Майбутнє без РФ — невідворотний та позитивний сценарій. Хоча чекісти хочуть прекрасний Рейх під біло-лазурово-білим прапором

Олег Магалецький — дослідник регіоналізму в РФ, організатор форуму Вільних народів Постросії. Вважає себе прагматиком та стратегом, запевняє, що остаточний розпад Російської імперії треба розглядати як план, та управляти цим процессом. Йдеться вже не про розмови, а про налагодження прямих зв’язків з представниками Татарстану, Черкесії, Карелії, Новгорода, Кубані, Сахі, Башкортостана, Інгрії, Ічкерії, Сибіру, тощо.
Ми записали цю бесіду перед тим, як воєнний злочинець Є. Пригожин зробив спробу військового перевороту, яку можна вважати вдалою для України. Адже бунт пригожинців ще більше розхитав імперію, показавши безпорадність діючого режиму. А Олег Магалецький вважає, що повторити на Московії 1917 рік, про який згадав переляканий Путін, коментуючи дії заколотників – пряме завдання України.

— Що це за Форум, які завдання ставив, чи досягнув мети?
— Платформа Форуму вільних народів Постросії діє як інформаційний майданчик та аналітичний центр, який проводить заходи в країнах-партнерах — Польші, Чехії, Швеції. Були заходи у Європарламенті та США. Найближчим часом Форум відбудеться в Японії, до кінця року — у Франції, Британії, Німеччині, Туреччині, Ізраїлі. Ціль — знайомство істеблішменту країн вільного світу з потенційними лідерами держав. Та боротьба з російською пропагандою: «Без Москви в регіонах буде хаос, війна всіх проти всіх, ядерна зброя в кожному воєнторгу, на Кавказі виникне щось подібне на Ігіл та Талібан». Насправді ж, Московію з її колоніями розділяє МКАД. Імперія експлуатує поневолені Саху, Башкортостан, Ічкерію, Бурятію, Тиву… Етнічно близькі до метрополії люди живуть в Петербурзі, але й вони відчувають свою інакшість та розглядають варіант зміни статусу-кво. Що відбулось колись в колоніях Британської імперії з колоністами Півничної Америки. І я впевнений, що найближчим часом ми побачимо Сполучені штати Сибіру, Тихоокеанську конфедерацію з центром в Хабаровську, незалежні Урал та Інгрію.
— Цей розпад РФ виглядає бажано, але фантастично, як мрії.
— Наші партнери в Астані, Токіо та Вашингтоні вже можуть познайомитися з представниками світської влади, які можуть бути лідерами майбутніх держав. Імперська пропаганда досягла сприйняття РФ Заходом як моноліта, але це є далеким від реальності. РФ інвестувала мільярди задля того, щоб в університетах Сполученого Королівства були кафедри русофілії — т.зв. слов’янські студії (і навіть назви несуть міфи). Наш Форум змінює відношення до безумовних фактів: Московія та Китай – останні імперії світу; всі імперії розпадаються.
До речі — слово «розпад» має негативну конотацію. Як в самій РФ, так і серед союзників України, що найгірше. Ми маємо їх переконати, що це є плюсом. Тому вживаємо слова: деколонізація РФ та остаточний демонтаж РФ, яка вже пережила два етапи: в 1917 та в 1991. Зараз імперія перебуває в третьому кінцевому етапі — з початком повномасштабного вторгнення процес прискорився. Тому кажу словами одного воєнного злочинця: «Нравится — не нравится, РФ распадается». І ми пропонуємо нашим партнерам брати в цьому процесі проактивну участь. Адже розпад СРСР – це найкраще, що сталося зі світом в XX ст.. І так само розпад РФ не тільки не стане катастрофою, а й стане найбільшим геополітичним виграшем XXI століття: win-win, як для поневолених народів, так і для всього світу. Це ще не мейнстрім, але лише за останні тижні про це згадували прем’єр Естонії, президент Латвії, представник французької розвідки та американський генерал. Це і є та робота, заради якої створено Форум. Замість прекрасного Рейху майбутнього – який хочуть зробити чекісти, помінявши один прапор на інший, ми пропонуємо майбутнє без РФ. Як невідворотний та позитивний сценарій.
— Але цей сценарій лякає наших партнерів?..
