, проте, немає і досі. Каже, що боїться, щоб знову не зустрітися з офіцерами прикордонної служби Білорусії, з якою у нас нібито дружні, добросусідські відносини. З офіцерами, які не гребують працювати такими методами, не враховують, що перед ними — практично діти.
Погодився підзаробити таким чином і Павло Р., сімнадцятирічний житель одного з прикордонних сіл Рівненської області. Його попросили перенести через кордон сумку, у якій був якийсь одяг. Хлопчина, звісно ж, погодився, адже декілька гривень ой як потрібні школяреві на різні шкільні приладдя та інші потреби. Тож, взявши сумку, пішов лісом по той бік кордону. Павло, як місцевий житель, чудово знає усі лісові стежини, тож перейти кордон поза межами розташування пункту пропуску «Городище» йому не було великою проблемою.
«Було близько дев’ятої години вечора, коли я, будучи уже на території сусідньої держави поблизу села Нижній Теребежов, побачив того чоловіка, якому мав віддати сумку, — пригадує хлопець. — Він стояв біля мотоцикла «Дніпро». Я попрямував до нього, аж раптом з’явилися люди у формі прикордонника. Спершу підійшов один чоловік, через декілька хвилин він покликав інших. Згодом я дізнався, що це були співробітники відділу прикордонної комендатури «Речиця» Державного прикордонного комітету Республіки Білорусь: начальник відділення — заступник начальника відділу прикордонної комендатури «Речиця» капітан Бєлоусов Андрій Він був невисокого росту, міцної тілобудови, його світле волосся було коротко підстрижене. На вигляд йому біло 35 років. З ним був лейтенант Нестерчук Віталій. Він високого росту, худорлявий, чорне, коротко стрижене волосся. Йому десь 25 років. З ним підійшов і прапорщик Дульскиий В. Вони запитали, звідки я, чи маю при собі якісь документи. Коли почули, що з України, то відразу сказали, щоб я ішов за ними».
Так юнака доставили в прикордонну комендатуру «Речиця». Офіцери детально розпитували, з якою метою він перетнув державний кордон. Там же і оформили протокол про адміністративне правопорушення та затримання. Опісля відвели в ізолятор тимчасового тримання, де Павло провів ніч. «Близько восьмої ранку в ізолятор зайшов Нестерчук Віталій, який розпочав розпитувати, хто з моїх земляків займається контрабандою, — розповідає хлопець. — Він розпитував, чи знаю я, які товари везуть і якими шляхами їх переправляють через кордон, де і кому передають. Також він цікавився, чи знаю я щось про наших прикордонників, про те, чи допомагають вони контрабандистам. А згодом запропонував співпрацювати з ним — надавати необхідну інформацію. За його словами я мав надавати йому таку інформацію, а він за те платитиме мені гроші. Лейтенант Нестерчук дав мені клаптик паперу, де був написаний номер мобільного телефону. Він сказав, що по цьому номеру я маю йому телефонувати і надавати усю інформацію, яка його цікавитиме У відповідь я сказав, що не знаю, хто в нашому селі займається контрабандою, а тому ніякої інформації надавати не буду. На мене почали психологічно тиснути. Віталій Нестерчук разом з іншим колегою погрожували мені дуже великими штрафними санкціями за незаконний перетин державного кордону, тож я зрештою погодився виконати їхні вимоги. Мені відразу принесли якісь документи, у зміст яких я не встиг вчитатись, на яких наказали поставити свій підпис. Під їхнім тиском я це зробив. Опісля мені сказали, що ось-ось передадуть мене українським прикордонникам і вивели з ізолятора надвір. Згодом, коли я вже був біля автомобіля, до мене підійшов капітан Бєлоусов і сказав, що я повинен надавати їм цю інформацію. Ще він пригрозив, що якщо я відмовлюсь і ще колись до них потраплю, то він мене надовго закриє в камері».
Опісля Павла відвезли до прикордонної застави і передали українським прикордонникам. Саме їм хлопець і розповів про ту пригоду, яка трапилася з ним. Віддав і клаптик паперу з номером телефону, який йому дав лейтенант Нестерчук.
У розмові з Павлом відразу видно, що йому неприємно згадувати те, що з ним трапилося. Воно й не дивно, адже неповнолітній юнак по-справжньому злякався, коли його затримали на території сусідньої держави, відвезли в ізолятор і почали погрожувати. Усе це ще можна було би зрозуміти, якби на місці худорлявого, неповнолітнього хлопчини був кремезний дорослий чолов’яга. Чи, можливо, білоруські прикордонники, остерігаючись «співпрацювати» з дорослими українцями, вирішили здійснити спробу завербування неповнолітніх?! Їх же і залякати куди легше, пригрозити, а ще — вони більш довірливіші і тому вірять усьому, що їм скажуть дорослі. Та чи не соромно тим «хоробрим» офіцерам, які діють такими методами?! Невже білоруські спецслужби на даному етапі розвитку переорієнтувались на малолітніх?
