або
Меморандум для України
Відкритий лист до Президента України В. Ющенка
Пане Президенте!
Я походжу із старовинного козацького роду. Усі мої прадіди-діди козакували. Мій пра-прадід, Андрій Тарасенко, був генеральним писарем Війська Запорізького. Ця посада давала багато поінформованості, впливу, але й накладала велику відповідальність. От із такої позиції відповідальності, як щирий патріот України, я хочу запитати тебе, пане Президенте, чи усвідомлюєш ти, у яку прірву твоя попередня бездіяльність на посаді голови держави завела нашу Україну? Чому ти допустив, що УСІ корупціонери так і залишаються непокараними, чому казнокради залишаються при владі, чому ти підтримав отого двічі несудимого і безграмотного прем’єра, зробивши з України посміховисько на весь світ?
Тільки дурню незрозуміло, що влада і корупція в Україні – це абсолютні синоніми. Попри усі лозунги про боротьбу із корупцією, влада сама із собою ніколи боротися не буде. От тут інтереси отих сідалищ, що окупували владні кабінети, і власне України розходяться у протилежні боки. Нам не потрібна така влада! Нам не потрібні ці злодії в урядових кабінетах! Нам не потрібні партії, які репрезентують лише своїх засновників і наближених до них безграмотних шахраїв-«бізднесменів». Нам не потрібні злодії із депутатськими мандатами і недоторканістю. Нам не потрібні колишні кримінальні злочинці на чолі уряду. Нам не потрібні міністри із мільонними хатинками, збудованими за часів державної служби на мізерну державну зарплатню. Нам не потрібні «державні діячи», які є ворогами своєї країни. Нам не потрібні «олігархи», а простіше кажучи, злодії у особливо великих розмірах. Нам не потрібна ТАКА влада, просякнута корупцією із самого верху до самого низу. Україна більше не може терпіти це насильство над собою. І якщо, ти пане Президенте, цього не усвідомлюєш, то гріш тобі ціна! Бо твоя відповідальність за такий стан, у якому опинилася Україна, найбільша!
Колись на Січі новообраного отамана старійший із козаків добряче перетягував по спині батогом із наказом, щоб той не забував, хто його поставив отаманом і чиї інтереси він поставлений захищати. А ти, пане Президенте, пам’ятаєш, хто тебе поставив і чиї інтереси ти зобов’язаний захищати? Так якого біса ти оточив себе отими казнокрадами і пройдисвітами? Чи в Україні чесних і порядних людей перевелося?
Неможна у дитячому садку дозволити старшій групі встановлювати демократію, бо сама старша група не має жодного уявлення про те, що то за таке – демократія… В Україні на роль старшої групи претендує оця горезвісна «еліта», що спливла у каламутній воді шахрайської приватізації і розкрадання державного майна. Й отже чи можемо їй дозволити будувати демократію? Питання риторичне… Вони вже побудували капіталізм для саміх себе. І їх головний інтерес полягає у тому, щоб не допустити до участі у ньому решту населення. Годі вже й думати про демократію.
Навіть якщо позачергові вибори до ВР відбудуться 30 вересня, глибоку кризу, що уразила усю державну систему України, навряд чи буде подолано. Надто глибоко лежать її корені і надто мало надії на те, що новообрані депутати раптом у єдиному громадянському пориві відкладуть вирішення своїх власних шкурних питань чи відстоювання інтересів вузьких партійних, бізнесових та кримінальних кіл, що провели їх у депутатські крісла. І справа навіть не в тім, що більшість депутатів є непридатними до законотворчої діяльності в силу браку освіти, відповідних знань, досвіду та й часто-густо просто розуму, а справа у тому, що за існуючої системи людям достойним і придатним до такої діяльності до Верховної Ради обратися майже неможливо. Діючий Закон «Про вибори народних депутатів України» вочевидь відповідає інтересам лише самих законодавців, і аж ніяк не інтересам виборців і суспільства у цілому. Необхідно змінити існуючу систему виборів на основі партійних списків і закритих бюлетенів, до яких заноситься бозна хто, на систему вільних виборів по виборчих округах, де б змагалися знані і поважні люди і де б існував прямий двосторонній зв’язок між виборцями та обраними ними народними депутатами, здійснювалося реальне представництво інтересів виборців і існувала реальна відповідальність перед ними у вигляді можливості дострокового відкликання депутата.
Проте, в ситуації, що склалася в Українї, такі зміни невирогідні. І головна причина цього полягає у тому, що владу ділять корумповані псевдоеліти, які захищають власні інтереси, власні статки, а не інтереси суспільства і держави, не кажучи вже про інтереси простого громадянина. Й уся метушня навколо конституційної реформи викликана лише боротьбою за банальний перерозподіл влади між керівниками псевдоеліт, і аж ніяк не прагненням поглиблення демократії в Україні за рахунок позбавлення Президента частини його повноважень. Світовий досвід показує, що у країнах із сильною президентською владою демократичні механізми працюють досить успішно.
Наявні корумповані псевдоеліти, що зосередили у своїх руках більшість економічних ресурсів за рахунок банального пограбування країни і її населення, прагнуть закріпити своє привілейоване становище, спрямовуючи державну машину на захист своїх інтересів і відстоюючи інтереси третіх країн, що має кваліфікуватися як антидержавна діяльність. Проте не кваліфікується. Бо ті, хто покликані кваліфікувати, самі або пов’язані матеріальними стосунками, або є чи прагнуть стати частиною цих псевдоеліт. І цей ланцюг тягнеться із самої гори до виконавців на місцях. Корупція, як проказа, уразила усі ступені державної влади. І заяви нешанованого мною першого Президента України пана Кравчука, стосовно того, що в Україні проблеми корупції не існує, нагадують колишній тезіс про те, що «в СССР секса нет».
