Відомий французький психоаналітик Жак Лакан (1901-1981) зазначав, що метафора є не що інше як «риторика несвідомого», організуюча сприйняття оточуючого світу, та сама первинна мова, що передувала свідомості. Ефективність нейро-лінгвіністичного програмування (НЛП) в області використання метафор як власно мови несвідомого, безсумнівна. Розроблений в рамках психоаналізу, даний метод сьогодні ступив межі психотерапії і активно використовується (саме на науковій основі) як засіб модифікації поведінки великих груп людей.
Віртуозним є використання оратором метафоричних розповідей. Заправило, люди схильні звертатися до особистого досвіду. Особистісне несвідоме вміщує переживання, що належать безпосередньо самому індивіду, які можуть бути якщо не інтегровані у свідомість, то задіяні як ті, що зумовлюють «свідому» поведінку. Саме ці якості людської психіки використовуються в еріксоніанській технології приведення в трансовий стан через використання певних історій, притч. Часто індивід шукає відповідностей своїм переживанням у переживаннях героїв історій. Саме цей психологічний механізм активації заданих ресурсів використовується в НЛП. Проте, слід розуміти, що у разі відсутності відповідного індивідуального досвіду, реакція адресата непередбачувана. Аби позбавитися такого ризику, слід будувати структуру тексту (у широкому смислі) історії алегоричного змісту з урахуванням можливостей ініціювання, перш за все, глибинних пластів міфологічного мислення.
Взагалі, не можна залишити поза увагою підходи у застосуванні впливу на особистісну та масову свідомість, що розроблені в межах нейро-лінгвіністичного програмування, технології, що умістило у собі розробки з психолінгвістики, прагматики, когнітивного вчення та психоаналізу. На відміну від директивних методів сугестії, вони мають значимі особливості – не містять прямих наказів, що дозволяє оминати можливий супротив адресата і є нічим іншим, як зверненням до підсвідомого.
Людина сприймає навколишній світ за допомогою своїх органів почуттів. Процес і механізм такого сприйняття в НЛП зветься модальністю. Визначають зорову (візуальну), слухову (аудіальну) модальності і модальність, засновану на нюхово-смакових і тілесних відчуттях (кінестетичну). Одна з модальностей у людини зазвичай домінує, інші є супутніми. Відповідно, у зверненнях до широкої аудиторії визначальним стає вибір певних речових стратегій.
Існує залежність між домінуючою модальністю, у якій людина сприймає світ, і словами, якими вона це сприйняття виражає і за якими вона бачить, чує чи відчуває позначене словом-символом. Це предикати мови.
Предикати формуються на підсвідомому рівні. Відповідно до підходів, що розроблені в межах НЛП, аби сформувати ефективний рапорт, потрібно користуватися тими предикатами мови, до яких переважно вдається адресат. При зверненні до широкого загалу слід враховувати наявність різних предикатних характеристик індивідуальної та відповідно колективних провідних репрезентативних систем (модальностей). Тобто лексикон оратора повинен уміщувати візуальні, аудіальні, кінестетичні предикати.
Не менш важливими «ключами доступу» до несвідомого є невербальні, зовнішні ознаки прояву мислення й емоцій.
Лідер для натовпу виступає центральним семантичним суб’єктом. Він промовляє окремі слова, що зв’язуються у фрази і створюють речення, в свою чергу, складаючи текст, та водночас рухається, змінює положення свого тіла у просторі, тобто позу, жестикулює, маніпулює з предметами, його міміка змінюється. Кожний з цих патернів несе в собі певне смислове навантаження, що «зчитуються» аудиторією. Невербаліка, хоча і представлена «жестами-словами», що складають словосполучення і цілі речення, як і поза та міміка, та формують загальний текст, проте інтерпретуються адресатами здебільшого несвідомо. Виняток складають, хіба що, фахівці. Як правило, один із каналів передачі/сприйняття невербальної поведінки є ведучим, інші складають фон. Патерни вербальної і невербальної поведінки промовця складають метатекст виступу. Як перші, так і другі є експліцитними. З ними пов’язані фізіологічні і психологічні процеси, які за своєю природою являються імпліцитними. Вони відображають внутрішні процеси мислення, відношення та загальний психологічний стан оратора. Виняткового значення набуває міміка завдяки своїй виразливості та інформативності, як правило, підкресленій однозначності. Тоді як семантична наповненість пози, рухів тіла та, особливо, жестів визначається ментальними та культурно-історичними ознаками аудиторії.
Виключно важливим є наявність відповідності промовляємого окремим елементам невербального прояву та невербальній мові взагалі. Семантична довершеність посилів буде конституйована аудиторією лише за умов конгруентності невербальних експонентів і мовлення, серед яких вищий ступінь комунікативної ефективності притаманний мімічним даним та кінестетичним жестово-руховим комунікативним одиницям, що зумовлено простою наочністю в аспекті їх емоційної інформативності. У разі дисонансу між семантикою вербаліки й невербального повідомлення аудиторія підсвідомо буде відчувати себе обманутою. Той, хто припустився подібної помилки, повинен усвідомлювати ризик бути просто зметеним натовпом.