— …Бо міфи – це інструмент російської пропаганди, який вона експлуатує понад ста років. Колись імперці розповідали, що Фінляндія та Польща — це споконвічні російські території. І коли була мирна конференція в Парижі 1919-20, представники Великобританії, Франції (особливо) і навіть США на це купилися і боролися за збереження Російської імперії. Підтримували Юденича, Денікіна, Колчака, чорносотенців, готові були до перемовин з більшовиками, які так само просували наратив єдиної та неподільної Росії. Те саме сталося наприкінці минулого століття: ніхто, починаючи зі спецслужб і закінчуючи президентом США, не хотів розпаду СРСР. Усіх влаштовувала така собі «денсяопінізація» Росії: відкрити економіку, трохи послабити авторитаризм — залишити його в межах однієї держави зі своїм політбюро. Бо це нібито прогнозовано та просто. І всі пам’ятають Chicken Kiev speech Буша, коли той розповідав в ВР, що Україні не потрібна незалежність. Тоді Захід буквально врятував Росію інвестиціями, закривши очі на війну проти незалежної Ічкерії (яку сама ж РФ визнала) та на факти геноциду, а згодом запросивши Росію до G7. Наше ж завдання зараз: донести світовим елітам та лідерам громадської думки, що не потрібно повторювати помилок.
Не треба боятися демонтажу того, що розпадеться природним чином (бо ентропія існує). Це визначить майбутні роки як можливість для світового розвитку, для ліберальної та конструктивної парадигми. Бо будь яке штучне збереження Московської імперії лише сприятиме посиленню всіх інших авторитарних режимів — надихне аятол Ірану, КНДР, Китай. Тому що proxy Третя світова йде вже. І ми можемо або її зупинити перемогою демократичного світу, або надати інструменти осі зла.
Розвинений світ лякається, бо розслабився після падіння Радянського союзу — вважав, що business as usual та realpolitik будуть завжди. Що можна за допомогою спільних інтересів домовитись із будь-яким тираном. І тому Україна зараз (на жаль, з тієї причини, що ми змушені бути щитом вільного світу) отримала місію бути геополітичним суб’єктом, постати на чолі антимосковської коаліції, і об’єднати країни, які пам’ятають, що таке злочини Росії, і ті національні рухи у регіонах, що прагнуть до звільнення.
— А як щодо іншого (більш поширеного) світосприйняття? Ось недавня стаття вашингтонського політолога С. Чарапа: «Війна, яку неможливо виграти». Він фактично закликає розділити Україну на 2 Кореї. На що в РФ прореагували так: «США шукають вихід із української авантюри». Тож – принаймні частині офіційного Вашингтону потрібно перемир’я шляхом «Мінська 3»?
— Розпад РФ відбудеться. За нашої участі чи без. Але для українців важливий час, бо кожен день – це сотні загиблих. Треба пришвидшити цей процес, і це наша місія — показати шкідливість поглядів Чарапа. Зараз вже треба говорити про те, як з двох Корей зробити одну. Бо є можливість покінчити з Північною Кореєю.
Розумієте, є російська агентура, але це не найгірше – бо її можна викрити. З впливом м’якої сили боротися складніше. Не знаю як щодо Чарапа, чи залежна ця людина від Москви, чи це наївний погляд. Але є такі і в Гарварді, і в Йелі. Кісінджер отримав Нобелевську премію. Існують школи Кісінджера. Я читав його праці. Якби Кісінджер був в держапараті США в 30-40 р. минулого століття, він би виступав за business as usual з Гітлером.
Сценарій Чарапа про дві Кореї — загроза не тільки для України, а й для США. Бо може так статися, що вже хлопцям з Айови доведеться через певний час брати участь у війні. Якщо брати аналогії Другої світової, ми, українці, зупинили Мюнхенську змову, ставши тією Чехословаччиною, якій вдалося. Опір українців зупинив не лише поділ своєї держави, але й апетити агресора. А якщо б Україна впала, наступною після Казахстану стала б країна НАТО. Наслідок — пряме військове зіткнення з віссю Москва-Пекін (який скористався б можливістю загарбати Тайвань). Підтримка України зараз – це можливість для країн НАТО уникнути переділу світу невоєнним шляхом.
— Припускаєте, що сценарій двох Корей в Україні може призвести до створення двох Корей в США?
— Так, росіяни ж відверто говорять про розпад Євросоюзу та розпад США. Спілкуючись з раціональними заокеанськими партнерами, я чую, що вони фіксують успіхи Москви та Пекіна в поляризації США. Росіяни працюють над збільшенням внутрішньої напруженості та нестабільності, підтримуючи американських маргіналів та втручаючись в вибори. Як раніше Московія впливала на вільний світ через Комінтерн, так зараз впливає на Європу через підконтрольних ультра-правих та ультра-лівих.
Наша суб’єктність, якої не було у 1991 році, дозволяє відкривати Заходу очі, на те, чого там не розуміють. Навіть дослідники з довічними контрактами в університетах не мають уявлення про те, що Росія це не слов’янський світ. Слов’янський етнос — по-перше, там не єдиний, по друге не визначальний для державності, а по-третє, слов’яни — це хорвати, серби, українці, чехи, поляки, тощо, а в Росії та частина слов’янського етносу, яка є, перемішана з татарами, фіно-уграми, монголами, тюрками. Коли чую про єдність слов’ян, відповідаю, що підтримую цю єдність, і тому ми прагнемо до Євросоюзу, де є інші слов’янські народи.
