Вибори по-чорному. Частина ІІ: спроба силового варіанту і «голосування ногами»

Навесні 1663-го цар нарешті призначив вибори гетьмана (http://ord-ua.com/2013/06/21/vibori-po-chornomu-chastina-i-nomenklaturniki-proti-populista/?lpage=1) – повна рада мала би зібратися на початку літа поблизу Ніжина. Цікаво, що головою Центрвиборчкому на тих виборах призначили московського окольничого (молодший боярин) Данилу Вєлікоґаґіна. У Москві востаннє обирали владу за 50 років до того (земський собор 1613-го), але це їм не завадило пояснювати тут, як Військо Запорізьке має вільними голосами обирати гетьмана (між іншим, отак вони й досі рулять на наших виборах – якщо не легітимність визначають, то впарюють претендентам всілякі технології). Аби щодо повноважень Вєлікоґаґіна не виникало сумнівів, його супроводжувало 8-тисячне військо, яке взяло під свій контроль ніжинський замок і саме місто. 

Довідавшись про скликання ради, Брюховецький агітаторів «своїх розсилает по всіх полках с писмами, жеби усе посполство стягалося под Ніжин у раду и Ніжин грабовати. На которії писма… рушили з домов не тилко козацтво, але усе посполство купами, а не полками». Сомко ж йшов на раду «як до войни», прихопивши навіть «гармат немало».  

«Але тое собрання Сомково нінащо обернулося, поневаж Бруховецкій ліпшую ласку з запорожцами мал у его царского величества, а то за стараніем епископа Мефодія, которого Бруховецкій запобіг подарунками и обетницами розними, яко то люде звикли дарами уводитися», — розкриває літопис Самовидця відмінності у стратегіях претендентів на булаву. 

Бійка замість голосування

Відтак під Ніжином зібралася «войска немаліе» – козацькі полки, царські війська, «а найболшей посполства». Зранку 17 червня на поле перед наметом царського посланника, який охоронявся солдатами та стрільцями, вийшли зі своїми прихильниками Сомко і Брюховецький. 

Шотландський офіцер на царській службі полковник Патрік Гордон зі слів очевидців (очевидно, свого земляка полковника Інгліса) найдетальніше описав ніжинську Чорну раду: 

«Хоча окольничий наказав їм явитися без зброї, ніхто не звернув на це уваги. Тому окольничий покликав до себе Сомка і  Брюховецького зібратися без зброї із офіцерами та кращими козаками біля намету». Відтак у супроводі свити та єпископа Вєлікоґаґін став на лаву і почав зачитувати царську грамоту  про вибори гетьмана.

«Грамота ще не була дочитана до половини як між козаками зчинився сильний галас: одні кричали Сомко! інші – Брюховецький!… Піхота Сомка проникнув з його бунчуком і прапорами вперед, покрила його прапорами, посадила на лаву і проголосила гетьманом. Під час цього сум’яття окольничий та інші змушені були зійти з лави і були дуже раді, діставшись намету. Між тим козаки Брюховецького принесли його бунчук і прапор на те місце, де знаходився Сомко зі своїм бунчуком і, відтіснивши його із прихильниками, зламали древко бунчука і вбили бунчужного. Безлад був настільки великий, що якби за наказом полковника Штрасбурга не кинули декілька ручних гранат, то козаки напевно зламали б намет. Гранати ж звільнили перед шатром місце де лишилися лише поранені та вбиті. Самко скочив на коня і повернувся зі своїм розстроєним загоном до табору. Його начальницький жезл та литаври захопив загін Брюховецького». 

Зрештою, на той час чітко регламентованої процедури проведення ради і підрахунку голосів не існувало. Тож, за умов жорсткого протистояння між кандидатами, такий перебіг подій можна вважати закономірним. Інша справа, що «члени ЦВК» до цього виявилися не готові, хоча й рішуче відновили порядок. До речі, показово, що у звіті керівництву Вєлікоґаґін не став згадувати про жбурляння   гранат у виборців.  

Обрання гетьмана і кадрові ротації по-запорізьки 

Таким чином, процес волевиявлення було зірвано, і Вєлікоґаґін відтак став кликати Сомка назад – продовжити голосування. Однак той не погоджувався. Наступного дня окольничий намагався знову організувати вибори. Аж тут більшість козаків Сомка «отступивши своей старшини, похапавши корогви каждая сотня, и до табору Бруховецкого прийшли и поклонилися, отвернувши, зараз напали вози своїх старших жаковати», — сповіщає Самовидець.

