— Кокаїн чий був, хто принiс до хати? — питає пiдсудного суддя. 

— Не мiй. Там робочi на будовi працювали, напевно, їхнiй, — скромно вiдповiдає обвинувачений.

Що там те знамените кiно росiйського режисера Мамiна “Вiкно у Париж” про вигаданих бiдних фабрикантiв i викладача музики, якi через вiртуальне вiкно з однiєї держави хотiли заробити трохи 
валюти в iншiй.  

Реальна українська iсторiя з реально проритим пiд землею тунелем мiж Україною i Словачиною для перекидання контрабанди в Європу могла б стати сценарiєм фiльму, що претендував би на “Оскара”.

“Кокаїновий дiалог” — це iз залу суду в Ужгородi.

Тут розглядають справу про небачену аферу: пiд державним кордоном України знайшли “лаз” до Словаччини — тунель завдовжки 700 метрiв!

У судi можна почути ще багато цiкавого. Але найцiкавiше, що про перебiг справи, яка набула мiжнародного розголосу, не повiдомляють анi ЗМI, анi громадськiсть, анi мiлiцiя, анi СБУ, анi прокуратура.

Обвинувачених, до речi, невдовзi пiсля затримання вiдпустили на волю.

Справу розглядають тихо-тихо.

Усе нинi так, наче йдеться не про порушення цiлiсностi суверенної України — державного кордону, а про порушення щодо чиєїсь приватної власностi.

 “Есбеушна нора”

А тим часом не все так просто: тунель з України до Словаччини рили в елiтному районi, на околицi Ужгорода, де здебiльшого живуть працiвники СБУ — теперiшнi та колишнi. 

Забороненний товар вiдправляли з пiдземного гаража, через вхiд до лазу з будинку на дiлянцi, наданiй… управлiнням СБУ своєму працiвниковi.

Контрабандний тунель називають тут, на Закарпаттi, просто — “есбеушна нора”.

“Тунель” знайшли словаки на своїй сторонi. Була там собi приватна фiрма, склади, стояв туалет, а пiд туалетом, точнiше, його iмiтацiєю, i вiдкривався лаз пiдземної нори до України. 

Довжина тунелю вражає. 480 метрiв тунелю вiд загальної протяжностi лежать на словацькому боцi та закiнчуються в промисловому районi мiж селами Вишнє та Нижнє Нiмецьке.

Усерединi вiн зроблений у виглядi труби, зафiксованої сучасними матерiалами, дiаметром сантиметрiв 90. Людина крiзь нору при бажаннi пролiзе сама, зв’язанiй — допоможуть тi, кому це вигiдно фiнансово. Товар по тунелю перевозила вагонетка, така, як у шахтах. Причепiв до неї було 16. Працював пiдземний поїзд на електрицi.

Словаки в тунелi знайшли 13 тисяч блокiв сигарет, вiдразу зробили заяву, що цi сигарети йшли по тунелю з України. Наступила пауза: українська розвiдка нiяк не могла “знайти” тунель на нашiй сторонi. Приїхала розвiдка зi Словаччини, допомогла колегам.

У “норi”, вже українськiй, знайшли кокаїн та п’ять паспортiв афганцiв-нелегалiв. Фахiвцi стверджують, що паспорти пiдкинули самi ж “есбеушники” задля того аби справу не забрали на розслiдування iз Закарпаття в iншу область. Але це пiзнiше…

Подейкують, що насправдi тунель виявили навiть не спецiалiсти зi словацької служби безпеки, а нiмецькi розвiдники, якi вiдслiдковували шлях контрабандних сигарет на ринку їх країни.

Ви вiрите в те, що майже на самiсiнькому кордонi, пiд самим носом усiх спецслужб кiлька рокiв повноцiнно функцiонував тунель завдовжки 700 метрiв i майже метр у дiаметрi, така собi безкоштовна, безвiзова, нiким не контрольована дорога до сусiдньої країни, а нашi спецслужби про це не знали? Ото ж бо.

Тим не менше, скандал був великий. У свiтi заговорили про те, що до функцiонування пiдземного тунелю пiд кордоном України причетнi генерали СБУ та прокуратури — мiсцевi, закарпатськi та столичнi.

Тунель знайшли ще в липнi минулого року. На всiх телеканалах i в центральних газетах словацька служба охорони держави, їх мiнiстри у подробицях розповiдали про “тунель” у землi пiд кордоном України й пiдраховували збитки, завданнi контрабандистами їхнiй державi.

“Тунель” транслювали, показували з рiзних бокiв i звiтувалися чи не щодня перед громадськiстю. Словацька влада поважає свiй народ. 

В Українi натомiсть журналiстам, якi намагалися показати людям “есбеушну нору”, — виривали з рук мiкрофони. Пiзнiше розслiдування вестимуть все тi ж особи — працiвники служби безпеки та
прокуратури iз Закарпаття. Здається, прогнози скептикiв правильнi: винних не буде.

