Джевахір — або наслідки дерибану по-рівненські!

Останнім часом все рідше приходиться бувати у рідному місті Рівне, де пройшло дитинство, юність, а також перші роки української незалежності. Пригадую колишнє Рівне з його потужними підприємствами та сбалансованою соціально-побутовою структурою і задаю собі питання, чи можна було в окремо взятому регіоні, місті зберегти відомі на весь світ заводи, фабрики, робочі місця, висококваліфікованих спеціалістів.

І, оцінюючи ситуацію в інших подібних містах, таких як  Вінниця, Житомир, Чернівці, Івано-Франківськ, вважаю, що можна. Про це також стверджують мої знайомі, колишні керівники області та громадські активісти. На їх думку, яку я повністю поділяю, все залежить від морально-етичних якостей перших керівників держави, області, конкретного міста.

Наприклад, якщо за часів Романа Василишина велася активна робота за збереження промислового потенціалу регіону, пошуку ринків збуту виробленої на Рівненщині продукції, нормальних інвесторів, порядних підприємців, то його наступник Микола Сорока зі своїм підприємливим апаратом облдержадміністрації, займався пошуком не завжди чесних і жадібних представників бізнесових еліт, яким продавав за безцінь все, що міг, переслідуючи лише меркантильні інтереси. В першу чергу, це підприємства, які випускали високоліквідну продукцію і на яких працювало багато людей. Але на людей йому було начхати, аби тільки відкати побільші сипалися в кишені. Як відомо, продати і дурак може, було б що, а от створити чи побудувати….

Одним із перших таких підприємств, які Сорока обікрав і пустив «по світу» разом із боргами, лізинговою технікою і т. п., це – Облагротехсервіс. Пізніше у такий спосіб пішли з молотка щебеневі кар’єри Рокитнівщини, Сарненщини, Рівненські заводи високовольтної апаратури, тракторних агрегатів, Оржівський ДОК, Рівнеазот, автотранспортні підприємства, Прикарпатнафтопродукт, Газотрон та інші. А підприємства,  за які треба було боротись,  відстоювати їх існування, такі як Льонокомбінат, Радіозавод, до уваги командою Сороки не брались, а навпаки банкрутувались як могли, щоб дешевше  продати та отримати з цього особисту вигоду.

Тому, багато рівнян, які лишились роботи і опинились на базарах, виїхали за кордон або просто доживають не маючи  засобів існування, мають «подякувати» п.Сороці і його команді по типу колишнього мера Києва Черновецького.

Одним із самих підприємливих із команди Сороки виявився такий собі не помітний раніше чиновник обласного апарату  Анатолій Юхименко, який з 1999 по 2005рік був першим заступником  голови ОДА з питань промисловості, транспорту та зв’язку. Саме він став «могильником» багатьох підприємств  регіону. Першими його об’єктами, які були «прихватизовані» або продані за безцінь разом із технікою, інфраструктурою та землею, стали автотранспортні підприємства області, такі як «Дика дивізія», таксомоторний парк ( за ціною 2-х автомобілів «Ланос») , облсільгоспхімія, облсільгосптехніка, завод залізобетонних виробів, частина приміщення ЦНТІ ( гранд базар, за смішних 28 тис. грн). На місці цих об’єктів виросли торгово-офісно-житлові споруди Матчука, Голода, Остапчука, Оверчука, Сабадишина та ін.

Пізніше був проданий за безцінь росіянам завод високовольтної апаратури та відомий своєю продукцією у всьому світі Рівненський льонокомбінат, який Сорока з Юхименком передали за хабарі в користування, а точніше для остаточного знищення, такій собі московській фірмі «Ліннен фореве».

Однак, самою яскравою і прибутковою аферою для наших «героїв» став продаж у 2002 році росіянам, в особі відомого олігарха Дмитра Фірташа, за трохи  більше 40 мільйонів  гривень (вартість 60-ти квартирного житлового будинку) потужного підприємства Рівнеазот. Не важко порахувати скільки  отримали мільйонів відкату за цей об’єкт названі «слуги народу». За це, до речі, Юхименко був нагороджений дипломом Всеукроаїнського конкурсу «Лідер паливно-енергетичного комплексу — 2003».

Задасте логічне питання при чому тут Юхименко до ПЕК? Дуже просто, виявляється, на той час, будучи 1-м заступником голови ОДА, всупереч антикорупційному законодавству, він був головою наглядової ради Рівнеазоту, і  на даний час отримує девіденти як акціонер підприємства з часткою капіталу 1,8%. При щорічному валовому доході Рівнеазоту в розмірі близько 3-х мільярдів грн.., не важко порахувати скільки кладе в карман щорічно Юхименко. Підприємсво зараз процвітає, але де ж тут державні інтереси, де ділося близько 3-х тисяч робочих місць разом з людьми, порживаючими в м.Рівне та навколишніх селах, де будівництво квартир для працівників?

