…І в огні її, окрадену, розбудять. Ох, не однаково мені. Здається, тільки так можна розпочати нотатки з нинішнього Дня Незалежності. Цією Шевченковою цитатою – хоча б тому, що вона здається не цитатою, а особистою думкою. І, напевне, далеко не лише мені. Йду у людській ріці. В столиці, від Михайлівського собору – Володимирською, до пам’ятника Тарасові Шевченку. Те, краплиною чого відчуваю себе сьогодні, називаю рікою не задля поетичності. Тому, що ходу, кількість учасників якої телеоператори не на екран, а по-дружньому, професійно оцінюють у понад 20 тисяч осіб – важко назвати колоною. Колона – це вибудуване, це коли людина знає, куди саме вона має стати, і як крокувати. А сюди прийшли без партійної чи платної рознарядки, родинами, компаніями. Так і йдуть, жартуючи з тими, хто є ніби зовсім стороннім, принагідно шкодуючи, що в сусідки по ході якась аварія із святковим взуттям, в чоловіка руки зайняті – на них всілося дитя у вишиванці, нумо, на тротуар, зараз відремонтуємо… Тут, на Володимирській, рік тому саме у ювілейний День Незалежності таку ж людську ріку гранично брутально зупинили ланцюги шоломів у бронежилетах. Що змінилося за рік?
Але спочатку – не про свято, а про уперту річ – факти. Останніми днями буквально зіштовхнулися дві цифри репрезентативних соціологічних досліджень. Перша – з опитування, проведеного групою «Рейтинг». За його результатами доведено: патріотами України вважають себе 82% громадян. Не вважають – 10 відсотків. І те, можна припустити, що люди не зовсім вірно зрозуміли поняття «патріотизм», яке аж ніяк не передбачає щоденних показових українських співів, або заковтування вареників на швидкість, віддаючи категоричну перевагу вареникам над усіма іншими світовими смаколиками. Поміркуймо, шановні читачі-співрозмовники над першою цифрою, про другу згадаємо пізніше.
Патріотизм – це природний зв’язок власного життя із природною для себе країною. А відтак, ставлення до неї як до рідної оселі, яку необхідно прибирати, хочеться прикрасити; у разі потреби її доводиться ремонтувати, або й захищати від небезпеки. З іншого боку, оселя має бути достатньо міцною й затишною для проживання, народження дітей. Якщо цю умову не буде виконано, не буде бодай перспективи зробити оселю придатною для гідного життя, людина намагається податися світ за очі. Для небагатьох, тих, хто боровся за те, аби зробити оселю кращою для усіх, але не переміг, це стає еміграцією політичною. Вони можуть назвати себе патріотами у вигнанні. Для ширшої верстви – так званою економічною еміграцією, гіркими мандрами у пошуках можливості прийнятного життя, хай на чужині. У таких випадках (або стані моральної готовності до залишення своєї країни), людина, відповідаючи на запитання, подібне тому, яке поставив «Рейтинг», навряд чи віднесе себе до патріотів країни, де уже не живеться, або дуже не хочеться жити.
Нинішнє згадуване опитування проводилося в Україні. Значить, до неї, країни-оселі, оцим понад 80 відсоткам «не однаково» в усіх відношеннях.
Це висока цифра. Більше того, у неї цікава динаміка. Два роки тому кількість громадян, які віднесли себе до патріотів, дорівнювала 77%.
То що, доходимо до певного абсурду? Або даємо шанс режимові на пропаганду за себе, коханих, бо саме «під їхньою зорею» в Україні зріс патріотизм, а відтак – «пАкращення» дійсно зашкалює, й нарід, процвітаючи, любить країну на чолі із наявною владою, саме через дії влади?
