Уже кілька місяців відділ розслідувань hromadske досліджує серію провальних контрактів Міністерства оборони за 2022 рік. Це угоди загальною сумою понад 85 мільйонів євро, за якими Україна мала отримати бронежилети, мінометні міни й танкові постріли. Більш ніж 50 мільйонів держава сплатила на рахунки різних компаній, але за цими контрактами Україна нічого не отримала.
Головне питання: уся ця історія — грандіозне шахрайство чи некомпетентність чиновників Міноборони, які ставили свої підписи під контрактами? Впродовж останніх місяців ми зібрали достатньо нової інформації, щоб знайти відповідь. Спойлер — українські мільйони за зброю втекли на рахунки компанії, яка безпосередньо пов’язана з Москвою.
Як усе починалось
Суть історії така: восени 2022 року Міністерство оборони уклало контракт на закупівлю 100 тисяч мінометних мін різних калібрів з українською компанією «Львівський Арсенал». Загальна ціна контракту становила 37 мільйонів євро з передоплатою майже сто відсотків. Частина коштів арештована на рахунках «Арсеналу», а решту він перерахував словацькій компанії Sevotech. Та, своєю чергою, перевела їх на хорватську WDG Promet. Докладніше прочитати можете в нашому попередньому матеріалі. Головне, що жодна з цих контор не була виробником, усі вони — лише «прокладки». Тож боєприпаси зрештою до України не надійшли.
І Sevotech, і WDG мали також окремі прямі контракти з українським Міністерством оборони на інші товари. Sevotech іще навесні 2022 року пообіцяв привезти в Україну 17 тисяч комплектів шоломів та бронежилетів за 15 мільйонів євро. Насправді ж привезли тільки 2,5 тисячі комплектів. А WDG на початку грудня 2022-го уклала ще й контракт на постачання 30 тисяч танкових пострілів калібру 125 мм. Хорвати отримали за цим контрактом понад три мільйони євро — 10% передплати. І все повторилося — ні коштів, ні боєприпасів. І контракт на міни зі «Львівським Арсеналом», і контракт на танкові постріли з WDG Promet з українського боку підписував Олександр Лієв, тодішній виконувач обов’язків керівника Департаменту військово-технічної політики Міністерства оборони.
Пізніше Лієв стверджував, що підписуючи новий контракт із WDG Promet у грудні 2022-го, він і гадки не мав, що ця компанія вже є учасницею ланцюга в іншій угоді: «Ми про це не знали і знати не могли, бо перераховуємо кошти нашому контрагенту, — говорив Лієв нам в інтерв’ю. — У випадку зі “Львівським Арсеналом” ми знали, що наш контрагент їх повинен перерахувати іншій компанії. А вже куди перераховує ця словацька компанія, технічно взагалі… Такої форми перевірки немає, куди і що перераховують далі контрагенти».
Боснійський завод за українські гроші
Компанія WDG Promet належить сину відомого хорватського торговця зброєю Звонка Зубака. Матіас Зубак є і директором, і єдиним співробітником цієї контори — так працюють класичні «прокладки». Загалом вона отримала від України 14,5 мільйона євро. Згідно з випискою з рахунку, 5,5 мільйона євро Зубаки витратили на купівлю заводу боєприпасів «Вітезіт» у містечку Вітез, Боснія і Герцеговина. Придбали завод саме за українські кошти, бо на рахунок у чеській кредитній спілці PDZ інші не заходили. Зубаки мали витратити їх на боєприпаси, отже, це ніщо інше як нецільове використання грошей.
До грудня 2022 року цей рахунок був порожнім. 5 грудня туди надійшло 3,2 мільйона євро від словацької компанії Sevotech. Це частина оплати українського Міністерства оборони за контракт на мінометні міни зі «Львівським Арсеналом». Першим ділом Зубаки перерахували 500 тисяч євро в Боснію та Герцеговину за участь у тендері з купівлі «Вітезіту». Потім грошима з цього ж рахунку платили кільком юридичним особам порівняно невеликі суми, а 700 тисяч євро зняли готівкою.
20 грудня 2022-го WDG отримала ще 8,1 мільйона євро від Sevotech. І це також гроші українського Міноборони за тим самим контрактом. І знову: перший же великий платіж — майже 5 мільйонів євро — пішов уже безпосередньо на купівлю заводу.
Нині завод проходить процедуру банкрутства. Рішення про розпродаж його активів, яким скористалися Зубаки, ухвалив Боснійський суд, який водночас досі не затвердив угоду про продаж «Вітезіту». З українськими ЗМІ Зубаки спілкуватися відмовилися — послалися на зайнятість. Але боснійським медіа Матіас Зубак розповідав, що очікує на рішення суду і сподівається відновити на «Вітезіті» виробництво.
