Національний спротив в Україні як порушення норм міжнародного приватного права

З 01 січня 2022 року вступив в дію Закон України «Про основи національного спротиву», який передбачає створення та функціонування системи Сил територіальної оборони Збройних Сил України (як елемент превентивних організаційних заходів протидії можливій збройній агресії Російської Федерації).

На виконання вимог Закону відповідно до Порядку застосування членами добровольчих формувань територіальних громад особистої мисливської зброї та набоїв до неї під час виконання завдань територіальної оборони, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2021 р. № 1448 дозволено використання та застосування (в тому числу на ураження) особистої вогнепальної мисливської зброї та, відповідно, набоїв до неї.

Крім того, за повідомленнями ЗМІ 28 січня 2022 року аналогічні зміни (про можливість використання мисливської зброї та боєприпасів) були ухвалені Верховною Радою України

Однак, слід зауважити, що через відсутність в Україні збройного законодавства, невизнання державою права громадян на самозахист і, відповідно, через кримінальні переслідування поширення та використання бойових припасів військового призначення – в Україні серед осіб, які використовують мисливську зброю поширено виключно мисливські набої.

Мисливські боєприпаси на відміну від військових мають ту ознаку, що вони мають експансивний характер (тобто, кулі є «розривними», при потраплянні в тіло – «розкриваються», змінюють траєкторію руху, тим самим завдаючи виключно тяжкі ушкодження поліруйнівного характеру).

Більше того, це єдина відмінність боєприпасів – військові набої до нарізної зброї мають сталеве осереддя, мисливські ж навпаки: мають свинцеве осереддя (яке будучи м’якшим за сталеве при потраплянні у тіло – змінюють форму та траєкторію).

Те ж саме стосується і щодо гладкоствольної мисливської зброї – мисливські боєприпаси до неї (картеч, крупний дріб (шрот), унітарні кулі «Блондо», «Якана», «турбинка» (всі різновиди таких куль) діють аналогічно – викликають вкрай тяжкі пошкодження.

Радимо використовувати пошукові системи аби безпосередньо довідатися, що таке експансивні набої (які ще називають поетично «квіти смерті») та пошукати ознаки поранень такими набоями (аби розуміти предмет розмови).

Військові набої пробивають тіло навиліт і в запалі бою воїн навіть не завжди може осягнути своє поранення, продовжуючи наступ та бойові дії, при пораненні навіть у кінцівку мисливським набоєм – глобальність ураження (відірвані кінцівки, «рваний» рановий канал який на виході становить «мясорубку», крововтрата, больовий шок) призводить до тяжкої загибелі пораненого.

Саме тому експансивні та інші подібні набої заборонені для використання у військових діях всіма можливими міжнародними конвенціями, зокрема, Гаагськими конвенціями про закони та звичаї війни.

Невеликий ліричний відступ-теоретики військових дій з певною долею цинізму пояснюють, що за сенсом військових дій є правильним поранити (травмувати) супротивника, позаяк вбитий супротивник (бойова одиниця) – це не є велика проблема для ворога-його слід лише поховати. При цьому поранений солдат супротивника – це значно більша втрата – його треба евакуювати з поля бою, перевязати, надати допомогу, доставити до госпіталю, лікувати, реабілітовувати тощо. Вбитий супротивник – проблема для військового підрозділу на декілька хвилин, поранений супротивник – «відтягує» на себе десятки людей та сотні годин догляду, піклування тощо. Ну і певні міркування гуманізму, якщо так можна називати «військовий гуманізм», звичайно…

За існуючими звичаями ведення війни, приміром, особу, яка затримана на полі бою з забороненими набоями – можуть вважати не комбантантом (тобто, не «правильним» військовим) та розстріляти на місці (ні про який полон та права військовополонених іти мова не може).

І більше того, за чинним законодавством України особа, яка забажає роздобути набої військового зразка (пам’ятаймо, держава не визнає право людей на самозахист та використання військових набоїв та зброї) та використовувати їх (не наражаючись на порушення правил та звичаїв війни) – потрапляє під звинувачення в незаконному поводженні зі зброєю згідно ч. 1 ст. 263 КК України за це загрожує від трьох до семи років позбавлення волі.

У випадку використання мисливської зброї приватними окремими особами для самозахисту тощо – проблеми немає і подібні дії є певним чином «виправдані» (приміром, якщо який-небудь мисливець в забутому Богом селі скористається для відстрілу окупантів чи криміналітету (нападників) мисливськими набоями в приватному порядку – він не буде вважатися порушником Гаагських конвенцій.

Однак зважаючи на те, що Сили територіальної оборони визнані складовою частиною та елементом Збройних Сил України (починаючи від їх кадрового формування і закінчуючи прямою вказівкою на державне підпорядкування, командування, інтеграцію, фінансування тощо) – вважається, що використання набоїв, заборонених міжнародними конвенціями схвалюється, заохочується та легалізується державою Україною. За це ініціатори, ідеологи та виконавці таких замислів ризикують потрапити все до тієї ж Гааги, до міжнародного кримінального суду за більш ніж серйозними звинуваченнями.

За правильної організації юридичного та медійного супроводу подібні дії України та посадових осіб її державних органів вважатимуться більш ніж серйозним порушенням законів та звичаїв війни, відвернуть міжнародну спільноту (Україна виглядатиме садистом-агресором) та матимуть інші негативні індивідуальні наслідки: розстріл на полі бою викритих на використанні такої зброї (боєприпасів) та міжнародне кримінальне переслідування ініціаторів та ідеологів такого використання.

Вихід з ситуації зрозумілий, логічний, притомний та законний – слід припинити істерики з приводу «народу аружіє ні паложіно, ані друг друга пірістріляют», відійти від «кроїлова» та забезпечити громадян зброєю та набоями військових зразків, необхідних та передбачених для нормального і адекватного ведення бойових дій, в тому числі усунувши кримінальну карність носіння, зберігання та використання військової зброї.

Зброя це шматок металу, який сам по собі, лежачи в коморі або шафі – ніякої шкоди ані суспільним ані індивідуальним інтересам не завдає. Зброя – це інструмент і на кожну справу має бути свій інструмент, без спроб «колхозєнія» та «кроїлова» своїми силами та засобами, при тому, що склади переповнені зброєю та набоями всіх видів та типів.

Більше того, описаний підхід «обходьтесь своїми силами та радійте, що держава милостиво дозволила постріляти з мисливської зброї» окрім прямого злочинного характеру призведе лише до того, що перед регулярною армією наступаючого ворога опиняться пенсіонери, студенти, бухгалтери, менеджери, співаки, прибиральниці, провізори, юристи, озброєні ледь не берданками з різномастими самопальними набоями. Відбудеться те ж саме, що свого часу відбулося під Крутами…

Тому, спроби щось «намудрити» — є недолугі, непрофесійні, безглузді та відверто злочинні і слід сподіватися, що цей безлад не буде продовжуватися.

Ірина Кременовська,

к.ю.н., с.н.с., директор Центру економіко правових досліджень,