Щодо Росії – слов’янський етнос десь третій — четвертий там. І з цього починається помилкове сприйняття РФ і її інтересів. Навіть Черчілль — абсолютний антибільшовик, який врятував вільний світ від змови з Гітлером — навіть він, як випливає з його мемуарів, не бачив різниці між СРСР та Росією. І звідси випливає хибне сприйняття України — як частини Росії, що відкололася. Тобто: тоді навіть найрозумніші не мали уявлення про Україну, Литву, Естонію, Казахстан, та інші країни, які були окуповані Московією. Ми маємо надолужувати втрачене, пояснюючи помилковість.
— А що б ви відповіли оглядачу The New York Times Т. Фрідману, який опублікував колонку «Володимир Путін — найнебезпечніший дурень у світі»? Пише, що в Росії переможені лідери мирно не йдуть у відставку, і це означає, що не треба доводити Путіна до крайнощів, краще поступитися, щоб дурень не скористався червоною кнопкою.
-Викладаючи правильний фактаж, розуміючи, що Путін хоче Третьої світової, вірить в своє месіанство та іншу маячню, автор робить хибні висновки. Єдиний варіант зупинити Путіна – це проактивні дії ще до того, як «дурень» використає кнопку.
Історичний приклад, який мав би взяти до уваги Фрідман – намагання умиротворити Гітлера. Це найкраща частина мемуарів Черчілля – він показує кожен рік з 1932, розповідає, як говорили про «конструктивізм» Гітлера та про те, що «з ним можна говорити», «він зупинив комуністів, хоча не дуже добре поводиться з євреями». Трошки протверезілі вже коли Гітлер окупував Францію, Бельгію, Нідерланди, Данію, Норвегію. А СРСР робив паралельно те саме з Естонією, Латвією, Румунією, Суомі.
Хвороба почалася щонайменше з 1999 року – коли умовний Захід тис руки людині, яка відповідальна за підрив будинків у власній країні. Тисли, незважаючи на агресію проти Сакартвело в 2008 р., архітектором якої був Путін. Незважаючи на знищення під нуль міст в Сирії з пам’ятниками, яким 2000 років. Незважаючи на агресію проти України в 2014 р. Незважаючи на злочини на території Сполученого Королівства: використання полонію для Литвиненко, а потім «новачка» — для Скрипалей. Путіну дали можливість підтримувати «імперську велич» за рахунок Заходу. І навіть зараз, попри ордер на арешт, до нього їздять представники ЄС та НАТО.
— Так-так, 15 червня в Санкт-Петербурзі з’явилися два відомих політика з недружніх країн: чинний голова МЗС Угорщини та колишня з Австрії, яка раніше жалілася в інтерв’ю, що вдома її називають руською свинею…
— Все це через інертність таких інституцій як ООН, яка абсолютно не відповідає викликам (не відповідала й під час геноциду в Руанді, й під час геноциду у місті Сребрениця у Боснії). І, на жаль, ЄС та НАТО є частково недієздатними через принцип консенсусу, який треба переглядати. Країни НАТО Угорщина та Туреччина співпрацюють з режимом, який загрожує нанесенням ядерних ударів по Європі. Європейці фінансують тих, хто хоче їх знищити: Угорщина отримує гроші платників податків з Євросоюзу і взаємодіє з Москвою, яка прагне знищити Євросоюз. Так не має бути, щоб Угорщина блокувала вступ до НАТО Швеції, яка є більш розвинутою. Орбан ниє, як йому не подобається ЄС, але не виходить звідти. І це ненормально. Треба змінюватись, а не триматися за світ, якого вже не існує.
Кажуть, складні часи породжують сильних людей, сильні люди – хороші часи, а хороші часи породжують слабких людей. Після падіння СРСР в Європі все стало добре і виникло ціле покоління політиків, які не розуміють, що таке тоталітарні режими, і як вони використовують відкриті інститути ліберальних суспільств, щоб досягати своїх загарбницьких та деструктивних цілей.
Перед початком повномасштабного вторгнення, деякі партнери говорили про пекельні санкції. Мовляв, це американці щось там вигадують про напад, це параноя, але якщо напад таки станеться, вони змусять Путіна зупинитись. І ось: майже 500 днів війни і жодних пекельних санкцій. Немає повного ембарго, не відключений повністю SWIFT. І навіть ми, на жаль, не є прикладом для країн Заходу: Україна продовжує певні торгівельно-економічні відносини з РФ та не розірвала дипломатичні стосунки з Білоруссю.