Загалом превалювання чи то семантики дії, чи то семантики стану в невербальних посилах, повинні відповідати мовним зверненням до аудиторії. У спілкуванні з натовпом слід чітко розуміти, що конституйований посил розкриває не тільки емоційний стан мовця, а й активно впливає на афективну динаміку натовпу.
Психологія натовпу – складний соціально-психологічний феномен, попри всі зусилля дослідників, ще не розкритий до кінця. Загального визнання набули лише емпіричні характеристики натовпу. У натовпі потерпають особистійна і рольова ідентифікація, спостерігається еволюційна регресія. Людина юрби набуває особливих якостей, контроль та управління нею, як і масою взагалі, вимагає спеціальних знань, навичків та відповідного застосування. Визначально знаковою фігурою стає постать лідера, що втілюватиме у собі виняткову чуттєвість та вправність щодо застосування технологій та технік для спрямування волі, сили, енергії натовпу.
Зрозуміло, що окреслені в роботі підходи до управління натовпом залишають загальний перелік відкритим. Безпереречно, ті підходи, що наведені, не рівновеликі, мають різні ступені складності, взаємоперехрещуються, деякі з них можуть входити до складу інших чи доповнювати один одного. Загалом, це лише начерк, легкий дотик до прагнучої волі колективної душі, яка попри всі зусилля завжди залишатиметься у полоні свободи невибору.
Література:
1. Алстед Я. Психология, социология, общество: модели мотивации // Социол. исслед. – М.: Наука. – 2002. — №9 (221). – С. 17-28.
2. Аронсон П. Э., Пратканис Э.Р. Эпоха пропаганды: Механизмы убеждения, повседневное использование и злоупотребление. Перераб. изд. – Спб.: прайм-ЕВРОЗНАК, 2003. – 384 с. – (Проект «психологическая энциклопедия»).
3. Бехтерев В.М. Внушение и его роль в общественной жизни. – СПб.: Издание К.П. Риккера. 1903. – 257 с.
4. Бехтерев В. Внушение и толпа С.399-416 / Психология толпы: социальные и психологические механизмы воздействия на массы. – М.: Издательство Эксмо; СПб.: Terra Fantastica, 2003. – 800 с.
5. Бородавкин С.В. Гуманизм в культуре и культура в гуманизме // Вопросы философии № 5. 2004 г. С. 163-176.
6. Быкова О.Н. Опыт классификации приемов речевого манипулирования в текстах СМИ // Речевое общение: Вестн. Российской риторической ассоциации: Вып. 1 (9). Под ред. А. П. Сковородникова. Красноярск, 2000. — С. 42-53.
7. Бурдье Пьер. Социология политики: [Пер. с фр.]/Пьер Бурдье; [Сост., общ. ред. и предисл., с. 7-26, Н.А. Шматко]. – М.: Socio-Logos, 1993. – 333 с. – Имен. указ.: с. 331-333.
8. Дубицкая В.П. Телевидение. Мифотехнологии в электронных средствах массовой информации / Институт социологии РАН. – М.: Изд-во Института социологии РАН, 1998. – 144 с.
9. Кольев А. Н. Политическая мифология: Реализация социального опыт. – М.: Логос, 2003. – 384 с.
10. Лалл Д. Мас-медіа, комунікація, культура: глобальний підхід. /пер. З англ. – К.: «К.І.С.», , 2002. – 264 с.
11. Лебон Г. Психология народов и масс. – СПб.: «Макет», 1995. – 316 с
12. Литвинович М.А. Политические стереотипы в сознании россиян. /Вестн. Моск. ун-та. Сер. 12. Политические науки. 2002. №2 стр. 88-100.
13. Лосев А.Ф. Философия. Мифология. Культура. – М.: Политиздат, 1991. – 525 с. – (Мыслители ХХ века).
14. Майерс Д. Социальная психология / Перев. с англ. – СПб.: Издательство «Питер», 2000. – 688 с.: ил. (Серия «Мастера психологии»).
15. Московичи С. Век толп. Исторический трактат по психологии масс / Пер. с фр. – М.: «Центр психологии и психотерапии», 1998. – 480 с.
16. Полозова И.В. Глубинные основы метафоры // ВМУ. Сер. 7. философия. 2004. № 3. С.70-85
17. Психология сознания / Сост. и общая редакция Л.В. Куликова. – СПб.: Питер, 2001. – 480 с.: ил. – (Серия «Хрестоматия по психологии»).
18. Ростовцева Л.И. Поведение потребителей в пословицах и поговорках // Социол. исслед. – М.: Наука – 2004. — № 4 (240). – С. 90-93.
19. Фрейд Зигмунд. Психология масс и анализ человеческого Я. С. 317-398 / Психология толпы: социальные и психологические механизмы воздействия на массы. – М.: Издательство Эксмо; СПб.: Terra Fantastica, 2003. – 800 с.
20. Хавеши М.А. Массовое общество. Трактовка масс в социальной философии второй половины ХХ века / www.gumer.info/bogoslov_Buks/Philos/Hevesh/.
21. Хосе Ортега-и-Гассет. Восстание масс (фрагмент) С. 417-468 / Психология толпы: социальные и психологические механизмы воздействия на массы. – М.: Издательство Эксмо; СПб.: Terra Fantastica, 2003. – 800 с.
Валентин Лисенко, політолог.
