ТРИ ПОВІЇ В СУДДІВСЬКИХ МАНТІЯХ ВИЗНАЛИ КИЯН БИДЛОМ

 ОРД вже писав про брудну сумнівну оборудку, в результаті якої високопосадові рейдери намагаються привласнити ціле озеро в Києві – з його подальшим засипанням (замивом) і забудовою http://ord-ua.com/2010/08/12/vydubickoe-ozero-rejdery-nastupayut-na-prostyh-kievlyan/?lpage=1 Писали про це і інші видання, наприклад газета ВВС http://b-b-c.com.ua/exp.php?type=1&ni=3524 кореспондент http://ua.korrespondent.net/ukraine/586733-bilya-vidubickogo-ozera-v-kievi-zaboronili-buduvati-ofisi «Репортер» http://ua-reporter.com/novosti/45618 та багато інших і навіть видання Верховної Ради «Голос України» (номер від 21.12.2010р).

Причому, за цей ласий шматок (26 га) «схлєснулісь баблом» одразу дві рейдерські групи, таке собі «Ласпі», за яким стоїть колишній нардеп і міністр Шуфрич, та ТОВ «Дніпроекологія» олігарха Пінчука.

Активно підключились до обслуговування «забудовників» озера і молоді космічні повії Льоні Черновецького, які 13.12.07р. прийняли унікальне рішення, яким умудрились перевести у землі громадської забудови не лише прибережну захисну смугу озера «Видубицьке», але й навіть саме озеро http://kmr.ligazakon.ua/SITE2/l_docki2.nsf/alldocWWW/46A6916E24427FBDC2257403006DF6C0?OpenDocument

І все це всупереч заборонам встановленим ст.ст. 58, 60. 61 Земельного кодексу України, ст.ст. 86, 88, 89 Водного кодексу України, п. 6.1. Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, якими категорично заборонено будь яке будівництво в межах прибережних захисних смуг та дна водойм – окрім гідротехнічного (мости, дамби).

Слід зазначити, що озеро «видубицьке» мало чіткі межі прибережної захисної смуги, офіційно визначені рішенням самої ж Київради, від 15 березня 2007 р. № 253/914. http://kmr.ligazakon.ua/SITE2/l_docki2.nsf/alldocWWW/8C8E01CAF6512F4AC22573C000534FC0?OpenDocument

Тисячі киян звикли відпочивати на берегах цього озера та здійснювати тут організацію свого водно-моторного відпочинку, а тому будучи обурені таким відверто незаконним рішенням, яким у мешканців міста умикнули ціле озеро, кілька киян подали позов до Шевченківського районного суду про скасування цього рішення Київради.

На жаль, перший позов був не фаховий (не я писав), в ньому була зазначена лише одна єдина підстава – не проведення громадських слухань. Будь які інші підстави позову не зазначались, а тому суд відмовив у задоволенні цього позову.

У зв’язку з цим було подано новий позов, з того ж самого предмету (рішення Київради від 13.12.2007), але з абсолютно інших підстав — ст.ст. 58, 60. 61 Земельного кодексу України, ст.ст. 86, 88, 89 Водного кодексу України.

Закон це дозволяє робити, тому що згідно п.5, ч.3, ст. 108 і п.3, ч.1, ст. 155 КАС України, суд не може розглядати той же спір, між тими сторонами з того ж самого предмету і з тих же підстав, але якщо предмет, або ПІДСТАВИ ІНШІ, то можна подавати новий позов.

Другий позов (з нових підстав) суд визнав обґрунтованим і задовольнив його http://olexsandrdyadyk.livejournal.com

Проте, «потомственний зять» не ликом шитий і його конторка подала апеляційну скаргу. Подала апеляцію і Київрада, вважаючи, що її право на дерибан і откати, за знищення київських озер — є справ богоугодна і не всяким там киянам ставити під сумнів освячене самим пророком Сандеєм.

Кияни правда надіялись, що новий секретар Київради, пані Герега, дійсно покаялась (як вона про це заявляє) і щиро бажає повернути місту чесно вкрадене разом з Леонідом Михайловичем, а тому звернулись до неї з клопотанням відкликати апеляційну, але виявилось, що все те «бла-бла-бла» про те, — «що я більш не буду», то лише лапша і «Лесик в юбці» нічим не відрізняється від Лесика в штанах.