— На жаль, РФ не в ізоляції – здається, що на її боці цілий африканський континент: лідер Алжиру назвав воєнного злочинця Путіна другом людства, а представник ПАР, який побував у Києві, не помітив ракетної атаки. Про що це говорить?
— Ми себе заспокоюємо тим, що нас підтримує весь світ, але південь насправді є пасивною підтримкою РФ. Чому? Бо Україна не займалася зовнішньою політикою, поки РФ продовжувала справу СРСР, інвестуючи в підкуп режимів. Вплив РФ після розпаду СРСР посилився, на додачу там з’явився ще й китайський вплив. Працюють тези антиколоніалізму, антиімперіалізму та антиглобалізму. Що парадокс, бо РФ – імперія, яка має колонії, а країни Африки дуже інтегровані в глобальний ринок. Щодо нас – лише торік в Україні з’явився спеціальний представник у справах Африки. Одна людина — на всю Африку! Цей вакуум РФ та Китай використали, і тому африканці дивляться на агресію РФ як на українську кризу. А їхній істеблішмент сприймає Україну як маріонетку США.
А кейс ПАР дуже цікавий: в 60-ті р. минулого сторіччя це була одна з найпрогресивніших країн, тоді як Південна Корея належала до найбідніших. Але – погані вибори, погані інституції, антидемократичний вплив перетворили багату країну ПАР в те, чим вона є зараз: на побігеньках у Москви та Пекіна. І це для нас так само урок: якщо ти був успішним 30 років, це не означає, що так буде й в наступні 30 років. Ще більш показовим є кейс Венесуели та Аргентини: з країн з колосальним потенціалом та умовами для процвітання перетворилися на країни з проблемами. Деградували, бо самі нації втратили свої можливості.
— Як Захід мав би реагувати на статтю кремлівського політолога С. Караганова, який днями закликав завдати превентивного ядерного удару по «умовній Познані», щоб «зламати волю Заходу»?
— Подібні заяви є для нас союзником: вони показують неадекватність режиму в РФ. Цей режим не лише розробляє подібні сценарії, він їх публічно озвучує.
Я вважаю це інструментом гібридного впливу на Захід. Росіяни будуть намагатися не використати ЯЗ, та шантажем спонукати країни НАТО залишити Україну без підтримки. Але, якщо не вийде, вони застосують ЯЗ. Росіяни хочуть застосувати ядерну зброю. І єдиний варіант цього уникнути – це: НЕ вести переговори з РФ, НЕ намагатися задобрити поступками, а змусити їх цього не робити – максимально пришвидшити процес демонтажу РФ. Лише так зникне і ядерна загроза, і загроза неядерної війни. Бо жодна з країн постросійського простору не почне війну проти країни НАТО.
— Ви вважаєте трансформацію РФ на купу інших держав застереженням від ядерної війни?
-Щоб уникнути ядерної війни, потрібен контрольований демонтаж імперії та нова архітектура колективної безпеки. Замість держави з другим в світі арсеналом ЯЗ та мільйонами імперців, які підтримують наратив про «великий народ, який готовий йти до кінця», і після них — хоч ядерна зима («зато мы покажем, что вот такие мы русские») мають бути нові утворення.
— Але як змусити нові державні утворення відмовитись від ядерної зброї?
— Тут є приклад України та Казахстану після розпаду СРСР. ЯЗ – це дорого, це складно, і не годиться як зброя проти найближчих сусідів. Імперська Московія активно грає на протиріччях (нею ж і створених) між татарами та башкирами. Але наявність у Татарстану ЯЗ не допоможе Татарстану (наприклад) у конфлікті з Башкортостаном, бо так можна зашкодити собі. ЯЗ потрібна лише великим державам із імперською політикою, щоб загрожувати країнам за 3-5 тис. км. Маленьким країнам ця зброя не дасть переваг. І всі регіональні лідери з цим погоджуються. Відмова від такого виду зброї буде елементом визнання нових держав.
— Європарламентарі намагаються зберегти РФ, коли проводять заходи з «хорошими русскими», де ті кажуть, що тільки Путін винен. Треба лише замінити його на умовного Мішустіна (або Навального). Але, на щастя, в Європі починаються лунати й інші думки. Ось історик Вессель з Німеччини обурює російських лібералів: «Це війна не Путіна, а Росії». Він вивчає досвід німців та каже, що має бути колективна відповідальність росіян. А яке ваше ставлення до російської опозиції?
— Щодо Весселя: факт появи в Німечині таких статей є позитивним. Бо Німеччина з часів Віллі Брандта вірила в демократичну Росію. А після Шредера взагалі набула збочених форм русофілії.
