ЗАВА
Ми, працівники ДП «Львівстандартметрологія», вимушені звернутися до Вас анонімно, і сподіваємося, що Ви зрозумієте чому.
Більш, як півтора року тому, на посаду генерального директора було призначено Косінського О.В. з Тернополя. Тоді працівники підприємства схопилися за голови, бо були начитані інтернет-статей про його «звершення» у минулому. Косінський Олег Васильович настільки «фахівець», що без допомоги референта і канцелярії не може жодної візи на документі поставити. На нарадах, які нагадують сталінські часи, генеральний директор нас обзиває «тупими галіцуцами». Він розказує про те, що до нього тут ніхто нічого не робив і все розкрадалося. Але, якщо вникнути в господарські справи, то очевидно, що все господарювання поставлене на корупційних діях команди з Тернополя. Кілька осіб безцеремонно перетворюють державне підприємство на кишеньковий механізм збагачення.
Сам генеральний директор буває на роботі не більше двох днів на тиждень. Решту часу він перебуває в Тернополі, хоча завжди беруться відрядження на Київ. Відрядження оформляться на декількох осіб – це працівники бухгалтерії, а саме: головний бухгалтер, її заступник, дочка головного бухгалтера, головний інженер, головний механік, помічник генерального директора та інші працівники відділів. За спеціальним наказом на відрядження цим особам виділяються по тисячі гривень на добу, коли для всіх інших працівників по області – 50 гривень, за межами області – 100 гривень. Відрядження для VIP-персон – безпідставні, і ніхто з них не бував в Донецьку, Харкові, Києві та інших містах України, а кошти виділені їм на поїздки, звичайно ж отримує Олег Васильович. Таким чином за півтора року в кишенях керівництва осіло близько 500 тисяч гривень.
На виробництві для виконання роботи використовується автотранспорт, на який списується неймовірна кількість пального. Головний автомеханік вимушений заставляти начальників відділів писати фабульні путівки, щоб задовольнити потреби Косінського О.В. в паливі, а це 500-600 літрів в тиждень. В результаті щоквартально підкручуються спідометри на машинах. В той час, коли кожен день виписуються шляхові листи, водії зайняті на господарських роботах. Вони шліфують і фарбують паркети, штукатурять, фарбують, проводять бетонні та інші роботи, за які отримують кошти за договорами інші люди. За це відповідають головний інженер та головний бухгалтер, які підійшли під стать «управлінському» стилю генерального директора. Зверніть увагу, які кошти витрачені на переобладнання котелень. Всі будівельні роботи по котельнях по вул. Заводській та вул. Метрологічній були виконані нашими водіями, а гроші отримав підприємець з Тернополя, який на особливих умовах без всякого тендеру, добряче тут поживився. Кошториси та матеріали по всіх роботах, які вони виконували, явно завищені. Зі слів головного інженера, який проговорився за чаркою, в цій співпраці особистий інтерес був у Косінського О.В.
Корупційним діям Тернопільських «фахівців» не має меж. Так, в Червонограді заступником директора філії рахується та отримує зарплатню Тешнер Микола Ярославович, хоча протягом року на роботі він не був жодного дня та, напевно, і не знає, де знаходиться Червоноградська філія. В Дрогобичі, аналогічно, працює Дацко Олег Михайлович – на роботі не буває, але гроші отримує регулярно.
О.В. Косінський дуже активно займався передвиборчою програмою від партії «Зелена планета». Нас силоміць возили на зібрання в Київ, на концерти по Західній Україні. Тут використались не малі кошти на транспорт та відрядні людям. Працівників центру в робочий час і у вихідні дні заставляли займатися агітацією. За цю роботу, звичайно ж, їм не платили – обіцяли розрахуватися відгулами, та по-сьогодні ніхто відгулів так і не отримав.
Цілковитий безлад в управлінні і вкрай зневажливе ставлення до працівників стали нині нормою роботи керівництва. З роботи звільняють спеціалістів, які виконують план та забезпечують поступлення коштів на рахунок підприємства. На їхнє місце приймають «по дзвінку» або за гроші. Відсутній конкурс та будь-який підбір кадрів. До того ж штат роздутий до небачених масштабів. Приймають екологів, вчителів, менеджерів з туризму та спорту – тільки не тих, хто розуміється в метрології та сертифікації. А хто буде виконувати роботу через пів року? Ціни в нас на сьогоднішній день явно завищені та необґрунтовані, тому і клієнти переходять на обслуговування в інші центри.
