Недавно їздив я на історичну батьківщину – у славне місто Донецьк. Наслухався стільки, що тем для писанини вистачить на рік. Наприклад, судді бідкаються на перевантаженість роботою через те, що в багатьох судах Донецької області є вакансії, які не заповнюються роками. І не тому не заповнюються, що не має бажаючих вдягнути мантію, а виключно через безумні розцінки. Так, у обласному центрі за те, щоби стати суддею, треба викласти 100 тисяч доларів.
Подейкують, що недавно до голови Калінінського райсуду Донецька Володимира Федоровича Ушенка начебто звернулись колеги з проханням зменшити ціну, оскільки нема кому працювати. У цьому суді є дві вільних вакансії, але 100 «штук баксів» — то абсолютно «непідйомна» сума в нинішніх донецьких реаліях. Бо якщо в докризові часи гроші, сплачені за призначення суддею, «відбивались» максимум за три роки, нині народ сильно побіднішав. А ті, хто ще має кошти, перебрались до Києва. Як жартують самі донецькі судді, ще два-три роки такого зубожіння, й доведеться судити за законом.
Чи дійсно від Ушенка вимагали зменшення ціни на суддівську мантію, чи це лише плід розбурханої уяви зголоднілих жерців незрячої богині – нам то не відомо. Свічку ми, як кажуть, не тримали й у подібних високоінтелектуальних розмовах участі не брали. Але, як стверджують злостивці, пан Ушенко категорично запевнив, що від нього нічого не залежить, цін він не встановлює й працює лише за комісійні. А претензії, мовляв, треба висувати заступникові керівника секретаріату Вищої кваліфікаційної комісії суддів України Нані Суліківні Отроді.
Кому й скільки. Історія питання
Поголос про те, що посади суддів в Україні продаються, уперше пішов ще десять років тому, коли Вищу раду юстиції – конституційний орган, до повноважень якого належить внесення Президентові України подання про призначення суддів на посади – очолював Сергій Васильович Ківалов. Серед юридичної спільноти ходили чутки, що за призначення в районний суд столиці треба було по тих часах викласти не менше, ніж 50 тисяч доларів. Хоча в Мухосранський райсуд цілком реально було потрапити й за суму, вдесятеро меншу.
Але справжній бум з продажу посад у судах розпочався невдовзі після перемоги «помаранчевої революції». Вища рада юстиції була хутенько відсунута від грошових потоків, а папірці з портретами американських президентів зашаруділи спочатку в Секретаріаті РНБОУ, а згодом – у Секретаріаті Президента.
Зараз вже призабулась постать Валерія Наумовича Івченка, а, між тим, у 2005 році він вважався головним уповноваженим по збору грошей, будучи начальником управління РНБОУ, якому «народний президент» Ющенко доручив керувати реформуванням судової гілки влади в Україні. Процарював Івченко недовго, але його біографія варта того, щоби відтворити найбільш кричущі її етапи.
Скільки разів цей самий Івченко притягувався до кримінальної відповідальності – годі й порахувати. Оскільки вперше з практичним застосуванням Кримінального кодексу цей герой «помаранчевої революції» ознайомився ще в листопаді далекого 1993 року завдяки зусиллям Черкаського управління по боротьбі з організованою злочинністю. На той момент Валерій Наумович очолював фірму «Економ-Інвест» і займався незаконними валютними операціями без відповідної ліцензії Нацбанку. Яким чином Івченку вдалося «домовитися» з правоохоронцями – історія умовчує, але кримінальна справа пилилася в міліції доти, доки в 2001 році не був ухвалений новий Кримінальний кодекс з декриміналізацією скоєного Івченком злочину.
Через п’ять років, у квітні 1998 року, черкаські УБОЗівці знову порушили проти Івченка кримінальну справу. На цей раз – за шахрайство з фінансовими ресурсами. Як виявилося, за три роки до того, в квітні 1995 року, Івченко під договір з Управлінням капітального ремонту отримав в обласній дирекції «Укрсоцбанку» кредит в сумі 535,5 тисяч грн. начебто для будівництва житла для черкащан. Кредит, звісно, повернутий не був. Після чого з’ясувалося, що Івченко, оформлюючи кредитну угоду, надав у банк завідомо брехливу інформацію про наявність в очолюваної ним фірми майна, яке передавалося в заставу. Втім, і ця кримінальна справа якимсь чином була закрита за відсутністю в діях Івченка складу злочину.
