450 років тому – в 1568 році – почалася війна за незалежність Нідерландів від іспанської корони. Це був один з найтриваліших конфліктів свого часу (80 років!), який вражав сучасників своїми особливостями: незважаючи на пролиту кров, супротивники продовжували активно торгувати одне з одним.
У середині XVI століття Бургундські Нідерланди (теперішній Бенілюкс), у силу династичних обставин, перейшли під владу іспанського короля Філіпа ІІ. Серед його володінь це була одна з найбагатших провінцій: звідси до монаршої скарбниці надходило вчетверо більше коштів, ніж з усієї Іспанії. Попервах нові піддані не мали нічого проти іспанського короля, проте зажадали від нього підтвердження давніх «бургундських вольностей» (передусім йшлося про податки і самоврядування) та релігійної терпимості щодо протестантів. Причому, демонструючи лояльність монарху, місцеві дворяни самотужки придушили виступи радикалів-кальвіністів.
Утім, замість шукати порозуміння, Філіп ІІ відправив до Нідерландів 10-тисячне військо на чолі з «антикризовим менеджером» герцогом Фернандо Альбою. Новий імперський намісник вдався до масових репресій. Створена ним «Рада у справах заворушень» за короткий час винесла більше тисячі смертних вироків (як правило, із конфіскацією майна). У відповідь на це принц Вільгельм І Оранський та його брати, які завбачливо втекли з країни, організували наймане військо і розпочав бойові дії проти іспанців.
Так почалася війна, яка з перемінним успіхом (і кількома перемир’ями) тривала 80 років! (коротко про перебіг подій можна прочитати тут https://www.jnsm.com.ua/h/001568M/) До цього конфлікту більш чи менш опосередковано долучилося чимало європейських держав (зокрема, розгром англійцями іспанської Непереможної армади https://www.jnsm.com.ua/h/0729M/ – це до певної міри відлуння голландських подій). І навіть турецький султан виказував свою приязнь до голландських повстанців, а ті свою чергу взяли на озброєння гасло «краще турки, ніж Папа». Щоправда, таке радикальне заперечення католицизму не припало до душі в здебільшого католицьких південних провінціях, які повернулися під владу короля (теперішня Бельгія). Фактично, сучасний бельгійсько-нідерландський кордон – це лінія голландсько-іспанського фронту на момент завершення бойових дій.
Утім, замість вдаватися в подробиці, звернімо увагу на певні особливості цього конфлікту. Іспанці мали достатньо золота і срібла, яке вони черпали з американських колоній і кораблями доставляли в Європу. Натомість голландці володіли передовими технологіями у сфері мореплавства. Тож, необхідне корабельне знаряддя (і навіть цілі кораблі) іспанці продовжували купувати в голландців!
«Стався справжній воєнно-економічний курйоз. Воюючи з Іспанією, голландці протягом усієї Вісімдесятилітньої війни продовжували продавати цю сировину… іспанцям, якої суперники конче потребували, аби ремонтувати свої флоти для нових сутичок із тими ж голландцями. Останні у такий спосіб заробляли готівку, якою платили найманцям, котрі захищали їхні кордони від іспанських армій. Така угода викликала подив і сучасників, і нащадків. Але обидві воюючі сторони почувалися цілком задоволеними», – зазначає Майкл Говард, автор дослідження «Війна в європейській історії».
Крім того, голландські купці продовжували активно торгувати з іспанськими колоніями, постачаючи туди насамперед продовольство. Словом, як тепер кажуть, суцільна «зрада», причому з обох боків одночасно.
Утім, голландці із цієї дивної ситуації отримали все-таки значно більший зиск. На отримані від іспанців гроші вони не лише рекрутували найманців, але й збудували цілу мережу фортець і невдовзі стали визнаними авторитетами у сфері фортифікації, перевершивши французів та італійців.
Як голландці, так і іспанці активно залучали німецьких найманців, які складали великий контингент в іспанській армії, а в голландській – становили абсолютну більшість особового складу. Проте в іспанців періодично (особливо, коли навантажені золотом-сріблом каравани галеонів перехоплювали пірати) виникали проблеми із виплатою солдатського жалування. Внаслідок цього виникали інциденти відомі як «іспанська лють», коли озлоблені тривалою невиплатою жалування найманці сплюндрували Антверпен, вирізавши до 8 тисяч мешканців міста (майже кожного дванадцятого).
Зовсім інакше було в голландців. Якщо тогочасні володарі здебільшого набирали найманців наче сезонних робітників – на час проведення кампанії, то Нідерланди, фактично, створили професійну армію. «Вони регулярно й добре платили солдатам, тому примусили їх виконувати такі види робіт, які решта європейських найманців вважали принизливими: копати і займатися муштрою» (Майкл Говард, «Війна в європейській історії»).
Відгородившись оборонною лінією із фортець та каналів, голландці активно розвивали виробництво, займалися бізнесом і розбудовували власну колоніальну імперію (також дуже високодохідний бізнес-проект), відібравши низку португальських володінь. Із 80-літньої війни Нідерланди вийшли однією з провідних європейських держав, а натомість Іспанія надірвала свої сили і втратила лідерство.
Загалом, ця історія зайве підтвердження тому, що держава, побудована на розвинутій економіці й торгівлі, значно ефективніша за ту, яка спирається на сировинні ресурси (хай навіть такі високоліквідні як золото і срібло).
* * *
Коли делегація голландських дворян подавала петицію королівському намісникові, то іспанських грандів вразив надто скромний зовнішній вигляд делегатів. За це іспанці зневажливо назвали їх «гезами» (від голландського geuzen – жебраки). Але голландці за таке прізвисько не образилися. Ба більше – невдовзі борці за звільнення з-під іспанської влади самі себе стали так називати. Причому, голландці не були біднішими за іспанців. Просто вони були іншими: думали про інше, вбиралися по іншому, мали інші цінності та пріоритети… Мабуть, саме тому маленькі бунтівні провінції змогли 80 років провоювати за свою незалежність з найбільшою на той час імперією і, в підсумку, перемогти.
Дмитро Шурхало, для «ОРД»
