Ці факти відомі не тільки мені. Про них багаторазово повідомляли ЗМІ. Але, на превеликий жаль, вони не стали предметом прискіпливого аналізу для більшості політичних аналітиків. Майстри з «переведення стрілок», які проводили цю довгострокову операцію, добре знали деякі слабкості нашої журналістики (коротку пам’ять і небажання робити моральні висновки) — і користувалися цим. Із професійним цинізмом ці технологи-маніпулятори конструювали фальшиві за змістом і злочинні по суті схеми. Які потім «зливалися» в пресу. Їх не аналізували, не вдумувалися — тиражували.
Один із таких «сенсаційних» фактів. Тепер слідством установлено, що так званий лист Пукача нібито з Ізраїлю 2006 року — це фальшивка. Вона була націлена на дискредитацію Марчука (згадувалися імена ще деяких українських політиків) у прив’язці до справи Гонгадзе. Я зразу ж заявив у пресі, що це груба провокація. Було очевидно: правоохоронним органам у такий спосіб підсовувався фальшивий слід.
Пам’ятаєте скандал навколо безрезультатного виїзду спецгрупи СБУ за Пукачем до Ізраїлю і конфлікт із цього приводу між СБУ, МВС та Генеральною прокуратурою? Відомий народний депутат Володимир Сівкович, аналізуючи так званий лист Пукача, заявив в інтерв’ю УНІАН 16 березня 2006 року: «І МВС, і СБУ, і Генеральна прокуратура знають, що генерал Олексій Пукач раніше жив неподалік від Хайфи в Ізраїлі та був громадянином цієї країни, а також про те, що спецслужби Ізраїлю детально його допитували. Той факт, що О. Пукач був живий аж до 2005 року, також доводить його невинуватість», — заявив В. Сівкович. При цьому він підкреслив, що якби ізраїльтяни припускали його винуватість, то навряд чи надали б йому громадянство.
Як бачимо, тональність заяви народного депутата В. Сівковича є явно виправдовувальною щодо Пукача. Але ж Володимир Сівкович — не наївний чоловік, щоб видати на публіку таку серйозну інформацію, отримавши її від випадкових людей? А тепер слідству вже точно відомо, що так званий лист Пукача з Ізраїлю — це фальшивка, а наведені вище слова В. Сівковича зовсім не відповідають дійсності, а простіше — брехня. Хто і як підсунув правоохоронцям цю «дезу»? Хто підставив народного депутата В. Сівковича, використавши його для дезінформації? Хто тоді цією акцією прикривав місце переховування Пукача на Житомирщині, а не біля Хайфи, і намагався дезорієнтувати слідство? Адже Кравченка вже не було серед живих, а спільників Пукача по вбивству Гонгадзе було заарештовано.
Я не ставлю питання, для чого це все робилося. Відповідь лежить на поверхні — робилося для того, щоб слідство не знайшло єдиного після загибелі Юрія Кравченка ключового свідка у справі Георгія Гонгадзе — тобто Олексія Пукача. А ще точніше — щоб слідство не вийшло на замовників вбивства Гонгадзе. А хто в цьому може бути зацікавлений? Безумовно, замовники вбивства та їхні можливі спільники. І більше ніхто.
Симптоматичним є медійний шлях проводки фальш-листа Пукача. Це була не одноходова акція. Журналісти з різних країн досить детально дослідили й описали цей шлях, починаючи з Ізраїлю. Процитую зі скороченнями короткий уривок із публікації в газеті «Сегодня» за 17 березня 2006 року: «Как сообщил «Сегодня» на условиях анонимности главный редактор одного из израильских интернет-ресурсов, ему предлагали опубликовать это письмо еще три недели назад. «Заказчики были из Москвы — одна известная контора, которая занимается размещением заказных материалов. Им важно было, чтобы это письмо сначала было опубликовано в Израиле, чтобы потом его везде цитировать. Меня просили помочь организовать публикацию этого письма в «Маарив», но я отказался, так как мне не было предоставлено доказательств подлинности этого письма. Наоборот, по намекам можно было понять, что это подделка. Неделю назад снова последовала просьба разместить это письмо на моем сайте, но я снова отказался».
А далі не менш цікаво, як цей псевдолист Пукача, перш ніж дістатися до України, з’явився в газеті «Российские вести» (Москва) з посиланням на свої ізраїльські джерела та як із цього приводу виправдовувався керівник Українського бюро «Российских вестей» в Україні. А далі прямо детектив у зв’язку з публікацією «листа Пукача» в латвійській газеті «Вести сегодня» 6 березня 2006 року. Цитую матеріал кореспондента в Ризі інтернет-видання «Фраза» за 20 березня 2006 року: «Но самое интересное Роберт Урбанс (редактор латвийской версии «Компромата») сообщил о том, что Леонид Рубан, который ранее работал собкором «Вести сегодня» по Израилю, недавно умер, когда расследовал эту тему (связанную с якобы пребыванием Пукача в Израиле. — Ред.) Он умер неожиданно… Он сидел за ноутбуком и что-то писал… Потом неожиданно наступила смерть».
Таким чином, як бачимо, над операцією «лист Пукача з Ізраїлю» працював не якийсь один аматор. Їхній «продукт» передрукували не менш як сотня різних медіа. Ця акція представляє інтерес для слідства. Явно простежуються всі прикмети змови та конкретних дій групи осіб щодо виведення слідства на фальшивий слід і рятування замовників вбивства Гонгадзе.
Я розібрав більш-менш детально лише одну спецоперацію замовників та їхніх найманців із «переведення стрілок». Інші — не менш «цікаві» та, як я вважаю, важливі для слідства, тому що робилися вони демонстративно, з розрахунком на безкарність, на те, що великі гроші все проб’ють… А голос суспільства… Кого там боятися чи соромитися…
Уявляєте, група змовників протягом десяти років (!) через контактерів у медійному середовищі буквально бомбила громадську думку, взявши на себе тяжкий гріх обмовляти непричетних.
Після вбивства Гонгадзе було розкрито добре організовану жорстоку банду, яка отримала назву «міліціонерів-перевертнів» на чолі з офіцером Гончаровим. На її рахунку — десь понад десяток людських життів. Справа досить резонансна. Їх усіх заарештували, а потім вони постали перед судом. Тепер слідству і суду абсолютно точно відомо, що ця банда не мала жодного стосунку до вбивства Георгія Гонгадзе. Але, але…
У 2003—2005 роках якісь поки що невідомі особи дістаються до проводиря банди Гончарова, який перебуває у слідчому ізоляторі, та ініціюють написання ним так званих листів Гончарова, в яких подається брехлива інформаційна інтрига щодо вбивства Гонгадзе та близьких, майже братніх його контактів з якимось «Є.К.М». Потім Гончаров несподівано помирає в лікарні слідчого ізолятора від жорстоких фізичних тортур і передозування якихось ліків. А через декілька місяців з’являються його так звані листи, де «невідомий» «Є.К.М.» — майже близький його родич. Допитати Гончарова неможливо, бо він уже мертвий.