Одну з найцинiчнiших афер мiжнародного масштабу, проритий пiд державним кордоном контрабандний тунель, до суду передали за небачено короткий термiн — пiвроку. Розвитку подальших подiй можна позаздрити: затриманих у серпнi контрабандистiв вiдпустять на волю через п’ять мiсяцiв, без застави. 

Головними ж у справi контрабандного тунелю залишаються — небiжчиця i якiсь старенькi люди. Але на кого з них оформлений будинок, пiд яким починався тунель, суд досi встановити не може.
В суд старi не ходять. 

— Не знаєте, що робити? Приведiть їх примусово, — сказав мiлiцiонерам суддя.

“Самi вирили — самi ховають”

— До суду пiдете? — вiтаюся з бабцею Тамарою з вулицi Запорiзької, “свiдком iз риття тунелю”. 

— Не пiду. Я що ту нору рила? Самi рили то хай самi й ходять. Я там мала город, рокiв з 20 його
обробляла, i нiяких тунелiв-нiр там не було, — сердиться.

Кажу, що мiлiцiя примусово її у зал судових засiдань буде приводити. 

— То хай, але хiба, як назад привезуть, хоч хлiба по дорозi куплю. Запитує, чи й бабу Лiзу, бабу Марину та бабу Сузанну везтимуть, вони-бо ще старiшi за неї.

— Я саджу кромплi (картопля, — авт.), прийшли такi стриженi кажуть до мене: йди звiдси, бабо. Я в плач, питаю чого моє забирають, то ж пiд самим кордоном, будуватися тут не можна, нащо то їм? А вони шкiрять зуби, що довше житиму, як менше знатиму.

— Коли у вас город забрали? — допитуюся. — То вже лiт зо шiсть-сiм буде, — рахує роки вiд смертi  чоловiка. — Скажiть нам, темним, як то тим крутим з СБУ плани дали? Ми, мешканцi вулицi, ходили, просили, а нам казали: не мож тут будуватися, заборонено законом, бо тут границя. То закони що, для бiдноти?

Як забирали городи в людей, тодi нiхто зi Запорiзької не знав, що там, де ще вчора вони садили картоплю, чинно ступатимуть черевики працiвникiв СБУ. Але не у службових цiлях. Саме тут, на людських городах, за якихось 100 метрiв вiд державного кордону “есбеушники” будуватимуть житло. Нинi пiд прикордонною смугою не будинки — вiлли. Такi на зарплату держслужбовця не збудуєш. Земельнi дiлянки працiвники СБУ отримали тут у 2004 роцi.

Вiлла пiд номером 57 на тепер Запорiзькiй, а по-старому — Галагури на околицi Ужгорода. Величезна хата, пiд червоною черепицею та з кованим парканом, задоволення не з дешевих. 

Дiлянку на якiй стоїть будинок iз червоним дахом, отримав пан Горбань, працiвник СБУ вiд свого управлiння, так, як i отримували решта його колег, котрi нинi живуть на цiй вулицi. За будинком —
територiя вiльна, хiба кордон, бiля будинку — прикордонний стовп.

Горбань вже начебто не у спецпiдроздiлi. Хоча в цiй структурi, кажуть, колишнiх не буває. Отож, факт залишається фактом: саме на дiлянцi працiвника СБУ, у гаражi цiєї хати пiд 57-м номером, i розмiстили початок “тунелю у Європу”. Найближчi сусiди тунелю — працiвники СБУ. Дiйснi.

…Я стою неподалiк прикордонної смуги, пiд моїми ногами на шестиметровiй глибинi-скандальний тунель. Ого! Не кожен день такi враження, що пiд твоїми ногами впродовж багатьох рокiв пересувалася без жодного “фейсконтролю” контрабанда. 

Що, крiм цигарок, найходовiшого контрабандного товару на Закарпаттi, перекочовує пiд землею з країни третього свiту до Європи?

А що завгодно! Героїн, кокаїн, раби — нелегальнi емiгранти, дiти як товар для збоченцiв, людськi органи для пересадки та й самi живi “донори” — для вирiзання у нещасних серця чи нирки.

А тим часом судовi слухання тривають.

За легендою, “есбеушник” Горбань дiлянку продав Юлiї Стигурi, селянцi з Ракового. За цiєю ж легендою, наче б та новобудова за двометровим парканом також є власнiстю тiєї ж селянки.

Чому за легендою? Та тому, що такi казки слухають, здається, тiльки в судi та ще в кабiнетах слiдчих, якi вивчали цю справу. Документiв про продаж цiєї дiлянки нiхто не бачив. Як i документiв про те, хто ж нинi є власником будинку з “норою у Європу”? 

Викликана у суд нотарiус пояснила “вашiй честi”, що не може без дозволу свого “клiєнта” говорити. Хто “клiєнт”, тобто власник будинку, суддя в нотарiуса чомусь не запитав. 

