Состоявшаяся триста лет назад битва под Полтавой и последовавшая за ней капитуляция остатков шведской армии под Переволочной стали одним из поворотных событий, изменившим историю Европы. Московское царство стало Российской империей, которая с того момента и до сих пор остается одним из ведущих игроков на европейской политической сцене. Тогда как Швеция постепенно растеряла большую часть своих владений и сосредоточилась на внутренних проблемах.
Вообще, сама по себе Полтавская битва — удивительное событие. Оно стало возможно только благодаря особенностям характера шведского короля Карла ХII, которому не давали покоя лавры Александра Македонского. «История, как известно, не терпит сослагательного наклонения, но элементарные расчеты показывают, что Карл, двинувшись на север и соединившись с Левенгауптом, мог выбросить русских из района Невы, причинив им огромные потери в живой силе, — отмечает современный российский историк Александр Широкорад, автор монографии «Северные войны России» (http://militera.lib.ru/h/shirokorad1/4_06.html). — А дальше не было никакой нужды идти на восток, достаточно было построить мощные крепости в Орешке, Ниеншанце и Нарве, уже не по канонам XIII-XIV веков, какими их брал Петр, а по образцам французских крепостей начала XVIII века, и, разумеется, оставить там сильные шведские гарнизоны».
Но, тем не менее, шведский король, преследуя московского царя, сначала дошел чуть ли не до Смоленска. Но Петр І, отступая, применил тактику выжженной земли — так что шведская армия оказалась на чужой территории в очень сложной ситуации. Однако, в итоге, Карл ХІІ повернул не на Север, а на Юг, чем, кстати, немало озадачил гетмана Ивана Мазепу: «Диявол его сюда несет! Войска великороссийские за собою внутрь
Украины впровадит на последнюю оной руину и на погибель нашу!»…
Ход Полтавской баталии довольно подробно описан с обеих сторон. Победа русского оружия была во многом была обусловлена несколькими ошибками шведов и тем, что накануне решающей битвы Карл XII был тяжело ранен в ногу во второстепенной стычке. «И так король, к прежним недостаткам армейским, нажил и свой собственный, став об одной ноге, — иронизирует по этому поводу автор «Истории Русов». — Случайность сия была не из сонма предестинаций, а из самопроизвольной и неприличной королю запальчивости».
Данная случайность имела определяющее значение, поскольку в решающий момент он не мог вести в бой свою армию. Хоть и посредственный стратег, молодой шведский король (накануне битвы ему исполнилось 27 лет) был виртуозным тактиком. Он не раз побеждал, принимая на поле боя нужные решения и увлекая своих солдат (а если надо — то и лично подгоняя колеблющихся ударами шпаги плашмя). А так шведской армией в Полтавской битве командовал фельдмаршал Карл Реншильд.
Во всяком случае, то, что русские силы под Полтавой превосходили шведов (http://militera.lib.ru/h/englund_p/s03.gif ) — не играло решающей роли. Ведь под Нарвой (1700) и под Головчином (1708) шведы разбили имеющих численный перевес московитов. Меньшими силами Карл громил и объединенные саксонско-польско-русские войска (1706).
Итак, минимально вмешаемся в реальный ход событий: представим, что 17 июня 1709 г. пуля, которая попала в левую ступню короля, пролетела чуть левее. Отталкиваясь от этого, попробуем переиграть Полтавскую битву. Для реконструкции событий воспользуемся книгой шведского историка Петера Энглунда «Полтава: Рассказ о гибели одной армии» (http://militera.lib.ru/h/englund_p/title.html).
Итак, после того, как русские войска форсировали Ворсклу, шведы оказались зажаты между Полтавой и новым укрепленным лагерем русской армией. Карл XII, узнав о том, что на соединение с армией московского царя движется калмыцкое войско, решил первым атаковать русский лагерь.
Примерно в 23.00 26 июня шведская армия начала строиться и четырьмя колоннами выдвигаться в сторону русского лагеря. Около 3.00, король во главе пехоты неожиданно для противника атаковал редуты, захватив большую их часть, а затем — и русский лагерь (не соответствует реальной истории). Тем временем, шведская кавалерия опрокидывает русскую (соответствует реальной истории). В один из моментов на сторону шведов переходит 2-тысячный казацкий отряд, усилив дезорганизацию отступающих русских сил (в реальной истории командир Сконского полка принц Максимилиан Вюртембергский не принял предложения казацких парламентеров, сославшись на невозможность узнать волю короля по данному поводу).