Генеральний директор на цій посаді непохитний. Він хизується тим, що його найкращий друг – сам Азаров. На його столах демонстративно стоять декілька портретів та фотографій, де Косінський в кабінеті Азарова дарує йому подарунки та стоять з прем’єром «в обнімочку».
Нам, простим інженерам та робітникам, не все відомо про діяння тернопільської команди, але очевидно, що на кожній фінансовій операції відмиваються кошти, особливо це стосується проведення ремонтів. Ремонтуються приміщення, які не є у власності ДП «Львівстандартметрологія». Орендодавці приміщень по вул. Князя Романа та по вул. Заводській навіть не поставлені до відома про масштаби ремонтів та реконструкцію їхніх будівель. Ці ремонти обходяться підприємству в немалі суми і виражаються у мільйонах. Ніхто не знає, чи ці суми будуть зараховані в рахунок оренди, тому що таких договорів між центром та орендодавцями не існує.
Все це відбувається завдяки круговій поруці – головний інженер – головний бухгалтер – помічник генерального директора та головний механік, а всіма ними заправляє генеральний директор Косінський. В той час, коли кошти транжиряться на-ліво і на-право, ми забули про премію в тому обсязі, яку ми заробили. Це стосується і виплати матеріальної допомоги на оздоровлення при відпустці – для інженерів і робітників вона становить 100 грн, для адміністрації – в розмірі посадового окладу. Нам не виплатили 13 зарплату. Не відомо, які суми преміальних нараховують собі ці особи, тому що це робиться окремим наказом в секреті від колективу.
Маємо надію, що Ви допоможете нам, що новий Закон «Про корупцію» діє і винні будуть покарані, а посаду генерального директора займе фахівець і порядна людина – така позиція нашого колективу.
З Новим Роком!Колектив ДП «Львівстандартметрологія»
1 336 ответов
Юнак також пірнув у воду й став маленькою морською свинкою. Тоді крамар пішов до міста на базар продавати славне звірятко. Зібралось багато людей подивитись на нього.
Нарешті прийшла й королівна. Тваринка дуже сподобалась їй, і вона купила свинку за великі гроші. А крамар шепнув свинці:
— Як королівна підходитиме до вікна, то ти швиденько залізь їй під косу.
І ось настав час:, коли королівна мала його шукати. Вона підходила до всіх вікон підряд, від першого до одинадцятого, і не побачила його. А коли і в дванадцяте не побачила, то її охопив великий страх і гнів; вона так брязнула по вікнах, що всі шибки порозлітались і задвигтів увесь палац.
Відступивши од вікна, вона почула, що під косою в неї сидить морська свинка. Королівна схопила її, жбурнула додолу іг крикнула:
— Геть мені з очей!
Свинка побігла до крамаря, тоді обоє мерщій подалися до джерела, де обмились і вернули собі звичайну свою подобу.
Юнак подякував лисиці й сказав: [91]
— Ворон і рибина — дурні бовдуряки проти тебе. Тільки ти вмієш як слід викрутитись.
І пішов просто до палацу. Королівна вже чекала його і змирилася зі своєю долею. Справили весілля, і юнак став королем, владарем цілого королівства. Він так ніколи й не сказав дружині, куди заховався третього разу і хто йому допомагав.
Отож королівна гадала, що то була його власна вигадка, а тому дуже поважала його, бо думала: «Він розумніший за мене!»
Жив собі мірошник, і мав він гарну дочку — ото було й усе його багатство. Але він був великий хвалько. Трапилося йому якось розмовляти з самим королем. От він і хвалиться йому:
— А моя дочка вміє з соломи золоті нитки прясти!
— Таке мистецтво мені подобається, — мовив король. — Якщо твоя дочка справді така майстриня, приведи її завтра до мене в замок, хай я сам побачу, чого вона варта.
Другого дня привів мірошник свою дочку до королівського замку. Король завів дівчину до кімнати, де було повно соломи, дав їй прядку та мотовило і сказав:
— А тепер сідай до роботи, і якщо ти за ніч не спрядеш цю солому на золоті нитки, то жива звідси не вийдеш!
І лишив її саму. А щоб вона не втекла, замкнув кімнату і сховав ключа до кишені.