Побачивши це, Сомко намагався втекти із небагатьма козаками, що залишилися йому вірними, але переслідуваний своїми ж людьми змушений був сховатися в російському таборі. Тут його і полковників під претекстом захисту життя взяли під варту і невдовзі ув’язнили в ніжинському замку. 

Козацтво тим часом проголосило Брюховецького гетьманом, який одразу розставив на чолі полків, що перейшли на його бік, своїх запорожців, «а Ніжинскій полк на три полки розділил». «При котором настановливаню полковников много Козаков значних чернь позабивала, которое забойство три дни тривало. Хоча й якого значного козака забили или чоловіка, то тое в жарт повернено, а старшина и козаки значніе, яко змогучи, крилися, где хто мог, жупани кармазиновіе на сермяги миняли», — пише Самовидець.

«Запорожци великую беду людям чинили и грабительство за поблажкою Бруховецкого, — йдеться про ті ж події у лизогубівському літописі. — Обесчестило себе людославне низовее Войско Запорожское, християнское, не менш татар знущаяся всячески, глумили честь девичую и поночую, и бедние мужи и отци не смели перечити их бесчинству басурменскому; а когда которие, хотя ласково упрошали о пощаде жен или детей, то таким доставалось як от ненавистных ляхов к православию; но запорожци — своя ридная кровь малороссийская, одной веры православной благочестивой! А сколько забили оны людей, застоючих честь семейную, страшно и вспомянуть». 

А новообраний гетьман Іван Брюховецький тим часом склав присягу в ніжинському соборі, після чого «отримав від окольничого царську грамоту написану на пергаменті золотими літерами; при цьому стріляли з усіх гармат, що були в замку і в місті».

Невдовзі у відповідь на прохання Брюховецького цар наказав ніжинському воєводі Кирилу Хлопову «Якима Самко с товарищи из Нежина взять и отдать гетману и всему Войску Запорожскому на их войсковой суд… а вині их гетману и всем у Войску Запорожскому ведомы». У вересні Сомка і ще сімох полковників після суду стратили у Борзні, а близько 50 осіб відправили до Сибіру. Як зазначав полковник Гордон, «провина ж їх полягала лишень у тому, що в останні три роки вони для захисту царських інтересів проти всіх насильств і хитрощів вдавалися до надто суворих заходів».

Чорна рада, як урок політології 

Події червня 1663 року залишаються прекрасною й актуальною ілюстрацією того, як треба готуватися до виборів. Зокрема, до виборів 2015-го.

Насамперед, кандидатові на булаву важливо вміти домовлятися із, як тепер кажуть, елітами. Адже попервах Сомко мав значно більші шанси отримати булаву, ніж його опоненти. Однак через невміння порозумітися – як зі старшинським угрупуванням полковника Золотаренка, так і з церковно-старшинською групою єпископа Мефодія та київського полковника Дворецького – він втратив шанс   стати гетьманом ще за підсумками козелецької ради. 

Натомість Брюховецький повів себе значно розумніше. Він розумів, що підтримки запорожців і покозаченої черні недостатньо для перемоги. Тож, попервах він підтримав слабшого Золотаренка проти сильнішого Сомка, а також дійшов згоди із впливовим єпископом Мефодієм. І лише здобувши підтримку командувача московських військ князя Ромодановського, 

Брюховецький перестав вдавати із себе прихильника Золотаренка. До речі, ставши гетьманом, Брюховецький забув про всі свої обіцянки Мефодію та ще й повів проти нього кампанію з метою дискредитувати при царському дворі.

Також важливо вчасно розгледіти свого головного політичного супротивника. Адже зростанню популярності і впливу Брюховецького неабияк сприяло те, що попервах у Переяславі та Ніжині на нього просто не звертали уваги. Зрештою, приклад із Золотаренком переконливо свідчить, що за умов жорсткого протистояння непрохідному кандидатові домовлятися треба вчасно, а не від безвиході. 

Нарешті, ще один актуальний на сьогодні момент: розраховувати на силовий варіант можна лише за певних обставин. Безперечно, Сомко і Золотаренко зібрали під Ніжином значно боєздатніших виборців, ніж Брюховецький. Але, якщо на боці опонента підтримка широких трудящих мас та міжнародної спільноти, то це явно не той випадок, коли перемогти допоможе артилерія. 

Історія із Сомком також доводить, що міжнародна громадськість у якості арбітра не завжди може надати дієві гарантії безпеки. 

Дмитро Шурхало, для «ОРД»