Отже, в умовах, що склалися в Україні, сподіватися на зміни на краще внаслідок позачергових виборів не доводиться. Бо реального вибору немає! Хто б не прийшов до влади, її природа не зміниться: влада сучасної псевдоеліти ворожа до свого народу, а народ ненавидить злочинну корумповану владу і не вірить їй. Невже це ще й досі незрозуміло?
Чи є якийсь вихід із цього становища?
Досвід демократій світу показує, що такий вихід існує. Треба докорінно змінити правила гри. Україні потрібна нова державність, нова Конституція, нова ідеологія, нові обличчя в уряді і, можливо, двохпалатній Верховній Раді. Необхідна заборона на зайняття певних посад колишніми комуністичними функціонерами, депутатами різного рівня, олігархами. Треба нарешті відхреститися від жахливої комуністичной спадщини СРСР і заборонити діяльність комуністів в Україні під будь-якою назвою. Заклики до відновлення СРСР і повернення в орбіту впливу Россії повинні розглядадится як антидержавна діяльність і суворо переслідуватися за законом.
Таку трансформацію країни спромігся зробити у Франції її національний герой, президент генерал Шарль де Голь, створивши п’яту республіку, але, нажаль, у нас такого героя не існує. Тому об’єднуючу роль в новій України має відігравати нова національна ідея розбудови сучасної, динамічної, конкурентоспроможної й успішної України – шанованого і рівного партнера світової спільноти, де громадяни вільні у своїй економічній і соціальній діяльності, а держава лише створює для цього всі належні умови та забезпечує відповідний захист.
Країні потрібні чітка і ясна ідея і програма її досягнення, а також сила або політик, спроможний взяти на себе відповідальність за її впровадження (такого в Україні, та й ніде в пострадянському просторі ще не було).
Марно сподіватися, що вибори у нову Верховну Раду змінять щось на краще у цьому питанні. У кращому випадку зміниться якійсь відсоток дармоїдів, що мають стійкий імунітет проти свого власного народу і його інтересів.
Скомпроментували себе і майже всі існуючі партії, які не несуть заряду національної пасіонарності і не є послідовними виразниками інтересів широких верств населення.
Отже цю важку місію має взяти на себе окрема людина.
Цією людиною може і має бути Президент, що запровадить пряме президентське правління, на час, необхідний для підготовки і проведення виборів у Конституційну Асамблею на непартійній і фаховій основі, із суворим дотриманням вимог відповідних цензів, як то: освіта, досвід, декларація про доходи, несудимість (!) та таке інше.
ВР у цей час не існує. КМ стає (тимчасово) дійсно виконавчим органом і виконує прямі розпорядження Президента щодо підготовки виборів. ЗМІ проводять цілеспрямовану кампанію, пропагуючи ідею вибору достойних фахівців у Конституційну Асамблею і надають трибуну виборцям для її широкого обговорення. Конституційна Асамблея має розробити й прийняти нову Конституцію на основі нової національної ідеї, давши суспільству необхідний час на попереднє її обговорення, або отримати максимальну легітимність за рахунок прямого народного референдуму по ній. І вже далі проводитимуться вибори верховного законодавчого органу і нового Президента, якщо така посада залишиться.
Такою людиною може стати і вольовий представник Збройних Сил, який усвідомлює свою місію і усю міру відповідальності за долю країни і її подальший розвиток. Адже ні у першому, ні у другому випадках, концентрація влади в руках однієї людини не пройде непоміченою у демократичному світі і викличе шалену критику. Проте слід пам’ятати про досвід Португалії і Чілі. Диктатори приходять на якийсь історично короткий час і йдуть, а країни отримують могутній імпульс демократичного розвитку. Потрібно буде використати усі можливості МЗС, ЗМІ, приватних контактів із впливовими діячами на Заході для розяснення цілей і методів диктатури. Диктатура має бути спрямована, з одного боку, проти корупціонерів, казнокрадів, антидержавних проявів і сваволі бюрократії, а з іншого боку — на захист життєвих інтересів України, на розвиток економічної і соціальної самодіяльності громадян, на створення умов для формулювання і закріплення нової національної ідеї і її морально-етичного оформлення.
Відповідальність диктатора за насильство і антидемократичні дії заради впровадження демократичних принципів нагадує відповідальність хірурга під час операції. Так, він робіть боляче і ріже по живому тільки для того, щоб викорінити хворобу.
У нашому випадку, для України диктатура потрібна для відсторонення від влади корумпованих і злочинних елементів і для надання широким верствам населення можливості обрати до законодавчих органів справжніх патріотів країни.
У підсумку я бачу такі десять невідкладних кроків до очищення нації:
- Пряме президентське правління (або військова диктатура).
- Прийняття указів про основи проведення виборів у Конституційну Асамблею і проведення виборів у КА.
- Нещадна боротьба з корупцією на усіх рівнях.
- Заборона діяльності КПУ як антидержавної.
- Широка люстрація.
- Перегляд законності мільярдних статків.
- Розробка нової Конституціі України.
- Прийняття нової Конституціі України на всенародному референдумі.
- Проведення виборів в нові законодавчі органи.
- Вибори нового Президента .
Пане Президенте! Своєю попередньою бездіяльністю ти допустив, що Україна стоїть зараз на самій межі свого існування як держава. Але в тебе ще є шанс увійти в історію Президентом оновленої, очищеної України. Вибір тільки за тобою.
Слава Україні!
Ігор Олексійович Тарасенко
25 червня 2007 р.
