ORD

Человек не терпит насилия!

Вы можете читать нас на следующих доменах:
ord-ua.info ord-ua.biz ord-ua.org

RSS Военные прокуроры не прочь пристрелить Портнова

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Андрей Портнов в поисках дополнительного заработка, который он гордо называет “реформаторством”, решил “помножить на ноль” военную прокуратуру. Что, в принципе, объяснимо. Замшелые военные прокуроры никак не могут понять, какие деньги можно “варить” на тендерах на обмундирование, питание, ГСМ и прочее для воинских частей. Мы уж не говорим о земле. С одной стороны, вроде бы логично, зачем военная прокуратура стране в которой фактически нет армии? Но вдруг еще появится? Тем не менее, Портнов решил на всякий случай разогнать “прокуроров-сапогов”, чтобы при случае отдать эту прибыльгную сферу своему и “правильному” человеку.

Кстати, не исключено, что такой человек в военную прокуратуру внедрен. 26 января этого года на должность заместителя начальника Главного управления военных прокуратур — начальника следственного управления был назначен некто Шевченко Эдуард Васильевич. Этот персонаж стал известен еще много лет назад, когда работал на должности начальника Марьинской межрайонной прокуратуры Донецкой области и учился добывать деньги сначала для Геннадия Васильева, а потом для Рената Кузьмина. Сейчас Шевченко — это один из основных членов ОПГ Кузьмина, у которого весьма “сладкие” отношения с Портновым. Так что, что с “армейскими” деньгами эта парочка найдет как разобраться.

Что примечательно. На следующий день после своего назначения в военную прокуратуру Шевченко решил знатно “проставиться”7 И заказал в кейтеринговой службе весьма и весьма роскошный стол, с икрой, суши и дорогими коньяками. Военные прокуроры были в шоке от такого барства, но, говорят, именно во время празднования они достигли просветления и поняли, что жили неправильно, воровали слишком мелко, и что только под руководством Эдуарда Шевченко смогут вырваться из круговерти своей мелочной сансары. С тех пор, говорят, сотрудники военной прокуратуры полюбили Шевченко как родного, внимают его мудрым наставлениям и ожидают памятных подарков в виде телефонов “Верту”, которых, говорят у Шевченко — просто как грязи.

Но вернемся к Портнову. Его “реформаторские” инициативы вызвали возмущение среди ветеранов военной прокуратуры, помнящих еще те времена, когда они выносили расстрельные приговоры барыгам вроде Портнова. Говорят, что это возмущение весьма умело подогревает еще один радетель за украинскую юриспруденцию — не к ночи будь помянутый Сергей Кивалов. Матерый ээээ, одесский юрист понял, что Портнов уже стал фактически монополистом на рынке продажного правосудия и твердо решил часть юридических борделей оставить за собой. В реузльтате чего, собственно и родилось это письмо ветеранов военной прокуратуры. “Письмо как письмо. Беспричинно. Я в жисть бы таких не писал”. Тем более, будучи военным прокурором. Потому что никакое, даже самое правильное слово в наше смешное время не сравнится даже с 10 граммами пластида.

 

 

 

 

Президенту України –
Верховному Головнокомандувачу Збройних Сил України
Януковичу В.Ф.

 

Генеральному прокурору України державному раднику юстиції України Пшонці В.П.

 

Секретарю Ради національної
безпеки і оборони України
Клюєву А.П.

 

 

ЗВЕРНЕННЯ

 

Звертаються до Вас ветерани органів військової прокуратури України з актуального питання реорганізації існуючої системи військових прокуратур України. Наші вболівання спрямовані не на особисті інтереси, а на інтереси держави, її обороноздатності та національної безпеки.

 

Мета нашого звернення полягає виключно в сподіванні на виважений професійний підхід при вирішенні питань, пов’язаних з реорганізацією органів військової юстиції. Перш за все це обумовлено заявою керівника Головного управління з питань судоустрою Адміністрації Президента України Андрія Портнова у ЗМІ про ліквідацію органів військової прокуратури, а також розробкою проектів Кримінально-процесуального кодексу, Закону України «Про прокуратуру» і поправок до них, якими передбачаються декілька варіантів діяльності військових прокуратур. Нажаль, жоден з них не відповідає як основним принципам формування і діяльності військових прокуратур, так і, вибачте, здоровому глузду.

