Президенти — теж люди й ніщо людське їм не чуже. Ось і керманичі українські держави не цураються віддаватися якомусь незвичному для посадової особи захопленню. Попередній Гарант, наприклад, дуже полюбляв у робочий час грати на гітарі та до пляшки прикладатися (чим не хобі?). Новообраний — бджоли розводить і про скіфів розповідає, що також непогано. Але особливо новий Президент любить у робочий час розслідувати вбивства. Так прямо й каже на своїх брифінгах — ось, мовляв, дорогі друзі, затримали ми “конкретних вбивць” Георгія Ґонґадзе і тепер буду я дітям своїм розповідати, як два полковники міліції голову журналісту пиляли. “Я і моя команда обіцяли розкрити цю справу, і ми це зробили”, — так прямо й каже, шерлокхолмс наш медовий. Та ще й подібні заяви, зроблені від імені України без суду та слідства, “торжеством верховенства права” називає.
Вбивство Георгія Ґонґадзе — це не перший злочин, який так блискуче розкрив наш не байдужий до криміналістики Президент. Перед тим він провів розслідування й виніс вирок, причому виправдовувальний, іншому вбивці — своїй довіреній особі в Одесі, керівнику місцевого штабу “Нашої України” народному депутату Олексію Козаченку.
Генеральна прокуратура все ніяк не може дати ладу кримінальній справі, порушеній за статтею 115 Кримінального кодексу України (навмисне вбивство) за фактом смерті від рук Козаченка громадянина Жеребка Олексія Дмитровича, 1979 року народження. Справа була порушена ще в липні 2004 року, одначе пройшли всі мислимі та немислимі строки досудового слідства, а Козаченко досі перебуває на свободі. Причина цього виявилася дуже поважною: з’ясувалося, що Віктор Андрійович особисто розібрався в одеському інциденті і дійшов висновку, що вбитий Жеребко цілком заслужено був позбавлений життя, оскільки народний депутат Козаченко, який вбив людину з невідомо де взятого пістолета, лише захищався від нападника. “Цей напад, — заявив Ющенко, — мав чисто політичний характер, оскільки депутат Олексій Козаченко відкрито заявив про свою незалежну позицію й постійно зазнавав тиск з боку різних політичних структур”.
От тільки брифінгів з приводу чергового розслідування Віктор Андрійович чомусь не проводить і дітям своїм про вбивство Жеребка нічого розповідати не хоче. Між тим, у вбитого Козаченком хлопця також залишилася дитина — семирічний син, якому нинішній народний режим відмовляється навіть призначити допомогу у зв’язку з втратою годувальника. А матір і дружину загиблого відмовляється визнати потерпілими — точно так, як попередній антинародний режим відмовлявся визнавати потерпілими Лесю та Мирославу Ґонґадзе.
Тому для діточок Віктора Андрійовича ми, так і бути, розповімо цю історію, а вони вже нехай самі спробують пояснити своєму батькові, чим принцип верховенства закону відрізняється від оголошеної новою владою так званого “принципу верховенства права”.
Зброєносець з мандатом
Село Кучургани Роздільнянського району Одеської області — на самому кордоні з Молдовою. За кількасот метрів від крайньої хати — вежі прикордонників, за якими височать житлові багатоповерхівки Придністров’я. Роботи в селі практично не має, тутешнє сільгосппідприємство — колишній колгосп — дихає на ладан і місцевий люд живе з городів, продаючи вирощене на одеських базарах, та з контрабанди, завозячи з Молдови сигарети, вино, фрукти та всілякий ширвжиток. Влітку ще можна трохи рибалити, збираючи бички та дрібну камбалу в загидженому ТЕС лимані. Хтось їде на заробітки до Одеси. Але від тотальної бідності це не рятує.
