Человек не терпит насилия!

РЕВАНШ ПРИСТОСУВАНЦІВ

in Новини, Публікації 24/11/2014

Позачергові парламентські вибори 26 жовтня 2014 року для багатьох пересічних людей і навіть для фахівців-аналітиків стали певним розчаруванням. Здавалося б, після героїчної перемоги Майдану у лютому 2014 року, після ганебної втечі Януковича та його найближчого оточення, після деморалізації регіоналів та комуністів як найбільш впливових та одіозних антиукраїнських сил, після розгортання явної російської агресії, що вже завершилася окупацією Криму та Донбасу, та потужного піднесення українського патріотизму – націоналістичні партії та самовисуванці мали б отримати, якщо не більшість, то принаймні відчутний приріст у новій Верховній Раді. Однак, на жаль, цього не сталося.
Хоча саме представники націоналістичного та виразно патріотично-державницького середовищ із “Правого сектору”, “Свободи”, “Самооборони Майдану”, “Автомайдану” та ін. структур домінували й домінують на східному (зовнішньому) та внутрішньому (проти злочинної системи влади) фронті в якості основи для добровольчих батальйонів та громадських активістів, про героїзм і втрати яких регулярно розповідають ЗМІ, однак переважно вибрали не їх і не їхні політичні сили. Чому? На те були чотири основні причини.
Причина перша. Як показали останні соціологічні дослідження 83 % населення дізнаються новини з ТБ, а 82 % так чи інакше довіряють українському телебаченню. А в чиїх руках це телебачення в Україні і як воно працює на українську ідею, мабуть, пояснювати не треба. Лише один промовистий факт: в Україні немає жодного (!) україномовного загальнонаціонального каналу, лише двомовні. Навіть у білорусів такий канал – “Белсат” – є, а в нас нема. І ця тотальна дискримінація українців здійснюється навіть під час російсько-української війни. Ми вже не говоримо про змістове наповнення телевізійних програм, про їхній звʼязок із українською культурою, традицією, етикою, історією, літературою, політикою, релігією та ін. Яким би успіхом не користувалися націоналісти на зустрічах із громадою, як би не зворушували вони своїми виступами маси, як би переконливо не викладали свої ідеї, – більшу частину свого інформаційного часу звичайна людина проводить таки з телебаченням, а воно наказувало голосувати за зовсім інші ідеї, за інших людей, за інші політичні сили. І далеко не всім вистачило розуму чи сили волі, щоб вирватися із під гіпнотичного впливу дбайливо виготовлених, зомбуючих телепродуктів. Такий інформаційний злочин триває десятиліттями. Бо в інформаційну добу, в яку ми живемо, інформація – стратегічний державний ресурс, не менш важливий, ніж армія, служби безпеки чи економіка. І той, хто контролює ЗМІ, передусім ТБ, контролює та формує свідомість суспільства, а значить, значною мірою впливає й на результати виборів. Технологій безліч і вони працюють (цікавий приклад: нікому не відомий проект одіозної ющенківки Віри Ульянченко із кумедною назвою “Заступ” виключно через шалену інформаційну кампанію та великий фінансовий ресурс набрав майже 3 %). Українці, тим більше націоналісти, окрім деяких інтернет-ресурсів, засоби масової інформації у своїй країні не контролюють.
Причина друга. Абсолютна більшість кандидатів і політсил, що брали участь у виборах, активно спекулювали на патріотизмі. Патріотичний популізм, показові, “на камеру”, виїзди на фронт, гучні заяви проти російського агресора та його найманців, – усе це часто дезорієнтувало людей, утруднювало вибір між справжніми націоналістом чи патріотом та їх імітаторами. Велику роль зіграло також масове рекрутування у партійні списки та в когорту мажоритарників активістів Майдану, журналістів і фронтовиків з числа добровольців та збройних сил. Саме ці люди усвідомлено чи ні, але стали привабливою для суспільства ширмою, за котру сховалися далекі від українських інтересів люди, структури та їхні корисливі плани. До війни кримінально-олігархічні проекти прикривалися відомими артистами, спортсменами, письменниками та ін. Політична технологія та сама – обличчя інші. Дай Боже, тільки, щоб ці справді заслужені, мужні люди не дискредитували себе, не стали пішаками в антиукраїнській грі.
