Удивительное у нас все-таки сейчас время. К сожалению, не в хорошем смысле этого слова. Удивительное в смысле разнообразия всяческих видов дезинформации, «черного пиара», анонимок и прочих средств «развода лохов», в смысле читателей. Хотя, принципы используются весьма древние: упаковывать ложь в обертку правды, переводить противника в «политическую плоскость», использовать устоявшиеся штампы. Самое смешное, что все эти приемы используются как правило для весьма примитивных целей. Например, чиновники используют «черный пиар», чтобы занять кресло своего начальника. В особенности, подобные методы распространены в милицейском ведомстве. Классический пример подобной дезинформационной акции мне довелось недавно прочесть на уважаемом мною лично сайте «Майдан». Приводим текст статьи, вышедшей на этом сайте 31 мая этого года.
Офіцери міліції: Загроза Юлії Володимирівні Тимошенко не є міфом!
додано: 31-05-2007 // // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1180618020.html
Ще за часів правління Леоніда Кучми до Юлії Тимошенко приділялась ретельна увага МВС України. Зазначену брудну роботу особисто контролював та виконував на той час Перший заступник МВС України генерал-полковник міліції Джига Микола Васильович.
Слід відмітити, що на даний час переслідування лідера БЮТ продовжується, тільки вже не особисто Миколою Джигою, а його людьми, які після призначення прем’єр-міністром Віктора Януковича опинилися на керівних посадах.
Зараз Джига є депутатом Верховної Ради України, головою комітету з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією. Завдяки цьому він призначив Першим заступником ГУ МВС України в Київській області полковника міліції Кислого Анатолія Михайловича.
Кислий А. М. працював до 1994 року начальником автогосподарства ГУ МВС України в Київській області, де прославився крадіжками автозапчастин, паливно-мастильних матеріалів, автомашин. Уся робота Кислого А.М. полягала в тому, щоб з ранку гарно напитись і закусити, а після обіду ухватити якусь молоду жінку із техвідділу та вимагати від неї кохання. На Кислого А.М. постійно надходили скарги від сусідів тому, що вдома були постійні сварки із дружиною, яка теж зловживала спиртними напоями та ще і наркотиками. Коли Донжуана звільнили з посади начальника автогосподарства, він переховувався інспектором в Управлінні кримінального розшуку, де також пиячив та спонукав дівчат до сексу. Кислий так захопився цією справою, що навіть колега по роботі завагітніла від нього, яку він згодом і покинув.
Через деякий час Микола Джига сховав друга-п’яницю у Головному штабі МВС, де Анатолій Кислий почав їздити у відрядження із перевіркою до ГУ і УМВС інших областей, вимагаючи гарні подарунки, пакунки та розкішні столи. Пан Кислий навіть вимагав під час перевірок подарунки (холодильник або телевізор), розповідаючи, що це для керівництва. Коли вже поведінку та довгі запої Кислого неможливо було терпіти, Джига забрав останнього до себе в Інститут внутрішніх справ заступником, де Кислий почав брати гроші за вступні екзамени і здійснювати сексуальне домагання у красивих курсанток та підлеглих.
Не є таємницею те, що БЮТ набрав велику кількість голосів на виборах до Верховної ради за рахунок Київської області. Тому Кислий виконує вказівку Джиги, збирає всю інформацію відносно Юлії Тимошенко, розшукує будь-який бізнес, що може належати (і не належати) лідеру БЮТ. Збирає інформацію відносно депутатів БЮТ обласних районних рівнів, шукає за які джерела фінансується Блок Юлії Тимошенко. Також вишукує і підготовлює засоби впливу не тільки на депутатів вищевказаного політичного блоку, а й на саму Юлію Тимошенко.
Зібрану інформацію відпрацьовує та аналізує цілий штаб, потім передають на вивчення М.В. Джизі. Не дивлячись на те, що роботи проти БЮТ багато, пан Кислий не забуває вимагати і брати хабарі від працівників міліції, спочатку направляє перевірки, потім начебто береться вирішувати питання за гроші.
Немає ніякого сумніву в тому, що коли почнуться дострокові вибори до Верховної Ради, відразу розпочнуться репресії на території Київської області по відношенню до Блоку Юлії Тимошенко (залякування підприємців, підкидання вибухівок до офісу тощо). Таку саму участь чекає і блок „Наша Україна” також їхніх лідерів на території Київщини.
