Не пригадаю вже хто і з якого приводу сказав: “У будь-якому конфлікті не мусить бути ні переможців, а ні переможених! Бо наявність перших викликає озлобленість і мстивість других, а наявність других – розбещує і запаморочує голови перших, що кінцеве призводить до нового конфлікту.”
Почну з того, що “День Победы” із формулюванням “Праздник Победы СССР над Гитлеровской Германией” на офіційному рівні святкується 9-го травня лише в 10 країнах (усі вони колишні республіки СССР) плюс у двох квазідержавних утвореннях – Абхазії та Південній Осетії.
А от усі європейські країни 9-го травня відзначають свято миру та єдності – День Європи.
А ще загальновідомо, що увесь інший світ завершення Другої світової війни у Європі, по-перше відзначає 8-го травня, а по-друге, дещо з іншим формулюванням.
В США, Великобританії і більшості інших європейських країн цього дня святкують День Перемоги у Європі (Victory in Europe Day) .
Але державним це свято є лише у п’ятьох країн. На державному рівні 8-го травня у Франції, Чехії, Польщі та Норвегії відзначають День звільнення від фашизму, а в Латвії – День розгрому нацизму і пам’яті жертв Другої світової війни.
Ну, якщо мова вже пішла про Другу світову війну і свята у зв’язку із цим, то треба згадати і про Тихоокеанський театр бойових дій, а точніше про перемогу над Японією.
Так от, так званий День перемоги над Японією на державному чи офіційному рівні не відзначає ніхто, окрім окремо взятого штату Род-Айленда, де 2-е вересня вважається державним святом. Зате на загальнодержавному рівні в США відзначають День пам’яті жертвам бомбування Хіросіми.
Правда, у В’єтнамі 2-го вересня – день капітуляції Японії та фактичного завершення Другої світової війни – у зв’язку із цим святкують День незалежності.
Ну, і окрім того, нагадаю, що 2004 року Генеральна Асамблея ООН проголосила 8 та 9 травня Днями пам’яті та примирення.
Тобто День Перемоги, як перемогу над якоюсь конкретною країною у зв’язку із Другою світовою війною в світі святкують лише десять совєцьких (їй-бо, по іншому їх в цьому контексті назвати не можу) країн плюс окремо взятий штат Род-Айленд.
Отже, окрім постсовєцьких теренів, у всьому світі на сьогодні не існує країн, котрі б на державному рівні, в тому числі і через якісь офіційні святкові заходи, позиціонували себе як переможці над іншими конкретними країнами.
А немає переможців, то й не існує переможених. Що зводить можливість виникнення якихось конфліктів на ґрунті реваншизму чи ревізії результатів Другої світової війни нанівець.
Та й взагалі, важко було би уявити собі, наприклад, перебування тих ж таки Чехії чи Польщі в ЄС та НАТО, аби вони й до цього дня святкували День Перемоги над най і гітлерівською, але все ж таки Німеччиною.
Та що там Чехія із Польщею, коли навіть американцям, попри всі їхні імперські амбіції, вистачило розуму відзначати заразом із іншими День Перемоги у Європі, а не над Німеччиною.
Взагалі-то, переможець може вчинити щодо переможеного двояко. Або шляхетно – подати руку, допомогти піднятися і спробувати зробити із супротивника друга. Або брутально, варварське: поставити навколішки, принизити, обібрати до цурки -, наживши тим самим ще більш запеклого ворога.
В повоєнні часи США допомагали не лише європейським союзникам, а навіть в першу чергу нещодавнім ворогам Німеччині та Італії (план Маршалла). В результаті дядько Сем отримав вірних і дотепер друзів.
А як вчинив СССР? Правильно, варварське -, обібравши до цурки і поставивши навіть не навколішки, а раком пів-Європи. Переможених ворогів заразом із союзниками. В результаті усі вони за першої ж нагоди леменулися від одного переможця до іншого.
