Мова далі піде про «українського промисловця, співвласника і голови групи компаній, члена рад і різноманітних ложе» Павла Леонідовича Штутмана.
Народився в Кіровограді в звичайній сім’ї хлопчик Павло, який не відрізнявся особливими здібностями, силою, нахилом до наук або творчості. І запам’ятався він одноліткам лише тим, що дуже боявся виходити у двір, бо дворова шпана недолюблювала маминого хлопчика.
Життя йшло. Павлик виростав, але не виділявся він із сірої маси одноліток, і з часом вступив до інституту сільськогосподарського машинобудування – далеко не Гарвард і не Оксфорд. Павлик не проявляв жодних здібностей, які б могли його виділяти в середовищі студентів кіровоградського інституту. Його одногрупники, викладачі на кафедрі згадають лише потім, коли Павло стане власником фабрик і заводів.
І ось наступають дивні часи 90-х років, змін кардинальних у суспільстві, перехід від червоної адміністративно-командної системи до капіталізму. І в цей період наш герой працює малесеньким інженером-конструктором на заводі Гідросила, але це не завадило Павлові скористатися вчасно лотерейним квитком – ваучерної приватизації. Як то кажуть, а де ж ви взяли свій перший мільйон, наприклад російський підприємець Стерлігов каже чесно, вкрав, кинув банк. І всі це сприймають з розумінням.
А от де взяв свій перший і не один, мільйон, інженер-конструктор Павло Штутман, він і ваучерна приватизація замовчує.
Але нікуди дітись і сучасникам, практично 15-тисячному колективу, директорам, апарату управління двох заводів прийшлось усвідомити, що із табакерки з’явився новий власник. Морально-психологічно було важко всім, що народну власність підібрав чоловік середньої ланки, без авторитету на червоних заводах. Усвідомлюючи це наш герой підтягує тодішніх директорів обіцяючи і їм і колективу манну небесну, зарплати і соціальні гарантії.
Зрозуміло, що нічого з обіцяного ніхто не отримав, старшого покоління практично немає, крім одного, а трудовий колектив зменшився в сім разів. Тотальні затримки виплати зарплатні, відсутність соцпакету для людей зробили свою чорну справу і працівники Червоної зірки та Гідросили поповнили лави торгашів на Центральному та Критому ринках міста Кіровограда.
В цей же період, герой нашої повісті, розуміючи вислів – «Якщо ти не займаєшся політикою, то політика займається тобою» стає депутатом Кіровоградської міської ради, в якій домінували тоді директори шкіл, заводів та головні лікарі закладів охорони здоров’я міста під керівництвом Олександра Нікуліна. Павло, тоді вже Леонідович, допомагає меру і ще кільком депутатам- підприємцям розпочати тотальну приватизацію комунальних об’єктів міста Кіровограда схемами, за копійки.
Слідуюче скликання депутатського корпусу не побачило в своїх рядах «українського промисловця» внаслідок відсутності довіри виборців його виборчого округу до «філантропа». І він використовуючи свої зв’язки, як представник «трудящих мас» входить до складу виконкому Кіровоградської міської ради.
Цей період запам’ятався нам Кіровоградцям суцільним одобрямсом Павлом Леонідовичем дерибану землі комунальної власності міста. Жодного разу «український промисловець» не виступив на засіданні виконкому проти афер з землею і власністю.
Заводи нашого героя в цей період жили поганенько, скорочення робочих місць, внаслідок мізерної зарплати та відсутності соцгарантій, продовжувалось. Все це не заважало Павлу Леонідовичу, використовуючи бренди Червоної зірки та Гідросили здобутих трудовими колективами за Радянських часів, входити у різноманітні клуби по інтересам, ради при Кабмінах та Президентах. Що зробив своєю участю у цих радах «український промисловець» для Кіровоградщини і її людей тільки йому «філантропу» відомо.