Але враховуючи безпідставність апеляційних скарг і законність рішення, ми не особливо переживали. Яким же був наш подив, коли 26.05.2011 року судді Київського апеляційного адміністративного суду Федотов І.В., Бабенко К. А. та Мельничук В.П., прийняли рішення http://olexsandrdyadyk.livejournal.com/5614.html яким скасували рішення суду першої інстанції і відмовили позивачам у задоволенні позову.

Ви запитаєте – а як суд обґрунтував законність оскаржуваного нами рішення Київради та безпідставність позовних вимог? – а ніяк! Оскаржуване рішення Київради було настілки нагло незаконне, що суд побоявся доводити (мотивувати) його законність посиланням на хоч якісь норми матеріального права (ви їх не найдете у мотивувальній частині постанови апеляційного суду), а «викрутились» «чіста процесуально.

Взагалі, не лише я, а напевно будь який юрист практик скаже, що коли судді хочуть прийняти завідомо незаконне рішення «по просьбам трудящихся», але ніяк не можуть це «схімічити» — посиланням на норми права матеріального, то вони не мудрствуя лукаво, виносять рішення «крутячи» норми процесуального права. А тому, юрист-практик, якщо бачить судове рішення в якому в мотивувальній частині відсутнє посилання на право матеріальне, одразу насторожується – «хімія».

Отак і нахімічили прости господи — тіпа судді Федотов, Бабенко та Мельничук 26 травня 2011 року http://olexsandrdyadyk.livejournal.com/5614.html

І на що ж послались судді, відмовляючи позивачам у позові про врятування озера?

Позивачі, подаючи позов, посилались на те, що в результаті замиву і забудови озера, вони, як кияни, втратять право користуватись озером – як природним ландшафтним об’єктом загального користування. Це право їм дає ст.13 Конституції України, в якій вказано, що — «Кожний громадянин має право користуватися природними об’єктами права власності народу відповідно до закону та ст. 38 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», якою встановлено, що — «громадянам гарантується право загального використання природних ресурсів для задоволення життєво необхідних потреб (естетичних, оздоровчих, рекреаційних, матеріальних, тощо) безоплатно, без закріплення цих ресурсів за окремими особами і надання відповідних дозволів за винятком обмежень, передбачених законодавством України».

Звертаємо особливу увагу на дефініцію норми ст. 38 — без закріплення цих ресурсів за окремими особами і надання відповідних дозволів — за винятком обмежень, передбачених законодавством України! Це означає, що кожний громадянин України має законне право користуватись будь яким природним об’єктом – без будь яких дозволів. Звичайно, якщо немає спеціально встановленого обмеження, наприклад — якщо об’єкт перебуває у приватній власності.

Але це так пише закон, а що пишуть «судді за викликом»? А такі судді пишуть, що так як жоден з позивачів не є власником ні озера ні його берегів то жодних прав користування ним не мають, а відтак і з позовом звертатись не можуть. Немає дєскать і рішення про те, що озеро та його береги відносяться до земель загального користування.

Цікаво, а що – існує в природі хоч якесь рішення Київради про те, що річка Дніпро відноситься до земель загального користування і чи хоч один киянин має державний акт на кусок Дніпра? – Не мають! Вони ними користуються на підставі ЗАКОНУ (ст. 13 Конституції та ст. 38 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища».

Але, якщо користуватись не законом, а комерційним «внутрішнім переконанням» суддів Федотова, Бабенка та Мельничука, то виходить, що всі ті, хто сьогодні загоряє в Гідропарку та купається в Дніпрі – роблять все це протиправно – ну немає ж ні в кого з них державного акту на землю в гідропарку і на кусок Дніпра.

Отак, одним махом (Рішенням) троє унікумів, офіційно встановили, що практично всі кияни бидло, яке немає законних прав користування природними об’єктами міста, до отримання ними індивідуальних правовстановлюючих документів.

Шановний читач скаже, що такого абсурдного рішення не могли прийняти не те що юристи, а люди, які хоча б знаходились у здоровому глузді, в момент його прийняття. Згодні, така збочена логіка, що міститься в рішенні суду, притаманна або людям з проблемами психіки, або …. або тим, хто вважає, що суддівська мантія – це виключно «лопатка-комсомолка», для загрібання бабла, в процесі обслуговування багатєньких буратінок-олігархів, які вже засипали все, що могли у Кончі-заспі, а тепер вже і до київських озер добрались.

Які ще «процесуальні зачіпки» використали повії з окружної, вибачте – судді Федотов, Бабенко та Мельничук, для того, щоб скасувати абсолютно законне рішення суду першої інстанції (жодним посиланням на матеріальне право воно не заперечене), та відмовити у позові?