Російські ліберали в більшості є імперцями та фалангою чекістів, колишніми та діючими розвідниками, які давно та свідомо інфільтровані в європейське середовище під псевдоопозиційним флером. Вони – частина системи. Вони працюють по багатьма сценаріям. Вони вже міняли прапор – з прапора імперського царизму на прапор СРСР, потім червоний — на власівський триколор, а зараз розуміють, що, можливо, доведеться поміняти на біло-лазурово-білий. Їхнє завдання – зберегти всю імперську систему, всі колонії, лише помінявши ім’я царя на умовного Навального чи Ходорковського. Бо старий цар схибив, став токсичним. А той Захід, що хоче одягнути рожеві окуляри, буде їх слухати: бо ті 300 тисяч росіян, які воюють — це все путін, це путін запускає ракети. Насправді ж Путін має 70% підтримки, і не випадково його опонентами в РФ зараз є не противники війни, а ті, хто вважає, що потрібні ядерні удари.
Нещодавно в Брюселі так звані ліберали, які є московоцентристами, працівниками ФСБ та органу зовнішньої розвідки міноборони Росії, розповідали про те, що треба зберегти Росію. Захід організували: колишній громадянин РФ, який зараз має німецьке громадянство, та представник Литви в Європарламенті, який є максимальним русофілом. Для України російські «ліберали»-чекісти є ворог більш небезпечний, ніж Патрушев, Пригожин чи Кадиров. Бо ті відкриті злочинці, а «опозиціонери» маскуються під чергового Єльціна. Умовний Ходорковський чи Мілов значно глибше розуміють всі слабкості країн ЄС та НАТО та є більш ефективними. На жаль, в України досі присутня ця мережа, надається мікрофон невзоровим та фейгіним, вважається, що це союзники. Коли відбувалось це збіговісько чекістів (мається на увазі конференція російської опозиції в будівлі європарламенту 5 червня під назвою «Наступного дня»: https://www.bbc.com/russian/features-65877931), великий друг України, депутат Європейського Парламенту з Польщі Анна Фотига провела паралельний захід про українській вимір війни – і це важливо, бо вже є різні бачення, і є контрміри.
— Ще була гучна стаття «Пора готуватися до розпаду Росії» в Foreign Policy. Там О. Мотиль написав: «Існують різні сценарії того, що може статися в Росії після того, як її поразка в Україні стане ще зрозумілішою. Швидше за все, це звільнення Путіна після якого почнеться жорстока боротьба за владу». Згодні?
— Вважаю, жорсткого протиборства між чорносотенцями (ультрафашистами) та псевдолібералами не буде, бо вони в союзі. Будуть по фракціях ділитись – це такий міжсобойчик між (умовно) Ходорковським-Пригожиним та Гіркіним-Навальним. Навальний навіть входив у чорносотенські союзи, ходив на російські марші, а Ходорковський відкрито та публічно навіть зараз каже, що «русские за Кавказ проливали кровь, с Кавказа мы не уйдем», та інше блаблабла. Вони й не ховаються.
Щодо пана Олександра Мотиля, він брав участь в нашому Форумі в США, і я з ним згоден в тому, що до розпаду РФ треба підходити не як до мрії, а як до плану. Але я не згоден щодо черговості демонтажу РФ та нашої перемоги. Впевнений, що спочатку Росія має бути демонтована. Колапс імперської Московії дозволить нам отримати справжню перемогу, а це не тільки вихід на кордони 1991 року, а ще й унеможливлення повторного акту агресії за 5-10 років. Наше завдання: зробити так, щоб звідти не було загрози. У нас не буде на місці Росії океану, на жаль. Будуть якісь держави на території Росії, але їх розмір та потенціал має бути непорівнянним з потенціалом України, навіть якщо ми не матимемо з цими новими країнами добросусідські відносини. Найкраще — щоб там був не буфер, а фронтир. В 1917 р. фронтир Європи посунувся на Польщу, Суомі та країни Балтії. Зараз фронтир вільного світу проходить по Україні – по лінії фронту. А для нас є геополітичною місією зробити так, щоб цей фронтир включав в себе незалежні Кубань, Черкесію, тощо. Тобто відсунути ворога на 150-200 км. від нашого східного кордону.
— Багато хто зауважить, що трансформувати РФ трохи передчасно. Чи не намагаєтеся ви ділити шкуру неубитого ведмедя?