І ще про один аспект пов’язаний із Днем Перемоги. За Сталіна цей день був святковим лише пару-трійку перших повоєнних років. Чому б це?
Один із найпопулярніших істориків Другої світової війни Віктор Суворов пояснює цей факт тим, що Сталін перемогу у так званій ВВВ і за перемогу не вважав, а навіть навпаки – підсумки війни оцінював як поразку. Бо свого часу розраховував і готувався захопити не лише Східну, а всю Європу.
Я не історик, але своя думка з цього приводу в мене теж є.
Мені пощастило мати аж чотирьох дідів, котрі зі зброєю в руках війну воювали. Поясню цей феномен. По батьківській гілці – це прадід Данило, рідний дід Михайло і батьків вітчим дід Іван. По маминій гілці – дід Микола.
Так от, не лише вони, але й інші рідні, котрі пережили війну, а також багато хто із ветеранів, з якими мені доводилось спілкуватися стверджували, що напередодні завершення війни і відразу ж в повоєнний період простий люд жив в очікуванні, що лютий сталінський режим хоч трохи пом’якшає своє ставлення до народу-переможця.
А особливо широко такі настрої побутували серед фронтовиків.
Але ніякого пом’якшення не трапилось, а навіть і навпаки. Аби ті ж таки українці не забивали собі голови різними дурницями їм влаштували ще один штучний Голодомор 46-47 рр. Почалась нова хвиля репресій (ленінградська справа), багатьох людей, котрі перебували в полоні чи пережили окупацію теж репресували чи утискали, була проведена конфіскаційна, грабіжницька за своєю суттю, грошова реформа, тощо.
З огляду на це, я вважаю, що аби зайве не дратувати народ, а особливо фронтовиків-переможців, сподівання котрих на покращення життя не збулися, День Перемоги як свято Сталін і скасував.
А відновили його лише після того, коли за часи хрущовської відлиги народ дихнув трохи вільніше і зажив заможніше, вже в часи раннього Брежнєва.
До речі, саме за Брежнєва День Перемоги почали сакралізувати саме як свято переможців, а не якось інакше.
Оцінюючи ж нинішні українські реалії в контексті теми переможців і переможених, на мою думку, більшої дурниці ніж гучне святкування Дня Перемоги під червоними прапорами вигадати було важко.
Стукатися однією рукою, най, можливо, і декларативно, в двері ЄС, випрошуючи тією ж таки рукою кредити, а іншою рукою розмахувати на догоду Москві червоним ганчір’ям, забороненим, між іншим, в багатьох країнах Європи як символи тоталітаризму, це навіть не кучмівська багатовекторність – це геополітичний айдіотизм.
Правда, наші державні мудрагелі лукаво стверджують, мовляв, ці прапори до комуністично-радянської символіки ніякого відношення не мають, це аналоги того прапора, котрий був встановлений на рейхстагу. Ну, не придурки?
Це росіяни, у котрих німці сидять на газовій голці, можуть зайвий раз луснути фріців по носові, нагадуючи, як вони їх в далекому 45-му паімєлі.
А ми куди і з чим пнемося?
Уявіть собі на хвильку, аби із нинішнім співвідношенням економічно-військових потенціалів поміж Німеччиною та Україною, щось подібне і схожим чином ми б відсвяткували, аби в світі панували правила міжнародної поведінки, які побутували, наприклад, років із 100-150 тому назад.
Я думаю, вже б наступного дня після такого святкування, пара-трійка бригад сучасного бундесверу так би надрала гузно українському війську, що ми б відразу і назавжди вилікувалися від синдрому переможців.
Чую-чую голоси, мовляв, пам’ять паплюжиш…
Нічого подібного. Принаймні, двійко моїх дідів взагалі це свято не відзначали, а двійко інших, якщо і перехиляли чарчину цього дня, то в першу чергу не за перемогу, а за полеглих своїх товаришів.