Але, нічого іншого, навіть процесуального, наші «дєвочки» придумати не змогли, а тому тупо і грубо «скастрірували» сам закон, написавши, що подання позову з того ж самого предмету, розгляд якого уже здійснюється в апеляційному провадженні, суперечить п.5, ч.3, ст. 108 і п.3, ч.1, ст. 155 КАС України.

Ай я яй, як лукаво, як підло, адже, як я вже зазначав, норми ст. 108 і ст. 155 звучать дещо інше, в них написано, що не допускається розгляд іншого позову з того ж самого предмету, — З ТИХ САМИХ ПІДСТАВ. Проте, закон не забороняє подавати позов, хоч і між тими ж самими сторонами і з того ж самого предмету, але з інших підстав, що і було зроблено.

Із рішення суду за першим позовом видно, що підстава того позову була одна єдина – не проведення громадських слухань.

Рішення ж по другому позову (яке і скасували наші непродажні «дєвочки») було прийняте зовсім з інших підстав (порушення ст.ст. 58, 60. 61 Земельного і ст.ст. 86, 88, 89 Водного кодексів). Це можна побачити прочитавши і співставивши обидва рішення http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/5952583 http://olexsandrdyadyk.livejournal.com Таким чином посилання на ст. 108 і 155 КАС як на підставу відмови у позові є надуманим і протиправним.

Досвідчені судді Федотов, Бабенко та Мельничук, розуміють це не гірше нас, але напевно «потомственний зять», чи його представники зуміли подати нашим непідкупним суддям таку пропозицію, від якої вони не змогли відмовитись.

Хоча, як на нашу думку, суддя і проститутка, повинні все ж чимось відрізнятись, не дивлячись на будь які «цікаві пропозиції» багатеньких буратін.

Олександр Дядюк, для ”ОРД”

копія

Справа №2а-67/20І0

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 вересня 2010 року Шевченківський районний суд м. Києва в скчаді:

головуючого судді Савицького О.А.

при секретарі Дикому Ю. О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Рачек Ольги Миколаївни, Рачека Геннадія Олександровича, Вальченка Віктора Михайловича, Зозулі Віктора Миколайовича до Київської міської ради, треті особи — Товариство з обмеженою відповідальністю «Ай Сі Ем», Товариство з обмеженою відповідальністю «Славутич», Товариство з обмеженою відповідальністю «Ласпі», Товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпроекологія», про визнання протиправним та нечинним рішення,

встановив:

10.02.2009 року позивачі звернулися до суду з адміністративним позовом до Київської міської ради про визнання протиправним та не чинним в повному обсязі рішення Київської міської ради від 12.12.2007р. №1447/4280 «Про внесення змін до Генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року, щодо вилучення території навколо Видубщького озера на Набережно-Печерській дорозі,4-10 у Печерському районі м.Києва із зони зелених насаджень загального користування і переведення її за функціональним призначенням до житлової та громадської забудови».

Свої позовні вимоги позивачі мотивують тим, що зазначеним рішенням порушені їхні права та законні інтереси, оскільки вони, будучи власниками човнів, з середини 70-х років минулого століття користувалися акваторією озера Видубщького та прилеглою до нього земельною ділянкою, для організації свого відпочинку, використовуючи озеро і його береги, як природний об ‘скт для задоволення своїх естетичних, оздоровчих і рекреаційних потреб. Також позивачі вважають, що зміна функціонального призначення території суперечить їхнім інтересам, втрата земельною ділянкою статусу зеленої (рекреаційної) зони позбавляє їх права користуватись даною земельною ділянкою для організації свого відпочинку. Крім того позивачі зазначають, що самим фактом прийняття незаконного рішення органом влади є порушенням їх публічних прав, як громадян України.

У судовому засіданні позивачка Рачек О.М., яка також: є представником позивача Рачка Т.О., та представник всіх позивачів підтримали позовні вимоги, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві.

Представник відповідача Київської міської ради, представники третіх осіб ТОВ «Ласпі» та ТОВ «Дніпроекологія» проти задоволення позову заперечували посилаючись на його безпідставність та не обгрунтованість.

Представники ТОВ «Славутич» та ТОВ «Ай Сі Ем» в судове засідання не з явились про час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, причини неявки суду не повідомили, клопотання про відкладення справи до суду не направили, а тому враховуючи положення ст. 128 КАС України суд вважає за можливе розглянути справу на підставі наявних в ній доказів.

