За два дні до Нового 2020 року біля контрольно-пропускного пункту в’їзду-виїзду «Майорське», що на лінії розмежування з молодою та гордою «Донецькою народною республікою», вкрай здивований перший заступник голови Служби безпеки України генерал-майор Руслан Баранецький спостерігав картину, гідну пера військового прокурора: кілька співробітників СБУ тягнули в автомобіль начальника штабу Антитерористичного центру при СБУ генерал-майора Геннадія Кузнецова собаку рідкісної породи Цвергшнауцер, якого Кузнецов наказав викрасти на одній з автозаправних станцій Донецької області. Доки йшов так званий «обмін полоненими», правнуки Дзержинського оберігали нового чотирилапого друга Кузнєцова та думали, як доправити викрадену псюру до елітного особняка Геннадія Івановича на столичних Осокорках. Втім, відповідальне завдання було з честю виконано, собаку під конвоєм доставили до Києва, де Кузнецов його вигідно продав наступному хазяїну.

Собака, вкрадений 29 грудня 2019 року в Донецькій області. Знімок зроблений під час «обміну полоненими» в автомобілі начальника штабу АТЦ при СБУ генерал-майор Кузнецова

Ось так 29 грудня 2019 року уперше за два роки проходив «обмін полоненими», влаштований помічником президента Андрієм Єрмаком та його соратником і довіреною особою Геннадієм Кузнецовим. А ще за кілька днів по тому стало відомо, що українська сторона продавала місця в «списку на обмін» і звільнила з «полону» не тільки кількох військовослужбовців Збройних Сил України, але й поплічників терористів, яких влада ДНР кинула за ґрати за участь у грабежах.

З юридичної точки зору ніякого обміну полонених, звісно, немає, як юридично немає й самих полонених, оскільки Україна досі не визнала наявність збройного конфлікту на своїй території. Насправді в центрі Європи на початку ІІІ тисячоліття процвітає торгівля людьми, на якій заробляють як співробітники Служби безпеки України, так і бойовики з так званих «народних республік». Між обома ворогуючими сторонами давно налагоджено ділове співробітництво та розподіл спільно зароблених коштів.

Працює цей кримінальний бізнес за наступною схемою. Наприклад, у ДНР та ЛНР утримується два десятки українських військовослужбовців і бойовики готові їх обміняти на своїх комбатантів. Але список тих, кого хоче забрати українська сторона, складається в штабі Антитерористичного центру при СБУ і в цей список начальник штабу генерал-майор СБУ Геннадій Кузнецов, широко відомий у вузьких колах під прізвиськом «Собачник», включає лише 2 або 3 українських солдати. А решта 15 – 20 осіб – це бізнесмени, які проживають на окупованій території і яких бойовики затримують спеціально для того, щоби вони заплатили за включення їх «Собачником» в український список на обмін. Або навіть колишні бойовики чи їх посібники, яки чимсь провинились перед окупаційною владою й потрапили до в’язниці. Місце в списку коштує від 30 до 80 тисяч доларів і в ході «обміну» 29 грудня 2019 року гроші заплатив кожний другий з тих, кого Україна забрала з в’язниць ДНР або ЛНР.

Постать людини, яка в Україні відповідає за «обмін полоненими», вирішує, кого визволяти, та встановлює тарифи на включення в обмінні списки настільки неординарна, що варта не тільки докладної публікації, але й балетної чи оперної постановки. Погодьтесь, не кожного дня можна зустріти доконаного корупціонера з судимістю за плечима й погонами генерал-майора на плечах.

Генерал від собаківництва

Прізвисько «Собачник» нинішньому начальникові штабу Антитерористичного центру при СБУ Геннадію Кузнецову дали колеги по службі тому, що за фахом він кінолог, тобто доглядач за службовими собаками, і ні до якої іншої роботи не придатний. Кузнецова два рази виганяли зі Служби безпеки України за вчинення корупційних проступків, але кожного разу він поновлювався, як стверджують джерела в СБУ, на «комерційних засадах».

І це при тому, що 24 лютого 2011 року за недбале ставлення до військової служби Геннадій Кузнецов був засуджений вироком Печерського районного суду Києва.