Русская пехота не успевает развернуться в боевой порядок и, в итоге, опрокинута неистовой штыковой атакой шведов (http://militera.lib.ru/h/englund_p/s04.gif ). Кстати, в то время шведы были признанными мастерами ближнего боя, исповедуя сформулированный впоследствии Суворовым принцип «пуля дура, штык — молодец» (треть солдат в шведских пехотных батальонах была вооружена пиками).
В итоге, к 11 часам утра русская армия потеряла лагерь и отступила (здесь и далее — альтернативная история). Избежать полного разгрома русским удалось лишь благодаря тому, что шведы и сами понесли большие потери, а также то, что мотавшийся по полю боя шведский король был ранен пулей в ногу. После битвы ему была срочно сделана операция. Король потерял много крови и часто терял сознание.
Вскоре, получив весть о поражении царской армии, капитулировал гарнизон Полтавы.
Шведы и казаки, спохватившись, пытаются догнать русских. Преследованию отступающей русской армии помешал подход 30-тысячной орды калмыцкого хана Аюки. Во встречном бою передовой отряд под командованием ханского сына Чакдоржаба разбил передовые казачьи сотни и шведские эскадроны.
Гетман Мазепа берет на себя переговоры с Аюкой. В результате, хан объявил нейтралитет и ушел в свои прикаспийские степи. Однако это дало возможность царской армии оторваться от преследования и занять оборону в Харькове, Курске и Белгороде. Царь отправляется в Москву — готовить столицу к обороне.
Шведы, не смотря на победу, были измотаны тяжелой кампанией и большими потерями. И хотя войско союзников — украинских казаков — вследствие победы пополнилось, а захваченные в русском лагере припасы позволили снабдить армию, — однако все это не сулило быстрого и победного исхода войны. Ведь значительная часть русской армии сумела отступить.
К тому же король был ранен, а без него шведские генералы не решались брать инициативу в свои руки. Тем временем, Мазепа активизировал свои все еще оставшиеся связи при русском дворе, а также растущее влияние при шведском (к тому времени финансы гетмана уже играли значительную роль в обеспечении шведских войск), чтобы начать переговоры о мире.
К тому времени в Москве созрел заговор. Уставшие от войны и реформ государя царедворцы свергли его и возвели на престол его сына Алексея. Вскоре Петр умер при невыясненных обстоятельствах, а его ближайшему соратнику князю Александру Меньшикову — отрубили голову.
Окрыленный победой король хотел продолжать войну, но свои генералы и союзник гетман настаивали на том, чтобы пойти на заключение мира с новым царем. Канцлер граф Пипер буквально вырвал у ослабевшего после ранения короля согласие на начало мирных переговоров с новым царем: «Ваше величество до выздоровления не сможет командовать армией!». Карл XII понял, что если бы он погиб в бою, то шведская армия погибла бы вместе с ним…
Мир был подписан в 1711 г. на довольно приемлемых для Московского царства условиях. Оно теряло все свои завоевания в Прибалтике и выплачивало контрибуцию. Воссоздавалось Новгородское государство, которому предстояло стать буфером между Московией и Швецией. Также царь отказывался от претензий на Украину, которая переходила под шведский протекторат. Речь Посполитая и Пруссия также ставали зависимыми от Швеции.
Швеция остается одним из ведущих европейских государств, пока не надорвется в одной из последующих войн. Но все же еще более сотни лет она будет играть важную роль в европейской политике, захватив колонии в Африке и Америке.
Московия так и не станет Россией и возвратиться к своему привычному укладу жизни. Петра І с его реформами церковь поддаст анафеме (которую, впрочем, вскоре снимут). Новый царь Алексей II продолжит реформы, но они будут проходить более спокойно. Потеряв завоевания не только на Севере, но и на Юге (турки вернут себе Азов), Москва обратит свою экспансию на Восток. В итоге, к началу XIX века московиты прочно обоснуются на берегах Тихого океана, начнет борьбу за Аляску и Гавайские острова.
Украина стает Великим княжеством Руським. Идут переговоры о вступлении княжества в состав Речи Посполитой — как третьей, после Польши и Литвы, равной составляющей. Но поляки слишком не уступчивы, а у гетмана довольно большая армия и богатая казна, чтобы стоять на своем. В результате, княжество остается под номинальным шведским протекторатом.