Одначе того ж року фортуна повернулася до Валерія Наумовича, який вже обіймав посаду в.о. генерального директора Науково-виробничого об’єднання «Ротор», м’яким місцем і він був засуджений за статтею 167 КК України в минулій редакції (службова недбалість), оскільки ніяк не міг пояснити, куди ж поділися товарно-матеріальні цінності ввіреного йому підприємства.
Попри судимість, у подальшому Валерій Івченко пересів у крісло генерального директора розташованого в Черкасах Державного науково-виробничого підприємства «Зброя України» («ЗУБР»). Зрозуміло, що нові кримінальні справи не забарилися. Так, у жовтні 1998 року проти Івченка була порушено аж дві кримінальних справи: одна за те, що він за державні кошти придбавав для «ЗУБРа» в своєї фірми «Економ-Інвест» матеріали за завищеними цінами. Друга – за крадіжку з каси підприємства 3857грн.
Наступного, 1999 року, він був притягнутий до кримінальної відповідальності ще по одному епізоду. Як було встановлено слідством, у 1997 році Івченко, працюючи на «Роторі», продав якомусь директорові приватної фірми «Термінал» Архопову належний НВО мазут на суму майже 13 тис. грн., які розчинилися в невідомому напрямі.
Зрозуміло, що на посаді гендиректора «ЗУБРа» Івченко також затримався недовго. Але сумував він з того не дуже, швидко знайшовши не менш ласу ділянку роботу. Тому наступні кримінальні справи порушувалися проти Івченка вже як арбітражного керуючого. Щоправда, за законом, арбітражними керуючими можуть призначатися лише особи, що мають вищу юридичну або економічну освіту. Ані тієї, ані тієї Валерій Наумович отримати так і не спромігся, що, втім, не завадило йому вказувати в анкетних даних, що начебто в 1998 році він одержав диплом Національної юридичної академії ім.Ярослава Мудрого. Правда ж полягає в тому, що, провчившись к тій академії 2 роки, Івченко був відрахований у 1998 році за невиконання навчального плану. Але, як бачимо, це ніяк не позначилося на юридичній кар’єрі Валерія Наумовича, який пройшов трудовий шлях від арбітражного керуючого до начальника Управління РНБОУ з липовою довідкою про вищу юридичну освіту.
А шлях це був усипаний аж ніяк не трояндами. Так, лише в 2002 році проти Івченка кримінальні справи порушувалися тричі: за шахрайство з фінансами сільськогосподарського кооперативу «Зоря» з м.Умань, за крадіжку коштів ТОВ «Національна юридична компанія» з м.Черкас і за замах на розкрадання майна Державного акціонерної компанії «Хліб України».
Ще одна кримінальна справа була порушена проти Івченка в жовтні 2003 року Генеральною прокуратурою України за підробку документів, якими вдалося ввести в оману господарський суд Кіровоградської області та незаконно стягнути з Українського республіканського творчо-виробничого центру «Сігма» 6 млн. грн. Ця справа, передана Генпрокуратурою для проведення досудового слідства в прокуратуру м.Кіровограда, була закрита за досить дивних обставин і довгий час перебувала без руху в Генеральній прокуратурі України, куди її витребували для перевірки…
Зрозуміло, що кращого реформатора судової гілки влади в Україні годі було й шукати. Але після того, як автор цих рядків восени 2005 року оприлюднив біографію Івченка, Генеральна прокуратура України відновила провадження в кримінальній справі проти тепер вже начальника Управління РНБОУ, а сам Валерій Наумович був оголошений у розшук. Через що українські судді залишились безнаглядними й навіть стали отримувати призначення на посади безкоштовно. Втім, ненадовго.
Наступний етап перетворення процедури призначення суддів на високоприбутковий бізнес асоціюється з прізвищем заступника керівника Секретаріату Президента України Ігоря Геляровича Пукшина. Певний час Ігор Гелярович проявляв свої таланти на адвокатських теренах (адвокатське об’єднання «Бона Фідес», адвокатська компанія «Правіс», адвокатська фірма «Пукшин і партнери»), тобто належав до числа тих, хто «заносить» у суддівські кабінети. Але після призначення на високу посаду в жовтні 2006-го він переконався, що рух грошових знаків пречудово може йти і в зворотному напрямку.
