Як в Дрогобичі інтернет-змі душать

Проректор з наукової роботи Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка Чернець Мирон Васильович подав в суд на представника сайту Максима Федиса за казку ” Казка про азійсько-дрогобицьку університетську династію або Чому до влади рвуться невдахи і банкрути” http://droginfo.com.ua/content/view/2956/ В одному з персонажів він вбачив себе.
Суд арештував майно представника сайту Максима Федиса
http://droginfo.com.ua/ в підтримку судового позова п. М. Чернеця за публікацію казки. http://protruskavets.org.ua/protrusk/wp-content/uploads/2012/03/IMG_0001-722×1024.jpg Чернець в позові вимагає 50000 грн. компенсації. Знову судилище як над дорожним контролем, лише регіонального маштабу. На жаль, враховуючи продажність українських суддів, така практика може стати «всеукраїнською».

А ось і стаття, за публікацію якої у автора заарештували майно.

«Казка про азійсько-дрогобицьку університетську династію або Чому до влади рвуться невдахи і банкрути

Бажання позбавитися колоніального минулого є складним і тривалим процесом. Державі вже двадцять років, а плебейський дух дуже важко витравлюється в душах людей, доказом чого є не лише конвульсії влади у столиці, але й хаос та песимізм серед “низів“. Важко спинатися на самостійні ноги, знаходити вихід з кризових ситуацій, особливо ж, якщо люди не дуже хочуть це робити. Тому й топчуться на місці, шукають ворогів, клянуть недругів, виглядають чергового месію…

Яскравим прикладом повного песимістичного розладу (розпаду) є один з вищих навчальних закладів славного міста Дрогобича. Колись це був знаний і поважний інститут, в якому викладали маститі професори і старанно та запекло вчилися беручкі діти з гірських районів. Однак з плином часу все дуже деградувало. Відійшов у кращі світи очільник цього освітнього закладу, який на чолі “сім’ї” за майже чверть століття створив піраміду, був монархом і вседержителем, віце-монархи – проректори невблаганно постаріли й консервативно-чіпко тримаються за свої крісла (крім особливо древніх, яких ледь випросили на пенсію), а декани-князьки владарюють так, що аж гай шумить і все тріщить по швах. Студенти та їх батьки терплять і гнуть спини. Через безгосподарність (розкидані по всіх городах і весях корпуси (Самбір, Трускавець), відсутність тепла і комфорту, книжок і комп’ютерів, обшарпані аудиторії …), дрібне хабарництво, низький професійний рівень викладачів та інші депресивні показники університет доведений до “клямки“. Сумно і болісно бачити таку руїну…

Однак у ситуації, коли заляканий народ терпить і мовчки волає про справедливість, несучи чергового хабаря затравленому (однак такому гордому й високомірному!) викладачеві, верхівка не спить, а продовжує творити свої чорні справи.

Далі, щоб донести інформацію про реальний стан справ у підгірському університеті, а заодно й уникнути ймовірної судової тяганини, розслідувань і переслідувань (та й просто оскаженілого галасу з пирсканням обуреною слюною), вдамося до алегорій. Тобто розкриємо все у фантастичному ключі й казковому сюжеті, а прізвища та імена замаскуємо до невпізнання.

Отже, слухаймо казку – сумну, невеселу, безрадісну, в якій багато злих персонажів-гоблінів, а ще більше дурнів (і хай не образяться) пенсіонерів.

