Слухати тутСтепан Бандера народився 1 січня 1909 року в селі Старий Угринів Калуського повіту в сім’ї священика. Був убитий агентом КДБ Богданом Сташинським у Мюнхені (Німеччина) 15 жовтня 1959 року. На Івано-Франківщині 28 грудня 2007 року обласна рада 2008 рік проголосила Роком Степана Бандери.
Гостем програм був історик Володимир В’ятрович, директор архіву Служби безпеки України, кандидат історичних наук.
Бі-Бі-Сі: Чи достатньо ми знаємо зараз Степана Бандеру, про УПА, про повстанський рух, щоб робити правильні висновки щодо нього?
В.В’ятрович: На жаль, український загал знає дуже мало про повстанський рух і про Степана Бандеру особисто, хоча інформації багато. В Інтернеті є багато доступної інформації, але вона не використовується в достатній мірі. Тому побутує багато радянських міфів.
Бі-Бі-Сі: Усі архіви КГБ не відкриті, особливо архіви в Москві… чи можна робити висновки? Чи не буде нового виливу інформації у майбутньому?
В.В’ятрович: Архіви містять ще багато інформації, фактів, які сприятимуть пізнанню української історії. Українські архіви містять найменше секретної інформації. Але ще не всі документи відкриті. Є законодавчі перепони, зокрема, щодо архівів СБУ, але це тимчасово. Я певен що врешті-решт всі матеріали будуть відкриті. Щодо архівів у Москві – там відбувається зворотній процес. До початку 1990-х архіви ФСБ були більш доступні, то зараз вони, по суті, закриваються і з ними дедалі важче працювати, як українським, російським, так і західним дослідникам.
Бі-Бі-Сі: А чи цінні вони, оці московські архіви?
В.В’ятрович: Так, бо Москва була центром прийняття рішень, і там є багато серйозних документів. Наприклад, я певен що там багато документів про вбивство Степана Бандери. У нас в Києві таких матеріалів немає, бо рішення про ліквідацію Степана Бандери приймалося на найвищому рівні, у Москві.
Бі-Бі-Сі: Ви працюєте в архіві, ви історик, ви маєте доступ до документів, до яких би хотіли мати доступ ваші колеги. Який ваш висновок про Степана Бандеру?
В.В’ятрович: Мій висновок не змінився після того, як я отримав доступ до архіві СБУ, він формувався на основі літератури, яку я вивчав раніше. Я вважаю, що це видатна людина, яка доклалася до визвольного руху. Я вважаю, що його слід вшанувати як національного героя.
Слухач, електронною поштою: Мені байдуже, що штовхало людей Степана Бандери, але вони різали людей без суду і слідства. Це інквізиція. Якщо Бандера герой для України, то Бін Ладен герой для мусульман.
В.В’ятрович: Це поширена думка, яка не опирається на якусь інформацію. Це вияв стереотипів, які насаджувалися радянською владою.
Бі-Бі-Сі: У радянській історіографії це називали фактами. Була боротьба між етнічними групами, були жертви в Західній Україні?
В.В’ятрович: Жертви були, як і в кожній війні. Український визвольний рух вів війну проти сил, які чинили опір відновленню української незалежності: це були Третій Рейх, це була радянська влада і це були польські сили. Як і в кожній війні були жертви, і були жертви серед невинних людей. Але це не дає права називати цю війну несправедливою.
Слухач, електронною поштою: Бандера – герой українського народу. Боротьба тривала, радянська влада використовувала ще гірші засоби.
Слухач з Канади: Без 30 червня 1941 року, про що б ми могли розповідати онукам?
В.В’ятрович: 30 червня – це визначна подія в історії України і в житті Степана Бандери. У цей день було проголошено відновлення незалежної української держави, це відбулося у Львові. Німців поставили перед доконаним фактом існування української держави. Це примусило німців, коли вони прийшли до Львова, продемонструвати свої справжні плани щодо України. Степана Бандеру заарештували. Йому запропонували відкликати акт про незалежність України, але він, попри загрозу знищення, відмовився це робити. Він сказав, що акт був покликаний до життя всім українським народом і він не збирається узгоджувати це з окупаційними силами. Це показало безкомпромісність українського визвольного руху. З 1942 українські визвольні сили почали визвольну боротьбу вже на антинацистському фронті.
Бі-Бі-Сі: Степан Бандера опинився у німецькому концтаборі, Заксенгаусен.
