У пошуках блазня

Колективну роль такого придворного блазня у наші дні у розвинених державах вже давно виконують ЗМІ, які через карикатури, шаржі, фейлетони та кислотну критику роз’їдають та обмежують самодурство тих, хто хоче бути інфікований вірусом абсолютизму і безкарності влади над простими людьми. А ще додайте сюди кінематограф, документалістику, мультфільми, жанр “стенд-ап комеді”. Запобіжників достатньо.

За останній рік стабільності та абсолютизму Януковича і його бригади з одного радянського регіону кількість “блазнів” при дворі Його Величності зведена до нуля. Дозволені Хорошковським жарти “95 кварталу”, на який продають квитки і рекламу, вважати профілактичним блазнюванням не доводиться. Корисна кавеенівська димова завіса для зовнішніх критиків і корпоративна забава для політичного бомонду, на яку вони викуповують цілі ряди партеру в палаці ”Україна”.

Уся критика і “лікувальний стьоб” перебралися в Інтернет. Але й там їм погрожує цензурними погромами регіональна дама з мандатом і без почуття гумору. Ірина Бережна хоче карати “інтернет-блазнів” кримінальним переслідуванням: “будь-який громадянин України, що так чи інакше знайомий з “Укрнетом”, підтримає думку про те, що йому потрібен державний контроль, що не слід плутати з цензурою”. А її регіональна сестричка Олена Бондаренко взагалі атакувала журналістів, які не є випускниками пострадянських звироднілих факультетів журналістики, а здобувають освіту за підтримки фондів та громадських організацій: “навчати журналістів за чужі гроші є рівносильним вирощуванню іноземної армії у власній державі… Подібному втручанню має протистояти держмашина з сильною професійною службою безпеки”. От тобі, друже-писако, замість ролі “сторожового пса демократії” — нова роль “іноземного найманця” і ворога народу.

А далі, як вчив Сталін, чиї пам’ятники вже захищає СБУ, — якщо ворог не здається, то його знищують. А що, як цей потік совкового підсвідомого є просто блаж придворних дам із претензією “за вислугу років”? Та ні! За потенційне місце головного блазня Межигір’я вже віддавна точиться внутрішньовидова боротьба. Серед претендентів на головного блазня країни з величезним відривом від Ганни Герман, Інни Богословської та В’ячеслава Лук’янова іде попереду Михайло Чечетов. Журналістський карантин Чечетова протримався недовго і країна знову почула нові блазнювання: “у Партии регионов — мощный интеллект и сильнейший коллективный разум”. Щось із категорії жартів: партія єсть – ума нє надо. Майже, як анекдоти про єдинокеруючу роль КПСС. І це, однозначно, веселіше за відповідь пані Герман заокеанським правозахисникам: “Я думаю, що Freedom House упереджено поставився до України… Чому з нами наші сусіди іноді дозволяють собі говорити таким тоном, знаєте не те, що зверхнім, а таким очікувальним: А що вони зроблять? А як вони на це прореагують? Тому що ми не маємо ще сили, достатнього запасу міцності”. Ага, станемо міцною “фортецею, щоб ніхто не міг кинути камінь нам у вікно” і по-лукашенківськи будемо посилати усіх цих критиків нафіг.

Однозначно, Чечетов зі своїм колективним розумом, який утворюється арифметичним додаванням мізків членів партії, веселіший і дотепніший за недолуге виправдання репресивного режиму з надр Адміністрації президента. Чечетов міг би знову святкувати перемогу на черговому етапі гонки блазнів “Тур де Русь”, якби несподівано не вигулькнув сам керівник фракції колективного розуму Олександр Єфремов. Луганська формула восьмої Божої заповіді “не вкради” легко вписується в модель “нової країни для людей”: “В мире нет такой страны, где не было бы коррупции. Когда я возглавил администрацию в Луганской области, собрал коллег и сказал: “Если будете красть 10%, а 90% будут работать на государство, я вас пойму”.

Регіональний пророк запропонував десятину вкрасти, а решту — Азарову на перерозподіл. Цікаво, чи анонсований урядом ріст ВВП вираховували з врахуванням благословенних Єфремовим 10 відсотків “відкатів”? Придворний поет Толстоухов цю заповідь, тюнінговану самим Єфремовим, вже знає і навіть оспівав у черговій “оді радості”:

Заведем о жизни разговор,
Каждый в ней по-своему, но знахарь,
Каждый в ней хоть чуточку, да вор.

Слабо вдаються блазнівські жарти і в псевдо-історика та міністра освіти Табачника: вкотре плюнув на мову, захистив Сталіна та огризнувся Ганні Герман. Звичайний побутовий сталінізм та ксенофобія. Скучно і не по-джентельменськи.

Усі блазнюючі кандидати катастрофічно недотягують. Для підвищення своєї кваліфікації їм би не завадило переглянути фільм Лунгіна “Цар”, де роль блазня Вассіана при кривавому Івану Грозному блискуче відтворив Іван Охлобистін. Єдиний блазень режиму зобов’язаний свої клоунські шпильки і дурки вивергати не в телевізор на голови посполитих рабів, а кидати в обличчя абсолютного Государя Межигір’я і всія Руси-України. Тому розвесела клоунада Чечетова ніколи не стане державною професійною діяльністю. Клоун може розвеселити, а блазень зобов’язаний висміяти. І сам Янукович, і сам Азаров можуть розвеселити будь-кого від Давосу і до Луганська, але ж хто ж буде висміювати самодурство “команди потішних професіоналів” для анти-туніської та неєгипетської профілактики?

Криза відсутності справжнього головного блазня межигірського двору наростає.