Человек не терпит насилия!

Україна моя… гімалайська, або «саіпатрі посіяла мати»

PA241381

В України є держава-двійник, і знаходиться вона в передгір’ях Гімалаїв. Це Непал. Аналогії з Україною в мене виникли одразу після того, як на виході з аеропорту Катманду членів української тургрупи місцевий туроператор привітав гірляндою з чорнобривців (на мові непалі чорнобривці – «саіпатрі» або «саіпатріпулі»; тож, цілком можна заспівати «саіпатрі посіяла мати»). Як потім з подивом з’ясував: аналогій між нашими країнами можна провести значно більше, ніж на перший погляд видається.

Почнемо з макропоказників. Якщо Україна одна з найбідніших країн Європи, то Непал – один з найбідніших в Азії. Якщо Україна загрузла в одвічній багатовекторності, то Непал, затиснутий між двох великих наддержав – Індією та Китаєм, вибудовує з ними відносини приблизно так само, як Україна з ЄС та РФ. Причому, як і належить нашому двійникові, ментально ближча Індія (в Непалі 80% населення – індуїсти і навіть абетка-діванагарі однакова) викликає в непальців значно більше остраху, ніж відділений гімалайськими хребтами Китай. Натомість непальсько-індійській кордон цілком доступний для перетину. До того ж, свого часу, під приводом наведення ладу, Індія анексувала гімалайське князівство Сіккім. Загалом, ледве виборовши незалежність, Індія почала чинити серйозний вплив на непальські справи. Показово, що Непальський національний конгрес, одна з найстаріших партій країни, був утворений у Делі.

 PA261851

Якщо ми відзначаємо новий рік і старий новий рік, то непальці чинять ще крутіше. У різних регіонах святкують новий рік за різними календарями. Тож, перебуваючи два тижні в Непалі, автор цих рядків мав нагоду відсвяткувати два нових роки – 1132-й та 2068-й.

Аналогом нашої суперечки довкола статусу державної мови в Непалі є дискусія щодо державного статусу індуїзму. (http://www.newsru.com/religy/01sep2011/nepal.html)

Якщо в нас уживається пам’ять про Голодомор та пам’ятники Сталінові, то в Непалі також можна побачити поруч речі несумісні для європейця. Скажімо, тут на одних військових частинах зображена свастика, а на інших – шестикутна зірка (ці символи доволі часто зустрічаються поруч і не лише у військовій символіці). А от стрілецька зброя непальських військових часто виглядає антикварною, наче вони щойно повернулися з фронтів Другої світової війни.

Утім, як зазначив один мій знайомий, у Непалі найменше варто глузувати з армії. Адже кістяк її складають горяни-гуркхи, яких з ХІХ ст. і досі радо наймають до британської армії. Зараз гуркхи служать в індійській армії, а ще – в поліціях Сінгапуру та навіть Об’єднаних арабських еміратів (там багато індуїстів працює). Зрештою, гуркхи просто їздять на відповідні заробітки. Уже повертаючись в Україну, в літаку розговорився з уже немолодим гуркхом, який працює в Афганістані у охоронній компанії.

Як і належить побратимам українців, у непальців також є свої національні прожекти. Наприклад, цей рік оголошений роком туризму: планують, що країну відвідає рекордна кількість туристів – мільйон (до цього щороку приїздило близько 700 тисяч). Утім, замість розвивати туристичну інфраструктуру та вчити персонал адекватним уявленням про сервіс (наприклад, автор цих рядків став свідком того, як офіціант витирав стіл… піднятою з підлоги використаною серветкою) непальці думають, як заманювати туристів якимись сумнівними методами, наприклад, зробити Непал привабливим для гомосексуалістів. (http://travel.newsru.com/article/28Jan2010/gayprincenepal)

Утім, попри проблеми із сервісом, до іноземних туристів непальці справді ставляться з пієтетом. Адже, за місцевими підрахунками, один турист у сезон дає роботу 4-5 непальцям. Тож, не дивно, що під час громадянської війни туристів ніхто не чіпав, а партизани навіть розвивали туризм у контрольованих ними районах (на що влада фактично закривала очі!).