Под властью Мазепы оказалась не только левобережная Гетманщина, но и Правобережье (семь полков), а также Слобожанщина (пять полков). Новое государство стает Великим княжеством Руським. После смерти гетмана его племянник Андрей Войнаровский получил не только булаву гетмана, но и титул великого князя.
Великое княжество Руськое также начнет реформы на европейский манер. Но вскоре великий князь и генеральная старшина Войска Запорожского начнут борьбу за перераздел полномочий (как король и магнаты в Речи Посполитой). Начинаются распри, которые ослабят молодое государство. В итоге, во второй половине XIX века окрепшее Московское царство добьется того, что московский царь получит титул Великого князя Руського. Новое государство будет напоминать двуединую Австро-Венгрию…
Ничего этого не было. Но что-то похожее могло бы произойти. Или, как говорил отец российской истории Николай Карамзин, «что быть могло, но стать не возмогло…».
Дмитрий Шурхало, для «ОРД»
Вместо постскриптума
Миссия есть у каждого… просто не надо понимать это слово торжественно. Вот, например, Карл Двенадцатый — знаешь, был такой шведский король — всю свою жизнь воевал — с нами, еще с кем-то, чеканил всякие медали в свою честь, строил корабли, соблазнял женщин. Охотился, пил. А в это время в какой-то деревне рос, скажем, некий пастушок, у которого самая смелая мечта была — о новых лаптях. Он, конечно, не думал, что у него есть какая-то миссия, — не то что не думал, даже слова такого не знал. Потом попал в солдаты, получил ружье, кое-как научился стрелять. Может быть, даже не стрелять научился, а просто высовывать дуло из окопа и дергать за курок. И вот так однажды высунул он дуло, заткнул уши и дернул курок — а в это время где-то на линии полета пули скакал великолепный Карл Двенадцатый на специальной королевской лошади. И — прямо по тыкве…
17 ответов
бред какой-то!
“Скажи мне что ты курил, и я скажу кто ты” (с) Х/ф “Старик Хоттабыч”
альтернатива мудаку- презерватив.
Я не понял, это орд или исторический экскурс? Раз уж речь о Полтаве, то написали бы как мэр 2 года, кормил лохов-шведов, обещаниями что памятник Карлу поставит, и вытянул под это кучу бабла под разные типа инвестиции, дороги поремонтировать и т.п. За два дня до годовщины кинул шведов, сказал не получается ви дите ли, а те уже памятник в самолет погрузили. Приехали инвесторы посмотреть как их деньги освоены и обалдели, что все разворовано, а за эти деньги еще пару ресторанов козырной карты открылось “Козачек” и “Мыслывец”(мэр в долях)А за день до празднований мэр заклеивал бигборды с портретом Мазепы(был сюжет по ICTV), кстати принадлежащие дочке бывшего мера…
По логике автора Мазепа должен был предать Карла.
автор — крайняя плоть реваншизма.
Автор, а Вы,и в правду, какую траву курили? Почитали б Энглунда.
Отупевшие в конец комментаторы. Им, дурачью неэрудированному, даже невдомек, что существуе такая ветка фантастической литерауры, которая называется альтернативной историей.
Один из лучших авторов этого жанра Гарри Тэрдлдав написал, например, роман с сюжетом, что было бы с Землей, если бы во время 2-й мировой войны, когда немцы были под Москвой, на нее напали агрессивные чужаки.
Сергей Лукьяненко, известнейший в российский фантаст, написал книгу, в которой Россия изображена султанатом, т.е. чисто исламским государством.
Тупость “допысувачив” ОРД, чесслово, иногда просто поражает.
Ну, вы-то, видно по всему, травкой не ограничиваетесь. Все больше N,N-диэтиламид лизергиновой кислоты глотаете регулярно.
Чтобы продемонстрировать наглядно, кто победил под Полтавой, приведу ряд цитат из дневника посла Дании (союзницы Московии на тот момент) в Московии 18 века Юлиуса Юста:
Вот как он описывает Московию и московитов:
,,В Росії від усіх недуг лікують три лікарі: перший лікар – це російські лазні (“бані”), другий – горілка, котру п’ють як воду або пиво всі ті, котрим дозволяють засоби, і третій – часник, котрий росіяни вживають не тільки як приправу до кожної страви, але також їдять сирий серед дня. Через те від них завжди страшно смердить, а чужинець, що приїзжає до Росії уперше й не звик до того смороду, рішучо не в стані сидіти в них у кімнаті, особливо при численному товаристві”… (ст. 297).
