Прокурорський психоз, або здрастуйте, товаришу Саахов!

Читач, напевно, пам’ятає улюблену багатьма поколіннями українців комедію Леоніда Гайдая «Кавказька полонянка». Пам’ятає, напевно, як герой кінокартини Шурик, який виявися незручним для місцевого радянського князька товариша Саахова, опинився в психіатричній лікарні. Авжеж! Психіатрична лікарня в радянські, та й в пострадянські, як виявилося, часи – річ таємнича, майже містична. Ще б пак! Адже там можна, переступивши часові кордони, зустрітися з багатьма історичними та державними діячами: Наполеоном (а то й двома-трьома), Петром І, Юлієм Цезарем, та іншими. А ще, там цілком психічно здорові нормальні люди можуть несподівано перетворитися на нездорових та ненормальних. Треба лише написати відповідний висновок, а задля більшої впевненості ще й зробити відповідну ін’єкцію – і все! І тоді вже не сподівайся: якщо тебе визнали ідіотом, то це, як то кажуть, «надовго»…
Андрій Бондаренко виявися таким собі новітнім незручним для декого «шуриком», то ж його теж – як в добрі радянські часи – вирішили запроторити до «психушки» лише за те, що говорить щиро і без евфемізмів про злочини, які вважаються буденними й начебто нормальними для наших місцевих можновладців…

Початок справи

А почалася справа, про яку йдеться, з того, що Андрій Бондаренко, який з 2006 року є профспілковим активістом, став на заваді знищенню цукрових заводів. Колишня слава цукрового Донбасу для Вінницької області, на жаль, минула. З 40 заводів, що діяли на території області на початку 90-х років, лишилося лише 17. Решту – порізали на металобрухт. Авжеж, такий «бізнес» виявися вельми прибутковим для тих, кому вдалося дорватися до владного керма.
Андрій та його колеги з профспілки «Трудящі» виявили схему, яка використовувалася багато років, щоб вкрасти заводи на «законній підставі». Для цього завод оформлюється на підставну фірмочку-метелик, на кшталт відомої фірми Остапа Бендера «Рога і копита». Фірмочка-фантом, за якою стоїть чиновник обласного рівня, за змовою з місцевими керівниками солідного банку (які, до речі, у такий спосіб обкрадають своїх акціонерів) бере немаленький кредит та оголошує себе банкрутом. Кредитні кошти розподіляються пополам між місцевими «банкірами» та фірмочкою, а завод, як застава за кредит, потрапляє в лапи банку, який з задоволенням його ріже і продає на металобрухт, а отримані гроші знову розподіляються пополам. Схема – просто чудова! Мафія – в шоколаді ще й тому, що деякі прокурорські діячі, які мають пильно стежити за дотриманням законності, стежать не дуже пильно, бо теж, напевно, мають деякий зиск та ще й, зазвичай, приятелюють з чиновником-крадієм…
Цукровий завод, що розташований в селі Красносілка Бершадського району, теж був приречений… Але Андрій Бондаренко та його соратники з профспілки «Трудящі» не дали заводу загинути і тим самим позбавили можливості й без того не бідних чиновників та їхніх посіпак поповнити свої кишені. Тож після дворічної перерви завод знову запрацював.
Зараз на черзі стоїть порятунок заводу, що належить ЗАТ «Турбів-Цукор». Тут справи дещо інші. Підприємство заборгувало своїм працівникам 1,5 мільйона гривень, хоча вже сьогодні керівництво заводу могло би розрахуватись з працівниками без жодних проблем – було б тільки бажання! Але ж такого бажання у керівників підприємства немає, вони, радше, воліють розпочати чергову фіктивну процедуру банкрутства та, як то кажуть, «кинути» своїх працівників разом з кредиторами! Своя рука владика!!! Тож знову перед профспілкою «Трудящі» постала задача – змусити жадібних скоробагатьків нарешті віддати людям зарплату та запустити завод.
А тим часом…