Причина третя. Наше суспільство, попри великий революційний зрив і загальне бажання відстояти територіальну цілісність України, на жаль, духовно хворе. Воно деморалізоване та фемінізоване, травмоване геноцидами та репресіями. І це закономірно. Усі роки Незалежності в українців на державному рівні не виховувався, не культивувався дух і ментальність вільної, лицарської, козацької людини. Натомість у нас намагалися виховувати різні рабські комплекси в дусі сумновідомого драгоманівського ідеалу – “Гей, українець хоче немного”: прорадянського “совка”, прозахідного постмодерного циніка, космополітичного міщанина, москвофільського неомалороса, пседохристиянського фарисея-пацифіста, лібералістичного “прагматика”-угодовця та ін. Дух героїзму, відваги, мужності, мілітаризму та ін. – вихолощувався з усіх можливих інформаційних ресурсів як щось “радикальне”, “фашистське”, “нацистське”, “ультранаціоналістичне”, “консервативне”, несумісне із так званими “загальнолюдськими цінностями” і т.п. Тріумфував міф про завжди “мирних”, “неагресивних”, завжди “нещасних” і “гноблених” усіма сусідами українців-“хліборобів” – таких собі ідеальних холуїв для будь-якого пана. І хоча революція та війна таки воскресили прадавній, вражаючий дух українського воїна – дружинника, козака, опришка, січового стрільця, наддніпрянського повстанця, бойовика УВО, революціонера ОУН, партизана-упівця, – все ж він тільки починає відроджуватися, а тому ще не опанував більшість сучасного покоління. Назагал воно й далі перелякане та змучене війною, а тому, як беззахисна, перестрашена вдовиця, охоче повірило тим, що обіцяли мир за будь-яку ціну, перемогу, але без кривавої боротьби і жертв, повернення Донбасу і Криму, але, як наказують “глибоко стурбовані” західні політикани-“миротворці”, виключно “дипломатичним шляхом”. Ту більшість, що проголосувала за швидке й безболісне завершення війни, чекає глибоке розчарування: з такими зорієнтованими на “перемирʼя” переможцями парламентських перегонів, таким агресором, як путінська Росія, і такою “дієвою підтримкою” західних країн – війна обовʼязково буде довгою та кривавою і, дай Боже, щоб не завершилась розчленуваннями та повною окупацією України як у 1917-20-му роках…
Причина четверта. В силу різних причини націоналісти та ідейно близькі до них люди й структури не були сконцентровані в єдину потужну політичну силу чи блок, що знижувало ефективність політичної кампанії. Ще більше повпливали на результат наступні фактори: активна участь у воєнних діях на сході більшості активного членства (як-от, наприклад, у партії “Правий сектор”), брак належного фінансування (здобуті кошти передусім скеровувались на потреби фронту, а не на виборчу пропаганду) та незначний доступ до мас-медіа, особливо телебачення. Не сприяла загальній перемозі націоналістів і самодискредитація партії “Свобода”, через її загалом невдалу, безідейну позицію під час Майдану (освистування Тягнибока повсталою громадою прикрий, але невипадковий та промовистий факт) і, з націоналістичної точки зору, бездарний похід свободівців у виконавчу владу (особливо міністра оборони І. Тенюха та генпрокурора О. Махніцького).
Хто ж виграв і програв вибори і чим це може загрожувати українській справі?