 

Ми розуміємо, що в масштабах правової реформи в державі це питання на перший погляд мізерне, але воно існує і потребує саме професійного державного вирішення. Жоден з авторів вищевказаних проектів Законів і поправок до них жодного разу не запрошували для обговорення в комітетах Верховної Ради України, Адміністрації Президента України фахових військових прокурорів, не витребували статистичну і аналітичну інформацію щодо їх діяльності, структури, кадрового потенціалу. Компетентної експортної оцінки їх діяльності не надавалось. Саме з цих причин відсутня вмотивована аргументація щодо подальшого існування інституту військових прокуратур. Це питання в січні 2011 року було предметом розгляду колегії Генеральної прокуратури України, якою діяльність військових прокуратур визнана ефективною.

 

Виникає питання, що послужило підставою для реорганізації військових прокуратур, чи був на це державний запит або рекомендації Ради Європи, або приклади інших країн? Наскільки нам відомо ні запиту, ні рекомендацій не було. У той же час, внесений у 2011 році проект Закону про внесення змін до Федерального Закону Російської Федерації «Про військовий обов’язок і військову службу», яким передбачалось позбавлення військовослужбовців військових прокуратур військових звань, за ініціативою Президента РФ відкликаний з Державної Думи.

 

Усім відомий вислів, що хто не знає своєї історії, той не має майбутнього. На території України інститут військових прокурорів було запроваджено в 16 сторіччі і він постійно здійснював свої функції до цього часу. Військові прокуратури ефективно діють в США, Канаді, Німеччині, Франції, Великобританії, Польщі, Словаччині, Угорщині, Хорватії та інших державах, у тому числі усіх країнах пострадянського простору. Структура їх побудови в основному складається з військових прокуратур гарнізонів, флотилій (на правах районних, міських), армій, флотів (на правах обласних) і апарату Головного військового прокурора – заступника Генерального прокурора України. Система військових прокуратур в Україні максимально наближена до структури піднаглядних військових формувань відповідно до військово-адміністративного поділу території України.

 

Нагляд за додержанням законів центральними органами військового управління здійснюється Головним управлінням військових прокуратур Генеральної прокуратури України; за командуваннями видів Збройних Сил, оперативними та територіальними командуваннями – військовими прокурорами трьох регіонів і ВМС України; за військовими частинами і установами – 33 військовими прокурорами гарнізонів. Окрім Міністерства оборони і Збройних Сил України військовим прокурорам піднаглядні Державна прикордонна служба України, Служба зовнішньої розвідки України, Служба безпеки України, Управління державної охорони України, Державна спеціальна служба транспорту Міністерства інфраструктури України, Внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України, підприємства, установи, організації та заклади, що їм підпорядковані.

 

В указаних військових формуваннях сконцентрована значна кількість людських ресурсів, бойової техніки, зброї, боєприпасів, які потребують посиленого прокурорського нагляду. У повсякденній діяльності командування цих формувань керуються вимогами Статутів Збройних Сил України, що вимагає від військових прокурорів спеціальних знань у галузях військової адміністрації, тактики та бойового застосування військ, володіння спеціальними методиками проведення прокурорських перевірок, виявлення та розслідування злочинів, що відсутнє у працівників територіальних прокуратур, більшість з яких не проходила навіть строкову військову службу.

 

Статтею 52 діючого Закону України «Про прокуратуру» визначено, що фінансування і матеріально-технічне забезпечення військових прокуратур здійснює Міністерство оборони. Останнім щорічно затверджується окремий кошторис на утримання військових прокуратур, який погоджується керівництвом Генеральної прокуратури України. Необхідність указаного положення Закону обумовлена перш за все принципом максимального наближення військових прокуратур до військ. В умовах надзвичайних ситуацій, знаходження військ поза межами населених пунктів, у складі миротворчих контингентів та інше прокурори на законних підставах забезпечуються продовольством, житлом, засобами пересування, службовими приміщеннями та іншим. Виплати грошового забезпечення здійснюються в розмірах, передбачених відповідними нормативними актами. Чергові військові звання прокурорсько-слідчим працівникам присвоюються за поданням відповідного військового прокурора. Відтак ці питання не можуть розцінюватись як залежність від військових службових осіб. В рамках єдиної військової організації держави поряд з військовими прокурорами успішно здійснюють свою діяльність офіцери військової освіти, військової медицини, військові фінансисти тощо.