Гроші в Секретаріаті брали за все, що тільки належало до компетенції глави держави в питаннях судоустрою: за призначення суддів уперше, за призначення на адміністративні посади в судах, за ігнорування подань Вищої ради юстиції про звільнення суддів за порушення присяги тощо. Ось як легендарний «колядник» Ігор Зварич розповідав на слідстві про те, як він за допомогою голови Вищого адміністративного суду Олександра Пасенюка (нині – суддя Конституційного Суду України) опинився в кріслі голови Львівського апеляційного адміністративного суду:
«…Пасенюк О.М. зазначив, що на посаді голови я повинен чітко виконувати його вказівки, які стосуються конкретних справ, вразі його приїзду у Львів чи іншу область територіальної юрисдикції суду апеляційного займатися організацією його відпочинку та його друзів, співпрацювати з його другом Тертичним В.Г., пам’ятати, що одноразова дача грошей на посаду голови це не вирішення питання, періодично потрібно привозити гроші, які потрібні йому на різні організаційні потреби.
Після цього Пасенюк О.М. подав подання у Раду суддів адміністративних судів України на призначення мене головою Львівського апеляційного адміністративного суду, яке було позитивно вирішено Радою суддів та подав подання з Рішенням Ради Суддів Президенту України на моє призначення.
Однак вирішення цього питання в Секретаріаті Президента України затягнулося, внаслідок чого, як мені було сказано Пасенюком О.М. під час телефонної розмови, що повернулись матеріали відносно мене у Вищий адміністративний суд України без розгляду…
Через деякий час я, попередньо узгодивши по телефону, приїхав до Пасенюка О.М. щоб вияснити ситуацію з моїм призначенням на посаду голови суду. Пасенюк О.М. прийняв мене у своєму службовому кабінеті та сказав, що є певні труднощі з проходженням моїх документів через працівників Секретаріату Президента України, йому потрібні додаткові кошти, а саме 100 тис. євро, після чого він знову займеться скеруванням моїх документів в Секретаріат Президента України повторно… після чого по телефону домовився з Пасенюком О.М., щоб він мене прийняв.
Узгодивши з ним годину, я прийшов у Вищий адміністративний суд України, в приймальню до голови суду і був ним прийнятий. В кабінеті голови суду на вимогу Пасенюка О.М. я передав йому 120 тис, доларів США в конверті жовтого кольору, який він взяв та положив у шухляду стола, повідомивши мені, що буде вдруге подавати мої документи в Секретаріат Президента України та підтримувати мою кандидатуру на посаду голови апеляційного суду на Раді суддів».
Що ж стосується призначення суддів уперше, то вже в 2008 році вартість такої суддівської посади в нецентральному суді столиці (про Печерський та Шевченківський райсуди мова не йде – призначення в ці осідки правосуддя завжди здійснювалось на індивідуальній основі з індивідуальними розцінками) сягнула 200 тисяч доларів. Причому, бажаючих не бракувало – кандидати в судді брали кредити чи, навіть, продавали квартири, аби тільки потрапити на омріяну і, головне, прибуткову посаду.
Обрії перебудови
Станом на 2 квітня 2010 року, коли Андрій Портнов усівся в крісло заступника глави Секретаріату Президента України — керівника головного управління з питань судової реформи і судового устрою, процедура призначення суддів на посаду виглядала наступним чином. Перші перемовини з неофітом з окресленням «ціни питання» вів голова районного суду. Саме він добирав собі співробітників з числа довірених адвокатів, прокурорських працівників чи міліціонерів, визначався з наявністю вакансій, домовлявся з головою апеляційного суду області (міст Києва та Севастополя) про позитивний результат кваліфікаційних іспитів.
Далі здобувач суддівської мантії проходив співбесіду та складав екзамени в обласній кваліфікаційній комісії, що діяла, по-суті, при апеляційному суді. Після чого документи надходили до Вищої ради юстиції, яка, як правило, своїм рішенням рекомендувала призначити пана такого-то (пані таку-то) на посаду судді й передавала документи в Адміністрацію/Секретаріат Президента України для підготовки відповідного Указу.