Ідеологічної боротьби під час виборів майже не було. Змагання ідей замінило змагання інформаційних технологій з боку різних кланів. Назагал у парламент за списками пройшли пʼять державницьких, але в суті своїй безідейно-космополітичних партій, котрі насправді є традиційними для української політики олігархічними проектами: “Народний фронт” А. Яценюка (понад 22 %), “Блок Петра Порошенка” (майже 22 %), “Самопоміч” А. Садового (11 %), “Радикальна партія Олега Ляшка” (7,5 %) і “Батьківщина” Ю. Тимошенко (майже 6 %). З них із відносною перемогою можна привітати лише проекти Порошенка (132 депутати) та Яценюка (82 багнети), бо структури Ляшка та Тимошенко здобули значно менше, ніж хотіли та сподівалися їхні лідери.
Відносною перемога “порошенківців” та “фронтовиків” є тому, що участь у виборах взяло лише трохи більше половини (52 %) виборців. А це означає, що люди за вісім місяців вже добряче встигли розчаруватися другим приходом до влади колишніх помаранчевих. Ні економічні, ні воєнні, ні політичні “успіхи” пристосуванців епохи дискредитованого псевдопатріота В. Ющенка чомусь людей не надихають. Їхня ганебна, угодовська позиція під час Майдану довела одне: далекі від національної ідеї конʼюнктурники-пристосуванці, котрі починали служити ще кучмівському режиму, в принципі не можуть бути політиками-державотворцями, не можуть ламати кримінально-олігархічну систему влади, тим більше – не можуть очолювати народ під час повстання або війни. У них мозок працює виключно на збагачення себе, свого клану та свого господаря. У цьому – вся суть “нових” принципів та політичних підходів, увесь пафос “життя по-новому”. І люди це потроху відчувають та розуміють, хоч і запізно. Думки про те, що сформована внаслідок реваншу помаранчевих пристосуванців нова влада не краща, а навіть гірша від “банди Януковича”, звучать щораз наполегливіше. І то не лише в Галичині. А крики “ганьба!” президентові П.Порошенку у Києві під час зустрічі із громадою 21 листопада – тривожний не тільки для нього сигнал. От тільки чи терпітимуть цих реваншистів так довго, як симбіоз помаранчевих та регіоналів у 2005-2010-му роках? Покаже час.
Не надто тішить і урочисте підписання коаліційної угоди п’ятьма “майданівськими”, “проєвропейськими” партіями 21 листопада, що начебто дає їм конституційну більшість у понад 300 голосів. І тут проблема не лише у тому, що на цей акт потрібно було майже місяць підкилимних переговорів, явної гризні (особливо між Порошенком та Яценюком) та кулуарних домовленостей. І не лише в тому, що узгоджений текст цієї, як твердить премʼєр, “прозорої” угоди ще й досі недоступний громаді. Найбільше турбує інше. Із доступної інформації стає зрозуміло: жодної програми національного державотворення ці політичні сили суспільству так і не запропонують. Українську національну державу на двадцять четвертому році незалежності ми знову будувати не будемо. А що ж будуть творити наші народолюбні лідери та їх команди? Те, що й до того – неоколонію. Тільки, якщо Кравчук, Кучма та Ющенко робили її “багатовекторною”, якщо Янукович будував суто проросійський проект, то президент Порошенко “со товаріщі” будуватиме неоколонію прозахідну, “проєвропейську”. От і всі “революційні” зміни.
Ініціюючи начебто масштабний план “реформ”, нова влада в жодному пункті своїх планів не спирається на українську ідею, на ідею державності українців, а тому фактично пропонує модифікацію, видозміну, а не сутнісну зміну існуючої злочинної системи влади. Ця модифікація, імітація якісних змін та реформ, повинна, з одного боку, утихомирити бунтівний народ (мовляв, “от, бачите, працюємо, та не все так швидко вдається! терпіть нас і працюйте!”), а з іншого, – заспокоїти стурбованих зростанням націоцентричних настроїв в українському суспільстві європейських політиків-глобалізаторів.