Заслухавши пояснення сторін та їх представників, представників третіх осіб, дослідивши письмові докази, які містяться в матеріалах справи, суд вважає, що даний адміністративний позов підлягає задоволенню, виходячи з наступиш підстав.

Перевіряючи обставини справи, судом встановлено, що позивачі с власниками та орендарями моторних човнів, які вони, за договорами з державним комунальним підприємством Ремонтно-відстійний пункт № 1, зберігшій на території прилеглій до озера «Видубицьке», на якій розміщувалось вказане підприємство.

Після припинення діяльності державного комунального підприємства Ремонтно- відстійний пункт № 1, позивачі продовжують користуватись акваторію озера «Видубицьке» та прилеглою до озера земельною ділянкою, для організації та здійснення свого відпочинку і заняття водно-моторним туризмом, що відповідає положенням cm. 13 Конституції України a cm. 38 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища».

Рішенням Київської міської ради від 13.і2.2007р. №1447/4280 «Про внесення змін до генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року, щодо вилучення території навкоЛо Видубицького озера на Набережно-Печерській дорозі. 10 у Печорському районі м. Києва із зони зелених насаджень загального користування і переведення її за функціональним призначенням до житлової та громадської забудови»:

• Затверджено містобудівне обґрунтування щодо внесення змін до містобудівної документації для розміщення об’єкта інвестування у складі офісно-готельного комплексу з торговельно-розважальним центром, яхт-клубом, спортивно-оздоровчими спорудами і приміщеннями громадського призначення та підземними автостоянками на Пабережно- Печерській дорозі, 4-10 (Видубицьке озеро) у Печерському районі м. Києва.

• Внесено зміни до Генерального плану міста Києва та проекту планування його риміської зони на період до 2020 року, затверджених рішенням Київради від 2fi.03.02p. ЬЗ 70/1804, а саме: переведено територію навколо Видубицького озера Набережно-Печерський дорозі, 4-10 у Печерському районі м. Києва у визначених містобудівним обґрунтуванням, із зони зелених насаджень загального користування до території житлової та громадської забудови.

Згідно cm. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Стаття 19 Конституції України зобов’язує органи місцевого самоврядування, їх осадових осіб діяти тільки з підстав, в межах повноважень ти в спосіб, які передбачені конституцією та законами України

Відповідно до cm. 140 Конституції України визначено, місцеве самоврядування є правом територіальної громади — жителів села чи добровільного об’єднання у сільську громаду китеіів кількох сіл, селища та міста — самостійно вирішувати питання місцевого начення в межах Конституції і законів України.

Отже, діючи на підставі наданих повноважень та у спосіб встановлений конституцією і законами, будь який орган влади, обмежений рамками законів і має право іриіімати рішення. , що не порушують Конституцію та Закони України.

Прийняття рішень щодо зміни цільового призначення земельних ділянок за функціональним призначенням, згідно cm. 20 Земельного кодексу України, відноситься до компетенції Київської міської ради. Оскаржуване рішення КМР прийняла у спосіб встановлений законом — на сесії Київської міської ради, проте суд вважає, що вказане рішення Х’МР прийняла вийшовши за межі наданих повноважень, всупереч вимогам Водного та земельного Кодексів України, положень інших нормативно-правових актів, виходячи і наступного.

Як зазначено у п. 2, оскаржуваного рішення, територію навколо озера «Видубицьке» за адресою: Набережно-Печерська дорога, 4-10. у Печерському районі м. Києва у межах визначених містобудівним обґрунтуванням, переведено із зони зелених насаджень загального користування до території житлової та громадської забудови.

У містобудівному обґрунтуванні, копія якого знаходиться у матеріалах справи і відповідність якого визнана як представником відповідача так і представниками третіх осіб, площа земельної ділянка встановлена в розмірі 26,6 га, в тому числі і 8,1 га — пнища дзеркало Видубицького озера.

Суд погоджується з твердженнями представника позивачів, який зазначив, що відповідач, затвердивши містобудівне обґрунтування щодо внесення змін до містобудівної (документації, для розміщення об’єкта інвестування у складі офісно-готельного комплексу і торговельно-розважальним центром, яхт-клубом, спортивно-оздоровчими спорудами і приміщеннями громадського призначення ти підземними автостоянками і змінивши цільове призначення вказаної земельної ділянки, перевівши площу дзеркала озера Видубицьке та його прибережну захисну смугу, на якій будівництво заборонено, у землі громадської ти житлової забудови прийняв спірне рішення всупереч положенням cm. 58. 60. 61 Земельного та ст.ст. 88. 88 Водного кодексу України, згідно яких у прибережній захисній смузі, можливе лише

будівництво гідротехнічних споруд, а не офісно-готельних комплексів, вийшовши, таким чином, за межі своїх повноважень.

