Ставши королем Речі Посполитої, Стефан Баторій послідовно намагається порозумітися з Іваном Грозним (початок історії тут https://ord-ua.com/2023/04/11/specoperacija-xvi-stolittja-abo-livonske-lekalo-putina/). Офіційно не визнаючи російських загарбань, він проте декларує мирні наміри і готовність до компромісів, закликає царя до миру «в ім’я спокою і процвітання всього християнства» (риторика в стилі «треба просто перестати стріляти»).
Мирні декларації та наміри новообраного короля цілком щирі, бо на той момент він просто не може собі дозволити великої війни. По-перше, його владу не визнав самоврядний Данциг (Гданськ) – один із найбільших платників податків до королівської скарбниці. По-друге, хоча кандидатуру Баторія підтримала Оттоманська Порта, але кримські татари не припиняють спустошливі набіги.
Іван Васильович плекає ілюзії (1576-1578)
Натомість Іван Грозний попервах поставився до Стефана Баторія з неприхованою зневагою (десь, як Путін до Зеленського )&
Цар взагалі вважав вибори хибою і був щиро переконаний, що монархом можна лише народитися. Тому навіть імператорів Священної Римської імперії не вважав до кінця рівними собі – їх все-таки обирали, хай навіть обмежене коло світських і духовних князів. А те, що шляхта обрала королем не якогось з діда-прадіда монарха, а нікчемного «семиградского воеводишку», цар сприйняв як непристойний анекдот. Мовляв, мало, що обрали короля «мятежным человеческим хотением», так ще й хз кого!
Коли Стефан звернувся до Івана «брате» (шанобливе звернення монархів одне до одного), то цар вилаяв королівських послів: так до мене може звертатися французький король чи турецький султан. А ваш тіпу король по статусу дотягує хіба до моїх служилих князів, тому мені з ним навіть мати справу «непригоже». Мирні пропозиції цар сприймає як ще одну ознаку слабкості і зверхньо відкидає. В його уяві Річ Посполита – failed state, «держава 404», яку можна легко перемогти.
Таким чином, не завершивши війну на північному (шведському) фронті, цар відновлює повномасштабні бойові дії на південному (полько-литовському). Мовляв, Річ Посполита з таким нікчемним королем не становить серйозної загрози.
«Время показало, что именно в 1576 г. была совершена принципиальная ошибка. Если бы Россия договаривалась с Польшей в более мягком и конструктивном тоне, возможно, удалось бы добиться мира раньше и на более выгодных условиях. Но грозный царь предпочел нагнетание противостояния» (О.Філюшкін). Невдовзі росіяни десь так само казатимуть і про помилки Путіна. А в 1576 р. там панували такі ж настрої, як і на початку 2022-го
Невдовзі очолювана самим царем велика російська армія захопила майже всю Лівонію за винятком Риги і Ревеля. Єдиною неприємністю стало те, що місцеве населення охочіше присягало Магнусу лівонському, а не Івану московському. Датчанин набув більшої ваги і впливу, ніж хотілося б цареві, через що між ними виникли нескладухи.
У цей час Баторій приборкує бунтівний Данциг і не може перекинути значні сили в Лівонію. Заможне місто має першокласні укріплення, 10-тисячне наймане військо і підтримку данських піратів. У Баторія не надто більше сил, та все ж, організувавши правильну облогу, він за 2 роки змушує Данциг до покори. Король дуже м’яко повівся з бунтівниками: взамін на велику контрибуцію все пробачає і відновлює данцигські привілеї (порівняйте з тим, що цар зробив із Новгородом, який не бунтував). Невдовзі за посередництва Оттоманської Порти вдається приборкати татар (серед іншого, тут ціною компромісу стала страта Івана Підкови).
Три баторієвські удари (1579-1581)
Здобувши кошти і зміцнивши тили, Стефан Баторій збирає армію, ядро якої склали досвідчені німецькі й угорські найманці, і починає рішуче діяти проти Московії. Першим стрімким ударом він відвойовує Полоцьк, який був під владою царя 16 років (частина гарнізону не лише здалася, а й добровільно перейшла в підданство короля) і прилеглі 8 фортець. У Москві офігіли і запропонували поновити мирні переговори. Проте Баторій, відчувши смак перемоги, вимагає відновлення довоєнних кордонів.
В результаті другого наступу військо короля впродовж місяця захоплює 6 російських прикордонних міст-фортець, серед яких Великі Луки – головна база вторгнень на територію Литви і почасти Лівонії. Там польсько-литовські війська також переходять у наступ. Король Магнус, якого цар і росіяни загалом уже сильно дістали, переходить на бік Речі Посполитої.
У відповідь на царське хамство, Баторій теж змінює риторику і починає шпетити Грозного: мовляв, ти мені теж не брат, бо мої предки – вільні люди, а твої – холопи золотоординські. Прагнучи миру, Іван Васильович лише стримано огризається на подібні «укоризны». Російські дипломати навіть отримали інструкцію: якщо про царя казатимуть нешанобливо, то «о том слехка говорити, а прытко не говорити, терпети».
Війська Баторія беруть штурмом добре укріплені міста після нетривалої (менше місяця) облоги. Втрати великі, але перемоги ще більші. Успіх забезпечують артилерія та штурмові загони найманої піхоти. В той же час загони легкої кінноти роблять рейди по глибоких ворожих тилах. Росіяни остаточно втрачають ініціативу і на всіх фронтах переходять до оборони. Цар наполегливо пропонує мир і дружбу, наполягаючи лише на частині Лівонії, і навіть визнає Баторія «братом»! Але тепер уже король виставляє умови, на яких готовий сідати за стіл переговорів. Зокрема, вимагає повернути втрачений майже 70 років тому Смоленськ. Московська пропаганда перестала збиткуватися з нікчемного «семиградского воеводишки», а натомість заволала, що «Степан Обатур государь хуже басурманских!».