І так вчиняла більшість справжніх фронтовиків.
А от, коли вони вже почали вимирати від отриманих на війні ран та усього пережитого ними, отут і почали вилазити псевдопереможці із числа так званих тилових щурів: інтенданти, завпроди, гулагівська вохра, різноманітна гебня та й взагалі публіка, котра просто за віком на фронті бути не могла.
“Вони передової не знали, солодко їли, міцно спали, здоров’я в окопах не підірвали, довго житимуть – от їх і призначили переможцями.” -, казав незадовго до смерті один із останніх моїх дідів.
Взагалі-то, те що ми святкували дотепер 9-го травня є нав’язаним, привнесеним і навіть ментально не українським. Нам не притаманно гарцювати Камарінського на кістках загиблих. Українці навіть в якості переможців, згадуючи ту чи іншу звитягу перед усе тихо, без зайвого галасу поминали загиблих.
А нашого люду в тую кляту війну полягло мільйонами незчисленними.
Тому мені видається 9 травня як свято переможців, та й взагалі як свято рано чи пізно зникне з наших календарів, а з’явиться День Пам’яті та Скорботи.
А я 9-го травня теж обов’язково чарку потягну: за дідів моїх померлих, за їх товаришів загиблих, за усіх інших фронтовиків, хто вже ту чарку випити давним-давно не може – за справжніх переможців.
При цьому себе я переможцем абсолютно відчувати не буду. І іншим не раджу…
Валерій Семиволос, вільний журналіст, Харківська область, село Губарівка, Товариство “Малого Кола”
43 ответа
Респект! Приєднуюся!
В Америке люди понятия не имеют, что 9 мая-это день победы, и этот праздник здесь не отмечают.
Супер!!!!! Я згідна з тобою!!! Влучно сказано!!! Відразу після прочитання почала обжнювати цю статтю!!!
Отличная, правильная статья, как это не печально, после долгих лет празднования Дня Победы… 🙁
Одно маленькое уточнениние. Первые 16 послевоенных лет никакого дня победы не было вообще. Только Лёня начал чудить, те кто был перед ним, понимали…
Цікаво, а спитати у влади, а коли дійсно фашисти підписали акт про капітуляцію? Хоч хтось дасть правільну відповідь?
Акт о капитуляции Германия подписала 7 мая перед союзниками. Сталин заставил подписывать еще второй раз 9 мая (для этого нашли каких-то руководителей Германии среднего звена), хотя это юридического значения уже не имело, зато потешило самолюбие вождя и народа.
уточнение маленькое Днепру — когда несешь какую то хрень где не важен факт а важна идеологическая подоплека как вся эта статейка так бурно радующая силян запидении -надо скрещивать пальцы. Надеюсь что так и делал. Для тебя персонально : Указ Президиума Верховного Совета СССР ” Об объявлении 9 го мая Праздником Победы” подписан Калининым и секретарем Горкиным 8 мая 1945 года. И назывался он Праздник Победы.”умник-историк”
а кто такой дамаха ? что у него такие любознательные родичи? с кавказа?
Однако уже в газете «Известия» за 24 декабря 1947 г. (№ 302 (9524)) было напечатано следующее:
«В Президиуме Совета СССР
Президиум Верховного Совета СССР постановил:
Во изменение Указа Президиума Верховного Совета СССР от 8 мая 1945 года считать день 9 мая — праздник победы над Германией — рабочим днем.
День 1 января — новогодний праздник — считать нерабочим днем…».
Цинику Паради почали робити в 1965році, після того, як знищили в 49р. свіх інвалідів, в 46-47рр. доморили голодом тих, хто мав сміливість повернутися живим, трудоднями виморили жінок та дітей, навіть податок на фруктові дерева встановили і т.д. А тепер дебілам видали червону тряпку з георгіївськими стрічками в надії, що повішаєтесь самі, і наказали святкувати… Сором бути таким тупим, зараз же не 60-ті, і не 70-ті -є ж де почитати
внимание смотрим “первоисточник” — первые 16 послевоенных лет ..и далее по тексту.
