ТРОЄ В ЧОВНІ, НЕ РАХУЮЧИ ВБИВЦІ Або сага про довічника в ролі «Бідної Лізи» української правоохоронної системи

Якщо правоохоронці України – це трагедія одна на всіх, то ув’язнення довічно невинної у вбивстві людини – одна окремо взята вселенська трагедія. Як казав мені якось старий і досвідчений начальник тюрми, по сьогоднішньому – колонії: «Краще б цих довічників одразу розстрілювали. Вони б менше мучились. Те, що ти за ґратами на все життя, розумієш по справжньому тільки тоді, коли за тобою закриються важкі тюремні двері».

Маму мого, вибачте за буденність, «чергового» довічника звуть Клава. Ми з нею зустрілися в приймальні народного депутата Григорія Немирі. Пані Клавдія прийшла просити за свого сина, а я – за довічника-сироту.

— Ще жодного довічника не випустили, — гірко зітхає Клавдія. – Я вже сімнадцять років за свого Ігорка воюю – безнадійно.

Двадцятип’ятирічний киянин Ігор Вовкодав був засуджений на довічне ув’язнення Київським міським судом 18 серпня 2000 року. Разом з ним сіли довічно два його подільники – обидва звуться також Ігорями. Всі троє хлопців – друзі і куми. Що цікаво, два Ігорі сіли одразу після суду, а третій, пан Л., — аж через дев’ять років. Всі ці роки пана Л. безуспішно розшукувала міліція, хоч хлопець і не ховався. Подібна «прогулянка» фігуранта справи – не просто випадковість. Це важлива деталь для розуміння «картинки», з якої складають у прокуратурі та судах долі довічника – «Бідної Лізи».

Та по порядку. Я , може, ускладнюю собі роботу, але за статтю про довічника не берусь, якщо не маю повністю матеріалів кримінальної справи. Сьогодні це не проблема, адвокат взяв фотоапарат, пішов в архів суду, отримав дозвіл і «перегнав» томи справи на флешку. Відповідно, батьки довічника, отримують повну копію кримінальної справи сина. Доньок-довічників, мені, на щастя, не траплялось. Отож, від батьків засудженого томи справи добираються нарешті до журналіста. Адвокати рідко беруться за «засипану» справу довічника. Інша справа – журналіст, який займається розслідуваннями у кримінальних справах. Якщо справа сфальсифікована, так звана «постановочна» — то це клондайк компромату для журналіста. У тих томах можна нарити компромат на всіх – прокурорів, суддів, судових експертів і … відомих адвокатів. Було б бажання.

Втім, коли вивчила справу Вовкодава, повірте, за голову схопилась. Бо волосся дибки стало, треба було нову зачіску робити. Жах. Жах. Жах. Такого прокурорсько-суддівського безпрєделу я ще не бачила. Хоч, всякого бувало. Приміром, справа довічника, киянина Олександра Р., який просидів в колонії вже 15 років. Справа ця досить «розкручена» захисниками. Так от, слідчі прокуратури Київської області примудрилися до чотирьох одрубаних голів наче жертв по справі прилаштувати «не ті тулуби».

Батьки Олександра зробили незалежну експертизу і… тіла загиблих за матеріалами справи насправді зовсім не загиблі. У таких випадках експерти говорять : «траси не йдуть», адже лінії відрубів голів від тіла мають дзеркально співпадати. У справі таких співпадінь немає, зате «правдиві» покази, вибиті слідчими завдяки катуванням засуджених, нагадують фільм жахів, де кров ллється річками, по головах жінок луплять сокирами, ножі штрикають жертви десятки разів. Так, в однієї з неіснуючих жертв Олександра Р. на блузці, в яку був вдягнутий труп жінки, 44 розрізи від ножа.. А на тулубі, представленому на експертизу , жодного порізу. Навіть слідів маленького синячка немає. До того ж блузка на трупі надягнута навиворіт, швами догори. Це все вже нинішні – незалежні експерти виявили. І, не для преси сказали – причина смерті всіх чотирьох жертв, швидше за все удушення подушкою, або утоплення, адже жодного прижиттєвого ушкодження на тілах жертв по справі Р. попросту немає. Що повністю не відповідає матеріалам справи Адже слідчі розслідували власну постановку справи, за якою Олександр Р. з подільниками рубав людей на капусту, за що отримав довічно.