 

З метою забезпечення найбільш ефективного виконання військовими прокурорами своїх обов’язків як складової єдиного організму військової організації держави вони мають статус військовослужбовців і на них поширюються відповідні вимоги до персоналії, всі права і обов’язки, визначені законодавством про військовий обов’язок і військову службу, як державну службу особливого характеру яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров’я і віком громадян України, пов’язану із захистом Вітчизни. За невиконання вимог присяги і військових статутів на них поширюється кримінальна відповідальність за військові злочини,якими установлені спеціальні норми, в той же час захищені законодавством про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей і підпадають під захист міжнародного гуманітарного права.

 

Слід зазначити, що відомості про дислокацію, чисельність, озброєння, бойову та спеціальну техніку ЗСУ, мобілізаційну готовність, морально-психологічний стан військ становлять військову таємницю. Для військовослужбовців як спеціального суб’єкту статтею 422 КК України за її розголошення встановлена кримінальна відповідальність. Дія цієї норми не може поширюватись на цивільних осіб, у тому числі і прокурорів, що може призвести до безкарності за розповсюдження військової таємниці.

 

На закінчення варто наголосити, що Президентом України – Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України у лютому поточного року окреслені пріоритетні завдання для військового відомства. Серед них: радикальне реформування Збройних Сил; підвищення інтенсивності бойової підготовки військ; зміцнення кадрового потенціалу; дієве вирішення соціальних проблем військовослужбовців і членів їх родин; боротьба з марнотратством та проявами корупції в армійському середовищі. Ці завдання передбачають скорочення чисельності особового складу, вивільненням значної кількості військового майна, земель оборони, їх реалізацію та вимагає забезпечення ефективного нагляду за додержанням законів у військових формуваннях, на що здатна існуюча система військових прокуратур України, кількість оперативних працівників якої складає 417 офіцерів. Для порівняння прокуратура м. Києва має штатну чисельність 690 посад.

 

У 2011 році грошове забезпечення оперативних працівників військових прокуратур України склало 49,5 млн. грн. За результатами роботи органів військової прокуратури України державі було відшкодовано понад 335 млн. грн. Відтак, реорганізація діючої системи органів військових прокуратур не вплине на економію бюджетних коштів.

 

Сподіваємося на розуміння та підтримку.

 

 

Колишній військовий прокурор Далекосхідного,

Забайкальського, Київського військових округів

(1959-1975), почесний працівник прокуратури УРСР,

заслужений юрист УРСР, почесний член

Союзу юристів України

генерал-майор юстиції Павлов М.П.

 

 

Колишній заступник Генерального прокурора України –

начальник Головного управління військових прокуратур

(1999-2000), почесний працівник прокуратури України,

заслужений юрист України

генерал-лейтенант юстиції

Радзьоха В.І.

 

 

Колишній військовий прокурор Військово-Морських

Сил України, Південного регіону України (1999-2002),

почесний працівник прокуратури України,

заслужений юрист України

генерал-майор юстиції

Козир П.Г.

 

 

Колишній перший заступник військового прокурора

Центрального регіону України (2004-2010),

почесний працівник прокуратури України

полковник юстиції

Зелінський О.В.

 

 

Колишній заступник військового прокурора

Центрального регіону України (1998-2005),

почесний працівник прокуратури України

полковник юстиції

Маркевич А.М.

 

 

В тему:

 

Пройдисвіт у мантії

 Висловлюємо щиросердне співчуття шановним киянам і гостям столиці. До роботи в Шевченківському районному суді приступив новий суддя – Олег Лінник, переведений до Києва Указом Президента України від 18 липня №764. Годі й казати, що перед тим Олег Петрович трудився в благословенній Донецькій області, а саме – суддею Мар’їнського районного суду. От тільки суддею він став 10 років тому виключно через збіг прикрих для себе обставин – у такий спосіб пан Лінник, який працював тоді начальником слідчого відділу податкової міліції Мар’їнської міжрайонної держподаткової інспекції, сховався за суддівською недоторканністю від кримінального переслідування за службове підроблення й зловживання владою.