Зрозуміло, що всі, причетні до цього процесу, хотіли підзаробити, втім у Секретаріаті Президента за часи того ж Пукшина осідало до 75% всіх сум. Але світова фінансова криза, яка докотилась до України в 2009 році, внесла свої корективи. Систему треба було міняти, оскільки людей, здатних заплатити за суддівську мантію, різко поменшало, а доходність професії судді істотно впала.
Розроблений Портновим і внесений до Верховної Ради від імені Президента Януковича Закон України «Про судоустрій і статус суддів» докорінно змінив рух грошових потоків. Голови судів були повністю усунуті від добору кандидатів, а обласні кваліфікаційні комісії ліквідовані. Натомість практично всі повноваження з добору суддівських кадрів були передані одному органу – Вищій кваліфікаційній комісії суддів України – яку очолив близький до Портнова Ігор Самсін. Зрозуміло, що всі кошти також зосередилися в одній інституції, яка й не збиралась ділитись зі «суміжниками». Більш того, за Вищою радою юстиції та Адміністрацією Президента України були залишені лише декоративні функції – схвалювати рішення про призначення суддів на посади, винесені ВККСУ ім.Портнова.
(далі буде)
Володимир БОЙКО, спеціально для «ОРД»
37 ответов
Впечатляет.То, что судьи- суки конченые-имел возможность убедиться на своём опыте.Ну вот что-бы так ,высоко организовано-это ПИПЕЦ.Для себя уже решил кто и когда и что получит.Они об этом пожалеют как пить дать.Других способов защитить себя-НЕТ.Наступило время вводить в УК УКРАИНЫ статью за самосуд-от 6 мес.условно до 1 года колонии общего режима,в зависимости от аргументированости совершенных действий.
EILLER- 401- 77 Шановний дописуваче !
Шо Ви так розхвилювались. Прочитайте по цій темі книгу відомого російського юриста А.С. Шмакова ” Международное тайное правительство “, Москва , 1912 год ( існує інтернет -версія книги ) і Ви зразу заспокоєтесь .
Крім названної книги, ця тема дуже детально розкрита і у відомихь СІОНСЬКИХ ПРОТОКОЛАХ.Тоді Ви зрозумієте, чому в Україні , замість правосуддя існує комерційна структура.
В Украине нравственный кризис, растрачены духовные ценности. В обществе нет моральных авторитетов. Все политики, если еще не превратились в одинаково безнравственных личностей, то не за горами то время. Получение нормальной работы для моих близких стало несбыточной мечтой. В суде женщина — судья назвала моего друга — свиньей. Другая судья в ходе рассмотрения гражданского дела ТРИЖДЫ повышала расценки за положительное решение судебного спора. Это ли не показатель абсолютной беззубости СБУ и МВД!? Судьи начисто лишены какого-либо страха за принимаемые преподношения, забывая изречение древних, что «Богов впервые в мире создал страх». (Primus in orbe deos fecit timor). Технические секретари судов, прокуратур разговаривают с тобой, не отрывая взгляда от компьютеров. Нас давят со всех сторон, а мы молчим. Посмотрите, как общаются с простыми гражданами не только судьи, прокуроры, но и региональные руководители. Мы же сами всех их завели в кабинеты и доверили им власть. Мы сами дали право, в первую очередь, «слугам народа» распоряжаться нашей жизнью. И не стоит теперь обижаться на них, а только на себя самих. Как долго еще будем лицезреть этих горе руководителей, политиков, судьей, не знаю. Неужели мы превращаемся в стадо животных? Неужели, по-прежнему, правдивы слова помещика Собакевича, вложенные в его уста нашим великим земляком Н. В. Гоголем: «Я их знаю всех: это все мошенники, весь город там такой: мошенник на мошеннике сидит и мошенником погоняет. Все христопродавцы. Один там только и есть порядочный человек: прокурор; да и тот, если сказать правду, свинья»?
Все кричат о должностях за деньги. А при прошлой власти, было по другому ???????? Не обманывайте себя.
