СБУ: между клоунами и …
«Ты ведь продвинутый парень. А единственная перспектива у продвинутого парня в этой стране — работать клоуном у пидарасов.
— Мне кажется, — ответил я, — есть и другие варианты.
— Есть. Кто не хочет работать клоуном у пидарасов, будет работать пидарасом у клоунов. За тот же самый мелкий прайс.»
Виктор Пелевин, «EMPIRE V»
Ну наконец-то! Игорь Васильевич Дрижчаный наконец избавился от ноши, которая ему была явно не по силам и, по всей видимости, глубоко противна. Как заявил сам Дрижчаный на брифинге, посвященном его увольнению: «Я получил от Президента предложение, от которого невозможно было отказаться». Я почему-то сразу вспомнил те три пистолета, которые ему подарил Луценко. На что он намекал? Кстати, присвоение Игорю Васильевичу звания генерала армии, тоже выглядит довольно двусмысленно. В свое время Адольф Гитлер присвоил находящемуся в окружении Паулюсу звание фельдмаршала и широко транслировал это по радио, недвусмысленно намекая, что Паулюсу, как истинному арийцу, стоило бы застрелиться. Паулюс этого не сделал. Не сделает и Дрижчаный. Хотя, многие офицеры СБУ, считают, что это было бы для Игоря Васильевича лучшим выходом. По той простой причине, что если Паулюс «сдал» всего лишь 6-ую армию, то Дрижчаный умудрился основательно разложить единственную в стране СБУ. Впрочем, мы не зря привели столь странный эпиграф. Игорь Васильевич не был самостоятельной фигурой в этой упорной разрушительной работе. А был ли он клоуном у педерастов или наоборот – пусть решает сам.
Клоуны
До сих пор остается загадкой, как собственно Игорь Дрижчаный стал Председателем СБУ? На эту должность он был возведен скоропостижно, в тот же день, когда подал в отставку Александр Турчинов. Долгое время считалось, что лоббировал его назначение на этот пост тогдашний глава президентского Секретариата Олег Рыбачук. Однако, недавно в «Украинской правде» появилась следующая информация: «Дрижчаный у новой команды секретариата президента ассоциировался как человек то ли “любих друзів”, то ли Рыбачука. Хотя, на самом деле, назначение Дрижчаного на должность главы СБУ 8 сентября 2005 года выглядело примерно так. Перед подписанием указа он зашел в кабинет тогдашнего главы секретариата президента Рыбачука в неформальной одежде, поскольку находился на больничном. Рыбачук его в лицо раньше никогда не видел и думал, что это кто-то из сотрудников Банковой, которые попали под увольнение. Поэтому Рыбачук… начал ему объяснять причины отставки. И только через несколько минут тогдашний глава секретариата понял, что перед ним сидит Дрижчаный, которого он вызвал на собеседование для назначения главой СБУ…» То есть, Рыбачук Дрижчаного не лоббировал. Он его даже не знал. Кто же тогда лоббировал это назначение? Наиболее вероятной нам кажется версия, что в хаосе, связанном с отставкой Кабмина, Президент и его окружение просто не знали, кого предложить на этот пост. И, неожиданно всплыла фамилия Дрижчаного в связи с тем, что именно на его компьютере набиралось знаменитое обращение офицеров СБУ по поводу Майдана. В связи с этим уместно вспомнить любопытную справку, которая свидетельствует о роли Игоря Дрижчаного в написании этого «знаменитого» обращения. «В той час, коли вже стало зрозумілим, що «помаранчеві» перемагають начальник Департаменту військової контррозвідки СБУ Романченко В.О. за наказом Голови СБ України Ігоря Смєшка примусив Дрижчаного І.В. надрукувати текст звернення до українського народу. Пізніше начальник Департаменту військової контррозвідки СБУ Романченко В.О. зловживаючи службовим становищем, змусив своїх підлеглих підготувати текст статті про свою особливу роль у подіях на Майдані, яку було передано американським представникам, а згодом опубліковано у “Нью-Йорк таймс”.Матеріал готували поспіхом у приміщенні департаменту у Києві по вул. Тарасівській,7, підлеглих аналітиків Романченко задіяв далеко за 12 годину ночі. Це був один із заходів виконання задуму Смєшка І. П. і Романченка В. О. з висвітлення у ЗМІ змін у їхній політичній орієнтації (як відомо, Смєшко людина Медведчука В. В., отримав пост Голови СБУ за те, що використав свої особисті звязки з американськими спецслужбами для урегулювання скандалів з Кучмою “касетного” і “кольчужного”).Романченко людина Смєшка, якому завдячує майже усім. Ще під час свого “першого” перебування в СБУ Романченко встановив тісні контакти з Смєшком і видавав йому конфіденційну інформацію про заходи військової контррозвідки (ВКР) стосовно Смєшка . Це було викрито і стосовно нього призначено службове розслідування, за результатами якого керівництво СБУ прийняло рішення про звільнення Романченка за службовою невідповідністю. Але у процесі оформлення документів він вирішив питання про звільнення за станом здоровя. Це й дозволило йому поновитися через чотири роки на військовій службі в СБУ з приходом Смєшко.