Так ось – десь-колись заїхав в одне царство, що видавало грамоти про грамотність, один молодий столичний добродій, щоб посісти через деякий час його трон. Владарював довго і щасливо (для себе). Справно збирав данину, ділив між столичною ордою і князьками, придбав багато нерухомості (тереми, квартири, готелі…) і рухомості (всякі колісниці – вольви, мазди, ауді та інші заморські дива). Трудящий люд повірив у царя, його харизму і незамінність, однак… Але давайте тимчасово призупинимо казку, адже у боротьбі з лихими зміями цар помер, а про небіжчиків або добре, або нічого. До того ж цар і справді як людина був добрим, милостивим, аж доки абсолютистська влада не возвеличила його до тої міри, що розволочила…

Далі казка мовиться… Став царювати перший міністр царя – відомий у молодості ловелас і дон-жуан Жорж Мишакевич Старший, який зараз обставився багатьма білявками, але через старечі маразми не пам’ятає для чого. Однак керує сонним царством, та ще й як! Маніпулює казною, людьми, інформацією, документами. Готує свого сина Гобдана-Цнотливця Мишакевича Молодшого для князювання на одній із хлібних земель (нещодавно вже й грамоту про докторат купив для нього). Старий як світ перший міністр, щоб задобрити царицю-вдову гне і перед нею спину, фабрикуючи документи та іґноруючи закон (про це ще буде окрема казка, очевидно, з кримінальним фіналом!).

Далі за сюжетом казки мало б ітися про інших сірих персонажів від убогої царської влади, які обовванюють, крадуть, беруть, друть з бідного народу десять шкур та рвуться до подальшого вічного корита (Великий Магістр Нью-Йоркської какадемії Монах, Дуб Зелений Пещенко-Розпещенко, Пан Миколка-дурник, Іванко-пиячок, Миронко-бджоляр, Марічка-чортополох, Танька-облігація та ін.).

На жаль, обсяг казки не дозволяє довше оповідати, щоб розкрити підле нутро хитрих, підступних і дешевих людців, які створили фінансово-сімейні клани, п’ють народну кров, патологічно бояться змін і далі хочуть керувати.

Тепер про основне. І вже не казкове. У третьому тисячолітті падають цілі монархії, авторитарні режими і диктатури. У Дрогобичі панує середньовічна тьма – не встигли стоптати черевичків за труною, а вже ділять владу, пнуться зі всіх підлих сил до годівниці, хочуть продовжити династію. Азійська ментальність цих морально збанкрутілих людей-зайд вражає цинізмом і бездуховністю. Вони далі безсоромно й нахабно прагнуть влади над бідним галицьким людом, який своїми мозолями, потом і кров’ю побудував їм маєтки та віддав своїх дітей у їх нечисті сріблолюбиві руки, крижані серця та неукраїнські голови.

P.S.Ще один зовсім свіжий штрих до печального і фарсового сюжету. Без погодження і рішення Вченої Ради Мудреців хитрий перший міністр в.о. царя Жорж Мишакевич Старший подав у столичне Міністерство новий список резерву Царів-Ректорів. І кого там бачимо ? Один із претендентів – Великий Рахівник (Аптекар) Вася Гой-чук, який більше цікавиться бізнесом дружини, а не факультетом з розваленим плотом, другий – просто Малий Петруша (Невдаха), за якого на факультетського герцога проголосувало аж двоє (!) людей, а третя – Чорна Вдова (Пенсіонерка), яка, обставившись тупими блазнями і товстими блюдолизами, за покликом династійної крові знову хоче бути Першою Леді.

І на завершення. Казка ж повинна мати щасливий кінець… І прийде з Підземного Шахтарського царства або Столичного Каганату невідомий намісник, який буде й надалі гнітити знедолених людей Галичини… Але такий фінал не підходить. Віримо і знаємо, що переможуть Молодість, Розум і Справедливість.»

В тему:

Казки, казкарі та суд

“КАЗКА”

Казка про азійсько-дрогобицьку університетську династію або Чому до влади рвуться невдахи і банкрути

Бажання позбавитися колоніального минулого є складним і тривалим процесом. Державі вже двадцять років, а плебейський дух дуже важко витравлюється в душах людей, доказом чого є не лише конвульсії влади у столиці, але й хаос та песимізм серед “низів“. Важко спинатися на самостійні ноги, знаходити вихід з кризових ситуацій, особливо ж, якщо люди не дуже хочуть це робити. Тому й топчуться на місці, шукають ворогів, клянуть недругів, виглядають чергового месію…