А далі ще одна поспішна акція. Дружок Гончарова по банді Нестеров нібито дає згоду на співпрацю зі слідством. Такі учасники процесу підпадають під жорстку програму їхнього захисту й обмежень. Ніхто, крім слідства, не повинен знати їхнє місце проживання, зовнішній вигляд, вони не повинні давати інтерв’ю, красуватись перед телекамерами тощо. І раптом якісь невідомі всесильні посадові особи, порушуючи інструкції, організовують розлогі інтерв’ю цього бандита-убивці на популярному «5 каналі» у прайм-таймі. Його повторюють протягом п’яти місяців (!), із травня до вересня 2005 року, п’ять разів! Таке неможливо уявити в будь-якій нормальній країні. Досвідчений криміналіст вам скаже, що коли вбивці справедливо світить довічний термін, то заради пом’якшення він озвучуватиме все, що йому скажуть. А озвучував він зухвалу нісенітницю: ніби Гончаров постійно контактував із Марчуком, навіть у слідчому ізоляторі, мав номер його мобільного телефону, та інші дурниці.
Фальшиві сенсації Гончарова і Нестерова щодо Марчука, як тепер відомо, були детально перевірені слідством. Зрозуміло, що нічого не підтвердилося й не могло підтвердитися, бо це була суцільна брехня. Але задум був зловісний…
Добре, що сьогодні майже до секунд відомо все, що стосується вбивства Гонгадзе, і що те телевізійне патякання бандита Нестерова про Марчука є зловісною, навмисно сконструйованою брехнею. На моє звернення власник «5 каналу» вибачився. Сказав, що «в редакційну політику телеканалу не втручався…» Але чого це мені коштувало, знають тільки мої кардіохірурги та близькі мені люди. До того ж, у цей же час якийсь «невідомий» високий начальник, знову ж таки ігноруючи заборонні інструкції, організовує зелену вулицю до цього бандита-вбивці журналістові газети Верховної Ради України «Голос України» для детальної розповіді на двох сторінках (!) у парламентській газеті про бандитське життя-буття, про бандитську «мораль», але при цьому з обов’язковим тим же самим, майже слово в слово, що і на телебаченні, рефреном про Марчука. І публікується все це чітко синхронізовано з передачами на «5 каналі», а саме 6 травня 2005 року і з акуратним передруком у газеті «Шлях перемоги» 11 травня 2005 року. На письмові звернення до редакцій цих видань я досі чекаю відповідей.
Страх викриття підганяв (і досі підганяє) істинних замовників вбивства Гонгадзе до акцій з відвертання уваги. Вони залучали все, що тільки можна було використати, зовсім не дбаючи про долю, про репутацію людей, окремих ЗМІ, яких вони втягували і втягують у свої провокаційні дії.
Свіжий приклад. Наприкінці грудня 2010 року колишній адвокат Пукача Олег Мусієнко, який до цього не раз заявляв у ЗМІ про те, що потрібно негайно заарештувати Леоніда Кучму і Володимира Литвина у зв’язку зі свідченнями Пукача, раптом робить сенсаційну заяву зовсім протилежного характеру. Робить заяву про те, що якийсь його підзахисний-злочинець передав якісь копії, які можуть свідчити, що особи, арештувати яких він нещодавно закликав Генеральну прокуратуру, зовсім не мають жодного стосунку до справи Гонгадзе. А далі знову натяки про нібито причетність до злочину якогось генерала, кандидата в президенти на виборах 1999 року. Сенсація одразу ж тріскається, як бульбашка, проте майже сотня ЗМІ її продублювали. До того ж і в «листі Пукача з Ізраїлю», і в заяві пана Мусієнка міститься один і той же смисловий абзац. Хто підсунув адвокатові Мусієнку таку провокаційну заяву? Адже це знову та ж сама акція — рятувати замовників.
Але при цьому майже ніхто в пресі не звернув уваги на те, що таку заяву пан Мусієнко зробив майже на другий день після повідомлення в пресі, що Пукача посадять разом з адвокатом Мусієнком за розголошення ним таємниці слідства. Я заявив у пресі, що це маячня, чергова провокація з «переведення стрілок» і що нормальна людина, а тим більше юрист, колишній прокурорський працівник пан Мусієнко мав би негайно передати такі «сенсаційні» матеріали в усі слідчі органи України або навіть до Європейського суду. Однак пан Мусієнко цього не зробив і про свою «сенсацію» вже забув. Тепер відомо, що слідство розібралося і з цією «сенсацією». Її підсунули пану Мусієнку через його підзахисного, який, здається, уже вдруге притягається до кримінальної відповідальності за шахрайство.
Ще раніше, в березні 2004 року українські журналісти Сергій Шолох, а потім Володимир Бойко розповіли в засобах масової інформації, як деякі особи намагалися залучити їх до написання книжки — буцімто журналістського розслідування, висновком якого мало бути звинувачення, в тому числі Марчука, в убивстві Гонгадзе. Демонструвалася готовність, за словами журналістів, одразу ж отримати від замовника 200 тисяч доларів США. Ці журналісти відмовилися від такої пропозиції. На Сергія Шолоха було організовано демонстративний «наїзд» міліції з допитами і загрозою арешту. Він вимушений був навіть терміново виїхати за кордон, аби його не спіткала доля його товариша Георгія Гонгадзе. Думаю, що навряд чи саме генералу Пукачу не подобалася тематика передач «Радіо «Континент», де С. Шолох працював тоді.
Цими злочинними інтригами тільки тепер зацікавилося слідство. Факти свідчать, що діяла і продовжує діяти якась група осіб, яка настирливо проводить одну за одною акції з порятунку саме замовників, намагаючись «перевести стрілки» то на Марчука, то на Мороза, то на інших відомих осіб, то на «вбивство під плівки». Фальшували старанно, не шкодуючи грошей і використовуючи адміністративний та медійний ресурс. Замовники гадають, що вони добре замасковані, але для суспільства — це давно секрет Полішинеля.