Вирок Печерського районного суду м.Києва від 24 лютого 2011 року в справі №1-1-173/11, яким “Собачник” був засуджений за недбале ставлення до військової служби

Але як тільки був повалений злочинний режим Януковича, нова чесна й непідкупна влада розшукала засудженого Кузнецова та 7 березня 2014 року призначила Геннадія Івановича, попри судимість, начальником Центру спеціальних операцій «А». А в січні 2015 року Кузнецов очолив штаб Антитерористичного центру при СБУ.

Щоправда, подальший кар’єрний шлях Кузнецова був всипаний не тільки трояндами, але й шипами.  На початку 2019 року Головне управління внутрішньої безпеки СБУ провело дві службових перевірки щодо Кузнецова. За підсумками першої службової перевірки було встановлено, що Кузнєцов протягом 2016 – 2018 років під виглядом антитерористичних навчань забезпечував охоронні заходи на концертах Святослава Вакарчука. Для охорони концертів Кузнецов незаконно залучав своїх підлеглих, яким оформлював відрядження в зону АТО й підробляв документи, на підставі яких цим офіцерам на час відрядження в два рази збільшувалась зарплатня та встановлювався перерахунок до вислуги років за коефіцієнтом 1 до 3. Але в дійсності в зону АТО ці офіцери не виїздили, ніякого бойового завдання не виконували, натомість обслуговували концерти Вакарчука, а за це Вакарчук виплачував Кузнецову гроші «у конверті».

У ході другого службового розслідування  було встановлено, що Кузнєцов разом з сім’єю виїжджав під час відпустки на відпочинок до Європи на службовому автотранспорті.

А про те, як Кузнецов розкрадав зарплатню підлеглих, підробляв бухгалтерські документи, закупляв для потреб АТЦ при СБУ у свого товариша по пляшці безпілотні комплекси «Фурія» чи понад рік, чекаючи на відкати, оснащував засобами зв’язку придбаний для АТЦ при СБУ автомобіль «Renault Master», можна взагалі зняти багатосерійний детектив.

Про фінансову дріб’язковість Кузнецова, який вичавлює зі своєї служби усе до копійки, свідчить хоча б той факт, що автомобілі АТЦ кожного дня возять дітей, дружину й тещу Кузнецова. Зокрема особистий водій тещі начальника штаба АТЦ старший лейтенант Давиденко понад 2 роки не з’являвся на своєму робочому місці, оскільки працював домашньою обслугою в Кузнецова, за що він отримував не тільки грошове забезпечення, але ще й премії за рахунок українських платників податків. Навесні 2018 року в цього Давиденка поліція вилучила посвідчення водія за керування службовим автомобілем в стані алкогольного сп’яніння, але навіть після цього він продовжував обслуговувати домашніх улюбленців Кузнецова. Втім, після службового розслідування, коли виявились ці кричущі факти, Давиденко був переведений з водіїв на посаду ситуативного координатора з графіком роботи доба через три з метою залучення до домашніх робіт у садибі Геннадія Івановича.

Завдяки невтомній роботі зі «звільнення полонених» Кузнецов зміг переїхати з квартири по Харківському Шоссе у власний маєток на березі Дніпра на Осокорках з будинком площею 550 квадратних метри. Окрім того, у розпорядженні Геннадія Івановича елітний автомобіль марки Land Rover, власний катер і багато іншого, прихованого від декларації військовослужбовця. Зрозуміло, що все це обслуговується та заправляється за рахунок пального, списаного по фіктивних документах в штабі АТЦ.

Але Кузнецову вдалось домовитись (напевно, безкоштовно) з тодішнім головою СБУ Василем Грицаком, який приховав матеріали службового розслідування від Головної військової прокуратури. У підсумку  за розкрадання коштів державного бюджету, підробку документів та охорону концертів Вакарчука Кузнєцову лише було оголошено сувору догану з попередженням про неповну службову відповідність.

Про те, що коїться в Антитерористичному центрі при СБУ, який  понад три роки проводив АТО та наразі здійснює так званий «обмін полоненими», свідчить історія підполковника Ковтуна.

