ЗАВА
Ми, працівники ДП «Львівстандартметрологія», вимушені звернутися до Вас анонімно, і сподіваємося, що Ви зрозумієте чому.
Більш, як півтора року тому, на посаду генерального директора було призначено Косінського О.В. з Тернополя. Тоді працівники підприємства схопилися за голови, бо були начитані інтернет-статей про його «звершення» у минулому. Косінський Олег Васильович настільки «фахівець», що без допомоги референта і канцелярії не може жодної візи на документі поставити. На нарадах, які нагадують сталінські часи, генеральний директор нас обзиває «тупими галіцуцами». Він розказує про те, що до нього тут ніхто нічого не робив і все розкрадалося. Але, якщо вникнути в господарські справи, то очевидно, що все господарювання поставлене на корупційних діях команди з Тернополя. Кілька осіб безцеремонно перетворюють державне підприємство на кишеньковий механізм збагачення.
Сам генеральний директор буває на роботі не більше двох днів на тиждень. Решту часу він перебуває в Тернополі, хоча завжди беруться відрядження на Київ. Відрядження оформляться на декількох осіб – це працівники бухгалтерії, а саме: головний бухгалтер, її заступник, дочка головного бухгалтера, головний інженер, головний механік, помічник генерального директора та інші працівники відділів. За спеціальним наказом на відрядження цим особам виділяються по тисячі гривень на добу, коли для всіх інших працівників по області – 50 гривень, за межами області – 100 гривень. Відрядження для VIP-персон – безпідставні, і ніхто з них не бував в Донецьку, Харкові, Києві та інших містах України, а кошти виділені їм на поїздки, звичайно ж отримує Олег Васильович. Таким чином за півтора року в кишенях керівництва осіло близько 500 тисяч гривень.
На виробництві для виконання роботи використовується автотранспорт, на який списується неймовірна кількість пального. Головний автомеханік вимушений заставляти начальників відділів писати фабульні путівки, щоб задовольнити потреби Косінського О.В. в паливі, а це 500-600 літрів в тиждень. В результаті щоквартально підкручуються спідометри на машинах. В той час, коли кожен день виписуються шляхові листи, водії зайняті на господарських роботах. Вони шліфують і фарбують паркети, штукатурять, фарбують, проводять бетонні та інші роботи, за які отримують кошти за договорами інші люди. За це відповідають головний інженер та головний бухгалтер, які підійшли під стать «управлінському» стилю генерального директора. Зверніть увагу, які кошти витрачені на переобладнання котелень. Всі будівельні роботи по котельнях по вул. Заводській та вул. Метрологічній були виконані нашими водіями, а гроші отримав підприємець з Тернополя, який на особливих умовах без всякого тендеру, добряче тут поживився. Кошториси та матеріали по всіх роботах, які вони виконували, явно завищені. Зі слів головного інженера, який проговорився за чаркою, в цій співпраці особистий інтерес був у Косінського О.В.
Корупційним діям Тернопільських «фахівців» не має меж. Так, в Червонограді заступником директора філії рахується та отримує зарплатню Тешнер Микола Ярославович, хоча протягом року на роботі він не був жодного дня та, напевно, і не знає, де знаходиться Червоноградська філія. В Дрогобичі, аналогічно, працює Дацко Олег Михайлович – на роботі не буває, але гроші отримує регулярно.
О.В. Косінський дуже активно займався передвиборчою програмою від партії «Зелена планета». Нас силоміць возили на зібрання в Київ, на концерти по Західній Україні. Тут використались не малі кошти на транспорт та відрядні людям. Працівників центру в робочий час і у вихідні дні заставляли займатися агітацією. За цю роботу, звичайно ж, їм не платили – обіцяли розрахуватися відгулами, та по-сьогодні ніхто відгулів так і не отримав.
Цілковитий безлад в управлінні і вкрай зневажливе ставлення до працівників стали нині нормою роботи керівництва. З роботи звільняють спеціалістів, які виконують план та забезпечують поступлення коштів на рахунок підприємства. На їхнє місце приймають «по дзвінку» або за гроші. Відсутній конкурс та будь-який підбір кадрів. До того ж штат роздутий до небачених масштабів. Приймають екологів, вчителів, менеджерів з туризму та спорту – тільки не тих, хто розуміється в метрології та сертифікації. А хто буде виконувати роботу через пів року? Ціни в нас на сьогоднішній день явно завищені та необґрунтовані, тому і клієнти переходять на обслуговування в інші центри.