Зубаки заперечують, що якось не так скористалися українськими грошима, натомість звинувачують засновника кредитної спілки PDZ Каміла Бабуха: нібито це він украв із їхнього рахунку частину українських коштів. Бабух звинувачення відкидає. Цікаво, що останні три роки він відігравав важливу роль у бізнесі Зубаків. Бабух не тільки обслуговував їхні рахунки у своїй кредитній спілці, але й активно консультував їх щодо фінансових питань. Ось як розповідає Каміл Бабух про знайомство із Зубаками:
«Один клієнт нашого кооперативного банку, юрист із Хорватії, познайомив мене з батьком, Зубаком-старшим, здається, десь на початку 2021 року. Вони шукали тоді кошти, щоб купити пороховий завод “Вітезіт”. Це було задовго до війни й до того, як Зубак привіз якісь контракти з українською стороною щодо зброї».
В історії щодо купівлі «Вітезіту» Каміл Бабух відігравав роль фінансового аналітика. Це нам розповів народний депутат Сергій Тарута, який має давні зв’язки з Чехією та знає Бабуха. За його словами, Бабух проводив для Зубаків дью-ділідженс заводу — процедуру оцінки юридичних ризиків для інвестора. Він особисто їздив до Боснії та підтвердив, що загалом завод у жахливому стані.
У травні 2022 року Каміл Бабух запросив і Таруту оцінити інвестиційну привабливість заводу «Вітезіт».
«Каміл каже: мій клієнт зараз бере участь у тендері на купівлю порохового заводу в Боснії. Може, це буде цікаво для України? Я поспілкувався з військовими, вони сказали: так, ми знаємо цей завод. Я тоді домовився, через Каміла якраз, а він уже домовився з WDG. Наша делегація поїхала туди і зробила експертизу, щоб було зрозуміло, врятує він Україну чи ні, потрібен чи не потрібен. Вони зробили висновки (і поляки, і наші), і в цьому звіті сказано, що все обладнання, крім невеликої частини нітрації, уже знищено. І я сказав це “Укроборонпрому”, а ті відповіли, що це нас не цікавить», — розповів нам Тарута.
Гроші Міноборони — на купу сміття?
Ми попросили наших боснійських колег відвідати «Вітезіт», щоб відзняти завод на відео. Кадри, які ми отримали, підтвердили те, що раніше казали і Бабух, і Тарута: підприємство справді в жахливому стані, подекуди там навіть вікон немає. Але водночас Зубаки вперто намагалися його купити впродовж кількох років, і зробили це за першої можливості, щойно отримали українські гроші. Для чого?
Хорватський журналіст Марін Влахович, який останніми роками багато писав про бізнес Зубаків, вважає, що вони просто сподівалися знайти інвесторів: «Якщо ви справді хочете зробити завод із виробництва боєприпасів, то простіше й дешевше почати з нуля, ніж купувати “Вітезіт”. Я думаю, вони придбали його, щоби спробувати знайти інвесторів. Людей, які зголосяться дати грошей не за те, чим є “Вітезіт”, а за те, чим він може стати в майбутньому. Тобто це не фінансова піраміда, а схема продажу чогось, що поки не існує — і, можливо, ніколи не існуватиме».
Московський слід
Варто згадати і про багаторічного партнера Звонка Зубака ще з 90-х років, чеського бізнесмена Петра Перничку. Формально він не має жодного стосунку до WDG Promet. Але фото з чеського суду, де розглядалася справа щодо банкрутства Пернички, це спростовує. На знімку — його адвокат Карл Вітченс. В той самий час, у жовтні 2023 року він зустрічався із журналісткою hromadske в Загребі — і назвався представником WDG Promet. Тобто Перничка та Зубаки пов’язані.
Як стверджує Марін Влахович, у Хорватії ні для кого не секрет, що Петр Перничка має хороші зв’язки в росії, ще з часів своєї служби в чехословацькій армії. Він навіть стверджував у суді, що архів його компанії досі зберігається в Москві. Петр Перничка та Зубак були партнерами впродовж десятиліть — від початку дев’яностих.
«Коли росія розпочала велику війну проти України, Зубак змінив свою історію. Пустив чутки, ніби він проамериканський хлопець. І це була якась дурна історія, бо як він міг бути проамериканським, якщо вів справи з росіянами? Через Перничку, розумієте? Перничка був головним, а Зубак у нього виступав ніби операційним директором. Але вони працювали разом, як команда. З усіма цими зв’язками в Москві», — розповідає Марін Влахович.
Ми знайшли протокол допиту Петра Пернички у чеському судовому реєстрі. Це був процес щодо його персонального банкрутства — «очищення від боргів». У суді йшлося про архів Winsley Finance Limited. Це основоположна компанія всієї групи WDG. Загалом WDG розшифровується як Winsley Defence Group.
Winsley Finance — первинна компанія, з якої все починалося. Коли чеський суд запитав Петра Перничку, де конкретно розташований архів Winsley Finance Limited, він відповів: «У Москві, біля Білоруського вокзалу. Точної адреси наразі не знаю. Там документи не лише цієї компанії, а й інших. Як колишній директор я можу отримати доступ до архіву в Москві».
На запитання суду про те, як Перничка збирається відкрити архів, якщо доведеться це зробити, він відповів: «Цю інформацію мені передадуть друзі, і тоді мені доведеться поїхати туди особисто».
