«Хлопчики-мажори»

Нестор Шуфрич у сучасному політичному середовищі повною мірою представляє мажорів, які свою бізнесову та політичну кар’єру починали за щільної опіки батьків та інших високопоставлених покровителів. Народився 29 грудня 1966 року в Ужгороді. Закінчував СШ №4.  Ще дід Нестора, Юлій Шуфрич, був крупним банківським чиновником і при чехословацькій, і при угорській владі, а в перші радянські роки керував Держбанком СРСР на Закарпатті. Батько Іван Юлійович – доволі успішний тенісист, згодом – військовий, очолював спортивне товариство «Динамо» на Закарпатті, потім перебував на дипломатичній службі.

Сам Нестор у 1985-1987 роках служив в Центральній групі радянських військ в Угорщині перекладачем. Тобто, був допущений до роботи з секретними документами, що не могло відбуватися без сприяння спецслужб. Відразу після повернення одружився на доньці другого секретаря Закарпатського обкому КПУ В.Ярошовця Ірині та продовжив роботу за кордоном як перекладач уже в комерційній фірмі. Після закінчення у 1992 році історичного факультету УжДУ разом з друзями із цього ж факультету Вячеславом Черепанею та Вадимом Губіним, які за дивним збігом обставин є також дітьми високих чинів колишнього КДБ, створює фірму Вест-Контрейд та стає її президентом. І молоді хлопці займаються не звичайним бізнесом, характерним для провінції початку 90-х років, а міжнародними поставками енергоресурсів, зокрема сілезького вугілля з Польші на теплові електростанції Прикарпаття. Наголошую на цьому доволі докладно для того, щоб донести до читачів, що подальші перипетії політичної долі Н.Шуфрича виходять не з його бажань чи переконань, а з суворої волі сил, які супроводжують його політичну кар’єру.

Особистісними характерними рисами Н.Шуфрича є його надзвичайна амбіційність, потужна, хоча й не завжди конструктивна енергія та заповзятість в досягненні мети. Про це свідчать і його успіхи в спорті, коли в 17-річному віці він виборює звання майстра спорту зі стрільби з лука. Тому його ранній похід в політику є цілком закономірним.

Вперше Нестор Шуфрич пробує свої сили на виборах у Верховну Раду ще влітку 1994 року.  Тоді діяла вельми складна та громіздка виборча система і через недостатню явку ужгородці не змогли з першого заходу обрати собі депутата, тому були призначені повторні вибори, на яких не могли балотуватися ті, хто брав участь у перших. Відтак Н.Шуфрич скористався своїм шансом і навіть зайняв перше місце у голосуванні, здобувши майже 11 тисяч голосів проти 6 тисяч у М.Греня, який посів друге місце. Але вибори знову не відбулися, оскільки на них з’явилися менше 50% виборців. А  вже через півтора року Н.Шуфрич повторює свою спробу і тепер стикається в жорсткому протистоянні з командою С.Ратушняка, яку представляв Сергій Слободянюк. Шуфрич програє йому в другому турі, але здобуває репутацію бійця, яка стане йому у великій нагоді вже через два роки.

В умовах паралічу державної системи у буремні 90-ті адмінресурс не мав такої потужності, як уже пізніше у нашому столітті, натомість величезну роль відігравали організовані бойовики. Їх мали у своєму розпорядженні Сергій Ратушняк та його соратник Олександр Антал. Мав змогу на них  опертися й  Н.Шуфрич через свого двоюрідного брата Сергія Андрійканича, на відміну, скажімо, від Віктора Бедя чи Павла Чучки, яким подібний ресурс був недоступний. Крім того, до 1998 року Нестор Іванович вступив до СДПУ(о) й таким чином потрапив під патронат Віктора Медведчука і Григорія Суркіса та заручився підтримкою всієї владної вертикалі, починаючи від «губернатора» та закінчуючи президентом.

Відтак саме Н.Шуфрич зав’язався  у надзвичайно принципову сутичку березня 1998 року в Ужгородському виборчому окрузі, де величезну електоральну підтримку мав С.Ратушняк, який уже став лідером опозиції в області, потіснивши В.Бедя. Головне, що нічого серйозного обласна влада протиставити йому в окрузі №70, куди входили райони Ужанської долини, не могла і зробила ставку на молодого, надамбітного бізнесмена, зважаючи на його сміливість, навіть відчайдушність на межі з авантюрністю. Але ніхто інший вступити в двобій із таким самим С.Ратушняком не наважувався через панування страху перед не лише політичною, а й фізичною розправою.