Необхідно згадати і про начальника Головного управління МВС України в Київській області, полковника міліції Сапка Костянтина Васильовича. Стомившись сидіти на пенсії у Донецьку, він повернувся у систему МВС, захопив керівництво в Київській області, щоб далі продовжувати поповнення свого власного бюджету. Розпочав відмивку бюджетних грошей на ремонті Білоцерківського ІТТ.
Також хотілось би зазначити, що не вспів Сапко К.В. приїхати до Києва, як уже завів знайомства із кримінальними авторитетами. У нього з’явився друг, житель міста Біла Церква Подольський А.М., який із 1992 року очолював злочинне угруповання, що здійснювало здирництво і вимагання. Подольський А.М. був причетний до ряду вбивств на території міста Біла Церква. Наприклад, в ресторані Білої Церкви було застрелено сім’ю (чотири чоловіка) злочинцем на прізвисько Сєдой. Подольський А.М. заховав від міліції вогнепальну зброю і вивіз Сєдого на власному авто на територію Росії. Також Подольський А.М. вирішував питання у військовій лікарні щодо лікування поранених чеченських бойовиків, організував велику чеченську діаспору, яка займалась злочинною діяльністю, організовувала викрадення та переправлення до Чечні автотранспорту і залякування людей.
На сьогоднішній день під керівництвом головного міліціонера Київської області Сапка і кримінального авторитета Подольського розпочалася активна злочинна діяльність. Їх завданням є підготувати братву з метою залякування на території Київської області лідерів БЮТ всіх рівнів під час дострокових виборів до Верховної Ради. Хочеться відмітити що, начальник Головного Управління міліції Київщини Сапко К.В. і його Перший заступник Кислий А.М. за 25 000 доларів США приховали злочин, а саме вбивство мешканця Білої Церкви, яке скоїв дільничний інспектор Білоцерківського МВ з метою заволодіння квартири, що належала потерпілому. А за 15 000 доларів горе-керівниками було приховано побиття і зґвалтування слідчої Ірпінського МВ, яке скоїв заступник начальника цього ж міськвідділу по слідству.
Кажуть, що Сапко купив собі посаду в сина Януковича, і це пояснює, чому вони з Кислим діють відверто і зухвало, прилюдно заявляючи, що міністр Цушко В.П. їм не указ і недовго йому залишилося бути на цій посаді. Особливо ці розмови почали лунати після останніх подій біля Генеральної прокуратури України, конфлікту на дорогах з внутрішніми військами та побиття футбольних фанатів на стадіоні. Також і вони, і депутати Верховної Ради з коаліції говорять, що скоро місце Цушка займе Джига, покровитель наших героїв. І тоді знову повернуться часи, коли міліція була не просто втягнута в політичні розправи, а відверто працювала на певну політичну силу, яка сьогодні прагне реваншу за поразку під час помаранчевої революції.
Шановні громадяни, нам знову необхідно робити висновки!!!!!!!!!!!
Група офіцерів міліції Київщини, які не бажають виконувати злочинні накази і терпіти свавілля, яке панує сьогодні у органах внутрішніх справ Київської області»
Совершенно очевидно, что за подписью «Група офіцерів міліції Київщини» прячется некто, желающий занять место начальника областной милиции или его заместителя. Понятно, что статью выпустили аккурат в момент политического кризиса, надеясь, что как-бы политический акцент придаст ей значимости. Понятно, что Юлию Тимошенко приплели к этому тексту также для «актуализации» этого текста. Скорее всего, и Николая Джигу «присобачили» к этой статье лишь в силу одиозности этой фамилии. В принципе, я бы не обратил на эту статью внимания, если бы не два момента. Во-первых, в статье упомянут случай с избиением следователя Ирпенского РУГУ МВД. Я писал об этом случае и встречался с родителями потерпевшей. Проблема в том, что девушка действительно была избита, но не была изнасилована, как об этом пишется в статье. «А за 15 000 доларів горе-керівниками було приховано побиття і зґвалтування слідчої Ірпінського МВ, яке скоїв заступник начальника цього ж міськвідділу по слідству.»