Яскравим прикладом повного песимістичного розладу (розпаду) є один з вищих навчальних закладів славного міста Дрогобича. Колись це був знаний і поважний інститут, в якому викладали маститі професори і старанно та запекло вчилися беручкі діти з гірських районів. Однак з плином часу все дуже деградувало. Відійшов у кращі світи очільник цього освітнього закладу, який на чолі “сім’ї” за майже чверть століття створив піраміду, був монархом і вседержителем, віце-монархи – проректори невблаганно постаріли й консервативно-чіпко тримаються за свої крісла (крім особливо древніх, яких ледь випросили на пенсію), а декани-князьки владарюють так, що аж гай шумить і все тріщить по швах. Студенти та їх батьки терплять і гнуть спини. Через безгосподарність (розкидані по всіх городах і весях корпуси (Самбір, Трускавець), відсутність тепла і комфорту, книжок і комп’ютерів, обшарпані аудиторії …), дрібне хабарництво, низький професійний рівень викладачів та інші депресивні показники університет доведений до “клямки“. Сумно і болісно бачити таку руїну…

Однак у ситуації, коли заляканий народ терпить і мовчки волає про справедливість, несучи чергового хабаря затравленому (однак такому гордому й високомірному!) викладачеві, верхівка не спить, а продовжує творити свої чорні справи.

Далі, щоб донести інформацію про реальний стан справ у підгірському університеті, а заодно й уникнути ймовірної судової тяганини, розслідувань і переслідувань (та й просто оскаженілого галасу з пирсканням обуреною слюною), вдамося до алегорій. Тобто розкриємо все у фантастичному ключі й казковому сюжеті, а прізвища та імена замаскуємо до невпізнання.

Отже, слухаймо казку – сумну, невеселу, безрадісну, в якій багато злих персонажів-гоблінів, а ще більше дурнів (і хай не образяться) пенсіонерів.

Так ось – десь-колись заїхав в одне царство, що видавало грамоти про грамотність, один молодий столичний добродій, щоб посісти через деякий час його трон. Владарював довго і щасливо (для себе). Справно збирав данину, ділив між столичною ордою і князьками, придбав багато нерухомості (тереми, квартири, готелі…) і рухомості (всякі колісниці – вольви, мазди, ауді та інші заморські дива). Трудящий люд повірив у царя, його харизму і незамінність, однак… Але давайте тимчасово призупинимо казку, адже у боротьбі з лихими зміями цар помер, а про небіжчиків або добре, або нічого. До того ж цар і справді як людина був добрим, милостивим, аж доки абсолютистська влада не возвеличила його до тої міри, що розволочила…

Далі казка мовиться… Став царювати перший міністр царя – відомий у молодості ловелас і дон-жуан Жорж Мишакевич Старший, який зараз обставився багатьма білявками, але через старечі маразми не пам’ятає для чого. Однак керує сонним царством, та ще й як! Маніпулює казною, людьми, інформацією, документами. Готує свого сина Гобдана-Цнотливця Мишакевича Молодшого для князювання на одній із хлібних земель (нещодавно вже й грамоту про докторат купив для нього). Старий як світ перший міністр, щоб задобрити царицю-вдову гне і перед нею спину, фабрикуючи документи та іґноруючи закон (про це ще буде окрема казка, очевидно, з кримінальним фіналом!).

Далі за сюжетом казки мало б ітися про інших сірих персонажів від убогої царської влади, які обовванюють, крадуть, беруть, друть з бідного народу десять шкур та рвуться до подальшого вічного корита (Великий Магістр Нью-Йоркської какадемії Монах, Дуб Зелений Пещенко-Розпещенко, Пан Миколка-дурник, Іванко-пиячок, Миронко-бджоляр, Марічка-чортополох, Танька-облігація та ін.).

На жаль, обсяг казки не дозволяє довше оповідати, щоб розкрити підле нутро хитрих, підступних і дешевих людців, які створили фінансово-сімейні клани, п’ють народну кров, патологічно бояться змін і далі хочуть керувати.