Отже, понад 14 мільйонів євро українське Міністерство оборони заплатило за боєприпаси групі, материнська компанія якої досі зберігає свій архів у Москві. Уже під час великої війни. В результаті в нас немає ні цих грошей, ні боєприпасів, а хорвати купили розвалений завод у Боснії та Герцеговині.
Посередники з України
Куратором усієї оборудки був Олексій Хорошаєв — колишній чиновник одного з підприємств «Укроборонпрому». Напередодні вторгнення Хорошаєв поїхав у відрядження й не повернувся в Україну. Тепер керує збройними угодами із-за кордону. Кілька місяців тому журналістка hromadske Інна Попович зустрічалася із Хорошаєвим у Празі. Він визнав, що контракт на міни пішов не за планом, але звинуватив у цьому українську корупцію:
«Минув жовтень [2022], телефонують мені з “Арсеналу”: Лієв хоче міни не за 240 євро, а за 330, а ті міни, які за 510, — теж за 630. Я йому пояснюю: я не буду ці відкати платити, це неможливо. Є Єврокомісія у Брюсселі щодо всіх грошей України, які сюди приходять. За кожні 20 тисяч євро будуть “драти”. Я кажу: можу лише 5-7% дати».
Цікаво, що коли hromadske звернулося до Зубака стосовно інтерв’ю, замість нього перетелефонував Хорошаєв: «Зубак — це я. Вважайте, що це я завод купив. Моє прізвище Хорошаєв».
Олексій Хорошаєв — не єдиний українець у цій схемі. Іншим членом наглядової ради компанії Sevotech є Владислав Кліщар. Спершу він уникнув нашої уваги, оскільки був записаний у документах про Sevotech як громадянин Чехії. Та журналістка «Цензор.НЕТ» Тетяна Ніколаєнко встановила, що Кліщар також з України. І це дуже непересічна особа.
Одразу дві чеські компанії Кліщара — Belanto Trade s.r.o. та EPI Group s.r.o. — нещодавно фігурували в гучному розслідуванні Національного антикорупційного бюро про махінації в Об’єднаній гірничо-хімічній компанії. Підозру в цьому провадженні отримав, зокрема, колишній голова Фонду державного майна Дмитро Сенниченко.
Ішлося про те, що українська державна компанія у 2020-2021 роках через чеські «прокладки» нібито продавала стратегічну сировину в окупований Крим. І ось тепер — історія про міни для української армії. Мільйони витрачені, зброї нема. Говорити про Кліщара Олексій Хорошаєв навідріз відмовився.
Владислав Кліщар був членом наглядової ради компанії Sevotech рівно рік — з вересня 2022-го по вересень 2023-го. З Хорошаєвим він ніколи раніше не перетинався, тож, імовірно, вони представляли у Sevotech різні фінансово-політичні групи.
Окрім низки скандальних бізнесів, Владислав Кліщар має також політичний шлейф — у 2019 році він був довіреною особою Сергія Тарути на президентських виборах. Нам вдалося зв’язатися із Кліщарем телефоном. Він переконував, що під час роботи в Sevotech не мав стосунку до контрактів з Україною та займався ринками третіх країн. Також зазначив, що не знайомий особисто з Тарутою, а його представником на виборах був від громадської організації.
«Где Баканов?»
Каміл Бабух підтвердив, що Зубак ніколи не згадував ім’я Владислава Кліщара, хоча про Хорошаєва та Sevotech говорив дуже часто. Але Кліщар — не та людина, про яку варто забути. Він має в Чехії багато компаній. У двох із них — Leo International та ILS Investment — його партнером є Олександр Бєляєв, свояк колишнього голови СБУ. З Бакановим вони одружені на рідних сестрах.
Як стверджує обвинувачений у державній зраді Олег Кулініч, у 2019 році Бєляєв був таємним представником президента Володимира Зеленського на переговорах у Москві.
Міжнародне розслідування
Хорватський журналіст Марін Влахович покладає надії на міжнародне розслідування, у якому, на його думку, мають бути зацікавлені США як найбільший донор міжнародної допомоги Україні. Свої розслідування тривають зараз у Чехії та Боснії і Герцеговині. В Україні Міністерство оборони судиться зі «Львівським Арсеналом». Про претензії до Sevotech та WDG офіційно не йдеться.
З погляду Кримінального кодексу це мала би бути проста історія. В умовах воєнного стану український чиновник підписав угоду, яка від самого початку була сумнівною через відсутність належних ліцензій у Sevotech та WDG Promet, ненадійність контрагентів і їхні російські зв’язки. Люди взяли гроші й не виконали своїх зобов’язань. Вони відомі поіменно, проте нікому не висунули навіть підозру. Олексій Хорошаєв не раз хвалився своїми зв’язками на Банковій і стверджував, що розв’яже будь-які питання. Чи правда це — хтозна. Але держава Україна поки що вдає, ніби обманювати її під час війни — нормально.