Громадянська війна, яка завершилася в 2006-му, не лишила по собі надто помітних слідів. Хоча в Непалі відчувається, що тут нещодавно воювали: багато людей у формі, довкола деяких важливих об’єктів – блокпости та/або окопи з бліндажами.

Непальські комуністи-маоїсти розпочали партизанську війну у 1996-му і попервах не могли похвалитися серйозними здобутками. Влада почувала себе сильною, як ніколи, аж поки влітку 2001-го не сталося непередбачуване: спадкоємець престолу Діпендра під час вечері перестріляв мало не всю свою родину на чолі з королем, а потім наклав на себе руки. За офіційною версією, принц розпсіхувався через те, що його хотіли одружити не з тією, яку він кохав; за неофіційною – все списують на підступність його дядька Гьянендри, який у підсумку став монархом. Відтак політична криза сильно загострилася, і в підсумку короля невдовзі позбавили влади, а в травні 2008-го Непал став федеративною республікою.

Теперішню політичну ситуацію в Непалі цілком можна порівняти із постмайданною в Україні. Як і українські помаранчеві, непальські комуністи невдовзі пересварилися між собою. Зараз у Непалі декілька комуністичних партій, які більш чи менш вороже налаштовані одна до одної.

Зрештою, маоїсти хотіли вислати останнього короля з країни, проте ухвалити відповідний закон їм не вдалося. Екс-монарх живе неподалік Катманду, має навіть своїх прихильників в Установчих зборах і, як кажуть недоброзичливці, не полишає реваншистських планів (ну, точно Янукович у 2005-му!). До того ж, армія та влада з підозрою ставляться одне до одного. Попередній командувач гальмував залучення до служби в армії колишніх партизан-маоїстів. І хоча командувача вже позбулися, проте напруга далеко не вичерпана.

Зараз Правляча коаліція складається з 250 маоїстів та 60-70 депутатів від двох дрібніших партій (всього в непальських Установчих зборах 601 депутат). Проте альянс не надто стабільний – союзники рубають деякі важливі для маоїстів ініціативи. Тож, непальці уважно і з деяким острахом читають пресу і стежать за новинами – бояться загострення політичної кризи, яка вже стала перманентною.

Справа в тому, що після громадянської війни маоїсти здали зброю в арсенали, ключі від яких зберігаються в чинного прем’єр-міністра та його довірених людей. Після закінчення війни партизани-маоїсти здебільшого дембельнулися. Проте варто політикам розсваритися, як колишні партизани можуть знову взяти зброю до рук.

А тим часом, королівський плац «Нараянхіті» у центрі столиці став одним з найвідвідуваніших музеїв. Навряд чи така доля чекає на сумнозвісне «Міжгір’я» – хоча б через те, що воно розташоване за межами міста.

Дмитро Шурхало (Київ – Катманду – Бхактапур – Нагхаркот – Покхара – Чіттаван – Катманду – Київ), для «ОРД»

(фото автора)

Оцените материал:
54321
(Всего 0, Балл 0 из 5)
Поделитесь в социальных сетях:

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован.

Читайте также

«Дело ювелиров». Судья Вовк и следователь ГПУ Безушко хотят «разжиться камушками»

«Дело ювелиров». Судья Вовк и следователь ГПУ Безушко хотят «разжиться...

Недавно сменившееся руководство страны в лице президента Владимира Зеленского и его соратников заявило о том, что украинскому бизнесу, а в…
Великий махинатор Ирина Долозина: грязные схемы «скрутчицы»

Великий махинатор Ирина Долозина: грязные схемы «скрутчицы»

Ирина Долозина -- чемпион по "скруткам". При всех начальниках
НЕНУЖНОСТЬ ГОСУДАРСТВА

НЕНУЖНОСТЬ ГОСУДАРСТВА

Последние российские новости впечатляют. Бывший журналист «Новой газеты» Сергей Канев пишет, что под Питером была обнаружена частная тюрьма с крематорием.…
НОВОСТИ