Думається, справа аж ніяк не в тім, бо інші свіжі соціологічні дослідження твердять про стрімке падіння авторитету режиму до граничної межі, несприйняття дій нинішньої влади, недовіру до Януковича зокрема, й янучарів в цілому. Перший чинник, який зумовлює наявність великої кількість громадян, які позиціонують себе патріотами, якщо можна так висловитися, суто технічний. Роль відіграє понад двадцятирічне існування сучасної української держави (підкреслюю – сучасної. Бо неможливо викреслити з історії наявність колиски українства – Київської Русі; прогресивність конституції Пилипа Орлика; своєрідний, проте відчутний демократизм ієрархічної побудови гетьманства часів козаччини; визвольні змагання усіх періодів довгої вітчизняної історії). З «українською» Україною, незалежною державою, для свідомості пересічного громадянина пов’язані усі плюси, що їх отримали люди, які волею не те, що назрілого, а перезрілого часу вирвалися із совкових нісенітниць. Де були принизливі, багатогодинні черги за «мокрою» ковбасою, назву сорту якої ніхто не питає, головне, що «викинули», і найважливіше питання «сколько дають в одні рукі». Де патрулі виловлюють на вулицях хлопців і дівчат, у яких, вибачте, виявився страшенний підривний елемент на сідницях – до лейбли джинсів, без найменшої агітаційної мети, введено зображення прапора якихось «капіталістичних ворогів». А ще раніше, проте ми несемо на собі це генетично – когось з родини «забрали». Як це, куди? Тихо, не розпитуй, всіх «забирали»…
Тим більш, що достатньо дорослими стали люди, які не знають життя України колоніальної, і своє буденне буття, яке гірше чи ліпше, але пропонує доступ до світової інформації; такий-сякий, проте, «соціальний ліфт»; можливість впливу на конфігурацію влади під час виборів – вважають, саме так, реальною буденністю, звично пов’язуючи це з назвою країни, прапором тощо.
Так ось, нема чого радіти. За нинішнього режиму Україна, якщо можна так висловитися, живе не на відсотки, а на капітал подібного патріотизму. Тобто, з дня у день зменшує кількість тих, хто пов’язує можливість розвитку власної справи чи громадянської свободи саме із своєю Вітчизною. Безпрецедентні злочини яничарів у всіх сферах – це галопуюча белорусізація, тобто, «розкраїнення» країни.
Отже, нинішня на подив висока цифра людей, які сказали — «я патріот», це до певної міри інерція років незалежності, коли країна не у найкращому темпі, проте рухалася до цивілізації, як і годиться посттоталітарній державі. Процес не просто припинився, але пішов у зворотній бік – за яничарів. І, здається, другий чинник високої цифри – це патріотизм протесту.
Саме час подивитися на другу соціологічну цифру, анонсовану у нинішніх нотатках «свята на марші». За даними опитування соціологічної служби Центру Разумкова спільно із Фондом «Демократичні ініціативи» — 72 відсотки громадян України відповіли, що не відчувають себе господарями своєї країни. Якщо спробувати цифру, так би мовити, на смак – здається, що людина, яку звично, «по совковому» не зачіпає таке становище, скоріш обрала б відповідь «не знаю», «не впевнена». Тобто, погодилася б з тим, що «мурашка» й не може відчувати свій вплив на формат життя держави, її буття й подальший шлях. Категоричне «не відчуваю себе господарем» — свідчить про незадоволеність таким становищем. І про бажання становище змінити.
Вони зібралися у День Незалежності в столиці, та інших містах й містечках – пересічні громадяни, незадоволені нинішнім положенням. Достоту, не знаю, чому в нас, українців, гранична незадоволеність не викликає тупої агресії, яка призводить виключно до вранішнього важкого похмілля: мовляв, погуляли, розбили вітрини дорогих магазинів, пошарпали «ментів» (зрештою — наших синів, братів), знайшли якихось «інородців», аби начистити їм пику – й по усьому. Час лікувати голову розсолом й навколішки просити пробачення в «начальства»… Тут – усе не так. У людській ріці в столиці 24 серпня 2012-го – родини з дітьми різного віку, україномовні та російськомовні, молодь у вишиванках, розперезано вдягнутих на джинсові шорти, військові ветерани поважних звань у парадних мундирах.
