“10 января этого года в 01. 50 ночи в органы милиции по телефону обратиласть жительница города Никополя Бессонова Ольга Сергеевна (фамилия изменена). 19 -летняя гражданка, занимающаяся проституцией заявила о том, что ее незаконно удерживают неизвестные, которые осуществляют в отношении нее насильственные действия, угрожая расправой с применением оружия. Сотрудникам милиции пришлось взломать дверь в квартире по улице Дзержинского, 35в, для того чтобы освободить девушку. В квартире сотрудники милиции обнаружили помимо гражданки Бессоновой гражданина Михайлович Юрия Константиновича, 1972 года рождения, помощника народного депутата Верховной Рады, избранного от Партии Регионов, Вилкула Александра Юрьевича, ныне начальника штаба Партии регионов в Днепропетровской области. Удостоверение № 58, действительное до 30.09. 2012 года.” — из милицейской сводки.
Последнее выступление Ющенко в качестве Президента Украины стоит сотни разоблачительных статей о нем. Когда Президент вместо доклада о своих достижениях и недоработках потрясает замшелым и давно опровергнутым «компроматом» из эпохи своего «папы» Леонида Кучмы — это лучше чем что-либо говорит о его несостоятельности и полном провале. Когда Президент старательно отрабатывает роль технического кандидата своего как бы «конкурента» Виктора Януковича — то вспоминается лозунг на котором Ющенко привели к власти: «Бандитам — тюрьмы». Только вместо тюрем Виктор Андреевич готов отдать бандитам всю страну. Или продать. Потому что действительно кажется что после эфира, где-нибудь в темном углу студии, Ганна Герман презрительно отстегнет Виктору Андреевичу гонорар за написанное ею же выступление.
А тем временем «регионалы» из последних сил пытаются скрыть уголовные наколки под костюмами от «Бриони», но получается неубедительно. Несмотря даже на то, что Ринат Ахметов написал песню на … английском языке, а Виктор Федорович каждый день запоминает новое иностранное слово. Но … нутро не спрячешь. И когда оно проявляется, то становится ясно, во что превратился Ющенко, если он согласен за бандитские, кровавые деньги помогать уголовникам изнасиловать страну. Которые, пока что, практикуются на женщинах. Повторяя подвиги своего Лидера.
10 января этого года в 01. 50 ночи в органы милиции по телефону обратиласть жительница города Никополя Бессонова Ольга Сергеевна (фамилия изменена). 19 -летняя гражданка, занимающаяся проституцией заявила о том, что ее незаконно удерживают неизвестные, которые осуществляют в отношении нее насильственные действия, угрожая расправой с применением оружия. Сотрудникам милиции пришлось взломать дверь в квартире по улице Дзержинского, 35в, для того чтобы освободить девушку. В квартире сотрудники милиции обнаружили помимо гражданки Бессоновой гражданина Михайлович Юрия Константиновича, 1972 года рождения, помощника народного депутата Верховной Рады, избранного от Партии Регионов, Вилкула Александра Юрьевича, ныне начальника штаба Партии регионов в Днепропетровской области. Удостоверение № 58, действительное до 30.09. 2012 года. Кроме Михайловича в квартире находился также Авдиевский Андрей Анатольевич, 1986 года рождения и Муренко Александр Александрович, 1971 года рождения, редактор Днепропетровской областной телерадиокомпании.
Гражданка Бессонова дала показания о том, что 9 января 2010 года она по телефону получила вызов на адрес Дзержинского 35 а, кв 25 для оказания интимных услуг. На указанный адрес Бессонову отвез Коваленко Александр Анатольевич, который исполняет функцию охранника Бессоновой. Приехав на укзанный адрес Бессонова согласилась вступить с Авдиевским в интимные отношения за 300 гривен. После этого они проследовали в комнату указанной квартиры, где вступили в интимную связь. В это время в квартире находились Михайлович и Муренко, которые остались на кухне и распивали спиртные напитки. После окончания полового акта Авдиевский вышел из комнаты и в нее зашел Михайлович, который начал принуждать Бессонову вступить с ним в интимные отношения. Бессонова отказалась, так как договоренность была о сексе с одним человеком, за что она и получила деньги. Михайлович, угрожая пистолетом травматического действия силой заставил Бессонову вступить с ним в интимные отношения, после чего удерживал ее в квартире, угрожая расправой. Бессоновой удалось позвонить Коваленко и роассказать ему, что ее изнасиловали и против ее воли удерживают в квартире.