У цій хаті жив Олексій Жеребко, вбитий народним депутатом Козаченком
Ми сидимо на обійсті Жеребків разом з матір’ю загиблого Олексія, Тетяною Миколаївною, що все життя пропрацювала у виноградній бригаді. Чоловіка, сільського газоелектрозварника, викликали на якусь термінову роботу, й ми вдвох перебираємо старі фотографії. Матір плаче та розповідає:
Тетяна Миколаївна Жеребко, матір вбитого Олексія
— Олексій, коли закінчив 8-й клас, поїхав був у Одесу, хотів поступати в 26-е морехідне вчилище. Але не поступив — в приймальній комісії зразу сказали, що за вступ треба платити, а де в нас гроші? Повернувся до села. А тут роботи немає, молодь тиняється, не знаючи куди себе діти. Олексій кілька разів брав участь у бійках на дискотеці, три рази його судили за хуліганство, але в нас таких — кожний другий з молоді. Роботи немає, їхати кудись вчитися без грошей також нереально. Син за чотири місяці до смерті влаштувався охороняти вечорами магазин на сільському ринку, але яка там зарплатня? Жили з того, що Олексій разом з тещею та дружиною, а вони живуть у сусідній хаті, насадили полуниць і влітку їздили продавати фрукти до Одеси…
У той день Олексій поїхав з товаришем на пляж — лиман у нас брудний, купатися не можна й вся молодь, коли влітку випадає вільний день, їздить на море до Одеси. Поїхав у шортах, майці й пляжних капцях. Ввечері мав чергувати в магазині, але до дому він не повернувся. На другий день зрання заходить до мене невістка з онуком і каже, що Олексія досі не має. А за годину ми узнали, що його вбили.
Коли з моргу привезли сина, я його не впізнала, настільки він був побитий. Хоча його загримували, щоби не так було видно, що з ним зробили, але на обличчі шкіра просто повідставали від кісток. Перенісся, брови — все розбито. Друзі не могли Олексія впізнати, так його били перед смертю.
Так виглядав Олексій Жеребко до зустрічі з народним депутатом Козаченком.
На 9-й день по смерті сина Тетяна Миколаївна поїхала до Одеси довідатися, що ж трапилося. Побувала на місті пригоди, поспілкувалася зі слідчим, який вів справу, порушену за фактом вбивства Олексія, поговорила зі свідками. Ось що їй розповіли.
Вбивство трапилося в Одесі ввечері 23 липня 2004 року на розі вулиці Канатної та провулку Нахімова. Двоє хлопців поверталися з пляжу, сигарет не було й вони звернулися з проханням дати закурити до пана, що сідав у припарковану на узбіччі машину. Запитання пану не сподобалося, хлопці також чемною поведінкою не відрізнялися, почалася сварка. Пан сів у свою машину, закрив двері, і витягнув з барсетки пістолет.
Після першого ж пострілу, зробленому водієм через зачинене скло лівої передньої двері, один з хлопців впав, прострілений кулею. Другий став тікати, але пан вискочив з машини і прийнявся стріляти навздогін. А ще за хвилину під’їхала якась машина, з якої вискочили двоє викликаних паном чоловіків. Чоловіки надягнули на напівмертву жертву наручники й стали добивати її ногами та дубинками під хрипи пораненого та крики переляканих мешканців навколишніх будинків.
Тіло Олексія Жеребка прибулі на місце пригоди працівники міліції знайшли за 100 метрів від машини в калюжі крові. Наручники з мертвого вже були зняті, гільз від пострілів у салоні також не було, але дубинку й гільзу, що валялися біля машини, вбивця прибрати полінувався. Натомість показав міліції посвідчення народного депутата України Олексія Козаченка.
