Заявление для СМИ народного депутата Украины Олеся Дония

Сайт «ОРД» неоднократно обращался к событиям 27 апреля этого года, во время которых в сессионном зале Верховной Рады дымились шашки, а бандитствующие элементы били народных депутатов, несогласных с ратификацией так называемых Харьковских соглашений. Во время парламентской потасовки из правительственной ложи на народного депутата Олеся Дония бросился ветеран криминального движения Донбасса, бывший член ОПГ братьев Кушниров, а ныне – депутат от Партии Регионов по кличке «Картавый» (он же – Василий Стельмашенко), о «подвигах» которого можно прочитать, например, здесь: http://ord-ua.com/2010/04/29/olesya-doniya-bil-kartavyij-/

Избитый бандитом О.Доний в тот же день был госпитализирован с закрытой черепно-мозговой травмой, а через день его представитель подал заявление в прокуратуру Киева о признании Олеся потерпевшим по уголовному делу (http://ord-ua.com/2010/05/17/kartave-oblichchya-ukrayinskogo-parlamentarizmu/), оперативно возбужденному в связи с парламентской дракой. Однако до сегодняшнего дня это заявление даже не рассмотрено. Но зато Генеральный прокурор Медведько на пресс-конференции 22 июля опять распинался перед журналистами и опять рассказывал, что начать поиск злоумышленника невозможно, поскольку О.Доний, видите ли, до сих пор не прошел назначенную ему в качестве свидетеля (!) судебно-медицинскую экспертизу.

Безграмотность и наглость Медведько изумляют даже видавших виды журналистов. Совсем недавно наш сайт писал о «Медведькиных побрехеньках» (http://ord-ua.com/2010/06/18/medvedkini-pobrehenki-/), и опять из уст Генерального прокурора звучит та же самая белиберда. Какая, спрашивается, нужна экспертиза для того, чтобы начать поиск преступника, поднявшего руку на представителя власти? Как потерпевший может препятствовать проведению экспертизы, если он, во-первых, до сих пор не признан потерпевшим, а, во-вторых, сама экспертиза проводится без какого бы то ни было участия лица, в отношении которого назначена экспертиза — исключительно по документам, путем исследования экспертом истории болезни и первичной медицинской документации?

И главный вопрос. Если эта власть так позволяет себе обращаться с членами парламента, то какой же «правопорядок» она приготовила для рядовых граждан многострадальной Украины? – Енакиевское правосудие? «Картавую» прокуратуру»?

В связи с инсинуациями Медведько Олесь Доний распространил заявление для СМИ, в котором еще раз пояснил Генеральному прокурору основы уголовного процесса. Не сомневаемся, что и это заявление Медведько отправит в мусорную корзину. Но народный депутат, во всяком случае, имеет возможность хотя бы публично обратиться к средствам массовой информации, общественности, иностранным посольствам. А что делать «маленькому украинцу», если его изобьет даже не «Картавый», а например, водитель или дворник «Картавого»? К кому обращаться, чтобы быть хотя бы услышанным?

«ОРД»

* * *

Щодо безвідповідальних заяв Генерального прокурора України.

(заява для преси народного депутата України Олеся Донія)

22 липня 2010 року Генеральний прокурор України Олександр Медведько в ході прес-конференції поширив інформацію про те, що начебто я гальмую розслідування нападу на мене, скоєного 27 квітня 2010 року під час пленарного засідання Верховної Ради України, не з’являюся до прокуратури м.Києва та уникаю проведення судово-медичної експертизи. Через це, зі слів О.Медведька, органи прокуратури позбавлені можливості ефективно проводити слідство по справі, зокрема, у питання визнання мене потерпілим.

Повідомляю, що інформація, викладена О.Медведьком, розрахована виключно на людей, не обізнаних з особливостями провадження досудового слідства по кримінальних справах, і лише свідчить про ступень зневаги до законів і здорового глузду з боку Генерального прокурора України .

Як відомо, 27 квітня 2010 року під час антиконституційного голосування представників коаліції за ратифікацію так званих «Харківських угод» на мене було скоєно напад особою, що перебувала в ложі Уряду. Того ж дня я був госпіталізований у Клінічну лікарню «Феофанія» з закритою черепно-мозковою травмою, до 3 червня проходив курс лікування в стаціонарі, ж 3 по 22 червня лікувався амбулаторно. Під час первинного огляду в лікарні я повідомив обставини отримання мною тілесних ушкоджень, але лікарі, всупереч вимогам посадових інструкцій, не сповістили чергового райуправління ГУ МВС України в м.Києві про госпіталізацію пацієнта з травмами кримінального походження. Більш того, наступного дня, 28 квітня 2010 року, мій помічник-консультант звертався до заступника головного лікаря Клінічної лікарні «Феофанія» з вимогою проінформувати органи міліцію про отримані мною тілесні ушкодження, але одержав категоричну відмову.

З огляду на явне порушення лікарями нормативних документів, що регламентують взаємодію між закладами охорони здоров’я та правоохоронними органами, 27 квітня 2010 року мій помічник-консультант телефоном «102» викликав у лікарню наряд міліції з тим, щоби зафіксувати перебування в стаціонарі пацієнта з травмами кримінального походження. Це повідомлення було зареєстроване в Печерському РУ, але до чергової частини ГУ МВС України в м.Києві не передане, дослідча перевірка за заявою про побиття народного депутата України не проведена, жодного процесуального рішення по цій заяві досі не прийнято. Це підтвердив Міністр внутрішніх справ України Могильов А.В. на депутатське звернення народного депутата України Москаля Г.Г. щодо причини відсутності в МВС України інформації про злочин, скоєний щодо мене.