На посаді начальника ВКР СБУ Романченко проявив себе слабким керівником. Нездатний оцінювати наявні загрози національній безпеці у військовій сфері, визначати пріоритетні напрями діяльності. Організацію оперативної роботи скинув на заступників. Службовим питанням приділяє півтори-дві години на добу (лише формальне підписання документів та усні заслуховування нагальних проблем). Не зумів навіть чітко сформувати структуру Департаменту, що призвело до перманентного процесу уточнення (за один рік проведено понад 120 організаційно-штатних змін у ним же сформованому департаменті). Роботу підлеглих не контролює, кадрові призначення та оргштатні зміни проводить за вказівкою згори (або з огляду на те, що підлеглий може “додати” йому особисто). Наприклад, на посади заступників начальника департаменту призначені полковники Левченко С. М. та Звада О. О. Першого мало не звільнили свого часу за професійну непридатність, але за нього заступився земляк генерал Шеремета В. В. і пролоббіював його підвищення. Зараз Левченко неформально контролює (хоча для цього є оперативники) фінансово-економічне управління МО України, з чого має реальні “копійки” у кишеню собі і Романченко. Інший заступник Звада зробив стрімку карєру тим, що на прохання Романченко “пригнати іномарку” виставив на вибір аж сім машин для сина Романченко (до речі, останній бє і змінює авто майже кожні два місяці).Такі підходи до організації роботи Департаменту не могли не позначитися на справі. Всім відомі трагічні події в Артемівську і Ново-Богданівці з людськими жертвами і значним матеріальним збитком. Але досі замовчується роль у них ВКР СБУ. Фахівці чітко стверджують: якби представники ВКР на цих обєктах хоча б на 50 відсотків працювали, то такого не трапилося б (порушення правил безпеки і охорони були системними, їх можна було виявити і упередити).Однак, попри страшні наслідки, Романченко і його перший заступник Коєв Ю І. отримують у серпні 2004 року (через десять місяців після вступу на посаду) від Кучми і Медведчука звання “генерал-майор”, а Романченко на свій день народження (у подарунок!?) — дві квартири від Марчука (МО) і Смєшка (СБУ).Поведенці Романченко властиве “барство”, зверхнє ставлення до людей, завищена самооцінка. Незважаючи на значну кількість безквартирних офіцерів, керівники департаменту пересіли на престижні іномарки (“Фольксваген — Туарег”, “Пасат” та ін.).Романченко обклав даниною підлеглих. Стали нормою приїзди залежних від нього керівників з регіонів з “дарами” (доходить навіть до молочних поросят). Встановив корупційні звязки з низкою посадовців Міністерства Оборони (МО). Наприклад, регулярно отримує “конверти” з Конотопського авіаремонтного заводу, якого навіть відокремив від загальної мережі військових заводів Повітряних сил МО і “замкнув” в оперативне забезпечення на Департамент ВКР. У вузькому колі відомо і про наполегливе навязування Романченком своїх сумнівних звязків з числа підприємців державним компаніям, що працюють з МО (наприклад, у сфері реалізації та утилізації майна Збройних Сил).Наслідки такого “керівництва” дедалі відчутніше впливають на стиль роботи як апарату департаменту ВКР, так і управлінь ВКР в регіонах, викривляють морально-психологічні якості особистостей співробітників військової контррозвідки СБУ, підмінюють цінності, підривають віру у можливість настання змін у суспільстві.»
Забавно, но похоже, что именно вот этот миф о выдающейся роли Игоря Дрижчаного в нейтралитете СБУ во время «оранжевой революции» и стал причиной его назначения на пост Председателя. Кстати, что комично, Дрижчаного вызвали на Банковую из госпиталя. Следует заметить, что в госпитале Игорь Васильевич пробыл с небольшими перерывами почти весь срок председательства Александра Турчинова. Не потому что был так уж болен. На «больничке» Игорь Васильевич скрывался от неминуемого увольнения. Пережидал. Дождался. Хотя, скорее всего, отнюдь не планировал становиться Председателем. Так сложилось. И очень плохо сложилось. Хотя бы потому, что по своим волевым качествам Дрижчаный изначально не был предназначен для руководства такой непростой институцией, как СБУ. Дрижчаный изначально был обречен стать объектом манипуляции более пронырливых и волевых товарищей.
И прочие…
По нашему скромному разумению, на самом деле «конторой» во время председательства Дрижчаного руководил отнюдь не он. А сложный симбиоз бюрократических интриганов. В этом симбиозе мы в первую очередь выделим «закарпатскую» группировку во главе с Иваном Герасимовичем и «харьковскую» группировку Куркина – Мухатаева.
Начнем с последней. О генерале Николае Куркине ничего плохого сказать мы не можем. Он, вполне естественно пытался исправить ситуацию со слабым и деструктивно настроенным Председателем и «взять власть в свои руки». В этом ему отчасти помогал земляк и его же протеже генерал Андрей Мухатаев. Однако, этот персонаж удивительным образом совместил в себе упрямую тупость и скрытое коварство. Коварство заключалось в том, что Мухатаев своего учителя Куркина предал сразу же как стал начальником Управления внутренней безопасности СБУ и активно «стучал» на него не только Дрижчаному, но и милейшему Герасимовичу. Тупость же заключалась в том, что именно при Мухатаеве ВБ начало тотальную и тупую войну с сотрудниками СБУ. Мотивы Мухатаева были вполне понятны – выслужиться и стать начальником Управления, желательно Киевского, но в крайнем случае, сойдет и Харьковское. Таких подлостей по отношению к своим же коллегам УВБ не делало за всю свою историю. Незаконные ОРД, провокации, карьерное поощрение стукачей и клеветников. Мухатаев в результате таки получил пост начальника Управления в Харьковской области, а Куркин – стал объектом незаконной оперативно-розыскной деятельности. Мы уже писали о рекордном количестве «жучков» обнаруженных в его кабинете. Тихую и подлую войну против Куркина развязала «закарпатская» группировка во главе с Иваном Герасимовичем.
(продолжение следует)
Станислав Речинский, «ОРД»