Саахіада, або як приборкати неприборкованого

…А тим часом професійна діяльність профспілковця Андрія Бондаренка була належним чином оцінена. Тими, хто добився справедливості та отримав заборговану зарплатню й поновився на роботі на врятованому від руйнації заводі… Й тими, хто мав цю зарплатню сплатити та ще й віддати незаконно поцуплене майно.
Й останні знайшли гарну підтримку з боку деяких працівників прокуратури, які повели себе як вірні пси, що вислужуються перед своїми хазяями за шматок об’їдків та за сигналом «фас» кидаються на впольовану дичину. До того ж численні позови та звернення Андрія Бондаренка до прокуратури та судів ще більше розлютили цих «церберів закону».
І ось з’являється цивільна справа. Такий собі новітній товариш Саахов, себто прокурор Ленінського району Вінниці О. Янків, розуміючи що законних підстав, щоб приборкати профспілковця немає, запропонував застосувати колись часто вживаний метод – засадити «бунтівника» за грати психлікарні. А далі ще один товариш Саахов, себто заступник прокурора області В.П. Шишко та його вірні помічники-поплічники А.А. Новиков та О.М Слісарчук кинулися втілювати запропонований метод на теренах судочинства. Вони наполягають на поміщенні А. Бондаренка до вартового приміщення психіатричної лікарні для примусового огляду. Звісно, вони розуміли, що в разі, якщо А. Бондаренко потрапить до «психушки», їхні «кишенькові» психіатри не схиблять – визнають його хворою особою, що потребує тривалого лікування (читай – ув’язнення). А новий прокурор Ленінського району м. Вінниці В.П. Соколовий, ще один такий-собі товариш Саахов вінницького «розливу», зауважив, зважаючи на «суспільну небезпеку» А. Бондаренка, що численні скарги останнього до прокуратури можуть «спричинити серцевий напад» у прокурорів (анекдот та й годі!). Але надії товаришів прокурорів не справдилися. Суд першої інстанції відхилив їхнє клопотання.
Невдоволений вердиктом суду, прокурор В.П. Соколовий подає апеляцію та дає міліції наказ, яка нашвидкуруч фабрикує ще й кримінальну справу з тією ж вимогою – засадити А. Бондаренка до психлікарні. Справа в тому, що А. Бондаренко добровільно обстежився у незалежних психіатрів, які визнали його цілком здоровим. А це аж ніяк не задовольняло амбіції клопотуна-прокурора. Тож Андрій Бондаренко був вимушений переховуватися від такого «прокурорського правосуддя».
Але згодом «прокурорські розборки» стають відомими, завдяки зусиллям правозахисника Дмитра Гройсмана та програмі каналу «1+1», на всеукраїнському та навіть на європейському рівні. Запахло смаженим… Тож прокурор Соколовий починає метушитися й приймати рішення, які будь-якій психічно нормальній, не хворій, людині здаються абсолютно незрозумілими. Так, 22.10.2010 р. він відмовляє у закритті кримінальної справи, а вже 29.10.2010 р. (через сім днів!!!) сам же її закриває за відсутністю складу злочину. То ж постає питання: чи не варто самому товаришу прокурору обстежитися у знайомих йому лікарів-психіатрів, адже псих-прокурор – це вже занадто навіть для нашого українського суспільства, яке звикло до містики і фантастики в можновладних колах.
Тут би й казочці кінець… Але якби ж то була казка!

Психіатрія по-вінницькі

Вся ця історія, можливо, й не набула б такого розголосу, якби не мала загальносуспільного значення. Бо виявляється, що будь-яка людина, яка є некомфортною для чиновників будь-якого рівня, може бути знищена за допомогою «кишенькової» психіатрії. БУДЬ-ЯКА! Якщо вдарив дзвін, то не сподівайся, що лихо тебе мине – дзвін б’є й для тебе! Я не буду зосереджуватись на етичних якостях «прикормлених» психіатрів, які, звісно, колись давали клятву Гіппократа. Але що їм старий Гіппократ?! Адже він не отримував грошей в конверті! Тут важливе інше: тандем прокуратура-психлікарня як потворне та ганебне товариство з зовсім обмеженою відповідальністю. І це в країні, яка прагне увійти до Євросоюзу???
***
Простій нетитулованій людині важко сподіватись на справедливість державних органів влади, адже навіть прокуратура, яка є структурою Міністерства юстиції, про правосуддя і справедливість, як бачимо, не дбає (хоча «юстиція» на латині означає саме «правосуддя» та «справедливість», які є тотожними поняттями).
Саме тому мають бути люди, які здатні бути бійцями та поборниками правди та справедливості, такі, як Андрій Бондаренко та профспілка «Трудящі», в якій він є одним з керівників та яка готова прийти на допомогу всім, хто потерпає від неправди та свавілля зарозумілих товаришів саахових («державних мужів») та їхніх жадібних друзяк – «грошових мішків».

http://advoffice.ru/2011-01-07-494.html