Тепер уже, як і очікувалося, залучаються дорогі зарубіжні піар-агентства, і сліди їхньої роботи вже добре видно в «Листах на захист…» діячів культури та мистецтва, генералів-політиків, лідерів деяких політичних структур, у тому числі з вимогами негайно заарештувати тих, хто співпрацює зі слідством у розкритті замовників. Скоро слід очікувати акцій протесту «і на захист…» біля Генеральної прокуратури, можливо, навіть звернень деяких трудових колективів. Парламентський запит уже є. Усе, як за книжкою. Одні збиті з пантелику деякими медіа, другі чимось заохочені, треті чимось зобов’язані, четверті нічого не знають по суті — і беруть участь у таких акціях, не розуміючи, що їх просто використовують. Дивно, що зарубіжні піарщики повторюють те, що проводилося сталінським режимом у 1930-х роках. Тоді «трудові колективи, діячі культури і науки…» категорично вимагали від судів смертної кари для «ворогів народу». Загляньте в газети 1937—1939 років. Як тоді, так і тепер ніхто із них не закликає до об’єктивного розслідування, справедливого судочинства, а закликають до вироку. Тільки тепер до виправдовувального.
Уявляю…, як, дочитавши до цього місця, ті, хто ліпив із мене образ кадебіста — спадкоємця темних часів, задоволено потирають ручки, мовляв, отут ми його і впіймаємо…
Потрібно дещо нагадати. У найбурхливіші часи національного відродження я ніколи не відмовлявся від своєї роботи в КДБ. Це була жорстка школа. Вона показала мені, що і тоді можна було залишатися людиною. І тоді можна було допомагати людям, які потрапляли в лещата репресивної системи. Ця моя позиція дорого коштувала мені в наступні роки.
Часто згадую, як далекого 1992 року я, як перший голова СБУ, завершував роботу над Законом про Службу безпеки України і дописав до нього останню 35 статтю. Вона вимагає: співробітники СБУ «повинні відмовитися від виконання будь-яких наказів, розпоряджень або вказівок, які суперечать чинному законодавству. За протиправні дії та бездіяльність вони несуть дисциплінарну, адміністративну та кримінальну відповідальність». Мені тоді багато хто з колег дорікав: навіщо ти її включаєш, адже оперативна робота — це робота на грані, а ця стаття буде лякати, стримувати оперативників. А я хотів захистити їх від імовірних злочинних вказівок. І добре, що Верховна Рада тоді підтримала цю норму. Закон та його 35 стаття до сьогодні є чинними. Як виявилось потім, навіть і ця стаття Закону про СБУ не зупинила деяких азартних гравців людськими долями. Але це вже їхня відповідальність.
…А тепер розрахунок робиться і на те, що все, що пов’язано з убивством Гонгадзе, було давно, більше як десять років тому. Багато вже забули, що тоді відбувалося. За десять років у доросле життя прийшло не менше як п’ять мільйонів молодих людей, які навряд чи щось пам’ятають про ті події. Тому й організована така агресивна атака на громадську думку, щоб розвіяти хоча б залишки пам’яті про всі обставини навколо тих страшних подій. А найголовніше, що з ключових свідків у цій справі залишилися живими всього двоє, а може, троє. Інші — на тому світі.
Що ж роблять ці піарщики? Відповідь уже всі бачать, вона на поверхні: організовують масовану дискредитацію та залякування цих поки що живих свідків. А паралельно переакцентовують увагу на інші питання: хто за ким стояв, інтригують участю спецслужб інших держав тощо. На мою думку, саме зараз слідство має всі можливості розібратися з усіма спецслужбами, особливо зі своїми. І хто за ким стояв, і хто мав «згнити в тюрмі, якщо не дасть голосів» на виборах 1999 року, кого, за чиїм наказом і для чого мали «віддати чеченцям», хто й чому гигикав під час доповіді-звіту про жорстоке побиття Олексія Подольського та про згорілі двері його квартири, хто і як домовився «закрити рота» народному депутату Єльяшкевичу і як це було реалізовано… (Скільки статей Кримінального кодексу України тільки в цих епізодах?) І ще дізнатися багато-багато чого такого, від чого, гадаю, ще раз здригнеться громадська думка, як це було в 2000—2001 роках. Тільки тепер, сподіваюся, це вже, нарешті, буде очищення…
А тому, щоб цього не сталося, для преси підкидаються спрощені формули, наприклад: а де саме слова з точно сформульованим наказом — убити? Тиражуються серіали з клятвами на Біблії, поширюються «розмишлізми» з приводу: законно чи не законно плівки визнано речовими доказами, навіть якщо, як тепер видно, жорстокі побиття Подольського та Єльяшкевича повністю збігаються із записами на цих плівках, уже не кажучи про вбивство Гонгадзе. Ну і, звичайно, нібито найсильніший аргумент, особливо для показних патріотів: Як так? «Святе» місце — кабінет Президента України — і підслуховувався? А «святе» місце виявилося не просто гріховним, а місцем, де тривалий час віддавалися злочинні накази і потім обговорювалося їх виконання. Планувалися наступні акції. Ішлося про людські життя, про долі не винних ні в чому людей. Майже як у кримінальному угрупуванні. І в цій вакханалії з азартом брали участь найвищі посадові особи держави того часу. До чого тут державна таємниця? Хіба щоб приховати від світу, кого у нас приводили до влади.
Ні земні закони, ні біблейські не можуть захищати такі кабінети. Хоч би хто в них сидів. А присяги, до речі, приймаються офіцерами на вірність не президентам, а на вірність українському народові. А це зовсім різні речі. Президенти тимчасові, а інколи, як свідчить сучасна історія, і сідають на лаву підсудних. 60-та стаття Конституції України жорстко вимагає: «Ніхто не зобов’язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази. А за віддання і виконання явно злочинного розпорядження чи наказу настає юридична відповідальність».
Мудрий Леонід Макарович Кравчук недавно в одному інтерв’ю зазначив, що якби Мельниченко діяв за інструкцією і сказав президенту Кучмі: «Я став свідком розмови, яка мене перевернула, і я оприлюдню її зміст», — то тоді його вже не випустили б із того кабінету… Леонід Макарович добре знає Леоніда Даниловича. Думаю, що важливе значення мають і недавно сказані слова Віктора Ющенка про те, «як виглядали записи і свідчення, які були в записах, вони виглядали дуже правдоподібно, тому я їм довіряю. Те життя, в тому числі в кабінеті президента, на мій погляд, досить адекватним було тому, що на плівці». Ці думки двох президентів України, які добре знали атмосферу президентського кабінету Леоніда Кучми того часу, не можна просто відкинути при оцінці тієї зловісної ситуації. Навіть при тому, що вони обидва не можуть собі уявити, щоб Леонід Кучма прямо дав наказ убити людину.