 

Податковий міліціонер давно став в Україні символом беззаконня та державного рекету. Але те, що учудив Лінник, не має аналогів в історії «правоохоронної» злочинності – він на початку 2001 року підробив постанову про порушення кримінальної справи проти мар’їнського підприємця Володимира Ополєва, сфальсифікувавши під нею підпис слідчого Ірини Вишневської, яка на той момент вже звільнилась з податкової міліції та виїхала на постійне мешкання до Італії.

 

А піти на такий неординарний крок пану Ліннику довелося на прохання тодішнього Мар’їнського міжрайонного прокурора Едуарда Шевченка, який перебрався до Києва ще в 2004 році разом з Ренатом Кузьміним і нині подвизається в Генеральній прокуратурі – типу, наглядає за законністю на транспорті. Так, того самого Едуарда Шевченка, який входить у так звану «банду чотирьох», що обслуговує наймерзотніші витівки Рената Кузьміна. Інші троє – це Андрій Курись (начальник Головного управління Генпрокуратури з розслідування особливо важливих справ), Сергій Ленський (прокурор Сумської області) та Ігор Проценко (прокурор Одеської області).

 

Про ту історію достеменно відомо нинішньому Генеральному прокуророві України Віктору Пшонці, який, сподіваємось, ладний підтвердити достовірність кожного нашого слова. Власне, Віктор Павлович, що тоді очолював прокуратуру Донецької області, до останнього прикривав Олега Петровича від покарання, аж доки не стало зрозумілим, що далі терпіти зливу в’їдливих публікацій про «справу Ополєва» немає ніяких сил. І тоді Линник, побоюючись, що Пшонка таки вдягне на нього наручники, кинув хлібну посаду та перебрався суддею в сусідній Великоновосілківський район.

 

Як стверджують злі язики, за це призначення Олег Петрович віддав всі свої заощадження, нажиті непосильним трудом податкового міліціонера. Тим не менш, витрати ці були не даремними – суддівська недоторканність його врятувала від перспективи знайомства з Донецьким слідчим ізолятором №5. Попрацювавши у Великій Новосілці, Лінник згодом повернувся в Мар’їнку – також суддею. Тепер він – столичний жрець незрячої богині й ось-ось почне демонструвати взірці донецької правосвідомості.

 

Власне, саме Віктору Пшонці й зобов’язаний Лінник своєю свободою – прокурор Донецької області категорично відмовлявся притягнути фальсифікатора до відповідальності. Втім, робив це Віктор Павлович аж ніяк не з любові до тодішнього керівника ДПА України Микола Азарова. Просто Лінник підробив постанову про порушення кримінальної справи щодо Ополєва не з власних інтересів – він лише обслуговував прокурорську зграю, яка тоді орудувала в Донецькій області, оббираючи підприємців.

 

Щоби шановні кияни та гості столиці усвідомили, який кадр тепер відправлятиме правосуддя в Шевченківському райсуді, розповімо про ту історію докладніше. А було так.

 

Наприкінці 90-х років минулого століття в Мар’їнському районі Донецької області на посаді заступника міжрайонного прокурора служив такий собі Ігор Марченко. Прокурор – як прокурор. На роботу він їздив вдягнутий у спортивний костюм, лакові черевики та норкову шапку з золотим ланцюгом на шиї завтовшки з мізинець. Як і всі прокурори, займався зароблянням свіжої копійки й навіть відкрив на паях з місцевим підприємцем Ополєвим міні-пекарню.

 

Згодом Марченко перебрався в прокуратуру Кіровського району Донецька, але регулярно навідувався в Мар’їнку, забираючи свою частку прибутку від діяльності пекарні. А коли, траплялось, державні справи вимагали присутності пана прокурора в обласному центрі, Ополєв сам приїздив у Кіровську райпрокуратуру та привозив компаньйону гроші. Ці гроші Марченко щоразу занотовував до відомості, куди записував дату, суму, курс долара й ставив власноручний підпис. Ось ця прокурорська «декларація про доходи». Пригадали, Вікторе Павловичу?