Остаточно роздерибанити майно Рівненщини  Сороці-Юхименку не дала помаранчева революція 2004-2005 років.

Нічого доброго і пам’ятного, крім розвитку власного бізнесу, особливо будівельного, не зробив для Рівненської області і реноміст Віктор Матчук. Коли весь місцевий будівельний бізнес, в т.ч. Василя Берташа, потрапив у кризу, будиночки Матчука виростали в самих елітних районах міста в геометричній прогресії. Мало того,  Матчук навіть не намагався розслідувати злочинну діяльність своїх попередників,  а Юхименка  призначив на грошове місце – начальником Служби автомобільних доріг, який умудрився вкрасти у 2008 році понад 1 млн. грн. та збудувати поблизу с. Молодаво Дубенського району мотель з асфальтовим паркінгом для вантажних автомобілів. Ця афера згодом була викрита правоохоронцями, але подальшого розвитку справа не набула, оскільки за її вирішення взявся зять Юхименка — керівник спецпідрозділу по боротьбі з корупцією Рівненського Управління СБУ  Олег Назарук.

Зрозуміло,   на проблеми  держави, регіону,  місцевих людей  такі особи   дивляться через призму власного гаманця. Парадоксально, що  Матчук з Сорокою, крім сліпої жадібності до грошей, мають навіть однакові захоплення, зокрема, що стосується жінок-журналісток.

Знакова подія у житті Юхименка відбулася у 2010 році, коли його знову призначили 1-м заступником Голови Рівненської ОДА. Мабуть старі мафіозні зв’язки допомогли. Практично невдовзі після цього він з успіхом реалізував чергову аферу з продажу за ціною 24-х квартирного будинку (21 млн. грн.) Рівненського радіозаводу. Цей злочин теж був успішно покритий за допомогою зятя — еСБеушника. А далі пішли відкати  з будівництва автодоріг під футбольний чемпіонат в Україні 2012 року, об’єктів соціального забезпечення, медицини. Тут не обійшлося і без підставних фірм-одноденок, які належали дочці Юхименка Назарук-Юхименко Ірині, по типу Атланта –Захід, через яку  було відмито близько 18 мільйонів державних гривень.

Головне, що все це робиться з дуже великою агресією,  жадібністю та швидкістю. Таке враження, що невдовзі знову відженуть від корита, а ще треба накрасти на декілька поколінь вперед.

Невільно у читача виникає риторичне запитання, а де ж весь цей час були наші захисники із прокуратури, міліції, невтомні лицарі плаща і кинджала еСБеушники, які призвані боротися з казнокрадством та корупцією.

І тут є проста відповідь. Вони крадуть разом та отримують девіденти у вигляді квартир, будинків, бізнесу та посад і генеральських погонів.

Найбільший дерибан державного майна на Рівненщині відбувся за часів злочинного сприяння перевертнів у великих погонах Мандрикіна, Присяжнюка, Садовника, Француза, Цимбалюка та їх підприємливих підлеглих на кшалт згаданого Назарука.  

Виявляється всі ці роки нахабного пограбування рівнян, злочинної приватизації та продажу заводів і фабрик, Назарук був очільником  спецпідрозділу  обласного СБУ. От кому найбільше зобов’язаний Юхименко. І його щедрість не має меж. За спільно вкрадені гроші купуються шикарні квартири, будинки, в т.ч. за кордоном, вищого класу автомобілі. По домовленості з Юхименко  СБУ здійснює рейдерство на підприємців, неугодних чиновників, збирає компромат та чинить тиск на політичних діячів області.

В родинному колі Юхименко не раз висловлювався, що зробить свого зятя генералом скільки б це не коштувало. І не дивно, грошей, вкрадених цим мафіозниим кланом  за десятиріччя вистачить на років сто.

Зараз ми спостерігаємо як швидкими темпами легалізовує вкрадені людські кошти жулік і спекулянт Сорока на прикладі будівництва на місці колишнього Облагротехсервісу елітного Офісно-торгового центру по вул. Словацького. Невдовзі будемо свідками прибирання в особисту власність гордості Рівненщини Національного університету водного господарства та природокористування.

Тільки що ж покращилось за ці роки в житті толерантних моїх земляків. Вони і надалі щоранку зимою і літом ходять на свої бізнес-підприємства у вигляді базарних лотків, ризикуючи життям, покидаючи дітей, дружин їдуть на заробітки до Московії, а кому повезе, —  в Європу.

Лишається скромно подякувавти за це персонажам статті та їх прихвостням, побажати подальших успіхів у нелегкій справі обкрадання та обдурювання рівнян заради наживи.

Сьогодні моє рідне місто нагадує  великий базар на зразок Стамбульського  Джевахіра. Практично все що збудовано за роки незалежності це заслуга малого та середнього бізнесу, який з такою ненавистю пригнічує  сьогоднішня влада. Але одкровення обов’язково настане і мої земляки достойно оцінять своїх «героїв».

Далі  буде.

Степан Колотов, для «ОРД»