Якби Козаченко був тверезий, то він, можливо, на став би давати свідчення міліціонерам, а спочатку порадився б з людьми, що тямляться на кримінальному процесі — наприклад з тим же Віктором Ющенком. Але народний депутат не дуже тримався на ногах, втім, пояснюючи це сильним душевним хвилюванням, внаслідок якого він після інциденту зі стріляниною піднявся додому (Козаченко мешкає поруч) та прийняв добрячу порцію виски (горілку депутат не вживає принципово). Тому він щиросердно розповів у Приморському райвідділ внутрішніх справ про те, що має незареєстрований пістолет марки ТТ, з якого й вбив хлопця, що підійшов до нього на вулиці.
Щоправда, причину сварки Козаченко у своїх поясненнях виклав дещо по-інакшому. Також він категорично заперечив, що стріляв з середини машини (очевидно, депутат настільки залив очі, що не побачив пробиту пострілом дірку в склі свого автомобіля). Але пістолет конструкції Токарева серії ЧВ №663 1940 року випуску Козаченко добровільно здав працівникам міліції.
Процитуємо свідчення, які Козаченко дав в ніч з 23 на 24 липня 2004 в Приморському райвідділі внутрішніх справ:
“Я вышел из дома, в руках у меня была большая хозяйственная сумка и барсетка. Машина находилась в пяти метрах то арки дома. Я подошел к машине, положил сумку в багажник и когда направился к двери водителя, увидел возле арки напротив ресторана “Лонстер”, двух мужчин… Я открыл водительскую дверь и увидел, что эти двое мужчин стали бежать в мою сторону. Когда между нами было расстояние около 15 метров, я насторожился. Я поднял голову и понял, что они бегут ко мне. Я отошел от машины. В это время они подбежали ко мне и мужчина №1 нанес мне удар в голову, от которого я упал. Потом они стали избивать меня вдвоем, нанося удары ногами и руками по всему телу. Я в лежачем положении достал пистолет из барсетки, которая находилась со мной. Вытащил пистолет марки ТТ, на который у меня нет соответствующих документов, и выстрелил в сторону нападавших. После выстрела эти двое мужчин еще продолжали бить меня, после чего побежали в сторону ул. Канатной, а я поднялся к себе домой, где бросил пистолет возле кровати. После этого я из дома позвонил в милицию по телефону 02”.
Під цими свідчення Козаченко власною рукою написав “С моих слов записано верно и мной прочитано” та поставив підпис. Але вранці, проспавшись, народний обранець зрозумів, що за вбивство, та ще й з невідомо де взятого пістолета, йому тюремної камери уникнути буде дуже важко навіть за наявності депутатського імунітету. Тому перше, що зробив наступного ранку народний депутат, обраний до парламенту від владного блоку “За ЄдУ!” — оголосив, що відтепер він від щирого серця підтримує Віктора Ющенка, буде його довіреною особою на президентських виборах і розцінює вчорашній інцидент як підступи злочинної влади. А після того пішов до нарколога й взяв довідку про те, що він тверезий.
Лікнеп для Президента
Принцип верховенства права, який так любить згадувати новий Президент України, дійсно існує. Щоправда, він належить до категорій не юридичних, а суто філософських, через що не має конкретного механізму практичного втілення і був запроваджений у правничу науку після Другої світової війни, коли відбулася серія так званих “малих Нюрнберзьких процесів”. На тих процесах країни-переможці судили німецьких суддів, уся вина яких полягала в тому, що вони сумлінно виконували свої обов’язки й неухильно дотримувалися букви закону. А оскільки фашистські закони явно суперечили загальновизнаним людським цінностям, то суддям ставилося на карб порушення не юридичного, а філософського принципу “верховенства права”. Судді виправдовувалися й говорили, що вони не можуть самі вигадувати закони й вирішувати, який з них варто виконувати, а який — ні. Бо насправді правосуддя тримається на іншому принципі — принципі верховенства закону — незалежно від того, чи є цей закон добрим чи поганим з моральної точки зору.