В.В’ятрович: Так, він був спочатку в ув’язненні у Берліні, але потім його перевели до концтабору. Там він був до весни 1944 року. Потім його знову перевели під домашній арешт. У цей момент йому запропонували очолити український про-німецький комітет. Німці програвали тоді, і ситуація змінилася. Бандері пропонувалася роль українського Власова. І знову тут зіграла роль його принциповість. Він був відрізаний від інформації, не знав, що відбувається на фронтах, але він прийняв принципове рішення і не дозволив скомпрометувати український визвольний рух і відмовився співпрацювати з нацистами. Цього, на жаль, не зробили багато інших політиків – як в Україні, так і інших країнах.
Бі-Бі-Сі: В акті проголошення незалежності України Німеччина згадувалася схвально. Бандера і його прихильники певним чином підтримували Німеччину…
В.В’ятрович: В акті про відновлення державної незалежності України 30 червня 1941 року є пункт про те, що українська влада вітає Велику Німеччину, яка руйнує попередню систему поневолення, символом якої був Радянський Союз. Німці прекрасно розуміли, що, попри ці дифірамби, їх поставили перед доконаним фактом і, що українці не будуть враховувати побажання Німеччини і на допиті 3 липня Бандера це підтвердив.
Бі-Бі-Сі: Оксана Забужко – письменниця, яка досліджувала тему ОУН-УПА у роботі над своїм романом. Пані Оксано, після того, як ви провели дослідницьку роботу, які у вас висновки?
О.Забужко: Я досліджувала постать не самого Степана Бандери. Для мене центральним моментом української історії 20 ст. лишається оце 30-ліття українського резистансу, і не лише української, а й історії Східної Європи і історії радянської. Говорячи про рух на Західній Україні, ми його звично локалізуємо, ніби це була проблема Галичини і Волині, але насправді це було явище масштабніше і досі не досліджений той аспект, який мені особисто цікавий найбільше. Це невидимі і не облічені наслідки тодішнього резистансу і як вони змінили подальшу історію України. Мене цікавить роль УПА уже в ГУЛАГу, тому що вся революція в ГУЛАГу кінця 1940-х років. Ті російські дослідники, які займалися цим, а їх останнім часом стає все менше, вони визнають роль української «партизанки», роль УПА, яка взялася за ГУЛАГ і розхитала його зсередини. Великою мірою не виключено, що, коли світові стануть доступними архіви ФСБ, то стане очевидним, що рішення Хрущова випустити мільйони людей з ГУЛАГу, після його знаменитої промови на 20-му з’їзді партії 1956 року, саме це було реакцією на революцію, яку вже неможливо було контролювати сталінськими методами. Тому мільйони радянських громадян, які повернулися додому після 1956 року, завдячують своїм звільненням українським партизанам.
Слухач, електронною поштою: Націоналізм – це пережиток минулого. У країні, де живуть два народи, етноцентризм нічого, крім додаткових проблем, не принесе.
Бі-Бі-Сі: Чи виправдано те, що саме Степан Бандера став символом боротьби?
О.Забужко: Це вже питання для дослідників масової культури, чому саме людина, чиє ім’я означало латиною у староукраїнській мові «прапор», став оцим лідером, оцим знаменом… Я провела величезну роботу дослідництва. Десятки годин інтерв’ю, бо я пишу книжку з 2002 року. Ті люди не називали себе «бандерівцями», вони себе називали просто партизанами. Те, що сьогодні цей ярлик пристав, це вже медіальна привабливість, це те, що може бути краще зрозуміло молоді, людина, яка провела багато часу у тюрмах, таборах, символ незнищенності… Є момент вибуховості імені, хоча за ОУН відповідав Коновалець, а УПА – це Шухевич. Це постаті гігантського масштабу. А те, що Бандера став символом, це пов’язано з харизмом цієї людини.
Слухач, електронною поштою: Назвіть хоч один райцентр, який бандерівці звільнили від німців? Мирних людей загинуло від рук бандерівців — маса, включно з моїми родичами, тому я не можу відчувати жодної поваги до цих людей.
В.В’ятрович: Це типова заява, яка звучить протягом багатьох дискусій. Бандерівці звільнили десятки населених пунктів, у так званих повстанських республіках, де не було ні радянської влади, ні німецької влади. Щодо жертв — ми про це вже говорили, війна є війна, і завжди бувають невинні жертви, але це не дає підстав називати бандерівський рух злочинним.