І він кинув її назад у море. Камбала поринула на дно, тільки довгий кривавий слід лишився за нею. А рибалка встав і пішов додому, до своєї хижі, де на нього чекала жінка.
— Ти хіба нічого сьогодні не впіймав? — спитала вона.
— Та ні, спіймав був одну камбалу, — відповів рибалка. — Але та камбала сказала, що насправді [98] вона не рибина, а зачарована принцеса, то я її пустив назад, у море.
— І нічого не попросив у неї?
— А що я мав у неї просити? — спитав рибалка.
— Ох, та хіба тобі не набридло жити в цій старій, трухлявій, смердючій хижі? Міг би попросити в неї бодай порядну хату. Йди назад до моря, поклич ту камбалу і скажи їй, що ми хочемо жити в хаті. Ось побачиш, що вона її нам подарує.
Зайшли вони до хати. А в хаті все є: і маленькі сіни, і гарна світлиця, і невеличка спальня з ліжком для кожного з них, і кухня, і комора на всілякі запаси, і присінок на господарське причандалля, — і кожен куточок якнайкраще споряджений, а начиння все олив’яне та мідяне. За хатою — невелике подвір’я, де ходять кури й качки, а за подвір’ям — невеликий город, де ростуть садовина й городина.
— Ну як, хіба не гарна садиба? — сказала жінка.
— Гарна, — погодився чоловік. — Отак би вже й довіку нам жити, більше нічого й не треба.
— Ну, це ще ми подумаємо, — сказала жінка. Попоїли вони й полягали спати.
Так минуло днів десять, а тоді жінка й каже:
— Послухай-но, чоловіче, в хаті нам також тісно, а подвір’я й город дуже малі. Могла б та камбала подарувати нам і більший дім. Я б хотіла жити у великому мурованому замку. Піди-но до неї і попроси, хай подарує нам замок!
— Ох, стара, чи нам мало цієї хати? Нащо нам той замок? — сказав чоловік.
— Треба, — відповіла жінка. — їй, мабуть, не важко дати нам усе, що ми хочемо. То хай дасть!
— Ні, стара, — сказав чоловік, — камбала вже дала нам хату, не можу я йти й просити в неї ще чогось, вона розгнівається.
— Іди! — гримнула на нього жінка. — Вона [100] може дати нам замок і залюбки дасть. Іди, кажу!
Чоловікові мов камінь на серце наліг. Не хотілося йому знов іти до камбали з проханням. «Негарно так робити», — сказав він сам собі, але все-таки пішов.
Прийшов він до моря, бачить — а воно вже не зелене з жовтими пасмугами, а темно-синє і наче всередині кипить, аж бульбашки на поверхні здіймаються.
Підійшов рибалка до самої води та й гукає
Вранці, тільки-но почало світати, жінка прокинулась перша й глянула у вікно. А там, скільки око сягало, розлігся чудовий, квітучий край,
Чоловік лежав ще в ліжку й потягався. Жінка штовхнула його ліктем у бік:
— Ану вставай та глянь у вікно! Хіба не гарно було б, щоб увесь той край став нашим? А ми були б у ньому королем і королевою. Іди до камбали, скажи їй, що ми хочемо бути королем і королевою!
Вернувся чоловік до свого замку, аж бачить -він став іще більший, а на ньому з’явилася велика вежа з прегарними оздобами, перед брамою стоять вартові, а за ними цілі лави вояків із сурмами та барабанами.
Зайшов він до замку, а там усі підлоги мармурові, а всі столи золоті, застелені оксамитовими обрусами з золотими китицями
А в кінці зали на високому золотому троні, оздобленому діамантами, сидить його жінка з великою золотою короною на голові і тримає в руці берло зі щирого золота та з коштовного каміння. Обабіч неї стоять рядком по шестеро дівчат у дорогих шатах, кожна на голову нижча від попередньої, а в залі повно всілякого панства, одне бундючніше за одне.
Підійшов чоловік до трону та й питає: [103]
— Ох, стара, то ти тепер королева?
— Так, я тепер королева, — відповіла жінка. Постояв він, подивився на неї та й каже:
— А знаєш, стара, тобі справді личить бути королевою! Ну, то й добре, будь собі нею, тепер уже нам нема чого більше хотіти.
