Правда про смерті російських солдат

Страх за близьких та рідних, страх за майбутнє, страх за власну країну, страх передчасної несправедливої смерті, яку приніс у нашу домівку панікуючий диктатор.

А ще є страх опинитися у ролі «гарматного м’яса». Саме цей страх охопив зараз війська загарбника, бо для його командирів всі вони лише «гарматне м’ясо», на втрати якого не слід звертати будь якої уваги.

З початком вторгнення Росії в Україну інформаційні джерела України та більшості світових країни активно пишуть про величезні втрати та захоплених в полон і тих, які самі здалися, російських солдат. Російська сторона не дає цифр взагалі, обмежуючись визнанням загибелі окремих військовослужбовців.

На тлі цього мовчання Генштаб України стверджує, що з початку бойових дій загинуло більш ніж 12000 російських військових.

Офіцера з Дагестану Нурмагомед Гаджимагомедов, калмик Костянтин Манджієв, солдат з Нижньокамська Ільнур Сібгатуллін, уродженець ерзянського села Чукали Віктор Ісайкін, військовослужбовець з Красноярського району Арман Наринбаєв, казаха за національністю.

Безперечно, були повідомлення про вбитих і з інших регіонів Росії, серед яких Кіровська, Самарська, Пензенська та Ульяновська області, проте принаймні в перший тиждень війни кількість загиблих в Україні (офіційно визнаних такою владою регіонів Росії) представників етнічних меншин із Росії (або корінних народів Росії, крім російських) різко виділяється непропорційно великою часткою.

Політолог Аббас Галлямов написав пост на своїй сторінці у Facebook. «Якщо чесно, я навіть не знаю, як до цього ставитися. З одного боку, я реально не можу уявити собі людину, яка віддала б такий цинічний наказ.

Наказ вкрасти виділені на закупівлю томографів гроші — так; наказ сфальсифікувати вибори — так; наказ відправляти на передову саме «чурок», виділивши їх у особливу категорію, в «гарматне м’ясо» — ні.

З іншого боку, я розумію, що план — якщо припустити, що він дійсно є — цілком собі дієвий. Ну, прийшла похоронка в глухе Якутське село, ну, почорніла від горя мати, ну, напилися односельці на поминках — і що?.. У них і «ВКонтакте» ніякого немає — але навіть якщо і є, то геть-чисто відсутня звичка писати туди щось, та ще й політичні висновки робити», — зазначив він.

Розслідувач Христо Грозєв також заявив, що, за його даними, серед убитих солдатів із Росії, які воювали в Україні, висока частка представників неслов’янських груп.

«На війні в Україні загинуло дуже багато солдатів РФ неслов’янських національностей». «Велика кількість із них молоді люди з, скажімо, неслов’янських етнічних груп. Тобто, можливо, це означає, що на передову лінію було послано людей, які з віддалених регіонів…», — заявив розслідувач.

Крім національної ознаки, звертає на себе увагу і той факт, що багато хто з убитих або захоплених у полон росіян є вихідцями з сіл, віддалених регіонів та національних утворень у складі Російської Федерації.

Тобто, у «великій, дружній та багатонаціональній сім’ї народів Росії» роль «гарматного м’яса» Путін відвів саме національним меншинам та синам «глибинки».

Саме вони, а за даними Всеросійського перепису населення 2010 року, всі неросійські етнічні групи в Росії становлять трохи менше 20% населення країни, приречені піти на «забій» на поталу безумним імперським фантазіям схибленого «вождя».

Так, це агресори, терористи, загарбники і вбивці… Але вони теж — чиїсь діти, яким з дитинства нав’язувати сліпу любов до самодержавця, що схибився у своєму бункері, граючись життями людей, як олов’яними солдатиками…