“Вживаючи огидну страву, до того ще вдягаючись скрайно неохайно і брудно, звичайно без білизни, росіяни розповсюджують від себе такий огидний, поганий сморід, що проживши три-чотири дні у тій самій кімнаті, остаточно отруюють в ній повітря і на довший час залишають після себе сморід, так що для чужинця кімната залишається неможлива для замешкання” (ст. 299).
Загалом характеристика росіян і російських достойників у данського посла знаходить постійно такі вислови, що вони “пихаті, чванькуваті, усіх у чомусь підозрівають, скупі, шкаредні, дрібничкові, тупі, грубіяни, незграбні, брехливі, неосвічені.”
“Окруження царя поводилося без совісти і стиду: кричали, свистали, ригали, плювали, лаялися і навіть нахабно плювали в обличчя порядних людей).”
Про “бенкети” царя в Москві посол пише:
“Така компанія (разом з царем) у кілька сот людей з величезним ревом робить “нальоти” на доми купців, князів та інш. достойників, де як худоба жере і понад міру п’є, причім більшість допивається до хвороб і навіть до смерті.” Дуже розповсюджений був звичай, що при таких пиятиках перед приходом “дорогих гостей” накривали підлоги палат грубою верствою соломи, “щоб після гостей можна було з більшою зручністю замести за ними та викинути їх блювоту й мочу” (ст. 58).
Про державні податки на Московщині читаємо: “Цікаво, що нема ні одної ділянки народних прибутків, котрі б цар не монополізував і з котрої не брав би своєї частини. Навіть шинки по цілій Московщині тримав цар і одержує від них прибутки. Кожна рибальська сітка, котра біднякові дає харч, і та обложена тут річними податками.”
“У Московщині закон оминають на кожному кроці і вирішують справу без суду” (ст. 136). У всьому (коли когось притягли до суду) можна було зрештою відкупитися, даючи Меншікову,,взятку” 10, 20 чи 30 тисяч рублів. При чім з того цар (Петро І) дістає “свою частину”. “Загалом мені подали стільки прикладів безправства і насильства, які роблять в Росії (Московщині) у відношенні до чужинців і росіян, що на їх перерахування і оповідання не вистарчило б багатьох стоп паперу. Зрештою, що можна очікувати кращого в країні, де вищі достойники постійно повторюють: нехай цілий світ говорить, що хоче, а ми все таки будемо робити по своєму.”
“Іноді при зносинах з росіянами допомагає лайка…” В іншому місці: “Загалом, коли маєш діло з росіянами, треба говорити з ними гостро й по грубіянськи, тоді вони уступають; коли ж поводитися з ними ласкаво, то від них не можна нічого добитися.”
Як справа стояла з освітою московських найвищих достойників і державних мужів, свідчить факт, що сам князь Меншиков – “друга особа після царя” – не вмів ні читати, ні писати.
Не знали ніякої мови крім російської – канцлер Головкін, новгородський митрополит, духовник Петра І. Ні один з достойників не знав латинської мови, що панувала тоді в освічених колах і на королівських дворах. При царському дворі була одинока особа, що знала латинську мову – Мусін-Пушкін. Знову з царем данський посол порозумівався голландською мовою.
Чтобы продемонстрировать наглядно, кто победил под Полтавой, приведу ряд цитат из дневника посла Дании (союзницы Московии на тот момент) в Московии 18 века Юлиуса Юста:
Вот как он описывает Московию и московитов:
,,В Росії від усіх недуг лікують три лікарі: перший лікар – це російські лазні (“бані”), другий – горілка, котру п’ють як воду або пиво всі ті, котрим дозволяють засоби, і третій – часник, котрий росіяни вживають не тільки як приправу до кожної страви, але також їдять сирий серед дня. Через те від них завжди страшно смердить, а чужинець, що приїзжає до Росії уперше й не звик до того смороду, рішучо не в стані сидіти в них у кімнаті, особливо при численному товаристві”… (ст. 297).