А тепер запитання до патріотів-захисників президентського кабінету. Уявіть собі, що ви берете участь у виборах президента України 1999 року, які були дуже схожі на партизанську війну, спровоковану адміністрацією тогочасного президента Леоніда Кучми. Прикладів сотні, якщо не тисячі. І от до вас як до опозиційного кандидата в президенти підходить молодий чоловік і попереджає, що днями вашому синові мають підкинути наркотики і заарештувати. Інформація, за його словами, стовідсоткова. І дійсно, через декілька днів все підтверджується, але вам вдається відвернути цю загрозу, бо вас попередили. Не вийшло з наркотиками — сина тягають у міліцію на допити уже по іншій штучно спровокованій справі, за іншою статтею Кримінального кодексу. А потім цей же молодий чоловік попереджає вас, що під час одного із ваших виступів у залі відбудеться вибух чи його імітація, щоб викликати паніку. І це підтверджується. А потім підтверджуються інші попередження про жорстокі провокації проти вас особисто і проти людей, які вам допомагають. І от виявляється, що цією молодою людиною є Микола Мельниченко. Він мене попередив про ці провокації і я йому за це вдячний. Але я не мав жодного стосунку до всього, що накручували у ЗМІ майстри-відволікальники. Ні до організації підслуховування того кабінету, ні до «касетного скандалу». Слідству це зараз відомо.
Я думаю, що «патріот-захисник кабінету» в цій ситуації негайно повідомив би про це особисто президента, ну і «куди треба». В той же день Микола Мельниченко, без сумніву, пропав би безвісти, як там казали, «віддали б чеченцям», або, або… Це залежало б від «творчої наснаги» тепер уже відомих «майстрів людських душ». Що було б далі — спрогнозувати досить легко. Ніхто ніколи нічого не дізнався б.
А що і як було далі насправді — слідству, як мені зараз бачиться, майже все відомо. І як фальшувалася справа Гонгадзе, і які були багаторазові спроби за будь-яку ціну викупити плівки у Мельниченка, щоб заховати свою причетність до цієї справи. І хто за чиїм дорученням, з якого приводу і де проводив багаторазові переговори з Миколою Мельниченком. І хто істинні замовники. І багато іншого, що пов’язано зі справою Георгія Гонгадзе.
Мені шкода деяких публічних, особливо добровільних, захисників Леоніда Кучми по цій справі. Їм, і не тільки їм, мабуть, важко повірити, що таке могло бути. Але, на жаль, таке було. Мені по-людськи шкода і самого Леоніда Кучму. При всьому тому він дійсно чимало зробив для України. Але це зовсім різні теми. Не можна ж забувати про долю Георгія Гонгадзе, Юрія Кравченка, Георгія Кірпи і що переживали їхні рідні, про жорстокі акції проти Олексія Подольського, Олександра Єльяшкевича та й самого Миколи Мельниченка і важкі страждання членів їхніх сімей. Адже це все було саме тоді.
Слідчих Генеральної прокуратури, які ведуть цю справу, і суддів (якщо до цього дійде) чекають нелегкі випробування. Якщо вони їх пройдуть — всім політикам сьогодні і на майбутнє буде жорсткий урок. Народна мудрість каже: брехнею світ обійдеш, а назад не вернешся. Для тих, хто претендує на високі пости, важливо пам’ятати афоризм про відповідальність: поруч із Троном стоїть Ешафот. А по-простому хочу додати — не все можна! Навіть якщо дуже хочеться. І коли всі навколо запевняють, що готові виконати будь-який наказ.
Суспільство також має зробити свою роботу. Прийняти правду як ліки.
76 ответов
Євген Марчук: мовчання секретаря
Мустафа Найєм, УП _ Вівторок, 26 квітня 2011, 14:07
Одиозную роль в убийстве Георгия Гонгадзе, а затем в расследовании уголовного дела наряду с заказчиками и исполнителями сыграли десятки чиновников и политиков, знавших или подозревавших о причастности к преступлению высших должностных лиц. Именно их молчание позволяло следователям сознательно вводить в заблуждение журналистов и общество. В свое время именно это молчание не придало делу об убийстве журналиста достаточного веса для начала процедуры импичмента.
Между тем согласно уголовному кодексу, утаивание информации о преступлении приравнивается соучастию, такому же, как организация, подстрекательство и пособничество. Разница лишь в том, что если, к примеру, организацию или пособничество можно подтвердить конкретными материальными уликами – орудие убийства, место скрытия преступника и т.п., доказать молчание практически невозможно. Спустя десять лет эту когорту соучастников и молчаливых наблюдателей вместо судебных приговоров могут ждать лишь риторические вопросы.
В субботу в газете “День” была опубликована статья бывшего главы СБУ Евгения Марчука “Правда, которую не удастся скрыть”. Вкратце, статья господина Марчука описывает, как группа заговорщиков в течение 10 лет “через контактеров в медийной среде” пытается ввести в заблуждение общество и следствие относительно настоящих заказчиков убийства Георгия Гонгадзе. При этом отдельно подчеркивается, стремление заказчиков бросить тень подозрения на самого автора статьи. “Новостью” в публикации является признание бывшего главы СБУ в знакомстве и сотрудничестве с Николаем Мельниченко еще до убийства Георгия Гонгадзе.
А вот в качестве лейтмотива статьи был выбран отчасти справедливый акцент Евгения Марчука на двух слабостях украинских журналистов: “короткой” памяти и нежелании делать моральные выводы”. Между тем, фабула статьи заставляет предположить, что господин Марчук сам оказался заложником этих слабостей.
Начнем с цитаты самого автора: “…Представьте себе, что вы принимаете участие в выборах президента Украины 1999 года, которые были очень похожи на партизанскую войну, спровоцированную Администрацией тогдашнего президента Леонида Кучмы.
Примеров сотни, если не тысячи. И вот к вам как к оппозиционному кандидату в президенты подходит молодой человек и предупреждает о том, что на днях вашему сыну должны подбросить наркотики и арестовать.
Информация, по его словам, стопроцентная. И действительно, через несколько дней все подтверждается, но вам удается отвести эту угрозу, потому что вас предупредили. Не вышло с наркотиками — сына таскают в милицию на допросы уже по другой искусственно спровоцированной статье Уголовного кодекса.
А затем этот же молодой человек предупреждает вас, что во время одного из ваших выступлений в зале произойдет взрыв или его имитация, чтобы вызвать панику. И это подтверждается.
А затем подтверждаются другие предупреждения о жестоких провокациях против вас лично и против людей, которые вам помогают. И вот оказывается, что этим молодым человеком является Николай Мельниченко. Он меня предупредил об этих провокациях, и я ему за это благодарен…”.
Представили? Красноречиво. Но есть вопрос.