Олеся КІШКА
От редакции: На самом деле остается только порадоваться за белорусских пограничников. Видно, что работают, а не ”контрабасят”.
22 ответа
Ничего плохого в этом нет. Все нарушители сдают друг друга. Вот белорусским погранцам, надо сделать выговор за неумелый контакт, с малолетним придурком. Тоньше надо работать с таким элементом. Дать почувствовать выгоду материальную от тайного сотрудничества, сейчас, а не потом. Наверно у бульбашей тоже трудно с расходами на оперативную работу. А как на друг друга, стучат совершеннолетние нарушители госграницы, этот еще молодой и сдал прессе свою возможную будущую крыщу, вот баран, а мог бы с помощью погранцов зарабатывать себе бубло.
отдел КГБ, вот потому мы и в полной жопе. Страна живет ровно так, как относится к своим гражданам, к малолетним, и пожилым и прочим.
Когду уже вы из КГБ, и спец-, и элит-, и держ-, и СССР не пойдете на х.. и не дадите всем жить спокойно
Нам детей своих воспитывать надо, чтобы не занимались недозволенным, тогда бы и проблем не было.
Господа воспитатели, почему так воспитываете, что дети котрабандой занимаются. Вы или такие как вы, с дуру, СССР развалили, с придурком горабачевым и алкашом ельшиным, свободы было мало, почесать языком на кухне ваш удел, а зачем в политику полезли, уроды.
Дадада, КГБ — сильнейшая спецслужба мира в свое время! Не тебе судить, чучело,о методах и способах работы. Если бы не КГБ СССР, то не только ты был бы в жопе, но и твои предки!!! Думай, что говоришь, и знай — ты всегда будешь под колпаком, урод неблагодарный!
КГБ — слабейшая спецслужба мира. Она — единственная спецслужба, которая при неограниченном финансировании влиянии и возможностях просрала свою страну вчистую. Это — главный показатель. А то, что они при этом знали всех любовний всех вождей в новой гвинее — туфта и понты.
А что, собственно, плохого в действиях белорусских погранцов/таможенников? Что плохого для Беларуси? Они же на свою страну работают, а не на нашу. Они, как видно, действуют как раз в интересах своей страны, пытаются контрабандистов ловить. Наши бы с таким рвением интересы государства защищали.
Вербовка малолетних запрещена в любых органах, любых странах и спецслужбах мира.
агентурно-оперативная деятельность в приграничных районах-право и обязанность соответствующих структур, она велась и ведется сегодня. Дело в другом: людям жрать, извините, нечего. Несколько лет мне пришлось наблюдать жизнь народа с нашей стороны на молдавском кордоне, так что имею право сказать: сумки тянет нищета, крутые тянут фуры со всеми соответствующими проплатами с обеих сторон, либо контейнера морские через порты. Дайте людям достойную работу-проблема исчезнет сама. Отсутствие законного дохода- грех действующих властей. Другой причины административной контрабанды не существует.
Для мм — не говори уверенно о том, чего не знаешь. Просрала Союз не спецслужба, а те, кто ей руководил. По-тогдашнему — “инстанции считают целесообразным”. Вина спецслужбы только в том, что допустила такое своё безоглядное подчинение. Но и тут есть много нюансов, о которых не скажешь в три слова. Результативностью же, интегрально, Контора давно и надолго запихнула за пояс многих и многих из ”коллег”.
Серый! Это не ММ, а Му-Му, для которой нужен Герасим! Хотя и ее скотинку жалко. Ведь знания о КГБ черпать надо не из американских фильмов о их победе над фашизмом, а из документальных источников и пахоты в нем (КГБ) по 24 часа в сутки, как это делал Ваш покорный слуга!
… И Ваш, как Вы понимаете 😉
Факт остается фактом — доблестные чекисты плюнули на присягу, обещания защищать Советскую Родину до последней капли крови и сдали СССР без единого выстрела. Так что свои 24 часа работы в сутки запихните себе в одно место.
А кивки на начальство малоубедительны…Чекисты Дзержинского поставили бы такое начальство к стенке без дополнительного приказа.
Против фактов, конечно, не попрешь… Однако те, кто служил в период 1990-1993 знают, как отвечал из Центра телефон ОС — “Ждите указаний, контролируйте обстановку, никаких активных действий”. Это ведь тоже в рамках присяги, самодеятельность оставалась непозволительной.
