Майор Бузина протер кліпи, знову подивився униз – “Волга” стояла на тому ж місці, а обіч неї, виструнчившись, стояв підполковник у парадній формі з блаватними в золотих рамках петлицями, крученими позументами від золотих погонів униз на груди й у хромових чоботах бутельками. Його обличчя закривав парадний кашкет розміром з невеличкий аеродром. Дашок був зсунутий на півтора сантиметра нижче, ніж належить за Статутом, ростом і статурою він скидався на підполковника Мусоргського в повсякденній військовій формі.
“Це що, — заснувалися в голові ошелешеного майора Бузини прудкі думки, — підполковник Мусоргський уже встиг із своїм водієм Васею на “Бекфаєрі” випередити нас і теперички зустрічає тут? Ще й вирядився в парадно-стройову форму підполковника комендантської служби державної варти! Щоб поводить козу „без фанатизму”, тепер уже по наших ганделиках, як і обіцяв, та ще й при усіх реґаліях? Скільки ж він наразі в чоботах бутельками й мундирі з позументами вип’є?! Та ще й як Левка Різника захоче приєднати? Не одне барило, „ясен перець”? От тобі й „Сорочинський ярмарок”! А потім „Хованщина”, танці смерті, чортівня й урешті-решт велика смута!”
У майора Бузини майже потемніло в очах, і він ледве не схопився за свою голову, яка ще не зовсім відійшла від московської одіссеї, але, коли в очах трохи просвітліло, він помітив, що номери в машини не московські, а київські. Підполковник у хромових чоботях бутельками поправив козирок, і Олексій Григорович угледів, що біля машини стоїть не підполковник Мусоргський, а начальник комендатури 9-ої Служби КДБ УРСР підполковник Вітренко, ростом на дві голови вищий, ніж його московський колега підполковник Мусоргський.
Обличчя у підполковника Вітренка, коли він побачив майора Бузину й далі – у отворі люка — схожу на молдаванку стюардесу, набуло такого ж здивованого виразу, як і у майора Бузини нагорі.
Олексія Григоровича ззаду підштовхнув старший лейтенант Нікітченко, як його попихували в спину узбеки біля саркофагу Володимира Ілліча Леніна, і він, повільно ступаючи трапом по килимовій доріжці й тримаючись за поруччя, спустився на летовище, як він спускався сходинками до склепу вождя, тільки на цей раз замість рядків з поеми Володимира Маяковського „Владімір Ільїч Лєнін” йому чомусь пригадався вірш того ж Володимира Маяковського „Піво і соціалізм”.
Підполковник Вітренко поспіхом і трохи здивовано привітався з майором Бузиною й запитав на вухо:
— А де ж керівництво?
Майор Бузина перепитав:
— Яке керівництво?
— 9-го управління КДБ СРСР?
— Не знаю. Ми от удвох із старшим лейтенантом Нікітченком прилетіли із Москви. Про інше керівництво не знаю.
— Нічого не второпаю. Подзвонив із Москви черговий 9-го управління, каже, зустрічайте високих гостей… – Підполковник Вітренко згори вниз подивився на майора Бузину і старшого лейтенанта Нікітченка.
— Зрозуміло, — пояснив майор Бузина підполковнику Вітренку. — Це нас удвох проводжав відповідальний співробітник 9-го управління. Ми з працівниками 9-го управління КДБ СРСР і ще старшим лейтенантом Нікітченком з Ворошиловградського УКДБ здійснювали разом серйозний захід у Москві, знешкоджували терориста з Ворошиловграда на Красній площі. Тому й повідомили вас ваші московські колеги з „дев’ятки” про наш приліт, оскільки ми дещо втомилися з утоми та й зброю при собі маємо.
— Так це ж інша річ, — аж зрадів підполковник Вітренко. –- Це добре, а то я вирішив, що керівництво московської „дев’ятки” до нас прибуває. Сказали, два високих гостя. Я ще перепитав чергового: „Рядові працівники чи керівники?” Він сказав: „Передали, що високі”. Вони там у Москві, наші високі начальники, такі вередливі, товчись з ними тут цілий тиждень. То їм не так, це їм не так! Ну, сідайте в машину, якщо приїхали. Вам куди? На Володимирську? Сьогодні ж неділя, вихідний, хто там буде сидіть?