Первый тур выборов президента Украины в 1999 году состоялся 31 октября. К этому времени Евгений Марчук, очевидно, уже убедился в”жестокости провокаций”, на которые способна власть; Николай Мельниченко мог уже достаточно живо описать кандидату в президенты атмосферу в кабинете главы государства.
Но уже ко второму туру президентских выборов Евгений Марчук пришел совсем другим человеком. 10 ноября, за четыре дня до второго тура в том самом кабинете, где, по словам автора статьи, отдавались преступные приказы, был подписан указ Леонида Кучмы о назначении Евгения Марчука секретарем СНБО Украины.
Очевидно, назначение было принято молча, без публичных выступлений “о правде, которую не удастся скрыть”. Переход господина Марчука в команду действующего президента стал молчаливым одобрением всего, что происходило в стране при Леониде Кучме, в том числе в ходе избирательной кампании.
Абсурд был еще и в том, что в ноябре 1999 года в состав СНБО уже входил глава МВД Юрий Кравченко. Очевидно, напрашивается вопрос: интересовался ли Евгений Марчук у своего коллеги, почему еще совсем недавно его сына таскали в милицию на допросы по надуманному делу?
И главный вопрос: кому верил Евгений Марчук в момент назначения секретарем СНБО – Николаю Мельниченко или Леониду Кучме? Если майору госохраны, то помимо напрашивающихся моральных выводов о мотивах принятия должности, логично предположить, что все последующие годы господин Марчук продолжал пользоваться услугами Николая Мельниченко. И, согласно уголовному кодексу, является соучастником преступлений, о которых шла речь в кабинете президента.
Если же допустить, что бывший оппозиционер поверил Леониду Кучме, напрашивается вопрос: почему секретарь Совета национальной безопасности и обороны не предупредил главу государства о прослушивании его кабинета?
СЕКРЕТ ПОЛИШИНЕЛЯ
Евгений Марчук проработал в должности секретаря СНБО с 10 ноября 1999 года по 25 июня 2003 года. Незадолго до первой годовщины назначения господина Марчука – 16 сентября 2000 года был убит Георгий Гонгадзе. К этому моменту в состав СНБО уже входили все высокопоставленные фигуранты дела об убийстве журналиста: Леонид Кучма, Владимир Литвин, Юрий Кравченко и Леонид Деркач.
Между тем известие о смерти журналиста и слухи о возможной причастности к этому главы государства не внесли никаких корректив в расписание работы СНБО. Через десять дней после убийства Гонгадзе Евгений Марчук – тот самый оппозиционер, которого еще год назад Николай Мельниченко предупреждал о разговорах в кабинете Леонида Кучмы – не дрогнув проводит заседание СНБО “Про стан авіаційного транспорту та авіаційної промисловості України”.
А затем тишина: ни в разгар кассетного скандала, ни во время акций протеста “Украина без Кучмы”, ни во время многочисленных спекуляций прокуратуры и МВД – ни разу за десять лет Евгений Марчук не захотел рассказать “о правде, которую не удастся скрыть”.
В своей статье бывший секретарь СНБО отмечает, что если бы Николай Мельниченко захотел тогда нарушить молчание, он бы “в тот же день, без сомнения, пропал бы без вести” и т.п. Но эти же слова ни в коей мере не касаются самого автора статьи. Вопрос об убийстве журналиста, поднятый на заседании СНБО придал бы дискуссии совсем другой статус.
Сегодня Евгений Марчук остроумно замечает, что заказчики убийства Георгия Гонгадзе “думают, что хорошо замаскированы, но для общества это давно секрет Полишинеля”. Интересно, осознает ли господин Марчук, что десять лет назад точно таким же секретом Полишинеля было его собственное молчание? В глазах того же общества должности, статус и привилегии пересилили желание делать моральные выводы.
ДЕЛО ИГОРЯ ГОНЧАРОВА
Проработав почти два года секретарем СНБО, в июне 2003-го Евгений Марчук был назначен министром обороны Украины. В тоже году был задержан руководитель банды оборотней офицер УБОП Игорь Гончаров, утверждавший, что к делу об убийстве Георгия Гонгадзе также причастно и СБУ. Кроме прочего, Гончаров рассказывал о своих близких контактах с бывшим главой СБУ господином Марчуком.
Сегодня господин Марчук называет показания Игоря Гончарова и еще одного свидетеля Юрия Нестерова частью “зловещего замысла” и “специально сфабрикованной ложью”. И самое главное: объясняет их желанием истинных заказчиков убийства отвлечь от себя внимание, подгоняемых страхом разоблачения. (“Страх разоблачения подгонял (и до сих пор подгоняет) истинных заказчиков убийства Гонгадзе к акциям по отвлечению внимания”).
Но это сегодня. А восемь лет назад тот Евгений Марчук говорил совсем иное. В декабре 2003 года во время интервью украинской службе BBC ведущий задал политику прямой вопрос: кому выгодно обвинять его в причастности к кассетному скандалу и дворцовым переворотам. В ответ господин Марчук пространно заявил, что причиной клеветы могла стать… борьба с разбазариванием имущества вооруженных сил.
И опять – ни слова (!) о кабинете президента, “где длительное время отдавались преступные приказы”. Какие иностранные пиарщики и непрофессиональные журналисты мешали тогда вспомнить о Николае Мельниченко и “зловещем замысле” администрации скрыть следы настоящих заказчиков убийства Георгия Гонгадзе?
КАССЕТА ОБ УБИЙСТВЕ ВЯЧЕСЛАВА ЧЕРНОВОЛА
Очень символично возмущение господина Марчука ложными заявлениями Владимира Сивковича в 2006 году о том, что Алексей Пукач якобы живет в Израиле, недалеко от Хайфы. “Но ведь Владимир Сивкович не наивный человек, чтобы выдать на публику такую серьезную информацию, получив ее от случайных людей?”, — справедливо негодует Евгений Марчук.
Однако, обвиняя журналистов в короткой памяти, бывший глава СБУ многое предпочитает забыть и сам. В начале октября 1999 года господин Марчук, будучи еще оппонентом Леонида Кучмы на выборах президента Украины в помещении своего избирательного штаба продемонстрировал Григорию Омельченко и Анатолию Ермаку видеозапись разговора с человеком в маске.
В своих показаниях неизвестный утверждал, что он является полковником милиции, входит в спецподразделения МВД Украины и по указанию министра внутренних дел Юрия Кравченко осуществлял операцию по уничтожению Вячеслава Черновола. На той же видеозаписи шла речь и об операции по покушению на кандидата в президенты Наталью Витренко в октябре 1999 года.
По словам народных депутатов, Евгений Марчук обещал после президентских выборов дать ход видеокассете. Но по завершению выборов, будучи уже назначенным секретарем СНБО, господин Марчук назвал кассету…неинтересной и отказался передать ее правоохранительным органам.