— Використання інструменту звільнення окупованих московською метрополією народів призведе до послаблення російського війська. Є можливість повторити історію 1917 р. – бо багато факторів схожі. Якби ми з вами спілкувались в січні 1917 р. і ви б почули, що невздовзі в Санкт-Петербурзі розпочнетья революція, згодом цар зречеться престолу, ви б мені сказали: «Не може бути. В нас же лише півроку тому був Брусилівський прорив. Ми Луцьк повернули. А в 1914 р. всі були за імперію та за царя. Який демонтаж?». А я б вам, наприклад, на це відповів: «Уявіть, генерали Маннергейм, Пілсудський та Скоропадський будуватимуть незалежні держави». Вам би це здавалося дивним так само, бо дінамика цих процесів по експоненті розвивається, і складно зрозуміти в який момент та з чого почнеться трансформація. Це може розпочатися завтра, або за 1 — 5 років. А ми маємо сприяти кількості факторів, які можуть запустити ланцюгову реакцію.
Вертикаль в РФ – це картковий будинок, що тримається на апараті примусу. Саху з Черкесією та Карелію з Владивостоком нічого не поєднує окрім внутрішнього террору. Якщо повстання відбудуться одночасно в 3-4 локаціях, враховуючи розміри РФ, центр не зможе якісно подавити рухи опору.
Росіяни кажуть, що вони велика держава, насправді ж велика лише за розміром. І на додачу до розмірів те, як в РФ відносяться до життів людей. Вони готові голодувати але виготовляти багато металобрухту, який може вбивати. Вони готові закидувати «м’ясом». І щоб не воювати до останнього українця нам потрібно перемогти їх в іншому вимірі. Нам треба знищити ворога зсередини.
— Тобто не спочатку перемога на полі бою, а далі вже будемо думати що робити з РФ, а навпаки?
— Так. Над демонтажем РФ треба було працювати до 2014, а після — тим більше, але ми втратили 9 років і тому хоча б зараз треба вже це робити. В 1917 р. Німеччина зробила чудову ставку задля перемоги на східному фронті – це була не воєнна, а гибрідна перемога, яка дозволила завершити війну. РФ розпалася. Зараз мають відбуватися ті ж процеси. Внутрішня дестабілізація та падіння режиму в РФ створять умови для нашої політичної, економічної та військової перемоги. Адже ми не можемо говорити про перемогу, поки існує імперський режим в Москві. Тому принаймні один фронт має бути всередині РФ.
— Скільки може бути нових держав та чи не будуть вони купой тираній?
— Виникне 20 — 40 нових суб’єктів. Частина з них будуть авторитарними, частина неуспішними. Але жоден, навіть найнеадекватніший режим, на цьому просторі не матиме масштабу, щоб загрожувати світу — через свій розмір. А інше наше завдання — зробити більше умовних Сакартвело і менше країн на кшталт Таджикистану. Для цього треба працювати над дорожніми картами держав Постросії, де має бути відмова від зброї массового знищення, і, якщо ми говоримо про європейську частину – можливість інтеграції до ЄС, НАТО.
— Чому ми не бачимо зараз прагнення поневолених до звільнення? Чи є у майбутніх національних державах лідери, які готові очолити внутрішній фронт?
— Росія це лоскутна ковдра, яка слабо зшита з дуже різних шматків, і рівень готовності до звільнення від Московії в цих шматків є різним. Природні союзники в нас є навіть на Волзі – незалежні Башкортостан, Татарстан, і те, що росіяни називають Дальнім сходом. Сильні регіональні рухи є в Сибіру та Хабаровську (там запалало в 2020). Хоча більшість росіян – холопи, які будь який режим пасивно сприймуть, бо не готові до суспільного опору. Там не буде українського Майдану чи польського руху Solidarność Walcząca, але все визначить пасіонарна меншість і відбуватиметься це по-різному.
Згадаймо, як було в 1989 -1991 р. з СРСР: в певних регіонах були рухи – Балтія, Азербайджан, Сакартвело, Україна (але ми були не найбільш протестні). А ще були Татарстан та Ічкерія, які вийшли зі складу Радянського союзу и де-юре не ввійшли до складу РФ. Деякі рухи, що прагнуть до незалежності, тягнуться ще з тих часів. Щодо можливих лідерів ми можемо взяти за приклад генерала Радянської армії Дудаєва. Чому Ічкерії не вдалося? Дудаєв переміг РФ в першій війні, але це не було синхронізовано з іншими рухами. А якби тоді цей рух підтримали Башкортостан та інші, Москва не змогла б фізично погасити 2-3 пожежі.