В принципі, як рік тому. Але тоді фантастично дебільне розпорядження режиму оточило цих людей «залізними» кордонами беркутівців. Чому не наважилися зараз? Важко сказати достеменно, режим, загнаний у кут, є непередбачуваним й таким же небезпечним. Можна, звичайно, припустити: за цей час київський режим опинився на межі вигнання із спілкування з цивілізованим світом, дохазяйнувався до обвалу економіки країни, коли ніхто не допоможе. І тому хоче про людське око виглядати пристойно, хоча б у день головного державного свята, не розхльобувати огидний скандал, коли якийсь чин МВС пояснює, що мирній ході в обличчя якщо й бризкали, то це, можливо, в когось із очеплення виявився дезодорант, запханий під бронежилет за особистими потребами…
Але здається, що на сатрапський скандал не пішли не лише тому, що бажають надати майбутнім виборам обрисів легітимності. А й тому, що за останній рік іншими стали ми. Цього разу пройшли б через кордони. (Знову ж таки, український феномен, здається, без висаджування шкла вітрин центру столиці. Досвід є. Кому подобається, кого тіпає, але Майдан-2004.) І, що найстрашніше для режиму, кордони у бронежилетах складаються з людей, яких не з Марса завезли. Багато хто із заброньованих – на цей раз пропустив би мирну ходу співгромадян, бо як не як, а належить до умовних 82%. Що позиціонували себе як патріоти.
Політики? Що ж, політики, які беруть слово на мітингу, на мій погляд, також змінилися за рік. І це позитивна зміна. Лідери об’єднаної опозиції та «Свободи» перейшли межу, до якої можна було б підозрювати співпрацю з режимом. Вони, у принципі, такі-сякі, але дороги назад їм немає. Ми,будьмо відверті, теж такі-сякі. Але ж зібралися тут сьогодні.
Спеціально не нотую прізвища, хто саме сказав біля пам’ятника Шевченкові, але… «28 жовтня – день звільнення України від окупантів» і «28 жовтня – може закінчитися трагедією для України». І те, і те – правда. Причому, звичайно, до дати не прив’язана, тому, що в яничарського режиму виграти вибори шляхом розрахунку на оприлюднення реальних результатів голосування, неможливо. Але ми, понад 80 відсотків громадян, здатні зробити перший крок, а потім подальші, аби обстояти результати нашого «референдуму» ПРОТИ яничарів?
Тут, у людській ріці, здається, що так. Якщо не нотую політиків – нотую уривки випадково почутих розмов. «Привіт, вітаю зі святом!» — «Та особливо нема з чим вітати зараз. Сподіваюся, наступного року, без банди, буде». Оглядаюся. Зустрілися дві пари, під сорок років, що аж ніяк не нагадують ні партійних працівників, ні кандидатів в депутати. «Слушай, я сегодня читал в Интернете с утра, что Янукович поднимал флаг у администрации, и был троекратный залп военных…» — «Так что, с первого раза не попали?». Ризиковано жартують аж ніяк не терористи, молоді інтелігентні хлопці, один накинув державний прапор на плечі, двоє інших – взагалі без принагідної символіки.
Це сміх, а в Мережі, тільки повернулася додому, прочитала про сльози. Досить іронічно, мовляв, почувши на відкритті мітингу переданий з-за грат аудіовиступ Юлії Тимошенко – «плакалі нєкоториє бабушкі». Я стояла на мітингу, й бачила, як сльози втерла дівчина, котра навряд чи є чиєюсь «бабушкой».
На жаль, чи на щастя – плакати не вмію. Запис ввімкнули, і я подивувалася, наскільки приглушеним, нефорсованим може бути голос політика, який завжди вмів підіймати аудиторію. Подумалося – політик будь-якого рівня, це, вибачте, також людина з плоті, крові, м’язів, нервів. Понад рік за гратами, саме у якості політв’язня, що визнане світом. Під моральним тиском, який не припиняється ні на хвилину, бо працюють відеокамери, а завтра-післязавтра – допити, нові дикі звинувачення, загроза елементарна – життю. Й спроба шабашу навколо імені, ніби його носій уже є мертвим: мовляв, хтось ділить місце Тимошенко на чолі опозиції, чи Тимошенко загрожує довічне ув’язнення, якщо не просто вульгарність, яка брудними руками залазить у «нижню білизну» особистого.
Слава? Ви погоджуєтеся на певну славу за таку ціну? Так чи інакше, слухайте: «На чиєму ви боці, на своєму, чи мафії? Зробіть свій вибір. Одного тільки не робіть – не залишайте молоду 21-річну Україну наодинці з окупантами». Можете щось заперечити по суті?..