Напрашивается аналогичный вопрос: “Разве Евгений Марчук наивный человек, чтобы выдать на публику такую серьезную информацию, получив ее от случайных людей?”.
Но и это не все. О подлинности кассеты, на которой неизвестный свидетель рассказывает о существовании карательных отрядов в МВД, Евгений Марчук уже будучи секретарем СНБО решил посоветоваться с…Юрием Кравченко! Об этом глава МВД публично рассказал на заседании парламента 13 декабря 2000 года.
АЛЕКСАНДР ЛИТВИНЕНКО
Странным образом из всех хитросплетений в деле об убийстве Георгия Гонгадзе господин Марчук, извлек, возможно, два самых малоизвестных эпизода – о письме Алексея Пукача, якобы написанном из Израиля и уже многим забывшемся деле банды оборотней под руководством офицера УБОП Игоря Гончарова.
“Израильское” письмо, очевидно, было фальшивым. Что касается Гончарова, многие его показания из дела исчезли, а сам он умер. А вопрос причастности/осведомленности сотрудников СБУ к убийству/перезахоронению Георгия Гонгадзе до сих пор еще не закрыт.
Между тем, Евгений Марчук демонстрирует удивительную избирательность и забывает вспомнить о самом последнем эпизоде в деле об убийстве Георгия Гонгадзе. Посвятив половину статьи показаниям одного мертвого свидетеля – Игоря Гончарова, господин Марчук забыл упомянуть публичные заявления другого покойного фигуранта – офицера ФСБ Александра Литвиненко.
В апреле 2006 года Литвиненко рассказал о своих беседах с Николаем Мельниченко, в которых майор якобы утверждал, что прослушивание кабинета президента организовал Евгений Марчук. При этом офицер ФСБ выразил готовность дать показания в суде и прокуратуре Украины. Насколько известно, экс-майор госохраны до сих пор не опроверг эту информацию.
Между тем сам Евгений Марчук в своей статье предпочел не упоминать этот эпизод и не захотел объяснять ни слова покойного Александр Литвиненко, ни откуда ему могло быть известно о сотрудничестве главы СНБО с майором госохраны.
ЭПИЛОГ
И напоследок. Незадолго до второго тура президентских выборов 1999 года на радио “Континент” проходил один из последних эфиров Георгия Гонгадзе. В ходе программы радиослушатель поинтересовался у журналиста, “насколько Ткаченко и Марчук разошлись с Суркисами и Медведчуком”.
– Мені прикро, я теж, скажімо так, маю симпатії до Євгена Кириловича, — ответил журналист, — але те що сталося, на мій погляд, є невиправною помилкою. Я не хотів би вірити в те, що хтось міг примусити або купити Євгена Кириловича. Ми повинні знайти в собі сили й вибрати, пізніше будемо розбиратися, часу немає. Знаєте, коли тоне корабель, немає часу зважати, хто був винен у тій пробоїні. Треба затикати її всім, чим можна. Щурі вже біжать з корабля, але на цьому кораблі нам пливти. Вони куплять квиток і від’їдуть звідси, а ми залишимося на дні цього глибокого моря, ім’я якого життя.
В те дни Евгений Марчук действительно купил билет и ушел во власть. Возможно, тогда и не было времени разбираться, кто, с кем и почему оказывался по другую сторону баррикад. Теперь времени предостаточно, а у журналистов появилась возможность освежить свою “короткую память” и задать Евгению Марчуку прямые вопросы, чтобы попытаться сделать моральные выводы.
селюковатый кравчук был самый безобидный из всех гетьманов, так как до сих пор не понял в шо вляпался, ни разу не был гетьманом, а всегда был недалеким совком у которого легко и досрочно отобрали булаву, хитрый рыжий(бог шельму метит) кучма отобрав булаву у недалекого кравчука таки поимел шо хотел, т.е. породил и попользовал по максимуму эту гребаную СИСТЕМУ воровства и коррупции и что самое ужасное припер нам яныка в политику, ющ с юлькой как последние лохи разводили друг друга и дали повод путлеру считать нас недодержавой и страной лохов, про пидара яныка нет слов шо сказать одни маты, преемник продуктов жизнедеятельности лохов и пидаров в политике порошенко в итоге стал любимой забавой гоп-стопника путлера — кошмарит путлер толстого как хочет и куда хочет, а тот как поц пытается вывернуться и уже который месяц не может ничего с этим дерьмом в которое все глубже погружается поделать либо делает как всегда под себя или по дебильному, а все почему — потому что основная функция гетьмана все таки кадровая а не суетится под путлером(это из политологии)и эту функцию настоящий гетьман никогда не просрет, особенно когда страну уголовники кошмарят.
Доброго вам дня пантоварищ Горец!!!
Ну вот Вы, уважаемый, внесли ясность
Теперь можно не сомневаться в том шо
Марчук никакого отношения к Гончарову
не имеет! Равно как и к Медведчуку!
Спасибочки гаспада тролящие)))
Марчуку моё уважение!
Доброго вам дня отдельные господа!!!
Ну что, маразм крепчает вместе с “ЕКМ”. Ему бы вспомнить события с сдачей всех АОУ. Только
за это вышак стопудовый.Последствия этого, несостоятельность Гуляй поля как обособленной территории!
Та да! Товарищ отдельный представитель поклонников Путина — Горец, маразм Путлера токо крепчает,
и Ваш похоже… крепчает…..
Токо в статье идёт речь об отдельном представителе КГБ, у которого эта старческая болезнь
увы…..(для Вас с паном Работягою) — не наблюдается. Генерал Марчук не предал народ,
не изменил принципам положенным в смысл чести офицера, кои напрчь отсуствуют у маразматика
и подонка Путина. Не стал Марчук прислугою нуворишей, как к прмеру Бобков.
Ну вот! Вопрос и заговорили.Давайте послушаем Пукача. В деле есть секретные материалы об организации работы служб МВД и СБУ.Но давайте услышим из его уст кто заказчик и вдохновитель.Вот здесь то и секрет.Закрывают рот Пукачу,а вы,казлы,все строите версии и излагаете личное восприятие без фактов.