Історія двох попередніх етапів колапсу імперії показує, що частина лідерів незалежних держав може бути зараз в лавах ЗС РФ Можливо звідти вийде й майбутній президент Сполучених штатів Сибіру. Я знайомий з колишнім капітаном ГРУ РФ Владиславом Амосовим, який зараз очолив Сибірський батальйон ЗСУ та бореться проти Московії за незалежність республіки Саха. Так само і етнічний дагестанець, який зараз є комбригом ЗС РФ, може згадати, що він не московіт, і допомогти Дагестану. Амосов пройшов той самий шлях, який Скоропадський: від людини, яка вірила в імперську Росію, до розуміння того, що його земля окупована Московією. Там немає мітингів, але люди чекають, коли почнеться колапс…
Є рухи, які мають підтримку в десятки тисяч людей – як рух в Башкортостані «Башкорт», який спочатку говорив лише про екологію та мову, але коли РФ почала пресувати, став більш радикальним. Приклад Башкортостану може запустити ланцюгову реакцію в Татарстані, Чувашії, Мордовії. Є певні народи-ключі, із якими треба працювати. Як Ойратська республіка, якій московіти дали колоніальну назву Калмикія. Росіяни там робили геноцид, і ця історична пам’ять жива. Вони мають свій представницький орган та авторитетних лідерів, які готові зі зброєю в руках виборювати свою незалежність.
Десь можуть бути повстання, десь акти непокори, а десь утворення нових держав за інерцією (як під час колапсу Радянського союзу було в Туркменістані та Киргизстані). Десь місцеві еліти (цинічні щури) сховають партквиток «Єдиної Росії», коли центр послабшає, і візьмуть прапор незалежного Уралу, щоб не закінчити життя в суді Гаазі, чи в канаві. З майбутніми назарбаєвими та кравчуками теж потрібно працювати. Нам не треба щоб вони зараз виходили на площі з прапорами Сибірської конфедерації за незалежність Сибіру, ні. Вони в момент Ч, який ми маємо підготувати, на дві години здатні затримати внутрішні війська, саботувати наказ Москви, тощо. Ми можемо допомогти певним силам та синхронізувати їх дії. Наше завдання — зробити так, щоб повстання башкирів (умовно) не потрапило в вакуум, щоб воно було підтримано з різних боків.
— Як ми можемо допомогти колонізованим народам?
— Тих, хто хоче боротися, маємо навчити та дати ресурс. Щоб підготувати інституційно, має бути допомога в формалізації перехідних урядів тих рухів, які виступають за незалежність. Інформаційний напрям важливий: мусимо переконати соціум в демократичних країнах, де попрацювали «Раша тудей», «Супутник» та когорта «хороших руських», що не треба зберігати імперію. І ще один напрям – підтримка силових дій. Вишкіл і підготовка майбутніх сил самооборони незалежної Інгрії, Сибіру, Карелії, щоб вони могли забезпечити мир та порядок. Звісно, чекісти намагатимуться інфільтрувати туди агентів, тому потрібна робота спецслужб. Має бути і фінансове забезпечення. Є ініціативи і татарів, і калмиків, і карелів на створення окремих сил самооборони, і це є наше не доопрацювання – що поки що ми цього не зробили. Але сподіваюсь, що з Сибірського батальйону, який вже є, поступово вийдуть окремі армії звільнення майбутніх держав. Звісно, проведенням заходів та написанням статей ця робота не обмежена, бо потрібні акти прямої дії разом з роботою по збільшенню тріщин в цьому картковому будинку кремлівської вертикалі, яка є дуже слабкою. Про багато інструментів публічно не доцільно говорити.
— Яке ваше відношення до «РДК» та Легіону «Свобода Росії»?
— Неоднозначне, більш негативне, бо «РДК» декларує бажання зберегти імперію, їх погляди близькі до чорносотенських, хоча там є багато достойних людей. Це не означає, що ми не можемо мати ситуативного партнерства. Але стратегічно — ні.
Щодо Легіону «Свобода Росії», я побоююсь, що його політичні лідери, хоча на словах нібито не проти деколонізації, використовують той самий підхід, який був у Леніна з Троцьким, а потім в Єльцина. Той в 1990 казав в Уфі: «Беріть стільки суверенітету, скільки зможете проковтнути», бо це було потрібне в боротьбі проти Горбачова. А коли змінився контекст, Єльцин відправив танки в Ічкерію, яка не увійшла в склад РФ «для восстановления конституционного порядка».
Апріорі треба говорити, що для росіян має бути декілька держав і це має бути примусово. Поки не пройдено етап денацифікації, катарсису, осмислення злочинів — які відбуваються зараз в Україні, та й тих, які росіяни робили раніше, у тому числі щодо поневолених народів, в них має бути полідержавність без імперської та ядерної складової.
Російська тусовка часто каже, що майбутнє Росії – це справа росіян. Але, вибачте, ні. Якби це було так, нам не довелося б щодня ховати українців у війні, розв’язаній росіянами. Архитектура постросійського простору — це програмування, і зараз саме ми маємо її створювати. Адже росіяни не змогли впоратися з Росією, хоча у них був шанс. Їх держава перетворилася на апарат не лише внутрішнього, але й зовнішнього терору. Тому це справа всіх сусідів. Полідержавність німців не створює нікому загрози, вона стала плюсом – ось приклад.