В людини, яка знаходиться на волі, в цьому плані – в комфортних умовах, можуть бути свої щоденні проблеми. Відчуваю, що гранично низький тиск не дозволяє стати на стрімкий,здається, безкінечний, ескалатор метра. Проте, їхати треба. Вирішую – крок за паном із маленьким нашим прапорцем, який також прямує з мітингу у «спальний» район. Роблю крок. Може, й смішно, але дивлюся виключно на прапорець.
«Сегодня» не знало, як хоч чимось забризкати нинішній столичний мітинг. Оперативно дали інформацію, де нічого особливого, але заголовок ось який: «Оппозиционеры с призывом «спасай Украину» разошлись по домам». Цікаво, вони сподівалися, що після виношеного всіма заклику ми заберемося у космос? Головне й найстрашніше для режиму, що ми розійшлися по звичайних оселях, і нікуди звідси не подінемося. І навіть – не «опозиціонери», тобто, прихильники певної політичної сили, коли є громадяни – прихильники іншої. В нас інша ситуація, яка не передбачає подібної цивілізованої гри між певними партіями.
Є ми – переважна більшість, яка не сприймає режим. І режим, що намагається комусь замилити очі голосуванням «за себе», і зберегти одноосібну владу для подальшого пограбування, плюндрування України.
Нам, більшості – «не однаково». Це головне підґрунтя. Цілком можливо, що 24 серпня наступного року стане святом у нормальному розумінні цього слова.
Вікторія АНДРЄЄВА, “ОРД”
18 ответов
Первейшие патриоты Украины — это: Янукович, Ющенко, Кучма, Кравчук. Хорошая компания патриотов у Виктории Андреевой.
А давайте, пані Вікторія, звернемся до звичайної логіки. І, можливо, посперечаемся. Хоча за моїми підозрами Ви цього банально не вмієте. В 1991 році ми вирвались з тоталітарної держави і відновили (створили) назележну Україну. Значить логічно припустити, що патріотів було значно більше, ніж прихильників СРСР. А комуністи в той час ще мали вплив і силу. І от із справжніх патріотів було створено перший уряд і президентську вертикаль. Здається створені умови для укріплення державності. А що було зроблено? Люди, які називали себе демократами, взялись за грабунок. Ваучерна приватизація, яка відібрала у народу все і зробила власниками всього багатства купку “Демократів”, яка на той час була у владі. Хтось із послідовників потурбувався про справедливий розподіл всього народного багатства? Ніхто! Але все більш цинічно стали створювати собі образ націонал-патріотів і змінили спортивні костюми Адідас на вишиванки. А потім за принципом: лес рубят — щепки летят і чим далі в ліс — тим товщі партизани. З 52 мільонів стало ледь 45, за 21 рік не побудовано жодного промислового підприємства. Собі коханим від 15 тис зарплату, а людям 1140 — мінімалку при пенсії 920 грн. Це ж творилось не за 2-3 роки, а за всі роки незалежності. Уважно подивіться, як деякі герої встигли пройти “тяжкий” шлях від КПРС до ПР (БЮТ,ЕЦ,НУ…). Прізвищ називати не варто — вони і так всім відомі. Та тільки за останні 5-6 років дехто встиг побувати в 5-6 партіях. Вікторія, де Ви знайшли тих 82% патріотів? Це мабуть опитали депутатів ВР. Народ вже на таке не ведеться, на всі опитування у нього є одна відповідь — “Іди на…”. Ми докотились до такого стану, що навіть лікуватись слуги народу в Україні не хочуть. Для есперименту, Вікторія, спробуйте підійти до будь-якого кандидата від ОО (про ПР я навіть на згадую) і за скільки метрів Вас затримає охорона? А закінчити можна Вашим заголовком: “Та не однаково мені, як Україну злії люди присплять…”. Злії люди — слід розуміти тих, хто мав або має відношення до влади та опозиції. Всі вони одниково хочут приспати людей своїми обіцянками.
А для чого сперечатися? Є патріоти,іх влада називає націоналістами,а є тушки.В цей день
в колоні опозиціі йшли за позовом сердця,а не рознарядки глави адміністраціі держслуж
бовці та ПТУшники,сталіністи і кучмісти,украінофоби які створювали масовку під прапорами
ПР та провладних обєднань.Удар Кличка ,Королевська украіна вперед це продемонстрували.