И 15 тысяч долларов никто никому не давал, по этому факту еще ведется следствие. И случай этот просто «притянут за уши» к тексту статьи и к тому же извращен. Второй казус заключается в том, что я хорошо знаю так называемого «криминального авторитета» из Белой Церкви – Александра Подольского. И могу с полной отвественностью заявить, что все написанное в этой анонимке о Саше – полная чушь. Познакомился я с Подольским в то время, когда уже написал большую часть статей о преступлениях бывшего прокурора города Белая Церковь Александра Лупейко. Подольский был во времена владычества Лупейко одним из немногих предпринимателей Белой Церкви, который не пожелал ни платить Лупейко взятки, ни пресмыкаться перед ним. И за это Лупейко его люто ненавидел. Ненависть эта приобретала весьма опасные формы. Лупейко незаконно вел против Саши оперативно-розыскную деятельность, то есть и «слушал» его и пускал за ним «наружку». Неоднократно Лупейко шантажировал попавшихся в его лапы людей, требовал от них дать ложные показания на Подольского. После публикации цикла статей «Как стать прокурором?» Лупейко подал на меня в суд и я был вынужден в течение нескольких судебных заседаний выслушивать бред этого прокурора. Особенно он меня потряс, когда заявил в суде о том, что Подольский похитил из бюджета Белой Церкви несколько миллиардов(!) долларов. Тогда удивилась даже судья и спросила Лупейко, представляет ли он, что такое миллард долларов, и каков бюджет всей Украины? Тем не менее Лупейко продолжал бормотать что-то о том, что он все еще докажет, что он – борец с мафией и прочий бред. Кстати, сейчас бывший прокурор Лупейко является одним из нахальнейших земельных рейдеров в Вышгородском районе. Активно грабит селян, вымогая у них остатки их земли. Однако, это только сейчас кажется смешным. В те времена, когда Лупейко был прокурором – для Саши все это могло окончиться печально. Лупейко вполне успешно довел до смерти во время следствия несколько человек. А десятки – до сих пор оправляются от пыток, которым были подвергнуты по его приказу. В свое время в Белой Церкви Лупейко был «царь и бог» и для того, чтобы противостоять ему, нужно было иметь недюжинную смелость. Так вот, у Саши Подольского эта смелость была. И он не боялся открыто говорить о том, что Лупейко – преступник и должен сидеть в тюрьме. И если бы за Сашей был хоть малейший криминал – Лупейко давно бы упек его за решетку. Но криминала никакого найти бесноватому прокурору не удалось на протяжении всего своего долгого прокурорского «царствования» в Белой Церкви. И все, приведенные в статье «сведения» о каких-то чеченских боевиках и «разборках» в которых участвовал Подольский – не более чем клевета, распускаемая Лупейко. Потому что, единственное, что мог Лупейко сделать будучи целым прокурором – это распускать слухи о некой преступной деятельности Подольского. Впрочем, один раз Лупейко Подольского все-таки «закрыл». Зная, что Саша баллотируется в горсовет, и боясь этого, Лупейко «закрыл» его за три дня до выборов по обвинению в … «неуплате налогов». Следует заметить, что это вообще-то статья «налоговой» и прокуратура к ней ни малейшего отношения не имеет. Но, Лупейко в то время мог творить все что угодно. Но Подольского через несколько дней все-равно пришлось отпустить и налоговая никаких нарушений в его хозяйственной деятельности не обнаружила.
И вот, сейчас, некие анонимные ментовские «подсиживатели» своего начальства решили эту клевету возродить. Всего лишь для того, чтобы опорочить главную цель своей «информационной атаки» — начальника Киевской областной милиции Сапко. Я ничего не знаю об этом человеке, ни плохого, ни хорошего. Но судя по методам авторов статьи – это «честный мент», который в Белой Церкви кому-то очень мешает. Может быть, тому же Лупейко, который несмотря на прибыльность своего нынешнего криминального «бизнеса» мечтает вернуться прокурором в Белую Церковь. В любом случае, «дезинформационная атака» анонимных «офицеров» не удалась. И очень жаль, что такой уважаемый сайт, как «Майдан» на эту очевидную «дезу» клюнул. Анонимкам не стоит доверять, особенно, если они подписаны от имени неких «честных офицеров милиции». Честные офицеры обычно подписываются.
Станислав Речинский, «ОРД»