Єдиним очевидним плюсом цих виборів могла би стати відсутність у парламенті москвофілів-реваншистів – комуноїдів совкового типу Петра Симоненка (бо комуністами вони ніколи не були і, підозрюємо, навіть не уявляють, що це таке). Однак спільний набраний відсоток проросійських – антиукраїнських та антидержавних – сил не надто надихає. За явної підтримки з боку влади на сході і півдні ці виразно антиукраїнські, пропутінські сили (КПУ, “Опозиційний блок” та “Сильна Україна”) разом набрали майже 16,5 %, хоча до Верховної Ради, на щастя, пройшли тільки “опозиціонери” (понад 9 %), плюс мажоритарники (окрім комуністів). Тоді як націоналістичні сили (“Свобода” та “Правий сектор”) набрали разом 6,5 % і до парламенту не потрапили, а колись потужні націонал-демократи взагалі зникли із політичної карти України. А це небезпечні тенденції. Хоча безумовним позитивом є те, що жоден із комуністів під жодним виглядом не потрапив до Верховної Ради, а майже десять націоналістів (із “Правого сектору” та “Свободи”) таки пройшли як мажоритарники.
Виразним позитивом є й те, що і на цих виборах національна ідея, на тлі маси безідейних, космополітичних, шахрайських чи пародійних проектів, таки прозвучала, і прозвучала досить голосно. Саме “Програма реалізації національної ідеї в процесі державотворення”, створена В. Іванишиним ще для ВО “Тризуб” ім. С. Бандери у 2003 році, лягла в основу передвиборної програми “Правого сектору”. Найбільш послідовно та чітко її озвучував у своїх виступах Дмитро Ярош. Чимало з ідеологічних принципів цієї програми, щоправда, без посилань на першоджерело, озвучувала у своїй риториці й ВО “Свобода”. Надалі свою ідеологічну позицію, котра якраз і була суголосною основним вимогам революційного Майдану, а значить близька більшості активних громадян, націоналістам слід потужніше доносити до громади. Черговим шансом можуть стати місцеві вибори у 2015 році.
Якщо підсумовувати, то стає очевидно, що жодної основної проблеми української нації ці позачергові вибори не вирішили. Вони не створили законодавчих передумов для введення в дію конституційних принципів побудови української національної держави, вони не сприятимуть мирному завершенню національної революції 2013-14 років, вони в принципі не спроможні ліквідувати кримінально-олігархічну систему поневолення та визиску українців, систему “внутрішньої окупації” (В. Іванишин), вони не готуватимуть до здійснення глибинних, якісних реформ на користь народу, вони навіть не озвучують планів щодо розширення механізмів народовладдя (наприклад, виборності суддів чи начальників поліції), вони не можуть забезпечити перемоги нації у визвольній війні з російськими загарбниками та звільнити окуповані території Криму і Донбасу. Можливо, ці вибори зможуть вирішити низку другорядних питань: відносна стабілізація економіки, легалізація й озброєння добровольчих формувань, звільнення українських полонених, ліквідація КПУ й суд над комуністичною ідеологією, виявлення й покарання суддів та силовиків, що переслідували, катували та розстрілювали майданівців та ін. Однак і це під великим знаком запитання, якщо виходити з того, що вдалося зробити у цих напрямках за майже вісім місяців постмайданного владарювання уряду-“камікадзе” та президента-“миротворця”.
До чого ж готуватися українському суспільству? Готуватися до того, що цей реванш пристосуванців-“євроінтеграторів” не назавжди. Готуватися до активної політичної боротьби: до завершення національної революції, до переможної війни з російським окупантом і до побудови нарешті української національної держави. Бо тільки національна держава зможе захистити від зовнішніх та внутрішніх ворогів всіх громадян України, зламати хребет системі внутрішньої окупації, розбудувати систему національного народовладдя й гарантувати кожному українцю свободу, справедливість та добробут. Іншого – не дано.
Петро ІВАНИШИН