Якщо президент у Харкові вітає з Днем Незалежності на російській мові то це суперечить
здоровому глузду.Закон говорить щодо регіональноі мови що не менше 10%.То що ,на харківщині живе менше 10% украінців? Він фактично вітав купку вже перерахованих осіб з
із мнимою сеператистською перемогою.Президенту краіни це не личить.Виявляється він вивчив
украінську мову не за покликанням,а з політичних особистих міркувань щоб обманути свідо
мість громадян.Провладні сили продовжують розкол краіни.Демонстранти навіть квіти покла
ли до різних памятників.Про яку єдність ведемо мову.Хто в цьому винен? Мабуть не народ.
“В 1991 році ми вирвались з тоталітарної держави” В начальном предложении из 8 слов аффтор соврал 3 раза. А може и бильше. Если конечно он не кравчук-ельцин-шушкевич-янаев-пуго-и прочие педерасты.
Жаль что закон почти никто из коментов не читал.Ведь там сплошное нарушение Конститу
ционных норм и заканчивая сепаратизмом.Чечетов правильно сказал-ЭТО ЗАКОН ДЛЯ РУССКОГО
ЯЗЫКА,А НЕ ДЛЯ ЛЮДЕЙ. Почему молчит Конституционный Суд,прокуратура,СБУ. Нет обращений?
Фигня.У власти преступное антигосударственное и антинародное преступное сообщество. А где были правоведы ВР? Видимо сдавали задолженности на юрфаке в университете Поплавского.
О нарушении Конституции,др законодательных актов Украины ,международных договоров при
принятии закона,правовом нигилизме власти вам скажет уже студент 3 курса юрфака любого
госуниверситета.Какие кадры готовит юракадемия Кивалова понятно как и понятно какой он
юрист.Такие подходы даже не по понятиям.Нечего Литвину и гаранту конституции включать ду
рака.Они хотят сделать донецкую республику,галицию,которую затем сплавить кому угодно,
крымскую республику,а из того что останется хохляндию.Под боком уже есть пример Молдовы и
Приднестровья,Грузии с Осетией,Абхазией. Не может унитарное государство иметь хуторские,сельсоветовские,городские,областные,региональные языки.Не может так жить и феде
рация. ВАШ ВЫБОР НА ВЫБОРАХ.
что же Вы Виктория язык поменяли?
ох зря….
ведь не прочтут текст наши даунецкие хомяки и интернет-работяги….эх…не прочтут…
а за написанное — СПАСИБО!
Уважаемый «Факт налицо». Вы справедливо и, главное, достойно оппонируете пани В. Андреевой по поводу ее взглядов на будущее Украины. Ничего убавить из Ваших мыслей и слов не могу. Единственное, что, как мне кажется, на 22-м году своей жизни, а именно в октябрьские дни, страну ожидает возрождение. За 21 год независимой Украины народ разобрался: кто есть кто. Вы правы, что попытки Виктории причислить Кравчука, Кучму и Януковича к ярым патриотам Украины, если не смешны, то не убедительны. В конце-концов, истинные патриоты своей страны никто иной, как сам народ. Так сложилось, что основными недругами людей сегодня стало чиновничество. В бывшем Союзе молодые, да скороспелые чиновники, стремясь прорваться к власти, разрушили Союз. Сегодня ради сохранения власти они готовы пойти на все. Очевидцами этого мы являемся каждый день. Ради сохранения своих кресел чиновничий класс сегодня настолько оборзел и сцементировался, что, по сути, превратился в опасный ядерный реактор, который не только нельзя разрушить, но и подойти к нему на близкое расстояние. Все это простого человека злит и выводит из равновесия. Ни к чему хорошему не приведут призывы Ю. Тимошенко, других и Виктории Андреевой выходит на улицу и захватывать власть. Юлии и ей, подобным в 2004 году был дан шанс исполнить свои обещания. Они его не использовали. Рассматривали и рассматривают своих избирателей и народ как биомассу со всеми вытекающими отсюда последствиями. Если хороший хозяин-пастух только стрижет своих овец, но не сдирает с них шкуры, то оранжисты, а впоследствии регионалы, как делали, так и делают и то и другое. Посмотрите на примелькавшиеся лица депутатов, и многое станет ясно: кто они есть. Весь смысл их жизни и действий построен на обмане, рассказывании сказок и т .д. Вспомните, за какие заслугу выдвигались кандидаты от объединенной оппозиции в парламент: за активность во время акций по освобождению Тимошенко, посещения судебных заседаний, дежурство по ночам в палаточном городке, участие в блокировании трибуны. Возродить Украину может только сам заметно возросший, а посему просвещенный за последние годы украинский народ. До дня возрождения осталось всего несколько недель. Что делать дальше, не знаю. Но слова и рассуждения пани Виктории и «Факт налицо» в какой-то мере дают ответ на этот вопрос.