После того, как Михайлович, Авдиевский и Муренко были доставлены в райотдел милиции, Михайлович позвонил по телефону народному депутату Александру Вилкулу. После чего все трое были отпущены домой. На следующий день Бессонова обратилась в органы милиции с просьбой не проводить расследования факта изнасилования и незаконного лишения свободы. В частной беседе Бессонова рассказала, что ей угрожали расправой Михайлович и незнакомые ей люди.
История грязная, мерзкая, но типичная для той политической силы, которой сейчас так активно помогает придти к власти «высокоморальный» Президент Виктор Ющенко. Не так давно видный регионал Василий Хара пытался изнасиловать уборщицу в санатории «Хмельник». Уборщица написала заявление в ОВД, но вскоре, под давлением «регионала» его забрала. По этой же, крайне непопулярной статье сидел в свое время другой видный «регионал» Василий Джарты, а по некоторым данным — и сам Лидер. Поэтому, вряд ли стоит удивляться тому, что Александр Вилкул старательно пытался «отмазать» от тюрьмы своего помощника — насильника. Хотя, эта странная любовь к насильникам вступает в некоторое противоречие с тем имиджем, который Вилкул пытается создать через средства массовой информации. Напомним, что отец и сын Вилкулы — давно пытаются позиционировать себя как самых приличных и интеллигентных людей в команде Ахметова. Претендуют они на многое: отец уже председатель Днепропетровского облсовета, борется за пост министра промышленности в команде Януковича, сын (депутат) за должность губернатора Днепропетровской области.
Свой имидж Вилкулы строят на формуле «мы не криминал и не мажоры, мы менеджеры европейского типа и нового поколения». На этом построены все публикации, которые Вилкулы заказывают о себе. Любят слезливо-пафосную тональность. Обожают фразы типа «ахметовский бриллиант», «главный яппи Ахметова», «элита Кривого Рога» и т.д.
Вот образцы такого рода статей:
ГЛАВНЫЙ ЯППИ» АХМЕТОВА
№47 (198) от 11.12.2009
Среди топ-менеджеров Рината Ахметова очень много молодежи. Но среди тех, кого Ринат Леонидович еще и взял с собой в политику, особое место занимает выходец из Кривого Рога нардеп Александр Вилкул . Резюме 34-летнего Александра Юрьевича действительно уникальное: уже через два года после окончания Криворожского технического университета (ректором которого был его отец Юрий Вилкул , ныне глава Днепропетровского облсовета) — заместитель гендиректора Южного горно-обогатительного комбината, в 29 лет — гендиректор Центрального ГОКа, в 30 лет — одновременно руководитель Центрального и Северного ГОКов, наконец, с 2006-го года — депутат ВР по списку ПР (№ 59 в 2006-м и № 76 в 2007-м). При этом Вилкул до сих пор де-факто руководит и СевГОКом и ЦГОКом (как известно, оба предприятия принадлежат Ахметову), являясь почетным президентом обоих.
Безусловно, Александр Юрьевич — выходец из элитной семьи, и многое для его карьеры, вероятно, сделал отец (которому тот, кстати, отплатил сторицей: по некоторым данным, именно Вилкул-младший порекомендовал в партии Вилкула-старшего на высокий облсоветовский пост). Впрочем, Александр Вилкул , судя по всему, является типичным яппи, который вместо разгульной жизни мажоров-транжир выбрал работу на свою большую карьеру. Эффективность менеджерских талантов Вилкула давно оценена в профессиональных кругах горнорудной отрасли. Кроме того, ему есть чем похвастаться и в деле организации политического процесса на местном уровне — две предыдущие кампании ПР в Кривом Роге, которыми руководил Вилкул , оказались вполне успешными. Более того, Александр Юрьевич уже назначен главой Днепропетровского областного избирательного штаба партии на предстоящие парламентские перевыборы, заменив на этой ответственной должности лидера днепропетровских «регионалов» Олега Царева. Так что лучшее в карьере этого «ахметовского бриллианта» еще впереди.