Если Пукач так говорит и хочет озвучить факты и их доказательства то по вашим суждениям он агент ФСБ
России. Ну давайте послушаем. Кто боится оглашения его показаний,доказательств…
Посты чистят и убирают постановочные вопросы Почему и кто убрал пост Давайте послушаем Пукача
Украина ты чуствуеш ли ты Зуд ? луценки кодлой по телу нашему ползут : Так давай нестесняйся -а в память о погибших тисяч украинских патриотов озвуч господин марчук о Луценко Юрие и радченко чего уж там -сюсюкаться с оперативной целесообразностью ? Война господин марчук России с Украиной так что пора обнародовать списки егентов 5-го управления как действующих так и под зашифровкой-маршрутных обьектовых и полит клоунов в верховной раде вместе с фамиллией полковника в маске -передавшем вам касету :- или очко жим -жим зная методы работы кгбью: так и жизнь пройдет попусто прожив в украине-получив все что выше и выше а для нее нихера несделав : Ждем софитов кинокамер и признание генерала кгб-сбу прокурору шокину !!!
Горцу и его товарисчам
Сегодня ориентировочно в 12.30 террористы нанесли огневой удар из боевых реактивных систем по аэродрому города Краматорска. Второй залп пришелся на жилые кварталы города.
По данным пресс-службы Донецкой ОГА, погибли 7 человек из числа гражданского населения, ранения получили в общей сложности 58 человек, в том числе пять детей и 32 военных.
На такое способна только КАЦАПИЯ. Рашизм в чистом виде! Нелюди, ненавижу и некогда не прощу, и детей научу люто ненавидеть кацапов! Это я россиянен говорю, мои родители с Сибири! Я ненавижу Вас кацапов! Будьте прокляты!
ПОЛЮ
Когда донецкая банда, с помощью Путлера ползла по Украине — у тебя зуда не было?
Ахметов и Ефремов тебя не волнуют? Медведчук и Клюев это кто?
Закрой свой черный рот, уродина!
Пусть Марчук не пиздит. На пост советском пространстве правду приховати вдасться, даже если все про все знают. Хотя конечно — рыжему нервы попортят. Для многих тема несчастного Гонгадзе — это как бревно Ильича таскающий “тяжесть” на глазах у изумленной публики. Так сказать экзотический вид пиара — посмертный пиар. Когда люди задают вопрос:”за что убили Гогадзе?”, пусть не ломают себе голову и спустятся на землю. Соберитесь с мыслями и спросите (за что?) у тех, кто выжил в подобных ситуациях, а таких людей еще достаточно много. Представьте себя на их месте, представьте свою мать на месте матери Гонгадзе (какой бы он там не был). В этой стране Убивали и за меньшее, и даже ради развлечения. Тему Гонгадзе зашорили, а мать Гонгадзе не отомщена. Б-га в СССР никто не боялся и не боится.
у тебья что алкогольный синдром ? или не читал книжку донецкая мафия ? или забыл что луцек картавый в засос с ахметкой и колесниковым ? ты что несешь чушка -картавого вора и стукача со времен его появления и беды которой он сделал в Украине и для мвд в целом ? Что совсем слепой или так пургу гонишь для пионеров сука черноротая-я то то на диване несижу и яйца негрею : Мне что с тобой матом мерятся или ругаться сам мозгами раскинь -тем более во времья сегодняшних собитий рано или быстро-быстро начнут всплывать все фигуранты касетного скандала- как и воровство бурштына с управления мвд в ровно : Я что к тебе мудак психотерапевт -что-бы отвечать что утром нада зубную щетку иметь ? еще раз повтряю для тебья черноротого : Украина ты чуствуш ли зуд луцеки-гавновши по телу твоему повзут:
спроси радченка-он все знает !
“если украиский народ выиграет ету войну и вернеться в киев-то сразу спросит небожителей за что нас убивали и за что мы умирали : думаю ответ их неустроит здесь просто одним словом ато уже неуспокоишь : Вывод один им невыгодно что-бы украинский народ выиграл в етой реальной войне- иначе они будут весть на суку а воины со своими семьями -поселяться в конче-заспе -козине и других обустроиных мунгалах : Поетому и обман и договорняк поросто в ракрс сегодняшнего времени Порох делает все как ка спасти кгбешную Моль по фамилии путин-вся правда” — это вариант возможный
и даже желательный.
Понимашь, ПОЛЕ, человек — он сука хитрый, сегодня грит одно а завтра другое.
Вчера чморил Ахметку, сегодня лыбится ему, а шо завтра учудит — ху его знает.
Такова диалектика. И чо на уме у Вальца, тоже вопрос. Каковы его отношения с КГБшной молью?
Что на уме у Марчука? Он ведь тоже не раскрывает свою позицию. Отак то.
а тема обсасывалась уже и не раз — http://ord-ua.com/2010/11/02/na-kogo-rabotal-melnichenko/
точно предсказуемая реакция мусоров, так называемых “простых ахфицерив” — марчук человек чести…для них. Бон аппетитам это конечно трудно без мозга, но надо же пытаться : зададим условие задачи — Кто виноват в 23х летней катастрофе этого государства? Политики, бизнес или менты,прокуроры,судьи и конечно тн. “спецслужбы”? Есть сомнения кто? Именно мусорня ,которая стала прокурорами ,а потом и судьями и таможенниками. А этот урод “простой” нашел там людей чести. Вот последний свежак о людях чести : дочь,кум, брат-сват нового генпрокурора — “успешные прокуроры” итд. и все люди чести. Одно слово — мусор…чести. Так вам, значит и вашим детям и внукам и надо. Мусору никакие майданы не помогут. Даже по квартально.Читал недавно за 1918й в Киеве — те же яйца только “вид сбоку” . Путин им виноват. Виновата природа что таких допустила жить в…. Европе.
Лес -поле то понимает :-так как всю лабоду прошел : желатально вам всем кто пройдет сегодняшею войну за Украину : все вспомнить и не ошибиться : Да и нахер етот памятник трех дебилов в лесу на рібальческом острове втопить как перуна в днепре :- он то совсем не Украинский как и его скульптор : Все будет нормально лес :- Сегодня дейсвительно рождаеться Украина многонациональная -по сути и по содержанию :-противовес рускоко украинскому кгбью сбу биснесменам от власти : Ах как хочеться улышать радченка-марчука-наливайченка вместе с деркачами на криминальном суде вместе с агентами картавого-тягнисраки и фарион : я надеюсь Лес ты доживешь -очень надесь !!!
Типа раскаяние и своя запоздалая версия. А в общем абракадабра. С высочайшим моральным основанием. Как прессовали бедных украинцев-патриотов, непричастных евреев и татар все знают. Ни слова о российском следе ФСБ. Смешать в одну кучу жертв и палачей не понятно. При чем здесь Кирпа — трудяга и с чувством собственного достоинства. И вписать сюда Колю Мельниченко, который на связях с ФСБ сколотил себе состояние и имя, создал новую семью. И до сих пор не раскрыл, каким образом стационарно прослушивал. И первый, кому молодой человек понес кассеты и рассказал о прослушивании- это Марчук, но он испугался и решил передать их бедному Морозу. Коля всегда делал так, как указывал “старший брат”. Приказ был “валить” Кучму, за то, что посмел сказать, что Украина-не Россия. Если Пукач-Кравченко не исполнитель — и не заказчик, тогда его надо выпускать “на подписку” и опять искать. Куда делся Коля Мельниченко с его молодой женой? На суд его! и пусть расскажет, как слушал.
