РЕЧНИК ПС ДМИТРО САВЧЕНКО: ВАЖЛИВО ЗАПОЧАТКУВАТИ В ПОЛІТИЦІ ЖАНР ПРЯМОЇ ДІЇ. ЧАСТИНА 1

Опоненти НВР ПС ніжно плекають міф про те, що в рядах руху зібрана лише категорія шибайголів, проте насправді є тут і високоінтелектуальні ідейні націоналісти. До них варто віднести насамперед Дмитра Савченка — людину широкої ерудиції і глибоких думок.

Дмитро є нефейковим політв’язнем, який був кинутий за грати ще режимом Кучми. Тож дякуючи нашій чесній і непідкупній правоохоронній системі, більшу частину своєї молодості він витратив на самоосвіту. Мені було цікаво поговорити саме з ним про поточну ситуацію в країні, в “Правому секторі”, почути його оцінку перспектив України в зовнішній та внутрішній політиці.

Нині в ПС активно обговорюється питання, яким шляхом рух має йти надалі: революційної чи політичної боротьби? Мені здається, що дані шляхи не виключають один одного. Тобто політичні кроки можуть йти поруч з актами прямої дії. Ваша думка?

Вважаю, що на даному етапі оптимальним є шлях комплексного поєднання як революційної боротьби, так і здорової диверсійної участі в політичному процесі. Політика нам потрібна не як самоціль чи поприще для заробітчанства, а виключно як інструмент. На цьому майданчику нам необхідно наростити м’язи, причесати ситуацію в країні під революційний фасон і після цього своєчасно здетонувати. Важливо започаткувати в політиці жанр прямої дії та очистити її від багатослівності лицемірів. У нашому розумінні політика повинна стати майже німою та виконавчою, адже надмір слів завжди заважає діяти. “Правий сектор” у політиці – це антитіла, що виконують функцію фагоцитозу очищуючи кров державного організму від зайвих бактерій.

Які політичні методи боротьби є оптимальними для “Правого сектору”?

Необхідно розгойдувати структуру політичних “договорняков”, заважати популістським та комерційним партіям лобіювати інтереси олігархів, руйнувати існуючі міжфракційні альянси, сіяти розлад в уставлених політичних схемах, проводити диверсійну діяльність в політиці. Ми маємо бути фактором перешкоджання кланового перерозподілу сфер впливу у країні. Наше завдання у політиці стати максимально незручними для тих, хто хоче здійснювати владний процес за правилами старого режиму. Будь-яка крадіжка з бюджету чи оборудка міністерського рівня – це досить не простий і гігандський механізм, тож наша місія у політиці полягає у тому, щоб спуститися у машинне відділення бюрократичної системи та вставити клин між коліщаток, які призводять в дію конвеєр розкрадання країни. Саме тому радикалізм та дія – повинні стати головною ставкою ПС на політичній ниві боротьби.

Хто може стати політичним союзником для ПС?

Як на мене, в існуючій системі політичних партій такий союзник поки відсутній. Тому потрібно орієнтуватися на себе, як на завершену самостійну революційно-політичну одиницю.

Інколи говорять, що ПС має брати приклад з раннього “Народного руху”. Наскільки вдалими є подібні аналогії?

Таке порівняння не є коректним. Тому що “Народний рух” це: а) Здебільшого політикани; б) Клуб м’якотілих лібералів і “говорунів”. Це власне ті, хто відстоював весь час без’ядерний статус України, заперечув претензії України на якісь надпотужності і надперспективи. Їм потрібна була тиха хуторянська Україна з синьо-жовтим прапорцем. Нас таке не влаштовує. В нас є революційний червоно-чорний прапор боротьби і синьо-жовтий, який в перспективі має стати великодержавним прапором в регіоні Балто-Чорноморського союзу.

ПС пропустив ці вибори, в тому числі, через брак підготовлених професійних кадрів. Адже більшість кадрів зосереджені на методах прямої громадської дії, на воєнних справах. Великі партії, які ми можемо бачити у радах, просто купують спеціалістів. Але ПС пішов шляхом чесним — гуртуванням виключно ідейних людей. Тож як вирішувати проблему нестачі фахових кадрів?

Все приходить в процесі. Люди очікують від ПС якихось надрезультатів, хоча наша сила утворилася лише 2 роки тому. Потрібен час, аби підготувати достойні кадри. На даному етапі ми швидше ідеалізовані борці, ніж господарники. Проте є прекрасний приклад Отто фон Бісмарка, який був як блискучим патріотом-ідеалістом, так і чудовим прагматиком-господарником. Потрібно вникати в проблематику адміністративно-господарської системи і нести туди свої принципи. На чиновницько-бюрократичне зло ми будемо відповідати прямою дією, за крадіжку здійснену можновладцями ми вважаємо за доцільне бити у лице, якщо законні та політичні методи не спрацьовують. Політиків, міністрів та прокурорів треба перевиховувати палицею. Як свого часу в органи влади приходили з палицями бонапартисти і в прямому сенсі перевиховували парламентарів. Доки вони не почнуть боятися розбазарювати ресурс, що належить українському народу, вони не зміняться. Ми маємо стати суворими наглядачами делегованими совістю за діяльність центральних органів влади та місцевого самоврядування.

Що для вас значить революція? Чи є вірогідною вона нині в Україні?

Революція — це повноцінне мистецтво. В її царині є дуже багато різних шкіл, традицій, жанрів. Ситуація може розгортатися за чилійським сценарієм, або італійським, або, скажімо, за німецьким. Коли офіцери-фронтовики середньої ланки втомляться спостерігати за брутальним безчинством, що походить з печерських пагорбів та Банкової, не виключено, що вони можуть зібратися в умовній “мюнхенській пивній”, обговорити план дій та здійснити, щось на кшталт успішного “баварського путчу”. А можливо все відбуватиметься у інший спосіб. Це питання форми. Але те, що радикальні зміни матимуть місце – не підлягає сумніву, адже будь-який брехливий політичний режим не може довго бути суб’єктом влади

Яким ви бачите розвиток подій на зовнішньому фронті? Повномасштабна війна, дипломатичне врегулювання, ще якісь варіанти?

Росія може зупинитися лише тоді, коли ми візьмемо на озброєння досвід турків. Московія — це тупорила істота, яка розуміє виключно мову сили. Вже сьогодні стає очевидним, що турецький формат переговорів з Росією за допомогою систем ППО значно ефективніший, ніж мінський.