Ці вибори стали надзвичайно брудними не лише в інформаційному полі, де зіткнулися шуфричівська «Орбіта-логос» та ратушняківська «Ріо-інформ», а й зі справжніми та удаваними замахами, вуличними сутичками та провокаціями, бійками та скандалами між самими кандидатами, як, наприклад, під час агітаційних зустрічей в Ужгородській міській лікарні чи селі Порошково на Перечинщині. Однак до піку брутальності, який міг статися у день голосування та під час підрахунку голосів, ці вибори не дійшли, оскільки за два дні до них С.Ратушняка просто зняли з перегонів рішенням Верховного Суду України. Офіційно за те, що він не проживав на території України необхідних 5 років, бо до 1994 року був громадянином Словаччини. Хоча зрозуміло, що це було політичне рішення, організоване В.Медведчуком, схвалене Л.Кучмою та профінансоване Н.Шуфричем.

Так вперше Нестор Іванович став народним депутатом, набравши менше 20 тисяч голосів із понад 160 тисяч виборців. І це при тому, що зіпсованих бюлетенів та «не підтримали жодного» виявилося аж понад 40 тисяч.

Влада – найприбутковіший бізнес

Отримавши мандат, Н.Шуфрич цілком прогнозовано став членом фракції СДПУ(о) та пропрезидентської частини парламенту, яка, втім, становила меншість. Слід пам’ятати, що тоді основною загрозою діючій владі як в Україні, так і в Росії залишалися комуністи, тому ужгородський депутат виступав активним прихильником європейських цінностей, вступу України до НАТО і таке інше. Взагалі об’єднані есдеки свій політичний бренд  «змавпували» зі взірців європейської соціал-демократії, чим і ввели в оману виборців Закарпаття.

Однак основна сфера діяльності новообраного депутата перебувала в площині не державних інтересів, а власного збагачення. Наприкінці 90-х Н.Шуфрич вже мав на Закарпатті вагому частку нерухомості. Це і колишні лісокомбінати в Тячівському та Великоберезнянському районах, завод «Електродвигун», розважальний заклад «Каштан» в обласному центрі, оптові склади і таке інше. Хоча на думку І.Різака, котрий конкурував з ним за близькість «до тіла» В.Медведчука, на початку свого депутатства Н.Шуфрич був на грані банкрутства через своє невміння господарювати. Але майбутній головний есдек області помилився не в частині оцінки ділових якостей свого однопартійця, а в умінні того використовувати політичну гру на свою користь. Бо, справді, жодне підприємство  під патронатом Н.Шуфрича так і не запрацювало і з часом вони були або розпродані, або так і перебувають у занедбаному стані, проте особисті статки депутата пішли в гору. Н.Шуфрич швидко зблизився з Г.Суркісом, який на той час контролював значну частину обленерго і займався експортом електроенергії при масових віяльних відключеннях. Отримав у власність газові вишки у Полтавській області. Тобто, чітко освоїв ті галузі, де працює тінь та знаходяться дармові прибутки від продажу природних ресурсів.

З перших місяців роботи у парламенті навколо Н.Шуфрича почали розповсюджуватися вперті чутки про його особливі стосунки з Ю.Тимошенко. Тим більше, що тоді ж почалося його скандальне розлучення з другою дружиною, моделлю Н.Вороною. Цілком можливо, що їх поширенню сприяв й сам Нестор, який прагнув ролі світського лева. Але фактом залишається те, що попри всі політичні суперечки Н.Шуфрич завжди виокремлював її з помаранчевого табору і підкреслював повагу саме як до жінки. В майбутньому саме він стане одним з затятих прибічників коаліції Партії регіонів та БЮТ та сприятиме зближенню Ю.Тимошенко з В.Медведчуком. Хоча після приходу Ю.Тимошенко в уряд В.Ющенка на посаду віце-прем’єра саме вона стала головним мотором ліквідації тіньових схем в енергетичній галузі, що безпосередньо вдарило й по самому Н.Шуфричу.