www.krivoyrog.biz/39-aleksander-vilkyl/
Александр Вилкул — Кривой Рог гордится
Никто не мог предугадать, что родившийся в мае 1974 года маленький Саша Вилкул станет успешным менеджером и политиком своей страны. Но Александр подрос, окончил школу и поступил в Криворожский технический университет. Оттуда он вышел уже аспирантом.
Получив высшее образование в 1996 году, становится в 1997 году начальником отдела ЮГОКа, а в январе 1998 году Александр Юрьевич занимает пост заместителя генерального директора по коммерческо-финансовым вопросам управления на ОАО «Южном горно-обогатительном комбинате».
Уже в 2001 году Александру Вилкулу предоставляют пост заместителя президента по экономике та внешнеэкономическим связям. Но, проработав на этой должности всего год, Александр Юрьевич становится заместителем главы правления по коммерческим вопросам в ОАО «Южном горно-обогатительном комбинате».
Дальше — больше. За короткие сроки Вилкулу Александру Юрьевичу удалось показать блестящие успехи в своей работе, он стремительно менял должности, добравшись в итоге до самой главной. В 2004 году Александр Вилкул становится генеральным директором ОАО «Северный горно-обогатительный комбинат» и по совместительству является генеральным директором ОАО «Центральный горно-обогатительный комбинат».
В 2005 году получил звание заслуженного работника промышленности Украины.
Помимо этого, ни для кого не является секретом то, что Александр Вилкул — народный депутат Украины и является членом Партии Регионов.
Родной город он не променял на столицу и продолжает жить в Кривом Роге, но самое главное то, что, наш земляк успевает уделять время своему родному городу, обществу, что здесь проживает. И не стоит говорить, сколько он открыл детских площадок, мест отдыха для детей и их родителей, сколько выделил денег в помощь больным. Это и так известно”
Вопреки распространенному мнению, что папа центровой в этой связке обеспечил сыну большое будущее, на самом деле сынок посадил папу на должность в Днепропетровском облсоветом. Как всегда у Ахметова цель была вполне прикладная: в этой области расположены возглавляемые Александром Вилкулом Северный и Центральный горнообогатительные комбинаты, входящие в холдинг «Метинвест».
История избрания Вилкула на пост главы облсовета тоже характерна: для этого Ахметову пришлось заключить мир с семьей Лазаренко. За это после своего избрания Вилкул поспособствовал избранию на должность своего первого заместителя Ивана Лазаренко (брата осужденного в США экс-премьера Украины).
Карьерный рост сыну обеспечивала группа Игоря Сырого — с Вилкулом-младшим они похожи даже внешне. Но Сырый — действительно трудяга и хороший семьянин. А у Вилкула сказалась наследственность. Папа по слухам сменил трех жен. Младший Вилкул воображает себя героем-любовником, которому просто недосуг удариться во все тяжкие, поскольку он с утра до вечера работает евроменеджером во славу Украины. Впрочем, судя по помощникам, Александр Вилкул не чужд «региональной» склоности к сексуальному насилию. Кстати, Михайлович — личность довольно странная. В базах данных он числится журналистом газеты «Голос Украины» и учредителем двух общественных организаций, «Свобода Слова» и «Новая Сербия». Однако, за ним тянется шлейф странных историй. В том числе и о попытке самоубийства редактора Кировоградского телевидения Сергея Полуляха.
В связи с грязной историей, случившейся два дня назад с помощником нардепа Вилкула, возникает вопрос: если так выглядят «бриллианты Ахметова», то что можно говорить о рядовых «бойцах» этой группировки? И чего может ожидать страна от столь милой сердцу высокоморального Виктора Ющенко преступной группировки?