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Може б і донині опікувався б пан Марченко хлібом насущним, але одного разу, восени 2000 року, після чергової п’янки йому спало на думку, що нелогічно ділитись з якимсь комерсантом прибутками, якщо можна все забирати самому. Думка ця була реалізована в суто донецьких традиціях: Марченко запросив Ополєва до райпрокуратури, після чого разом з ще одним «хлібопіком» — співробітником УБОЗу Плотницьким — вивіз директора пекарні в розташований поблизу гуртожиток і бив доти, доки Ополєв не написав розписку, що начебто винен Марченку 30 тисяч доларів. Отримавши цю розписку, прокурор оголосив, що відтепер колишній компаньйон переходить до нього в рабство й має привозити в прокуратуру Кіровського району м.Донецька все, що заробить.

 

Пригадали, пане Пшонка? Я нічого не наплутав?..

 

Але Володимир Ополєв, залікувавши сліди побоїв, платити в прокуратуру відмовився. Тоді на прохання Марченка за нього взявся Мар’їнський міжрайонний прокурор Едуард Шевченко та начальник слідчого відділу тамтешньої податкової міліції Олег Лінник.

 

Тут треба зазначити, що Мар’їнський район донині вважається вотчиною екс-прокурора Донецької області та екс-Генерального прокурора України Геннадія Васильєва. Саме звідсіля Геннадій Андрійович балотувався до Верховної Ради України по мажоритарному округу, а коли в 2003 році покинув парламент у зв’язку з призначенням на посаду Генерального прокурора України, від Мар’їнки у Верховну Раду зайшов його старший брат, Олександр Андрійович. Пригадується, як народний депутат Юрій Луценко у зв’язку з цим підготував проект постанови Верховної Ради України про перейменування міста Мар’їнка Донецької області в місто Братовасильєвськ…

 

Донецька область ніколи не виглядала як оаза законності та правопорядку. Але в Мар’їнському районі наприкінці 90-х років були скасовані навіть ознаки того, що на цю адміністративну одиницю поширюється дія Конституції України. Тут верховодила прокурорська банда підручних Васильєва, яка згодом перебрались у Київ разом із своїм патроном. Тож не дивно, що Шевченко розпорядився підприємця Ополєва просто кинути до буцегарні. Але в Мар’їнці немає свого навіть ізолятора тимчасового тримання, не кажучи вже про СІЗО, а в Донецький ІТТ без папірця з печаткою людину не приймуть. Відповідальну місію скласти такого папірця прокурор Шевченко доручив начальнику слідчого відділу податкової міліції Ліннику. Той подумав-подумав і, справедливо опасаючись відповідальності за незаконне притягнення завідомо невинуватої людини до кримінальної відповідальності, вирішив вчинити підробку.

 

Якраз за пару місяців до того, у перших числа грудня 2000 року, зі слідчого відділу Мар’їнської податкової міліції звільнилась і виїхала за кордон слідчий Ірина Вишневська. Лінник вирішив цим скористатись і разом зі своїм підлеглим Віталієм Степаненком у січні 2001 року виготовив від імені Вишневської «заднім числом» постанову про порушення проти Володимира Ополєва кримінальної справи за, начебто, ухилення від сплати податків. Окрім того, Лінником і Ко були виготовлені ще кілька процесуальних документів – зокрема протоколи виїмки. Наводимо фрагмент одного такого протоколу з фальшивим підписом слідчого Вишневської. Для порівняння тут же вміщено зображення справжнього підпису.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Втім, прокурор Шевченко також не пас задніх – доки Лінник підробляв підпис колишньої підлеглої, Едуард Васильович виготовив фальшиве наглядове провадження.

 

Урешті-решт Володимир Ополєв був запрошений до Мар’їнської податкової міліції, де йому оголосили, що два місяці тому проти нього слідчим Вишневською порушена кримінальна справа (підкреслюємо: не за фактом, а проти особи). Після чого слідчий Степаненко відібрав в Ополєва підписку про невиїзд.

 

Але підприємець і далі відмовлявся нести в прокуратуру гроші. Тоді через три дні Ополєва знову викликали в податкову міліцію, де Лінник зі Степаненком його затримали в порядку статті 115 КПК України (вдуматись тільки – затримувати людину, відносно якої вже обраний ніким не скасований запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд!) та відправили в ІТТ.