Також з містобудівного обґрунтування вбачається, що згідно схеми «Вудівельно-технічного освоєння озера «Видубицьке» та схеми руху транспорту (графічна частина затвердженого містобудівного обґрунтування), частина озера Видубицьке підлягає взагалі замиву, а будівлі готелю та офісів будуть збудовані на місці теперішнього дна озера тау його прибережній захисній смузі.

Судом не приймаються до уваги твердження представника відповідача та представника ТОВ «Ласпі», що для озера «Видубицьке» не встановлено прибережну захисну смугу, а замив акваторії водних об’єктів та будівництво на місці їх колишнього дна не заборонено чинним законодавством, а тому, приймаючи оскаржуване рішення Київська міська рада не порушила вимоги cm. 58, 60, 61 Земельного та cm.cm. 88, 89 Водного кодексу України, оскільки вони спростовується наявними у матеріалах справи доказами, а саме.

В матеріалах справи міститься витяг з проекту прибережних захисних смуг ІІечерського району, який було затверджено рішенням Київської міської ради від 15 березня 2007 року N 253/914. Даними графічних матеріалів підтверджено, що озеро «Видубицьке» мас конкретні, чітко встановлені межі прибережної захисної смуги. Такті чином, судом встановлено, що озеро «Видубицьке» має у встановленому порядку затверджену прибережну захисну смугу, яка розміщується навколо озера «Видубицьке».

Представник відповідача не надав суду доказів того, що рішення Київради ви) 15 березня 2007рок у№ 253/914 відміняюсь, або що до нього вносились зміни, якими скасовувалась прибережна захисна смуга навколо озера «Видубицьке».

Із затвердженої оскаржуваним рішенням КМР від 13. і2.2007р. №1447/4280 містобудівної документації та наявних у матеріалах справи графічних матеріалів вбачається, що об’єкт інвестування, у складі офісно-готельного комплексу, з торговельно-розважальним центром, яхт клубом, спортивно-оздоровчими спорудами і приміщеннями громадського харчування та підземними автостоянками буде розміщуватись у затвердженій прибережній захисній смузі озера «Видубицьке» та частково на території його нинішнього дна.

Cm. 60 Земельного кодексу України встановлено, що вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об’єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною:

а)для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари — 25 метрів;

б) для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад З
гектари — 50 метрів:

в) для великих річок, водосховищ на них та озер — 106 метрів

Пунктом б) ч.І cm. 58 Земельного кодексу України встановлено, що землі зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами відносяться до земель водного фонду, а відтак мають свої особливості правового регулювання їх використання, визначені не лише нормами Земельного, але й нормами Водного кодексів України.

Відповідно до ч.І cm. 61 Земельного кодексу України встановлено, що прибережні захисні смуги (навколо озер шириною 100м) — є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності, а ч.2 цієї статті встановлено, що — у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється:

а) розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісения), а також
садівництво та городництво:

б) зберігання та застосування пестицидів і добрив;

в) влаштування літніх таборів для худоби;

г) будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних),
у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів;

Зазначені обмеження у використанні прибережних захисних смуг містяться і у відповідних положеннях Водного кодексу України.

Так ст. 88 Водного кодексу України встановлено, що з метою охорони поверхневих водних об’єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.

Прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм.

Статтею 89 Водного кодексу України також встановлено, що прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності.

У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах (обороняється:

1) розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також
садівництво та городництво;

1. зберігання та застосування пестицидів і добрив:

2. влаштування літніх таборів для худоби;

4) будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних, у
тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів.

Статтею 86 Водного Кодексу України встановлено, що на земельних ділянках дна річок, озер, водосховищ, морів та інших водних об’єктів можуть проводитися роботи, пов’язані з будівництвом гідротехнічних споруд, поглибленням дна для судноплавства, видобуванням корисних копалин (крім піску, гальки і гравію в руслах малих та гірських річок), прокладанням кабелів, трубопроводів, інших комунікацій, а також бурові та геологорозвідувальні роботи. Місця і порядок проведення зазначених робіт визначаються відповідно до проектів, що погоджуються з державними органами охорони навколишнього природного середовища, водного господарства та геології.