Сергей Никонов, «ОРД»
19 ответов
написано бред-автор этого ПАСКВИЛЯ не владеет и долей информации которую знает любой житель Кривбаса
13.06.2013 15:43 1-й криворожский — ты чистейший –— П.О.Ц.!!!
Арбузик-пухлик клюнул на провокацию и начинает писать каки про Вилкула. Ай-йа-яй, кто-то посмел подумать про премьерство, его любимое премьерство и даже президентство!
Арбузик-пухлик клюнул на провокацию и начинает писать каки про Вилкула. Ай-йа-яй, кто-то посмел подумать про премьерство, его любимое премьерство и даже президентство!
Не смешите этим Вилкулом! Наш Кернес такими вилкулами пачками командует! Они в наших краях цветы сажают, бордюры красят и дороги метут! Слабый он малец, дитя — жертва обстоятельств
Пусть умные мажоры, чем дебилы донецкие
Извините. не хотел никого обидеть. но” Донбассу” отвечу-ПОЦ это как кричалка фанатов про жителей Донбасса-обидно.досадно.но я хотел сказать.что автор плохо знает тему и у нас Вилкула сына и отца знают многие и выборы возможно он не пройдет
Слыхал что в Киеве, люди из близкого окружения Президента, дали Саше Вилкулу кличку ЛБП. Любитель Быстрых Побед….
Дивлячись на Вілкула, невже це не видно, перше, що кидається в очі: психічно хвора людина. Все. Про що далі можна говорити. Просто дивно. Чому мовчать психотерапети? На обличчі Вілкула чітко написано: психічний розлад. І це ще м”яко кажучи, без навішування ярликів. Автор статті такого висновку не зробив. Такі от менеджери євро у нас…
ТА ты ШО врач ! Какой остряк! Удивил полетом мысли!
Я не антисемит, поэтому пусть буду Днепропетровским евреем. Это форум, почему нельзя говорить правду?
Олександр Вілкул — совковий русифікатор-українофоб, узурпатор і нарцис
Не шанував він українську на посаді голови Дніпропетровської ОДА, нехтує її вже ставши віце-прем’єром. Робить це демонстративно, позірно, насолоджуючись підкресленою зневагою до державної мови.
Віце-прем’єр Вілкул не лише сам принципово не вживає українську в спілкуванні, а й, судячи зі всього, перевів на російську роботу свого апарату. Адже як можна помітити з сюжетів у новинах, він читає з папірця російською, тобто підготовлені йому доповіді пишуться саме російською, а не державною мовою.
Навіть такі донецькі, як Близнюк чи той же Рибак, коли здобували міністерські посади, переходили на українську. Цей же, криворізько-ахметівський, вперто, свідомо залишається виключно й підкреслено російськомовним.
Серед безлічі різноманітних неподобств, якими він запам’ятався на Дніпропетровщині: возвеличення Януковича, непримиренність й мстивість по відношенню до політичних опонентів, несприйняття найменшого прояву інакомислення, жорстко авторитарний стиль правління, насаджування й пропаганда радянського патріотизму, шанування Брежнєва і Щербицького як видатних державних діячів.
А ще Вілкул відзначився патологічною тягою до самопіару і переможних реляцій з приводу успішно виконаної роботи незважаючи на її реальний результат. Очоливши облдержадміністрацію, Вілкул незабаром заполонив собою все телебачення і друковану пресу незалежно від форми власності каналів і газет.
Всі події на Дніпропетровщині почали висвітлюватися крізь його вілкулівську призму. З телевізійних випусків новин або інформаційної хроніки на шпальтах друкованих видань майже зникли події, які сталися без його безпосередньої участі або ж хоча б коментаря. Все було у Вілкулі. Так воно залишається й нині.