Выборность судей обещал Президент в предвыборной программе.Это очень важный момент,и ужасно.что это обещание не выполнено.Неужели деньги от назначения судей действительно идут наверх,в Администрацию Президента?Только так можно объяснить,почему выборности судей до сих пор нет и предвыборная программа в этой части не выполнена и ещё управляемость судьями.когда они назначаются не по воле народа,а по воле Президента.Это ОЧЕНЬ ПЛОХО.и это крупный бизнес ,не имеющий ничего общего с правосудием.И если в ближайшее время ничего не изменится.то я на выборы вообще не пойду. А если я не пойду.то вслед за мной не пойдут и многие.которые по мне ориентировались ранее и которых я сагитировала за ПР и Януковича.
Автор все четко расписал,я как человек имеющий самое непосредственное отношение к юридической деятельности скажу:все так и есть как в статье.Должность судьи районного суда в областном центре на данный момент составляет 30 тыс. у.е.
“А при прошлой власти, было по другому ????????” — это при какой такой “прошлой”? Лучше назовите её периоды (в годах), чтоб узнать кто были Премьер-Министры в указанный период.
Не нужна мне ваша Королёвская.если уж не за ПР ,то ни за кого не буду голосовать.а может всё же за ПР,ведь я с ними с 2004 года.
Бойко, как обычно, один в поле воин. А проблема, видимо, в драконе, сидящем в каждом из нас. С ДР!
Председатель Дзержинского районного суда г. Харькова Александр Шестак — член клана мафии:
http://www.objectiv.tv/forum/viewtopic.php?f=72&t=1878
пока через кровь не очистим страну и общество — порядка не будет.Казнить судей, прокуроров и таможенников с налоговиками только за то, что они выбрали САМИ себе этот путь, как способ беззаконного обогащения.Если кто то из перечисленной когорты служит Народу, Родине — бросьте в меня камень. Стрелять их — как собак бешенных. А потом взяться за олигархов, продажных мусоров с СБушниками.А наворованное — в бюджет Украины. А потом жестко карать за преступления, любые преступления предусмотренные УК. И только тогда мы воспитаем работящее и законопослушное поколение. Демократия — это беспрекословное подчинению законам, которые сами граждане и создают.
стрелять — много чести. ВЕШАТЬ!
Ниче не выйдет…Откупятся
Повний моральний розклад і правовий нігілізм. Уявляєте як буде протікати розправа над тими хто набрався коли спалахне полумя протесту. Від самих диких форм розправи стримують саме моральні норми, когось ще стримує закон а тут ніяких гальм. Небо зблідне…
Нику На Ваш вопрос: “А при прошлой власти, было по другому ????????” — это при какой такой “прошлой”? Лучше назовите её периоды (в годах), чтоб узнать кто были Премьер-Министры в указанный период” могу без зазрения совести ответить следующей зарисовкой. При Советах (в конце 80-х) в районах сотрудники милиции, судьи и прокурорские работники состояли в одной парторганизации. Имеется в виду КПУ. Как-то на одном партсобрании прокурор района С. пожурил председателя районного суда К. (женщину) за то, что она занимает деньги у сотрудников милиции. На что судья при людно пояснила. “Вы же знаете, какая зарплата у судьи. Она сродни месячных. Три — четыре дня бывает, а потом уже не на что жить”. До сих пор убежден, что ни у кого у присутствующих на партсобрании не возникло мысли о какой-то возможной в те времена теневой подработки председателя райсуда. За “месячные” извините. За что купил, за то и продаю.
Давай всех поубиваем, повешаем всех судей,ментов,прокуроров и т.д., а “инквизитора” посадим во главе судебной системы, дадим ему в руки наган, чтоб отстреливал неугодных. Бабу Маню назначим Президентом. Пройдемся по глухим селам, где нет даже телика и насобираем 450 народных депутатов в парламент. Дядю Петю посадим руководить СБУшниками!!! Ура, власть у народа! Без мозгов народ, поэтому им так и руководят.! Последний предел: ставить у власти уголовника, который теперь командует и ментами, и военными и всеми. Еще и обижаются, что не по понятиям живут. Драть с вас еще 3 шкуры, пока мозги не зародятся. На суды обижаются… А кто их назначет? Мой сын, юрист высшей квалификации, 10 лет юридического стажа, проходит все аттестации, высшие балы, и никак попасть в суд не может. Кстати, у него никто и никогда не требовал никакой взятки. А папа между прочим, большой человек, но при всех властях- чесный. Менять сначала надо систему, чтобы взяточникам неудобно было, тогда и продлема отпадет: непорядочные чиновники сами уйдут.