Не вдаючися в глибинні теоретичні дискусії з таким визнаним правником, як Віктор Андрійович, все ж таки зазначимо, що український народ за останні десять років досхочу наївся принципу “верховенства права”, згідно з яким правий той, у кого більше прав. І тому було б непогано, бодай для експерименту, спробувати трохи пожити за іншим принципом, принципом верховенства закону, який має дві складові — рівність усіх громадян перед законом і невідворотність покарання за вчинені злочини. Щоправда, у такому випадку багато хто з діячів як минулої, так і нинішньої влади опинився б на тюремних нарах. Підозрюємо, що й для народного депутата Олексія Козаченка у такому разі ніхто не робив би винятку.
Жодних складнощів для розслідування інцидент, під час якого Козаченко вбив людину, не становить. Є свідки, є труп, є пістолет — типова кілерська зброя, загублена в 1992 році на території Придністров’я і взята в 1996 році на облік правоохоронцями Росії як можливе знаряддя кількох злочинів. У решті-решт, є закон, який передбачає відповідальність не тільки за навмисне вбивство, але й за незаконне придбання, зберігання й носіння вогнепальної зброї.
До того ж Козаченко не міг нічого путнього пояснити щодо пробитого кулею скла в дверях свого автомобіля, наявності біля машини дубинки, а також того, в який спосіб смертельно поранений Жеребко опинився за 100 метрів від місця стрілянини. Відмовився Козаченко й видавати свою барсетку для проведення експертизи на предмет виявлення слідів зберігання в ній пістолета. Втім, особливої потреби в тому й не було, оскільки експерти знайшли в рані на тілі вбитого залишки автомобільного скла та встановили, що постріл робився саме з середини депутатського автомобіля, відновивши всю траєкторію польоту кулі. Що ж стосується розповідей довіреної особи Ющенка про “напад” на його персону, то до них ніхто не поставився серйозно хоча б тому, що шорти, майка та пляжні капці — це не те вбрання, в яке вдягаються грабіжники, йдучи “на справу”. І тому можна не сумніватися, що якби в Україні діяв принцип верховенства закону, то зараз Олексія Козаченка називали б не “народний депутат”, а “засуджений”.
Танці на труні
Ще не встигли поховати вбитого Жеребка, як Олексій Козаченко зібрав прес-конференцію, де розповів нову версію того, що сталося. У черговій інтерпретації народного депутата, події 23 липня розгорталися таким чином:
“Коли я підійшов до машини і відкрив її, я побачив, що на мене біжать два волоцюги здоровенні. Коли я зрозумів, що це є напад, я встиг, якимось чином мобілізуватися. Один з них завдав мені удар рукою з пістолетом по голові. Я зблокував цей удар, зав’язалась бійка, я вибив пістолет. Потім мене збили з ніг, били важкими предметами по голові, по тілу. В цій боротьбі я вхопив пістолет і вистрілив у бік нападаючих. Через якийсь час вони припинили мене бити, я лежав на підлозі, вони втекли. Я прийшов додому і визвав міліцію. Як з’ясувалось, у кварталі від місця події один з них, якого я поранив, був на землі непритомний. Ну а через деякий час він скінчився”.
Більш того, “слідчі” зі штабу “Нашої України” на чолі з кандидатом юридичних наук Петром Порошенком, який у 2002 році здобув учений ступень під керівництвом такого досвідченого правознавця, як Сергій Ківалов, дійшли висновку, що народний депутат мужньо захищався від нападу зловмисників, чиїми руками злочинна влада намагалася помститися Козаченку за відмову голосувати за внесення змін до Конституції України. Одначе журналісти не знали чи то плакати, чи сміятися, оскільки “потерпілий” не міг пояснити де саме “нападники”, що поверталися центром міста з пляжу, ховали пістолет — хіба що в плавках.