ПС

Оцените материал:
54321
(Всего 0, Балл 0 из 5)
Поделитесь в социальных сетях:

14 ответов

  1. Найбільш антиукраїнскі сили це “свобода” і “матьківщина”. Ці политсили привели до влади Януковича та розіжгли міжнаціонадльну ворожнечу. А це дало можливість Путіну здійснити агрессію

  2. Они таки победят:Вальцман,Гройсман,и Боцман и примкнувший к ним Мустафа. Будем посмотреть.Скорее всего лидерство в парламенте возьмут Гришин и Григян,

  3. Народ Украины прозревает и начинает понимать что к власти пришли все жидовские мафиози.

    На Майдане народное вече приняло обращение к президенту относительно увольнения Виталия Яремы с должности генпрокурора за “тотальный безнаказанный разгул бандитизма и коррупции в Украине”.

    “Президенту Украины П.Порошенко, председателю Верховной Рады В.Гройсману! Мы, граждане Украины, активисты Майдана, представители общественных организаций и инициатив со всей Украины, присутствовавшие на народном вече в Киеве на Майдане 30 ноября 2014 года, обращаемся к вам с требованием. За бездействие, несоответствие компетенции занимаемой должности, моральную этику генерального прокурора Украины, которая привела к тотальному безнаказанного разгула бандитизма и коррупции в Украине… и торможению проведения люстрации в органах прокуратуры и судах Украины, уволить с занимаемой должности генерального прокурора Виталия Ярему”, — зачитал резолюцию координатор Координационного совета Майдана Андрей Хома.

    http://dozor.kharkov.ua/news/politics/1156200.html

  4. А Ви Івано забули добавити хто вів підрахунок голосів при виборах. А підрахунок голосів вів Педро Поросенко через Охендовського Михайла Володимировича. Це Свиня Поросенко кожній партії склав кількість прохідних депутатів і дав вказівку Охендовському. Ви тільки подивіться що зробили з “Свободою”, яка найактивніше вела війну з агресором. Що за “Свободу” не голосували? Брехня! А за Тимошенко? Брехня! Ця Свиня Поросенко при всякій владі був на хлібній посаді і завжди КРАВ. Тільки за період правління Яника він ВКРАВ один міліард долярів, хіба це нічого не каже. А тепер він зі своїм Свинячим Рилом нічого не може сказати оцим пристосуванцям і дає їм зелену дорогу. І не тільки пристосуванцям а й явній пятій колоні кремля — це ВОНА віддала Донбас Путіну, це вона дозволяє заходити в Україну “гумконвою” Путіна й грабувати її, це ВОНА вбивала і вбиває молодь з Західної України, Валерий Гелетей скільки знищив патріотів і що? Все це робить ГОЛОВНА СВИНЯ УКРАЇНИ, яка може побачити небо над собою коли її заколять.

  5. Очень интересная мысль у самоучителя.Ведь можно развивать мысль что чукчи и буряты,фран
    цузы и немцы результат сбоя генетического кода рассиян, и тогда у Путина все становится
    на свои места,в тч и со странами Балтии,Финляндией и иными государствами соседствующими с
    Россией. Они заблуждаются в своем происхождении,а потому и должны влиться в семью Московского царства или как ее назвал Петр 1 Российскую империю,а ныне Россия.Надо освободить всех от оков национальностей и государственности,уничтожить американский империализм.

  6. Рекомендую Фан Орду перейти на московский канал,в тч тамже развивать тему борьбы с
    национализмом как характеристике не присущей развитым государствам-Франции,Великобритании,
    Германии и т д.Тамже можно втемяшивать рассиянам(чукчам,эвенкам,алтайцам,татарам,бурятам…)что у них нет ничего национального.
    Что им принадлежит мир,а все национальное ,в тч и государственность должны быть уничтожены.
    Путин своему союзнику по таможенному союзу,Казахстану,об этом уже заявил.
    Фан Орд видимо на что-то рассчитывает в этом безнациональном союзе под названием Russia.

  7. И еще. В далекие советские времена в славном городе Донецке было три телевизионных канала: центральным московский, местный донецкий и ЧИСТО УКРАИНСКИЙ, Киевский. Ну и что, это помогло националистам получить поддержку в Донбассе?..Мова, не отрицаю, важный элемент национального самосознания, но она лишь ИНСТРУМЕНТ, а НЕ ЦЕЛЬ. Она, как трактор в поле -без тракториста просто кусок железа.

