Перестаньте, черти, клясться на крови!

Если у Алексея Пукача в камере есть телевизор, то он наверняка, очень смеется, слушая новости. Потому что каждый день появляется кто-то новый, кто заявляет, что именно он сыграл решающую роль в поимке Пукача. И есть в этом циничном примазывании что-то на редкость мерзкое. Нет, чтобы молчать тихо в тряпочку, потому как почти шесть лет эти дармоеды в генеральских погонах типа «искали» человека. Нет, каждый теперь старается присвоить и себе частичку этой «победы», каждый уже грезит об очередной звездочке, должности, ордене. Тьфу, нечисть шерстяная. И ни одно ж не подумает, что ж мы за правоохранители такие, что ищем «преступника №1» шесть лет, за что ж нам деньги-то платят?

Первым заявил о своей причастности к поимке Пукача Виктор Ющенко устами своей прес-секретарши,  сморозившей, что Пукач был пойман во исполнение приказа Президента. Ну понятно, перед выборами нужно хоть в чем-то отчитаться. Потом Пискун прорезался, заявив что первым арестовал в свое время Пукача именно он. Потом резво прокукарекал замгенпрокурора Голомша, заявивший что он «два года шел по следу». Какому интересно, следу? Куда шел? К должности генпрокурора?

Вчера нарисовался Юрий Луценко:

«Юрій Луценко: «У справі затримання Пукача немає жодної політики — є лише колосальна ретельна робота оперативних служб МВС»

Під час прес-конференції, що відбулася сьогодні в МВС України за участю очільника відомства Юрія Луценка, серед інших питань обговорювалися аспекти затримання одного з фігурантів справи про вбивство Георгія Гонгадзе — колишнього керівника служби кримінального розшуку МВС генерала-лейтенанта міліції Олексія Пукача. Журналістам показали 9 томів розшукової справи, в якій викладені всі перипетії пошуку цієї людини, що тривав з 2005 року. За словами Міністра, його знайдення є результатом професійної майстерності не лише працівників Служби безпеки України, а й величезної роботи  оперативних працівників карного розшуку МВС.

— Одного разу ми вже виходили на слід Пукача — 2006 року на Луганщині, коли обґрунтовано знали про те, що він там перебуває. На жаль, тоді міліції зрадила оперативна вдача і його затримати не вдалося, — зазначив Міністр.

Проте оперативна удача не зрадила працівників карного розшуку іншого разу — у червні цього року, коли оперативники «вирахували» номер стільникового телефону, яким міг користуватися Пукач, і навіть приблизний район його перебування. Юрій Луценко продемонстрував журналістам копію листа до Генпрокуратури з викладенням цієї інформації, яка, врешті, стала вирішальною у виявленні конкретного місця перебування генерала-втікача.

— Начальник Департаменту карного розшуку МВС України, у відповідності з чинним законодавством, письмово повідомив Генпрокуратуру про наявність даних щодо одного з номерів мобільного телефону, що знаходиться у Чуднівському районі Житомирської області (стільникова вежа с. Стетківці) і може належати розшукуваному Олексію Пукачу, — розповів Міністр. — Рішенням слідства цей номер (оскільки МВС позбавлене можливості контролювати телекомунікації) «вирахуваний» в результаті аналізу телефонних з’єднань, зв’язків розшукуваного й був переданий для подальшого опрацювання оперативним підрозділам Служби безпеки України. Працівники останньої виїхали на місце, технічним шляхом встановили конкретні координати (село Молочки) і здійснили затримання.

Відповідаючи на одне із запитань журналістів Юрій Луценко зазначив, що «ніяких політичних причин затримання пана Пукача немає, є лише колосальна ретельна робота оперативних служб МВС та фахова робота Служби безпеки України і я просив би політиків не експлуатувати ці речі». Він підкреслив, що вважає це затримання «особистою удачею для всіх, кому є небайдужим просування справи вбивства Георгія Гонгадзе».

Юрій Луценко нагадав, що він особисто доклав чимало зусиль для того, аби ця справа «зробила перший переможний крок». Саме у його службовому кабінеті 2005 року, через кілька місяців після призначення, «на килим ступили троє колишніх, а тепер уже засуджених, працівників міліції, які дали покази про причетність до вбивства журналіста і були одразу передані у руки слідчого Генеральної прокуратури, а потім вказували на Пукача, як на виконавця і організатора цього вбивства». Міністр зазначив, що на часі шукати відповіді на питання — хто був замовником злочину? — й висловив сподівання, що вони «надійдуть незалежно від того політичного піару й контрпіару, який, на жаль, розгортається навколо цієї справи», і екс-генерал отримає заслужене ним покарання. Згадане затримання, на переконання глави МВС, має стати «надзвичайно важливим щепленням всім працівникам міліції задля відповідальності і недопустимості виконання злочинних наказів».         