Гюльчатай, покажи личко

Тому з наближенням нової парламентської кампанії 2002-го року СДПУ(о) на 180° розвернула свою політичну орієнтацію, особливо у сфері геополітики. Слід відзначити, що цьому сприяли й суттєві зміни в Росії, де закінчилася доба єльцинської демократії, а на зміну їй приходила влада ФСБ в особі Володимира Путіна та поступова реінкарнація імперських настроїв. В Україні це відбилося касетним скандалом і різким посиленням впливу В.Медведчука на скомпрометованого в очах Заходу Л.Кучму. Додали гостроти й особисті ревнощі В.Медведчука, який мріяв стати наступником, до В.Ющенка, президентський рейтинг якого стрімко зростав. Як наслідок, в парламенті була організована відставка уряду Ющенка та згортання запропонованих ним реформ.

Н.Шуфричу було доручено йти на нові парламентські вибори по тому ж Ужгородському виборчому округу й сприяти перемозі об’єднаних  есдеків на Закарпатті. В Ужгород ще восени прибула велика група російських політтехнологів, які мали забезпечити їм перемогу. Але після невдалої спроби змістити І.Іванча з посади голови облради, «губернатор» Геннадій Москаль дистанціювався від прямої підтримки СДПУ(о) і зосередився на допомозі блоку ЗаЄДУ. В Ужгородському виборчому окрузі він підтримав популярного на той час С.Ратушняка – як противагу і об’єднаному соціал-демократу Н.Шуфричу і «нашоукраїнцю» І.Крілю.

Саме Н.Шуфрич запустив в край одіозну ідею двійників, коли на Закарпаття з різних куточків країни завезли 6-х щойно перейменованих Сергіїв Миколайовичів Ратушняків та 4-х Вікторів Івановичів Балог. Хоча, до честі членів виборчих комісій, ця технологія була знешкоджена в самому зародку. А завдяки потужній конкуренції різноспрямованих політичних сил та розпорошеності адмінресурсу парламентські вибори 31 березня 2002 року можна вважати одними з найдемократичніших на Закарпатті. В результаті Н.Шуфрич зайняв лише третє місце з 9,2% голосів. Його випередили С.Ратушняк – 35,5% та І.Кріль – 20,1%. Зазнала поразки в області й СДПУ(о), яка після тріумфу у 1998 році – 31,2%, тепер здобула лише 14,2%, поступившись першим місцем «Нашій Україні» – 36,6%. ЗаЄДУ зайняла третє місце з результатом 9,8%.

Однак в розпач Н.Шуфрич не впав і продовжив штурм владного Олімпу. На трьох округах березневі вибори були визнані не дійсними, в тім числі й по Черкаському №201, де перемогу здобув М.Булатецький від «Нашої України». Той самий, що й на останніх перегонах випередив в Черкасах свого конкурента на 10 тисяч голосів, але ЦВК не змогла там визначити результати, тому округ потрапив у п’ятірку проблемних.

У 2002 році повторні вибори були призначені вже на липень і Н.Шуфрич висунув свою кандидатуру. Цікаво, що влада робила ставку на Н.Вітренко і ужгородський есдек значною мірою ризикував, бо міг втратити не лише гроші, але й прихильність покровителів.

Тим не менше він повністю змінив команду технологів, найнявши київсько-черкаську групу, яка пізніше відзначилася й на Закарпатті, та зробив ставку виключно на гроші. На період виборів очолив «Черкаську м’ясну компанію», яка належала іншому есдеку, і заходився вибудовувати фінансову піраміду, в основі якої лежало 20 гривень, пізніше названих «шуфричками». І це спрацювало. З 30 тисяч розданих по 20 гривень за Н.Шуфрича проголосувало 21790 виборців (29,8%).  Н.Вітренко отримала 19,6%, а М.Булатецький – 12,7%. Наступні спроби Н.Вітренко довести у суді, що мав місце підкуп виборців, прогнозовано нічого не дали, оскільки Н.Шуфрич миттєво поповнив провладну більшість та знаходився під патронатом В.Медведчука. Незабаром його взагалі стали називати «мобільником» Медведчука у Верховній Раді, оскільки останній очолив Адміністрацію Президента і звідти керував парламентською більшістю. Так розпочалася друга каденція Н.Шуфрича у Верховній Раді.   

(Далі буде)