Генеральний директор на цій посаді непохитний. Він хизується тим, що його найкращий друг – сам Азаров. На його столах демонстративно стоять декілька портретів та фотографій, де Косінський в кабінеті Азарова дарує йому подарунки та стоять з прем’єром «в обнімочку».
Нам, простим інженерам та робітникам, не все відомо про діяння тернопільської команди, але очевидно, що на кожній фінансовій операції відмиваються кошти, особливо це стосується проведення ремонтів. Ремонтуються приміщення, які не є у власності ДП «Львівстандартметрологія». Орендодавці приміщень по вул. Князя Романа та по вул. Заводській навіть не поставлені до відома про масштаби ремонтів та реконструкцію їхніх будівель. Ці ремонти обходяться підприємству в немалі суми і виражаються у мільйонах. Ніхто не знає, чи ці суми будуть зараховані в рахунок оренди, тому що таких договорів між центром та орендодавцями не існує.
Все це відбувається завдяки круговій поруці – головний інженер – головний бухгалтер – помічник генерального директора та головний механік, а всіма ними заправляє генеральний директор Косінський. В той час, коли кошти транжиряться на-ліво і на-право, ми забули про премію в тому обсязі, яку ми заробили. Це стосується і виплати матеріальної допомоги на оздоровлення при відпустці – для інженерів і робітників вона становить 100 грн, для адміністрації – в розмірі посадового окладу. Нам не виплатили 13 зарплату. Не відомо, які суми преміальних нараховують собі ці особи, тому що це робиться окремим наказом в секреті від колективу.
Маємо надію, що Ви допоможете нам, що новий Закон «Про корупцію» діє і винні будуть покарані, а посаду генерального директора займе фахівець і порядна людина – така позиція нашого колективу.
З Новим Роком!Колектив ДП «Львівстандартметрологія»
1 336 ответов
всем моим недругам и эавистникам я посылаю луч любви и всепрощения пусть он спалит вас до тла пи….сы!
Стосовно байок – вони хороші. Прочитав дитині і спить – не треба нічого видумувати. Але я вас попрошу не називатися чужими іменами: Правда, Стандартний, Інженер, Метролог і т.д. Вам краще під своїми іменами фігурувати: жаби, барани, гадюки, олені, вовки – це ваше лице.
А коментарі ми читаємо і будемо писати: чи вони будуть поміж байками, чи просто в порядку за номером. Головне, що вони приносять користь і немалу – це хоч якась премія та й жінкам по 150 грн.
Тетяні та Миколі: Ви можливо давно вже в нас не працюєте або погано обізнані. Хочу вас поправити стосовно династій. Теркун-злодійка: дві дочки-дармоїдки, зять-пофігіст, внук-пофігіст2. Земба: сестра, син, невістка, племінниця, племінниці чоловік (але про них нічого поганого не скажеш). Рудий: два сини. Мазур: жінка, син. Васюта+Д: син+М, дочка+Т. Про тих, в кого працює по одному родичу і тих, хто має + без династій, писати не стану, бо їх дуже багато. А на рахунок Белущенка, то я думаю, що це заслуга не Васюти старшого, а Теркунової, бо Олександр Юрійович хотів поставити на місце її Марію.
В селі у господаря жили два пси. Довелося якось повз ворота проїздити незнайомцеві. Один пес вискочив, погавкав, доки чоловік не зник з очей, і повернувся до двору.
— Що ти з цього маєш? — спитав другий.
— У всякому разі не так нудно,— відповів той.
— Але ж не всі переїжджі,— сказав розумний,— такі, щоб їх мати за ворога нашого господаря. Коли б так, то і я б служби своєї не занедбав, гавкав, хоч іще з минулої ночі мене непокоїть пошкоджена вовчими зубами нога. Собакою бути — це річ непогана, а от даремне брехати на кожного — зле.
Сила: Розумний чоловік знає, що ганити, а дурний базікає без пуття.
Неподалік від озера, з якого визирали жаби, сидів на гілці й виспівував Чиж. Поблизу нього крякав собі й Ворон, та, бачачи, що Чиж не полишає співати, сказав:
— Чого ще й ти сюди пнешся, жабо?
— А чому це ти мене звеш жабою? — спитав Чиж Ворона.
— Тому що ти так само зелений, як та жаба.