Але найнеприємніше для Козаченка почалося 26 липня, через два дні після вбивства, коли міліція розшукала другого хлопця, що начебто “напав” на народного депутата. До речі, правоохоронці самі заплуталися, розповідаючи, як вони вийшли на головного свідка: колишній прокурор Одеської області Михайло Гаврилюк запевняв пресу, що товариш Жеребка був затриманий міліцією внаслідок вдало проведеної операції, а начальник обласного управління МВС Григорій Єпур — що той з’явився до міліції сам. Тому вносимо ясність у це питання: встановивши особу загиблого та його місце проживання, оперативні працівники виїхали в село Кучургани, відловили кількох ватажків місцевої молоді й наполегливо їм порадили самім знайти та доставити до міліції того односельця, який разом з Жеребком 23 липня їздив до Одеси. Що й було зроблено. А вже в міліції доставлений друзями свідок був затриманий та відправлений до Ізолятора тимчасового тримання, оскільки Козаченко волав, що правоохоронні органи не вживають заходів до тих негідників, які посміли підняти руку на державного діяча. Але через десять днів затриманого довелося випускати, оскільки жодних доказів, які б свідчили про напад на депутата, здобути не вдалося. Більш того, затриманий докладно розповів про всі обставини інциденту, а його слова повністю співпали з висновками експертів та інших свідків. Зрозуміло, що Козаченко, якого запросили на очну ставку з “нападником”, його не впізнав. Очевидно, підвела пам’ять.
Згодом пам’ять неодноразово підводила народного депутата, який тепер навіть стверджує, що був під час стрілянини абсолютно тверезим і ніколи ніяких письмових свідчень на предмет наявності в нього незареєстрованого пістолети в міліції не давав. Ось що, наприклад, Козаченко повідав журналісту “Дзеркала тижня”:
”Я давав показання виключно співробітникові прокуратури, котрий прибув на місце події через 20-30 хвилин. Я не пам’ятаю, аби я підписував які-небудь інші папери. Це відбувалося вночі, відразу після нападу, я перебував у шоковому стані, і як мої фрази витлумачили працівники міліції, нехай це залишиться на їхній совісті”.
Про совість — це сильно сказано. Як і про “шоковий стан”. От тільки процитовані нами вище письмові пояснення Козаченка, які він дав у Приморському райвідділі міліції Одеси, нікуди не зникли, у чому Віктор Ющенко може переконатися на власні очі.
А ось ще цитата з інтерв’ю Козаченка “Дзеркалу тижня”:
“Я переконаний, події 23 липня — це спланований, замовлений напад на мене як народного депутата й людину, котра займається політикою…Повірте, підстав, аби закрити рота чи зламати шию неугодному депутату, предосить… За деякими припущеннями, ниточка тягнеться до керівника одного з ринків Одеси. Гадаю, мене також хотіли жорстоко побити. Але я, бачте, вчинив опір, чим, певне, прикро вразив багатьох. І тепер напад на мене хочуть подати навіть не як хуліганську витівку з легкими тілесними ушкодженнями, а як народного депутата, котрий зарвався, котрий стріляє із пістолета в перехожих, які завинили лише тим, що попросили в нього закурити”.
Одначе в найкумендіший спосіб народний депутат пояснив наявність кульового отвору в склі свого автомобіля:
“Коли такі напади відбуваються, то намагаються розбити й машину. Певне, хтось із них ударив по склу важким предметом, бо залишилася велика поздовжня пробоїна, а не кульовий отвір, який залишається після пострілу з такої зброї. Але міліції і прокуратурі сьогодні вигідно заявляти, що постріл був із машини. Хоча гільзу знайшли біля входу в арку будинку, на відстані 10 метрів від машини. Якби постріл було здійснено з автомобіля, то гільза там і залишилася б. Я вважаю, із боку правоохоронних органів — це підтасування фактів під зручну версію, яку вони вирішили чи їм веліли розробити, аби опорочити народного депутата”
От тільки не знав народний депутат, що фахівці (звісно, не такі видатні, як Ющенко, а рангом поменше) на момент його інтерв’ю вже провели повну балістичну експертизу й достеменно встановили, чим саме, з якої відстані й під яким кутом робився постріл, що пробив автомобільне скло.