Але зірковий час настає для Штутмана у 2010 році, коли до влади приходить «ідейний промисловець» з Донбасу. Віктор Федорович любив заїжджати на Ельворті, де Павло Леонідович розсипався в похвалах сенсею. Відразу злилися в любовному екстазі губернатор Ларін та «український промисловець» Штутман і пішли окучувати політично та економічно всю Землю Кіровоградщини.
В Кіровоградську міську раду була заведена група, в простому народі названа «заводчани», на чолі з тим єдиним і неповторним директором Червоної Зірки Олександром Саінсусом. Виконавчі органи очолили представники «заводчан». І пішла робота…
Сам пан Павло, від Партії Регіонів, став депутатом обласної ради. Обласну раду очолив Регіонал Ковальчук. Тотальна більшість створена Ларіним почала домінувати в області. В цей період, її жителі не помітили зрушень на краще від влади. Самопіар і самовихваляння стали візитною карткою Кіровоградщини.
Ви думаєте Павло Штутман, як частина влади, збільшив заробітну плату своїм робітникам, створив у місті та області сприятливі умови для ведення малого підприємництва, припинив початкову огульну міграційну політику держави по відтоку кадрів за кордон?? Ні, він сприяв Регіоналам грабувати Кіровоградщину, як денно так і ночно, поповнюючи Ларінський Фонд відкатів від усього що тільки можна.
Чим займалися Регіонали-заводчани Червоної Зірки і Гідросили в міській раді усім відомо.
Ніяким чином, Павло Леонідович, «геніальний український промисловець» не допоміг своїй лівій руці – Саінсусу полатати ями на дорогах та тротуарах в місті Кіровограді. Як заходило місто в зиму зі скрипом відчули на собі всі ми, жителі міста. Як прибирався сніг з вулиць бачили, а по осені листя, теж бачили. І нічого корисного або особливого «українські промисловці» не зробили при наявності всієї повноти влади Регіоналів, тотального їхнього домінування.
Славним виявився лише вихід «заводчан» із влади. Мусорні баки зустріли їх народною любов’ю. Обпльований, ще тоді та площі Кірова, пан Саінсус швиденько написав заяву і його подвигів для трудового народу ніхто не побачив. А наш герой утік за кордон і налякано споглядав, як горять майдани Кіровоградщини.
Пройшов час. Потихеньку домовившись і відкупившись від лідерів майдану «український промисловець» почав нову бурхливу діяльність і уже увійшов швиденько в Блок Порошенка, делегував ще з такими самими промисловцями, одного з найкращих промисловців в мери міста і знову почав домінувати, але вже не так яскраво, як з Регіоналами.
Великий знавець якості освітньої політики Штутман осідлав напрямок дуальної освіти, всюди презентуючи свої глибокі знання освітньої і наукової діяльності. Тобто, все що завгодно, але тільки не збільшення розміру заробітної плати робітникам своїх підприємств. І як важливий наслідок – ніхто не бажає за копійки працювати на його підприємствах, іде серйозний відтік кваліфікованих кадрів до сусідніх країх Заходу і Сходу.
В цей період своєї трудової діяльності «меценат і філантроп» шукає собі жертву для обґрунтування своєї жадібності до своїх робітників. В нього винуваті всі – чиновники, науковці, освітяни – всі хабарники і бездарі, адже не можуть підготувати кваліфікованих кадрів для його, «філантропа», заводів.
Жертва номер 1 – ректор Національного технічного університету, професор, доктор технічних наук Черновол Михайло Іванович, колишній – Павла Леонідовича друг. Але вічних друзів не буває, є тільки власні інтереси і жадане місце ректора Університету. Посадити свою людину у це крісло не вдалося за відсутності авторитету. Але помста була страшною. Тотальна дискредитація своєї Альма Матер, кляузи, скарги правоохоронним органам, обвинувачення всього професорсько-викладацького колективу.
Правильно. Навіщо платити високу заробітну плату, у Павла Штутмана є ректор хабарник і цим обґрунтовується відтік кадрів.
Потрібно нагадати нашому герою, що практично 90% працюючих на його підприємствах, випускники цього технічного вузу.