— Коли я жаба,— мовив на те Чиж,— тоді ти сам справжнісінький жабур, бо спів твій дуже схожий на жаб’ячий.
Сила: Серце і звичаї людські, а не зовнішні якості мають свідчити за те, хто ти є. Дерево по плодах пізнається.
У давнину, коли ще черепахи вчилися в орлів літати, молодий Жайворонок сидів недалеко від того місця, де одна зі згаданих черепах, як у байці мудрого Езопа розповідається, навчаючись літати, впала з великим шумом і грюкотом на камінь. Жайворонок злякався і, тремтячи всім тілом, сказав своєму батькові:
— Батечку! Біля тієї гори, мабуть, сів орел, про якого ти мені розповідав колись, що то найстрашніший і найсильніший з усіх птахів…
— А чому тобі так здалося, синку? — спитав старий.
— Батечку! Коли він сідав, я такої швидкості ще не бачив і шуму та гуркоту такого ніколи не чув.
— Любий мій синку,— сказав старий,— ти маєш молоденький розумець… Знай, друже мій, і завжди співай отаку пісеньку:
Не той орел, що високо літає,
А той, що легко сідає…
Сила: Багато людей без природи починають великі справи, та погано кінчають. Добрий намір і кінець — всякій справі є вінець.
Тулуб, одягнутий у розкiшну франтовиту дорогими прикрасами одiж, величався перед Головою i дорiкав їй тим, що на неї й десятої частини не припадає того багатства, яке має вiн.
— Слухай-но, дурню! Коли може помiститися твiй розум у черевi, то затям, що так робиться не через велику твою вартiсть, а тому, що годi тобi обiйтися таким малим, як це можу я, — вiдказала Голова.
Фабулка ця для тих, хто честь свою на самiй пишнотi поклали.
Чиж, вилетiвши на волю, зустрiвся з давнiм своїм приятелем Щиглем, i той спитав його:
— Як ти, мiй друже, звiльнився? Розкажи менi!
— Дивом,— вiдповiв полонянин. — Багатий турок приїхав посланником у наше мiсто i, прогулюючись задля цiкавостi по торговицi, зайшов у наш пташиний ряд, де нас бiля чотирьохсот висiло в клiтках одного господаря. Турок довго дивився зi спiвчуттям, як ми одне перед одним виспiвували, i спитав нарештi:
— А скiльки хочеш грошей за всiх?
— Двадцять п’ять карбованцiв, — вiдповiв той.
Турок, не кажучи й слова, заплатив грошi, звелiв подавати собi по клiтцi й випускав нас на волю, тiшачись i задоволено позираючи, як ми розлiталися.
— А що ж тебе, — спитав товариш, — замануло в неволю?
— Солодкий харч та гарна клiтка, — вiдповiв щасливець, — але тепер, доки житиму, дякуватиму Боговi такою пiсенькою:
Краще вже сухар з водою,
Анiж цукор iз бiдою.
Колесо годинникової машини спитало у Другого:
— Скажи мені, а чого ти гойдаєшся не так, як ми, а в інший бік?
— Мене,— відповіло Друге,— так зробив мій майстер, і сим я вам не лише не заважаю, але ще й допомагаю, аби наш годинник мав єдиний шлях по сонячному колу.
Сила: У людей з різними природними нахилами і життєві шляхи різні. Одначе всім один кінець — чесність, лад і любов.
Сорока Орлові казала:
— Скажи мені, чи тобі не набридло невпинно вихором шугати у безкраїх небесних просторах — то вгору, то вниз, наче по гвинтових сходах?..
— Я б нізащо на землю не спустився,— відповів Орел,— коли б тілесна потреба не приневолювала мене до того.
— А я б нізащо не залишала міста, коли б була орлом,— сказала Сорока.
— Я б теж так робив,— мовив Орел,— коли б був лише Сорокою.
Сила: Хто народжений до того, щоб бавитися вічністю, тому приємніше жити в полях, гаях і садах, аніж у містах
Свиня з Мурашкою сперечалися, хто з них двох багатший. А Віл був свідком і побічним суддею.
— Чи ж багато у тебе хлібного зерна? — спитала з гордовитою посмішкою Свиня.— Ану-бо, поясни, шановна пані…
— В мене повнісінька жменя найчистішого зерна.
Як тільки сказала це Мурашка, зареготали раптом щосили Свиня й Віл.