Слухач: Чи загинув хоч один німецький солдат у боротьбі з ОУН-УПА?
В.В’ятрович: Так, тисячі солдат. Є документи, які підтверджують боротьбу ОУН-УПА з німецькими військами.
Бі-Бі-Сі: Це документи, але чи є інформація вільно доступна пересічним громадянам?
В.В’ятрович: Це велика проблема, те, що українські громадяни не вивчали як слід українську історію і тому і далі оперують стереотипами. Зараз ситуація змінилася, але і далі недостатньо фокусують увагу на український визвольний рух.
Бі-Бі-Сі: Слухач Микола Сухомлин з Харкова запитує, як часто спецслужби СРС видавали себе за оунівців і нищили населення? Чи є документальні підтвердження цього?
В.В’ятрович: Таких документів є дуже багато і ми зараз готуємо спеціальний збірник документів. Такі групи НКВД почали утворюватися з 44 року і у 44-45 роках їх було понад 150 на Західній Україні. Вони існували десь до середини 1950 років. Є багато таких документів, один з найпромовніших — доповідна військового прокурора Кошарського 1949 року на ім’я Микити Хрущова, де він перелічує десятки випадків злочинів агентурно-бойових груп — пограбування, ґвалтування, вбивства, які робилися для того, аби списати цю діяльність на українських повстанців.
Бі-Бі-Сі: А хто були ці люди?
В.В’ятрович: Частина з цих людей — кадрові офіцери, які спеціально готувалися, частина — колишні повстанці, які були перевербовані, ця суміш чинила масові злочини проти місцевого населення.
Бі-Бі-Сі: Чи є приклади, що хтось з членів цих каральних загонів був покараний за це?
В.В’ятрович: Наразі я таких прикладів не знаю, ніхто не піднімав цю інформацію в такому юридичному контексті. Перший крок — це підняти матеріали з точки зору історичної. Очевидно, що це було б історичною правдою, якби це призвело до юридичних висновків.
Бі-Бі-Сі: Чи мають ці люди гарні пенсії, нагороди?
В.В’ятрович: Якщо такі є, то їх залишися одиниці, але ще на початку 90-х були такі, які вважалися заслуженими пенсіонерами.
Бі-Бі-Сі: Слухач каже, що ім’я Бандери стало символом націоналізму завдяки радянській пропаганді і запитує, скільки росіян і поляків служило в гітлерівських репресивних органах і скільки євреїв воювало на боці ОУН-УПА. Напевно, це дуже болісний спосіб ділити за національною ознакою, але раз наш слухач запитує…
В.В’ятрович: Я спецільно не займався такою статистикою, єдине, що можу сказати, що на боці Третього рейху воювало близько мільйона росіян, було сформовано дві дивізії, польських дивізій не було, але було багато поляків, які служили в поліцейських частинах, зокрема на Україні. Є документи, які підтверджують, що були євреї в лавах Української повстанської армії.
Бі-Бі-Сі: До нас приєднується ще один історик — професор Львівського державного університету, доктор історичних наук Ярослав Грицак. Ви назвали Бандеру терористом -романтиком.
Я. Грицак: Це був терор як відповідь на обставини, на безсилля провадити політику іншими способами. Це була відповідь на конкретні факти, відповідь на голодомор, на масові розправи польської поліції над мирним населенням і таке інше.
Бі-Бі-Сі: Взагалі, які у вас викликає думки націоналізм?
В.В’ятрович: Це все одно, що питати, як ви оцінюєте роль сонця — з одного боку воно дуже корисне, з іншого — може вбивати, коли його надто багато. Так само можемо говорити про націоналізм. Для українців це була та ідеологія, яка зберегла їх протягом бурхливого 20 століття, яка врешті решт дозволила відродити незалежність в 91 році.
Бі-Бі-Сі: Чи в Україні досі ототожнюють ці поняття — Бандера і націоналізм?
В.В’ятрович: Це ототожнення не є випадковим. Бандера не був лише символом, він був дуже активним діячем націоналістичного руху. Бути символом дуже важко, і те що він зумів ним залишитися — це чи не головна його заслуга. Його сприймають як символ і ті, хто шанує український визвольний рух, і ті, хто його не сприймає. І як будь-який символ він збурює яскраві почуття — або шаленої любові, або ненависті.