До речі, у справі Гонгадзе теж «траси не йдуть», недаремно мати Георгія відмовилась визнати у «Таращанському» тілі свого сина. Довелось правоохоронцям поховати наче Георгія вже після смерті матері. Отож і генерал міліції Олексій П. зробився «Бідною Лізою» так само як і Олександр Р. Судді ж судові експертизи у випадку «Бідної Лізи» не читають. Тут важливо виконати замовлення, на те ж у Феміди і зав’язані очі.

А візьміть довічника Олександра О., нинішнього співкамерника Олександра Р, який в тюрмі вже більше 15 років. У його справі слідчі чомусь не всі речові докази направили на експертизу. У довічника розмір ноги – сороковий, у наче забитого ним господаря квартири — не більше сорок першого, а на простирадлі чіткий кривавий відбиток чоловічого взуття сорок четвертого-сорок п’ятого розмірів. Власника цього взуття слідчі «чомусь» не встановили, попросту не направивши на експертизу закривавлене простирадло.

Але ж, люди, рятуйте. З таким розмахом фальсифікацій справ правоохоронцями, можна вийти з дому і до метро не дійти – сісти в тюрму довічно.

Перегукується зі справою Олександра Р. і справа Вовкодава. Тільки ще більш вражає цинізм правоохоронців. Трьох Ігорів посадили довічно наче за вбивство власників квартири у Києві. В столиці наприкінці дев’яностих процвітав бізнес «чорних» ріелторів. Людей, більшою частиною одиноких та випивох вбивали, аби відняти і перепродати квартири. Квартирне питання, як відомо, зіпсувало радянських людей. Але ж ще більше у 90-тих дошкуляло безробіття та безгрошів’я. От і Ігор підробляв у свого рідного дядька – ріелтора водієм. У хлопця щойно народилась донечка, потрібні були гроші на оренду квартири, бо молода жінка із матір’ю Ігоря в одній квартирі жити не хотіла. Ігорів дядько Борис Д., сьогодні вже покійний, теж був обвинувачуваним по справі. Отримав шість років тюрми і … вийшов на волю із зали суду. Суддя Лясковська вирішила застосувати до нього амністію. Дивно, але від душевної щедрості суддя також амністувала ще трьох засуджених по справі. А ще проти трьох фігурантів справи вже прокурори застосували амністію. За досить дивним збігом всі шестеро амністовані були ріелторами. Зате довічно сіли … три Ігоря, які були водіями у ріелторів. Жодних документів хлопці не підписували і квартир не продавали. Більше того, ті квартири, за які хлопці сіли довічно, взагалі не не продавались. Жоден з трьох Ігорів не мав вищої освіти, в юридичних тонкощах оформлення нерухомості не розбирався. Хлопці заробляли на хліб, крутячи баранку. І мали трагічну необережність зв’язатись із чорними ріелторами.

У вину Ігорю суд поставив два епізоди. За першим епізодом хлопці начебто вбили пана Л., за другим – пана Б. Але,за експертизою, проведеною незалежним судовим експертом два роки тому, останки покійного пана Б. не досліджувались судом. Бо на експертизу, яку проводили двічі — на досудовому слідстві і на суді – слідчий прокуратури Києва Ігор Б. надав два різні черепи, які, відповідно не могли належати одній людині.

За першим епізодом загинув пан Л., якого вбив Роман П. Він своєї вини і не заперечував. У вбивстві зізнався одразу. Дав правдиві покази, мовляв отой самий пан Л, який так довго гуляв на свободі, попався п’яним за кермом його авто. Авто поставили на штраф майданчик і пан Л. заборгував Роману П. тисячу доларів. Пообіцяв ,що віддасть борг, коли ріелтори, яких він возив на машині, продадуть квартиру забитого. Роман П. був лихий на загиблого, бо той не хотів виїжджати з квартири, грошей на сплату штрафу не було. А ще Роман . був наркоманом і страждав без грошей, бо хотів вколотись. Він задушив нещасного власника квартири, коли Ігор за вказівкою свого дядька вивіз Л. за межі міста для пошуку житла замість столичної квартири.. Попервах проти Ігоря порушили кримінальну справу за статтею «недонесення» про злочин. Більше того, ця стаття «доїхала» з Ігорем до суду і в обвинувальному висновку Вовкодав у вбивстві не обвинувачувався. А потім… був вирок.