— Хай буде нам за суддю пан Віл,— мовила Свиня. — Він двадцять з лишком років справляв судійство у великій славі, і не гріх сказати, що між усієї своєї братії — наймайстерніший юриста і найгостріший арифметик і алгебрик. Його благородіє зможе нашу суперечку легко вирішити. Окрім того, він, здається, досить вправний і в латинських диспутах. Віл опісля таких слів, мовлених мудрою звіриною, відразу скинув на рахівницю і за допомогою арифметичного множення зробив таке визначення:
— Понеже бідна Мурашка дійсно одну жменю зерна має, як сама призналася об тім добровільно, і, окрім зерна, більше нічого не споживає, а, напроти того, у пані Свині є цілий кадуб, у якому жмень мається триста з третиною, то за всіма правилами здорового глузду…
— Не те ви рахували, пане Віл,— обірвала його мову Мурашка. — Надіньте окуляри та витрати проти прибутків киньте на рахівницю…
— Справа зайшла в суперечку, і її перенесено у вищий суд.
Сила: Не мале те, чого досить на прожиття, врешті, достаток і багатство є те саме.
сВипало якось Дикій Курці залетіти до Домашньої.
— І як це ти, сестрице, в лісах живеш? — спитала Домашня.
— А точнісінько так, як інші лісові птахи,— відповіла Дика. — Годує мене той самий бог, що й диких голубів.
— Вони ж можуть добре літати,— проказала господиня.
— Се так,— згодилася Дика,— однак і я можу літати й цілком задоволена своїми крильми.
— Ось у се, сестрице, я ніяк не можу повірити,— сказала Домосида,— бо я ледве-ледве можу перелетіти он до того сарая.
— Не перечу,— каже Дика,— але зважте, голубонько моя, на те, що ви змальства, як тільки народились, зволите на подвір’ї гній гребти, а я щодень мушу набувати досвіду літати.
Сила: Багато хто, не маючи сили щось зробити, не вірить, що можуть те інші. Безліч є таких, хто через розніженість відучені мандрувати пішки. Се свідчить, що практика без природженості безглузда, а природженість утверджується практикою. Яка користь знати, як робиться діло, коли ти сам його не зробиш? Взнати не важко, важче зробити. Наука та досвід — се одне і те ж, вона не в знанні самім живе, а в діянні. Як і робота без природженості, так і знання без роботи — мука. Ось у чому різниця між знанням та наукою.
— А щоб тебе чорти забрали, проклятий!..
— За що ти мене лаєш, пане Філософе? — спитав Вітер.
— За те,— відповів Мудрець,— що як тільки я відчинив вікно, аби викинути часникове лушпиння, ти так війнув своїм проклятим вихором, що все розсипалося по столу і світлиці. Окрім того, ти перекинув і розбив останню чарку з вином, не кажучи вже про те, що, видмухнувши з папірця тютюн, засмітив усю страву, яку я збирався по праці з’їсти…
— Та чи знаєш ти,— сказав Вітер,— хто я такий?
— Ще б пак не знав такого! — вигукнув Фізик.— Хай про тебе селюки байки складають. А я після вивчення небесних планет навіть не зверну на тебе уваги. Ти лише порожня тінь…
— А коли я,— каже Вітер,— тінь, то є при мені й тіло. Се достеменно, що я тінь, а невидима в мені сила — є справжнє тіло. Як же мені не віяти, коли мене рухає наш всезагальний творець і невидиме всевмістиме єство.
ncnn— Знаю,— сказав Філософ,— що в тобі є живе єство і воно невинне, оскільки ти всього-на-всього вітер.
— І я знаю,— мовив Вітер,— що в тобі стільки ж розуму, скільки у тих двох селюків, з яких один нахилився, задерши одежу, і привітав мене за те, що я роздував пшеницю, коли він віяв її. Другий такий же комплімент зробив мені, коли я не давав йому вивершити стіг сіна. Ти в них годен бути головою.
Сила: Хто на погоду чи на врожай сердиться, той заміряється на всеосяжну природу.
Ніж розмовляв з Оселкою*:
— Звичайно, ти нас, сестро, не любиш, коли не хочеш у нашу стать вступити і бути ножем.
— Якби я гострити не годилась,— сказала Оселка,— то скористалася б вашою порадою. Але нині люблю вас саме тим, що не хочу бути з вами. Бо як не кажіть, а, ставши ножем, ніколи стільки сама не переріжу, скільки всі ті ножі і мечі, які я за своє життя нагострю. А в наш час на оселки дуже сутужно…
*Оселка — брусок.