Крім того, забудова водних акваторій заборонена п. 6.1. Державних санітарних правій шанування та забудови населених пунктів, затверджених наказом Міністерства Охорони здоров’я України, N 173 від 19.06.96.

Таким чином, аналіз діючого законодавства України, перш за все норм Земельного та Водного Кодексів України, підтверджує, що вилучення території навколо Видубицького озера із зони зелених насаджень загального користування і переведення її за функціональним призначенням до житлової та громадської забудови, а тим більше будівництво офісно- готельних комплексів, з торгівельно-розважальними центрами та спортивно оздоровчими спорудами на території прибережних захисних смуг озер, до яких відноситься і озеро «Видубицьке» та за рахунок їх акваторій є незаконним.

Отже, з досліджених судом доказів, судом встановлено, що Київська міська рада прийнявши рішення, яким затвердила містобудівне обґрунтування для розміщення об’єкта інвестування в складі офісно-готельного комплексу, з торгівельно-розвижальним центром, яхт клубом, спортивно оздоровчими спорудами і приміщеннями громадського призначення на території прибережних захисних смуг озера «Видубицьке» та за рахунок його акваторії та змінивши цільове призначення вказаної земельної ділянки, перевівши її у земні громадської та житлової забудови, прийняла його всупереч обмеженням встановленим ст. 58, 60. 61 Земельного кодексу України, ст.ст. 86, 88, 89 Водного кодексу України, п. 6.1. Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів та всупереч власному рішенню від 15 березня 2007 року № 253/914, яким сама ж Київрада встановила прибережну захисну смугу навколо озера «Видубицьке», вийшовши, таким чином, за межі наданих повноважень.

Відповідно до ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Сторона відповідача не надала суду будь яких доказів на заперечення та спростування доводів викладених в позовній заяві та на підтвердження законності рішення Київської міської ради від 12.12.2007р. №1447/4280 «Про внесення змін до Генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року. іцоОо вилучення території навколо Видубицького озера на Набережно-Печерській дорозі,4-10 у Печерському районі

м. Києва із зони зелених насаджень загального користування і переведення її за функціональним призначенням до. житлової та громадської забудови».

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що відповідач приймаючи оскаржуване рішення діяв з перевищенням наданих йому повноважень та всупереч нормам закону, а тому визнає рішення Київської міської ради від 13.12:2007 року № 1447/4280 протиправним та таким, що підлягає визнанню нечинним.

На підставі викладеного, відповідно до ст.ст. 8, 13, 19, 140 Конституції України, ст.ст. 58, 60, 61 Земельного кодексу України, ст.ст. 86, 87, 88, 89 Водного”кодексу України. п.6.1 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, рішенням Київської міської ради від 15.03.2007 ропу № 253/914 «Про затвердження проектів прибережних захисних смуг водних об’єктів та схем зовнішніх меж: прибережних захисних смуг об’єктів водного фонду у районах м. Києва», керуючись ст.ст. 9. 10. 11. 14. 17, 71, 72, 99. 128, 158-163,185, 186 КАС України, суд

постановив:

Позов Рачек Ольги Миколаївни, Рачека Геннадія Олександровича. Вальченка Віктора
Михайловича, Зозулі Віктора Миколайовича до Київської міської ради, треті особи —
Товариство з обмеженою відповідальністю «Ай Сі Ем». Товариство з обмеженою
відповідальністю «Славутич», Товариство з обмеженою відповідальністю «Ласпі»,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпроекологія», про визнання протиправним та
нечинним рішення — задовольнити. д

Визнати протиправним та нечинним рішення Київської міської ради № 1447/4280 від 13.22.2007 року «Про внесення змін до Генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року щодо вилучення території навколо Видубицького озера на Набережно-Печерській дорозі,4-10 у Печерському районі м. Кисва із зони зелених насаджень загального користування і переведення її за функціональним призначенням до території житлової та громадської забудови».

Постанова суду може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного . суду через Шевченківський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови. У разі проголошення судом, вступної та резолютивної частин постанови, а також прийняття постанови в письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб‘єкта владних повноважень було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного після закінчення п’ятиденного строку з моменту отримання суб’єктом владних повноважень повідомлення про можливість отриманий копії постанови.

Постанова суду набирає законної сипи після закінчення зазначених вшиє строків, або після перегляду справи в апеляційному порядку, якщо постанову суду не скасовано.

Суддя: підпис

Копія вірна. Суддя