— Це ще ми подумаємо, — сказала жінка. -Поки що лягаймо спати, а там буде видно.
Полягали вони спати. Чоловік набігався за день, то зразу заснув, а жінка все перевертається з боку на бік, усе думає, чого б їй ще захотіти. Все наче вже має, і все її слухається, все їй кориться, а однаково жадоба не дає їй спокою. Так вона до самого ранку й ока не склепила.
Почало світати, небо вкрила червона заграва. Скоро мало зійти сонце. Глянула жінка на ту заграву і аж підвелася на ліжку. Ось хто її не слухає, хто їй не кориться, ось хто робить, що сам хоче й коли хоче! Сонце!
Олег перевір диплом Тешнера!
Треба і в Олега перевірити диплом разом з його оточенням. А то таке враження, що вони всі закінчили один і той самий неіснуючий ВУЗ.
Два монахи дзен переходили бурхливу річку. Недалеко від них стояла дуже вродлива юна дівчина, котра теж хотіла переправитись через річку, але боялась. Вона попросила допомоги в монахів. Один з них мовчки взяв її на плечі та переніс на інший беріг. Другий не сказав нічого, але всередині він весь кипів: «Це ж не дозволено! Писання забороняють монахам навідь торкатися жінок, а цей не тільки доторкнувся, але й ніс її на своїх плечах!».
Професор філософії прийшов до Майстра дзен Нан-іна та почав задавати питання про Бога, медитацію та про багато інших цікавих речей. Майстер вислухав мовчки і потім сказав:
— Ви виглядаєте стомленним. Ви прийшли здалеку. Дозвольте спочатку запропунувати вам чашку чаю.
Одного разу воїн клану «Гілки дерева» прийшов до птиці — хринителя чорного каменя з проханням відкрити йому нове знання, істину. Птах взяв у дзьоб раковину, що лежала на березі річки, злетів у повітря і кинув її у воду. Пролунав сплеск…
— Ти зрозумів, що це? — запитала птиця.
— Так, — відповів воїн.
Одного разу князь прибув до мавпячої гори. Як тільки мавпи побачили його — порозбігались та поховались в листі дерев. Залишилась тільки одна мавпа, яка розгойдувалась на гілці, ніби виставляла себе на показ.
Одного разу темрява прийшла до Бога і сказала: «Я нічого злого не заподіяла світлу, але воно весь час знущається з мене. Куди б я не пішла, воно добирається до мене і я змушена тікати. Я не маю змоги навіть відпочити. Я не хочу скаржитись, але з мене досить. Як довго це має тривати? Я ж абсолютно чиста. Я нічого не сказала проти світла. Я взагалі вперше про це говорю!»
Але нині, коли ви звільнились від гріха і стали рабами Богу, плід ваш є святість, а кінець — життя вічне
Один городянин заблудився в лісі, де жила стара мавпа, що мала магічні здібності. Мавпа зачарувала непрошеного гостя, зробила його своїм рабом і використовувала, як хотіла. Вона часто їздила на ньому верхи, сидячи у полоненого на шиї, а в знак подяки іноді пригощала раба бананом. Городянин змирився зі своєю долею, звик до мавпи і слухняно виконував усі її накази.
Один астроном, який був марнославним і вважав себе неперевершеним знавцем своєї науки, відвідав, подорожуючи, мудреця Куш’яра, вчителя Авіцени. Однак Куш’яр, вислухавши астронома, відмовився його навчати. Коли дуже засмучений вчений зібрався йти, Куш’яр сказав:
— Ваша впевненість у тому, що ви так багато знаєте, зробила вас схожим на посудину, до країв наповнену водою. Як і ця посудина, ви не в змозі вмістити в себе ще щось. Однак, наповнює вас лише марнославство, і насправді ви пустий, що б ви не відчували.
Хуей-Ші запитав Чжуан-Цзи:
— Чи може людина зовсім нічого не відчувати, не мати ніяких бажань?
— Може, — відповів Чжуан-Цзи.
— А чи можна її тоді назвати людиною?
Вітаю тебе, Майстер!
І тобі доброго здоров’я, дорогий Учень! Що привело тебе сьогодні до мене?
Майстер, ти обіцяв мені відкрити яснобачення?
-Я? Коли це було? Я говорив, можливо! Ну, добре! Перевіримо, ступінь твоєї готовності. Встань перед цим дзеркалом. Ти знаєш воно не просте.
