Як польський сценарій у фінській війні не спрацював

«Встречай нас, Суоми-красавица!» із такою піснею Червона армія 70 років тому перетнула фінський кордон. «Красуня» оцінила жарт — і зустріла радянську бронетехніку “Коктейлем Молотова”.

Сімдесят років тому почалася найбезславніша війна Радянського Союзу — радянсько-фінська. Без оголошення війни Радянський Союз напав на Фінляндію. Апелюючи до традицій громадянської війни, радянська пропаганда називала її війною з білофінами. У цій війні СРСР спробував скористатися досвідом здобутим під час нападу на Польщу у вересні 1939-го. Проте вдруге здійснити «визвольний похід» не вдалося.

За офіційною радянською версією в умовах, коли почалася друга світова війна, СРСР захотів посилити безпеку Ленінграду — другого за важливістю міста СРСР. На той момент кордон проходив лише у 30 кілометрах від «колиски революції». Відтак керівництво СРСР запропонувало Фінляндії обмін територіями: мовляв, ви відсуваєте кордон від Ленінграду, а ми вам навзамін удвічі більшу територію в Карелії.

Утім, внаслідок такого обміну до СРСР мали би відійти прикордонні укріплення зведені на фінсько-радянському кордоні — лінія Маннергейма (головнокомандувач фінської армії). До того ж, фіни воліли не втягуватися у війну, а СРСР вимагав розміщення своїх військових баз на фінській території — насамперед на Аландських островах у Балтійському морі.

Відтак переговори між двома державами на початку листопада завершилися безрезультатно. Тоді ж газета «Правда» написала: «Мы отбросим к чёрту всякую игру политических картёжников и пойдем своей дорогой, несмотря ни на что, мы обеспечим безопасность СССР». Хоча формально переговори тривали до 13 листопада, на той момент обидві держави вже готувалися до війни.

26 листопада стався інцидент біля прикордонного селища Майніла на Карельському перешийку — артилерійський обстріл радянської території. Тоді загинуло четверо червоноармійців, а дев’ятеро були поранені. Фіни у відповідь заявили, що за даними їхнього спостереження обстріл вівся з радянської території і запропонували створити комісію для з’ясування обставин інциденту. У відповідь, СРСР 29 листопада розірвав відносини з Фінляндією, а наступного дня Червона армія без оголошення війни розпочала воєнні дії.

Від самого початку Червона армія мала абсолютну перевагу над супротивником: 425 640 солдатів проти 265 000 у фінів (значну частину становили члени воєнізованої організації «Шюцкор»), 2 876 гармат проти 534 (згодом 900), 2 289 танків проти 26 (згодом 60), 2 446 літаків проти 270. Під кінець війни СРСР наростив чисельність військ на фронті до 900 тисяч!

У війни проти Фінляндії СРСР спробував скористатися досвідом набутим під час польського походу. Тоді СРСР втрутився у війну 17 вересня, заявивши, що оскільки польський уряд покинув територію держави, то польська держава фактично припинила існування. А відтак СРСР, відчуваючи відповідальність за українців та білорусів, що живуть у Польщі не може стояти осторонь того, як складеться їхня доля. Польський уряд справді того ж дня покинув територію держави. За таких умов СРСР формально не виглядав агресором.

За схожим сценарієм СРСР попервах намагався діяти і проти Фінляндії. У відповідь на пропозиції владнати конфлікт, радянський нарком закордонних справ В’ячеслав Молотов заявив посередникам, що жодної війни з Фінляндією СРСР не веде. І взагалі фінський уряд втік. А СРСР натомість допомагає фінському демократичному урядові на чолі з Отто Куусіненом (чільний діяч Комінтерну) «очистити країну від маннергеймівських банд». Цей уряд було створено у щойно захопленому фінському містечку Теріоки.

Ще до створення фінського демократичного уряду 11 листопада на базі гірськострілецької дивізії почали формувати Фінську народну армію, яку укомплектували фінами та карелами, що служили в частинах Ленінградського військового округу. Наприкінці війни ця армія налічувала близько 25 тисяч бійців. В боях вони участі не брали — їх берегли для того аби вони пройшли парадом по фінських містах. Для них навіть пошили спеціальну форму для виготовлення якої використали трофейне польське обмундирування.