Понимашь, ПОЛЕ, я хочу сначала увидеть на суде клюя с рыжим бандитом, кума путлера с уркисами,
ефремку и шухрича, фирташей, короче действительно банду, а не крикливых националистов-рекетиров
и тем более бабу. Семейные разборки — то на потом.
И еще хочу очень, падлу Ильяшова судить, в Лесу, при помощи двух согнутых березок, как партизаны в Белорусии…
Крик, шум, гам-зачем? Надо взять за сраку трусливого и подлого ЛИТВИНА-это боязливое животное всех сдаст, он все знает.
лес-направления у тебья правильное чисто по азимуту !! да и про остальных вроде согласен -: иначе как по другому : змею надо не хвост рубить а голову а тут уже целое кубло -террариум в силовых структурах после 1991 года :- ноге негде уже ступить негде что-бы неужали одна отдушина в копах :-удачи тебе ЛЕС и победы притом сохранить бодрый дух оптимизма и здоровья : С БОГОМ
Чувствуется , что обсуждают тему профи и в теме -ЛЕС, ПОЛЕ, Мустафа в 23-34…посему чуток удивляет , что незнают. 1-Человек под воздействием спецсредств действует уже как робот и может вполне два выстрела сделать сам, даже в голову 2-3 сек. это автоматически. 2- О ПРОСЛУШКЕ -профи с первых дней должны были понять , что сам он немог это делать , да такое длительное время. Да вообще зачистку такого кабинета делают не только визуально , но обязательно с техсредствами на определение посторонних “цяцек” . По крайней мере так должно быть. Посему сьём информации был осуществлён по другому, возможно даже дистанционно… Кому под силу такое незнаю, крестьянин я. Повидимому прав тут и чел. высказавшийся о том, что всё это всплыло неслучайно, передел кое кому интересе, опять таки незнаю — селянин я. А вообще то грустно очень , что НЕХВАТАЕТ У НАС УМА жить мирно и делать свой бизнес , что непонимаем о необходимости вкладывать большие деньги в ВС Украины , которрые и защитили бы и гос-во и народ и БИЗНЕСЫ. А так неизвесно, что день грядущий нам готовит.ПУСТЬ УДАЧА СОПУТСТВУЕТ И ЛЮДЯМ, И ДЕРЖАВЕ !
Доброго вам дня простачек офицерок!!!
Кратко,я, Горец, никогда не был поклонником Путина! Это факт беспорный, Работяга вам подскажет, ежели у вас самнения в отношении меня и душевные тягости гложат.Простачек еще много — много лет назад тут на этом сайте заверял дискутирующих, что наступит момент, когда Гуляй поле окочурится!У русских есть поговорка, Бог не Микишка, он всё видит!Это сшитая территория и не более. Свершилось всё на практике.
О Марчуках. Знаем не по слухам о его воцарении в конторе! Это есть предатель — оборотень, грёзовый “херой”.А как он стелился с 1987 по 1990 гг.Работяга вам подскажет, он также был рядом.
Марчук не единыжды предавал. К народу он отношение вообще не имеет! Это беспринципный и лишенный чести. Офицером он никогда-никогда не был. Да, нувариш из Марчука не получился, прислуживал дрянно, поэтому и списали, даже в той же Московии!!!
Крестьяне не знают шо такое нелинейный локатор и сканирующий приёмник, а також индикатор поля)
патамушта они заняты сельским хозяйством, доением коз и разведением кур.
Нету данных о том шо Мыкола производил запись не сам, но есть факт, шо ото именно он отвечал
за безопасность кабинета Кучмы. А зная его характер, могу с полной ответственностью сказать,
шо запись он вполне мог осуществить самолично. Качество записи — тож свидетельствует в пользу
его личной инициативы. Версию о порче качества записи умышленно — отвергаю как абсолютно
нелогичную, равно как и монтаж.
Пи.Си. а чё? Сайт ДДОСят? Чиго Клауд вмешиваетцо?
Пан Горец, а не будете ли Вы столь любезны высказать своё мнение о генерале Калугине?
Ну и о Резуне-Суворове. Ваш ответ будет воспринят как весьма авторитетный, я жду!
ну..
индикатор поля…
конретный отстой…
а про гармоники..
чётные и нечётные….
базар можно и поднять.
запрета нема.. всё в открытом эфире…
и про остальные каналы..
все секреты про блокирование каналов доступны уже даже детям..
там тем гораздо больше, чем про ди-си-си…
ты не лес.. ты роща…
даже просто пролесок..
Вау, спец по гармоникам обьявилсо))), а в то время к твоему сведению, простой индикатор поля (с акустозавязкою) был довольно эффективным для обнаружения закладок, обнаружителей диктофонов по излучению преобразователя напруги не было в ассортименте, израильское оптоволокно вставляемое в стенку, диаметром в 1мм было токо в рекламе. Тож Мыкола пользовал простой диктофон, в помещении
за которое сам отвечал, без всякой боязни. Единственное на чём он мог погореть — на обратке
от выданной Марчуку инфы. Но он знал — Кириллович его не сдаст, и инфу будет пользовать крайне осторожно.
А кстати — большие буквы — это много ума? Типа смотрите какой я грамотный, могу и типа в ряд Фурье разложить)))
я немного не только про локаторы..
но и про БПФ..
я же тебе намекнул, что ты выгоревшая от солнца степь..
а не лес..
перестань хихикать..
дебил..
Та люди добрые! Шо ж это творитца? Такой шрифт может пользовать только Админ-модератор!
Бросай свои шуточки, это такой прикол, да? От дебила слышу!
А Марчук всеж вызывает уважуху, несмотря на прошлое, многие так ведь и не покаялись.
Ото всё что изложил — очень даже правдоподобно, и главное логично и последовательно,
супротив логики не попрёшь, на логике все процессоры и микроконтроллеры построены,
так говорят спецы — отушники. Я им верю.
я немного не только про портвейн..
но и про БФ -6… на спирту..
я же тебе намекнул, что я
алкаш недорезанный
а не спец по локаторам
перестань хихикать..
дебил..
Во дела то! У этого субьекта под ником тытыты, раздвоение личности и мания величия, на основе конгитивного диссонанса. О как его коряжит, Вам батенька к врачу надобнос, и срочно притом.