Тепер про основне. І вже не казкове. У третьому тисячолітті падають цілі монархії, авторитарні режими і диктатури. У Дрогобичі панує середньовічна тьма – не встигли стоптати черевичків за труною, а вже ділять владу, пнуться зі всіх підлих сил до годівниці, хочуть продовжити династію. Азійська ментальність цих морально збанкрутілих людей-зайд вражає цинізмом і бездуховністю. Вони далі безсоромно й нахабно прагнуть влади над бідним галицьким людом, який своїми мозолями, потом і кров’ю побудував їм маєтки та віддав своїх дітей у їх нечисті сріблолюбиві руки, крижані серця та неукраїнські голови.

P.S.Ще один зовсім свіжий штрих до печального і фарсового сюжету. Без погодження і рішення Вченої Ради Мудреців хитрий перший міністр в.о. царя Жорж Мишакевич Старший подав у столичне Міністерство новий список резерву Царів-Ректорів. І кого там бачимо ? Один із претендентів – Великий Рахівник (Аптекар) Вася Гой-чук, який більше цікавиться бізнесом дружини, а не факультетом з розваленим плотом, другий – просто Малий Петруша (Невдаха), за якого на факультетського герцога проголосувало аж двоє (!) людей, а третя – Чорна Вдова (Пенсіонерка), яка, обставившись тупими блазнями і товстими блюдолизами, за покликом династійної крові знову хоче бути Першою Леді.

І на завершення. Казка ж повинна мати щасливий кінець… І прийде з Підземного Шахтарського царства або Столичного Каганату невідомий намісник, який буде й надалі гнітити знедолених людей Галичини… Але такий фінал не підходить. Віримо і знаємо, що переможуть Молодість, Розум і Справедливість.

“Приказка”

Утиски на свободу слова

Інтернет — місце, де людина може вільно спілкуватися, обмінюватися думками з іншими. Сайт “Дрогобич Інфо“, якого часто називають ще й скандальним, чи не єдиний у нашому регіоні, де можна дізнатися чимало інформації про життя міста, діяльність чиновників, проблеми громади. “ДІ” працює у рамках чинного законодавства, але і тут дісталися представники керівних ланок, які починають “пресувати” адміністратора, шеф-редактора сайту, авторів. Зокрема, мова ведеться про те, що після того, як на сайті було опубліковано “Казку про азійсько-дрогобицьку університетську династію або Чому до влади рвуться невдахи і банкрути“, один дрогобичанин упізнав себе у герої казки Монаху. За використання у “казці” свого прізвища (яке є загальною назвою) цей громадянин звернувся до суду із позовною заявою щодо стягнення із сайту “Дрогобич Інфо” та редактора газети “Гомін Галичини” Анни Баневської (газета передрукувала цю “казку“) по 50 тис. грн. компенсації за образу честі та гідності.

Складається враження, що влада не хоче, щоб люди вільно висловлювали свої позиції щодо різних подій у місті та регіоні. Зараз можновладці культивують цензорів… – невже повертаються традиції радянських часів?! Невже ми дожилися до широкомасштабного наступу на свободу слова в усіх напрямках?! Судові процеси, виклики до слідчого, погрози, тиск на родичів – це реалії, з якими все частіше стикаються працівники непідконтрольних владі засобів масової інформації та незалежні журналісти Дрогобиччини, проте відкрито вони про це не заявляють… саме через погрози.

Але досить, шановні колеги, сидіти в кущах і боятися сказати “Ні” цензурі: “Нi” – бо не вважаємо за можливе ставати на коліна, випрошуючи дозволу займатися професійною діяльністю; “Нi” – бо вся наша діяльність прозора i законна. Це – виклик не лише нам, журналістам. Це виклик кожній людині. Це та межа, яку ми не маємо права дозволити їм перейти.

