Параноїк Пишний

Сьогодні Антон Швець з Демсокири видав пост «Хто в НБУ працював на зрадника Дубінського?» До нього наведене фото Олександра Дубинського та екс-голови Ради НБУ Богдана Данилишина. А у тексті — зрада-зрада.

До пана Швеця питань не маю, робота є робота. Кілька років Коболєва захищав, пан Пишний — ще більш складний клієнт.

Але справа в тому, що фото та текст поста — це пряма мова Пишного. Це саме фото Пишний неодноразово демонстрував колегам з НБУ, ці самі слоа він казав при цьому. Поява письмової стенограми — цее не те що камінг-аут голови НБУ, це якась криза жанру.

Про параноїдальні (закреслено) ексцентричні вчинки Пишного я чув вже давно. В нього купа охорони, він стежить за співробітниками НБУ та скрізь вбачає зраду. Звісно, що Нацбанк — це не країна рожевих фламінго, це доволі токсичне середовище з чутками та інтригами. Але чинний голова НБУ перевершив усіх. Він регулярно влаштовує допити та виймає душу підлеглим через фотки у інстраграми чи не ту тональність постів, регулярно когось «ловить» на зраді.

Я чув про це давно, але не писав з етичних розумінь, бо кожна людина має право на якесь власне божевілля. Проте, пан Пишний таки виплеснув свій багатий внутрішній світ на сторінки медіа. Тож тепер це питання публічне.

Почну здалека.

Я десь читав, що можновладець має виконувати певну техніку безпеки. Коли маєш велику владу, втратити береги — надзвичайно легко. Що вище піднімаєшся у статусі, то скромнішим ти маєш бути. Якщо на твою адресу лунає критика, маєш бути тихий та вдячний. Якщо гучна критика, або навіть звинувачення безпідствні, — тим більше. Бо ця критика, у певному сенсі, не має до тебе жодного відношення. Вона є обов’язковим додатком до твого статусу, вона балансує надмірну владу, аби не руйнувалася психіка.

Андрій Пишний, судячи з червоних стрічок на руці, має про ці речі знати. Тим більше, в нього є такий поважний друг, як Арсеній Яценюк. Той прийняв на свою адресу чимало лайна, але, треба віддати йому належне, ніколи не припускався тупої відвертої помсти.

Але пан Пишний пішов іншим шляхом. Вирішив не просто тероризувати підлеглих, а виплеснув свої претензії на сторінки медіа. Звісно, що не власноруч — а через пана Швеця. Але ж десятки людей напевно знають, що це — Пишний. Тепер знаєте і ви.

І на кого ж він наїхав? На корупціонерів? На злочинців? На нечистих на руку «правоохоронців»?

Ні, він вирішив звести рахунки з колишнім головою Ради НБУ Данилишиним. Якщо Богдан Михайлович колись був у чомусь винний, то у надмірній дипломатичності. Коли він не погоджувався із діями очільників НБУ чи умовного Офісу президента, то завжди шукав компроміс. Навіть коли його з порушеннями (відверто негарно, як вміють «слуги») звільнили з посади голови Ради НБУ, він теж залишався надто стриманим. Критикував, але вкрай інтелигентно, як то вміють лише професори та інтелектуали.

Але Пишного, виходить, чіпало. Можу собі уявити, як його струшувал висловлення Александр Дубинский, який ніколи не був надто дипломатичним.

А тепер почитайте пост Пишного (у викладенні Антона Швеця). Це суцільний потік підозр, теорії змови та дріб’язкових образ. Мабуть, для цього явища напевно має бути особливий діагноз. Складається враження, ніби пише дитина, в якої відібрали улюблену іграшку, і вона поклялася усіх навколо вивести на чисту воду. Папу, який не давав газіровки. Маму, яка не купила машинку. Сестру, яка переключила ТВ з улюбленим мультфільмом.

Звісно, що, «викриваючи» батьків, дитина розповідає виключно про себе.

Дивно, що Пишний розповідає про занепад Ради НБУ — бо це саме він блокує відновлення спостережного органу, а нещодавно ліквідував Секретаріат Ради.

Дивно, що це Пишний розповідає про політичну прив’язаність призначенців — бо це він влаштував ощадизацію, коли призначає керівниками банків лише персонально йому відданих людей.

Дивно, що це Пишний розповідає про злиття таємної інформації — бо це він телефонує вечорами керівникам державних банків, аби дати вказівки, кому видавати кредити.

Дивно, що він пише про диктаторські повноваження, про політичну керованість НБУ, про залежність центробанку від президента.

Ну і звісно, що Пишний ані слова не каже про злочинну схему з депозитними сертифікатами, через яку бюджет недоотримує мільярди, вкрай необхідні для фінансування війни.

Ані слова немає про схеми з виведення мільярдів доларів через фіктивні схеми, які Пишний (кажуть) персонально обіцяв перекрити, але не перекрив.

Не каже Пишний і про бруд навколо потоків грального ринку, які вчергове перекидаються з одного банку до іншого, під невпинним контролєм… Пишного.

І все це лише через те, що Данилишин вкрай інтелигентно критикував поточну політику НБУ. Розповідав про монетарні агрегати та плаваючу відсоткову ставку. Вау.

Важко уявити, що б сталося, якби він пошкрябав улюблене авто Пишного? Хоча напевно неважко. Сталося б те саме, що сталося з Дубинським. Сфабрикували б справу про державну зраду та запроторили до СІЗО. Бо якщо ви не знали, то справа Дубинського — це така ж обідка українських можновладців, яких він прямо називав словами на «є», «х» та на «п». А декого — «буратіном».

До чого я. Звісно, що це неприємно — але до пана Данилишина ті речі не пристануть. Фото теж не містить у собі нічого кримінального.

Цей пост вкрай багато каже нам про товариша Пишного, який перебуває на вищій ланці державної влади, зводить рахунки та дуже хоче обратися до парламенту з новою партією Володимира Зеленського.

До речі, на місці президента я б не брав із собою Пишного. Впевнений, щойно він втратить владу, як звідкись з’явиться НАБУ із купою кримінальних справ. Чи, може, інший «правоохоронний» орган. Нащо брати таку людину на борт президента країни, що веде визвільну війну?