-Я бачу себе, Майстер.
-А тепер задай собі питання. Чи готовий ти (ім’я) побачити за своїми помислами, які ти позиціонуєш, як Шлях до Світла і бажання допомагати людям, відверту користь? Мовчи! Дивись далі! Що ти бачиш зараз за солодкою усмішкою покірності Майстру? Не злість чи заздрість там в’ються клубком змій? Мовчи! Що несе тобі це почуття? Назви мені хоч один продуктивний момент в цих емоціях! Мовчи! Відповідати будеш потім!
А тепер дай відповідь не мені, собі відповідай! Чи готовий ти, дорогий Учень, побачити за усмішкою близької тобі людини, бажання розмазати тебе по стінці, спалити і втоптати в бруд? Чи готовий ти мій дорогий учень, розчути за клятвами близької тобі людини, прокльони на твою адресу? Мовчи! Чи готовий ти зрозуміти, що твоя «любов» і бажання допомогти, несе біду і руйнування? Мовчи! Іди й подумай!
Вітаю тебе Майстер!
Завжди будь щасливий улюблений Учень. Що привело тебе сьогодні до мене. Чому на твоїх щоках сліди сліз? А очі червоні і так опухли, що не бачать Світла?
Майстер … … … … … …. Я бачив все це! Це так … … …. Боляче! Як можуть вони жити так … … Майстер !!!!!!!!!!!!!!!
Заспокойся, дитино! Сядь, я напою тебе напоєм мудрості, з цієї чаші. Це та сама Чаша Грааля, яку всі шукають. Прийми ж її зараз! Що ти відчуваєш?
… … … … … … … … … … … … … … … … … … … … … … … … … … … … … … … … … … … … … … … … … … … … … … ….
Дивно, любов змішується з ненавистю і перетворюється на спокій, дуже дивно! Біль трансформується в подяку за уроки!
Майстер! Ти чарівник!
Ти пройшов свій перший урок! А тепер іди і подумай! Тому як, далі будуть нові уроки, я можу тобі вказати напрямок, але шлях ти повинен пройти сам! Мир тобі дорогий Учень!
далі буде можливо … … … .. можливо … … … ..
На сходах біля церкви сидів і плакав чоловік. Був він обдертим, замурзаним, босим.
-Чого плачеш? — запитав у нього перехожий.
-Бо мене в церкву не пускають. Кажуть, що я бідний голодранець.
-Не плач, бідолаха. Мене в цю церкву вже більше тисячі років не пускають.
Чоловік підняв голову і впізнав у перехожому Бога.
Дорогенький Ромцю! Тешнер ніколи не був заступником у ДП “Львівстандартметрологія”.А тому, перш ніж щось писати, то розберись чи це правда чи ні. І ще: коли щось пишеш, то пиши від свого імені.
Йдучи в шинок, Кухар залишив кухню під опікою Кота Васьки, щоб він стеріг від мишей їстівні припаси. Але, то виявилося, Кухар виявляє, що Кот, «припавши за оцтовим барильцем, воркочучи і побурчавши, трудиться надкурчонком».
Кухар, побачивши це, розпочав викриттю Кота: «Кот Васька шахрай! Кот Васька злодій! ІВаську-де, як що у куховарню, Пускати зайве і двір, Як вовкагладного в кошару: Він псування, він чума, він виразка тутешніх місць!» (Д Мурий їсть собі, так їсть.) Тут ритор мій, давши волю слівтеченью, Не знаходив кінцянравоученью.
Поки що його він співав, Кот Васька все спекотне з'їв. «>Ритор» (з архаїчного російської) — оратор.Мораль;басни: Я б кухарю іншому Велів на стінці зарубати: Щоб там промов марнувати порожнім-порожній-по-порожньому, Де потрібно і владу застосовувати.Иносказательно про людину, який глухий до закидам, умовлянням і творить як і свої непорядні справи. Цитується як і закид у адресу тих, хто витрачає своє красномовство там, де потрібна просто «і владу застосовувати»
Що він в усьому великий порядок любить:
Безощупи кроку не ступить,
Вона сама і чистить, сама і лупить;
І, словом, слава йшла,
Що Крот великий звір малі справи…
скінчилися її затії тим,
Чого відВорон вона відстала,
А доПавам не пристала.