— Якщо буде створено 20-40 держав, то хто ж виплатить репарації Україні?
— Це не може бути перепоною в звільненні регіонів від московської окупації. На мою думку, це питання не є визначальним. Якщо Україна зможе досягти безпеки шляхом створення незалежних держав, частина яких буде адекватною — це пріоритет. Друге: якщо єдина Росія збережеться і буде досить сильною, вона не платитиме нам репарації. І змусити її ми не зможемо. Якщо ж вона буде слабкою, але єдиною, їй не буде з чого платити. І третє: єдина можливість отримати ці репарації — заморожені активи за кордоном. Якщо незалежні рухи будуть підтримані Україною та перетворяться на уряди, вони скоріше будуть готові нас почути в частині репарацій шляхом надання доступу до концесій та інших преференцій. Так отримати репарації вірогідніше. Бо є приклад Німеччини після Першої світової, коли вона припинила виплату репарацій Франції, французи спробували окупувати Рур, їх не підтримав світ, і це погіршило ситуацію — сприяло реваншистським настроям і привело Гітлера до влади.
— Багато росіян, ненавидячи Путіна, вважають, що їхнє життя погіршиться внаслідок перетворення РФ на десятки держав. Що б ви їм відповіли?
— Так колись говорили й про колишню Югославію: лише Словенія у разі розпаду зможе бути економічно ефективна. Але всі держави на території колишньої Югославії зараз живуть краще, ніж коли знаходилися в одній колишній державі. Все залежить від якості управління.
Імперія знищує населення і можливості громадян РФ. Їх кидають на забій, ізолюють, і економічно РФ віддаляється від цивілізованого світу. Рівень життя стане вищим у всіх регіонах. Програє лише номенклатура — лише ті, хто викачує ресурси з регіонів та сидить на ренті. Хто обкрадає регіони та перетворює їх у свої палаци на Лазурному узбережжі та британські футбольні клуби. Це ще одне пропагандистське кліше метрополії: «Без нас ви економічно неспроможні, ви на дотації».
Саха у них також дотаційна. Трохи менше мільйона людей живе на великій території, звідки видобуваються алмази, золото, нафта, але компанії, які викачують ресурси, мають реєстрацію в Москві. Тож Саха має жити не гірше за Катар.
Це Москві потрібні Урал, Дагестан та Саха — не навпаки. Та навіть більшість москвічів виграє від того, що Москва перестане бути частиною імперії. Стамбул та Відень перенайшли себе як культурні та фінансові центри, і тому з метрополією теж треба працювати (бо СРСР завалив Єльцін).
Те саме стосується мови. Вся Латинська Америка говорить іспанською, але це не заважає мати різні держави. Економічні зв’язки можна налагодити за прикладом Євросоюзу.
— Але Захід поки виглядає зацікавленим в збереженні РФ. Чи вигідно комусь, крім нас, її переформатування? Той таки Абрамович грабував корінний народ і вкладав гроші до Британії. Які сценарії ви розглядаєте у випадку, якщо партнери погодяться на заміну Путіна умовним Мішустіним та завадять розпаду?
— Після закінчення етапу невизначеності за 3-5-7 років, якщо сутність цієї держави не зміниться, це приведе нас туди, звідки ми починали… А якщо РФ перетвориться на справжню федерацію, це призведе так само до розпаду, бо потреби в Москві не залишиться.
Ми не зможемо досягти консенсусу серед держав партнерів, оскільки наші партнери є демократіями, тому нам треба зробити сценарій, який буде обговорюватися, аби частина істеблішменту сприяла – і цього буде достатньо.
Абрамович грабував Тюмень, а губернаторство на Чукоткці купив, бо британським лордам не дуже приємно спілкуватися з бандитом. Але Британія набагато більше втратила від брудних російських грошей, і може втратити ще. Можливості для Британії будуть набагато більші, якщо постросійській простір перетвориться на ліберальні, демократичні країни. Бо можна мати нормальні торгівельні стосунки замість відмивання грошей. Тому ми маємо демонструвати переваги, маємо бути промоутерами деколонізації Московії для вільного світу.
Історична логіка каже, що деколонізація неминуча в довгостроковий перспективі, а від нас та партнерів залежить, щоб це сталося наприкінці 2023-2024. Для нас це питання екзестенційне, питання успіху нашої держави. Демонтаж Російської імперії — не ціль, а інструмент нормалізації. Українці мають бути в авангарді боротьби проти московського імперіалізму та створення нової архітектури безпеки в Євразії та в світі загалом.

Тетяна Заровна, для ОРД.