“Вживаючи огидну страву, до того ще вдягаючись скрайно неохайно і брудно, звичайно без білизни, росіяни розповсюджують від себе такий огидний, поганий сморід, що проживши три-чотири дні у тій самій кімнаті, остаточно отруюють в ній повітря і на довший час залишають після себе сморід, так що для чужинця кімната залишається неможлива для замешкання” (ст. 299).
Загалом характеристика росіян і російських достойників у данського посла знаходить постійно такі вислови, що вони “пихаті, чванькуваті, усіх у чомусь підозрівають, скупі, шкаредні, дрібничкові, тупі, грубіяни, незграбні, брехливі, неосвічені.”
“Окруження царя поводилося без совісти і стиду: кричали, свистали, ригали, плювали, лаялися і навіть нахабно плювали в обличчя порядних людей).”
Про “бенкети” царя в Москві посол пише:
“Така компанія (разом з царем) у кілька сот людей з величезним ревом робить “нальоти” на доми купців, князів та інш. достойників, де як худоба жере і понад міру п’є, причім більшість допивається до хвороб і навіть до смерті.” Дуже розповсюджений був звичай, що при таких пиятиках перед приходом “дорогих гостей” накривали підлоги палат грубою верствою соломи, “щоб після гостей можна було з більшою зручністю замести за ними та викинути їх блювоту й мочу” (ст. 58).
Про державні податки на Московщині читаємо: “Цікаво, що нема ні одної ділянки народних прибутків, котрі б цар не монополізував і з котрої не брав би своєї частини. Навіть шинки по цілій Московщині тримав цар і одержує від них прибутки. Кожна рибальська сітка, котра біднякові дає харч, і та обложена тут річними податками.”
“У Московщині закон оминають на кожному кроці і вирішують справу без суду” (ст. 136). У всьому (коли когось притягли до суду) можна було зрештою відкупитися, даючи Меншікову,,взятку” 10, 20 чи 30 тисяч рублів. При чім з того цар (Петро І) дістає “свою частину”. “Загалом мені подали стільки прикладів безправства і насильства, які роблять в Росії (Московщині) у відношенні до чужинців і росіян, що на їх перерахування і оповідання не вистарчило б багатьох стоп паперу. Зрештою, що можна очікувати кращого в країні, де вищі достойники постійно повторюють: нехай цілий світ говорить, що хоче, а ми все таки будемо робити по своєму.”
“Іноді при зносинах з росіянами допомагає лайка…” В іншому місці: “Загалом, коли маєш діло з росіянами, треба говорити з ними гостро й по грубіянськи, тоді вони уступають; коли ж поводитися з ними ласкаво, то від них не можна нічого добитися.”
Як справа стояла з освітою московських найвищих достойників і державних мужів, свідчить факт, що сам князь Меншиков – “друга особа після царя” – не вмів ні читати, ні писати.
Не знали ніякої мови крім російської – канцлер Головкін, новгородський митрополит, духовник Петра І. Ні один з достойників не знав латинської мови, що панувала тоді в освічених колах і на королівських дворах. При царському дворі була одинока особа, що знала латинську мову – Мусін-Пушкін. Знову з царем данський посол порозумівався голландською мовою.
Прошу прощения за нечаянный повтор.
А вот как тот же Юлиус Юст описывал Украину-Черкасскую (или Казацкую), как тогда было принято: , “доїхав до болота,,що ділить Російську Україну від України Черкаської або Козацької, в котрій я ще не був… У віддалі 10 км. від Глухова я побачив перше село Козацької України Nesman (?). У цій околиці прекрасні лани.”=====”Козаки, будучи народом вільнолюбним, невдоволені царем за призначення до їхніх фортець російських командантів… Вважаючи себе вільним народом вони огірчені, що постійно мусять прислужуватися царю і виконувати його накази.”=====В резиденції гетьмана Івана Скоропадського – Глухові посла приняв “віце-гетьман” Андрій Мартинович, тому що сам гетьман був у поході на чолі 30.000 козацького війська. Уперше за ввесь свій побут у Росії посол не згадує про це приняття як дику пиятику, як це було на Московщині. Навпаки, це приняття прийшло йому до вподоби і він називає його “прекрасним.”=====
“Мешканці Козацької України живуть в добробуті і приспівуючи. Вони без мита продають і купуюгь різні вироби (крам), займаються яким забажають ремеслом і чим хотять промишляють. Платять вони тільки певний невеликий податок гетьманові” [Порівняно з царськими податками!]. =====Про самих козаків пише: “Вони у всіх відношеннях чистіші й чепурніші від росіян.” =====Подорожуючи далі на Київ, данський посол вступив до Королівця.