На дубі, що похилився до води, сидів Орел, а поблизу Черепаха проповідувала своїй братії:
— Гори воно вогнем оте літання! Покійна наша прабаба, дай боже їй царство небесне, згинула, як видно з переказів, за те, що почала вчитися в Орла сеї гиблої науки. Сам Люципер таке вигадав!..
— Слухай-но, дурепо! — обірвав її проповідь Орел.— Не тому загинула премудра твоя прабаба, що літала, а тому що взялася не за свою справу. Літати не гірше, ніж повзати.
Сила: Прагнення насолод і слави багатьох збиває у протиприродний стан. Се тим шкідливіше для них буває, чим більша така невідповідність. І зовсім небагатьох мати зродила, приміром, до філософії і доброславного життя.
Тільки побачили Сову пташки, як почали її наввипередки скубти.
—І не пориває вас досада, пані,— спитав Дроздик,— що на вас, невинну, нападають? Чи не дивно се?
—Анітрохи,— відповіла та.— Вони й поміж себе завжди чинять так само. А щодо досади, то вона для мене терпима, бо хоч мене сороки й ворони з граками скубуть, проте Орел з Пугачем не чіпають, та й афінські громадяни поважають мене.
Сила: Ліпше в одного розумного і доброго бути у любові та шані, ніж у тисячі дурнів.
У час, коли весною Змія скинула линовище, її побачив Буфон.
— Боже, пані,— гукнув здивовано,— відмолоділи! Що за причина? Розкажіть…
— Я вам залюбки дам пораду,— відповіла Змія.— Ходіть за мною!
І повела Буфона до тої щілини, крізь яку вона нещодавно ледве продерлась і скинула з себе усю стару одежину.
— Ну ось, пане Жабо, пролізьте крізь цей прохід. А як пролізете — вщент оновитесь, лишивши по сей бік весь непотріб.
— Ти що, хочеш мене задавити тут? — скрикнув Буфон.— Та хоча мені й пощастить пролізти, то усю шкуру з мене здере…
— Не гнівайтесь,— відказала Змія.— Це єдиний шлях зробити те, що вдалося мені.
Сила: Чим краще добро, тим більшим трудом, наче ровом, воно обкопане. Хто труда не докладе, той до добра не прийде.
*Буфон — жаба.
Коли висохло озеро, жаби пострибали шукати собі нове житло. Нарешті усі загукали:
— Ох, яке величезне озеро! Буде воно нам довічним житлом!
І стрибнули разом у нього.
— А я,— сказала одна з них,— вирішила жити в одному із джерел, що наповнюють ваше озеро. Онде бачу зарослий лісом горб, який посилає сюди багато струмків, сподіваюся знайти там для себе джерело.
— А навіщо, тітонько? — спитала молоденька жаба.
— А тому, голубонько моя, що струмочки можуть потекти в інший бік, а ваше озеро може так само висохнути. Джерело ж для мене завжди надійніше од калюжі.
Сила: Всяка розкіш може зубожіти і висохнути, як озеро, лише чесне ремесло забезпечить непишне, але спокійне існування… Скільки багатіїв щодня стають жебраками. В цьому єдиним спасінням є ремесло. …Найбідніші раби нерідко походять від предків, що жили в калюжі великих прибутків.
Високої якості Смарагд, що жив у славі при королівському дворі, пише своєму приятелеві Діамантію таке:
«Люб’язний друже!
Шкодую, що ти не дбаєш за свою честь і живеш схований у попелі. Твоя вартість мені відома. Ти гідний чесного і видного місця, але нині ти схожий на свічник, що світить сокровенним світлом, але схоронений під спудом. Нічого не варте світло, що не дивує і не звеселяє людське око. Сього тобі й бажаю, з по-шаною — твій друг Смарагд.
Дорогий мій друже! — відповів Діамант.— Наше світло живить лише людське марнославство. Хай вони дивляться краще на сяюче небо, ніж на нас. Ми лише кволий його відблиск. А ціна наша й честь завжди лишається в самих нас. Шліфувальники не надають її нам, а відкривають. Від того, що люди похвалять нас, цінність наша не збільшиться, а зневага, забуття і хула від того не зменшаться. Лишаюся з такими ось думками — твій друг Діамантій ».