У шпаринi паркану на Запорiзькiй, 57 я знайшла неотриману адресатом квитанцiю про оплату за свiтло. Згiдно з нею за спожиту електроенергiю у груднi 2012-го мала б розрахуватися Юлiя Стигура. Але, на жаль, вона не зможе цього зробити. Нещасна, з якої нинi роблять “найголовнiшого” контрабандиста країни, померла ще п’ять рокiв тому. А кого ж судять? Хто пiдозрюваний? 

Два брати — Василь та Михайло на прiзвище Малиш. Обидва — пiдприємцi, живуть iз сiм’ями в Ужгородi. Їх затримали у серпнi.

Мешканцi зi Запорiзької кажуть, що саме вони, а точнiше — старший, Василь, i будували вiллу, оту з тунелем. Про покiйну Стигуру тут старожили нiколи й не чули. Брати-закарпатцi, яких затримали у Криму кажуть, що Стигура була їм тiткою. I ще кажуть, що будинок на Запорiзькiй, 57 не їх. Але що цiкаве: тiтка по смертi спадщини їм не залишила. То чого ж вони ходили до будинку на Запорiзькiй?

— Ми приїздили, ваша честь, туди годувати собак, — пояснюють Малишi, нинi за фабулою СБУ — найголовнiшi контрабандисти України.Собак, якi охороняли “нору у Європу”, — пострiляли. Щоправда, тiльки двох. Вiвчарок. Третю, лайку, залишили живою.

— Знаєте, чого вбили вiвчарок? Це були собаки прикордонникiв, а то був чiткий слiд, який мiг вивести не на отих пiдставних братiв-клоунiв, а на справжнiх власникiв контрабандного тунелю.У погранцiв кожна собака має свiй паспорт i номер, — каже лiтнiй чоловiк iз Запорiзької. Той, що з бiдних мешканцiв вулицi. Багатi сусiди 57-го номера зачиняють дверi перед носом журналiстiв.

Нора на норi

…Михайло Темнов, розвiдник спецпiдроздiлу в минулому, а нинi один iз дослiдникiв iз виявлення нечесних чиновникiв усiх рангiв, впевненний, що про тунель на Запорiзькiй, що неподалiк аеропорту, було вiдомо i СБУ i, прокуратурi давно й дуже добре.

— Хай нiхто не розказує казки, що не знали. То — нонсенс. Розвiдники i контррозвiдники вiдпрацьовують усi прикордоннi села й вулицi до найменших дрiбниць. Там навiть про нове гнiздо пташки знають, а про тунель в iншу державу — нi? Хай нiкого не смiшать.

Темнов каже, що занадто довго вiн працював у “системi” аби не знати правду: однозначно функцiонування цього тунелю це — бiзнес висопосадовцiв. Це бiзнес на який було покладено гриф “таємно — не чiпати” генералами СБУ та прокурорами високих рангiв.

Лишень на цигарках тунель заробляв своїм власникам мiльйони доларiв. “Товар” з України прибував пiдземним поїздом, а на словацькому боцi його перекладали до вантажiвки, в яку помiщалося 15 тисяч блокiв цигарок. Це — одна “ходка”.

Мiнiстр внутрiшнiх справ Петер Казiмiр, мiнiстр фiнансiв Словаччини припускають, що контрабандисти могли завдати шкоди державi на 50 мiльйонiв євро тiльки за неоподаткованi цигарки. “Тунель був побудований за найновiшими професiйними технологiями”, —  додає Тiбор Гаспар, начальник словацької полiцiї.

…А тим часом у залi судового засiдання в Ужгородському судi й надалi озвучуються “легенди”. 

Двоє братiв, якi, за фабулою розслiдування скандальної “нори” мiсцевими слiдчими СБУ, є головними винуватцями, ходять до суду, як на роботу, й розповiдають “вашiй честi” новi небилицi, новi казочки, у фiналi яких виявляється, що будинок, збудований на дiлянцi працiвника СБУ, де й функцiонував контрабандний тунель, то й не будинок, а так собi, привид.

Отож, небiжка будинок не будувала. Нещасна, помираючи у всеохопнiй сiльськiй нуждi, вочевидь, i гадки не мала, що є доларовою мiльйонеркою. Брати Малишi також кажуть суддi, що не є власниками, що не будували вони нiчого: анi будинку, анi тунелю.

То все-таки: чий будинок, у якому починався тунель з мiнi-поїздом до iншої держави?

Олексiя та Iвана. Саме так стверджують нинi у судi брати, що ходили годувати туди собак.

Якого Олексiя та Iвана? А прiзвища їхнього обвинуваченi не пам’ятають. Залишається повiрити, що дiйсно пiд самим носом усiх українських спецслужб кiлька рокiв поспiль повноцiнно функцiонував тунель завдовжки 700 метрiв i метр у дiаметрi, така собi безкоштовна, безвiзова, нiким неконтрольована дорога до сусiдньої країни. 

А вони, бiдолахи — СБУ, мiлiцiя, контррозвiдка — про це не знали. Ну зовсiм нiчого не знали.

Свiтлана МАРТИНЕЦЬ, Закарпаття