украинке — дурой для женщины быть не так соромно если она кухонная дура. Прежде чем вякать речинские цитаты надо бы погрузиться в то время и чувствовать его не инвалидам а по всей той хрени что осталась после 4х лет войны на территории где проживали 80 млн. человек. Понятно что твое гнездо львов но это не дает тебе аргументов быть собакой Павлова при виде этого красного знамени ,тем более всего лишь1ё50й стрелковой дивизии ..не более.
Родичи мои не стали под какцапов, род мой славен и изначально жил на землях Дикого поля. Фамилия моя среди казаков низовиков почитаема, а дела моих предков святы. Историю волен творить сам, а не как безропотная тварь повторять ложь и утопию глуповатой верхушки. Так обучен, так повелели предки. А Петру за ответ благодарен, только прибавлю еще, что трусливый Йося — кровожадный, так и не выехал ни разу по фронтам, мало того, ту “театральную капитуляцию” дядя Сэм уговорил провести остальных лидеров стран антигитлеровской коалиции, надеясь на присутствие оного. Но тот так и не уподобился прибыть, ведь там еще стреляли. Вот весь сказ, ложь кругом, дата не та, не те люди Знамя Победы водрузили, страна, что в победителях числилась, от бездарного руководства развалилась. Что празднуем господа олигархическое ворье с коммунистическими шавками? Каким боком вы причастны к Победе? Примазаться к славе, так это вы запросто, а гречиху вырастить для ветеранов оказалось слабо, как и многое другое. Вот и пиар проводите, в хвосту плетясь у северных народов. А вот народы западные, те своих ветеранов берегут, да и разве сравнить можно хоть, что — то? Еще со времен Конрада Аденауэра солдаты проигравшего войну вермахта получали пенсию, а что наши ВОИНЫ -ПОБЕДИТЕЛИ имели? Подло и преступно прикрываться Победой десятилетиями, так и не сделав должного ветеранам, да разве только ветеранам? Страны проигравшие войну восстановили свою экономику, создали справедливые законы и находятся в числе мировых лидеров, по уровню жизни своих народов. Выходит, что под красным флагом народом огромной страны, правили лузеры и неудачники, увы…увы… и финал трагикомичен.
Про “знамя дивизии” может гундосить либо вабще ни разу необразованый человек, либо падлюка. Знамя части — это знамя части, а дивизия — это не часть, а соединение частей. Этта нада быть профффэсором, шоб заявлять, шо у дивизии было боевое знамя. У дивизии может быть тока наградное знамя, тогда дивизия называетца Краснознамьонная. А над рейстагом повесили красное знамя, аналогичное государственному знамени СССР.
Ну и для тех, хто говорит, шо Германия гитлеровская капитулирувала в маю 1945 года и был “день победы”, обясняю, шо СССР находился в состоянии войны з Германией до 25 января 1955 года. Девять лет и девять месяцев после 9-го мая СССР продолжал находится с Германией в состоянии войны. Вот такие ёжыки загадочные, а победители победительнейшие. Объявили о победе в войне, которую продолжали после объявленной победы на 9 лет и 9 месяцев.
работяге -во хрень ..супер по качеству. ноу комент
“родственнику” ..много буков. понял.ты из великих. Муданзянь брал а предки чтобы не лечь под кацапов с татрами крымскими якшались и приторговывали выгодно украинскими людьми в Кафу.
родич ты это голову освежи.выпей че нибудь а то так как по нквдшному уже куда то записал -“вы то и то ..” тема о флаге и дне победы. Отвлеченное внимание -уверенный шаг к шизофрении. Заметь не я сказал,доктора.