Бі-Бі-Сі: Що ви можете сказати про можливу причетність Олександра Святогорова, який керував операціями в Мюнхені і який нещодавно помер, до підготовки вбивства Степана Бандери?
В.В’ятрович: На жаль в Україні немає жодних матеріалів про те, як готувалося вбивство Бандери в 59 році. Очевидно, що ці матеріали є в Москві і потребуєть опрацювання. Є багато матеріалів про виконавця вбивства Богдана Сташинського з суду над ним у 61 році. Його сенсаційні свідчення показали, що робила Радянська влада для того, щоб розколоти український визвольний рух.
Бі-Бі-Сі: Слухач — Віктор Ткаченко з Києва, кандидат історичних наук — запитує, що робиться проти інформаційних нападів з боку північного сусіда?
В.В’ятрович: В історичному контексті є величезне інформаційне протистояння щодо того, як представляється українська історія, особливо з Росії. Минулого року піднімалися інформаційні хвилі проти Романа Шухевича, переконаний, що 2009 року таке буде робитися по відношенню до Степана Бандери. Наше завдання — робити доступними документи, аби розбивати міфи і не залишати місця для спекуляцій довкола української історії.
“ВВС”
39 ответов
Российское быдло в чем либо , что касается Украины или любой другой полуколониальной страны бывшего союза, убедить не возможно. Оно будет продолжать нести бред т.н. “советской” истории, в том числе и о С.Бандере. Для нас- украинцев, он настоящий Герой!!
Украинцу: поэтому вы до сегодня выносите горшки на Западе. А это всеравно, что служить кулеметниками у Бабьем яру.
Правде. А вот правда в том, что ушлёпка нормальные люди не доверят выносить горшки из-под престарелых родителей и малых детей. Ушлепки залезли в копанки и воруют национальное достояние. А насчет “кулеметныков в Бабьем Яру” — почитай о Локотской республике и о Шкуро-фон-Панновице и все встанет на свои места.
Брехун цей Вятрович, під час його “керівництва” ДАЗ СБУ массово знищувалися архівні документи які свідчать вбивства ОУН-УПА мирного населення, у т. ч. приїжджих спеціалістів з центральної та східної України. Він ще отримає своє по заслугах! І ніякі “спецгрупи”НКВС не вбивали мирне населення, все це робилось його улюбленими бандерівцями!!
Бандера — для украинцев национальный герой. Всё справедливо. Я думаю, человека, который всю свою жизнь с раннего возраста посвятил борьбе за независимость своей родины сначала от польских, а потом от немецких и советских оккупантов, за это погиб, можно назвать героем.
Обвинения в пособничестве фашистам — полный бред, рассчитанный на недоразвитое сознание людей, привыкших бездумно черпать информацию из заангажированных средств массовой информации. Человек, который всю войну просидел в фашистском концлагере, потерял там двух своих родных братьев — пособник фашистов? По-моему, не очень логично. Больше на пособника фашистов похож Сталин со своей командой, который до войны всячески помогал нацистскому режиму, участвовал в совместной кампании по оккупации Польши и до последнего не верил, что его партнёр и союзник не решится напасть на СССР.
Читал тут ересь про “зверства” и издевательства бандеровцев над мирными жителями… Советую авторам этих строк съездить на Западную Украину и спросить у потомков тех жителей кто для них Бандера — герой или палач. Всё сразу станет ясно. Почему-то о “зверствах” УПА больше приходиться слышать от жителей восточных регионов Украины и россиян, которых эти “зверства” уж никак не касались.
Перед кем у УПА и есть грех, так это перед этническими поляками, которые жили на Украине. Здесь надо отдать должное.
Мені гидко бути українцем , моя нація алкашів, повій, гнилих підарів та ментів, наші жінки або повії чи мати одиначки.