Для инквизитора и ему подобных “расстрельщиков”. За кого вы, козлы, голосовали все двадцать лет? Судебная система — одна из подсистем государства, и формирование ее определяется представительской властью, а последнюю избираем мы! За гречку, из-за скудоумия и политического невежества. В цивилизованных странах немыслимо, чтобы люди, о которых в открытых источниках имелась компроментирующая информация, имели бы политические перспективы. А у нас только такие эти перспективы и имеют. Вы посмотрите, например, на Селютину. После Межигорий, вышек Бойко, и т.п. она, а вместе с ней и каждый пятый избиратель сегодня готов голосовать за бычару и ПР! Человек же обычный, который попадает в эту систему, обязан или подчиняться ее законам, или она его выплюнет, со всеми вытекающими последствиями. Если он голосовал так же, как и вы, бараны, то конечно, туда ему и дорога, а если он ни при чем?
forum.od.ua/showthread.php?t=1377256 Почитайте этот дикий случай!
По делам воздастся — судейский бумеранг уже в пути :-))))))))))
Донецкие “служители Фемиды” уже обрыдались — если раньше им заносили,то теперь просто звонят и указывают какие решения принимать, если какой-то левак и перепадает, то мизер.
Владимиру. Не нужно на избирателя пенять. Вы верите вчестность нашей избирательной системы? Все началось в 1991 году, когда все дружно охаяли Советскую власть и советскую систему правосудия. Все кричали, что у нас все плохо, но тогда не думали, что может быть еще хуже, как сейчас.
Анализируя комментарии,прихожу к выводу,что большинство участников форума все-таки здравомыслящие люди,а живут в гамне из-за инквизиторов.В Украине о таких говорят: Краще б тебе мати на кропиву висцяла.Презренный,Вы есть худшее олицетворение люмпена и быдла,у которых в мозгах одно-отнять и разделить,богатых в ссылку,умных -расстрелять.Неужели алкоголь так сильно разъел ваш мозг,что вы не воспринимаете очевидных вещей,которые демонстрирует весь мир-будущее за демократией.
Однако для антифашистов по типу А.Д.Сахарова, А.Н.Яковлева, фашизм «великого комбинатора», осуществляемый под покровом либеральных идей, предпочтительнее фашизма «великого инквизитора» , осуществляемого под покровом идей не либеральных. Но когда толпа устаёт от власти фашизма «великого комбинатора», она созрела для того, чтобы прибегнуть к помощи «великого инквизитора» в деле защиты своей собственности от «великого комбинатора» и его присяжных либералов: уровень социальной защищённости большинства под властью «великого инквизитора» — выше, нежели под властью «великого комбинатора».
Такие либеральные фашисты как Е.Альбац, А.Д.Сахаров, А.Н.Яковлев в обществе составляют меньшинство; массовка же, способная под властью «великого комбинатора» возжелать власти «великого инквизитора» во всяком современном толпо-“элитарном” обществе — куда многочисленнее: в том числе и на Украине, где изрядная доля толпы устала от 20-летия фашистской по её сути власти «великого комбинатора» под знамёнами «либеральных идей». Собственно это обстоятельство и пугает либералов, приверженных фашизму «великого комбинатора», и является причиной, по которой либералы, преследуя свои паризитические интересы, становятся борцами против угрозы фашизма «великого инквизитора».
Для простонародья, ввергнутого в нищету в ходе перестройки и буржуазно-либеральных реформ начала 1990х именно правящей “элитой”, этот выбор — не гипотетический, а жизненный. С точки зрения простонародья «свободы без колбасы не бывает»: если нет «колбасы», то это не свобода, а экономический геноцид, какого быть не может в условиях истинных свободы и демократии.
Поэтому режим «великого инквизитора», если он обеспечивает приемлемый уровень экономической и прочей безопасности большинства населения, представляется более демократичным, нежели режим «великого комбинатора», непрестанно болтающий о свободе, но подавляющий её вседозволенностью множества «комбинаторов».