Сила: Ціна і честь — одне і те ж. Пустоцвіт прибирає блискучого вигляду, прибирає подобу фальшивого діаманта і злодійської монети. Освіченість, милосердя, великодушність, справедливість, постійність і цнотливість — ось ціна наша і честь! Давня приказка говорить: «Дурень шукає видного місця, а розумного і в кутку видко ».
Кобила, що привчена була носити ношу, дуже сим чванилась. Вона страшенно не любила Меркурія,— так звали мисливського собаку,— і, прагнучи його забити, щоразу намірялась на нього задніми копитами.
— Чим я завинив, пані Діано? — говорив собака кобилі.— Чому я вам такий бридкий?
— Негіднику!.. Тільки я починаю носити при гостях ношу, як ти найголосніше від усіх регочеш. Хіба тобі моє вміння смішне?
— Перепрошую, пані, я не ховаюсь у своїм гріху, що мене завжди смішить навіть добре діло, коли воно не природжене.
— Чого ж це ти чванишся природою? Ти, невігласе! Хіба не знаєш ти, що я навчалася в Парижі?
І чи тобі втямити те, що кажуть вчені Ars perficit naturam?* А де і в кого вчився ТИ?
— Матінко! КОЛИ вас учив славний патер Піфикс**, то мене навчала сама природа, наділивши до сього хистом, а хист породив бажання, бажання — знання та звичку. Можливо, саме тому заняття моє не смішне, а похвальне.
Діана хотіла була хвицнути собаку, та мисливський пес подався геть.
Сила: Без природи — як на манівцях: чим далі йдеш, тим більше заплутаєшся. Природа є вічне джерело бажання. Ся ж воля (за прислів’ям) гірша всілякої неволі. Вона спонукує до досвіду. Досвід — батько мистецтву, знанню та звичці. Звідси пішли усі науки, і книги, і вправності. Ця головна і єдина навчителька вірно вчить птаство літати, а рибу плавати…
Так само як сіль без солону, як цвіт без свого природного духу, а око без зіниці, так і неприроджене діяння завжди позбавлене чогось таємного. Але се тайне є розум… тобто благота чи краса, і не залежить від науки, а навпаки: наука залежить від нього. Пані Діана, як надмір навчена, але не досить розумна тварина, зволила спитати:
«А коли немає природженості, тоді скажи, будь ласка, що може зробити навчання досконалим?» Слово perficit означає: веде до досконалості чи завершення. Адже кінець, як у кільці, завжди з’єднаний зі своїм початком, залежить від нього, як плід від свого насіння. Треба знати те, що світлицю без основи і стін покрівлею крити не годиться.
*Ars perficit naturam (лат.) — мистецтво вдосконалює природу
**Піфикс — велика мавпа.
Bella ciao
Una mattina mi son svegliato,
o bella, ciao! bella, ciao! bella, ciao, ciao, ciao!
Una mattina mi son svegliato
ed ho trovato l’invasor.
O partigiano, portami via,
o bella, ciao! bella, ciao! bella, ciao, ciao, ciao!
O partigiano, portami via,
ché mi sento di morir.
E se io muoio da partigiano,
o bella, ciao! bella, ciao! bella, ciao, ciao, ciao!
E se io muoio da partigiano,
tu mi devi seppellir.
E seppellire lassù in montagna,
o bella, ciao! bella, ciao! bella, ciao, ciao, ciao!
E seppellire lassù in montagna
sotto l’ombra di un bel fior.
E le genti che passeranno
o bella, ciao! bella, ciao! bella, ciao, ciao, ciao!
E le genti che passeranno
Mi diranno «Che bel fior!»
È questo il fiore del partigiano,
o bella, ciao! bella, ciao! bella, ciao, ciao, ciao!
È questo il fiore del partigiano
morto per la libertà!
Bella ciao delle mondine
Alla mattina appena alzata
o bella ciao bella ciao bella ciao ciao ciao
alla mattina appena alzata
in risaia mi tocca andar.
E fra gli insetti e le zanzare
o bella ciao bella ciao bella ciao ciao ciao
e fra gli insetti e le zanzare
un dur lavor mi tocca far.
Il capo in piedi col suo bastone
o bella ciao bella ciao bella ciao ciao ciao
il capo in piedi col suo bastone
e noi curve a lavorar.