Так что про жопу — перебор. такое я могу выслушать только от коллеги того времени, да ещё в случае наличия с его стороны факта неповиновения Центру. И даже соглашусь, наверное…
ДА НОРМАЛЬНЫЙ ПРОЦЕСС. ПОЧТИ КАК НА РЫБАЛКЕ — ПОЙМАЛ-ОТПУСТИЛ, ДА ЕЩЕ УДОВОЛЬСТВИЕ ОТ РАБОТЫ ПОГРАНЦЫ ПОЛУЧАЮТ.
Нет, Серый…Про “жопу” ты выслушаешь все же от меня, хотя я не твой коллега. Я гражданин СССР и в 1991 г. был уверен, что МОЮ страну спасут люди, дававшие присягу ее охранять, получавшие за это звездочки на погоны, зарплату и ордена. МОЕЙ страны нет, но вы раздуваетесь какими мы были великими.
Да пох мне ваш процесс, я вижу конечный результат.
Кстати, Рижский и Вилюнюсский ОМОНы не оправдывались неполучением приказа, а выполняли свой долг до конца.
По совести — должен выслушать. И спорить не буду.
По офицерской чести могу сказать только одно: со своего места службы и должности ничем существенным помешать происходящему я не имел никакой возможности. Поэтому, не держась за должность, не ожидая выслуги, пенсии и уж тем более “орденов”, после развала Союза ушел из безнадёжно сгнившей Конторы. Не на прикормленное место, а что называется — в люди, положив удостоверение на рапорт и не получив расчетных.
С тех пор государству не служу, второй присяги не принимал. Пытаюсь помогать людям в силу нажитого опыта, знаний, умений и навыков. Никогда не скрывал своего прошлого и Ваше обвинение принимаю, как принимал всё дерьмо, поливаемое на Контору поначалу теми, кто её боялся, а теперь — кто на неё надеялся.
Но цену этим истерикам хорошо понимаю, поскольку пассивное ожидание толпы во все времена приводит к заслуженному для неё результату. Насильно в счастье не загонит никакая спец-переспец-служба. Точно как и сейчас.
Что Вы, Серый. У меня никакой истерики нет — чай не август 91 -го, когда конторские массов изменили присяге и на глазах погибала Великая Родина. И лично Вас ни в чем не упрекаю — дай Вам Бог здоровья. И не надо до кивать на толпу — толпа всегда остается толпой и спасать Родину от врагов учили именно конторских.
Не буду входить в подробности почему, но результат налицо — СССР нет. И ни один конторский даже не рыпнулся, большинство побежало переприясягать в СБУ.
Никакого дерьма я не лью — только консатирую очевидный факт. Великими профессионалами и героями КГБ не было сделано при этом ни одного выстрела.СССР сдали даже без подобия боя.
Не нашлось даже ни одного Зубатова, который застрелился при известии от падении монархии.
Уважаемые господа идет нормальный исторический процесс. СССР проиграл в мировом соревновании за живучесть.Но некоторые люди не хотят этого признать, что служили обреченному режиму, по сути в стране проигравших сражение. А господин Зубатов, застрелился лишь потому, что с поста руководителя страны ушел нормальный человек, как он предпологал, а не потому, что разваливается империя.
он же урод неблагодарный (я только не пойму, почему решили, что урод, и кому я неблагодарный?)
Товарищи сотрудники КГБ,
Если вы не понимаете, повторю еще раз: любая страна живет настолько хорошо, насколько хорошо в ней относятся к людям.
Если люди счастливы или хотя бы довольны, они не посылают детей носить контабанду, чтобы заробатать копейку. Если к людям относятся справедливо и достойно, стана не рушится в несколько месяцев, а люди выходят на улицу и защащают страну, в которой им было хорошо. И сотрудники спецслужб делают все возможное, чтобы спасти такую страну. Если же страна притесняет своих граждан, держит их под колпаком и считает уродами неблагодарными, то пусть такое государство имеет мужество признаться, что в ней что-то не так и что с нами что-то не то происходит, как имел мужество признаться в этом алтаец Василий Шукшин или беларус Василь Быков.
Бабы плаксивые…
Точнее не бабы, а гопники с психологией стаи, собственными комплексами, но с неудержимой страстью запугивания, прятания за власть и наслаждения властью
Дайте людям спокойно жить и они сами построят себе нормальные условия, где не надо будет таскать контрабанду, разбиваться ради копейки и от безнадежья выходить на баррикады
В 90х дали свободу — хотите ещё раз?