Це дуже нагадує один з випусків радянського “Єралашу”, де головний герой настільки возлюбив себе, що почав без розбору розклеювати своє фото на всіх парканах, стендах і дошках. Останньою стала та, яка інформувала про осіб, розшукуваних міліцією. Невдовзі нарциса схопили дружинники. http://blogs.korrespondent.net/users/blog/spetskor2/a103632
«Вілкул» — молоде ігристе старого розливу
Чого Олександру Вілкулу ніколи не бракувало, так це радянського патріотизму, ностальгії за СРСР з колоніальним статусом України. Адже він – ще той совок. Класичний. Людина-застій.
Шкода, що мене не було в студії Шустера, коли екс-голова Дніпропетровської ОДА, а нині віце-прем’єр Олександр Вілкул, апелюючи до присутніх в аудиторії земляків, хизувався хорошими дорогами, обладнаними GPS-навігацією «швидкими» та ще чортзна чим, що було побудовано, введено в експлуатацію чи почало функціонувати в області завдяки його мудрому керівництву.
Дороги побудував? Ну, може одну-дві, аби Януковича було краще з аеропорта возити. Ще десь в центрі на зразково-показові вистачило. Але скільки вони в такому стані протримаються? Ми що, не знаємо як «регіони» дороги будують? В Дніпропетровську так само як і по всій країні. «Регіони» ж ті самі.
Швидкі з навігаторами? Ну і що з того? Невже хоче сказати, ніби щось кардинально змінилося? Як їздили, так і їздять, що з навігаторами, що без них. Як і раніше траплялося, що доїжджають більш-менш вчасно, так і зараз буває, що не дочекаєшся.
А взяти, приміром, програму губернатора «Безпечне місто». Так, вистроїли біля міського управління МВС цілий ряд новеньких джипів. Показали по телебаченню, роз тиражували фото в газетах. А я коли дзвоню до найближчого відділення міліції, аби вгамували бешкетників у дворі, що заважають спати, то чую: «немає машини». І що мені з тієї показухи? Хто і де катається на тих «воронках»? Чи може бензин для опозиції економлять, аби протестувальників в автозаки пакувати та по буцегарнях розвозити.
Єдине з чим би я міг погодитися з Вілкулом в його словесній сутичці з Тягнибоком, так це з тезою про український патріотизм російськомовних. Справді, є такі, в яких з мовою за різних обставин не склалося, а Україну таки мають в серці. Але для них російкомовність – це біда, особиста драма, а не предмет гордості й хизування як у Вілкула на тлі демонстративної зневаги до солов’їної.
Від нього слова українського не дочекаєшся. Навіть після наполегливих настанов Тягнибока віце-прем’єра вистачило на декілька речень державною. І все.
Нещодавно той влаштував оглядини Петриківки у Брюсселі. Привіз туди зразки народної творчості. Але так само, він би міг пропагувати культуру індіанців Америки чи будь-яких інших аборигенів. Все це в нього без душі, принаймні не порівняти з тим щиросердним запалом, з яким він під кінець свого спічу у Шустера вдався до вихваляння Януковича.
А от чого Вілкулу ніколи не бракувало, так це радянського патріотизму, ностальгії за СРСР з колоніальним статусом України. Адже він – ще той совок. Класичний. За його правління в області відбувся повний камбек ін USSR. У всьому. Суцільна брежнівщина. Та й чого можна було очікувати від прихильника Щербицького, що вшановує компартійного бонзу музеями і пам’ятними дошками як видатного суспільно-політичного діяча, талановитого керівника й дбайливого господарника.
Якби Вілкула слухати і не бачити, то можна подумати, що йому десь під сімдесят, настільки він заскорузлий у своєму світогляді. Навіки залишився у застої і прагне аби милий для нього сморід тоталітарної комуністичної епохи відчули всі теперішні українці. Слід визнати — на Дніпропетровщині губернатору Вілкулу це вдалося. За що, певно, й отримав посаду в уряді. http://blogs.korrespondent.net/users/blog/spetskor2/a99572
«Вілкул» — молоде ігристе старого розливу
Чого Олександру Вілкулу ніколи не бракувало, так це радянського патріотизму, ностальгії за СРСР з колоніальним статусом України. Адже він – ще той совок. Класичний. Людина-застій.