Ми всі повинні допомогти журналістам відстояти право на чесну працю. Не забувайте, що журналісти — це четверта влада, і дуже хотілося б, щоб ми відповідали цьому високому званню. Ми прагнемо висловлювати свою думку незалежно від того, чи влаштовує вона впливову політичну або провладну групу. Хоча завжди знайдуться такі, кому не до вподоби журналістська правда.

Шановні колеги-журналісти, об’єднаймо наші зусилля! Спільно виступимо на захист сайту “Дрогобич Інфо” та газети “Гомін Галичини“! Солідарними зусиллями відстоїмо свободу слова! Закликаємо усіх небайдужих 28 березня 2012 р. (час буде повідомлено додатково) прийти у Дрогобицький міськрайонний суд (вул. Війтівська Гора, 39) і підтримати сайт “Дрогобич Інфо“.

“КАЗКАРІ”

У вівторок, 20 березня, о 14.00 год. в редакції газети “Каменярі” – відбувся круглий стіл на тему: “Нові загрози свободі слова на Дрогобиччині”. Через публікацію в інтернет ЗМІ про корупційні діяння в Дрогобицькому університеті(публікація була складена у вигляді казочки і позивач якимось чином розгледів себе у цій казці), розпочалась “травля” журналістів – на них подано до суду позов про захист честі та гідності з відшкодуванням у 50 тис гривень…

Думка журналістів неоднозначна щодо цього інциденту. Одні вважають, що без доказової бази не можна публікувати навіть казочки, невелика кількість інших підтримують авторів і кажуть, що це єдиний спосіб привернути увагу громадськості до того що твориться в кабінетах університету, який в більшості своїй готує не спеціалістів, а власників дипломів. особливого резонансу набула ця історія у звязку з тим, що скоро буде обрання новго ректора університету. Текст казочки по цьому посиланню: http://droginfo.com.ua/content/view/2956/

РЕАЛЬНІСТЬ

Для довідки:http://www.drohobych.net/ddpu/pro_univer/ChernetsM/index.html

Чернець Мирон Васильович

Народився 28 жовтня 1949 року в селі Чаплі Старо-Самбірського району Львівської області.
Закінчив середню школу №5 м. Дрогобича.

Закінчив у 1974 р. Дрогобицький загальнотехнічний факультет Львівського політехнічного інституту,
а в подальшому у 1975 р. — фізичний факультет Дрогобицького державного педагогічного інституту імені Івана Франка.

Кандидат технічних наук з 1982 р. за спеціальністю 01.02.04 (механіка деформівного твердого тіла).
Вчене звання доцента присвоєно у 1985 році.

Доктор технічних наук з 1992 р. за спеціальностями 01.02.04 та 05.02.04 (тертя і зношування в машинах).
Вчене звання професора присвоєно у 1993 р.

Заслужений діяч науки і техніки України з 2008 р.

Наукова діяльність

Наукова діяльність проводиться з наступних напрямів механіки деформівного твердого тіла, машинознавства та трибології:

• Розроблення методу оцінки контактної міцності циліндричних спряжень з врахуванням впливу технологічної некруглості контурів їх елементів.
• Побудова розрахункових моделей кінетики зношування матеріалів при терті ковзання. Розробленняінженерних методів оцінки довговічності та зношування трибосистем ковзання.
• Побудова методів розрахунку зношування та довговічності бурових та гірничопрохідницьких інструментів, зубчастих передач (циліндричних, конічних, черв’ячних).

Загалом опубліковано близько 240 різного типу праць: монографій, статей, тез, авторських свідоцтв на винаходи, посібників різного призначення.
Зокрема 20 монографій та науково – технічних видань, 8 навчально – методичних посібників.

Чернець Мирон Васильович,
доктор технічних наук, професор,
заслужений діяч науки і техніки України,
проректор з наукової роботи
головний корпус, кімн.9
тел. (03244) 3-81-11
 [email protected]

http://protruskavets.org.ua/2012/03/24/kazky-ta-kazkari/