“Лента за лентою набої подавай…”
Автор цих рядків вже публікував деякі подробиці зі “справи Козаченка”, яка справою, по-суті, так і не стала. Щоправда, тоді залишалися нез’ясованими кілька питань: скільки саме пострілів зробив Козаченко, чому труп опинився на відстані в 100 м від його машини, чи дійсно затриманий міліцією, а потім відпущений на волю, мешканець села Кучургани був разом з Жеребком під час депутатської стрілянини тощо.
Також була непевною кваліфікація злочину — чи то мало місце звичайне вбивство на побутовому ґрунті, чи Козаченко лише перевищив межі необхідної оборони, захищаючися з незаконно придбаної зброї від беззбройних грабіжників. Але час та додаткові пошуки інформації розставили все на свої місця.
По-перше, пострілів було три. Два з них Козаченко зробив, сидячи в середині автомобіля й стрілячи по хлопцях, що стояли біля машини. Перша куля влучила Жеребку в груди справа й вийшла в районі попереку зліва. Другим пострілом Козаченко влучив Жеребку в голову. Але патрони для свого пістолета депутат придбавав, скоріше за все, саморобні, і тому друге поранення було сліпим через негерметичність патрона та недостатню силу порохових газів. Обидві гільзи з салону депутат завбачливо прибрав ще до приїзду міліції. Третій постріл Козаченко зробив вже на вулиці, вискочивши з машини, у бік того хлопця, що втікав від депутатської кулі, кинувши смертельно пораненого товариша. Відповідна гільза була знайдена під час огляду місця події й долучена до матеріалів кримінальної справи.
Що ж стосується оповідання депутата про те, як він вибивав зброю з рук “нападників” та, заволодівши чужим пістолетом, відстрілювався, лежачи на землі, то експерти дійшли одностайної думки, що це є цілковитою брехнею. Цитуємо висновок балістичної експертизи:
”Показания Козаченко А.А. не соответствуют данным исследования трупа Жеребко А.Д. в следующем: исходя из показаний Козаченко А.А., он произвел один выстрел в Жеребко А.Д. из положения лежа на асфальтовом покрытии, то есть, с близкого расстояния. Вместе с тем, на трупе Жеребко А.Д. имелось два огнестрельных входных ранения — одно слепое, за счет контузионного действия пули (в лобной области), другое — на передней поверхности грудной клетки справа (и ему соответствует выходное ранение в поясничной области слева)… Наличие осколков стекла во входной огнестрельной ране лобной области указывает на то, что выстрел производился через стекло автомобиля. На стекле автомобиля обнаружено сквозное повреждение стекла левой передней двери, характерное для действия снаряда, выпущенного из огнестрельного оружия изнутри салона автомобиля наружу. В результате этого выстрела было причинено сквозное огнестрельное ранение туловища, при этом Жеребко А.Д. находился в вертикальном положении со слегка наклоненным туловищем кпереди, был обращен к стрелявшему лицом, был несколько повернут влево… Огнестрельное ранение головы причинено вторым выстрелом через разбитое стекло, осколки которого обнаружены в ране… Таким образом, экспертная комиссия исключает возможность производства выстрела в Жеребко А.Д. из положения лежа (как указывает Козаченко А.А.)
Ми аж ніяк не ставимо під сумнів любов Козаченка до помаранчевого кольору та його раптову відданість ідеалам “Нашої України”. Можливо навіть, що його політична діяльність дійсно дошкуляла одеським можновладцям. Але якби хтось дійсно хотів позбутися колишнього члена організованого злочинного угрупування Кацапа (був такий кримінальний авторитет у Одесі, царство йому небесне), а нині — керівника обласного штабу ющенківського блоку, то, напевно, доручив би цю роботу не двом хлопцям з села, які заробляють копійку, торгуючи на ринку полуницею. До того ж наймані вбивці в такому випадку напевно не стали б робити напад на депутата в самісінькому центрі Одеси, куди вони прийшли пішки та ще й у пляжному вбранні.