  8. Статья на 90%- легкий зимний бредок, даже анализировать нечего. Хочу только одно сказать — хватит носиться с национализмом, как курица с яйцом. Во всем цивилизованном мире нацики -маргиналы. Развитое демократическое общество отвергает национализм как и коммунизм, суть которых две стороны одной монеты. Выборы в Раду показали отношение украинских граждан к нацонализму. И это никакие не происки врагов, как пытаются объяснить свой провал Тягнибок и К. Люди не хотят жить в узколобом зашоренном сектантском мирке национализма, где правят лицемеры и самодуры типа Фарион, кстати бывшая член КПСС. Наш народ не “духовно хворый”(вообще, какой надо быть курвой, чтобы такое написать!) Только благодаря тысячам беззвестных людей как с Запада так и с Востока фашистская Россия получила по мозгам!При полном предательском бездействии нынешней власти, а временами и титанических усилиях внутренних врагов страны -блока Порошенко и оппоблока- распродать Украину с молотка. Духовность и патриотизм украинцев в настоящий момент являются примером для всего мира.у нашего народа только две беды -непоследовательность и доверчивость. Ничего, украинский Сингапур впереди.

  9. Да Береза из ПС уже тусует в бабочке с дебелой Осадчей , причислил себя к богемному ” светскому обществу” . Да, мошенники в действии.

  10. Ярош щось там “озвучував”… Чи не на прийомі у Януковича? Зараз у відкритих джерелах інформація, що його перекупив Коломойський. Не вірити? І Лукашенку не вірити, як Янукович йому зізнавався, що Правий сектор у того на утриманні? Ідея “національної держави у багатонаціональному суспільстві виглядає, як провокація. І немає сумнівів, що цю провокативну ідею будуть активно використовувати, перш за все, росіяни, щоб не дати нам можливість побудувати ефективну державу. Не національну, а саме ефективну.

  11. А это уже вина не народа,а биомассы,казлов .Власти не реагируют на нарушения избирательного законодательства вот и пирует биомасса и казлы в избирательных комиссиях,
    администрациях и на выборных должностях. Позор Тягнебоку за то что проиграл выборы,но
    причины пусть ищет в своем окружении и выдвиженцах. Может кто-то назовет хоть одно дело,которое прошло через суд,по нарушениям избирательного законодательства? Вот то-то
    и оно.А по возбужденным делам все понтить умеют,но молчат чем они заканчиваются и откуда
    у служителей Фемиды,прокуроров,следователей супер дома на адриатическом побережье,дачи
    и супер авто.Почему на них забуксовала люстрация? Это уже вопрос не только к политическо
    му руководству,но и президенту. Классный пример избрание по партии Ляшко госпожи Кошелевой,
    а ранее Лозинских и им подобных.

  12. Все метровые каналы у Пети, Кало, Фирты, Лёвы и Ахметки! Быдломасса мало бывает заграницей и не знает, что к чему. Хавают инфогавно т.к. другого не дано. Хорошо хоть инэт есть! Правительства каждые 5 лет кидают народ на девальвации! Это пиздец позорные территории населенные нищими! Уркаину уже Грузия по ВВП обогнала!
    Налоги давят весь бизнес, давят совковой системой налогообложения. Какой инвестор в здравом уме сюда приедет!?!?! Где деньги, блядь? Где?!?!?

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован.

Читайте также

«Дело ювелиров». Судья Вовк и следователь ГПУ Безушко хотят «разжиться камушками»

«Дело ювелиров». Судья Вовк и следователь ГПУ Безушко хотят «разжиться...

Недавно сменившееся руководство страны в лице президента Владимира Зеленского и его соратников заявило о том, что украинскому бизнесу, а в…
Великий махинатор Ирина Долозина: грязные схемы «скрутчицы»

Великий махинатор Ирина Долозина: грязные схемы «скрутчицы»

Ирина Долозина -- чемпион по "скруткам". При всех начальниках
НЕНУЖНОСТЬ ГОСУДАРСТВА

НЕНУЖНОСТЬ ГОСУДАРСТВА

Последние российские новости впечатляют. Бывший журналист «Новой газеты» Сергей Канев пишет, что под Питером была обнаружена частная тюрьма с крематорием.…
НОВОСТИ