для некоторых идиотов — а кто имеет право праздновать день Победы,
кроме СССР? для многих стран это и не день победы…
но для нас это день ПОБЕДЫ! Хватит лаят Сталина. Вам, козлам, до него
как до горы рачки. В чем он и ошибся, так что присоединил вас к нам…
Если так его ненавидите — уйдите нахер от нас с миром…
И еще… про менталитет украинцев.. белые и пушистые…
для историка — http://www.segodnya.ua/news/14105860.html
http://nationalism.org/pioneer/HISTOR Y/konotop.htm
дойдет до тебя, бестолочь семиволосая? г..н штопаный.
аффтар выпей йаду, регионалы Львовян как бычков красным флагом поманили, а те (бычье оно и есть бычье) повелись., а под это дело лишних поснимают с постов, а за День Победы я бы тебе бошку бы оторвал… может черканешь адресок, я заскочу, поговорим
Сталевар, а 08Ю на выпуске, что за температуру имеет, да и скажи, сделай милость, что означает Ю? Адресок тоже отпиши, неровен час, гости тоже наведаются.
Сталевар, а 08Ю на выпуске, что за температуру имеет, да и скажи, сделай милость, что означает Ю? Адресок тоже отпиши, неровен час, гости тоже наведаются.
Интересно,почему народ победивший фашизм столько лет терпел кровавый режим Сталина.Почему хватило духовитости сломать хребет фрицам,а скинуть ярмо с горба не получалось? Сегодняшняя наша жизнь этому подтверждение.Может это наша карма- гнуть спину и молчать?
Цыник, война — это не хрень, война — это намного страшнее и хуже. СССР был в состоянии войны с Германией с 22 июня 1941 года до 25 января 1955 года — это исторический факт.
А может пламенное сердце совецкого человека обожгло твой моск и ты не видиш очевидного?
та ты не работяга — ты штантдартен-фюрер..
не видиш очевидного..
а грамотно сказать можешь, чмо?
в школе плохо учили?
умойся, скот….
Та не, он работяга: дерьмометатель 4-го разряда.
==10.05.2011 14:21 сталевар
аффтар выпей йаду, регионалы Львовян как бычков красным флагом поманили, а те (бычье оно и есть бычье) повелись., а под это дело лишних поснимают с постов, а за День Победы я бы тебе бошку бы оторвал… может черканешь адресок, я заскочу, поговорим==
Ах ти ж сміливенький наш Любитель пригод на власну дупу. Ну, що ж інструкція така: випереш шкарпетки, підітреш шмарклі, підтягнеш штанці і їзди сюдої. Моя адреса під статтею. Ага підгузків не забудь прихопити побідьше — бо я тебе із родиною буду знайомити. Для початку із Дашкою — дівчинкою кавказської національності, а потім із її синками — Байкером та Циганом. Ну, а потім із сусідами. Бери побільше, бо твої враження від знайомства, як свідчить практика подібних візитів, можуть перевершити усі очікування.
Брехливый сталевар, ну как косить под рабочего человека, шелупонь, ты шелупонью и останешься. Безграмотная и бестолковая, думаешь если подпишешься таким ником, все поведутся? На мартене или у конвертора такую бездарь не держут.ШХ15.
Дивна якась родина у автора. Дівчинка кавказської національності, Циган. А Байкер — иабуть еврей?
==10.05.2011 19:09 бригадир
Дивна якась родина у автора. Дівчинка кавказської національності, Циган. А Байкер — иабуть еврей?==
Аби Байкер був євреєм — то він був би яким-небудь Байкершвілі. Цн усе кавказці-степовики або ж догообразні.
Глянь сюди і все зрозумієш
http://www.facebook.com/media/set/?set=a.139344999443081.31962.100001027454662 http://www.facebook.com/media/set/?set=a.189227691121478.50393.100001027454662
Байкеру із Циганом по півроку — якраз матимуть нагоду повчитися чужих ганяти, ну а Дашка покаже майстер-клас