Українці такої нації немае , є тільки хохли тупі терплячі хохли
Мою націю почали видтворювати сильні та хоробрі люди.Коли дітям нічого було їсти батьки, або брати пішли у степ.Там у Дикому полі вони не тільки врятували свої роди, а заснували військово-політичний орден.Заснували у 1475 році. То був час коли Господь дозволив почати процес відбудови держави. На зміну Візантії формувався орден на який була покладена сила селенна завдань: оберегати православну віру, протистояти католізації Східної Європи, та стримати Османську імперію, але головним було завдання зберегти український народ, той що розмовляв мовою Коша, а Кош не дозволив їй зникнути. Кош по суті видтворив державність. Мало того, Сагайдачний вигнавши з України особливо злобних польських панів, допоміг полякам здобути перемогу під Хотином, і в той же час, роки за три до того подарував Московії незалежність.Мало хто з істориків знає про то, але ще в ті часи українці билися за Москву, там було більш ніж 5000 козаків, тих хто захіщав Кремль.Мудрий та великий воін, Сагайдачний ще тоді розумів що треба мати свою державу.Щоб не вбивати один одного за чужі столиці, або за чужих царів.Він повернув свої 20000 війська у степ. Він не взяв від попів золота, іне залишив Московії польського короля. Минуло чотири століття, а ні Польща, а ні Росія, нажаль і Україна не визнали Великого рятівника державності цих країн. Але свою справу він зробив добре. Той бандеровець, на тих Донецьких річечках створив горду і незламну націю. Націю що програвала бої, втрачала державність, але залишилась твердою у своїх намірах стати незалежною. Я люблю жінок росіянок, німкень, а особливо полячок, любив татарок, але завжди вертався у свій зачуханний Донецький степ, бо мій степ та мої жінки то моє. І їх я не віддам нікому, якби усяка нечість не ганьбила мою країну- вона краща за усе. А якщо хтось від злоби бризже слюною, то він повинен знати — ми переможемо. Слава Україні!
Внук бендерівця
“Мені гидко бути українцем , моя нація алкашів, повій, гнилих підарів та ментів, наші жінки або повії чи мати одиначки. Українці такої нації немае , є тільки хохли тупі терплячі хохли…”
Не забувай, земляче, що крім алкашів і тупих хохлів на Україні народжуються ще й такі люди, якими був Бандера, Шухевич, Тарас Шевченко, Мазепа, Сагайдачний та багато інших. А майбутнє нації залежить від нас саміх, і від того, яку любов до України ми будемо виховувати у своїх дітей.
Предсмертная исповедь старой бандеровки
Чтобы понять с кем мы имеем сегодня дело, т.е. с так называемыми потомками бандеровцев, нужно посмотреть на их предков, и чем те занимались и “прославились”. Прочитав эту пресмертную исповедь бандеровки становится ясным, что с потомками-отморозками этих нелюдей договориться не получится.
Я, Вдовиченко Надежда Тимофеевна, уроженка Волыни… Я и моя семья просим простить нас всех посмертно, потому что, когда люди будут читать это письмо, меня уже не будет (подруга выполнит мое поручение).
У родителей нас было пятеро, мы все были завзятые бандеровцы: брат Степан, сестра Анна, я, сестры Оля и Нина. Мы все ходили в бандерах, днем отсыпались по хатам, а ночью ходили и ездили по селам. Нам давались задания душить тех, кто укрывал пленных русских и самих пленных. Этим занимались мужчины, а мы, женщины, перебирали одежду, отбирали коров и свиней у погибших людей, скот резали, все перерабатывали, тушили и укладывали в бочки.
Однажды за одну ночь в селе Романове задушили 84 человека. Старших людей и старых душили, а детей маленьких за ножки — раз, ударил головкой об дверь — и готово, и на воз. Мы жалели своих мужчин, что они крепко намучаются за ночь, но за день отоспятся и на следующую ночь — в другое село. Были люди, которые прятались. Если мужчина прятался, принимались за женщин…
Других на Верховке убрали: жена Ковальчука Тилимона долго не признавалась, где он, и открывать не хотела, но ей пригрозили, и она вынуждена была открыть. Сказали: “Скажи, где муж, и мы тебя не тронем”. Она призналась, что в стоге соломы, его вытащили, били, били, пока забили. А двое детей, Степа и Оля, хорошие были дети, 14 и 12 лет… Младшую разодрали на две части, а мать Юньку уже не надо было душить, у нее разрыв сердца случился.
В отряды брали молодых здоровых парней, чтобы душить людей. Так, из Верховки два брата Левчукив, Николай и Степан, не захотели душить, убежали домой. Мы приговорили их к казни. Когда поехали за ними, отец говорит: “Берете сыновей — и я иду”. Калина, жена, тоже говорит: “Берете мужа — и я иду”. Вывели их метров за 400 и Надя просит: “Отпустите Колю”, а Коля говорит: Надя, не проси, у бандеров никто не отпросился и ты не выпросишься”.