Олег Ковтун прийшов в СБУ в жовтні 1997 року й 20 років прослужив на офіцерських посадах. У травні 2013-го майора Ковтуна було призначено на посаду відповідального співробітника сектору господарського забезпечення Штабу Антитерористичного центри при СБУ. Після початку російської агресії Ковтун, як і всі офіцери АТЦ, брав участь у антитерористичній операції, отримав статус учасника бойових дій, у липні 2014 року йому було достроково присвоєне звання «підполковник».

Але наприкінці січня 2015 року тодішній начальник Антитерористичного центру при СБУ Василь Грицак, який з 7 липня 2014 року командував АТО, блискучо організувавши Іловайський та Дебальцевський котли й тріумфально передавши бойовикам територію Донецького аеропорту, вирішив укріпити АТЦ при СБУ перевіреними кадрами. Свого друга та товариша по пляшці Кузнецова Грицак забрав з «Альфи» та призначив (наказ підписував голова СБУ Наливайченко, але фактично рішення приймав його перший заступник Грицак) начальником штабу Антитерористичного центру. Геннадій Іванович зразу ж вирішив взяти під контроль господарський сектор, щоби можна було державним коштом заправляти власний автомобіль та використовувати службове авто для поїздок дружини й тещі. Але Ковтун відмовився брати участь у корупційних оборудках нового начальника штабу.Тоді Кузнецов, заручившись підтримкою Грицака, який також не упускав можливість заробити на службі живу копійку, з 4 квітня 2015 року зменшив Ковтуну грошове забезпечення в 4 рази, потім підписав у голови СБУ Наливайченка наказ про звільнення Ковтуна з 8 квітня 2015 року з посади та виведення «в розпорядження», а в серпні 2015 року припинив взагалі виплачувати грошове забезпечення. Точніше, гроші нараховувались, але до Ковтуна не доходили, оскільки Кузнецов вирішив, що вони йому більше потрібні.

Більш того, щоби продемонструвати особовому складу, що буває з тими офіцерами, які відмовляються обслуговувати корупційні забаганки начальства, Кузнецов і Грицак підписали в Наливайченка, який ніколи не усвідомлював, що він підписує, ще один наказ – про скасовування наказу про присвоєння Ковтуну звання підполковника як помилково виданий. Як потім розповідали в суді представники СБУ та АТЦ при СБУ, ніяких претензій до Ковтуна по службі ніколи не було, а наказ про позбавлення його військового звання виданий не в порядку дисциплінарного стягнення, а «просто так» – оскільки голова СБУ Наливайченко передумав і вирішив, що нехай Ковтун ще походить у майорах.

Впродовж року підполковним Ковтун, якого тепер стали називати «майором», безплатно ходив на службу, вимагаючи дати йому якусь роботу й виплатити грошове забезпечення, оскільки єдиним джерелом існування для нього стала пенсія матері-інваліда. Урешті-решт Ковтун звернувся з позовом до Окружного адміністративного суду Києва, вимагаючи, щоби йому надали якусь посаду та виплатили заборгованість з грошового забезпечення. Але Служба безпеки України відмовилась виплачувати офіцеру СБУ гроші за два роки служби, натомість Кузнецов подав до суду фальшиві документи, що Ковтуну, начебто всі кошти були виплачені та переказані на картковий рахунок. А коли суд направив запит у банк, начальник штабу Антитерористичного центру СБУ домовився з заступником військового прокурора Київського гарнізону, щоби той зареєстрував кримінальне провадження та повідомив Ковтуну про підозру в дезертирстві у випадку, якщо офіцер СБУ й далі вимагатиме надати йому посаду та виплатити заборгованість з зарплатні.

Шантаж і погрози не дали жодного результату, суд задовольнив позов. Але Служба безпеки України відмовилась повертати Ковтуну звання підполковника та виплачувати гроші. Як виявилось – і це підтвердив банк на запит суду – начальник штабу АТЦ при СБУ Геннадій Кузнецов шляхом підробки документів вкрав зарплатню Олега Ковтуна за два роки.