Між тим, у ставці короля міркують над напрямком третього вирішального удару (з огляду на великі втрати і витрати затягувати війну Баторій не хотів). Наступати в Лівонії, відвоювати Смоленськ, вдарити на Псков чи на Новгород? У підсумку, вирішили йти на Псков, а на смоленському напрямку зробити відволікаючий удар. Місто було ключовою фортецею росіян на північному ТВД та головним пунктом постачання їхніх військ у Лівонії. Його втрата означала би крах логістики і майже повне оточення царських військ у Лівонії. Зрештою, Псков «своїм розміром і відомістю заслуговував на те, аби здобути його навіть з великими зусиллями і жертовністю».
Для псковської операції король зібрав найбільшу армію. Великі надії покладалися на пропаганду. Стефан Баторій проголошував, що йде звільняти росіян з-під влади несправедливого і кривавого тирана. З огляду на це у війську суворо заборонили грабунок мирного населення, що, скажімо так, не зовсім відповідало тодішнім звичаям ведення війни.
Проте в російському генштабі (чи як воно тоді називалося) прорахували, що ворожий удар найімовірніше буде по Пскову, а тому додатково укріпили місто, посилили гарнізон (в т.ч. артилерією), завезли необхідні припаси.
На відміну від попередніх операцій Баторія, облога Пскова розтягнулася майже на півроку. Неприємним сюрпризом стала потужність російської артилерії, через що саперам доводилося працювати здебільшого вночі (але московіти придумали якійсь освітлювальні снаряди). Натомість королівська артилерія не тільки мала менше стволів, а й була гірше забезпечена. Інколи гармати взагалі мовчать, чекаючи, поки з Риги підвезуть порох. За таких умов псковський гарнізон більш-менш вдало відбиває штурми і робить вилазки. Відволікаючий удар на Смоленськ теж зазнає невдачі. Як зловтішалися московіти, в рейд вийшло 9 тисяч кінноти, а назад «пеш пришло» лише п’ятеро осіб. Авжеж, російська пропаганда перебільшувала, але перемога була їхня.
Іван Васильович дає задню (1582-1583)
Тим часом, дізнавшись, що росіяни більшу частину військ із північного фронту перекинули до Пскова, шведи перейшли в наступ і за десять днів взяли Нарву – головний оплот царя на Балтиці. Місто перебувало під його владою 23 роки, там оселили чимало росіян. Розвиваючи наступ, шведи впродовж місяця беруть кілька фортець. Мабуть, довідавшись про поразки царського війська на Балтиці, знову повстають марійці (https://ord-ua.com/2022/08/28/marijskij-paradoks-pervye-vragi-i-poslednie-zashhitniki-rossijskogo-imperializm a/). Під впливом таких новин цар псіхує і вбиває свого сина.
Пригнічений поразками Іван Грозний погодився на мир на польсько-литовських умовах, маючи на меті зосередити сили проти шведів. У свою чергу і Баторій, не взявши Псков, теж дозрів до компромісу. Адже, по-перше, росіяни в абсолютній більшості не хочуть звільнятися від тиранії; по-друге, «москвітяни в обороні фортець перевершують інші народи»; по-третє, головними вигодонабувачами можуть стати шведи. За таких умов і за посередництва Ватикану на початку 1582 року був укладений мирний договір. Цар зрікався всіх завоювань у Лівонії, натомість король повертав йому захоплені російські міста (крім Веліжа). Мирні переговори алегорично зобразив Ян Матейко на картині «Стефан Баторій під Псковом»: гордовитого короля уклінно просять царські посли, між королем і послами модератор переговорів – папський нунцій Антоніо Поссевіно.
Уклавши мир із Річчю Посполитою, цар перекинув війська проти Швеції. Але і тут російська армія не мала успіху, а тому Москва змушена була погодитися не лише на шведські набутки в Лівонії, а й поступилася своїми довоєнними територіями в Інгрії та Карелії. Так 440 років тому, влітку 1583 року, завершилася 25-річна Лівонська війна.
Звісно, з тих часів все дуже сильно змінилося. Україна – напевно не Лівонія, не Швеція і навіть не Річ Посполита (хоча в Зеленському є щось таке баторіанське). Натомість путінська Росія та іваногрознівська Московія схожі схильністю до мракобісся, загарбницьких воєн і невмінням прораховувати наслідки. Як тодішній, так і теперішній російські правителі яскравий приклад того, що людина, яка тривалий час має необмежену владу, втрачає зв’язок із реальністю, а відтак круто лажає. Росіяни з того часу кращими не стали і здебільшого готові жертвувати власною свободою і гідністю заради великодержавної маячні (можна сподіватися хіба на окремі нацменшини). Як і тоді, не зазнавши воєнної поразки, російська влада не відмовиться від загарбань. Тому доля цієї війни, як і тої, залежатиме від результатів генеральної битви, а російська перевага в артилерії становить серйозну проблему.
Результатом правління Іван IV Грозного стали економічна Поруха, а відтак політична Смута (https://ord-ua.com/2010/08/28/400-letie-drugoj-rossii/), яка мало не призвела до колапсу Московського царства. Наслідки правління Путіна обіцяють бути не менш цікавими.
Дмитро Шурхало, для «ОРД»
Один ответ
Дядьку, ты помилився сайтом, заводні порноромани викладаються на інших ресурсах, там не лише встане, але й потече, а це сайт для співробітників правоОХРЄнітельних органів — ОРД.