O mamma mia, o che tormento!
o bella ciao bella ciao bella ciao ciao ciao
o mamma mia o che tormento
io t’invoco ogni doman.
Ma verrà un giorno che tutte quante
o bella ciao bella ciao bella ciao ciao ciao
ma verrà un giorno che tutte quante
lavoreremo in libertà
Fior di tomba
Stamattina mi sono alzata,
stamattina mi sono alzata,
sono alzata — iolì
sono alzata — iolà
sono alzata prima del sol.
Sono andata alla finestra
e ho visto il mio primo amor
che parlava a un’altra ragazza,
discorreva di far l’amor.
Sono andata a confessarmi
e l’ho detto al confessor.
Penitenza che lui m’ha dato:
di lasciare il mio primo amor.
Ma piuttosto che lasciarlo
son contenta mì a morir.
Farem fare la cassa fonda
e andremo dentro in tri:
prima il padre e poi la madre
e il mio amore in braccio a mi,
e il mio amore in braccio a mi.
E picchia picchia la porticella
E picchia picchia la porticella
dicendo: «Oi bella, mi vieni a aprir».
E picchia picchia la porticella
dicendo: «Oi bella, mi vieni a aprir».
Con una mano aprì la porta
e con la bocca la gli dà un bacin.
La gh’ha dato un bacio così tanto forte
che la suoi mamma la l’ha sentì.
Ma cos’hai fatto, figliola mia,
che tutto il mondo parla mal di te?
Ma lascia pure che il mondo ‘l diga:
io voglio amare chi mi ama me.
Io voglio amare quel giovanotto
ch’l’ha fatt sett’anni di prigion per me.
L’ha fatt sett’anni e sette mesi
e sette giorni di prigion per me.
E la prigione l’è tanto scura,
mi fa paura, la mi fa morir
Белла чао
Сегодня утром я был разбужен
О, белла чао, белла чао, белла чао, чао, чао!
Сегодня утром я был разбужен
И увидал в окно врага!
О, партизаны, меня возьмите
О, белла чао, белла чао, белла чао, чао, чао!
О, партизаны, меня возьмите,
Я чую, смерть моя близка!
Коль суждено мне в бою погибнуть
О, белла чао, белла чао, белла чао, чао, чао!
Коль суждено мне в бою погибнуть —
Похороните вы меня.
Похороните в горах высо́ко
О, белла чао, белла чао, белла чао, чао, чао!
Похороните в горах высо́ко
Под сенью красного цветка!
Пройдет прохожий, цветок увидит
О, белла чао, белла чао, белла чао, чао, чао!
Пройдет прохожий, цветок увидит
«Красивый — скажет он — цветок!»
То будет память о партизане
О, белла чао, белла чао, белла чао, чао, чао!
То будет память о партизане
Что за свободу храбро пал!
Белла чао
Прощай, Лучия, грустить не надо,
О белла чао, белла чао, белла чао, чао, чао
Я на рассвете уйду с отрядом
Гарибальдийских партизан
Отряд укроют родные горы,
О белла чао, белла чао, белла чао, чао, чао
Прощай, родная, вернусь не скоро
Нелегок путь у партизан
И ждут фашистов в горах засады,
О белла чао, белла чао, белла чао, чао, чао
Здесь будут биться со мною рядом
Мои друзья из разных стран
Нам будет трудно, я это знаю
О белла чао, белла чао, белла чао, чао, чао
Но за свободу родного края,
Мы будем драться до конца!
VIVA LA REVOLUCION!
VIVA CHE GUEVARA!
Великий підземельний звір, що живе в землі так, як кріт, коротко кажучи, великий кріт, писав солодкомовне послання до повітряних птахів і звірів, котрі живуть на землі. Сила була така:
— Дивуюся з забобону вашого: він у світі знайшов те, чого ніколи ніде нема й не бувало; хто вам навіяв таку нісенітницю, начебто в світі є якесь там сонце? Воно у творах ваших прославляється, керує в ділі, вершить кінці, всолоджує життя, оживляє тварин, просвічує темряву, випромінює світло, оновлює час. Який час? У світі є лише одна тьма, лише один час, а іншого часу навіть і бути не може — то дурниця, нісенітниця, небилиці… Ся одна ваша дурість плодить й інші недоладності. Скрізь у вас брешуть: світло, день, вік, промінь, блискавка, веселка, істина. А найсмішніше — вшановуєте химеру, що зветься око, начебто воно свічадо світу, світла товариш, вмістилище радості, двері істини… Ось де варварство!