28 квітня 2010 року прокуратурою м.Києва була порушена кримінальна справа у зв’язку з подіями, що мали місце 27.04.2010 в залі сесійних засідань Будинку Верховної Ради України. Кримінальну справу до свого провадження прийняв слідчий в особливо важливих справах Прокуратури м.Києва Олександр Нечвоглод. Вже наступного дня, 29 квітня 2010 року, мій представник, діючи на підставі довіреності, завіреної в Апараті Верховної Ради України, з правом представляти мої інтереси в правоохоронних органах і суді, подав до прокуратури м.Києва заяву про визнання мене потерпілим у зазначеній кримінальній справі. Але до цього дня ця заява не розглянута, жодного рішення – визнати мене потерпілим або відмовити в цьому – по ній не винесено.

Впродовж п’ятьох тижнів, які я перебував у лікарні, попри неодноразові нагадування телефоном з боку мого представника, слідчий О.Нечвоглод жодного разу не з’явився в лікарні, не допитав ані лікарів, ані мене й не вжив жодних заходів для пошуку зловмисника, який скоїв напад на народного депутата. Натомість слідчий О.Нечвоглод, достеменно знаючи про моє місцеперебування, регулярно направляв на адресу неіснуючої установи – Секретаріату Верховної Ради України – виклики для допиту мене в якості свідка по іншій кримінальній справі – порушеній щодо народних депутатів А.Парубія та Ю.Гримчака. Ніяких інших дій, окрім надсилання цих повісток, слідчий прокуратури м.Києва не вживав, питання щодо визнання мене потерпілим не розглядав, мене в якості потерпілого не допитував, ніяку судово-медичну експертизу потерпілого від злочину не призначав.

Наочним прикладом деградації правоохоронної системи України є діяльність Генерального прокурора Олександра Медведька, який не усвідомлює, що навіть повідомлення в засобах масової інформації (не кажучи вже про заяву мого представника) достатньо для того, щоби порушити кримінальну справу за ознаками ч.2 ст. 346 КК Кодексу України (умисне заподіяння державному діячеві середньої тяжкості тілесних ушкоджень чи легких тілесних ушкоджень, нанесення побоїв чи вчинення інших насильницьких дій у зв’язку з його держаною чи громадською діяльністю), визнати мене потерпілим по справі та негайно розпочати розшук особи, що скоїла напад на народного депутата.

Натомість О.Медведько розповідає журналістам усілякі вигадки, що, мовляв, пошук злочинця неможливо розпочати до тих пір, доки не буде проведено якусь міфічну судово-медичну експертизу. Вочевидь, пану Медведьку не доповіли, а сам він цього не знає, що ступень тяжкості завданих тілесних ушкоджень впливає на визнання особи потерпілою від злочину лише в кількох, чітко окреслених законом випадках, які не мають ніякого відношення до подій 27 квітня. Що ж стосується судово-медичної експертизи, то вона може бути проведена за постановою слідчого тільки відносно учасника кримінальної справи – потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, підсудного тощо. До цього дня я не є учасником жодної кримінальної справи, отже законно провести експертизу ступеню тяжкості завданих мені тілесних ушкоджень неможливо.

Втім, якщо пану Медведьку чи його заступникові, прокурору м.Києва Ударцову, так кортіло довідатися, які саме тілесні ушкодження були мені завдані, я ні за яких обставин не міг перешкодити задоволенню їх цікавості, оскільки подібні експертизи проводяться виключно по медичних документах без будь-якої участі особи, що постраждала внаслідок злочину. Для проведення судово-медичної експертизи ступеню тяжкості тілесних ушкоджень слідчий прокуратури м.Києва повинен був з відповідною постановою прибути в лікарню, вилучити первинну медичну документацію та здати її в експертну установу – ото й усе. Але, як повідомили в лікарні, до цього дня жоден правоохоронець до них з приводу завданих мені тілесних ушкоджень не звертався, з медичною документацією не знайомився, постанову про проведення експертизи не пред’являв.

Тому, з огляду на викладене вище, пропоную пану Медведьку припинити поширювати неправдиву безвідповідальну інформацію на прес-конференціях щодо мене. Тим більше, що 8 червня 2010 року я звернувся до Генерального прокурор України О.Медведька з заявою про порушення кримінальної справи за ознаками службової недбалості відносно слідчого прокуратури м.Києва О.Нечвоглода, який не вживає жодних заходів для розслідування нападу на мене. Генеральний прокурор мав організувати дослідчу перевірку моєї заяви й впродовж встановлених законом 10 днів винести одне з двох рішень: порушити кримінальну справу або відмовити в порушенні кримінальної справи. В останньому випадку мені повинні були видати на руки копію відмовної постанови для подальшого оскарження в судовому порядку. Шкода лишень, що О.Медведько не розповів на своїй прес-конференції, що саме він зробив з моєю заявою – він її переслав тим, відносно кого я вимагав порушити кримінальну справу, тобто в прокуратуру м.Києва. Ніякого процесуального рішення по цій заяві не винесено, дослідча перевірка не проводилася. Я з приводу цієї заяви, всупереч вимогам закону, не опитувався.

Прес-конференція Генерального прокурора в черговий раз засвідчила, що, на жаль, Олександр Медведько на цій посаді не здатний забезпечити підтримання в державі правопорядку. У ситуації, подібній до моєї, в Україні щороку опиняються сотні тисяч громадян, які фактично позбавлені можливості ефективного захисту своїх порушених прав. Генеральна прокуратура України на сьогодні є не правоохоронним, а політичним органом, який застосовує закон виключно з міркувань політичної доцільності.

Народний депутат України ДОНІЙ О.С.

23 липня 2010 року