Тоді Кузнецов побіг домовлятись з Шостим апеляційним адміністративним судом. Скільки з нього грошей взяла суддя Юлія Ісаєнко нам невідомо. Більш того, в «апеляшці» ходять чутки, що Юлія Анатоліївна обслужила Кузнецова безкоштовно, за дзвінком з Адміністрації Президента, де їй пояснили, що Геннадій Іванович – це людина, на якій тримається весь «обмін полонених», і тому державний престиж зазнає серйозних втрат, якщо стане відомо, що він розкрадає зарплатню підлеглих. Але як би там не було, колегія суддів під головуванням Юлії Ісаєнко скасувала рішення суду першої інстанції й відмовила у виплаті заборгованості з зарплатні тому що, бачте, Ковтун пропустив строк давності, який вигадала ця проститутка від юриспруденції. А оскільки ніяких строків давності по стягненню заборгованості з зарплатні не існує, Ісаєнко вчинила ще один злочин – вона заборонила оприлюднювати свою ухвалу, направивши в Єдиний державний реєстр судових рішень підроблений документ про те, що позов Ковтуна, начебто, містить секретну інформацію й розглядався у закритому судовому засіданні.

Наразі Верховний Суд скасував витвір Ісаєнко й направив справу на повторний розгляд.

На службі Росії

Про те, що коїть Геннадій Іванович прекрасно відомо у Федеральній службі безпеки Російської Російської Федерації, де Кузнецов давно перебуває «на гачку». Більш того, 25 березня 2019 року, у день професійного свята співробітників СБУ, колишній підлеглий Кузнецова – підполковник Василь Прозоров – провів брифінг у Москві. Прозоров розповів, що з травня 2014 року він проходив службу в штабі АТЦ при СБУ, який очолює Кузнецов, і передавав спецслужбам Російської Федерації інформацію про діяльність українських силових структур, зокрема в районі проведення АТО.

Невдовзі після того, як підлеглий Кузнецова дав прес-конференцію в Москві, в Україні змінився Верховний головнокомандувач, а на чолі СБУ опинився керівник Товариства з обмеженою відповідальністю «Студія Квартал-95» Іван Баканов. Якою ж була реакція нового президента та лейтенанта Баканова на корупційні скандали в штабі Антитерористичного центру? Замість того, щоби вигнати з СБУ корупціонера, підлеглі якого працюють на російські спецслужби, Зеленський доручив Кузнецову одноосібно вирішувати всі питання так званого «обміну полонених», 11 лютого 2020 року своїм Указом ввів Кузнецова в Мінську тристоронню контактну групу замість Валерії Лутковської, а 24 березня 2020 року нагородив Кузнецова, засудженого за вчинення службового злочину, орденом Данила Галицького. При цьому ані Зеленському, ані Баканову навіть не спало на думку, що Кузнецов, який оповитий корупційними скандалами та має за плечима судимість, становить собою легку здобич для російських спецслужб.

Результат подібних кадрових рішень виявився цілком очікуваним. Під час так званого «обміну полоненими», влаштованого Кузнецовим під орудою Андрія Єрмака в грудні 2019 року, половину тих, кого Україна забрала з непідконтрольної території, становили бізнесмени, які платили за місце в списку, складеному Кузнецовим. Окрім того, генерал-майор СБУ Кузнецов, користуючись безконтрольністю та повною довірою з боку керівника Офісу Президента Андрія Єрмака, витягнув з в’язниці ДНР кількох бойовиків та їх посібників, яких окупанти відправили за ґрати за крадіжки, скоєні на непідконтрольній території.

В їх числі – Євгеній Бражников, який, перебуваючи в тюрмі «Ізоляція», бив ув’язнених, відбирав у них їжу та одяг. Зокрема, він знущався з арештованого окупаційною владою донецького журналіста Станіслава Асєєва, разом з яким був звільнений 29 грудня 2019 року й доправлений до Києва. Аналогічним чином раніше, у 2017 році, Кузнецов домігся звільнення колишнього бойовика Олексія Кускова, якого за якісь гріхи окупаційна влада арештувала і який, перебуваючи в ув’язненні, разом з Бражниковим катував бранців і в листопаді 2017 року відбив Асєєву нирку.

В обмін на подібних персонажів начальник штабу АТЦ при СБУ передав  в ДНР Черникову Галину Олександрівну, яка вбивала українців в окупованому Донбасі. Ось її допит після затримання в Маріуполі в 2017 році:

Також були передані співробітники спецпідрозділу «Беркут», яких судили за обвинуваченням у розстрілах учасників акцій протесту в лютому 2014 року, та Володимир Цемах – людина, яка могла бути важливим свідком у справі про збитий  терористами в 2014 році малайзійський «Боїнг» і якого вдалось викрасти на непідконтрольній території та доставити в Київ у результаті спецоперації. До речі, під час виведення Цемаха на підконтрольну територію загинув розвідник 74 окремого розвідувального батальйону Олександр Колодяжий.