И потому, если режим «великого инквизитора» обеспечивает большинство «колбасой», подавляя при этом вседозволенность «великих» и множества «мелких» комбинаторов, то его существование в понимании простонародья оправдано. Но этого отношения в простонародье к режимам «великих инквизиторов» и «великих комбинаторов» либералы не понимают, потому что сами — комбинаторы.
Пожарычь, хорошо написано. Ёмко, аргументировано..
А что сказать то хотел?
incvizitorу: к чему эти крайности? Кровь, расстрелы. У нас нормальное законодательство. Но оно либо не работает вовсе, либо работает избирательно. Отсюда “весь этот горький катаклизм”, который мы наблюдаем. Ведь в Грузии смогли оздоровить полицию без расстрелов и террора: http://www.youtube.com/watch?v=GVdo6qBvrbk&feature=related
Володя! Присоединяюсь с поздравлениями Одного Из Достойнейших на этом Сайте!
Очень мало написано о судьях в Донецке! Один хримли чего стоит! А попревич!?
Володя! Как там дела у того парня,у которого забрали мобильник и посадили в допр!
Как у него дела!?
Мій знайомий працював керівником установи 7 років, яка була однією з кращих в Україні. Під час реорганізації керівником призначають людину, яка працювала заступником керівника, а знайомому навіть роботу не запропонували. Мій знайомий звернувся до суду. Окружний та апеляційний суди скасували наказ про незаконне призначення. Знайомий знову став керівником, а той інший -знову заступником, але він вже за пару місяців так звик до нового крісла, та й грощики за посаду йому не повернули, що взагалі не ходив на роботу. Київське керівництво звільнило його за прогул. Він звертається до суду і тут саме цікаве — суддя Вінницького окружного адміністративного суду Мельник — Томенко Ж.М. приймає таке рішення — скасувати наказ про звільнення з посади заступника начальника і поновити на посаді начальника????? Плювала суддя на закон, на рішення Київського апеляційного адмінсуду. І що характерно, знайомий не може оскаржити рішення суду, бо він не є стороною по справі, а всі органи, які контролюють суди, поприкидувалися дурниками та не бачать проблему. Через два роки новий керівник довів роботу установи до найгіршої в Україні і його вигнали, як собаку, а Мельник — Томенко перевели в новостворений апеляційний суд на посаду заступника голови суду і далі вершити кривосуддя. Святі гроші роблять все.
Бог создал людей,а Кольт сделал их рав ными.Задумайтесь над этим.
Сейчас при наборе судей по-другому. Если кто берет, то это не председатели судов. Они к этому не имеют отношения. Назначение или не назначение зависит от Высшего совета юстиции и Высшей квалифкомиссии. То что написано в статье есть устаревшей правдой.
В статье как раз и написано, что председатели судов уже второй год как отодвинуты от процесса принятия денег. Все решает ВККСУ
Пожарыч! Какая чушь это Ваше “уровень социальной защищённости большинства под властью «великого инквизитора» — выше, нежели под властью «великого комбинатора».” При инквизиторе сначала погибли сотни тысяч при пролетарском терроре, потом примерно миллионов шесть при голодоморе, потом десятки тысяч в 1937 году, потом двадцать миллионов во время (развязанной совместно двумя инквизиторами) второй мировой войны, потом миллиона полтора во время голодомора 1947 года. Да, три десятилетия после этого жили сравнительно неплохо. Но хуже, чем в Европе, под властью местных комбинаторов. Так что в целом потери несравнимы. То, что происходит сейчас, по сравнению с советской властью — это бой бабочек. А этот бой бабочек есть, как это ни банально звучит, следствие падения общественной морали вследствие ухода за годы советской власти от ценностей религии. Что называется, совесть потеряли. Но это со временем пройдёт.
Так что демократы типа Сахарова были совершенно правы.
ninon
“…вследствие ухода за годы советской власти от ценностей религии.”
Нацистские преступники были верующими, да и наши бандюки тоже, в 90-е. Вон церкви строили, в паузах между убийствами. А толку? Просто поставить человека нужно в такие рамки, что знать будет, что воздастся ему за дела не там, в царстве божьем, а здесь, на грешной…