Отут, насправді, і собака порилась. Бо серед тих шістьох амністованих чорних ріелторів був такий собі пан Ш. На момент початку слідства він був у розшуку, бо підозрювався у квартирному шахрайстві. Після затримання пана Ш. , саме на його показах базувався вирок для трьох Ігорів. На досудовому слідстві пан Ш. був на підписці про невиїзд. На суді пан Ш. допитаний не був – суддя на другому судовому засідання застосувала до пана Ш. амністію і буквально виштовхала із залу суду. Справа проти пана Ш. була виділена в окреме провадження разом із ще одним чорним ріелтором і на суді не досліджувалась. За словами Ігоря Вовкодава, у Ш. були папери на чотири столичні квартири. Працював він разом з тією «особою, проти якої відкрито окреме провадження» і який уникнув суду. Що то були за квартири відомо тільки слідчим та, мабуть, судді. Але, безсумнівно, це були хороша і дорога столична нерухомість. Бо чого ж ще, як не за свій квартирний інтерес старався слідчий Ігор Б. коли сфальсифікував експертизу, і коли «забув» долучити до справи покази свідків, які бачили наче забитого пана Б. живим після його «смерті» за версією слідства. А як «постаралась» суддя Лясковська! Просто таки диву даєшся. Мало того, що випустила під амністію із зали суду тих чорних ріелторів, які залишились в справі після «обєктивного» слідства, ревна служителька Феміди опустилась до відвертої фальсифікації вироку. Вовкодава вона засудила як організатора злочинної групи, бо він , бачте «ділив гроші за продані квартири». То які ж це були гроші, якщо квартири не продались?

У вироку у вину Вовкодаву поставлено також шахрайство відносно квартири пані Д., але ця пані приятелювала із третім Ігорем, і щоб той не давав покази на суді, йому «організували» довгу прогулянку .

Недавно новий, молодий і завзятий адвокат Ігоря Олександр П. зустрівся із пані Д. Вона розказала адвокату, що слідчий допитував її двічі – перший раз про гараж, який вона продала через третього Ігоря, а він не віддав їй гроші. Другий раз слідчі приїхали до неї під будинок через 9 років, попросили на суді нічого про той гараж не говорити, бо за нього вже сидять інші люди, а не третій Ігор. Тих двох Ігорів, які сіли довічно наче за її квартиру, вона не знає і квартира не продавалась взагалі нікому. Вона й досі у тій квартирі мешкає.

Під час досудового слідства Ігорів «Опель» та «Ладу» його батька міліціонери забрали на штрафний майданчик. Опера катались на тих автомобілях містом, а після вироку авто уникнули продажу і стали власністю міліціонерів.

Отак у човні , який сів на мілину довічно, опинились три Ігоря. Роман П. наркоман і вбивця отримав 14 років і вже вийшов на свободу.

Не будемо наївними, справжня зграя чорних ріелторів уникнула суду не через свої гарні очі чи брехливі покази. Ціна свободи чорних ріелторів – вільна від мешканців столична нерухомість. Не та, за котру садять, а ті квартири, які реалізуються на чорному ринку тишком-нишком, без розголосу. І їхні колишні господарі зникають безслідно. а нерухомість стає власністю прокурорів і суддів. Цікаво, що квартира пана Б,, за яку його наче вбито, таки продалась. Тільки значно пізніше, вже після суду над Ігорем Вовкодавом. Продавцем квартири була юрист і представник сина пана Б. на суді над Ігорем. Кажуть, той нещасний син не загиблого пана Б. невдовзі після продажу квартири пропав. Нема й досі.

Постскриптум. Днями ВРУ нарешті розгляне , образно кажучи «закон про довічників». І троє Ігорів отримають право на перегляд справи судом. Будемо сподіватись. Адже такий закон на часі. Держава Україна, відібравши у засуджених в результаті чорної судової реформи 2010 року право перегляду справ ВСУ, грубо порушила Європейську конвенцію з прав людини. Час виправляти помилки.

Нижче статті вміщую аналітичну таблицю, складену за матеріалами справи по обвинуваченню Ігоря Вовкодава та покази пані Д. Адвокат Ігоря добився того, аби його заяву про перегляд справи Вовкодава за нововиявленими обставинами було прийнято до суду. Але вже двічі судді Дніпровського райсуду столиці відмовляють у розгляді справи по суті. Чекаємо на третє засідання суду.

Олена ТАЛАЄВА, для ”ОРД”