Платити за включення в список на обмін доводиться не тільки випадковим бізнесменам, але навіть позаштатним співробітникам СБУ, яких затримала ФСБ – наприклад, Денису Секацькому, з якого взяли 32 тис. доларів. Але апетит, як відомо, приходить під час їжі. Переконавшись у власній безкарності, під час наступного «пасхального обміну» в квітні 2020 року Кузнецов включив у список осіб, яких Україна хоче забрати з ОРДЛО, Олександра Садівського, якого окупанти засудили за вбивство вагітної жінки під час розбійного нападу на пункт обміну валюти. Це вбивство Садівський скоїв ще до окупації, був арештований українською владою й на момент захоплення Донецька бойовиками заходився в слідчому ізоляторі.

Більш того, перебуваючи в ув’язненні на території ДНР, Садівський організував злочинну групу серед співкамерників, яка займалась шахрайськими операціями на підконтрольній території України шляхом розсилки через телефон повідомлень про блокування банківських карток чи, начебто, виграшу автомобілів. У зв’язку з цим Національна поліція України в березні 2018 року оголосила Садівського в розшук. І як тільки цей Садівський у результаті обміну був доставлений до Києва, 30 квітня 2020 року його арештував Шевченківський районний суд. 

Окрім Садівського 16 квітня 2020 року з ув’язнення в ДНР був також звільнений Володимир Карась, який служив у поліції окупантів, але був за щось покараний. І, взагалі, з 20 осіб, яких СБУ визволила в ході так званого «пасхального обміну», лише стосовно трьох можна сказати, що це – люди, які обстоювали територіальну цілісність України. Йдеться про двох військовослужбовців, Миколу Гриненка та Віктора Шайдова, і студента Сергія Русинова, засудженого окупаційною владою за коментарі в соціальних мережах. Решта 17 – це або посібники бойовиків, або люди з так званого «комерційного обміну».

Водночас генерал-майор СБУ Кузнецов передав у ДНР Дмитра Якоба, якого судили в Подільському районному суді Києва за замах на народного депутата України 8-го скликання Антона Геращенка, та Леоніда Харитонова, підозрюваного в спробі диверсії на військовому аеродромі в Черкасах (як запевняла СБУ, Харитонов, будучи хіміком за освітою, намагався виготовити саморобну бомбу). Оскільки обидві справи були предметом навіть не критики, а глузування в засобах масової інформації, і мали ду-у-же сумну судову перспективу, можна припустити, що в такий спосіб, передаючи в ДНР Якоба та Харитонова, підлеглі лейтенанта Баканова просто намагались уникнути виправдувальних вироків.

У той же час в доблесної Служби безпеки України не доходять руки займатись звільненням тих військовослужбовців Збройних Сил України, які перебувають у в’язницях окупантів. Точно так СБУ не хоче займатись пошуком своїх агентів, які потрапили до бойовиків. Ось, наприклад, відповідь Кузнецова стосовно В’ячеслава Засипка. Засипко – це позаштатний співробітник СБУ, який був захоплений бойовиками, має поранення, опіки та контузію і довгий час піддавався катування. Але генерал-майор СБУ Кузнецов пише, що «факт незаконного утримання Засипка не підтверджено».

Зараз на окупованій території майже не залишилось людей, яких хоча й умовно, але можна вважати «військовополоненими». Наприклад, станом на 1 липня 2020 року в ДНР утримується лише 7 військовослужбовців Збройних Сил України, більшість з яких – це дезертири, які покинули розташування своїх військових частин і випадково потрапили за лінію розмежування. А Кузнецов пообіцяв Зеленському, що буде обмінювати «полонених» сотнями. Тож треба думати, що російські куратори вже придумали для Кузнецова та його колеги з ДНР Дар’ї Морозової план швидкого заробітку й нам лише залишиться спостерігати за тією спритністю, з якою начальник штабу Антитерористичного центру при СБУ генерал-майор Геннадій Кузнецов набиватиме власні кишені.