— Звичайно, тут не можна промовчати і про винних працівників міліції, які не змогли виконати свої обов’язки з розшуку Пукача, — говорить Юрій Луценко. — Йдеться про керівництво Чуднівського райвідділу внутрішніх справ і конкретно про дільничного, який обслуговував село Молочки. Службове розслідування встановило, що до жовтня минулого року цю дільницю обслуговував молодший лейтенант, який за клопотанням керівництва сільради і громади був звільнений з посади через неналежне виконання службових обов’язків. Посада лишалася вакантною до квітня 2009-го (саме тоді у Молочки приїхав Пукач), коли тут з’явився новий дільничний, який теж виявив у цій справі бездіяльність. Також свою роботу не зробили начальники відділів дільничних інспекторів та карного розшуку. Днями має вийти наказ, за яким буде прийнято рішення про звільнення начальника райвідділу та начальника відділу дільничних інспекторів, оголошення неповної службової відповідності начальнику карного розшуку й, можливо, притягнення до відповідальності посадових осіб обласного рівня.

Міністр зазначив, що причетними до «справи Гонгадзе» є колишнє керівництво МВС України, і не тільки.

— Не виключаю, що Пукач зараз дасть й інші покази щодо того, хто замовив убивство і дав усний злочинний наказ, кому він рапортував тощо, — підкреслив Юрій Луценко. — Тобто, ця справа може довести причетність до цього злочину колишніх керівників держави чи державних інституцій.»

Ну да, участковый виноват, а министр как всегда, весь в белом. Почему Юрий Витальевич выполз на трибуну именно сейчас? Наверное, пил с горя, что не сможет записать себе в актив поимку Пукача. А жаль, к выборам бы пригодилось.

А в чем же собственно проявлялось оперативное мастерство милиции в деле поимки Пукача? В том что один целый генерал милиции лично вербовал дочку Татьяны Стельмах, многолетней спутницы Пукача? Вербовал с тем, чтобы дочка передала матери, а та Пукачу некие выгодные условия, на которых он может безбоязненно вернуться в Украину? Но вот ведь незадача, Татьяна Стельмах давно рассталась с Пукачем и послание ему передать не успела. Очень, конечно, интересно было бы узнать содержание того «политического решения» высшего руководства страны и МВД, которым Пукачу гарантировался не пожизненный срок и пристойное содержание. Может в этом «политическом решении» были заложены и показания, которые должен будет дать Пукач?

Заявление Луценко не может не вызвать раздражения по нескольким причинам. Во-первых, Юрий Витальевич не может не знать, что фактически все эти годы ни МВД, ни СБУ, ни ГПУ Пукача на самом деле не искали. Деятельность следственно-оперативной группы была заморожена и возобновилась совсем недавно и без особой надежды на успех. Искали Пукача на протяжении всех этих лет буквально несколько человек и делали это на свой страх и риск. А действительно за поимку Пукача стоит благодарить молодую оперативницу, недавно пришедшую в Главк «К», которой и поручили расследовать это «дохлое» дело. Поручили в надежде на то, что девушка не справится и будет повод от нее избавиться. А девушка начала действовать по правилам, как учили. И для начала собрала не только все телефонные номера связей Пукача, но и все «имеи» телефонов. И проверила трафик этих телефонов. И один из контактов засвеченных аппаратов «засветился» в Житомирской области. И уже потом выехали в область мобильные комплексы «Грифы» и отследили точное местонахождение Пукача. Но речь не об этом. Речь о том, что Пукача так долго искали еще и потому, что милиция в этом поиске занимала очень странную позицию. А именно, она категорически не желала делиться оперативной информацией с СБУ. Из соперничества ли, или из какого-то своего умысла — пока не понятно. Но факт остается фактом. К примеру, когда в 2007 году в одном из городов Донецкой области была обнаружена «Тойота», принадлежавшая Татьяне Стельмах и на которой она вместе с Пукачем передвигалась по Украине — милиция об этом факте в СБУ не сообщила. Мало того, сотрудники милиции, которые занимались этим делом, заявили о том, что у них было указание руководства — не передавать никакой информации сотрудникам СБУ. Это как, саботаж? Или политическое противостояние силовых ведомств начинает приносить свои горькие плоды? Ведь шутки шутками, но комедия с поимкой Пукача показала в полный рост «боеспособность» наших правоохранительных органов. Шесть лет искали Пукача. Уххх, матерый оказался. Просто Бин-Ладен. А если предположить, что в стране появится действительно серьезная террористическая организация? За шесть лет она много чего успеет сделать. Впрочем, зачем фантазировать насчет террористов. Как там идет расследование нахального убийства Курочкина в здании суда? Или высокопрофессиональных, в составе банды убийств харьковских инкассаторов? Как идет расследование резонансных заказных убийств? Боюсь что и за шесть лет не управятся. И каждый такой резонансный «висяк» — это зеленый свет для преступников. Которые понимают — сегодняшние правоохранительные органы и спецслужбы Украины, это организации политические, в которых профессионалы — скорее исключение чем правило.

Ну и последнее. Никому не стыдно сейчас, в очередной раз на мертвой голове журналиста въезжать в новый кабинет, получать очередные ордена и пиар? Вам там на всех хватает кусков черепа Гонгадзе?

Станислав Речинский, «ОРД»