Колю убили. Надю убили, отца убили, а Степана живым забрали, две недели водили в хату в одном белье — рубашка и штаны, били шомполами железными, чтобы признался, где семья, но он был твердый, ни в чем не признался, и последний вечер побили его, он попросился в туалет, один повел его, а была сильная метель, туалет был из соломы, и Степан прорвал солому и убежал из наших рук. Нам все данные давали из Верховки земляки Петр Римарчук, Жабский и Пучь.
…В Новоселках Ривненской области была одна комсомолка Мотря. Мы ее забрали на Верховку к старому Жабскому и давай доставать у живой сердце. Старый Саливон в одной руке держал часы, а в другой сердце, чтобы проверить, сколько еще будет биться сердце в руке. И когда пришли русские, то сыновья хотели поставить ему памятник, дескать, боролся за Украину.
Шла еврейка с ребенком, убежала из гетто, остановили ее, забили и в лесу закопали. Один наш бандера ходил за девушками-полячками. Дали ему приказ убрать их, и он рассказал, что сбросил в ручей. Их мать прибежала, плачет, спрашивает, не видела ли я, говорю, что нет, идем искать, идем над тем ручьем, я и мать туда. Нам был дан приказ: евреев, поляков, русских пленных и тех, кто прячет их, всех душить без пощады.
Задушили семью Северинов, а дочка была замужем в другом селе. Приехала в Романове, а родителей нет, она плакать начала и давай вещи откапывать. Бандеры пришли, одежду забрали, а дочку живьем в тот же ящик закрыли и закопали. И осталось дома двое ее маленьких детей. А если б детки приехали с матерью, то и они были б в том ящике. Был еще в нашем селе Кублюк. Его направили в Котов, Киверцовский район, на работу. Поработал неделю и что же — отрубили голову Кублюку, а дочку взял соседний парень. Бандеры приказали убить дочку Соню, и Василий сказал: “Идем в лес за дровами”. Поехали, привез Василий Соню мертвой, а людям сказал, что дерево убило.
Жил в нашем селе Ойцюсь Тимофей. Старый-старый дед, что он сказал, так оно и будет, был то пророк от Бога. Когда пришли немцы, им сразу донесли, что есть такой в селе, и немцы сразу же поехали к старому, чтобы тот сказал, что с ними будет… А он им говорит: “Ничего я вам не скажу, потому что вы меня убьете”. Переговорщик пообещал, что пальцем не тронут. Тогда дед им и говорит: “До Москвы вы дойдете, но оттуда будете убегать, как сможете”. Немцы его не тронули, но когда старый пророк сказал бандерам, что удушением людей Украины они ничего не сделают, то пришли бандеры, били до тех пор, пока не забили.
Теперь опишу про свою семью. Брат Степан был завзятый бандеровец, но и я не отставала от него, ходила везде с бандерами, хотя была замужем. Когда пришли русские, начались аресты, вывозили людей. Нашу семью тоже. Оля договорилась на вокзале, и ее отпустили, но пришли бандеры, забрали и задушили ее. Остался отец с матерью и сестрой Ниной в России. Мать старенькая. Нина наотрез отказалась идти работать на Россию, тогда начальство предложило ей работать секретарем. Но Нина сказала, что советского пера в руках держать не хочет. Ей снова пошли навстречу: “Если ты не хочешь ничего делать, то распишись, что будешь выдавать бандеров, и мы тебя отпустим домой. Нина, долго не думая, расписалась, и ее отпустили. Еще Нина не приехала домой, как ее уже ждали бандеры, собрали собрание парней и девушек и судят Нину: смотрите, мол, кто поднимет на нас руку, со всеми так будет. По сегодняшний день не знаю, куда ее дели.
Всю свою жизнь носила тяжелый камень в сердце, я ведь верила бандерам. Я могла продать любого человека, если кто-то что-то скажет на бандеров. А они, окаянные, пусть будут прокляты и Богом, и людьми на веки вечные. Сколько людей порубили невинных, а теперь они хотят, чтобы их прировнять к защитникам Украины. А с кем же они воевали? Со своими соседями, душегубы проклятые. Сколько крови на их руках, сколько ящиков с живыми закопано. Людей вывозили, но они и теперь не хотят возвращаться на ту бандеровщину.
Слезно умоляю Вас, люди, простите мне мои грехи.
Как бандеровцы с Гитлером поссорились
Зверства бандеровцев
Гестапо, ЦРУ и нацистский интернационал
Украинский фашизм: страшная правда об УПА
Западенцы — это потомки кельтов и евреев