Той факт, що штучно створена інфляція є зручним інструментом політичної боротьби, було відомо давно. Інша річ, наскільки регулярно вона застосовується, щоб казати про її типовий національний характер, як прояв корупції у вищих ешелонах влади конкретної країни. Як казав філософ, щоб докопатися до суті негативного явища, треба знайти відповідь на питання: кому це явище вигідне?
За останній час ріст інфляції в Україні знову підвів країну на край фінансово-економічної кризи. Проте є всі підстави для твердження, що інфляція створена штучно і це комусь вигідно. Мається на увазі політичний аспект економічних наслідків штучної створеної інфляції – це підняття цін на товари і падіння рівня життя народу і, як наслідок, невдоволення народу діяльністю уряду, Прем»єра та вимога їх відставки за неспроможність навести в економіці порядок та вжити ефективних заходів по виходу з кризи.
Щоб дослідити це, порівняємо дві історичні події, розведені в часі відстанню в 55 років.
1944 рік, війна в розпалі. Германія несе великі втрати людських і матеріальних ресурсів, золотий запас Германії вичерпаний майже повністю. Германія опинилася на краю фінансово-економічної прірви. Для ведення війни не вистачає коштів. Саме в цей час Міністр Фінансів Германії звернувся до Гітлера з проханням дозволити штучну емісію грошей – німецької марки. Образно кажучи «включити друкарський станок»..
Проте сталося надзвичайне. Гітлер відмовився від штучної емісії грошей, бо навіть на його – божевільного фюрера думку це було не припустимим, бо призвело б до інфляції і падінню рівня життя німецького народу.
Сьогодні доволі дивно виглядає така турбота фашистського диктатора про свій народ, який він сам втягнув у прірву Другої Світової Війни, що забрала життя мільйонів німців і вщент зруйнувало економіку Германії. Але факт залишається фактом. Навіть попри величезні людські і матеріальні втрати, на рубежі неминучої поразки, Гітлер в 1944 році не допустив інфляції в Германії, щоб не зменшити рівень життя німецького народу.
1999 рік, Україна, розмова в кабінеті Президента України між Леонідом Кучмою і Головою Національного Банку України Віктором Ющенком, зміст якої став відомим завдяки плівкам майора Мельниченка. Під час розмови Кучма тисне на Ющенка, щоб той запустив друкарський станок і додатково випустив в обіг мільярд гривень. Політичний характер задуму Кучми в штучно створеній інфляції був очевидним. Кучма відверто каже, що емісія грошей потрібна для того, щоб завоювати прихильність виборців і отримати якомога більше голосів на наступних президентських виборах шляхом виплати заборгованостей по зарплатам, пенсіям, стипендіям, тощо. Фактично йшлася мова про підкуп виборців у такий непопулярний для економіки країни спосіб. Ющенко розуміє його наслідки – це початок інфляції, знецінення грошей і відповідно падіння рівня життя народу. Тому він аж цілих чотирнадцять(!) хвилин чинить опір злочинному задуму Кучми, навіть просить Кучму зняти його з посади голови Нацбанку. І тільки після того, як Кучма запропонував Ющенку посаду Прем»єра України, той відразу дав згоду на емісію грошей.
Наслідки цього відомі. За короткий термін гривня знецінилася вдвічі у порівнянні до долара США. Зважаючи на те, що економіка України і ціноутворення на товари «прив»язані» до долара, ціни на товари також зросли. Це значить, що кожна українська родина стала вдвічі біднішою.
Тобто, щоб отримати посаду Прем»єра, Ющенко дав згоду, щоб Кучма в черговий раз обдурив і обікрав український народ.
Таким чином маємо, що в 1944 році в умовах жорстокої війни Гітлер піклувався про свій народ і вважав неприпустимим штучно ініціювати інфляцію, що призведе до падіння рівня життя німецького народу. Ющенко ж в 1999 році переймався виключно інтересами власної кар»єри і пішов на злочинний крок, запропонований Кучмою – на емісію грошей, яка призвела до штучної інфляції і зубожіння українського народу.
Не хочеться вірити в те, що і сьогоднішня інфляція та негаразди в економіці є спробою команди Ющенка дискредитувати Тимошенко чи навпаки. Бо в кінцевому підсумку від цього страждає народ.
Спеціально для «ОРД», полковник Недзельський Петро