 

Агов, пане Генеральний прокуроре, я все правильно викладаю?

 

Того ж дня батько Володимира Ополєва подав до суду скаргу на незаконність затримання свого сина. Відповідно до тодішньої редакції Кримінально-процесуального кодексу України, затримання людини на строк до 72 годин можна було оскаржувати тільки до прокуратури. Але на той момент вже 4,5 роки, як діяла нова Конституція, згідно з якою будь-які дії чи бездіяльність службових осіб та органів влади, які порушують права громадян, можна оскаржувати ще й до суду. Саме на цю норму Конституції, як закон прямої дії, і послався батько підприємця.

 

А тепер уявімо ситуацію – розсадник беззаконня Мар’їнка Донецької області, на дворі – 2001 рік, прокуратура пресує незговірливого комерсанта… Але ситуація була настільки кричущою, що суддя Ігор Ступін – здається, вперше в Україні – прийняв скаргу на незаконність затримання та негайно її розглянув, постановивши негайно звільнити Володимира Ополєва його з-під варти.

 

Так ось. У матеріали кримінальної справи, «порушеної» проти Ополєва, постанова судді Ступіна не потрапила – вона збереглась тільки в архіві суду. Бо Лінник знищив вручену йому копію постанови й відмовився випускати Ополєва з ІТТ.

 

В іншій би ситуації все це зійшло б Ліннику з рук. Але журналісти розшукали в Італії Ірину Вишневську, яка категорично заперечувала автентичність постанови про порушення кримінальної справи проти Володимира Ополєва. Скандал, який Пшонка намагався загасити, набирав обертів попри те, що прокурор Шевченко затвердив обвинувальний висновок і направив справу по обвинуваченню Ополєва до суду. Але суд не став ту справу розглядати, позаяк постанова про порушення носила явні ознаки підробки. Прокуратура запротестувала, Апеляційний суд поміняв підсудність та призначив почеркознавчу експертизу…

 

А між тим фігуранти злочину стали розбігатись – Марченко взагалі звільнився з органів прокуратури, начальник міжрайонної податкової міліції Рябко хутенько перебрався в Донецьк, але найважче довелось Ліннику. Бо тоді Генеральним прокурором був Олексій Потебенько, який хоча й не втручався в донецькі справи, але в даному випадку був змушений надіслати в шахтарський край комісію з ГПУ для перевірки «справи Ополєва». Комісія приїхала й побачила все – фальшиве наглядове провадження, підроблені матеріали кримінальної справи та перелякані обличчя Лінника й Шевченка. Тож і довелося Олегу Петровичу терміново вдягати суддівську мантію, бо крайнім би зробили саме його…

 

До речі, як стверджують обізнані джерела, посаду в Шевченківському районному суді Києва Лінник отримав абсолютно безплатно – унікальний випадок в історії українського правосуддя. Подібним чином, без внесення належних 200 тисяч доларів, на нашій пам’яті був призначений лише один суддя і також недавно – Родіон Кірєєв до Печерського районного суду столиці. І в тому, і в тому випадку призначення здійснювалось під конкретну роботу. Але якщо Кірєєв переводився до Києва з тим, щоби розглянути справу по обвинуваченню Юлії Тимошенко, то Лінник має зосередитись в Шевченківському суді на розгляді кримінальних справ, які розслідуються в Слідчому управлінні Служби безпеки України.

 

Бо останнім часом доходить до смішного. Порушила, наприклад, СБУ «газову» справу відносно Макарова та Діденка, а передати до суду її не може, бо Шевченківський суд «некерований». Довелося навіть міняти підслідність і передавати цю справу до столичного управління СБУ – тільки заради того, щоби в подальшому вона потрапила в цілком «свій» Печерський суд. Але тепер проблема, тьху-тьху, вирішена. Його честь Олег Петрович Лінник буде розглядати справи так, як треба. Йому не звикати. Досвід є.

 

Володимир БОЙКО, спеціально для «ОРД»

 

Версия для печати

 

 

Комментировать

Комментарии - страница 18

6.03.2012 9:48 конкретный пацан

Кончайте трындеть!!!! Пока вы тут слюни распускаете в частях и военкоматах уже пирожки кушают и радуются. Нах.. все на проверки дела возбуждать!!!!!