Любі мої друзі! Не будьте дурнями: скиньте ярмо забобону, не вірте нічому, доки не помацаєте. Покладіться на мене: не в тому життя, щоб бачити, а в тому, щоб мацати.
Від дня 18 квітня 1774 року. Із підземельного світу. N. N.Сей лист сподобався багатьом звірам та птахам, наприклад, Сові, Дремлюзі, Сичу, Одуду, Яструбу, Пугачу, окрім Орла та Сокола. А найбільше од усіх вподобав се Нетопир і, забачивши Горленя та Голубка, намагався ощасливити їх сею високоштильною філософією. Але Горленя сказало:
— Батьки наші кращі за тебе для нас вчителі. Вони народили нас у тьмі, але для світла.
А Голубок відповів:
— Не можу повірити дурисвіту. Ти мені й раніше розповідав, що сонця на світі немає. Але я, народжений у похмурі дні, першої ж неділі побачив зрана схід прегарного всесвітнього ока. Та й сморід, який чути від тебе й Одуда, свідчить, що живе всередині вас не добрий дух.
Сила: Світло і тьма, тління і вічність, віра й нечестя складають весь світ і потрібні одне одному. Хто тьма — хай буде тьмою, а син світла — хай буде світлом. З плодів їх пізнаєте їх.
*Нетопир — кажан
VIVA LA REVOLUCION!
VIVA CHE GUEVARA!
Африканський Олень часто живиться зміями. Наївшись досхочу їх і терплячи спрагу від отрути, що пекла його всередині, швидше за птиць помчав до гірських водяних джерел на високі гори. Там побачив він Верблюда, що пив з потічка каламутну воду.
— Куди поспішаєш, пане Рогачу? — обізвався Верблюд.— Напийся зі мною у цім струмку.
Олень відповів, що він не може пити каламутної води з насолодою.
— Отож-бо ваша братія дуже вже ніжна і метикована, а я навмисне каламучу: для мене каламутна вода солодша.
— Вірю,— сказав Олень.— Але я народився пити найпрозорішу воду з джерела. Сей потічок доведе мене аж до своєї голови. Лишайся щасливий, пане Горбачу!
Сила: …Хто верблюд, той каламуть потопних слів п’є, не досягаючи до тієї джерельної голови… Слово, ім’я, знак, шлях, слід, нога, копито, термін — то є тлінні ворота, що ведуть до нетління джерела. Хто не поділяє словесні знаки на плоть і дух, той не може відрізнити воду від води, красот небесних і роси… Описувачі звірів пишуть, що верблюд, перед тим як пити, завжди каламутить воду. А олень — любить чисту. Байка ця писана на великдень після полудня 1774, в Бабаях.
Зозуля прилетіла до чорного Дрозда.
— Чи тобі не нудно? — питає його.— Що ти робиш?
— Співаю,— відказує Дрізд.— Хіба не чуєш?
— Я співаю частіше від тебе, проте однаково нудно…
— Так ти ж, пані, тільки те й робиш, що, підкинувши в чуже гніздо свої яйця, з місця на місце перелітаєш, співаєш, п’єш та їси. А я сам годую, бережу і вчу своїх дітей, а працю свою полегшую співом.
Сила: Багато хто, занедбавши споріднену їм роботу, лише співають, п’ють та їдять. У сім гультяйстві вони терплять їдучішу нудьгу, ніж ті, хто працює без ослабу. Співати, пити та їсти — не робота, а лише крихітний хвостик з головного, призначеного нам діла. А хто для того їсть, п’є та співає, щоб охочіше після відпочинку взятися до роботи, як до покликання свого, тому ні-коли нудьгувати: щодня він і працює, і відпочиває, і се про нього приказка: «Добрій людині щодня свято». Робота наша — джерело радості. А коли кого своя робота не звеселяє, той, звичайно, їй не родич, і не її вірний приятель, але щось біля неї любить, і як не спокійний, так і не щасливий. Але немає нічого солодшого, як спільна для нас усіх робота. Вона є голова, світло і сіль будь-якого окремого заняття… Щасливий той, хто поєднав любе собі заняття із загальним. Воно є справжнє життя. І тепер можна зрозуміти таке Сократове слово: «Дехто живе для того, щоб їсти й пити, а я п’ю й їм для того, щоб жити».