“Королевець велике місто… Вулиці в ньому прекрасні, котрих я в Росії нігде не бачив; будинки гарні, міцні, чисті, виступають на вулицю, як у Данії, а не стоять у глибині подвірря як у Росії. Перед службою Божою дзвонять тут у дзвони в три голоси, як у нас, а пізніше під час самої відправи рідко подзвонюють. Козаки, подібно до росіян, грецької віри, але у дзвони дзвонять по нашому [данському!], між тим як росіяни виключно “трезвонять” без порядку й галасливо”. =====”Місцеві мешканці – каже посол – як взагалі все населення Козацької України, відзначається великою ввічливістю і охайністю, вдягаються чисто і чисто утримують доми”. Усе те данського посла як видко особливо вражало після Московщини, тому підчас свого переїзду про чистоту і охайність українців говорить наворотом кілька разів. ====== Про свою візиту у митрополита між іншим пише: “Митрополит – гожий, увічливий старець, що дуже добре говорить латинською мовою”. Будучи у Лаврі посла знову дивує, що можна тут теж розмовляти з монахами латинською мовою. При тім треба пригадати, що у Петербурзі посол мав великий клопіт з мовою, а навіть відмітив, що сам духовник Петра І не тільки не знав латинської мови, але не знав латинської абетки. Зовсім не знали іншої мови, окрім російської, також новгородський митрополит, сам канцлер і майже всі російські достойники. =====Данський посол одмічає, що по українських селах ходять до церкви з молитовниками, себто грамотні; в той же час відмічає, що сам князь Меншіков не вміє ні читати, ні писати! =====Вступаючи на територію Поділля, посол називає її “Польською Україною”, при чім зауважує, що ця країна після останніх війн дуже зруйнована, тому скрізь бракувало йому харчів. Дуже зруйнований був м. ін. і Немирів,,,одначе – додає Ю. Ю. – і останній його будиночок чистіший від найпишніших московських (російських) палат”! (ст. 246). ======Посол їхав у супроводі російських драґунів, як оборони проти татар та ін. “Я вживав – пише посол – чимало заходів, щоби стримувати призначених мені драґонів від грабунку і бандитизму. Свавілля їх доходило до того, що вони часто просто погрожували залишити мене, якщо я не дозволю їм робити, що вони захотять. За моїми плечима вони грабували усякого зустрічного, продавали жидам мої коні, котрих потім після отримання грошей викрадали у них знову назад, щоб я нічого не помітив; зупинили раз одного жида, що гнав биків, на котрих було випікане царське тавро, і стали запевняти, що бики належать цареві, що жид їх украв, через що вимагали від нього по карбованцеві за штуку, погрожуючи, що за непослух відберуть від нього товар силою.”
Ну, и какие выводы напрашиваются? У меня, например, они такие: под Полтавой победила грязная, дикая, абсолютно лишенная культуры рабская Орда Московская; проиграл куда более чистый, культурный и свободный народ. Так чему же удивляться, если ту часть казацкой Украины московской Орде удалось превратить в подобие ее самой, а потомков вольных казаков переделать в промосковское быдло (“…підніжка, грязь, раби Москви…” по Т.Г. Шевченко), в рэпаных совковых хохлов. Для украинцев поражение под Полтавой не меньшая, а может и большая беда, чем нашествие монгольской Орды Бату-хана. Монголы пришли и ушли через 90 лет (правда, не без помощи войск ВКЛ), а эти захватчики сидят у нас и по сей день и регулярно угрожают из своей ординской ставки, из Кремля.
одессит редкий тупорылый пидоррррр
Печму пидар? Гомосексуалист!
Я не скрываю своей ориентации, вся Европа этим живет и не брезгует.
У нас, у украинцев, теперь это тоже модно. Гетеросексуалы, как правило, — скучны и неинтересны.
А хороший гомосексуалист, пусть даже и с садо-мазохистскими наклонностями, — всегда веселее.
Ого, как встревоженная кацапня зашевелилась! Аж в припадке от бешенства заходится.
А вам только и остается, что тешится альтернативной историей, так как в реальной особо то и гордиться нечем