Сплюндровані права споживачів

Наші сердешні депутати та керівники держави так люблять на людях показувати свою любов до народу, відданість інтересам громади, що інколи аж плакати хочеться від їхньої щирості. Однак, не все те золото, що блищить. Яскравим прикладом цього може відношення виконавчої та законодавчої влади до прав споживачів, які є одними з основних прав громадян. В Європі навіть створено окрему комісію, на яку покладено захист цих прав в ЄС. Здавалося б, що ці права надійно захищені і в нашій державі, адже навіть у ч. 4 ст. 42 Конституції України зазначено, що держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт. І дійсно, в Україні ще в 1991 році прийнято окремий Закон України «Про захист прав споживачів», відповідно до якого створено Державну інспекцію України з питань захисту прав споживачів. Верховною радою України 2001 року прийнято Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», відповідно до якого захист прав споживачів в сфері фінансів покладено на Національний банк України та Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг. Захист прав споживачів з боку Національного банку України в сфері банківської діяльності випливає зі змісту ст. 67 Закону України «Про банки і банківську діяльність». Уже нинішньою владою Постановою Кабінету Міністрів від 10.09.2014 № 442 створено Державну службу України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів. Здавалося зі скаргою про порушені права споживач результативно може звернутись безпосередньо до Кабінету Міністрів України або на телефонну урядову лінію, до Адміністрації Президента України, а у випадку бездіяльності органів виконавчої влади – до Верховної ради України чи Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Однак на практиці виявляється, що суть контрольної функції виконавчої влади за дотриманням суб’єктами господарювання прав споживачів зводиться до надання рекомендації скаржнику звертатись до суду, робота відділів з обробки скарг громадян при Кабінеті Міністрів України та Адміністрації Президента України виражається у відфутболюванні звернень до інших органів виконавчої влади без подальшого контролю за повнотою та якістю реагування на них, робота Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини – до складання доповіді парламенту щодо порушень прав людини. А парламентський контроль за діяльністю виконавчої влади може проснутись перед самими виборами, і то, коли суспільство буде наполягати на цьому. Зокрема, з подачі Кабінету Міністрів України 31.07.2014 Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік»,
ст. 31 якого встановлено, що перевірки суб’єктів господарювання контролюючими органами повинні були здійснюватись до кінця 2014 року виключно з дозволу Кабінету Міністрів України, або за заявкою суб’єкта господарювання щодо його перевірки. Верховна Рада України та Кабінет Міністрів України повинні були зрозуміти, що таку норму доцільно застосувати лише щодо перевірок, які проводилися б за ініціативою державних органів, і необхідно зробити виключення для перевірок, які проводилися б за скаргами громадян про порушенні їх права. Адже процедура звернення любого місцевого органу до Кабінету Міністрів України за дозволами про перевірки скарг громадян у кращому випадку прямо призводить до порушення терміну їх розгляду, передбаченого ст. 20 Закону України «Про звернення громадян», в гіршому – до вишукування змісту надання формальних відписок скаржнику без проведення будь-якої перевірки. Невже державні мужі не розуміли, що надання запитів з периферії до Кабінету Міністрів України про перевірку суб’єктів господарювання за кожною скаргою споживача є по суті своїй чистим абсурдом. Однак, Верховна Рада України за подачею Кабінету Міністрів України 28.12.2014 приймає Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», відповідно до п. 3 прикінцевих положень якого у 2015 та 2016 роках перевірки підприємств, установ та організацій, фізичних осіб — підприємців з обсягом доходу до 20 мільйонів гривень за попередній календарний рік контролюючими органами знову будуть здійснюватись виключно з дозволу Кабінету Міністрів України, або за заявкою суб’єкта господарювання щодо його перевірки. За цей Закон проголосувало 105 із 150 депутатів фракції партії «Блок Петра Порошенка» (Проти: 1. Утрималися: 2. Не голосували: 23. Відсутні: 19), 79 із 82 депутатів фракції політичної партії «Народний фронт» (Проти: 0. Утрималися: 0. Не голосували: 1. Відсутні: 2), 27 із 32 фракції політичної партії «Об’єднання «Самопоміч» (Проти: 0. Утрималися: 2. Не голосували: 0. Відсутні: 3), 18 із 22 Радикальної партії Олега Ляшка (Проти: 0. Утрималися: 0. Не голосували: 3. Відсутні: 1), 15 із 19 — фракції політичної партії «Всеукраїнське об’єднання “Батьківщина» (Проти: 0. Утрималися: 0. Не голосували: 0. Відсутні: 4), 6 із 39 на той час позафракційних (Проти: 8. Утрималися: 1. Не голосували: 6. Відсутні: 18.). Жодного голосу не подали за цей Закон депутати з фракції політичної партії «Опозиційний блок» (Проти: 14. Утрималися: 0. Не голосували: 11. Відсутні: 15), груп «Економічний розвиток» (Проти: 4. Утрималися: 0. Не голосували: 11. Відсутні:3) та «Воля народу» (Проти: 1. Утрималися: 1. Не голосували: 6. Відсутні: 12). Невже 244 депутата з провладних фракцій, голосуючи за цей Закон, не розуміли, що своєю згодою вони до 2017 року права споживачів фактично, як говорять у народі, «накрили мідним тазом»? Звичайно, цей кричущий недолік в роботі Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України не попався б мені в поле зору, якби не не мав місце конфлікт між моєю дружиною та ПрАТ «СК «Уніка життя» і колишнього банку АТ «БАНК РЕНЕСАНС КАПІТАЛ», який ввійшов до ПАТ «Перший Український Міжнародний банк», на звернення про який органи виконавчої влади та Секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини обмежились формальними відписками, зміст та аналіз яких я вимушений буду викласти в подальшому для розуміння пересічними громадянами реального стану захисту їх прав як споживачів, зокрема щодо оформлення кредитів та страхування.