6.03.2012 10:50 leon_lex@mail.ru

В Содоме жил Лот праведный человек со своей женой и двумя дочерми. Бог послал в этот город двух ангелов, принявших людское обличие. Это было вечером. Гостеприимный Лот принял их в своем доме, не зная что это ангелы. И вот не успели они лечь спать как пришли все люди города того и стали требовать у Лота чтоб он отдал им тех двух гостей на издевательства. Но Лот стал упрашивать их чтоб они не делали им никакого зла. Но горожане еще больше обозлились на Лота и хотели выломать двери. Но ангелы те открыли двери и забрали Лота в дом, а всех тех людей от мала до велика поразили слепотой! Сказали мужи те Лоту: “…Мы истребим сие место; потому что велик вопль на жителей его к Господу…” И взяли за руку его, и жену его, и двух дочерей его, и вывели его, и поставили его вне города… один из них сказал: “Не оглядывайся назад… спасайся на гору, чтобы тебе не погибнуть”. “Солнце взошло над землею, и Лот пришел в Сигор. И пролил Господь на Содом и Гоморру дождем серу и огонь от Господа с неба. И ниспроверг города сии, и всю окресность сию, и всех жителей городов сих, и произростения земли. Жена же Лотова оглянулась позади него, и стала соляным столпом”.

Вопрос о военных прокуратурах решен. Назад дороги нет. Не живите прошлым. Живите настоящим и будущим и не оглядывайтесь назад…


6.03.2012 14:04 Владимир

О взятках говорят многие, А кто приведет хоть один пример, что бы в гражданской прокуратуре отказались от 300 тис грн взятки? А у военных такой пример есть. Чем и горжусь


6.03.2012 15:33 leon_lex@mail.ru

Цыгана обежать нельзя!!!


6.03.2012 15:57 leon_lex@mail.ru

Кто даст оценку действиям военных следков на “Скныливе” (приговоры в отношении Топонаря и Егорова-основных моральных и процессуальных уродов), авиакатастрофе Ту-154 в районе Фенольной… Все фактически устояло… Теперь тешьтесь, но это недолго. А то, что два следака мозгами тронулись, что один повесился, кто это возместит… На хрен мы не стали ни до, ни после… ​ ​Забытый легион… Бога за бороду поймать нельзя… Всем воздастся!

Нельзя было пускать в органы военных прокуратур “Энурезников”, — т.е. лиц, которые вообще не знают о воинской службе ничего… Они же применяют к нашему брату КЗоТ, а не Уставы…

Как к нам отнесетесь, так и судьба к вам и вашим детям отнесется…

А мне, х…ли мне терять… Семью потерял, службу из-за дебилов потерял…

Если все считают, что так и должно быть, то… Вам того же и в три раза больше!

Цыгана обижать нельзя!!!!!!!!!!!!!!!!!!


6.03.2012 17:03 ******

Появились слухи о том, что в составе, например, прокуратуры Одесской области штат специализированной прокуратуры составит 7-8 человек. И сформируют его скорее всего за счет офицеров прокуратуры региона. Куда интересно девать остальных?


6.03.2012 17:52 leon_lex@mail.ru

Еше раз… Сколько это будет стоить???????????????????


6.03.2012 18:45 ВВВ

Госпредприятие «Прогресс», входящий в «Укроборонпром», в прошлом году перечислило почти миллион долларов загадочной белизской фирме «Primavera financial» Платежки о переводе средств получили журналисты «Знака оклику». Деньги уплачены за консультационные услуги при продаже оружия в разные страны. Однако эксперт Центра Разумкова Алексей Мельник сомневается, что может быть «такая талантливая фирма, которая бы консультировала относительно продажи оружия в разные страны». Обычно, по его словам, такие фирмы специализируются на одной стране. Primavera financial же консультировала и относительно продажи оружия в Польшу и Малайзию. Журналисты программы спросили у министра обороны Дмитрия Саламатина о том, известно ли ему о Primavera financial, но тот отказался отвечать. Белиз, до недавнего времени Британский Гондурас – является одной из оффшорных стран, которую успешно используют украинские фирмы, когда хотят спрятать прибыли. Хотел спросить, военных прокуратур уже нет что ли? Что там по результатам проверок? САЛАМАТИН МАЛЧИТ????