Проте фінський уряд був на місці і тікати нікуди не збирався. Ліга Націй засудила СРСР і 14 грудня 1939 р. виключила з Організації як державу-агресор. На торгівлю із СРСР було накладено ембарго, яке діяло до червня 1941-го.

Натомість фіни отримали велику міжнародну допомогу — гуманітарну та військову. Франція та Великобританія думали навіть про відправку у Фінляндію експедиційного корпусу. Але далі планів справа не дійшла. За час війни до Фінляндії прибуло близько 12 тисяч добровольців з 26 країн (був навіть один уродженець Ямайки). Щоправда, 70 % добровольців не мали військової підготовки — тож, вони попервах її здобували у військових таборах. Відтак десь чверть добровольців так і не брала участі в бойових діях. Найбільше добровольців було зі Швеції — майже 8,7 тисяч, а також з Норвегії, Данії та Угорщини. Була спроба організувати на фінському боці й український загін. Цим займався колишній офіцер армії УНР, письменник Юрій Горліс-Горський. Проте якихось достеменних відомостей про дії українських добровольців на фінському боці майже не має.

Натомість пов’язаний із СРСР пактом Молотова-Ріббентропа Третій Рейх не надав фінам жодної допомоги (хоча громадська думка німців була на фінському боці, десь два десятки німців навіть воювали на фінському боці). Навпаки, нацисти не дали перегнати через свою територію італійські військові літаки.

Утім, вже у середині грудня просування радянських військ призупинилося. Ані прорвати сходу Лінію Маннерґейма на Карельському перешийку, ані обійти її з півночі Червоній армії не вдалося. Дві радянські дивізії та танкова бригада, що йшли в обхід фінських укріплень, були оточені та розбиті. Проти радянських танків фіни вдало застосували пляшки із запалювальною сумішшю, які вони назвали «Коктейлем Молотова» (тодішній голова уряду та наркомом закордонних справ СРСР).

Радянський Союз поновив наступ лише в лютому 1940 р. Після тривалої підготовки розпочався штурм Лінії Маннерґейма, яку з великими труднощами вдалося прорвати наприкінці місяця. Проте за умов, коли війна затягувалася, а у Фінляндію могла надійти допомога з-за кордону радянський союз вирішив таки відмовитися від задекларованої спочатку мети — посадити в Хельсінки уряд Куусінена — а запропонував підписати мир законному урядові фінської держави.

У січні СРСР пішов на переговори із законним урядом Фінляндії, який шукав можливості завершити війну, розуміючи різницю у військових потенціалах двох держав. Москва сама запропонувала мир Хельсінкі. Потім радянська пропаганда неабияк на цьому наголошувала: мовляв, це було дуже шляхетно, що держава-переможець, сама запропонувала укласти мир переможеному.

Проте в реальності СРСР зажадав від Фінляндії територію в 13 разів більшу, ніж йшлося на переговорах у жовтні 1939-го! В тому числі і місто Виборг. Хоча конфлікт пояснювався безпекою Ленінграду, СРСР зажадав також територій на півночі Фінляндії.

Фіни скорилися на ці вимоги. Проте СРСР отриманим не вдовольнився! Вже після підписання мирного договору радянські керманичі з’ясували, що поблизу лінії нового кордону, в селищі Енсо, знаходиться великий паперово-целюлозний комбінат (серед іншого, целюлоза важлива для виробництва пороху, а СРСР тоді нарощував озброєння). Відтак радянські війська через тиждень після укладення мирного договору просто анексували це містечко з комбінатом, поставивши фінів перед фактом.

З окупованих територій пішло майже все місцеве населення — близько 400 тисяч осіб. Майже всі набуті у війні території було приєднано до Карельської АРСР, яка відтоді ( і до 1956 року) стала Карелофінською РСР — новою радянською республікою. Проте в СРСР тоді навіть жартували, що там лише два фіни: фінінспектор і Фінкельштейн. Та й ті у підсумку виявилися однією особою (між іншим, лідером комсомолу Карело-Фінської РСР був майбутній лідер СРСР Юрій Андропов).

А фінський демократичний уряд Куусінена, невдовзі після укладення миру оголосив про саморозпуск.

Дмитро Шурхало