— Наш начальник Управління генерал-майор Алфей Андрійович Цвєтков попередив, що буде нас чекати для рапорту. До того ж, субота й неділя, — пояснив майор Бузина, — для оперативних підрозділів – робочі дні для виконання спеціального чину. У суботу ми підшиваємо до справ потрібні документи й знищуємо шляхом спалення непотрібні у спеціально виділеному для цієї мети приміщенні – колишній кочегарці біля внутрішньої тюрми. Хто не встиг підшити і знищити у суботу, працює у неділю.
— Розумію, розумію, — із співчуттям відгукнувся полковник Вітренко, — у нас теж вихідних немає.
Старший лейтенант Нікітченко здолу вгору дивився на стюардесу, яка продовжувала стояти в отворі дверей над трапом і привітно посміхалась. Старший лейтенант Нікітченко поспіхом знайшов у кишенях ручку й на долоні непомітно записав бортовий номер літака.
— До побачення! – гукнув він нагору привітній стюардесі.
— Ларевідері! – помахала рукою стюардеса і усміхнулась.
Майор Бузина сіпнув старшого лейтенанта Нікітченка за рукав, і вони вдвох сіли на заднє сидіння чорної „Волги”, підполковник Вітренко вмостився на переднє. Тимчасом машина з увімкненою сиреною й сигналізацією круто розвернулась на льотному полі, проскочила ворота, обіч яких, виструнчившись, стояли два міліціонери й віддавали честь, і затим, зменшивши швидкість, вискочила на Бориспільську трасу.
Підполковник Вітренко дав команду водієві вимкнути сигналізацію та сирену.
— Начальник нашої служби полковник Мудренко лежить у шпиталі з інфарктом після полювання в заповіднику „Залісся”, його заступник полковник Важник у відпустці. Тепер я тимчасово виконую обов’язки начальника Служби.
— Після полювання полковник Мудренко отримав інфаркт? З якої такої притичини, він же здоровий, як тюрма, — здивувався майор Бузина.
— Та не кажіть, Олексію Григоровичу, — махнув рукою підполковник Вітренко, — ціла трагедія. На полюванні в нашому заповіднику „Залісся” голова Президії Верховної Ради товариш Ватченко Олексій Феодосійович підстрелив нашого майора Мальованого. Майор Мальований під час полювання сидів на своєму посту в кущах. Ватченко переплутав його з підгодованим вепром, коли Мальований необачно зашарудів листям. Воно ж теперечки така погода — ні зима, ні весна, сніг і зійшов, і не зійшов. Серйозного поранення Мальований не отримав, так собі, злегенька жакан черкнув по сідниці. Потім розібралися, хоча крові було багато, повні штани. А полковнику Мудренкові гірше, інфаркт, до виконання функціональних обов’язків згідно із займаною посадою, запевне, повернеться не скоро. Він, коли побачив повні штани крові в непритомного майора Мальованого, на тому місці й сам знепритомнів. Про дзвінок з Москви черговий повідомив мене, коли я був на дачі. Ось і довелось прямо з дачі їхати додому переодягатися в парадну форму, а потім сюди — в аеропорт, зустрічати високих гостей. А, виявляється, це ви — високі гості. Ну то й краще.
Майор Бузина відчув, як щось йому муляє в лівий бік, помацав рукою і згадав, що в кишені у нього лежить пістолет „Вальтер”, на вигляд — справжнісінький „ТТ”, який він віз для свого сина Олеся. Майор Бузина підняв ліве плече, щоб зручніше було витягти зброю.
Підполковник Вітренко помітив пістолет і його обличчя споважніло.
(далі буде)
Попередні глави:
Переднє слово http://www.ord-ua.com/categ_1/article_52381.html
Майор Бузина приймає виклик (початок) http://www.ord-ua.com/categ_1/article_52384.html
Майор Бузина приймає виклик (продовження) http://www.ord-ua.com/categ_1/article_52396.html
Майор Бузина приймає виклик (закінчення) http://www.ord-ua.com/categ_1/article_52403.html
Почесне завдання http://www.ord-ua.com/categ_1/article_52406.html
Зустріч з незнайомкою http://www.ord-ua.com/categ_1/article_52418.html
Мертві та живі (початок) http://www.ord-ua.com/categ_1/article_52427.html
Мертві та живі (продовження) http://www.ord-ua.com/categ_1/article_52435.html
Мертві та живі (закінчення) http://www.ord-ua.com/categ_1/article_52453.html
Політ крізь хмари http://ord-ua.com/categ_1/article_52460.html