6.03.2012 20:04 Крупье

контору жалко конечно. особенно нормальных пацанов молодых.Вот лучше-бы повыгоняли таких моральных уродов как Шекшеев,Бевз,Коваль,Витьев и было-бы легче дышать молодежи.


6.03.2012 20:10 йцукер

Прикол, читаю про порядність військової прокуратури та контррозвідки і сльози навертаються:) На чому їздять??? Та не гірші машіни чим у цивільних прокурорів. Якість слідства? як порівняти, хто реально стикався той зрозуміє.

Чи потрібні Вони? От тут набагато складніше. Якщо буде армія то так. В нашому випадку армії вже років десять як не існує, тому нам в.прокуратура як яйця для імпотента, ніби повинні бути, а навіщо???

Чи потрібні реформи? Так, але руками в дермі борошно важко просіяти, звідси прогнозуємі наслідки… Хто буде здійснювати досудове слідство кримінальних справ про військові злочини??? Органи дізнання ліквідують тому ВСП відпадає, слідство із цивільних прокуратур забирають, ментам військові злочини не підслідні та вони і не спроможні…

Питання №2 куди дівати оперативних працівників ВП??? Первести в цивільні? Хто їх там чекає + у них контракти із МОУ, на яких підставах їх розривати??? Висновок: злякані сили України чекають на повернення своїх відкомандированих героїв:)


6.03.2012 20:35 Йцукеру

А давай все до конца доразвалим и будем спать спокойно.


6.03.2012 21:18 leon_lex@mail.ru

Военные прокуратуры (личный состав), вы же сами их и развалили, а теперь пытаетесь найти виновных…

Все работали на “показник”, судьбы людей по***. Бумеранг вернулся…. Невиновные Вам мстят. Я же вас сук предупреждал…


6.03.2012 21:24 leon_lex@mail.ru

Меня выпе…ли, думали этим все кончится… Получите…


6.03.2012 21:26 leon_lex@mail.ru

Я же предупреждал, как к Закону Божьему отнесетесь, так он и к вам отнесется… Где моя книга?????????????


6.03.2012 21:26 leon_lex@mail.ru

Цыгана обижать нельзя!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!


6.03.2012 21:33 leon_lex@mail.ru

Не хер у меня спрашивать, что и как делать. Есть более умные люди. Вопрос-деньги-ответ… Более чем серьезно.


6.03.2012 22:41 leon_lex@mail.ru

“Я, вступаючи на службу в прокуратуру, присвячую свою діяльність служінню Українському народові і Українській державі та урочисто присягаю: неухильно додержуватися Конституції ( 254к/96-ВР ), законів та міжнародних зобов’язань України; сумлінним виконанням своїх службових обов’язків сприяти утвердженню верховенства права, законності та правопорядку; захищати права і свободи людини та громадянина, інтереси суспільства і держави; постійно вдосконалювати свою професійну майстерність, бути принциповим, чесно, сумлінно і неупереджено виконувати свої обов’язки, з гідністю нести високе звання працівника прокуратури. Усвідомлюю, що порушення присяги несумісне з подальшим перебуванням в органах прокуратури”.

Что, прочли, так кто виноват??? Можно долбить водку, разоср…ся с многими,но отношение к службе должно быть по закону, а не по тому, сколько нужно “палок” задвинуть…

Это только начало…


6.03.2012 22:43 leon_lex@mail.ru

Да, кто на меня обиделся, можете мне свечку поставить за упокой… Я всех простил! ЧЕСТЬ ИМЕЮ!


6.03.2012 23:39 leon_lex@mail.ru

А сколько в иных гарнизонах стоит показания свидетелей на уголовное дело?

У нас — 500 грн.

ПАША-тебе привет от дембелей в/ч 3035…:))))))))))))

Так чем Мы начали отличаться от иных…


7.03.2012 0:20 Одесса

По проекту нового УПК все военные преступления будет расследовать СБУ, в том числе и в отношении своих работников (сейчас это пока делают венные прокуратур)


Комментировать