Окрім того, покійний Жеребко, попри хуліганистий характер (що було, то було — і три судимості тому на доказ), фізично мало був здатний когось грабувати чи, тим більше, бити руків’ям пістолета по голові. Як засвідчують медичні довідки, він страждав на цілий букет різноманітних захворювань, з яких внутрішньочерепна гіпертонія була чи не найлегшою хворобою.
Дані медичного обстеження Жеребка, проведеного незадовго перед смертю.
Так що тепер діти Президента України у відповідь на розповідь батька про обставини загибелі Георгія Ґонґадзе, в порядку алаверди цілком можуть побавити главу держави зустрічною розповіддю — про те, як пішов з життя такий собі Олексій Жеребко, 25-ти річний хлопець з села на Одещині, що нарвався на кулю народного депутата.
Коні не винні. А діти?
В історії з вбивством Жеребка огидним виглядає, власне, не само вбивство (таких злочинів в Україні скоюють десятки кожного дня), і не повна безкарність Козаченка (урешті-решт, подібних козаченків — половина парламенту), а та примітивна брехня, помножена на патетику щодо “верховенства права”, до якої вдаються провідники “Нашої України”.
При цьому всі — і працівники одеської міліції, і тамтешній прокурор, і слідчі Генпрокуратури, де зараз перебуває кримінальна справа, порушена після інциденту з Козаченком — знають правду. Знають її і в оточенні Президента, і в парламенті. Знають і тому кажуть, що якби не Ющенко та Порошенко, у Верховну Раду давно вже було б внесено подання про позбавлення народного депутата імунітету та притягнення його до кримінальної відповідальності за навмисне вбивство й носіння незареєстрованої вогнепальної зброї.
Але є в цій історії ще один нюанс — брутальне порушення владою прав рідних покійного Жеребка, зокрема його семирічного сина. Річ у тім, що з дружиною Олексій перебував у цивільному шлюбі, а тому жодних прав на отримання допомоги на поховання вона не має. Одначе малолітній син Жеребка має всі права на призначення пенсії у зв’язку з втратою годувальника. Але мала дитина зібрати всі необхідні документи, ясна річ, не може, а його матір, яка й повинна отримувати таку пенсію на користь сина, є громадянкою Росії й перебуває в Україні на пташиних правах.
Якби кримінальна справа, порушена за фактом вбивства Олексія Жеребка, мала б законне вирішення, то в цьому випадку син і батьки покійного набули б статусу потерпілих і мали б право бодай на якесь відшкодування з боку народного депутата. А так — вибачте.
Тетяна Миколаївна Жеребко, щоправда, намагалася зустрітися з Козаченком в сподіванні, що той хоча б оплатить витрати на похорон. Навіть прохала в прокуратурі домашню адресу депутата, але слідчий відрадив жінці ялозити очі народному обранцеві, бо той спересердя ще й вистрілити може. Не допоміг матері Жеребка й голова Верховної Ради Володимир Литвин, якого Тетяна Миколаївна благала якщо не вплинути на вбивцю свого сина, то хоча б посприяти призначенню пенсії онуку. Спікер поспівчував родинному горю сім’ї Жеребків і дав ввічливу письмову відповідь, роз’яснивши, що впливу на органи слідства чи заклади соціального забезпечення він не має. А тому рідним Олексія Жеребка доводиться лише уповати на те, що про цю історію нарешті довідаються діти нового Президента, яким стане соромно за свого батька-криміналіста та його розповіді про тотальне торжество в Україні “верховенство права”.
Володимир Бойко, авторська версія, спеціально для “ОРД”