Спасибо Виктория! Получил большое удовольствие! Это от души! Но главная задача современного украинца это вырастить конкуретноспособных детей! Любым спососбом! Любым!
Сьогодні проснувся і глянувши новини 5 каналу взнав,що старий лис,тобто Кравчук,прозрів
та визнав що закон про мови антиконституційний.Погоджуючись на доопрацювання закону він цього не знав бо був зайнятий перерахуванням отриманих від ПР грошей.Він виявляється навіть цю думку письмово доводив до президента,а той сказав що своім братанам відмовити
не може.Отак і будується правова держава по донецько-єнакієвському стандарту.Старий лис розкладає яйця у всі політичні кошики бо думає за політичне майбутнє онуків(своіх,а не
кухарок).Закрутився і Литвин.Як на мою думку іх вже треба відправляти на звалище полі
тичноі історіі.Сьогодні вибір за виборцем.
Виктория, обратите внимание, на украинском языке даже на Ваши публикации очень мало коментов. А прошлые Ваши статьи были именно в защиту “Мовы”. Делайте выводы: мало активных пользователей Интернета читают на государственной мове. Или может галичане не читают Вас? А ведь вы пытаетесь отображать их мысли.
“Свидомы” не пользуются интернетом, поэтому и мало комментариев на украинском языке. А те, что пользуются, не кидаются с пеной у рта на русскоговорящих сограждан.
Лично я сомневаюсь, можно ли верить в более 80%, заявленных В.Андреевой, но ещё более сомневаюсь в адекватности журналистки. Она не понимает, просто не может понять, что патриотами Украины могут считать себя не только малообразованные нацики, но и русскоговорящие граждане Украины. А сам факт активности нациков с ярко выраженными протестами на языковую тему, а не против изменения структуры государственной власти в направлении подлинной борьбы с коррупцией и грабежом населения (в т.ч. частичной национализации незаконно отчуждённой государственной собственности), наводит на мысль правдивости слухов об источниках финансирования этих “национально-патриотичных” протестов. Именно эти лже-национал-патриоты и являются деструктивным фактором, замедлителем позитивных тенденций в развитии гражданского общества на Украине. Именно нападки лже-национал-патриотов на право пользоваться своим родным РУССКИМ языком на своей Родине Украине делают невозможными совместные выступления против режима бывших коммунистов и лиц с криминальным прошлым, перекрасившихся в политиков и бизнесменов. PR-активность нациков задвигает на задний план факты экономического грабежа олигархами граждан Украины, вне зависимости от того, на каком языке эти граждане говорят и думают. К сожалению, именно в такой информационной атмосфере и пройдут выборы. Опять стоим перед двумя перспективами: или с потомками SS-совцев в дискриминируемое будущее, или с местными, но интернациональными, бандитами в New-Беларусь. Вот такие-то наши политические дела и перспективы…
“Таваріщі руськоязичниє”, невже вам не соромно на форумі серйозного сайту, користувачами якого є розумні люди, так нахабно підміняти поняття? Де ви знайдете дурня, який повірить, що дану статтю не коментують активно виключно через те, що вона написана українською, і це є перешкодою для розуміння тексту? Або викликає дику відразу? Або, ще більше, серед користувачів Інету практично немає людей, які читають матеріали українською? Порівняно невелика кількість коментарів цієї статті була передбачуваною — що можна розлого коментувати у своєрідному привітанні із святом, яке дозволив собі журналіст із довгим стажем у професії, тим більше, що мені дійсно хотілося привітати шановних читачів. У статті немає нічого контраверсійного, що могло б викликати суперечку по суті. Традиційно україномовні матеріали колег Бойка, Шурхала, Семиволоса, якщо вони підштовхують до обміну протилежними думками, на ОРД коментують, аж