Шкода, що мене не було в студії Шустера, коли екс-голова Дніпропетровської ОДА, а нині віце-прем’єр Олександр Вілкул, апелюючи до присутніх в аудиторії земляків, хизувався хорошими дорогами, обладнаними GPS-навігацією «швидкими» та ще чортзна чим, що було побудовано, введено в експлуатацію чи почало функціонувати в області завдяки його мудрому керівництву.
Дороги побудував? Ну, може одну-дві, аби Януковича було краще з аеропорта возити. Ще десь в центрі на зразково-показові вистачило. Але скільки вони в такому стані протримаються? Ми що, не знаємо як «регіони» дороги будують? В Дніпропетровську так само як і по всій країні. «Регіони» ж ті самі.
Швидкі з навігаторами? Ну і що з того? Невже хоче сказати, ніби щось кардинально змінилося? Як їздили, так і їздять, що з навігаторами, що без них. Як і раніше траплялося, що доїжджають більш-менш вчасно, так і зараз буває, що не дочекаєшся.
А взяти, приміром, програму губернатора «Безпечне місто». Так, вистроїли біля міського управління МВС цілий ряд новеньких джипів. Показали по телебаченню, роз тиражували фото в газетах. А я коли дзвоню до найближчого відділення міліції, аби вгамували бешкетників у дворі, що заважають спати, то чую: «немає машини». І що мені з тієї показухи? Хто і де катається на тих «воронках»? Чи може бензин для опозиції економлять, аби протестувальників в автозаки пакувати та по буцегарнях розвозити.
Єдине з чим би я міг погодитися з Вілкулом в його словесній сутичці з Тягнибоком, так це з тезою про український патріотизм російськомовних. Справді, є такі, в яких з мовою за різних обставин не склалося, а Україну таки мають в серці. Але для них російкомовність – це біда, особиста драма, а не предмет гордості й хизування як у Вілкула на тлі демонстративної зневаги до солов’їної.
Від нього слова українського не дочекаєшся. Навіть після наполегливих настанов Тягнибока віце-прем’єра вистачило на декілька речень державною. І все.
Нещодавно той влаштував оглядини Петриківки у Брюсселі. Привіз туди зразки народної творчості. Але так само, він би міг пропагувати культуру індіанців Америки чи будь-яких інших аборигенів. Все це в нього без душі, принаймні не порівняти з тим щиросердним запалом, з яким він під кінець свого спічу у Шустера вдався до вихваляння Януковича.
А от чого Вілкулу ніколи не бракувало, так це радянського патріотизму, ностальгії за СРСР з колоніальним статусом України. Адже він – ще той совок. Класичний. За його правління в області відбувся повний камбек ін USSR. У всьому. Суцільна брежнівщина. Та й чого можна було очікувати від прихильника Щербицького, що вшановує компартійного бонзу музеями і пам’ятними дошками як видатного суспільно-політичного діяча, талановитого керівника й дбайливого господарника.
Якби Вілкула слухати і не бачити, то можна подумати, що йому десь під сімдесят, настільки він заскорузлий у своєму світогляді. Навіки залишився у застої і прагне аби милий для нього сморід тоталітарної комуністичної епохи відчули всі теперішні українці. Слід визнати — на Дніпропетровщині губернатору Вілкулу це вдалося. За що, певно, й отримав посаду в уряді. http://blogs.korrespondent.net/users/blog/spetskor2/a99572
«Вілкул» — молоде ігристе старого розливу
Чого Олександру Вілкулу ніколи не бракувало, так це радянського патріотизму, ностальгії за СРСР з колоніальним статусом України. Адже він – ще той совок. Класичний. Людина-застій.
Шкода, що мене не було в студії Шустера, коли екс-голова Дніпропетровської ОДА, а нині віце-прем’єр Олександр Вілкул, апелюючи до присутніх в аудиторії земляків, хизувався хорошими дорогами, обладнаними GPS-навігацією «швидкими» та ще чортзна чим, що було побудовано, введено в експлуатацію чи почало функціонувати в області завдяки його мудрому керівництву.