У 2018 році до міста Кіровограда приїздить офіційна експертна комісія Міністерства освіти і науки України для проведення акредитаційної експертизи здобувачів вищої освіти Університету. Очолює її доктор технічних наук, професор, декан механічного факультету Харківського національного автомобільно-дорожнього університету Кириченко Ігор Георгійович.
Одним із членів високої експертної комісії залучається Штутман Павло Леонідович, голова всіх роботодавців області, «український промисловець».
По всіх 11 висновкам по напрямкам роботи Університету отримано позитивні висновки.
Загальний висновок комісії – експертна комісія вважає, що кадрове, матеріально-технічне, навчально-методичне та інформаційне забезпечення а також якість підготовки здобувачів вищої освіти за напрямком підготовки «Машинобудування» у галузі знань «Машинобудування та металообробка» за першим рівнем вищої освіти у Центрально-українському національному технічному університеті відповідає вимогам у системі вищої освіти та забезпечує державну гарантію якості освіти.
Голова і члени комісії всі погодилися і підписали висновок експертів, підписав його і наш герой «український промисловець» Павло Штутман.
А навіщо ж було тоді ображати свою Альма Матер, своїх викладачів, питання риторичне.
Підпис цього документу засвідчив повну некомпетентність і не розуміння Павлом Штутманом основоположних постулатів вищої школи.
Але і це не зупинило доларового міліонера, він продовжив дискредитацію вузу, образи на адресу науково-викладацького складу Університету.
Обліко моралє. Ферштейн.
Не догоджає Павлу Леонідовичу і влада, вона нічого не робить для його бізнесу, приватного!
Потрібно нагадати, пану Павлу, що саме таким його зробила влада. Без влади стати власником двох найкрупніших підприємств області було б неможливо.
В капіталістичному суспільстві капіталіст сам формує свою виробничу і торгівельну політику знаходячись в середовищі таких самих капіталістів, з якими повинен конкурувати, за ціною, за якістю, за умовами праці, заробітною платнею.
І тут капіталіст Штутман не звітує перед владою, хоча потрібно пояснити суспільству і владі, чому на його заводах немає підвищення соціальних стандартів і гарантій. Ми не будемо говорити про соціалістичне суспільство, зрозуміло що там пан Павло був би лише інженером-конструктором.
Хотілося б також нагадати «українському промисловцю» що високу державну нагороду орден «За заслуги» ІІІ ступеня він отримав не як промисловець, а як член правління Фонду соціального страхування по тимчасовій втраті працездатності, за вклад у вирішення питань соціального захисту населення, відстоювання прав дітей і непрацездатних громадян похилого віку.
Ось такий потужний «український промисловець» про якого кіровоградці і чути не хочуть
Ображаючи всіх, обвинувачуючи всіх і все Павло Леонідович чомусь ніколи і нікому не розповідає про свої російські підприємства в Белгороді і Пензі, куди він інвестував 20 млн. доларів США, за його словами. Куди ідуть прибутки і податки від їхньої ефективної роботи.
Чомусь забуває «український промисловець» розповісти чому зафіксовано падіння промислового виробництва сільськогосподарської техніки до 60% у позаминулому році, і на 80% у минулому.
Можливо на кінець українському суспільству потрібно чесно відповісти, що основні засоби та промислові потужності вивезені до дружньої Білорусії, яка має можливість торгувати для себе з партнером Російською Федерацією, а для українського суспільства – з країною агресором.
Не секрет Полішенеля, що вся товарна продукція Червоної Зірки була орієнтована на схід, особливо до Росії.
Ми хочемо отримати відповідь від «українського промисловця», який розмір заробітної плати у робітників на заводі в Білорусі, скільки Павлом Леонідовичем сплачено податків до бюджету Білорусі, а також скільки реалізовано товарної продукції до країни агресора?
Згідно частини 1 статті 111 Кримінального кодексу України Державна зрада, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України: перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, —
карається позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років.
Наш герой не може бути звільненим від відповідальності, адже не заявив компетентним державним органам про свою економічну підривну діяльність проти України.
Просимо вважати дану статтю офіційним зверненням до правоохоронних органів.