гай шумить… Якщо ж навіть припустити, що цю мою статтю не коментували активно певні особи, які й справді не здатні зрозуміти ні рядка, написаного на мові держави, у якій живуть — це чудово, бо не ставлю перед собою завдання плодити на форумах ОРД психічно неповноцінних. Російською на ОРД традиційно пишу на даному етапі, бо у статтях заторкую аспекти вітчизняної політики, цікаві нашим читачам з Росії, Білорусі, Молдови. І шкодую, що деякі статті не можу написати англійською. З ваших псевдозауважень, “радєтєлі за общєпанятний”, зрозуміло лише одне — ваші господарі не полишають спроб нав*язати суспільству мертвонароджену проблему “вєлікаго рускаго язика” у порівнянні з “недолугим українським”. Але мертвонародженому питанню — місце на смітнику. Не ганьбіться, не лізьте з цим хоча б у такому абсурдному контексті…
Майже 10 років я на заробітках в Європі. Працював в Португалії і в Італії. Ось як поїхав майже 10 років, так і був в Україні 3 рази. Зараз хочу трохи підлікуватись. Щоб там не говорили за гарну медицину, але полікувати зуби мені дуже дорого. Це майже півроку потрібно працювати. Я вже тут майже місяць, скоро поїду знову. Що вразило на батьківщині? Як болото було, так болото і залишилось. А вже змінився третій президент. І як тоді говорили про мову, так і зараз говорять. Не в мові справа. В першу чергу справа в економіці. Там також стало не дуже добре, але краще ніж на батьківщині. Про мову я так скажу. Як мені стало потрібно розуміти португальську, бо без її знання я буду тільки чорноробочим, то я вивчив. Розумію і іспанську, бо працював біля іспанського кордону, а там більшість розмовляли іспанською. В італії я б без знання мови також не прожив би. Але це мене життя заставляло, а не влада. Порвірте, поїхав я не від гарного життя, а для того, щоб допомогти дітям, вивчити їх та заробити на житло. Вивчив, а для чого? Щоб на базарі стояти, вищої економічної освіти не потрібно. І хоча вони прекрасно знають українську мову, вона їх не нагодує. Буду забирати їх до себе в Італію. Ось з 15 вересня там вступає в дію новий закон про заробітчанство і життя заставить вивчити (а не полюбити) італійську. У вас тут Ахметов ні слова не розуміє українською, а таки найбагатший. Залишайтесь з миром борці за чи з мовою. А яка вам різниця, чи вас згватлують у відділку “дубинкой” чи “гумовим кийком”. Не це важливо, можливість доброго життя. А Вікторію АНДРЕЕВУ мені шкода. Свої журналістські можливості потрібно використовувати на згуртування людей, а не на їх розкол, стравлюючи їх так, як інколи нас стравлюють в Італії наші ж українці.
Пани Андреева, Вы пишете: “І шкодую, що деякі статті не можу написати англійською”. Не огорчайтесь, покажите какую Вашу статью перевести на английский. Вы же не забывайте, что наш с Вами Украинский народ состоит из граждан разных национальностей, которые общаются на разных языках, в том числе и на английском. Мне было бы интересно почитать комментарии на Вашу статью, написанную на английском языке.
Український заробітчанин, тобі не здається, що ти зрадник і споживач. І діти твої будуть італійськими рабами. Достойні люди розбудовують свою країну для своїх дітей і внуків. А ти шукаєш, де кращу шкварку дають на обід. Як трішки владнається в УКРАЇНі не забудь разом з дітьми вернутись додому. Недаром же попередні хвилі емігрантів не люблять теперішніх заробітчан, бо ті укранці тікали з сересере, зберегли мову, звичаї. А ви. теперішні, втікаєте від своїх обов”язків, ще й маєте нахабство повчати. Зуби там лікуй, і субсидію не забудь оформити, щоб лишній раз не приїжджати в СВЯТЕ місце. ЖЛОБИ!
No comment. Ты настоящая бандеровка.
Я цим пишаюсь. Слава УКРАЇНІ!
Слава Украине, Слава Верховной Раде, Слава Кабинету министров, Слава Конституционному Суду и Слава Президенту!