Дороги побудував? Ну, може одну-дві, аби Януковича було краще з аеропорта возити. Ще десь в центрі на зразково-показові вистачило. Але скільки вони в такому стані протримаються? Ми що, не знаємо як «регіони» дороги будують? В Дніпропетровську так само як і по всій країні. «Регіони» ж ті самі.
Швидкі з навігаторами? Ну і що з того? Невже хоче сказати, ніби щось кардинально змінилося? Як їздили, так і їздять, що з навігаторами, що без них. Як і раніше траплялося, що доїжджають більш-менш вчасно, так і зараз буває, що не дочекаєшся.
А взяти, приміром, програму губернатора «Безпечне місто». Так, вистроїли біля міського управління МВС цілий ряд новеньких джипів. Показали по телебаченню, роз тиражували фото в газетах. А я коли дзвоню до найближчого відділення міліції, аби вгамували бешкетників у дворі, що заважають спати, то чую: «немає машини». І що мені з тієї показухи? Хто і де катається на тих «воронках»? Чи може бензин для опозиції економлять, аби протестувальників в автозаки пакувати та по буцегарнях розвозити.
Єдине з чим би я міг погодитися з Вілкулом в його словесній сутичці з Тягнибоком, так це з тезою про український патріотизм російськомовних. Справді, є такі, в яких з мовою за різних обставин не склалося, а Україну таки мають в серці. Але для них російкомовність – це біда, особиста драма, а не предмет гордості й хизування як у Вілкула на тлі демонстративної зневаги до солов’їної.
Від нього слова українського не дочекаєшся. Навіть після наполегливих настанов Тягнибока віце-прем’єра вистачило на декілька речень державною. І все.
Нещодавно той влаштував оглядини Петриківки у Брюсселі. Привіз туди зразки народної творчості. Але так само, він би міг пропагувати культуру індіанців Америки чи будь-яких інших аборигенів. Все це в нього без душі, принаймні не порівняти з тим щиросердним запалом, з яким він під кінець свого спічу у Шустера вдався до вихваляння Януковича.
А от чого Вілкулу ніколи не бракувало, так це радянського патріотизму, ностальгії за СРСР з колоніальним статусом України. Адже він – ще той совок. Класичний. За його правління в області відбувся повний камбек ін USSR. У всьому. Суцільна брежнівщина. Та й чого можна було очікувати від прихильника Щербицького, що вшановує компартійного бонзу музеями і пам’ятними дошками як видатного суспільно-політичного діяча, талановитого керівника й дбайливого господарника.
Якби Вілкула слухати і не бачити, то можна подумати, що йому десь під сімдесят, настільки він заскорузлий у своєму світогляді. Навіки залишився у застої і прагне аби милий для нього сморід тоталітарної комуністичної епохи відчули всі теперішні українці. Слід визнати — на Дніпропетровщині губернатору Вілкулу це вдалося. За що, певно, й отримав посаду в уряді. http://blogs.korrespondent.net/users/blog/spetskor2/a99572
Прицепились Вы к этому Вилкулу Шо базлает по соседски то его второй язык МОЛДАВАНЕН Мы уже пережили одного молдована премьера Кинаха Третий десяток лет тяжпром подымает Вот и Саша туда рвется Може у молдован это наследственное
Прицепились Вы к этому Вилкулу Шо базлает по соседски то его второй язык МОЛДАВАНЕН Мы уже пережили одного молдована премьера Кинаха Третий десяток лет тяжпром подымает Вот и Саша туда рвется Може у молдован это наследственное
http://www.youtube.com/watch?v=HzBC9PauvMY
Вілкул буде Президентом України.Буде говорити російською мовою.Буде мати вас-невдах- та й вашу думку в приємних для очей позах.То ж монаху-на ху-молитися,”бегунам”-бігти-бажано за Владєю Біндером,туди де монах иолиться.А іншим…Хлопчики,вице-премьера нужно называть господин Вилкул или Александр Юрьевич.или молча лизать своими грязными языками то,что дадут…если дадут…запасайтесь вазелином …хоть иозоли смягчите…